Реферат на тему:

Коліт хронічний

План

1. Визначення. етіологія, клініка, діагностика.

2. Принципи лікування.

3.Догляд за хворими.

Хронічний коліт — поліетіологічне захворювання, що характеризуєтеся
запально-дистрофічними змінами слизової оболонки товстої кишки і
порушенням її функції. Захворювання може перебігати ізольовано або в
поєднанні з ентеритом.

Етіологія та патогенез. Хронічний коліт може бути наслідком
незавершеного або нераціонального лікування гострого коліту, перенесеної
гострої інфекції (дизентерія, холера, сальмонельоз, черевний тиф,
харчові токсикоінфекції), хронічної інфекції (туберкульоз, сифіліс,
актиномікоз, малярія), паразитарних уражень (амебіаз, лямбліоз,
балантидіаз, трихомоніаз), глистяних інвазій; дії екзогенних токсинів
(отруєння свинцем, фенолом, кислотами, основами, грибами), ендогенних
токсинів (уремія, гіпертиреоз, аддісонова хвороба, цироз печінки, ракова
інтоксикація), тривалого приймання лікарських середників (саліцилати,
послаблювальні, препарати наперстянки), радіоактивного опромінення та
променевої терапії, дії алергійних факторів.

Виникненню захворювання може сприяти споживання грубої їжі,
недоброякісних продуктів, одноманітний раціон з переважанням вуглеводів
та недостатністю білків.

Вторинний хронічний коліт розвивається при хронічних захворюваннях інших
органів травного тракту: хронічного гастриту із секреторною
недостатністю, хронічного панкреатиту, виразкової хвороби, гепатиту,
цирозу.

Синдром жирової диспепсії виникає при порушенні травлення жирів, мого
пов’язують із синдромом біліарної недостатності, за якої основним є
недостатнє утворення печінкою жовчних кислот. їх роль в організмі
велика: мають бактерицидні властивості, підтримують колоїдний стан жовчі
і запобігають утворенню холестеринових каменів, стимулюють
зовнішньо-секреторну функцію підшлункової залози (зокрема синтез
ліпази), емульгують жири, посилюють кишкову моторику тощо.

Клінічно цей синдром характеризується здуттям живота, тупим болем справа
або зліва внизу живота. Випорожнення при стеатореї світлі, подібні до
масла, блискучі, без запаху, у великій кількості, з краплинами жиру
після змивання його водою в унітазі. При копроскопії та біохімічному
дослідженні в них виявляють багато жиру (> 5 %).

Синдром мікробної контамінації тонкої кишки характеризується надмірним
збільшенням у кишках мікробів з домінуванням ешерихій, бактерій роду
Klebsiella, лактобацил, ентерококів і зменшення кількості грампозитивних
мікроорганізмів. Бактерії декон’югують жовчні кислоти, метаболізують
вітамін В12 і вуглеводи. Хворі скаржаться на здуття і біль у животі,
пронос, виражену загальну слабкість (дефіцит вітаміну В при нормальній
або підвищеній кількості фолієвої кислоти). Посів кишкового вмісту
виявляє понад 104 мікроорганізми в 1 мл. Якщо у випорожненнях знаходять
клостридії, бактероїди, лактобацили, ентерококи або бактерії кишкової
групи, то встановлюють діагноз дисбіозу, або синдрому мікробної
контамінації.

Анемічно-дистрофічний синдром характеризується прогресуючою втратою маси
тіла, розвитком гіповітамінозів, сухістю шкіри, появою тріщин У кутиках
рота, зниженням зору, трофічними змінами шкіри, гіпо-, диспротеїнемією.

Астено-невротичний синдром проявляється слабкістю, швидкою
стомлюваністю, головним болем, зниженням працездатності, порушенням сну.

Загальними ознаками коліту є обкладений сірим нальотом язик з відбитками
зубів по краях. Живіт частіше втягнутий, рідше — здутий, при його
пальпації — відрізки товстої кишки спазмовані, ущільнені, часто
порушується їхня рухомість, відзначається болісність по ходу товстої
кишки.

При загостренні коліту відзначається субфебрилітет, помірний
нейтрофільний лейкоцитоз, збільшена ШОЕ.

Діагноз хронічного коліту підтверджується даними рентгенологічного
дослідження товстої кишки (за допомогою іригоскопії виявляють порушення
перистальтики), ректороманоскопії, колоноскопії (виявляють катаральне,
гнійне запалення товстої кишки). При копрологічному дослідженні калу
виявляють велику кількість слизу, лейкоцитів, неперетравленої
клітковини, м’язових волокон, крохмалю, нейтрального жиру. Діагноз
хронічного коліту необхідно диференціювати з хворобою Крона.

Робоча класифікація хвороби Крона, адаптована за МКХ-10

І. За локалізацією

1. Хвороба Крона тонкої кишки:

— дванадцятипалої кишки;

— тонкої кишки;

— порожньої кишки.

2. Хвороба Крона товстої кишки:

— прямої кишки.

3. Інші різновиди хвороби Крона.

4. Хворобу Крона не з’ясовано.

II. За перебігом

1. Гострий.

2. Хронічний.

III. За ступенем тяжкості

1. Легкий;

2. Середній.

3. Тяжкий.

IV. Періоди

1. Загострення.

2. Ремісії.

V. За наявністю ускладнень

1. Неускладнена.

2. З ускладненнями:

— місцеві ускладнення (запальний інфільтрат, кишкові нориці, перфорації,
кровотечі, стриктури, псевдополіпоз, кишкова непрохідність);

— системні ускладнення (стоматит, увеїт, вузлова еритема, гангренозна
піодермія, ураження суглобів, гепатит).

Зразки формулювання діагнозу

• Хронічна хвороба Крона порожньої кишки, період загострення, легкий
перебіг без ускладнень

• Хвороба Крона прямої кишки, гострий перебіг, середній ступінь
тяжкості, і ускладнена вузловою еритемою, поліартралгією, гепатитом

Лікування хронічного коліту повинно бути комплексним. У період
загострення призначають стіл № 4а, а при затиханні процесу — стіл № 4,
при закрепах — стіл № 3. При бродильній диспепсії обмежують вживання
вуглеводів, молока, сирих овочів, фруктів, натомість призначають білкові
продукти. Рекомендують відвари з м’яти, ромашки, шипшини, малини,
суниць. При гнильній диспепсії обмежують вживання м’яса, призначають
овочеві страви, абрикоси, смородину, горобину, полин. Для подолання
інфекції застосовують сульфаніламідні препарати (фталазол, сульгін,
етазол, дисульформін) по 0,5 г 3—4 рази на добу, сульфаніламідні
препарати пролонгованої дії (сульфадиметоксин, сульфапіридазин,
салазопіридазин, салазодиметоксин) по 0,5 г 4 рази на добу протягом
10—15 діб. Ефективне застосування салофальку всередину та ректально по
1,5—2 г на добу.

Залежно від виду кишкового дисбіозу призначають лактобактерин, лінекс
колібактерин, біфідумбактерин.

анцитрат) нормалізують процеси травлення та всмоктування. Для лікування
діареї призначають імодіум (лоперамід) по 1 капсулі 2 — 3 рази на добу
або реасек — 10 мг (4 таблетки) на перше приймання, а потім по 2— З
таблетки на добу протягом тижня.

Засоби, які сповільнюють перистальтику кишок: М-холінолітики
(платифілін, атропін); міогенні спазмолітики (дуспаталін, папаверин,
галідор); адсорбенти, обволікувальні, в’яжучі засоби (альмагель,
фосфалюгель, смекта, танальбін); відвари рослин: ромашки, м’яти, ягід
чорниць, вільхи, черемхи, дуба, граната.

Місцево застосовують лікувальні мікроклізми, свічки з екстрактом
беладонни, анестезином («Бетіол», «Анузол»).

При закрепах призначають препарати, які посилюють перистальтику: реглан,
церукал, проносні засоби — кафіол, глаксена, сенаде, бісакодил та
ферментні препарати.

При метеоризмі призначають еспумізан, метеоспазміл та ін.

При гіповітамінозах рекомендовано полівітамінні препарати, збагачені
мінералами (біовіталь).

Санаторно-курортне лікування показане в стадії ремісії (Моршин,
Трускавець, Миргород, курорти Закарпаття, Одеса-Куяльник).

Прогноз сприятливий.

Профілактика хронічного коліту полягає у своєчасному лікуванні кишкових
інфекцій, усуненні впливу шкідливих професійних факторів, здоровий епос
життя, раціональне харчування з виключенням алкоголю, гострих страв,
адекватному лікуванні захворювань печінки, шлунка. Хворі на хронічний
коліт підлягають диспансерному спостереженню, огляду не рідше як 1—2
рази на рік.

Неспецифічний виразковий коліт

Неспецифічний виразковий коліт — це хронічний запальний процес, перебіг
якого супроводиться розвитком геморагій, виразок на слизовій оболонці
товстої кишки, їх нагноєнням, кровотечею, склеротичною деформацією
стінки кишки. Уражатися можуть як окремі відділи товстої кишки
(найчастіше — пряма, сигмоподібна, ободова), так і вся кишка.

Захворювання виникає переважно у віці 20—40 років, жінки хворіють у
1,5—2 рази частіше, ніж чоловіки, і смертність серед них удвічі вища
порівняно з чоловіками.

Етіологія, Причини виникнення захворювання невідомі. Певна роль належить
інфекційним факторам, дисбактеріозу, дії протеолітичних і муколітичних
ферментів, аутоімунним механізмам, ендокринним порушенням. Впливає також
харчова, головним чином білкова та вітамінна недостатність, особливо
вітамінів групи В. В основі патогенезу лежить утворення власних антитіл
до власних білків слизової оболонки товстої кишки і розвитком імунного
запалення в ній.

Класифікація неспецифічного виразкового коліту, адаптована за В.Т.
Івашкіним (2002) І. Форми неспецифічного виразкового коліту

1. Проктит та проктосигмоїдит.

2. Лівобічний коліт.

3. Субтотальний коліт.

4. Тотальний коліт.

II. За перебігом

1. Гостра форма.

2. Рецидивуюча форма.

3. Безперервна форма.

III. За ступенем тяжкості

1. Легкий.

2. Середній.

3. Тяжкий.

IV. За активністю запалення (за даними ендоскопії)

1. Мінімальна активність.

2. Помірна активність.

3. Виражена активність.

V. За наявністю ускладнень

1. Неускладнений.

2. З ускладненнями:

— місцеві ускладнення (перфорації, кровотечі, стриктури, псевдополіпоз,
токсикодилатація, кишкові фістули, малігнізація);

системні ускладнення (реактивний гепатит, токсичний гепатит,
склерозивний холангіт, стоматит, вузлова еритема, гангренозна піодермія,
епісклерит, поліартрит, неспецифічний пустульозний дерматоз).

Приклади формулювання діагнозу

• Неспецифічний виразковий субтотальний коліт, рецидивуюча форма, легкий
перебіг з мінімальною активністю, неускладнений

• Неспецифічний виразковий субтотальний коліт, гостра форма, тяжкий
перебіг з вираженою активністю, ускладнений вузловою еритемою

Хронічна форма характеризується безперервним, виснажливим перебігом.
Основними симптомами хронічної форми неспецифічного виразкового коліту є
ректальні кровотечі, проноси. Спочатку випорожнення бувають 1—3 рази на
добу, а в тяжких випадках дефекація сягає 20 разів на добу. Можливі
несправжні позиви до випорожнення з виділенням невеликої кількості
слизу, гною, крові зі смердючим запахом. Біль нападоподібний,
спостерігається за ходом товстої кишки, часто посилюється перед
дефекацією і вщухає після неї. Приймання їжі посилює біль і спричинює
пронос, що змушує хворого уникати їжі. Поклики на дефекацію імперативні
(примусові). Хворий швидко худне, прогресує загальна слабкість,
посилюються ознаки інтоксикації. У період загострення спостерігається
лихоманка (навіть до 38—39 С), іноді з ознобом, блідість шкіри і
слизових оболонок, тахікардія, ослаблення тонів серця, зниження AT,
сухий, обкладений нальотом язик. Пальпаторно визначають розлиту
болючість і ущільнення лівої половини товстої кишки, особливо низхідної
та сигмоподібної ободових. Для рецидивуючої форми характерна зміна
періодів загострення й ремісії.

Діагностують виразковий коліт при ректороманоскопічному дослідженні:
виявляють набряк слизової оболонки, виражену кровоточивість,
звиразку-вання, псевдополіпоз товстої кишки. Іригоскопія виявляє
ригідність кишки, наявність виразок і поліпів. Фіброколоноскопія дає
змогу визначити характер змін уздовж усієї товстої кишки, а також
виявити ураження ілеоцекального клапана і термінального відділу тонкої
кишки. Перебіг неспецифічного виразкового коліту часто супроводиться
ураженням печінки й інших органів травної системи, змінами на шкірі у
вигляді вузлуватої еритеми, виразок на гомілках, рідше — некрозу шкіри
на окремих ділянках. Перебіг хвороби ускладнюється частими кровотечами,
анемією, виснаженням.

У середньому летальність становить 10—20 %.

Лікування. Хворі з гострою формою неспецифічного виразкового коліту та
із загостренням хронічної форми підлягають негайній госпіталізацій їм
призначають дієту № 4а. Вживають заходів, спрямованих на підвищення
захисних сил організму, усунення інтоксикації. Насамперед застосовують
глюкокортикоїди (преднізолон — 30—40—60 мг на добу), а також лікарські
препарати, що сприяють регенерації слизової оболонки кишок: вітаміни,
анаболічні гормональні препарати. Переливають кров та кровозамінники,
уводять електролітні розчини, гемодез, гідролізати білка, суміші
амінокислот, при крововтратах — гемотрансфузії. Призначають також
салофальк, сульфасалазин (можна ректально), фуразолідон, біфідум,
лактобактерин, атропін, реасек, креон. Ефективне застосування
лікувальних клізм з 0,5 % розчином таніну, реопірину, бальзамом
Шостаковського порівну з вазеліновою олією, йодинолом, коларголом,
обліпиховою олією, з настоєм звіробою, ромашки. Доцільна клізма: 10 мл
антипірину + 125 мг гідрокортизону або 1 таблетка азатіоприну + 2
таблетки ентеросептолу.

Похожие записи