КОМПОНЕНТИ ТА ПРЕПАРАТИ КРОВІ

За останні десятиріччя служба переливання крові досягла значних успіхів.
Навряд чи хтось заперечує велике значення гемотрансфузії для лікування
цілої низки захворювань. Але практика свідчить, що хворий, навіть за
великої крововтрати, не потребує переливання цільної крові. Можна
задовольнитися переливанням її препаратів. Так, хворому в стані шоку
вводять свіжозамороже-ну і нативну плазму, у разі великих крововтрат —
еритроцитарну масу тощо.

Завдяки успіхам у галузях хімії, біології, медицини, розроблено методи
одержання окремих фракцій крові. Всі компоненти і препарати крові можна
розділити на кілька груп: 1) препарати з протианемічною дією
(еритроцитарна маса); 2) препарати — коректори системи згортання крові
(тромбоцитарна маса, фібриноген, фібри-нолізин, антигемофільна плазма,
гемостатична губка, тромбін, кріопре-ципітат); 3) препарати комплексної
дії (плазма, альбумін, протеїн); 4) препарати імунологічної дії
(імуноглобу-ліни); 5) препарати для протиінфек-ційної терапії
(лейкоцитарна маса).

Всі ці препарати знаходять широке застосування у клінічній практиці.

Еритроцитарна маса — це кров, з якої видалено 60—65 % плазми. Вона буває
нативною, бідною на лейкоцити і відмитою. Нативна маса, крім
еритроцитів, містить 35—40 % плазми (від початкової кількості),
лейкоцити, тромбоцити. Відмита не має у своєму складі цих елементів.
Застосовується за спеціальними показаннями у разі непереносності білків
плазми. Еритроцитарна маса, бідна на лейкоцити, є проміжною між нативною
і відмитою. Має в своєму складі 20 % плазми, 10—20 % тромбоцитів, 30—40
% лейкоцитів.

Відмиті еритроцити повинні бути використані протягом 6 год.

Показанням до переливання ерит-роцитарної маси є значне зниження
кисневої ємності крові, що буває у разі вираженої анемії (гіпоксії),
зумовленої крововтратою, недостатністю кровотворення та іншими
причинами, які призводять до зменшення кількості еритроцитів у крові.

Переливання відмитих еритроцитів показане у разі вираженої
сенсибілізації організму хворого до факторів плазми крові донора.

Коли з крові, яка відстоялася, відсмоктати плазму і додати таку саму
кількість ізотонічного розчину натрію хлориду, одержимо еритроцитарну
суспензію.

Протипоказане переливання ерит-роцитарної маси у разі гемоконцент-рації,
схильності крові хворого до гіперкоагуляції.

Строки зберігання еритроцитарної маси і суспензії — 14 діб.

Довгий час можна зберігати еритроцити у замороженому стані. Метод
корисний, але дорогий, використовується для зберігання крові дуже
рідкісних груп. Після розморожування еритроцити можуть зберігатися не
довше 24 год. Вони містять незначну кількість лейкоцитів, тромбоцитів і
плазми.

Плазма крові — жовтого кольору рідина, багата на білки. Крім того, в ній
містяться різні електроліти, вуглеводи, ліпіди, гормони, вітаміни та
інші речовини. Одержують її з цільної крові шляхом відстоювання або
центрифугування. Альтернативною процедурою є «афереза» («забирання»).
Під час плазмаферезу у донора беруть кров, від плазми відокремлюють
еритроцити і повертають їх донору, а плазму використовують для
переливання. Оскільки плазмові білкові фракції можуть відновлюватися
набагато швидше, ніж еритроцити, від одного донора можна брати великі
об’єми плазми протягом тривалого часу.

Плазма може бути нативною (у рідкому стані), висушеною методом
нагрівання у вакуумі і висушеною у замороженому стані. Остання може бути
свіжозамороженою або довгостроково замороженою. Свіжозаморо-жена плазма,
за умови зберігання за температури — 30 °С, містить усі фактори
згортання крові. Відігрівають таку плазму протягом 60 хв, після чого
протягом 4 год вона повинна бути використана, бо у разі тривалішого
зберігання вона втрачає V і VIII фактори. Свіжозаморожена плазма повинна
суміщатися за системою АВО з кров’ю реципієнта.

Свіжозаморожена плазма — дуже добрий засіб для лікування усіх видів
кровотеч. Пацієнтові треба перелити 800 мл (4 донорські дози) протягом
60 хв. Свіжозаморожену плазму можна зберігати в домашньому холодильнику.

У деяких західних країнах виробляють довгостроково заморожену суху
плазму. Її виготовляють з багатьох донорських доз (так званий малий
пул). У ній змішано кров різних груп за системою АВО, а тому її можна
вливати пацієнтам з будь-якою групою крові. Суха заморожена
довгострокова плазма може зберігатися до 5 років.

Перед застосуванням висушену плазму розводять ізотонічним розчином
натрію хлориду. Термін зберігання нативної плазми — 1 доба, висушеної —
3 роки.

Переливання плазми сприяє нормалізації білкового складу крові, зменшенню
проникності судин. У кровоносному руслі затримується рідка частина
крові, нормалізуються кровообіг і окисні процеси.

Переливання плазми показано хворим із травматичним шоком, що
супроводжується крововтратою і зневодненням, хворим зі зниженою
кількістю білка або відсутністю деяких білкових компонентів, при
септичному стані. Її застосовують з гемостатичною метою, вона сприяє
швидшому згортанню крові. Не рекомендується переливати велику кількість
плазми (понад 1,5 л) з метою запобігання таким ускладненням, як синдром
масивних трансфузій, а також розвиток синдрому гомологічної крові на
грунті тканинної несумісності іму-ноплазмових факторів.

Розчиняючи суху плазму не в 200 мл, а в 50 мл або у меншому об’ємі,
можна одержати плазму в концентрованому вигляді (плазмол). Така плазма
зумовлює дегідратацію тканин, що важливо під час лікування набряку
мозку.

Крім звичайної нативної чи сухої плазми, виготовляють ще плазму
спеціального призначення: антигемо-фільну, антистафілококову,
антиси-ньогнійну та ін.

З плазми виділяють інші компоненти крові: альбумін, поліглобулін,
фібриноген, у-глобулін, протромбін, антигемофільний глобулін, які
використовуються як лікувальні препарати.

Альбумін — основна фракція плазми, з якої його одержують. Розчини
бувають 5, 15, 25 % концентрації. 5 % розчин застосовують для швидкого
збільшення ОЦК, а 15, 25% — для корекції гіпопротеїнемії. Висока
ефективність препарату пояснюється високою онкотичною і реологічною
власти востями.

Альбумін активно залучає в кров’яне русло тканинну рідину, посилює
реакцію аутогемодилюції, поповнює ОЦК, сполучається з токсинами і
виводить їх з організму.

Застосовують альбумін для лікування виснажених хворих з вираженою
гіпо-волемією і гіпопротеїнемією, а також при опіковому шоку,
.крововтратах.

Протеїн — 4—8 % розчин білків плазми, випускається в дозах по 100 і 200
мл. Одержують його з ретро-плацентарної крові. Містить альбумін (75—80
%) і стабільні ос- і (3-глобу-ліни (20—25 %). Показання до застосування
такі самі, як і для альбуміну. Застосовують у поєднанні з донорською
кров’ю або еритроцитар-ною масою.

Фібриноген — один із білків системи згортання крові. Випускають у
флаконах у сухому вигляді. Перед засто

суванням розводять бідистильованою водою. Для одержання терапевтичного
ефекту хворому потрібно ввести 5— 6 г сухого препарату; 1—2 г сухого
препарату можна одержати з 1 л донорської крові. Застосовують за
патологічних станів, які супроводжуються зниженням кількості фібриногену
в крові у разі фібринолізу після кровотеч в акушерській практиці, при
захворюваннях печінки, селезінки, ДВЗ-синд-ромі. Для запобігання
тромбоемболії переливання фібриногену треба поєднувати з уведенням малих
доз гепарину. Фібриноген випускають у стандартних флаконах (як для
переливання крові) по 0,2—1 г. Строк придатності — 2 роки. Фібриноген
протипоказаний при тромбофлебіті, тромбозах та декомпенсованих вадах
серця.

Фібринолізин одержують із донорської плазми або сироватки плацентарної
крові. Це теж порошок білого кольору. Випускають його в таких самих
флаконах, як фібриноген. У флаконі міститься 10 000 — 20 p00 -ЗО 000 ОД
специфічної активності. Строк зберігання фібринолізину такий самий, як і
фібриногену. Препарат вводять разом із гепарином. Він показаний при
тромбоемболії легеневої і периферичних артерій, інфаркті міокарда,
тромбофлебіті.

Фібринолізин часто вводять разом із тромболітичними препаратами —
стрептазою, стрептокіназою, стреп-тодеказою, урокіназою.

Тромбоцитарна маса складається із суспензії 60—70 % тромбоцитів у 40 мл
плазми. Для гемостазу потрібно 5—6 донорських доз. Переливання
тромбоцитарної маси повинно проводитися одразу після заготівлі її, бо
зберігатися вона не може.

Тромбоцити відіграють певну роль у процесі згортання крові. Під час
дотику до сторонньої поверхні вони розпадаються, виділяючи речовини, які
містяться в пластинках і прискорюють перетворення фібриногену на фібрин.

Використовують тромбоцитарну масу при кровотечах, зумовлених дефіцитом
тромбоцитів (менше за 20 000 • lO»/л). Вона показана також хворим з
крововтратою після масивних переливань консервованої крові. Поза-як
тромбоцитарна маса має певну кількість еритроцитів, бажано підбирати
донорську кров за системою АБО.

Кріопреципітат містить не менше 200 ОД антигемофільного глобуліну (VIII
фактор згортання крові) у одній дозі, фібриноген і невелику кількість
інших білків, у тому числі й фібрино-стабілізуючий фактор (XIII фактор).
Виготовляють з одної донорської дози. Препарат використовують для
лікування і профілактики кровотеч у хворих на гемофілію, а також у разі
кровотеч іншої етіології, де спостерігається зменшення в крові кількості
VIII і XIII факторів згортання крові.

Гемостатична губка. Застосовують місцеве, як кровоспинний препарат.
Виготовляють з плазми крові і випускають у висушеному вигляді.

Тромбів — ефективний місцевий кровоспинний засіб, який застосовують пщ
час капілярної кровотечі і при інших станах, що супроводжуються дрібними
геморагіями, при оперативних втручаннях на паренхіматозних органах.

Лейкоцитарна маса — компонент крові, який містить багато білих клітин
периферичної крові з домішкою тромбоцитів, еритроцитів, плазми. Одержати
лейкоцитарну масу можна шляхом відстоювання крові або цитафе-рез^у. При
цьому беруть кров від донора, й диференційовано центрифугують, забирають
необхідні компоненти (лейкоцити, тромбоцити), а решту складників уводять
назад донорові.

Випускають лейкоцитарну масу у флаконах по 50 мл. У цій кількості
міститься одна доза лейкоцитарної маси (відповідає кількості лейкоцитів
у 500 мл крові). Під час переливання треба враховувати групову
належність крові донора і реципієнта. Зберігають лейкоцитарну масу не
довше однієї доби. Частіше ії використовують як компонент
протиінфекційної терапії. Механізм лікувальної дії по

лягає в тому, що разом із лейкоцитарною масою в організм реципієнта
вводять дефіцитні функціонально повноцінні нейтрофільні гранулоцити, які
є основним клітинним фактором протимікробного захисту.

Переливають лейкоцитарну масу курсами з інтервалом 2—3 доби.

Імунологічні препарати за механізмом дії діляться на дві групи:
неспецифічні (неспецифічний у-глобулін, поліглобулін) та специфічні.
Неспецифічні містять широкий набір антитіл проти збудників різних
вірусних і бактеріальних інфекцій. Їх застосовують для пасивної
імунізації проти таких захворювань, як стрептококова інфекція, грип,
низка дитячих інфекцій. Виготовляють із донорської і плацентарної плазми
(сироватки).

Сьогодні великого значення надають одержанню імуноглобулінів спрямованої
дії. Їх лікувальна і профілактична дія спрямована на боротьбу з певною
інфекцією. Цього досягають шляхом активної імунізації донорів
відповідним антигеном, одержання імунної плазми і виділення
імуногло-булінової фракції. Одержаний препарат імуноглобуліну має високу
специфічну активність проти збудника інфекційного захворювання, антиген
якого був використаний для імунізації. Серед таких препаратів широко
застосовують антистафілококовий Y-глобулін, антистафілококовий
поліглобулін, протиправцевий, антире-зус (D), антигепатитний,
протисказо-вии імуноглобуліни.

Імунологічні препарати спрямованої дії виготовляють з плазми з високими
показниками титру відповідних антитіл, плазми реконвалесцентів і плазми
донорів, які були активно імунізовані відповідними антигенами.

Всі імунологічні препарати випускаються у ампулах по 1—1,5—3 мл і
зберігаються у холодильнику за температури 2—10 °С. Строк зберігання —
до З років. Вводять внутрішньо-м’язово.

Похожие записи