Лекція №

КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

В останні роки питання контролю якості медичної допомоги є найбільш
гострими для російської охорони здоров’я. У числі основних причин
підвищення їхньої актуальності можна вказати три обставини. Перше
полягає в появі медичних установі недержавних форм власності. Стосовно
них стара система контролю стала неефективної. Друге: проведені у
вітчизняній охороні здоров’я реформи були спрямовані насамперед на
економічні аспекти. Галузь у цілому і кожне ЛПУ окремо зайняті не тільки
пошуком додаткового фінансування, але і шляхів зниження витрат на
надання медичної допомоги, що у свою чергу може несприятливо позначитися
на якості медичної допомоги. Третя обставина полягає в
невідпрацьованості правової бази контролю якості медичної допомоги. Тут
можна виділити два аспекти:

• у нормативних документах не дається визначення поняттю «якість
медичної допомоги», що не дозволяє належною мірою використовувати
положення Закону «Про медичне страхування…», інших підзаконних актів;

• останні роки характеризуються появою значного числа суб’єктів, у
задачі яких віднесений контроль якості медичної допомоги. При цьому
недостатньо чітко визначений розподіл повноважень між ними, що веде до
невиправданого дублювання їхніх функцій.

У літературі зустрічається безліч формулювань поняття «якість медичної
допомоги». Це зв’язано з тим, що якість медичної допомоги є складною,
багатокомпонентною категорією. У більшості розвитих країн
використовується формулювання Всесвітньої організації охорони здоров’я.
Виходячи з цього формулювання якість медичної допомоги можна визначити
як оцінку медичної діяльності стосовно хворого з 4-х позицій:

1. приступності медичної допомоги;

2. безпеки медичної допомоги;

3. оптимальності медичної допомоги;

4. задоволеності пацієнта.

Як відзначалося, якість медичної допомоги є багатокомпонентною
категорією. Прийнято виділяти 3 компоненти якості медичної допомоги і
відповідно три підходи до забезпечення й оцінки Якості:

• структурна якість (структурний підхід);

• якість технології (процесуальний підхід);

• якість результату (результативний підхід).

Структурна якість — це компонентів якості медичної допомоги, що описують
умови її надання. У поняття «умови» включаються: кваліфікація кадрів,
наявність і стан устаткування, раціональність використання устаткування,
стан будинків і приміщень, лікарське забезпечення в медичній установі,
наявність і поповнення, видаткових матеріалів і т.д. Структурна якість
може визначатися як стосовно медичної установи в цілому, з його
матеріально-технічною базою, кадровим забезпеченням, організацією
роботи, сервісними умовами (у цьому випадку говорять про можливості ЛПУ
робити медичні послуги належного рівня), так і кожному медичному
працівнику окремо. В останньому випадку оцінюються його професійні
якості, тобто сума умінь, знань, навичок виконання конкретних
лікувально-діагностичних маніпуляцій.

Якість технології — це компонентів якості медичної допомоги, що описує
наскільки комплекс лікувально-діагностичних заходів, зроблених
конкретному хворому, був оптимальний.

Важливий принцип, що лежить в основі процесуального підходу до системи
забезпечення якості — це створення таких умов, коли помилка конкретного
чи виконавця випадкове відхилення від нормального процесу виконання
медичної технології не приводять до погіршення результату медичної
допомоги.

Якість результату — це компонентів якості медичної допомоги, що описує
відношення фактично досягнутих результатів з реально досяжними
(планованими). У залежності від оцінюваного об’єкта під планованими
результатами можна розуміти:

• динаміку стану здоров’я конкретного пацієнта;

• результати лікування усіх хворих в.ЛПУ за звітний період;

• стан здоров’я населення території. У свою чергу система забезпечення
якості медичної допомоги складається з 3-х елементів. До них
відносяться:

1. учасники контролю (тобто хто повинний здійснювати контроль);

2. засобу (за допомогою чого здійснюється контроль);

3. механізми контролю (яким образом здійснюється контроль, послідовність
дій).

Законодавча база до числа учасників контролю якості медичної допомоги
відносить:

1. медичні установи;

2. суспільні об’єднання споживачів;

3. органи керування охороною здоров’я;

4. ліцензійно-аккредитаційні комісії;

5. страхові медичні організації;

6. професійні медичні асоціації;

7. фонди обов’язкового медичного Страхування;

8. державні медичні освітні установи; медичні науково-дослідні установ,
що здійснюють післявузівське чи додаткове професійне утворення фахівців;

9. страхувальники;

10. Держстандарт України і його територіальні органи;

11. Державний комітет з антимонопольної політики і його територіальні
органи;

12. органи державної санітарно-епідеміологічної служби;

13. органи державного пожежного нагляду;

14. державна інспекція по охороні праці;

15. комітети з керування державним майном.

Нормативна база поділяє всіх перерахованих учасників контролю на 2
ланки. Прийняте виділяти відомча і позавідомча ланки якості медичної
допомоги. При цьому до відомчої ланки відносять медичні установи й
органи керування охороною здоров’я. До позавідомчого — всіх інших.

У відомчій ланці, на рівні ЛПУ контроль якості медичної допомоги є
функцією:

• завідувачів підрозділами (перша ступінь експертизи);

• заступників керівників установ по клініко-експертній роботі,
лікувальній допомозі й ін. (друга ступінь експертизи);

• клініко-експертних комісій установи (третя ступінь експертизи).

На рівні органа керування охороною здоров’я контроль якості
здійснюється:

• клініко-експертними комісіями органів керування всіх рівнів;

• головними штатними і позаштатними фахівцями органів керування всіх
рівнів.

У необхідних випадках для проведення експертизи можуть залучатися і
співробітники вузів, НДІ й інших установ на договірній основі.

Учасниками відомчої ланки здійснюється контроль усіх компонентів якості
медичної допомоги, що випливає зі змісту задач цієї ланки.

Система відомчого контролю якості медичної допомоги покликана
здійснювати:

1. оцінку стану і використання кадрових і матеріально-технічних ресурсів
ЛПУ (тобто контроль структурної якості допомоги, що робиться медичними
установами в цілому);

2. оцінку професійних якостей медичних працівників, шляхом здійснення
атестації персоналу;

3. експертизу процесу надання медичної допомоги конкретним пацієнтам
(тобто контроль технологічного компонента якості медичної допомоги);

4. виявлення й обґрунтування дефектів, лікарських помилок і інших
факторів, що зробили негативну дію і призвівших до зниження ефективності
медичної допомоги;

5. підготовку рекомендацій для керівників ЛПУ й органів керування
охороною здоров’я, спрямованих на попередження лікарських помилок і
дефектів у роботі і сприятливих підвищенню якості й ефективності
медичної допомоги;

6. вивчення задоволеності пацієнтів від їхньої взаємодії із системою
охорони здоров’я;

7. розрахунок і аналіз показників, що характеризують якість і
ефективність медичної допомоги;

8. вибір найбільш раціональних і управлінських рішень, проведення
оперативних коригувальних впливів і контроль за реалізацією
управлінських рішень.

Нормативні документи недостатньо чітко регламентують розподіл об’єктів
контролю між медичною установою й органами керування охороною здоров’я.
Однак на практиці, у більшості випадків такий розподіл сформований,
Структурні утворення, що формують у ЛПУ першу, другу і третю ступіні
експертизи, акцентують своя увага на контролі технологічної якості і
результатах лікування конкретних хворих. Контроль цих же компонентів
здійснюють і головні фахівці органів керування охороною здоров’я.

Керівники лікувально-профілактичних установ і посадові особи органів
керування роблять оцінку і контроль якості результату лікування усіх
хворих, що зверталися в ЛПУ за рік.

Контроль якості результату медичного обслуговування населення здійснюють
посадові особи органів керування всіх рівнів.

Оцінкою структурної якості допомоги що робиться ЛПУ також займаються
головні лікарі установ і посадові особи органів керування. Однак до
дійсного моменту не сформульовані ефективні механізми забезпечення цього
компонента.

Контролем професійних якостей, медичних працівників займаються
атестаційні комісії, формовані органом керування охороною здоров’я
суб’єкта федерації.

Позавідомчий контроль якості медичної допомоги включає:

• аналіз результатів надання медичної допомоги населенню;

• підготовку рекомендацій з удосконалювання організації і підвищенню
якості медичної допомоги і контролю за їхнім виконанням;

• вивчення задоволеності пацієнтів зробленою медичною допомогою;

• перевірку виконання договірних зобов’язань між страхувальником і
страховиком;

• перевірку виконання договірних зобов’язань між установами охорони
здоров’я і страхових медичних організацій;

• контроль дотримання інструкції про порядок видачі документів, що
засвідчують тимчасову непрацездатність громадян;

• оцінку можливостей установ охорони здоров’я гарантувати необхідний
рівень якості медичної допомоги;

• контроль правильності застосування тарифів і відповідності
пропонованих до оплати рахунків виконаному обсягу медичної допомоги;

• інші види контролю, здійснювані суб’єктами в межах своєї компетенції.

Важливою проблемою забезпечення якості медичної допомоги, що вимагає
негайного рішення, є множинність числа суб’єктів позавідомчої ланки,
відсутність чіткого розмежування їхніх функцій і, як наслідок —
дублювання останніх.

Нормативна база передбачає, що компетенцією ліцензійно-аккредитаційної
комісії буде:

• контроль за безпекою медичних послуг для пацієнта і персоналу і їхньою
відповідністю встановленим стандартам при проведенні ліцензування й
акредитації установ охорони здоров’я і сертифікації фахівців;

• контроль за виконанням установами охорони здоров’я і фізичних осіб
ліцензійних умов;

• видачу ліцензій і сертифікатів юридичним особам і громадянам;

• участь у формуванні позавідомчої медичної експертизи і регістра
експертів на території суб’єкта Російської федерації.

Компетенцією страхової медичної організації є:

• організація і здійснення в рамках укладених договорів обов’язкового і
добровільного медичного страхування контролю якості, обсягу і термінів
надання медичної допомоги штатними експертами, а також шляхом залучення
позаштатних, вхідних у регістр експертів на договірній основі;

• визначення відповідності виставлених до оплати рахунків за зроблені
медичні послуги їхньому щирому обсягу і якості, а для обов’язкового
медичного страхування і територіальній програмі ОМС, із правом чи
частково цілком не відшкодовувати витрати по наданню медичних послуг;

• пред’явлення претензій і позовів лікувально-профілактичним установам
по відшкодуванню збитку, заподіяного застрахованим громадянам;

• інформування органів керування охороною здоров’я,
ліцензійно-аккредитаційних комісій про виявлених в ході експертної
роботи недоліках у діяльності лікувально-профілактичних установ;

• висновок договорів на виконання медичної експертизи якості з
компетентними організаціями і фахівцями;

• участь у розробці тарифів на медичні послуги;

• участь у ліцензуванні й акредитації лікувально-профілактичних установ
і фізичних осіб;

• звертання у встановленому порядку в ліцензійно-аккредитаційну комісію
з заявою про призупинення чи припиненні дії ліцензії;

• переукладання договору на надання лікувально-профілактичної допомоги
(медичних послуг) по медичному страхуванню у випадках виявлення
кількаразових і серйозних порушень у наданні медичної допомоги
застрахованим.

Компетенцією страхувальника є:

• здійснення контролю за дотриманням умов договору медичного
страхування;

• одержання необхідної інформації про наявні на території організацій,
наділених правом здійснення експертизи якості медичної допомоги
населенню, і порядку їхньої діяльності;

• одержання від страховиків інформації про стан медичної допомоги
застрахованим і заходах для її удосконалювання;

• доведення до зведення застрахованих результатів експертної оцінки
якості медичної допомоги і вжитих заходів по її поліпшенню;

• переукладання договору медичного страхування у випадках кількаразових
і серйозних порушень у наданні медичної допомоги застрахованим.

Компетенцією виконавчих органів Фонду соціального страхування України є:

• здійснення в межах компетенції контролю за обґрунтованістю видачі,
продовження, правильності оформлення документів, що підтверджують
тимчасову непрацездатність громадян, у тому числі при виявленні:

• випадків тимчасової непрацездатності з тривалим перебуванням пацієнтів
на лікарняному листі, що перевищує середні показники;

• випадків, що закінчуються виходом на інвалідність;

• випадків несвоєчасного напрямку на медико-соціальну експертизу.

Компетенцією професійних медичних асоціацій у межах, визначених
установчими документами і Статутом є:

• організація експертизи якості медичної допомоги, що робиться
громадянам лікувально-профілактичними установами й обличчями, що
займаються приватною практикою членами, що є, цієї асоціації;

• участь у розробці стандартів якості медичної допомоги, програм і
критеріїв підготовки підвищення кваліфікації медичних кадрів, угода з
тарифів на медичні послуги;

• участь у формуванні регістра експертів;

• участь у роботі комісій з атестації медичних працівників, акредитації
і ліцензуванню діяльності установ охорони здоров’я, кваліфікаційних
екзаменаційних комісіях.

Компетенцією суспільства (асоціації) захисту прав споживачів є:

• вивчення суспільної думки про якість медичної допомоги, що робиться;

• інформування суб’єктів позавідомчого контролю якості й органів
керування охороною здоров’я про дефекти в наданні медичної допомоги;

• захист прав пацієнтів шляхом представлення і захисту їхнього інтересів
в адміністративних і судових органах.

Основні причини призначення позавідомчої медичної експертизи.

Для страхових медичних організацій:

• скарги чи пацієнтів страхувальників на якість і культуру надання
медичної допомоги;

• несприятливий результат захворювання, прямо зв’язаний з недоліками в
проведенні медичних заходів;

• невідповідність рахунків, що представляються, на оплату медичних
послуг територіальним медико-економічним чи стандартам включення в
рахунок медичних послуг, що не входять у територіальну програму ОМС;

• наявність численних дефектів у наданні медичної допомоги в окремих
фахівців, підрозділів, установ;

?

?

c

¤

• невідповідність проведеного лікування діагнозу захворювання, що
вплинуло на вартість лікування.

Для виконавчих органів Фонду соціального страхування України:

• представлення до оплати документів, що засвідчують тимчасову
непрацездатність громадян, оформлених з порушенням установленого
порядку;

• сумніву в обґрунтованості видачі документів, що засвідчують тимчасову
непрацездатність громадян, термінах тимчасової непрацездатності,
термінах напрямку на медико-соціальну експертизу.

Для ліцензійно-аккредитаційних комісій:

• необхідність проведення ліцензування й акредитації юридичних і
фізичних осіб і сертифікації фахівців із залученням позаштатних
експертів;

• забезпечення контролю за виконанням ліцензійних умов із проведенням
відомчої і позавідомчої експертизи.

Таким чином, страхові медичні організації покликані здійснювати контроль
усіх трьох компонентів якості медичної допомоги своїм застрахованої.
Контроль структурної якості медичної допомоги, що робиться ЛПУ і
контроль професійних якостей медичних працівників — сфера діяльності
ліцензійно-аккредитаційних комісій і професійних медичних асоціацій.
Останні, крім того, мають право на оцінку якості технології лікування
пацієнтів у членів асоціацій. У той же час компетенція страхувальників
і, головне, суспільних об’єднань споживачів необґрунтовано звужена і
недостатньо конкретизована.

Проблему дублювання функцій учасників позавідомчої ланки необхідно
вирішувати в такий спосіб:

1. всіх учасників системи забезпечення якості медичної допомоги варто
поєднувати в ланки, виходячи не з відомчої приналежності, а з погляду
спільності інтересів;

2. кожна ланка системи повинна контролювати усі компоненти якості
медичної допомоги;

3. якщо відповідне ланка представлена декількома суб’єктами — кожний з
них повинний контролювати відповідний компонент, з метою виключення
дублювання.

З погляду спільності інтересів, переслідуваних у процесі контролю якості
медичної допомоги, всіх учасників системи можна об’єднати в 3 ланки:

• контроль з боку виробника медичних послуг (внутрішній контроль
якості);

• контроль з боку споживача медичних послуг (споживчий контроль якості);

• контроль з боку організацій, незалежних від споживачів і виробників
медичних послуг (зовнішній контроль якості).

Важливо підкреслити, що не кожен учасник системи повинний бути зв’язаний
із усіма трьома компонентами якості, а саме кожна ланка. Але оскільки,
внутрішня ланка представлена медичними установами, а споживча ланка —
суспільними об’єднаннями споживачів, тобто кожне з цих ланок формується
тільки одним учасником, поділяти повноваження випливає між суб’єктами
зовнішньої ланки. Розмежування повноважень виробляється на основі багато
мірності категорій якості медичної допомоги.

Ліцензійно-аккредитаційні комісії повинні займатися насамперед контролем
структурної якості ЛПУ в цілому, професійні медичні асоціації — оцінкою
професійних якостей кожного медичного працівника, страховики — контролем
якості результату стосовно конкретною застрахований і оцінкою якості
технології. Органи керування охороною здоров’я повинні здійснювати
контроль якості результату медичної допомоги населенню території і
якості результату стосовно всім пролікованим у ЛПУ за звітний період.
Безумовно, між названими учасниками повинний існувати взаємообмін
інформацією, що дозволяє уточнювати прийняті управлінські рішення, при
цьому правила взаємодії повинний формувати територіальний фонд
обов’язкового медичного страхування. Іншими словами, суб’єктам
зовнішньої ланки варто контролювати не кожний з компонентів якості
медичної допомоги, а тільки відповідний. По інших компонентах необхідно
користатися результатами аналізу, проведеного іншими учасниками
контролю.

В даний час використовується більш десятка різних методів і відповідних
їм засобів контролю якості медичної допомоги. Основними засобами
контролю варто визнати:

• медичні стандарти;

• показники діяльності ЛПУ;

• експертну оцінку,

Стандарти — це нормативно-технічні документи, що регламентують норми,
правила, обов’язкові вимоги до об’єкта стандартизації і затверджені
компетентним органом. Варто виділяти наступні види медичних стандартів.

1. По адміністративно-територіальному розподілі:

• міжнародні,

• національні,

• територіальні,

• локальні.

2. По об’єктах стандартизації:

Результат лікування конкретного хворого

• структурно-організаційні стандарти,

• професійні стандарти,

• технологічні .(медико-економічні) стандарти.

3. По механізму використання:

• прості,

• групові.

Національні стандарти затверджуються на федеральному рівні й обов’язкові
для виконання на всій території країни.

Територіальні стандарти розробляються суб’єктом Федерації на основі
уточнення національних стандартів (якщо такі прийняті). У випадку
відсутності національних стандартів суб’єкт Федерації може розробляти
стандарти самостійно.

Локальні стандарти — стандарти прийняті в конкретній медичній установі,
у свою чергу доповнюють і уточнюють територіальні вимоги.

Структуно-організаційні стандарти встановлюють обов’язкові вимоги до
умов надання медичної допомоги, професійні — до професійних якостей
медичних працівників, технологічні — передбачають перелік необхідних
лікувально-діагностичних маніпуляцій за спостереженням хворих конкретної
нозологічної форми з урахуванням підлоги, віку, ряду інших біологічних
факторів. Якщо необхідність формування структурно-організаційних і
професійних стандартів ні в кого сумніву не викликає, то в літературі
зустрічаються різні думки про доцільність формування технологічних
стандартів. Примирити прихильників і супротивників необхідності
використання стандартів як засобу контролю технологічної якості медичної
допомоги зможе раціональне сполучення використання стандартів і
експертної оцінки. У цьому випадку невідповідність стандарту у велику чи
меншу сторону буде приводом для проведення експертизи з боку експертів
страхової медичної організації.

Дискусійним залишається питання про ієрархічну структуру стандартів. У
світовій практиці склалося два підходи до їхнього створення і
використання. Перший передбачає наявність тільки одного стандарту на чи
продукцію послугу (простий стандарт). Тому визначення відповідності
продукції (послуги) стандарту здійснюється по системі: «відповідає — не
відповідає». Невідповідність обумовлює відмовлення у видачі сертифіката,
що при обов’язковій сертифікації спричиняє заборону реалізації даної чи
продукції послуги. Другий підхід передбачає розробку і використання;

комплексу стандартів одного виду, ієрархічно зв’язаних між собою
(груповий стандарт). Визначення відповідності послуги в цьому випадку
здійснюється по системі: «відповідає стандарту вищої категорії (класу,
розряду) — відповідає стандарту першої категорії… — відповідає
стандарту загальної (базової) категорії — не відповідає жодному зі
стандартів». У цьому випадку буде виданий сертифікат відповідності з
указівкою категорійності стандарту. Відмовлення у видачі сертифіката
виникає лише у випадку, коли об’єкт не відповідає жодному зі стандартів.

При розробці простих чи групових стандартів варто виходити не тільки зі
змісту їхніх вимог, але і враховувати види коригувальних впливів, що
приймаються на основі використання стандарту. Якщо апарат коригувальних
впливів будується тільки на відповідальності, варто використовувати
прості види стандартів. Тоді відповідність стандарту не спричиняє
настання відповідальності. Групові стандарти варто застосовувати, коли
коригувальні впливи засновані на балансі відповідальності і заохочень. У
цьому випадку відповідальність настає при невиконанні вимог базового
стандарту. При відповідності базовому стандарту не застосовуються ні
різні види відповідальності, ні заохочення. При відповідності
якому-небудь стандарту більш високого ієрархічного рівня
використовується система заохочень (найчастіше у виді підвищення тарифів
на чи послуги вартості продукції). У цьому зв’язку стає зрозумілим, що
технологічні стандарти повинні бути простими, а
структурно-організаційні, професійні стандарти — груповими.

Порівняння достоїнств і недоліків різних засобів контролю якості
медичної допомоги дозволяє зробити деякі висновки:

1. медичні стандарти — більш об’єктивний засіб контролю в порівнянні з
експертною оцінкою.

2. створення і використання стандартів вимагає значно великих засобів у
порівнянні з експертною оцінкою. Крім того, потрібно регулярний перегляд
змістовної частини стандартів;

3. при формуванні медичних стандартів варто брати до уваги
«виконуваність» вимог стандарту (тобто обов’язкові вимоги не повинні
бути завищеними для більшості ЛПУ, медичних працівників і т.д.). З
іншого боку, вимоги стандартів повинні враховувати сучасні досягнення
науки і техніки.

4. у свою чергу формування і використання показників (діяльності ЛПУ,
здоров’я населення) не вимагають значних витрат, також їм властива
відома об’єктивність, але область застосування показників задоволена
вузька.

Можливості установи робити медичні послуги належної якості (один з
рівнів оцінки структурної якості) у даний час оцінюються в процесі
акредитації на основі експертної оцінки. Акредитація медичних установ це
визначення їхньої відповідності встановленим стандартам.

Технологія акредитації передбачає три етапи в її проведенні:

1 — етап самооцінки;

2—етап експертної оцінки;

3—етап ухвалення рішення на засіданні ЛАК.

На всіх етапах служба, експерти і комісія використовують ті самі
критерії оцінки, що сприяє підвищенню об’єктивності оцінки.

Структурна якість — це той компонент, що у порівнянні з якістю
технології, без значних зусиль можна обрахувати, вимірити і т.п. Тому
засобом вибору в цьому випадку повинні виступати
структурно-організаційні стандарти.

В даний час професійні якості медичного працівника оцінюються в процесі
здійснення 3-х процедур. Рівні теоретичних знань і умінь можуть бути
виявлені при проведенні:

• атестації персоналу;

• сертифікації персоналу;

• акредитації персоналу.

Засобом контролю обрати групові професійні стандарти, а здійснення
контролю передати професійним медичним асоціаціям республіканського
рівня.

Якість технології і результат лікування конкретного хворого оцінюється в
даний час на основі експертної оцінки.

Якість результату лікування всіх пацієнтів ЛПУ і результату медичного
обслуговування населення оцінюються на основі використання показників
діяльності ЛПУ і показників здоров’я населення. Цього ж засобу контролю
по зазначених компонентах варто визнати оптимальними.

Основними елементами механізму забезпечення якості медичної допомоги є:

• збір і аналіз інформації;

• прийняття управлінських рішень (коригувальних впливів), спрямованих на
створення сприятливих умов для надання якісної медичної допомоги;

• контроль за реалізацією прийнятих рішень.

Останній елемент схожий з першим, оскільки передбачає збір і аналіз
інформації.

Усе різноманіття коригувальних впливів можна звести до двох різновидів
відповідальності і заохоченням. При цьому варто керуватися, що
забезпечення структурної якості і якості результату варто засновувати
переважно на мірах заохочувального характеру, технологічної якості,
мірах вимогливого характеру.

У такий спосіб страхові медичні організації, використовуючи як засоби
контролю технологічні стандарти й експертна оцінка, покликані
контролювати якість результату і якість технології лікування конкретного
пацієнта. Аналізуються, насамперед, випадки відхилення виконаних
лікувально-діагностичних заходів від вимог технологічних стандартів. При
цьому названі випадки надалі піддаються експертній оцінці, а
управлінські рішення можливі — у формі відповідальності (штрафних
санкцій).

Ліцензійно-аккредитаційна комісія контролює структурну якість медичної
допомоги. Засобами контролю виступають структурно-організаційні
стандарти — групові для акредитації ЛПУ, що ввійшли в систему ОМС, і
прості для акредитації установ, що надають послуги тільки за вільними
цінами. Для перших управлінські рішення передбачають і відповідальність
— у виді відмовлення в сертифікації при невідповідності базовому
стандарту, і заохочення — у виді підвищення тарифів на послуги. Для
установ, що не ввійшли в ОМС, передбачена тільки відповідальність у
випадку невідповідності стандарту;

Професійні медичні асоціації контролюють професійні якості конкретних
медичних працівників. Останні є елементом структурної якості. Як засоби
контролю виступають групові професійні стандарти. Відповідність більш
високим стандартам і відповідно присвоєння більш високої категорії
волоче одержання надбавок до посадового окладу. У випадку відповідності
базовому немає ні відповідальності, ні заохочень, відсутність цієї
відповідності волоче відмовлення в сертифікації. Таким чином, ця
процедура об’єднає елементи сертифікації фахівців і атестації
лікарського і середнього персоналу.

Суспільні об’єднання споживач-суб’єкт споживчої ланки — здійснює
контроль усіх трьох компонентів якості медичної допомоги. Аналіз
нормативної бази і досвіду їхньої діяльності свідчить, що інспектування
вони будуть здійснювати переважно по заявах конкретних пацієнтів, а не
на користь невизначеного кола споживачів.

Органи керування охороною здоров’я, відносячи до зовнішньої ланки,
покликані здійснювати контроль за якістю результату медичної допомоги
населенню території і усім хворим, пролікованих у кожнім ЛПУ за звітний
період. Засобами контролю виступають показники здоров’я населення і
показники діяльності ЛПУ. Аналіз цих показників дозволяє органам
керування здійснювати оперативне керування і визначати перспективи
розвитку охорони здоров’я..

Медична установа — єдиний представник внутрішньої ланки, тому здійснює
контроль за всіма трьома компонентами якості медичної допомоги. Для
збору інформації використовуються різноманітна документація, заповнювана
в ЛПУ, і документи-результати перевірки суб’єктів зовнішньої і споживчої
ланок. Основні засоби контролю: експертна оцінка і показники діяльності.

Територіальний фонд обов’язкового медичного страхування формує правила
взаємодії суб’єктів на території і здійснює контроль за раціональним
використанням засобів, що направляються на обов’язкове медичне
страхування.

У такий спосіб діюча нормативна база, виділяючи значне число учасників
контролю якості медичної допомоги, не розмежовує їхнього повноваження,
функції й об’єкти контролю, що неминуче приводить до дублювання.
Упровадження пропонованих принципів формування системи повинне усунути
зазначені недоліки.

Похожие записи