.

Коринебактерії дифтерії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 3221
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Коринебактерії дифтерії

Збудник дифтерії – C. Diphtheriae. Уперше дифтерійні бактерії описали
і виділили в чистій культурі Е. Клебс і Ф. Леффлер у 1883-1884 рр.,
дифтерійний екзотоксин отримали Е. Ру та А. Ієрсен (1888),
протидифтерійну сироватку – Е. Берінг, Я. Бардах, Е. Ру (1892-1894). У
1923 р. Г. Рамон виготовив дифтерійний анатоксин.

Морфологія і фізіологія. Коринебактерії дифтерії мають досить характерну
морфологію. Це прямі або трохи зігнуті тонкі Гр(+) нерухомі безспорові
палички довжиною 1-8 мкм, шириною 0,3-0,8 мкм із невеликими
булавоподібними стовщеннями на кінцях. На полюсах бактерійних клітин
розташовані метахроматичні зерна волютину або зерна Бабеша-Ернста. За
хімічною природою вони належать до поліметафосфатів і є запасом поживних
речовин. Найкраще ці зерна виявляють при забарвленні за методом
Нейссера: цитоплазма забарвлюється в світло-коричневий, а зерна волютину
– в темно-синій колір. Скупчення нуклеїнових кислот у цитоплазмі може
надавати їм характерної смугастості (зеброподібної зернистості). У
збудника дифтерії виявлено фімбрії, які зумовлюють адгезивність.

Бактерії в мазках виглядають досить характерно і нагадують купку
розкиданих сірників. Взаємне розташування паличок також своєрідне: під
гострим або прямим кутом, у вигляді латинських літер V, L, Y (рис.
17,18, вкл.). У носоглотці часто знаходять псевдодифтерійні палички,
коротші й товстіші, ніж дифтерійні, розташовані паралельно, у вигляді
частоколу. Зерна волютину в них бувають рідко.

Останнім часом морфологія збудника дифтерії дуже змінилася. Поряд із
типовими паличками в полі зору можна зустріти зернисті й незернисті,
тонкі й товсті, гіллясті й нерозгалужені, паличкоподібні й кокоподібні
форми. Така безмежна мінливість виникла під впливом АБ, її обов’язково
потрібно враховувати при лабораторній діагностиці дифтерії.

Інший патогенний представник C. ulcerans є природним патогеном великої
рогатої худоби і викликає мастит у корів, однак може спричинити захв. і
в людей, особливо в сільській місцевості.

Збудник дифтерії добре росте в аеробних умовах на сироваткових середов.
Ру (згорнута кінська сироватка), Леффлера (сироватка з 1/3 цукрового
бульйону) та на мартенівському бульйоні. Широко використовуються
сироватковий і кров’яний телуритовий агар, середов. Клауберга та ін. На
мартенівському бульйоні утворюється ніжна плівка, яка поступово
товстішає, стає крихкою і опускається на дно. На згорнутій сироватці,
навіть при густих посівах, колонії ізольовані, ніколи не зливаються,
бугристі, нагадують шагренєву шкіру. Вони круглі, сухуваті,
кремувато-жовтого кольору, матові, з трохи піднятим центром.

За характером росту на телуритових середов. і деякими іншими ознаками
збудник дифтерії поділяють на три біовари: gravis, mitis, intermedius.
Біовар gravis утворює великі сірі колонії з радіальною зчерченістю і
фестончатим краєм (“маргаритки”), високотоксичний, не викликає гемолізу,
розкладає крохмаль і глікоген. Колонії біовару mitis малі, опуклі,
чорні, гладенькі, токсичність їх Використана література: Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 312 с. Ґудзь С.П. та ін. Основи мікробіології. – К., 1991. Мишустин Е.Н., Емцев В.Т. Микробиология. – М., 1987. PAGE PAGE 8

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019