Курсова робота

на тему:

Комплексні гомеопатичні препарати німецької фірми Heel. Принципи
ізопатії

План

І. Вступ

ІІ. Основна частина

Гомеопатичний метод терапії ,актуальність і можливості.

Історія розвитку гомеопатії. Українська школа гомеопатії.

Основні принципи гомеопатії.

Правила виписування гомеопатичних рецептів.

Номенклатура робочих розведень, що використовуються для приготування
гомеопатичних ЛФ.

Готування основних гомеопатичних препаратів відповідно до вимог
нормативної документації.

Технологія приготування гомеопатичних ЛФ (розведення, крупинок, мазей та
ін.)

Аналіз особливостей приготування гомеопатичних ЛФ порівняно з
алопатичними.

Рецептура гомеопатичних ЛФ заводського та екстемпорального виготовлення.

Контроль якості гомеопатичних препаратів.

ІІІ. Висновки.

IV. Література.

I . ВСТУП

На сьогоднішній день вже нікого не треба переконувати в дієвості
гомепатії, яка успішно витримала різноманітні обмеження і заборони.
Всюди виріс інтерес до неї лікарів різних спеціальностей, особливо в
зв’язку з виникненням побічних ефектів сучасної медикаментозної терапії
– алергічних, анафілактичних реакцій та ін.

До переваг гомеопатичного лікування можна віднести:
відсутність побічних ефектів (використовуються дуже малі дози лікарських
речовин, які не мають токсичного і алергічного впливу на організм),
більшість лікарських препаратів є продуктами природного походження,
неінвазивність введення, строго індивідуальний підбір гомеопатичних
ліків, а також можливість поєднання лікування гомеопатичним та іншими
нетрадиційними методами( голкорефлексотерапія, фізіотерапія,
аромотерапія та ін.)

Гомеопатія як вид комплементарної медицини переживає в даний
час пік популярності: цим методом цікавляться все більше лікарів і
фармацевтів в цілому світі, все більше пацієнтів віддають свою перевагу.

Слово „гомеопатія” походить від грецьких слів homios —
подібний і patos — страждання, тобто „лікування тим, що викликає ефект,
подібний самому стражданню”. Так назвав свою систему лікування видатний
лікар С.Ганеман. Запропонована ним система була заснована на декількох
простих, але глибоких законах природи, які легко сформулювати, але важко
зрозуміти.

Гомеопатія виникла в надрах клінічної медицини і продовжує в
них існувати.В ній використовуються всі положення фізіології,
патологічної анатомії, біохімії, імунології, генетики та інших медичних
наук. Етіологія, патогенез, клініка захворювань, пропедевтика- це те, на
чому виховувались всі лікарі- гомеопати, які закінчили ті самі медичні
вузи, що і аллопати (прихильники класичної медицини).

Аллопатію і гомеопатію об’єднує загально клінічний підхід до
хворого: розуміння цілісності організму, прагнення вияснити сутність
патології, прогнозувати її протікання, оцінити і використати для терапії
конституціональні властивості організму, спадковість, клінічні прояви
хвороби.

В наш час, коли, не дивлячись на досягнення медицини, росте
кількість ускладнень, а багато лікарських засобів проявляють шкідливу
побічну дію, в цілому світі все більше цікавляться альтернативними
методами лікування, до яких відноситься і гомеопатія. Ця система
безпечна і нерідко ефективна там, де не помагають загальновизнані методи
лікування.

Гомеопатія – це форма лікарської регулюючої терапії, яка
стимулює і нормалізує захисні сили самого організму. Її ціль полягає у
впливі на внутрішні процеси саморегуляції організму за допомогою ліків,
підібраних строго індивідуально з врахуванням реакцій конкретного
хворого.

Взаємодія між організмом і гомеопатичним лікарським засобом
відбувається не на хімічному рівні, а на інформаційному, і діяти на
організм він буде при умові, якщо підібраний пацієнту по принципу
подібності. Організм людини – це цілісна інформаційно-енергетична
система, а гомеопатичні засоби діють по фізичним законам і законам
квантової фізики як регулятори цієї системи. Гомеопатичні лікарські
засоби мають фармакодинаміку, можуть викликати загострення, але не мають
побічну дію.

Гомеопатія – один з найбезпечніших методів, який сприяє
лікуванню не хвороби, а хворого, — передбачає конституціональні ліки, що
здатні ефективно впливати на вроджену схильність до захворювання, і
використовує малі дози лікарських речовин, які отримують на основі
ресурсозберігаючих та екологічно чистих технологій.

Об’єм виробництва гомеопатичної індустрії за останні 15
років в більшості країнах виріс майже в 10 раз. Кількість виготовлених
за кордоном гомеопатичних препаратів на сьогодні складає 5-10 тисяч
назв.

Гомеопатія існує вже 200 років. Однак і зараз перед медициною стоять ті
ж самі задачі, які намагався вирішити основоположник гомеопатії Самуїл
Ганеман – „ лікувати правильно, безпечно, швидко і надійно”. В наш час
принцип „не нашкодь” особливо актуальний і потребує використання всіх
можливостей гомеопатичного методу лікування.

II. 1)Гомеопатичний метод терапії,

актуальність і можливості.

Довший час алопатична і гомеопатична система лікування
розвивались самостійно. Кожна з них має досягнення і недоліки. Однак
сьогодні вже очевидно, що обидві системи повинні існувати, взаємно
збагачуючи одна одну. Шляхи і способи їх зближення різноманітні.
Гомеопатія – геніальне відкриття кінця XVIII століття – переходить в XXI
століття, зберігаючи свої основні положення, але наповнюючись новим
змістом.

Під алопатичною розуміють офіційну, ту, яку вивчають в вищих
навчальних закладах всього світу, медицину , яка, як правило,
використовує медикаменти для того, щоб боротися проти захворювання або
її симптомів відповідно до принципу „ Contraria contraries curantur ”(„
протилежне лікують протилежним ”). Тому даний принцип лікування і
називають алопатичним („інша хвороба”).

На відміну від цього підходу, гомеопатія (“подібна хвороба ”)
представляє собою терапію, основний принцип якої Самуїл Ганеман
сформулював як “Similia similibus curantur” (“подібне лікується
подібним”). В даному випадку застосовується мала доза лікарського
засобу, який у великій дозі може викликати в здоровому організмі
картину, аналогічну хворобі. Гомеопатичний лікарський засіб дає
ураженому хворобою організму направлений поштовх і сприяє активації його
власних захисних сил.

Гомеопатія як метод терапії надмалими дозами лікарських
речовин має ряд безсумнівних переваг:

виражений терапевтичний та профілактичний ефект;

дія на рівні всього організму;

наявність чітких принципів і правил застосування;

відсутність субстрактно — токсичних властивостей, а відповідно,
побічних ефектів та ускладнень, які виникають по ходу терапії;

відсутність індивідуальної непереносимості і звикання.

На відміну від аллопатії, яка звертає увагу на характер
розвитку захворювання особливості його патогенезу, гомеопатія розглядає
як первісний об’єкт свого вивчення конституціональні ознаки і реакції
хворої людини. Гомеопатія — перший із медичних напрямків який практично
застосовує принцип цілісності організму. Для лікаря-гомеопата вчення про
ціле включає вивчення пацієнта(його фізичного, розумового, емоційного
стану ), навколишніх умов, сімейного стану, медичної історії сім’ї,
фізичної конституції. В гомеопатії симптоми захворювання являють собою
реакції організму, направлені на виліковування. Тому процес лікування
представляє собою ніби витіснення хвороби із організму за рахунок його
активації. Замість подавлення симптомів лікарський засіб повинен сприяти
процесу видужання. Виходячи з цього, гомеопатичне лікування заключається
не в прямій дії на етіологічні фактори і патогенез захворювання, а у
впливі на сукупність якостей хворого, які оприділяють індивідуальність
його організму.

Гомеопатія орієнтується на індивідуального хворого, її
цікавить перш за все діагноз пацієнта, а не його хвороби. Діагноз
хворого оприділяє і підбір по принципу подібності необхідного
лікарського засобу. Тому гомеопатичний діагноз — це діагноз лікарського
засобу.

Гомеопатія показала себе ефективним методом при лікуванні
дитячих захворювань, гострих, хронічних захворювань, в дерматології.
Основними показаннями для використання гомеопатії є перш за все
функціональні та психосоматичні захворювання, наприклад вегетативні та
гормональні розлади(бронхіальна астма, нейродерміт). В багатьох
випадках, коли не допомагають методи клінічної медицини, гомеопатичні
засоби мають успіх. Гомеопатичні засоби добре поєднуються із сучасними
фармакологічними засобами(крім фітопрепаратів і сильно пахучих речовин).

Гомеопатична терапія з високою ефективністю може
застосовуватись при лікуванні хронічних захворювань(наприклад, різні
форми ревматичних захворювань) і захворювань” цивілізації”(класичний
приклад – алергія зумовлена забрудненням навколишнього середовища ).
Гомеопатичний лікарський засіб – це не лікарський препарат в
загальноприйнятому сенсі слова. Він не володіє бактерицидними,
бактеріостатичними або антитоксичними властивостями і діє лише на
макроорганізм, відновлюючи його гомеостаз, порушений патологічний
процес. Гомеопатичні препарати діють в організмі не як “діючі речовини”,
а як “сигнали”.

В гомеопатії існує декілька методик лікування. Останнім
часом широке поширення отримала практика одночасного використання
декількох гомеопатичних засобів. Однак класичні гомеопати частіше за все
не схвалюють одночасне застосування декількох препаратів, так як дія
лікарських засобів в комбінації може відрізнятись від дії кожного з них
окремо і їх взаємодія в організмі людини може бути не передбачуваною.
Використання декількох препаратів може змінити симптоми, які
спостерігаються у пацієнта, і ускладнити подальший вибір відповідного
окремого лікарського засобу.

Деякі лікарі для вибору необхідного пацієнту гомеопатичного
засобу використовують електронні пристрої, призначені для вимірювання
опору шкіри в певних акупунктурних точках. За цією методикою , яку
вперше розробив німецький лікар Р. Фолл, закріпилась назва “метод Фолля
”. На даний час метод активно удосконалюється, послідовники Фолля
досягли немалих успіхів в лікуванні багатьох гострих та хронічних
захворювань. Тим не менш техніка не сумісна з принципами класичної
гомеопатії, оскільки вибір препарату в даному випадку базується не на
аналізі симптомів, а пацієнтам часто призначають кілька засобів
водночас. Серед інших “некласичних ” гомеопатичних систем слід згадати
гомо токсикологію, яка спирається на теорію Г.Г. Рекевега про
гомотоксикоз як основу розвитку всіх захворювань. Найбільш яскравим
прикладом розвитку цієї теорії є розробки фірми ”Хеель”(Німеччина).

2) Історія розвитку гомеопатії.

Українська школа гомеопатії.

Історичне коріння гомеопатії беруть початок ще в глибокій
давнині. Першим , хто приступив до створення наукової медицини, був
Гіппократ(460 – 375 рр. до н.е.), саме він заклав основи клінічної
медицини і вперше сформулював принципи лікування “подібного подібним” і
“протилежного протилежним ”.

Основоположник принципу індивідуального підходу до хворого як
до частини єдиної і неподібної природи, Гіппократ широко розглядав
принципи та засоби лікувальної дії. Вже тоді він вказував: “для
лікування одного і того ж хворого з успіхом можуть застосовуватись
багато ліків, з яких одні мають подібність з хворобою, а інші протилежні
їй ”. В цих словах досить чітко зрозуміла можливість єдності двох
напрямків у медицині – аллопатії та гомеопатії.

Великий давньогрецький філософ Демокріт (460 – 370 рр. до
н.е.) також стверджував6”подібне потребує подібного” – і, розглядаючи
питання біології, медицини, мовознавства, математики, естетики та ін.,
представляв принцип подібності в широкому філософському сенсі.

Відомий римський лікар Гален (131 – 200 рр. ) запропонував
користуватись витяжками різних частин рослин, тобто розробив способи
виготовлення настойок екстрактів, олій і спиртів, які згодом почали
застосовувати як в алопатичній, так і в гомеопатичній фармації.

На початку XVI століття Парацельс піддав критиці твердження
Галена. Він заявляв:”…ні одна гаряча хвороба не вилікується холодним,
а холодна теплом , але часто буває, що подібне своєму лікує своє… ”.

Нострадамус задовго до створення методу вакцинації Луї
Пастером при лікуванні чуми використовував витяжки із гнійних виділень
хворих, відповідним способом розчинені в спирті як для внутрішнього, так
і для зовнішнього застосування.

Основоположником гомеопатії як самостійної системи лікування
в медицині вважається німецький вчений Фрідріх Хрістіан Самуїл
Ганеман.

Він народився 10 квітня 1755 року в Саксонії, в маленькому
містечку Мейсоне. Медичну освіту здобув в Лейпцизі (1775 рік), з 1777
року – у вені ,а потім в Ерлангені. В 1779 році захистив дипломну
роботу, а в 1781- ому доповнив медичну освіту вивченням фармації в
Дессау. Після закінчення університету Ганеман декілька років займався
лікарською практикою, але був розчарований можливостями медицини. Сферою
його інтересів стали хімія та фармакологія.

Експериментальні науки ще не сформувались, і майже єдиною
можливістю для дослідження ліків були досліди на собі. Саме так
досліджував ліки, про які читав, Ганеман.

Принцип подібності як можливий принцип вибору лікарського
засобу для лікування був відомий давно. Заслуга Ганемана була в тому, що
він прийшов до висновку, що таким чином треба робити не в окремих
випадках, а завжди і зі всіма ліками і це є загальним принципом вибору
ліків.

В 1796 році в журналі фон Туфеланда Ганеман опублікував свою
працю “Досвід нового принципу для знаходження цілющих властивостей
лікарських речовин ”, в якому вперше оголосив принципи гомеопатії. Цю
дату можна вважати роком народження нового напрямку в медицині. Потім
Ганеман припинив викладання в університеті і повернувся до лікарської
діяльності, і вже на практиці довелось перевірити дію принципу
подібності, який в подальшому було сформульовано”Simila similibus
curantur”(“подібне лікується подібним ”)

„Органон лікарського мистецтва” Саму їла Ганемана в цілому
світі вважається основною класичною працею по гомеопатії. Вперше
виданий в 1810 році, через 20 років після відкриття Ганеманом
гомеопатичного методу лікування, „Органон” вміщує філософські,
теоретичні і практичні аспекти гомеопатії.

Авторитет С.Ганемана як лікаря ріс з кожним роком,
розширювалась практика. Разом з цим він постійно стикався з
незадоволенням, заздрістю і протидією лікарів і аптекарів. В період з
1793 по 1810 рік С.Ганеман вимушений часто переїжджати з одного міста в
інше.

В 1811 році вийшла книга С.Ганемана „Чисте лікознавство”
в шести томах, де описано 60 лікарських засобів. Крім закону подібності
тут були описані два інших правила гомеопатії: застосування малих доз і
необхідність випробовування дії ліків на здоровій людині.

В 1828 році С.Ганеман випустив п’ятитомну працю
„Хронічні захворювання”. Був уточнений і деталізований важливий принцип
гомеопатії – потенціювання або динамізація ліків, дано пояснення
ефективності малих доз. В 1831 році, коли в Європі була епідемія холери,
С. Ганеман запропонував для лікування цього дуже важкого захворювання
гомеопатичні засоби ( камфору, вератрум, солі міді ). Позитивний ефект
гомеопатії був підтверджений багатьма лікарями того часу в Австрії,
Італії, Венгрії, Англії, Росії та інших країнах.

В 1845 році рада медиків попросила французького
міністра Франсуа Гізо заборонити застосування гомеопатії, але Гізо
відповів дуже розумно: ”Якщо гомеопатія метод, який не має цінності, він
зникне. Але якщо, навпаки, він прогресивний, то пошириться, що б не
робили. Академія повинна прагнути цього найбільше, оскільки її завдання
– стимулювати науковий прогрес і наукові відкриття”.

2 липня 1843 року на 89-ому році життя С.Ганеман помер
і був похований в Парижі на кладовищі Пер-Лешез.

Два століття гомеопати всього світу свято слідують
життєвому принципу С.Ганемана : лікувати „ правильно, безпечно, швидко і
надійно”.

Гомеопатія в Україні має давню історію. Практикувати її
почали в 30- х роках XIX століття. Перша гомеопатична аптека була
відкрита в Києві в 1835 році. В 90- х роках створювались спілки
послідовників гомеопатії: в грудні 1889 року – в Києві, в квітні 1890
року – в Одесі, в липні 1891 року – в Чернігові, в жовтні того ж року в
Харкові. Спілки існували також у Полтаві і Кам’янець — Подільську.

Всі спілки з моменту заснування вели роботу по
організації гомеопатичних лікувальних закладів, а через деякий час – і
гомеопатичних стаціонарів.

В 1894 році Харківською міською радою і спілкою
послідовників гомеопатії були виділені засоби на відкриття гомеопатичної
лікарні. В цьому ж році в Харкові була відкрита перша гомеопатична
аптека(провізор І.Струбчевський ), а в 1895- ому – ще дві.

Гомеопатичні аптеки Харкова обслуговували не тільки
належну їм територію, але і великий район півдня Росії.

Спілка послідовників гомеопатії в Харкові на свої кошти
утримувала бібліотеку, видавала гомеопатичні книги, брошурки, а з 1900
року і щомісячний журнал “Вісник гомеопатичної медицини”.

Великий вклад в розвиток гомеопатії в Харкові зробив
Е.Я.Дюков, який займався не тільки гомеопатичною лікувальною практикою,
але був автором ряду книг, статей по гомеопатії, першим перекладачем
„Довідника гомеопата „ доктора Кларка, секретарем І Всеросійського
з’їзду послідовників гомеопатії, видавав і редагував „ Вісник
гомеопатичної медицини ” ( з 1900 по 1903 рік ).

Лікарями-гомеопатами , які практикували в той час в
Харкові були А.П.Прусенко, Ю.Ф.Бреславський, С.П.Попов, Ю.М.Павленко.
Всі вони вели прийом на дому.

В 1953 році міським відділом охорони здоров’я в Харкові
був дозволений прийом лікарів — гомеопатів при поліклініці, а в 1954
році згідно наказу ОЗ СРСР № 434, 547 „Про випробовування і ефективність
гомеопатичного методу лікування „ лікарі–гомеопати були переведені в
госпрозрахункову поліклініку медичної спілки.

В 1957 році була створена Спілка лікарів-гомеопатів
Харкова (20 чоловік), яка як філіал входила в склад Московської
гомеопатичної спілки лікарів-гомеопатів.

В 1898 році була відкрита гомеопатична аптека в Одесі.
Керуючим аптекою був Д.А.Лейбензон. Номенклатура аптеки складала 1384
назви гомеопатичних засобів, тут виготовляли 250 гомеопатичних
препаратів по методу Швабе.

В 1890 році в місті було засновано Спілку послідовників
гомеопатії, яка об’єднала 87 членів. Організатором був Л.Є.Бразоль.

В 1896 році було створено Одеську ганеманівську спілку
на честь 100-річчя з дня опублікування С.Ганеманом першої роботи по
гомеопатії. Спілка нараховувала 148 членів.

З 1903 року , коли „ Вісник гомеопатичної медицини ”
починає видаватись в Одесі, І.М. Луценко стає його головним редактором.
Діяльність гомеопатичних служб в той час носила благодійний характер.
Велика допомога населенню була надана під час епідемій холери, черевного
тифу і дифтерії.

Гомеопатичні аптеки функціонували в Києві ( Носальський
), Одесі ( Леві ), Бердичеві (Шапірович ), Кам’янець-Подільську ( Шрага
).

В Києві була створена гомеопатична школа, засновником
якої був Дем’ян Володимирович Попов. Він почав займатися гомеопатією з
1931 року, будучи хірургом в районній лікарні. Перше повідомлення
Д.В.Попова про результати практичного використання гомеопатичного методу
відбулось на засіданні Одеської спілки лікарів в 1935 році, після чого
він переїхав в Київ, працював в системі спілки Червоного Хреста.

За роки своєї діяльності Д.В.Попов прийняв близько
мільйона пацієнтів. А на сьогоднішній день його справу продовжує дочка,
Тетяна Дем’янівна Попова – заслужений лікар України, представник
правління Центру гомеопатії ОЗ України, а також його внуки А.В.Попов і
Д.В.Попов. Т.Д.Попова працює в області гомеопатії з 1956 року, вона
нагороджена міжнародною медаллю „За заслуги в розвитку гомеопатії” , є
автором книг „Гомеопатична терапія”, „Нариси про гомеопатію”, „Materia
Medica. Гомеопатичні ліки” і ін.

Київська гомеопатична школа досить чітко оприділяє
свою позицію. Ця позиція знаходить своє відображення в лікувальній,
науковій, видавничо-інформаційній діяльності, виробництві гомеопатичних
ліків, підготовці та удосконаленню лікарів-гомеопатів.

В даний час гомеопатія переживає своє друге народження.
Так практично у всіх областях України створені спеціалізовані
гомеопатичні аптеки і відділи, в яких готують і відпускають гомеопатичні
лікарські засоби.

З 1992 року в Одеському медичному інституті ведеться викладання
гомеопатії (курс за вибором) .В 1996 році відновлюється Спілка
(Благодійний фонд) послідовників гомеопатії, яка об’єднує 30 лікарів.

В Україні вирішальне визнання гомеопатичних ліків
відбулось лише в 1996 році з прийняттям Закону „ Про лікарські засоби ”,
однак праця українських лікарів-гомеопатів і фармацевтів не припинялась
всі ці роки, і вітчизняні розробки не поступаються, а часто і
переважають досвід закордонних колег.

Гомеопатичні спілки існують в багатьох містах України.
З метою консолідації зусиль лікарів і фармацевтів по відродженню і
розвитку в країні гомеопатичного методу лікування і виробництва
вітчизняних гомеопатичних препаратів в Україні створені Асоціація
гомеопатів України (зареєстрована в травні 1999 року, почесний президент
– Т.Д.Попова, президент – А.В.Попов ) і Спілка гомеопатичної фармації (
листопад 1999 року, керівник – професор Н.А.Ветютнева) .

В 1925 році в Роттердамі (Нідерланди) була заснована
Міжнародна медична гомеопатична ліга (LMHI). Україна бере активну участь
в міжнародних гомеопатичних організаціях. Національним віце-президентом
від України в LHMI обрана професор Н.Є.Костинська.

Що стосується кадрів, то підготовка лікарів-гомеопатів
проводиться в багатьох медичних вузах, де читаються курси за вибором по
гомеопатії, в медичному інституті Української асоціації народної
медицини, в Київській академії післядипломної освіти ім.П.Л.Шупика , в
Гомеопатичній школі Попових.

3) Основні принципи гомеопатії .

Спостереження за дією багатьох ліків привело Ганемана до
висновку, що всі випробувані речовини мають водночас і токсичні, і
лікувальні властивості і що між ними існує закономірний зв’язок:
речовина, яка може викликати деякі порушення в здоровому організмі,
здатна лікувати аналогічні порушення в хворому.

В 1796 році Ганеман опублікував статтю „Досвід нового
принципу для находження цілющих властивостей лікарських речовин”, в якій
вперше не тільки сформулював „принцип подібного” в медицині, але й дав
чіткий ключ для оволодіння цим принципом – вказав, як знаходити
лікарські засоби по „принципу подібності”.

Перший висновок Ганемана : ”Кожна діюча лікарська речовина
збуджує в організмі людини відомий рід власного захворювання, яке тим
своєрідніше, тим відмінне і сильніше, чим дієвіший цей лікарський
препарат”.

З іншого боку, буває, що хронічне захворювання раптом
виліковується несподівано іншим важким захворюванням. Значить, робить
висновок Ганеман, є такі хвороби, які здатні знищувати одна одну, і
треба тільки навчитись розпізнавати, яка хвороба здатна знищувати іншу і
чому. Як тільки ключ до розуміння цього механізму стане відоме, можна
буде за допомогою ліків штучно викликати іншу, потрібну, хворобу, і тоді
перше захворювання буде вилікуване.

Цілющим завжди являється такий засіб, який в здоровому організмі
людини (і це принципово — саме в здоровому) здатний викликати подібну
хворобу. Лікарський засіб для даного пацієнта буде гомеопатичним
(подібним), якщо він здатен у нього (здорового) викликати стан найбільш
близький до його хвороби.

Лікування по принципу подібного мобілізує захисні сили організму. Саме
мобілізуючий ефект гомеопатичних ліків є суттю лікування по принципу
подібного.

Принциповим питанням , яке викликає непорозуміння і сумніви зі
сторони офіційної медицини, є дози лікарських речовин, які
використовуються в гомеопатії. В гомеопатії дози, що викликають в
організмі схожі на саму хворобу, але не токсичні явища, називають
великими, а дози, які лікують ці ж самі явища, — малими. Таким чином,
дозу лікарського засобу називають великою або малою в залежності від
напрямку її дії, а не від кількості лікарської речовини.

Для створення єдиного дозування С.Ганеман взяв логарифми чисел при
основі 10 і склав шкалу розведень. Концентрація речовин в кожному
наступному розведенні зменшується в 10 раз.

Так, в гомеопатії вживаються речовини в таких кількостях, коли
можна встановити вміст в долях грама ( наприклад, низьке розведення :D3
– 0.0001), а також високі розведення, в яких при розрахунку не можна
виявити молекули, оскільки вміст речовини менший маси однієї молекули (
число молекул в 1 моль будь-якої речовини рівне 6,00253*10-23 – число
Авогадро ). За рамками C12 або D24 розведення молекули бути не повинно.
Тому говорити про дозу в такому розчині можна лише умовно. В цьому
умовному сенсі малої дози називаються високі розведення.

Невимірні гомеопатичні дози суперечать „ здоровому глузду ”.
Однак досліди вчених показали, що розчини високих розведень володіють
біологічним ефектом.

Отже, гомеопатія – це метод лікування по принципу подібності
малими дозами лікарських речовин. Головне в гомеопатії – принцип
подібності, а застосування малих доз – обставина, яка логічно витікає з
основного принципу.

С.Ганеман зробив ще одне геніальне відкриття – особливий
спосіб виготовлення ліків. С.Ганеман готував лікарські речовини шляхом
послідовних розведень, кожний раз струшуючи розчин. По мірі збільшення
числа розведень вміст речовини або її концентрація зменшувались з кожним
наступним розведенням. По мірі послідовних розведень і струшувань
з’являється і підсилюється лікувальна дія ліків. С.Ганеман назвав цей
метод приготування ліків динамізацією ( dinamis – сила). Перші
розведення є низькими, а наступні – середніми і високими.

Робочий процес приготування таких ліків одержав назву
„потенціювання”, а розведення – „ потенції ”. „ Гомеопатична динамізація
– істинне пробудження в натуральних речовинах лікувальних властивостей,
прихованих, коли ця речовина знаходиться в необробленому вигляді ”.

В сучасній медицині цей метод використовується в
гомеотоксикології, ізотерапії, антропософії, санум-терапії,
суїс-органними препаратами, каталізаторами, метаболітами біохімічних
процесів, нозодами і для зняття блокади „ великої захисної системи „
хімічними речовинами.

Гомеопатичні лікарські засоби призначають згідно закону подібності. Для
встановлення подібності клінічну картину, яка спостерігається у хворого,
порівнюють з дією гомеопатичного засобу. Дію кожного лікарського засобу
вивчають перш за все за допомогою експерименту : випробовування
лікарської речовини на здорових людях і тваринах.

Випробовування проводять з використанням „ великих ”доз
лікарських речовин. Це можуть бути і перші десятинні розведення ( в
даний час практично не застосовуються ), і низькі, середні, і високі
сотенні.

Досліди проводять на практично здорових особах різної статі
і віку, частіше за все сліпим методом, коли піддослідні і лікарі не
знають, яку речовину досліджують. Ліки приймають щоденно, 3 рази на
день, протягом тривалого (тиждень або місяць) періоду. Спостереження
ведуть протягом прийому препарату і в подальшому – до зникнення
симптомів.

Одержані у різних осіб дані, зведені в одне і звірені між
собою, являються головною складовою патогенезу.

При гомеопатичному лікуванні інколи виникають короткочасні
погіршення стану. З’являються симптоми, що спостерігались у хворого в
минулому або властиві його родичам. Загострення, на відміну від побічних
дій, при правильному виборі мають тенденцію зменшуватись і зникати, не
дивлячись на продовження прийому препарату в тій самій дозі.

На думку гомеопатів, поява загострення у хворих – часто
показник адекватно призначеного лікування.

Таким чином, основним завданням експериментальних дослідів
на здорових людях є вивчення гомеопатичних лікарських засобів і
виявлення психічних, індивідуальних і загальних симптомів.

С.Ганеманом було встановлено, що один і той самий засіб,
правильно підібраний і добре динамізований, не однаково діє на різних
пацієнтів. Хворі, на яких той чи інший препарат діє особливо добре,
мають не тільки схожу будову тіла і фізичні ознаки, але й особливості
поведінки, реакцію на захворювання і інші функціональні і психологічні
ознаки. Так склались уявлення про конституційні типи в гомеопатії.

Згодом сформувалось уявлення про дві подібності в
гомеопатичній практиці: перша – між лікарським засобом і захворюванням і
друга – між лікарським засобом і хворим.

В гомеопатичній практиці класифікація конституційних
типів ширша і більш деталізована, ніж в загальноприйнятих аллопатичних
рубрикаціях. Число таких типів відповідає числу гомеопатичних засобів.
Гомеопатпм зрозумілі такі характеристики пацієнтів, як типи ігнації,
пульсатили, хамомілли, платіни, нукс-воміка і т.д.

Разом з гомеопатичними типами ліків і пацієнта
обов’язково враховуються модальності. Під модальностями в гомеопатії
розуміють умови, в залежності від яких симптоми у хворого з’являються
або зникають, посилюються або слабшають. Мова йде про час, схід чи захід
сонця, фази місяця, пори року, силу вітру, змінах погоди і т.д.
Враховується те, погіршується чи покращується стан хворого в спокої або
в русі, в залежності від прийому іжі ,шуму, світла, музики, думок про
хворобу, страху, радості, суму, тривоги, дратівливості і т.д.
Приділяється увага характеристиці сну.

4) Правила виписування гомеопатичних

рецептів

Екстемпоральні лікарські засоби – це препарати, призначені для
індивідуального використання, вони готуються в аптеках по рецептам
лікарів-гомеопатів.

Гомеопатичні рецепти відрізняються від звичайних. В них
відсутнє традиційне звертання „ Rp.”, тому назву лікарського засобу
пишуть на латинській мові в називному відмінку. В усьому іншому це той
самий документ, як і рецепт на негомеопатичні лікарські засоби.

Рецепт має медичне, юридичне, технологічне і господарське
значення.

Медичне значення рецепта заключається в тому, що він являється
документом, який є єдиною основою для відпуску із аптек гомеопатичних
лікарських засобів і застосування їх хворими згідно з вказівками лікаря
і способом застосування з врахуванням індивідуального підходу до
хворого.

Юридичне значення рецепта заключається в тому, що він дає
право на придбання лікарських препаратів і відрізняється раціональним
призначенням рецептурного пропису хворому, датою виписки, наявністю
прізвища хворого, прізвища лікаря та ін. У виняткових випадках він може
бути речовим доказом. Особи, що виписують рецепти і які готують по них
лікарські препарати, несуть юридичну відповідальність.

Технологічне значення рецепта заключається в тому, що він
служить основою для провізора ( фармацевта ) при виготовленні лікарських
препаратів: які лікарські засоби треба взяти і в якій лікарській формі
їх відпустити.

Господарське значення рецепта заключається в тому, що він
являється документом на розхід лікарських засобів і додаткових
матеріалів.

Вверху рецепта ставиться штамп лікувально-профілактичного
закладу, потім пишеться прізвище хворого, дата виписування рецепта,
прізвище та ініціали лікаря, а потім виписуються лікарські засоби ( на
латинській мові ) і спосіб їх застосування.

Крім гомеопатичних засобів для внутрішнього застосування в
гомеопатичних рецептах виписуються і зовнішні лікарські засоби – мазі,
олії, оподельдоки, примочки, полоскання, свічки та ін.

Умовні позначення, які допускаються в гомеопатичних рецептах:

рідкі ліки – dilutio, скорочено – dil.;

ліки в порошку — trituratio, скорочено – trit.;

ліки в гранулах – granulae, скорочено – gran.(globuli – glob.);

мазі – unguentum, скорочено — ung.;

рідини для розтирань — opodeldoc, скорочено – opod.

Структура рецепта на гомеопатичні засоби

Назва лікувально-профілактичного закладу.

2. Прізвище, ініціали хворого, вік.

3. Дата виписування рецепта.

4. Прізвище, ініціали лікаря.

5. Перелік лікарських засобів ( на латинській мові в називному відмінку
), ступінь розведення, кількість, вид лікарської
форми:

Arnica C6 10.0 gran.

або Arnica C6 / 10.0 gran.

Особливості вживання лікарського засобу.

Підпис і печатка лікаря.

При виписуванні в одному рецепті декількох форм лікарських
препаратів вони вказуються по порядку номерів, що означають
послідовність прийомів, тобто перед їх назвою ставиться арабськими
цифрами порядковий номер. Потім позначається форма або вид лікарського
препарату ( дилюції, тритурації, гранули, мазі і т.д. ), в кінці рецепта
вказується спосіб застосування, після нього йде підпис лікаря.

Штамп

Пану: Сахненку С.П.( 34 роки )

Дата: 1.03.2007 р.

Лікар: Єгорова Я.Ю.

Brionia alba X3 10.0 gran.

Colocynthis X3 10.0 gran.

Natrium muriaticum 12 10.0 gran.

По 7 крупинок 3 раза в день за 20-30 хв. до їди почергово.

Лікар:________ (підпис)

Якщо виписується один лікарський засіб, до складу якого входить
декілька препаратів, то в рецепті лікарські препарати пишуться в
стовпчик без нумерації.

Штамп

Пану: Іваненко Н.О. ( 23 роки )

Дата: 2.03.2007 р.

Лікар: Науменко В.Г.

Apis 3

Arnica 3

Urtica urens 6

10.0 gran.

По 6-8 крупинок 3 рази в день за 30 хв. до їди.

Лікар_________ (підпис)

При виписуванні спиртового розчину на рецепті повинно бути дві
печатки (особиста печатка лікаря і печатка лікувально-профілактичного
закладу) і слово dil.

Штамп

Пану: Герасимів П.О. (56 років)

Дата:3.03.2007 р.

Лікар: Савченко Р.В.

Aconitum napel. 3 15.0 dil.

20 крапель на півсклянки води. Пити ковтками протягом
дня.

Лікар_________(підпис)

У випадках, коли виписані нерозведені есенції і настойки, вони
позначаються в рецепті знаком ? (фіта). При виписуванні в рецепті мазей
або оподельдоків гомеопатичне розведення не вказується, позначається
тільки вид лікарської форми.

Штамп

Пану: Дяченко А.У.(41 рік)

Дата:4.03.2007 р.

Лікар: Власенко Я.І.

Opod. Bryonia 100.0

Зовнішнє, розтирати плечовий суглоб на ніч.

Лікар_________(підпис)

В гомеопатичних рецептах часто не вказується кількість
прописаного препарату – в таких випадках їх відпускають по 10,0 г.

Лікарські засоби в рецепті роз приділяються, як правило, від
низьких розведень до більш високих за деякими винятками.

Кількість лікарських препаратів має бути мінімальним.
Призначення більше 3-4 препаратів в одному рецепті вважається невірним.
Не рекомендується також призначати зразу декілька засобів в низьких
розведеннях, а також ліки з рослин однієї ботанічної групи. Крім того
треба враховувати взаємодію і сумісність ліків при одночасному прийомі.

Поєднання в одному рецепті двох несумісних препаратів дає
негативний ефект. Якщо виписані в рецепті ліки несумісні, то їх
пропонують приймати в різні дні. Так само по днях можна розподіляти ліки
двох рецептів, наприклад, при необхідності лікувати два захворювання.

Гомеопатичні ліки виписуються по методу приготування (по
десятинній або сотенній шкалі) : десятинна (децимальна) шкала
позначається буквою D або римською цифрою Х; сотенна шкала – латинською
буквою С або цифрою без будь-якого додаткового знаку.

Гомеопатичні лікарські засоби виписуються в вигляді порошків,
рідин, гранул. На один прийом (доза) призначають 6-8 гранул
гомеопатичного препарату. Для прийому порошків потрібна спеціальна мірна
ложечка.

Приготування гомеопатичних лікарських засобів в нашій країні
проводиться на основі посібника по описанню і виготовленні ліків
„Гомеопатичні лікарські засоби” Вильмара Швабе, який був дозволений для
використання в гомеопатичних аптеках наказами МОЗ СРСР №88 від
03.03.1961 року і №606 від 1962 року і Німецької гомеопатичної
фармакопеї.

5) Номенклатура робочих розведень, що

використовується для приготування

гомеопатичних лікарських форм.

Потенціювання(послідовне розведення і динамізація) обумовлює
механізм дії гомеопатичних ліків, який на сучасному етапі представляє
собою чотири напрямки: імуностимулюючий, інформаційний, каталізуючий,
енергетичний.

Рідкі лікарські форми готують з вихідних препаратів шляхом
розведення з індиферентною речовиною-носієм (водою, спиртом), а
порошкові розтирання (тритурації) розводять молочним цукром.

В гомеопатії існує два способи позначення ступеня розведення
лікарських засобів:

— десятинна (децимальна) шкала позначається буквою „D” або
римською цифрою Х (D1, Х1);

— сотенна (центисимальна) шкала позначається буквами „С”, „СН”
або зовсім без букви – тільки арабською цифрою, що відповідає номеру
розведення( С1, СН1 або 1).

Існують наступні ступені розведення:

Символ Ступінь розведення на крок
потенціювання

D(X) Ступінь розведення 1:10на крок потенціювання (десятинна)

C(CH) Ступінь розведення 1:100 на крок потенціювання

LM(Q) Ступінь розведення 1:50000 на крок потенціювання

CК(К) Ступінь розведення 1:100 на крок потенціювання по методу Корсакова

Ліки по десятинній шкалі готують по наступному основному правилу: перше
десятинне розведення повинно містити 1/10 частину лікарської речовини
(1:10). Кожне наступне розведення готують з 1 частини попереднього
розведення і 9 частин індиферентної речовини(спирт, вода, цукор).

Розведення ліків по сотенній шкалі готують по наступному
правилу: перше сотенне розведення повинно містити 1/100 частину
лікарської речовини (1:100). Кожне наступне розведення готують із 1
частини попереднього розведення і 99 частин індиферентної речовини.

Порівнюючи десятинну, сотенну і тисячну шкали, маємо
відповідний вміст лікарської речовини, а саме:

Десятинна шкала Сотенна шкала Тисячна
шкала

Ступінь розведення Вміст лікарської речовини Ступінь розведення Вміст
лікарської речовини Ступінь розведення Вміст лікарської речовини

Х1(D1) 1:10

X2(D2) 1:100 1(С1) 1:100

X3(D3) 1:1000

М1 1:1000

X4(D4) 1:10000 2(С2) 1:10000

X5(D5) 1:100000

X6(D6) 1:1000000 3(С3) 1:1000000 М2 1:1000000

X7(D7) 1:10000000

X8(D8) 1:100000000 4(С4) 1:100000000

X9(D9) 1:1000000000

М3 1:1000000000

X10(D10) 1:10000000000 5(С5) 1:10000000000

Оригінальна технологія розроблена Ганеманом по виробництву
LM-потенцій. LM-потенції – це універсальні потенції, які застосовуються
як при гострих, так і при хронічних захворюваннях. Це істинно високі
потенції, які починають діяти через півгодини.

Досвідчені лікарі-гомеопати вважають, що краще діють більш
низькі потенції, до D6(X6); на більш високих ступенях С-потенції діють
швидше.

6) Готування основних гомеопатичних препаратів відповідно до вимог
нормативної

документації.

Гомеопатичні засоби готують із основних (базисних, або
первинних) гомеопатичних препаратів з певним вмістом лікарських речовин.
Згідно Гомеопатичної фармакопеї до основних гомеопатичних препаратів
відносяться: есенції(45%); настойки, або тинктури(23%); розчини(10%);
тритурації, або порошкові розтирання(22%).

Есенції (гомеопатичні матричні настойки): вихідним
матеріалом є свіжий сік рослин або їх частин, змішаний для консервування
з 90%-ним спиртом.

Настойки: вихідний матеріал – висушені і подрібнені в
порошок рослини або свіжі тваринні субстанції (бджоли, мурахи і т.д.).
Екстрагується 90, 60, 45-ним етанолом в залежності від виду рослини
шляхом мацерації (вимочування) або перколяції.

Розчини: вихідними речовинами є переважно розчинні солі або
кислоти. В залежності від розчинності вони готуються у вигляді водних
або спиртових розчинів.

Розтирання: вихідний матеріал – нерозчинні мінерали, солі,
розтерті в порошок рослини або їх частини (корені, насіння і т.д.). Їх
змішують з молочним цукром і розтирають в ступці не менше 1 год.

Рідкі базисні препарати об’єднуються під назвою „вихідні
субстанції”; позначаються знаком ? (фіта) і в подальшому розводяться
відповідно певних правил за допомогою різних допоміжних речовин.

7) Технологія приготування

гомеопатичних лікарських форм

(розведень, крупинок, мазей та ін.).

Гранули (Granulae) готують з чистого тростинного цукру
вищої якості. Вони повинні розчинятись в воді очищеній без утворення
осаду.

Гомеопатичні гранули одержують шляхом нанесення на цукрові
гранули рідких препаратів (есенцій, настойок), розчинів лікарських
речовин або їх сумішей.

Технологія гомеопатичних гранул основана на адсорбції
діючої лікарської речовини із водно-спиртового розчину на гранули цукру.
Для рівномірного нанесення лікарської речовини гранули повинні
відповідати строго визначеному розміру. При насиченні гранул лікарським
засобом треба виходити з того, що кожна крупинка повинна відповідати
приблизно одній каплі лікарської речовини.

Нанесення лікарських речовин на вихідні гранули цукру проводять при
ретельному перемішуванні. Виготовлені гомеопатичні гранули викладають на
дерев’яні щити, покриті пергаментним папером і сушать на повітрі, після
чого висипають у відповідну тару.

Готові гранули повинні бути однорідними по забарвленню і розміру, мати
шаровидну форму і білий із сірим або жовтуватим відтінком колір.

Розчини і розведення гомеопатичні

(Solutiones et dilutiones homoeopathicae) для внутрішнього застосування
– представляють собою рідку однорідну (гомогенну) систему лікарських
речовин в відповідному розчиннику.

Мікстури (Mixturae) в гомеопатичній практиці використовують дуже рідко.
Іноді в дитячі практиці.

Краплі (Guttae) – лікарська форма, що найчастіше застосовується;
дозується піпеткою або краплеміром.

Для приготування розведень рідких речовин необхідно дотримуватись таких
правил:

для кожного розведення беруть окремий посуд.

назву препарату і розведення вказують як на пробці так і на посуді.

в процесі приготування кожне розведення енергійно збовтують.

Мазі (Unguenta).

Гомеопатичні мазі по типу дисперсності можуть відноситись до
мазей-розчинів, суспензійних, емульсійних і комбінованих аналогічно до
алопатичних мазей. Основами служать ланолін і вазелін.

Розтирання, розчинення і змішування лікарських речовин з основою
проводять в фарфорових ступках за допомогою пестика.

Оцінку якості мазей проводять по загальним показникам: зовнішній вигляд,
колір і запах, однорідність змішування, відхилення в масі.

9. Терапія біологічними антигомотоксичними

препаратами фірми “HEEL”

(Біологіше Хайльмітель Хеель)

Біологічні антигомотоксичні препарати фірми “HEEL” активують велику
захисну систему організму.

Фірма «Heel» випускає наступні види лікарських препаратів:

1) Комплексні препарати:

а) спеціальні препарати;

б) гомакорди;

в) власне комплексні препарати.

2) Гомеопатичні одиничні препарати

а) в одиничній потенції

б) поєднання потенцій в формах Injeel i Injeel-forte.

3) Гомеопатизовані алопатичні препарати.

4) Каталізатори.

5) Нозоди.

6) Суіс-органічні препарати.

Лікарські препарати

біологічного, рослинного і природного походження.

Комплексні препарати

Abropernol®

Абропернол

Таблетки

Показання:

Обмороження, опрілості, екзема, гіперкератози, гіпергідрози.

Aconitum-Homaccord®

Аконітум-Гомаккорд

Каплі. Розчин для ін’єкцій

Показання:

Грип і катаральні інфекції.

Aesculus compositum®

Ескулюс композітум

Каплі

Показання:

Стимуляція захисних механізмів.

Albumoheel® S

Альбумохель С

Таблетки

Показання:

Альбумінурія.

Arsuraneel®

Арсуранель

Таблетки

Показання:

Дискразія, маразм.

Barijodeel®

Барійодель

Таблетки

Показання:

Атеросклероз. Лімфатизм.

Belladonna-Homaccord®

Белладонна-Гомаккорд

Каплі. Розчин для ін’єкцій

Показання:

Локалізовані запалення, наприклад ангіни, тонзиліти, фурункули,
карбункули.

Bryaconeel®

Бріаконель

Таблетки

Показання:

Невралгія; грипозні інфекції.

Cactus compositum S

Кактус композітум С

Розчин для ін’єкцій

Показання:

Недостатність коронарного кровообігу; ішемічна хвороба серця.

Carbo compositum

Карбо композітум

Розчин для ін’єкцій

Показання:

Антитоксична регулююча дія при кроволивах в мозок і інфаркті міокарда.

Ceanothus-Homaccord®

Цеанотус-Гомаккорд

Каплі. Розчин для ін’єкцій

Показання:

Епігастральний синдром; панкреопатії.

China-Homaccord® S

Хіна-Гомаккорд С

Каплі. Розчин для ін’єкцій

Показання:

Виснаження, безсилля, слабість.

Colnadul®

Кольнадул

Каплі

Показання:

Артрити і ревматизм м’яких тканин.

Diarrheel® S

Діархель С

Таблетки

Показання:

Гостра і хронічна діарея, гастроентерит.

Droperteel®

Дропертель

Таблетки

Показання:

Бронхіти різноманітної генези. Коклюш.

Drosera-Homaccord®

Дрозера-Гомаккорд

Каплі. Розчин для ін’єкцій

Показання:

Коклюш, бронхіоліт, асматичний бронхіт.

Erigotheel®

Еріготхель

Розчин для ін’єкцій

Показання:

Язва шлунку і дванадцятиперстної кишки.

Gelsemium-Homaccord®

Гельземіум-Гомаккорд

Каплі. Розчин для ін’єкцій

Показання:

Мігрень, невралгії різної локалізації.

Ginseng compositum

Гінзенг композітум

Капли

Показання:

Інтоксикації. Неоплазії.

Glonoin-Homaccord® N Trophen

Глоноін-Гомаккорд Н Трофен

Капли

Glonoin-Homaccord®

Глоноін-Гомаккорд

Розчин для ін’єкцій

Показання:

Тахікардія, особливо при гіперфункції щитовидної залози. Стенокардія.

Hormeel® S

Гормель С

Каплі. Розчин для ін’єкцій

Показання:

Функціональні порушення менструального циклу. Регуляція функції
ендокринної системи.

Injeel-Chol®

Іньєль-Холь

Розчин для ін’єкцій

Показання:

Холецистити, дисфункція печінки, хронічні гепатити.

Lamioflur®

Ламіофлюр

Каплі

Показання:

Хвороби шкіри і слизових оболонок, гострий і хронічний риніт.

Mercurius-Heel® S

Меркуріус-Хеель С

Таблетки

Показання:

Фурункули, карбункули і інші нагноєння.

Mezereum-Homaccord®

Мезереум-Гомаккорд

Каплі. Розчин для ін’єкцій

Показання:

Опоясуючий лишай, пруріт.

Naso-Heel® S

Назо-Хеель С

Каплі

Показання:

Гострі і хронічні риніти, синусити.

Phosphor-Homaccord®

Фосфор-Гомаккорд

Каплі. Розчин для ін’єкцій

Показання:

Хрипота, ларингіти, фарингіти.

Plantago-Homaccord®

Плантаго-Гомаккорд

Каплі. Розчин для ін’єкцій

Показання:

Нічні енурези, нетримання сечі, цисталгія.

Procainum compositum

Прокаінум композітум

Розчин для ін’єкцій

Показання:

Відновлення на клітковому рівні, в тому числі при преканцирозах.
Підтримка захисних систем.

Rauwolfia compositum

Раувольфія композітум

Розчин для ін’єкцій

Показання:

Підвищений кров’яний тиск, гіпертонія.

Sabal-Homaccord®

Сабаль-Гомаккорд

Каплі. Розчин для ін’єкцій

Показання:

Перша стадія аденоми простати, цисталгія.

Schwef-Heel®

Швеф-Хеель

Каплі

Показання:

Дерматози, схильні до подразнень екземи, піодермія.

Spascupreel®

Спаскупрель

Таблетки – Розчин для ін’єкцій

Spascupreel® S

Спаскупрель С

Свічі

Показання:

Спазми гладких м’язів (шлунок, кишківник, жовчний міхур, матка,
сечовипускний канал), спазми поперечносмугастих м’язів.

Spigelon®

Спігелон

Таблетки. Каплі. Розчин для ін’єкцій

Показання:

Головна біль.

Strumeel®

Струмель

Таблетки

Strumeel forte® N

Струмель форте Н

Каплі

Показання:

Зоб паренхіматозний, профілактика зобу.

Tanacet-Heel®

Танацет-Хеель

Каплі

Показання:

Стан нервового роздратування; втрата апетиту (в поєднанні з булімією).

Tonico-Injeel®

Тоніко-Іньєль

Розчин для ін’єкцій

Показання:

Стан фізичного і психічного виснаження; порушення розумового розвитку у
дітей.

Vertigoheel®

Вертігохель

Каплі. Таблетки. Розчин для ін’єкцій

Показання:

Головокружіння різноманітного походження.

Viscum compositum mite

Viscum compositum medium

Viscum compositum forte

Віскум композітум міте

Віскум композітум медіум

Віскум композітум форте

Розчин для ін’єкцій

Показання:

Біотерапія при кліткових фазах; як для передопераційної, так і
післяопераційної терапії при новоутвореннях.

Vomitusheel®

Вомітусхель

Каплі

Vomitusheel® S

Вомітусхель С

Свічі

Показання:

Рвота і тошнота різного походження.

Ypsiloheel®

Іпсілохель

Таблетки

Показання:

Вегетативна дистонія, істеричний комок, спазм в горлі на початку
істеричного припадку.

ІІІ. Висновки

Будь-який лікар, який орієнтувався раніше в своїй практиці тільки на
звичайні медичні концепції, але хотів застосовувати гомеопатичні
біологічні методи терапії, повинен подолати своєрідний психологічний
бар’єр. Адже терапію біологічними антигомотоксичними препаратами можна
успішно застосовувати разом з звичайними методами лікування, так як вид
терапії в даному випадку також залежить від діагностики захворювання.
При цьому можна дотримуватись традиційних методів діагностики. Терапія
біологічними антигомотоксичними препаратами не викликає побічних дій і
тому безпечна для пацієнтів. Антигомотоксична терапія базується на
особливому підході до патогенезу захворювань.

Терапія біологічними антигомотоксичними препаратами – це стимулююча
терапія, що базується на незначному збудженні захисних систем організму;
при даній терапії в організм поступають токсини, схожі на ті, які
викликали захворювання. Ці токсини не викликають додаткового токсичного
перевантаження організму.

Література

1. “Ordinatio antihomotoxica et materia medica” Под общей редакцией
научного отдела Фирмы Биологише Хайльмитель Хеель Гмбх. Первое издание,
1998.

2. “Гомеопатия. Полная энциклопедия” ИД «Весь», Санкт-Петербург, 2001 р.

Похожие записи