Тема:
Історія розвитку сестринської справи в Україні. Організація шпиталів у
Запорізькій Січі. Догляд за хворими, пораненими в монастирях. Андрій
Крупинський засновник медичної освіти в Україні. Положення про медичну
освіту. Система підготовки медичних сестер в Україні сьогодні,
спеціалізація.
План
Історія розвитку с/с в Україні.
а) організація шпиталів у Запорізькій Січі.
б) догляд за хворими, пораненими в монастирях.
Андрій Крупинський.
Положення про медичну освіту.
Система підготовки м/с в Україні сьогодні, спеціалізація.
Історія розвитку сестринської справи в Україні
За багато віків до утворення Київської Русі цікаві пам’ятки культури, в
тому числі й медицини, залишили по собі скіфи, що населяли Крим,
південні землі між Дніпром і Дунаєм і мали торгові і культурні зв’язки з
греками (про них згадують Геродот і Гіппократ). Скіфам були відомі
цілющі властивості багатьох рослин, вони володіли деякими прийомами
лікування різних хвороб, могли робити навіть трепанації. Під час
розкопок Чортомлинського кургану, недалеко від Керчі, знайдено золоті і
срібні вази із зображенням скіфів, які надають медичну допомогу
(перев’язування нижньої кінцівки, виривання зуба). Деякі скіфи були
обізнані з медициною античних греків, мали медичну практику в Афінах.
У IX ст. формується східнослов’янська держава Київська Русь з центром у
Києві. За князювання Володимира Святославовича, а потім його сина
Ярослава Мудрого. Київська Русь підноситься до рівня передових держав
тогочасної Європи.
Виникнення сестринської справи в Україні, як і у всій Європі, нерозривно
пов’язане з прийняттям та становленням християнства, створенням
монастирів, при яких були лікарні, подорожні доми, які поєднували
функції готелю, лікарні та амбулаторії для мандрівників, що направлялися
до святих місць а Потребували медичної допомоги.
Одна з перших згадок про створення стаціонарної лікувальної установи у
Київській Русі відноситься до X століття, коли княгиня Ольга
організувала лікарню , де догляд за хворими був доручений жінкам.
Літописець Нестор у своєму знаменитому “Житии Феодосия Печерского”
згадує про створення монастирської лікарні в Києві на рубежі третьої та
четвертої чверті XI століття. Згодом подібні лікарні були створені в
Переяславі, Вишгороді та Чернігові.
Видатним медиком, першою в світі жінкою, яка прославилася своїми
медичними знаннями була внучка Володимира Мономаха, дочка Мстислава
-Євпраксія Мстиславівна. Вона видала грецькою мовою трактати “Аліма” та
“Мазі”, де було зібрано і систематизовано знання з тогочасної медицини,
і, крім опису хвороб та засобів їх лікування, дано поради щодо гігієни,
зокрема, гігієни жінки та дитини.
Медична допомога у козацькому війську
Історія України XVI—XVII ст. характеризується запеклою боротьбою
українського народу за свою національну самобутність, велику і почесну
роль у якій відіграли українські козаки. Медичну допомогу пораненим і
хворим воїнам-козакам подавали здебільшого народні цілителі. Та й самі
козаки володіли певними прийомами само- і взаємодопомоги: вміли пускати
кров, виривати зуби, накладати лещата при переломах тощо.
Однак було б невірно думати, що в козацькому війську не подавалася ніяка
кваліфікована медична допомога. У війську Б.Хмельницького, наприклад,
майже в кожній сотні були цирульники, при полках — лікарі. З історичних
джерел відомі імена лікарів Лук’яна Салтицького, Мартина Родомського,
Івана Гладкого, Матвія Таборовського та ін.
У XVI ст. для поранених козаків створюються шпиталі в монастирях,
найбільші з них — у Трахтемирівському та Межигірському. Лікували в них
обізнані в медицині ченці.
З козацького скарбу вносилися вклади на лікування у шпиталях поранених.
Б.Хмельницький навіть подарував Межигірському монастирю містечко
Вишгород на знак вдячності за подання допомоги пораненим воякам його
війська.
Велику підтримку мали шпиталі з боку українських православних братств,
які почали створюватися з середини XV ст. У 1591 р. Львівське братство
заклало великий шпиталь у Львові. У 1629 р. було відкрито шпиталь у
Києві. В XVII ст. при багатьох українських військових полках були свої
шпиталі.
Варто згадати і про своєрідну діяльність цехів цирульників, які почали
з’являтися у XV ст. Такі
цехи були у Львові, Києві, Луцьку, Кам’янці-Подільському та інших містах
України. Крім гоління, тут навчали подавати медичну допомогу, особливо
при травмах, пораненнях, переломах кісток, кровотечах. Без перебільшення
можна сказати, що цирульники, попри критичного ставлення до них з боку
дипломованих лікарів, відіграли неабияку роль у поданні хірургічної
допомоги, особливо пораненим у війнах.
У XVIII ст. після створення медико-хірургічних шкіл при великих
шпиталях, а також відкриття медико-хірургічних академій в С.-Петербурзі
і Москві медична допомога у військах в організаційному і професійному
плані набула нового значення і була піднесена на значно вищий якісний
рівень.
Імператриця Австрії Марія Терезія з метою поліпшення медичної опіки над
населенням, розвитку медичної освіти і науки у королівстві Галичина та
Лодомирія декретом від 22 грудня 1772 року призначила доктора медицини
Андрея Крупинського крайовим протомедиком Галичини. Йому було доручено
створити на західноукраїнських землях систему медичної служби і медичної
освіти.
r
?
d
?
E
:з болем і гіркотою констатував, що через відсутність дипломованих
акушерок під час пологів часто помирають матері зі своїми немовлятами.
Тому першочерговим завданням він вважав відкриття у королівстві медичних
навчальних закладів. На його клопотання губернатор граф Антоні Перген 20
березня 1773 року видав розпорядження, згідно з яким у Львові почалось
читання лекцій з усіх галузей медичної науки для осіб, що займалися
лікарською, акушерською та аптекарською практикою, але не мали дипломів.
Урочисте відкриття Львівського акушерського колегіуму Одбулося 1 жовтня
1773 року. Цей день ознаменував зародження середньої медичної освіти на
західноукраїнських землях. Навчання в колегіумі було безкоштовним. Більш
того, слухачі перебували на повному утриманні землевласників, які
скерували їх на навчання. З губернаторського фонду вони одержували по
одному гульдену на тиждень. Слухачами колегіуму могли стати фізично
здорові, морально стійкі особи обох статей віком від 21 до 30 років.
Звичайно, підбирали інтелектуально розвинених, які відзначалися
милосердям та любов’ю до акушерської справи.
За статутом навчання в колегіумі тривало один – три роки. При колегіумі
діяли курси прискореної підготовки акушерок. Це сприяло значному
поліпшенню акушерської допомоги в королівстві.
При такій системі освіти відчувалась гостра нестача середнього медичного
персоналу. Не дивлячись на це, багато з них не мало роботи, або
займалось приватною практикою. На цей час дрібні лікувальні установи
взагалі працювали без середнього медичного персоналу, а у великих – на
одного лікаря припадав лише один середній медичний працівник. У зв’язку
з цим їхні умови праці були вкрай важкими, а платня мізерною. В клініках
єдиного в Західній Україні медичного факультету Львівського університету
медичними сестрами працювали переважно монашки, які недостатньо володіли
навіть найелементарнішими навичками догляду за хворими.
Приблизно на цей період припадає відкриття перших навчальних закладів
для підготовки медичних сестер у Західній Україні. Перша школа медичних
сестер була створена лише у 1895 році при загальній лікарні у Львові.
Вона була організована і фінансувалась крайовим відділом здоров’я
спільно з товариством Червоного Хреста. Навчання в школі в різні періоди
часу тривало від 2 до 6-7 місяців.
При одержанні диплома випускниці медсестринської школи давали урочисту
обіцянку такого змісту: “Клянуся і обіцяю вірно служити ідеям Червоного
Хреста, дотримуватися вимог професійної етики, виконувати свої обов’язки
добросовісно, не ухилятись від догляду за різного роду хворими і сприяти
поширенню принципів охорони здоров’я населення і особистої гігієни
народу на території моєї діяльності”.
Друга школа для підготовки медичних сестер була відкрита у Львові в
грудні 1937 року і носила назву “Приватна школа догляду за хворими”.
Школа була власністю Товариства імені Христової дитини і готувала
медичних сестер для дитячих установ. Навчання було платним. Сюди
приймали жінок у віці 18-25 років. Підготовка тривала 2,5 роки. Зі школи
виходили грамотні, за тогочасними мірками, медичні сестри по догляду за
грудними та хворими дітьми. Після закінчення навчання вони йшли
працювати в дитячі лікарні, а частково – в дитячі консультації і багаті
сім’ї, щоб доглядати за новонародженими та, хворими дітьми.
Паралельно з реорганізаціями в практичній охороні здоров’я проводились
відповідні зміни в системі медичної освіти. Львівська
фельдшерсько-акушерська школа, яка була створена в грудні 1939 року на
базі Львівської державної акушерської школи, в січні 1940 року розпочала
підготовку медичних працівників за трьома спеціальностями: фельдшер,
акушерка (три роки) та медсестра (два роки). Усього в школі навчалося
109 чоловік. У червні 1941 року відбувся перший випуск акушерської
групи.
Після Кримської війни з новою активністю звертається увага на підготовку
медичних кадрів середньої ланки. Із середини XIX століття почали діяти
фельдшерські школи в Києві та Харкові. У 1870 році в Києві відкрито
військову фельдшерську школу, а в 1877 році – курси медичних сестер. Але
забезпеченість медичною допомогою населення залишалась на низькому
рівні.
Українська держава відчула потребу опрацювання законодавчої бази та
перебудови в галузі освіти. Згідно з розробленою 1992 року Державною
національною програмою “Українська освіта в XXI столітті” взято курс на
створення власної системи національної освіти. У цьому ж році Верховна
Рада схвалила “Закон про освіту”, яким передбачено запровадження в
Україні неперервної ступеневої вищої освіти чотирьох рівнів. Відповідно
до нього спростовано термін “середня спеціальна освіта” та замінено
терміном “вища освіта першого рівня”. Навчальні заклади, які надають
такий рівень освіти, називаються закладами освіти І рівня акредитації.
З’являються вищі навчальні заклади нового типу – коледжі, які належать
до закладів освіти II рівня акредитації. У цих освітніх закладах
студентам надається базова вища освіта та після закінчення – ступінь
бакалавра. У закладах III-IV рівнів акредитації надається повна вища
освіта на рівні спеціаліста та магістра.
З 1995-1996 років почали відкриватися факультети сестринської справи в
медичних університетах та академіях України.
Використана література:
Н.В.Пасєчко. Основи сестринської справи.
О.Грандо Визначні імена в історії української медицини.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
