Реферат на тему:

Історія розвитку фармакології

Відомості про дію і використання лікарських речовин та отрут були
відомі щее первісним людям.

На протязі всієї історії людства лікарські речовини широко
використовувалися для лікування захворювань, а отрути — для отруєння
тварин. Збереглося багато старовинних книг, з описом впливу та
використання лікарських речовин.

Видатним представником матеріалістичного напрямку в медицині був
Гіппократ, який говорив: про те, що знаходиться під землею і над землею,
можна лише здогадуватися. Він підкреслював залежність організму від
зовнішніх умов: їжі, води, рослин. Здоров’я, Гіппократ пов’язував із
балансом чотирьох рідин: крові, слизі, жовтої та чорної жовчі; хворобу —
з дискразією, тобто порушенням балансу цих рідин.

Важлива залежність між головними філософськими думками свого часу і
уявами в галузі патології і фармакотерапії проявилась у концепції
Галена, який написав «Енциклопедію», де розвиває вчення Гіппократа.
Гален широко ввів у практику витяжки із природних продуктів (галенові
препарати).

Зберігачами знань античних греків і римлян у галузі медицини в цей час
вважалися араби, зокрема видатний лікар Ібн-Сіна (Авіцена). В його
«Каноні медицини», крім описаних сотень лікарських рослин, наводяться
рецепти приготування різних ліків.

У 18-му столітті Ганеман запропонував власну систему лікування —
гомеопатію. Основні принципи гомеопатії: а) закон подібності, згідно з
яким хвороби виліковуються тими засобами, які у великих дозах викликають
у здорових людей подібні даному захворюванню хворобливі явища; б) закон
малих доз діючої речовини, згідно з яким сила дії лікарських речовин
збільшується по мірі зменшення її дози (концентрації); в) необхідність
випробування лікарських речовин на людях.

Літературні пам’ятки Київської Русі свідчать про широкий кругозір вчених
Заходу і Сходу. Є підстави вважати, що в ті часи існували праці
медичного характеру, приводилися відомості про лікування хвороб.

Першими систематизованими відомостями енциклопедичного характеру, серед
яких було багато й медичного змісту, вважається «Ізборник Святослава»,
перекладений з грецької на болгарську мову і переписаний для сина
Ярослава Мудрого — Святослава.

Важливу роль в історії розвитку фармакології відіграли оригінальні праці
лікарів Київської Русі. Перші систематичні описи лікарських речовин
(травники, зілейники, квітники) з’явилися на Русі у 13 — 15 ст. В цей
час Флоринський написав зілейник або траволікар.

У Київській Русі народна медицина розвивалася самобутньо. Поступово на
її територію почали проникати західноєвропейські лікарські засоби.

На початку 17-го століття було засновано Аптекарський приказ, який
управляв всією медичною й аптечною справою. Аптекарський приказ відав
збиранням, закупівлею і розведенням лікарських трав, керував «помясами»
(збирачами трав) та їх діяльністю, наглядав за якістю ліків.

За Петра І лікарсько-сировинна справа набула дальшого розвитку. Для
обслуговування військ на Полтавщині при похідному шпиталю була заснована
аптека, а при ній — аптечний склад. Було організовано збирання
дикоростучих рослин багатої української флори, а в Лубнах і Тернах
створили аптекарські городи. Відтоді й дотепер Полтавщина є одним із
центрів заготівлі і культури лікарських рослин.

У другій половині 18-го століття привертають увагу праці видатних
вчених-клініцистів — Зибеліна, Мудрова та інших.

Основоположник самобутньої медицини М.Я.Мудров виклав свої міркування —
лікувати хворого, а не хворобу, краще запобігти захворюванню, ніж
лікувати.

Н.І.Пирогов разом із А.М.Філомафітським вивчали на собаках наркотичну
дію ефіру та хлороформу. Велика заслуга Н.І.Пирогова і в тому, що він
перший у світі використав ефірний, а потім хлороформний наркоз в умовах
військово-польової хірургії.

Професор Е.В.Пелікан експериментально обгрунтував терапевтичну цінність
строфанту і кураре.

Професор Р.Бухгейм працював в Дерптському університету, вперше у світі
організував і відкрив інститут експериментальної фармакології.

Професор О.Шмідиберг, учень Бухгейма — родоначальник наукової
фармакології.

Значну роль в розвитку медичної науки зіграла теорія
Сеченова-Боткіна-Павлова, яка базувалася на рефлекторному припущенні і
визначила функціональний, фізіологічний напрямок у медицині.

Фізіолог І.П.Павлов був експериментатором, який почав свою роботу в
клініці. Праці І.П.Павлова проводились у трьох напрямках:

1) роботи по вивченню вищої нервової діяльності, а саме: вивчення
механізму дії кофеїну і бромідів. Було встановлено, що броміди
підсилюють процеси гальмування у корі головного мозку, а кофеїн підсилює
процеси збудження у корі головного мозку;

2) у сфері кровообігу разом із Чистовичем розробили метод
серцево-легеневого препарату, що дало можливість дослідити вплив
серцево-судинних засобів на хвилинний об’єм серця; вивчена дія горицвіту
весняного (Бубнов), конвалії (Богоявленский) на серце.

3) у сфері травлення вивчена дія гіркот на травлення. Було доведено, що
гіркоти подразнюють смакові рецептори, розміщені у ротовій порожнині,
рефлекторно стимулюють секрецію шлункового соку (через ЦНС — стимулюючи
центр голоду).

Великий внесок у розвиток фармакології зробив академік М.П.Кравков, який
очолив кафедру фармакології у Військово-медичній академії (Санкт
Петербург). М.П.Кравковим вперше введено у клініку внутрішньовенний
гедоналовий наркоз, вивчено особливості його дії при патології серця,
ендокринних залоз, багато зробив для вирішення питання загальної
фармакології, написав посібник «Основи фармакології», що витримав
декілька перевидань. М.П.Кравков створив школу фармакологів і по праву
вважається засновником фармакології. Ним розроблена методика ізольованих
органів. М.П.Кравков писав, що «Ідеалом фармакологічного експерименту є
вивчення дії лікарських речовин на організм тварин з ознаками
захворювання, які спостерігаються у людей».

Професор М.П.Ніколаєв вивчав проблему фармакології ендокринних
препаратів та методи біологічної стандартизації лікарських засобів.
Дослідив дію лікарських речовин за ряду експериментально викликаних
патологічних станів — (міокардіосклероз, гіпертонія та ін.); видав
підручник з фармакології та експериментальної фармакології.

Широко відоме ім’я Героя Соціалістичної Праці, лауреата Ленінської
премії, академіка АМН СССР С.В.Анічкова, який вивчав механізми дії
лікарських речовин на серцевий м’яз, ганглії, надниркові залози,
гіпофіз, на рецептори синокаротидної зони. Запропонував класифікацію
холінорецепторів. Під його керівництвом синтезовано і введено в клінічну
практику дибазол, параміон, деякі центральні холінолітики. Написав
підручник із фармакології, який витримав декілька перевидань.

Академік АМН СССР В.В.Закусов, лауреат Ленінської премії більше 20 років
керував Всесоюзним науково-дослідним інститутом фармакології і
токсикології. Очолював Всесоюзне товариство фармакологів. Розробив
оригінальні методики вивчення впливу лікарських речовин на
серцево-судинну та ЦНС. Написав підручник із фармакології.

Д.А.Харкевич, академік Російської академії медичних наук, заслужений
діяч наук Російської Федерації, доктор медичних наук, професор —
завідував кафедрою фармакології 1 Московського медичного інституту ім.
Сеченова на протязі 34 років. Президент Російського наукового товариства
фармакологів, головний редактор журналу «Експериментальна та клінічна
фармакологія», член Європейської спілки фармакологів, написав підручник
по фармакології для студентів медичних ВУЗів, який витримав уже 6 видань
і користується попитом серед студентів.

Розвиток фармакології на Україні

Перші ростки фармакологічної науки в Україні були закладені в
Києво-Могилянській академії (1682 — 1817 р.р.). Випускником цієї
академії був Нестор Амбодик який писав, що єдиним джерелом ідей і
уявлень є органи відчуття, ніщо у природі не зникає. Н.Амбодик написав
перший посібник з фармакології та фармакогнозії «Лікарське речослів’я,
або опис цілющих рослин», де систематизував відомості про лікарські
рослини (хімічні і лікарські вказівки, виготовлення і застосування
препаратів лікарських рослин).

Кафедра фармакології Київського медичного інституту ім. академіка
О.О.Богомольця вважається однією з найстаріших в країні, організована в
1842 р. й відкрита при університеті ім. Св. Володимира під назвою
«Врачебное веществословие с рецептурой». Першим завідуючим цієї кафедри
був професор Н.І.Козлов, під його керівництвом вивчалися загальні
проблеми фармакології.

З 1849 по 1859 р.р. кафедру фармакології очолював В.В.Беккер, професор,
вихованець Дерптського університету. За його безпосередньою участю були
розроблені програми по загальній терапії та фармакології. Крім того
досліджувалися деякі питання спеціальної фармакології, наприклад
властивості солей, металів, металоїдів та кислот.

У 1861 р. кафедру фармакології очолив професор О.О.Шеффер. Завдяки його
ініціативі, інтенсифікувалася як наукова, так і методична робота.
Наукові дослідження кафедри були присвячені впливу неорганічних сполук
на кров та м’язову діяльність. О.О.Шеффером складено програму по кафедрі
загальної терапії та фармакології.

Вагомий внесок у розвиток фармакології належить вихованцю медичного
факультету Київського університету професору В.І.Дибковському, автору
дисертації «Физиологические исследования ядов, специфически действующих
на сердце», яка стала новим етапом розвитку фармакологічної науки.
Професор В.І.Дибковський був блискучим лектором, висококваліфікованим
методистом, здобув авторитет новатора, шукача цікавих методів і підходів
у галузі фармакології, токсикології, біохімії. В.І.Дибковський написав
та видав прекрасні «Лекції по фармакології». Разом з учнями створив
основу для подальшого розвитку Київської школи фармакологів.

Нове творче піднесення роботи кафедри фармакології пов’язане з іменем
завідуючого Г.Л.Шкавери (учень академіка М.П.Кравкова), основний
напрямок його праці — фармакологія серцево-судинної системи.
Співробітники Г.Л.Шкавери (професор П.В.Родіонов, доцент Ф.І.Березанцев
та інші) досліджували характер дії парасимпатичних речовин на секрецію і
судини надниркових залоз, на судини шкіри, на секрецію підшлункової
залози.

Під час Великої Вітчизняної війни Київський медичний інститут евакуювали
в Челябінськ, де з вересня 1941 р. проводились систематичні заняття з
фармакології. Кафедру фармакології в Челябінську очолював і читав лекції
доцент Ф.С.Гейлік.

Після повернення інституту до Києва в 1944 р. кафедру фармакології
Київського медичного інституту очолив професор О.І.Черкес, дійсний член
АМН СРСР, академік. Початок наукової та педагогічної діяльності
професора О.І.Черкеса пов’язаний з кафедрою фармакології Харківського
медичного інституту. В роки Великої Вітчизняної війни професор
О.І.Черкес — головний токсиколог народного комісаріату охорони здоров’я
СРСР. На протязі майже тридцяти років очолював кафедру фармакології
Київського медичного інституту (з 1944 по 1972 р.р.). Наукова діяльність
академіка АМН СРСР О.І.Черкеса багатопрофільна. З поміж найважливіших
напрямків його діяльності — біохімічна фармакологія серцевих глікозидів,
вегетотропних судинорозширювальних засобів та ін. Основні наукові праці
академіка знайшли відображення у книгах «Сердечные гликозиды»,
«Руководство по фармакологии», «Современные проблемы фармакологии»,
«Фармакология сердечно-сосудистых средств» та ін. Під керівництвом
академіка виконана велика кількість кандидатських та докторських
дисертацій. Широкі наукові інтереси О.І.Черкеса охоплювали питання
загальної фармакології, зокрема вивчення біохімічних основ механізму дії
лікарських речовин, особливості фармакологічної реакції залежно від
висхідного функціонального стану організму, роль вегетативної нервової
системи у формуванні реакції організму на ліки й отрути, фармакодинаміка
ліків в умовах експериментальної патології.

У цьому напрямку учнями О.І.Черкеса з 1950 по 1979 рік виконано 12
кандидатьських і 4 докторські дисертації.

Учень академіка О.І.Черкеса, професор Ю.А.Петровський — автор визначних
праць із питань фармакології травного апарату. Ю.А.Петровським
запропоновано класифікацію жовчогінних засобів.

У період 1971 — 1972 років кафедру фармакології очолила доктор медичних
наук, професор Н.М.Дмитрієва, яка достойно розвивала актуальні проблеми
загальної фармакології і вивчала вплив серцевих глікозидів на
енергетичний обмін міокарда інтактних тварин та за умов серцевої
недостатності.

Продовжувачем ідей академіка О.І.Черкеса є його учень, лауреат Державної
премії, заслужений діяч науки і техніки України, академік НАН, АМН
України та Нью-Йоркської академії наук, професор І.С.Чекман, який очолив
кафедру фармакології Київського медичного інституту ім. академіка
О.О.Богомольця в 1972 р. і продовжує очолювати цю кафедру
перейменованого інституту в Національний медичний університет. Під
керівництвом академіка І.С.Чекмана співробітники кафедри вивчають широке
коло проблем загальної і спеціальної фармакології. Ведуться розробки
питань у рамках проблем ліки — організм — фармакологічний ефект;
вивчаються механізми дії серцевих глікозидів, тривають пошуки та
дослідження фармакодинаміки неглікозидних кардіостероїдних препаратів,
проводяться наукові дослідження фармакології гіпотензивних,
антиатеросклеротичних, ангіопротекторних речовин, роботи в галузі
радіаційної, клінічної фармакології, фітотерапії та екологічної
токсикології. За цей період на кафедрі з успіхом продовжуються та
розвиваються наукові напрямки О.І.Черкеса — біохімічна фармакологія.
Крім цього, за останні роки розпочались дослідження в галузі
фізико-хімічної фармакології. Результати досліджень у цьому напрямку
дозволили встановити нові аспекти механізму дії серцево-судинних та
метаболічних речовин, виділити процес комплексоутворення з біометалами
та біолігандами в реалізації фармакологічної реакції.

Методичну, науково-дослідну та виховну роботу на кафедрі фармакології
Українського національного медичного університету ведуть доктори
медичних наук, професори — Н.О.Горчакова, В.А.Туманов, О.П Вікторов,
доценти І.Ф.Полякова та інші.

Отримані важливі результати узагальнено в багатьох наукових і практичних
довідниках — «Биологические аспекты координационной химии», «Осложнения
фармакотерапии», «Физическая химия и клиническая фармакология сердечных
гликозидов», «Фитонциды в медицине», «Клінічна фітотерапія» та інші. На
кафедрі проводиться велика методологічна і методична робота, що
відображено у підручниках «Фармакология» (1980), «Фармакология.
Практические занятия» (1982), «Общая рецептура»(1985), «Справочник по
клинической фармакологии»(1986), «Словарь терминов по фармакологии и
фармации» (1989), «Клінічна фітотерапія» (2002) та ін.

Під керівництвом академіка І.С.Чекмана підготовлено і захищено понад 80
дисертацій (з яких 30 докторських і більше 50 кандидатських дисертацій).

За результатами науково-дослідної роботи професори кафедри фармакології
І.С.Чекман, Н.О.Горчакова і В.А.Туманов удостоєні звання лауреатів
Державної премії УРСР.

На кафедрі також проводяться широкі госпрозрахункові роботи з великим
економічним ефектом та впровадження у різні галузі народного
господарства та медицини. Колектив кафедри фармакології Українського
національного медичного університету ім. академіка О.О.Богомольця
проводить значну роботу, що стає в нагоді органам охорони здоров’я,
надає методичну допомогу навчальним медичним закладам України. Щороку на
базі кафедри навчаються слухачі факультету підвищення кваліфікації, а
також викладачі вузів та медичних училищ країни.

Значний внесок у розвиток сучасної фармакології зробили такі професори:
Ф.П.Тринус, доктор медичних наук, професор, чл. кор. АМН СРСР — Київ;
доктор медичних наук, професор Дніпропетровського медичного інституту
Г.О. Батрак — заслужений діяч науки; доктор медичних наук, професор
Я.І.Максимович — Одеса; доктор медичних наук, професор А.А.Гаврилюк —
Львів; доктор медичних наук, професор Ю.І.Іванов — Чернівці; доктор
медичних наук, професор М.В.Харченко — Харків; Н.С.Шварсалон доктор
медичних наук, професор кафедри фармакології Кримського медичного
інституту (основні праці по протиалергічним засобам, сульфаніламідним
препаратам та лікрських рослин); професори — М.І.Луганський та
П.В.Родіонов під керівництвом академіка О.І.Черкеса розробили активні
протизапальні, протипухлинні препарати та антидоти при отруєнні важкими
металами.

Професор С.М.Дроговоз, доктор медичних наук, завідуюча кафедрою
фармакології Харківської фармацевтичної академії, зробила великий внесок
у розвиток нового напрямку щодо вивчення препаратів з гепатопротекторною
і жовчогінною дією. Під керівництвом професора С.М.Дроговоз на кафедрі
фармакології впроваджені методи скринінгового і фармакологічного
дослідження лікарських речовин. За участю професора С.М.Дроговоз
створено більше 20 лікарських засобів, 8 з них успішно використовуються
в медичній практиці. Під керівництвом професора С.М.Дроговоз виконано 10
докторських і понад 20 кандидатських дисертацій, написала підручник для
студентів.

Велика заслуга у розвитку сучасної фармакології належить доктору
медичних наук, професору, завідуючому кафедрою фармакології Донецького
медичного університету І.В.Комісарову, основний напрямок робіт професора
— теорія рецепторів в молекулярній фармакології.

Значний внесок у розвиток сучасної науки вкладають доктор медичних наук
Н.О.Горчакова, професор кафедри фармакології Київського медичного
національного університету; завідуючий кафедрою фармакології Одеського
медичного університету, академік, доктор медичних наук, професор
В.Й.Кресюн; завідуюча кафедрою фармакології Івано-Франківської медичної
академії, доктор медичних наук, професор Я.І.Гудивок; завідуючий
кафедрою фармакології Дніпропетровської медичної академії, доктор
медичних наук, професор В.Й.Мамчур; звідуючий кафедрою фармакології
Вінницького державного медичного університету, доктор медичних наук,
професор Г.І.Степанчук та професор кафедри А.А.Столярчук; завідуючий
кафедрою фармакології Запоріжського медичного університету, доктор
медичних наук, професор В.В.Дунаєв та професор кафедри В.Р.Стець;
завідуючий кафедрою фармакології Львівського медичного університету,
доктор медичних наук, професор Р.С.Рудий; завідуючий кафедрою
фармакології Симферопольського медичного університету, доктор медичних
наук, професор І.П.Фомочкін; завідуючий кафедрою фармакології
Чернівецької медичної академії, доктор медичних наук, професор
І.І.Заморський; завідуюча кафедрою фармакології Харківського медичного
університету, доктор медичних наук, професор Л.Т.Киричек; завідуючий
кафедрою фармакології Луганського медичного університету, доктор
медичних наук, професор В.Д.Лук’янчук; доктор медичних наук, професор
кафедри фармакології Полтавського стоматологічного університету
Т.А.Дев’яткіна; доктор медичних наук, професор Г.Т.Писько (Київ, ГОС
НИИХЛОР проект) та інші.

В даний час видатні фармакологи України продовжують успішно працювати,
використовуючи досягнення кібернетики, молекулярної біології, фізики,
хімії.

Основним координаційним центром наукових досліджень по фармакології є
Київський науково-дослідний інститут фармакології і токсикології АМН
України, де трудяться видатні фармакологи — заслужений діяч науки і
техніки, академік АМН України П.Ф.Тринус, професори: А.В.Стефанов,
В.С.Даниленко, Л.О.Громов, Н.І.Шарикіна та багато інших.

Основне правило фармакологів — проводити дослідження на хворих тваринах.
Мова може бути тільки про те, щоб модельні досліди з експериментальної
терапії максимально відповідали запитам клініки. Це один із шляхів
інтенсифікації фармакологічних досліджень.

На медичному факультеті Ужгородського державного університету викладання
фармакології було розпочате в 1948 р. Лекції з фармакології читала
доцент А.Г.Петровська із Львівського медичного інституту, основний
напрямок накових праць було вивчення лікарських засобів, що впливають на
травну систему. Петровська А.Г. вперше на Україні приділила значну увагу
клінічній фармакології.

У 1949 р. організовано кафедру фармакології медичного факультету
Ужгородського державного університету. Першим завідуючим став вихованець
Київського медичного інституту, кандидат медичних наук, доцент
Ф.І.Березанцев. Він керував кафедрою до 1956 р. Наукова діяльність
Ф.І.Березанцева була присвячена розробці питання «О реактивности
организма при экспериментальной гипертонии». За час наукової роботи
Березанцев Ф.І. написав і надрукував більше 30 праць, в тому числі і
методичні. Його перу належить також посібник з фармакології і рецептури
для студентів середніх медичних закладів, який витримав декілька видань.

З 1956 по 1973 р.р. курс фармакології медичного факультету УжДУ
очолювала кандидат медичних наук, доцент Г.В.Налегатська (учениця
академіка С.В.Анічкова).

Доцент Г.В.Налегатська написала біля 100 наукових і методичних праць, в
тому числі «Конспект лекций по рецептуре» (1962 р. для студентів), у
співавторстві з В.М.Кочерганом та І.В.Григою — «Фармакологія
гормональних та вітамінних препаратів — конспект лекцій 1972 р.»

Основний напрямок наукових робіт доцента Г.В.Налегатської — пошук і
вивчення механізму дії лікарських рослин Закарпаття, вплив їх на
серцево-судинну систему. Досліджено листя бегонії вічноквітучої, трави
волошки, дикої маслини (лох вузьколистий), внутрішньої оболонки
грецького горіха, кори евкомії, та астрагали — солодколистий і
хлопунець, а також деякі інші рослини.

Сьогоднішні наукові роботи кафедри присвячені вивченню дії лікарських
рослин на організм тварин і людини. Ведеться також комплексне
кафедральне наукове дослідження функціонального стану щитовидної залози
в залежності від забезпечення організму йодом та фтором.

Похожие записи