.

Інфекційні захворювання. Збудники інфекційних захворювань (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
719 9395
Скачать документ

Реферат

На тему:

ІНФЕКЦІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ.

Збудники інфекційних захворювань.

Серед багатьох захворювань, яким піддається людина, існує особлива
група захворювань, котрі прийнято вважати заразними, або інфекційними.

Інфекційні .захворювання — це захворювання, що спричинюються живим
збудником, мають здатність передаватися від хворої людини до здорової,
викликаючи епідемії. Такими збудниками, як правило, є мікроорганізми —
організми, котрих не можна побачити неозброєним оком, а тільки за
допомогою більш-менш сильних мікроскопів.

Але не всі мікроорганізми становлять загрозу для здоров’я людини. Деякі
мікроби можуть знаходитися всередині людського організму, не спричинюючи
захворювань і навіть допомагаючи процесам життєдіяльності, наприклад
травленню. Відповідно до цього всі мікроби на земній кулі поділяють на
три великі групи (див. схему 4).

С х е м а 4. Класифікація мікроорганізмів за їх впливом на організм
людини

Мал. 35. Монококи.

Патогенними мікроорганізмами, тобто такими, що спричинюють захворювання,
можуть бути:

• бактерії (холера, сепсис, туберкульоз);

• віруси (грип, гепатит, ВІЛ);

• гриби (мікози шкіри);

• найпростіші тварини (дизентерія, малярія).

Бактерії — одноклітинні доядерні організми. На Землі їх нараховується
понад три тисячі видів. Вони мають мікроскопічні розміри (від 0,2 до 1
мкм). Морфологія бактерій доволі різноманітна, відповідно до цього їх
класифікують певним чином за формою і здатністю утворювати угруповання.
Отже, виділяють такі форми бактерій.

1. Монококи (мал. 35). Угруповань не утворюють. Мають кулясту форму
клітини. Серед них рідко зустрічаються дійсно патогенні форми.
Найпоширенішими представниками монококів є мікрокок оранжевий
(Місrососсиs аиrепtіасиm) і мікрокок білий (Місrососсиs аlbит), що у
разі розмноження утворюють на їжі відповідно жовтогарячі і білі плями.

2. Диплококи (мал. 36). Бувають кількох різновидів. Найчастіше
зустрічається поєднання двох бактеріальних клітин кулястої форми,
вкритих слизовою оболонкою. Таку форму мають азотофіксуючий азотобактер
коричневий (Аzоtоbасtеr сrоососсит), збудник пневмонії (Dурlососсиs
рпеитопіиs). Також існують поєднання двох клітин, що зовні нагадують
кавові зерна. До них належать збудники гонореї (Nеіsеrіа hопогеа) і
менінгіту (Nеіsеrіа тіпіпgіtіdіs).

3. Стрептококи (мал. 37). Кулясті за формою клітини утворюють довгі
ланцюжки. Серед них зустрічаються як непатогенні, наприклад ті, що
спричинюють скисання молока (Strерtососсиз lасtіs), так і патогенні, які
спричинюють захворювання на ангіну, скарлатину, ревмокардит. Характерною
особливістю їх є те, що в процесі життєдіяльності вони виділяють

Мал. 36. Диплококи.

Мал. 37. Стрептококи.

Мал. 38. Сарцини.

с-реактивний білок, який має гемолітичні властивості, тобто такі, що
руйнують гемоглобін (Strерtососсиs ріоgепеs).

4. Сарцини. (мал. 38). Кілька кулястих бактеріальних клітин утворюють
невеличкі групи. Характерною особливістю цього типу бактерій є утворення
спор і надзвичайно швидке розмноження. Серед представників зустрічаються
Sаrсіпа flоvа, яка утворює жовті плями на продуктах споживання,
і Sаrсіпа иrеа, яка розкладає сечу.

5. Стафілококи (мал. 39). Так само існують патогенні і непатогенні
форми. Наприклад, золотистий стафілокок (Stарhуlососсиs аиrеиs) утворює
золотисті колонії у поживному середовищі і не становить ніякої прямої
загрози здоров’ю людини. Разом з тим існує ряд надзвичайно небезпечних
стафілококів, що спричиняють сильні запалення: скарлатину, сепсис.
Колонія стафілококів — це завжди велика сукупність кулястих клітин.
Характерною особливістю цієї групи є її сильна мутагенність — здатність
до утворення нових форм.

6. Кокобактерїї (мал. 40). Надзвичайно поширена в навколишньому
середовищі група бактерій. Клітини являють собою дуже маленькі палички,
що їх інколи важко відрізнити від мікрококів. Так, у воді і ґрунті
мешкає Рзеиdотопаs, яка відіграє важливу роль як редуцент. У
шлунково-кишковому тракті людини і тварин мешкає умовно патогенна
кишкова паличка (Еshеrісhiа Соlі), яка, з одного боку, допомагає
травленню, але, з другого, деякі її форми можуть спричинити холецистит,
панкреатит. Серед збудників захворювань можна виділити Sаlтопеlа tірhi,
що спричинює тиф, Рrоtеиs vиlgаrіs — анаероб, який є причиною
хворобливого стану порожнин (наприклад, гайморової).

7. Бацили (мал. 41). Еволюційно досконаліші форми бактерій, мають
циліндричну форму і утворюють спори. Крім

Мал. 39. Стафілококи.

Мал. 40. Кокобактерії.

Мал. 41. Бацили.

того, завжди можуть використовувати поживні речовини з навколишнього
середовища. Бацилярну форму мають Васіlиs sиbtіlіs — сінна паличка, яка
швидко розмножується у теплому чаї, Васіlиs tиrіпgіепsіs — бактерія, що
має велике значення для розробки екологічно безпечних інсектицидів. Вона
виділяє білкову речовину, що спричинює параліч кишкового апарату комах.

9. Стрептобацили (мал. 42). Так само, як і стрептококи, утворюють довгі
ланцюжки зі своїх клітин. Зустрічаються патогенні стрептобацили. Так,
Strерtоbасіtиs апtrасіs є збудником сибірки.

10. Клостридії (мал. 43). Мають веретеноподібну форму, для них
характерний анаеробний спосіб дихання. Саме через це більшість
клостридій є патогенними мікроорганізмами. Сlоstrіdіит tеtапі —
збудник правцю, Сlоstrіdіит bоtиlіпит — спричинює тяжке порушення
органів травлення — ботулізм, Сlоstrіdіum sерtісит — збудник газової
гангрени. Сlоstrіdіuт реrfrіпgеns є показником фекального забруднення
ґрунту. Мешкаючи в організмі, він збагачує його на ферменти, але у разі
захворювання на діабет може спричинити гангрену.

11. Вібріони (мал. 44). Належать до форм, які інколи називають
звивистими. Являють собою зігнуті менш ніж на чверть кола палички, що
злегка тремтять. Типовим представником вібріонів є збудник холери Vіbrіо
сhоlеrа, який інколи утворює колонії блакитного кольору. Його
особливістю є те, що він єдиний переносить лужне середовище (рН більше,
ніж 7).

12. Спірили і спірохети (мал. 45).

Мають штопороподібну форму. У спірил кількість витків не перевищує 6, а
спірохети являють собою довгі скручені нитки. Добре відомий збудник
сифілісу — бліда трипанема (Тrірапета роlіdит), що належить до спірохет.
У ротовій порожнині кожної людини мешкає Sріrосhаеtит dеtіит.

Мал. 43. Клостридії.

Мал. 44. Вібріони.

13. Рідкісні форми бактерій (мал. 46). Серед великої кількості
бактерій можна зустріти зовсім нехарактерні і незвичайні їх форми. До
таких належать бактерії, відомі під назвами хламідій і рикетсій. Перші є
збудниками різних форм лихоманок, другі — внутрішньоклітинні енергетичні
паразити, які є причиною 80 % випадків безпліддя у жінок, збудниками
хвороби «котяча подряпина» (запалення лімфатичних вузлів). Часто
зустрічаються бактерії, що змінюють свою форму. Це мікобактерії, серед
яких відома Місоbасtеrіит tиbеrсиlоsит — збудник туберкульозу,
Місоbасtеrіит lерrае — збудник прокази. Серед інших форм
зустрічаються мікобактерії, стели, селіберії, карінобактерії (перехідна
форма між грибами та бактеріями).

14. Мікоплазми (мал. 47). Надзвичайно цікаві бактерії, оскільки не мають
клітинної мембрани, їх можна розглядати як перехідну форму між вірусами
і клітинними формами життя. Характерною особливістю є те, що вони
зовсім не здатні до існування поза клітиною хазяїна. В основному
мікоплазми представлені збудниками хвороб рослин і великої
рогатої худоби.

Крім класифікації бактерій за формою клітин дуже важливою
систематичною ознакою є їх забарвлення. В основі всіх методів
класифікації бактерій за забарвленням лежить їх неоднаковий внутрішній
хімічний склад. Найбільш узагальненим способом класифікації є
забарвлення за Грамом. Цей спосіб дає змогу поділити всю величезну
кількість бактеріальних організмів на дві групи: грампозитивні (стають
фіолетовими після забарвлення) і грамнегативні (стають червоними після
забарвлення).

Практичне значення такої систематики полягає в неоднаковій чутливості
грампозитивних і грамнегативних бактерій до

Мал. 45. Спірили і спірохети.

Мал. 46. Рідкісні форми бактерій.

Мал. 47. Мікоплазми.

антибіотиків. Так, грампозитивні бактерії більш чутливі до антибіотиків
пеніцилінового ряду, а грамнегативні — до антибіотиків гентоміцинового
та стрептоміцинового рядів. Це і визначає методи лікування інфекційних
захворювань.

Існує цікава особливість поширення бактерій різних форм в організмі
людини. За відсотковим співвідношенням між типами мікроорганізмів можна
визначити схильність до того чи іншого захворювання, попередити
ускладнення, вчасно почати лікування. Пробу на мікрофлору беруть з
ротової порожнини, і її аналіз можна легко зробити навіть у домашніх
умовах за наявності мікроскопа (мал. 48).

Так, якщо домінують стрептококи і стафілококи, — це свідчить про
захворювання дихальних шляхів. Якщо переважають паличкоподібні форми
(бацили, стрептобацили тощо) — можливі хвороби шлункового тракту. Поява
диплококів — ознака хвороби статевих органів, кандидів (розгалужених
ланцюгів кулястих бактерій) — показник дисбактеріозу, можливо,
молочниці, розвивається стоматит. Спірохети — супутники запального
процесу в ротовій порожнині. Якщо всі бактерії перебувають у приблизно
однаковій кількості — приводів для хвилювання немає.

Другою групою найпоширеніших збудників захворювань людини є віруси.
Вірус — це автономна генетична одиниця, здатна до розмноження
(редуплікації) лише в клітині господаря.

Мал. 49. Схема будови вірусу.

Віруси можна розглядати як речовини поза клітиною. Але, потрапляючи в
організм господаря, вони починають поводити себе як живі істоти.

Будова вірусу доволі проста. Він складається з відрізка нуклеїнової
кислоти (ДНК чи РНК) і білкових молекул, що виконують функцію оболонки
(мал. 49). Білкова оболонка ферментативне активна, вона забезпечує
приєднання вірусу до клітини господаря. Віруси специфічні, вони вражають
не лише конкретний вид тварин, рослин чи людину, а і певні клітини свого

господаря. Так, вірус поліомієліту вражає лише нервові клітини і не
завдає шкоди іншим.

Залежно від типу нуклеїнової кислоти розрізняють ДНК-геномні і
РНК-геномні віруси. До ДНК-геномних належать збудники гепатиту В,
вітряної віспи, оперізувального лишаю. РНК-геномні віруси спричинюють
грип А, В, С, кір та інші захворювання. Особливу групу вірусів
становлять так звані ретровіруси, представником яких є добре відомий ВІЛ
— вірус імунодефіциту людини. ВІЛ вражає клітини, що відповідають за
імунітет. У разі зараження виникає тяжка хвороба СНІД.

Механізм дії вірусів полягає у тому, що, потрапляючи в організм, вони
адсорбційне проникають у клітину господаря. Тут відбувається перехід від
інертного (кристалічного) стану до активного. Далі вірус скидає свою
оболонку, вивільнюючи відрізок нуклеїнової кислоти, який вбудовується в
генетичний апарат клітини. Відбувається синтез компонентів вірусу
(нуклеїнових кислот, білків). Новоутворені частинки розривають клітину і
виходять назовні, пошкоджуючи найближчі клітини. Життєдіяльність деяких
вірусів доволі специфічна. Вони можуть потрапити в організм людини,
вмонтувати свою нуклеїнову кислоту в ДНК чи РНК клітини господаря. Але,
залишаючись в клітині, вони перебувають у своєрідному симбіозі (явище
вірогенїі) і нічим себе не проявляють. Такий спосіб життєдіяльності
характерний для ретровірусів.

Відомо, що головна причина ракових пухлин полягає у дії саме таких
вірусів. Новоутворений ген, який довгий час себе не проявляв, під час
нервового стресу, дії радіації, канцерогенних речовин починає активно
функціонувати і примушує клітину синтезувати стимулянти мітотичного
поділу. Поява внаслідок цього зайвих білків веде до утворення ракових
пухлин.

Серед інших особливостей життєдіяльності багатьох форм вірусів
(наприклад, збудника грипу) слід зазначити так званий антигенний дрейф —
мутації, які виникають у збудника кожні

Мал. 50. Схема будови фага.

2—3 роки. Зміст цього процесу полягає у заміні якоїсь ділянки гена.
Повністю ген замінюється через 8—11 років. Значення цього процесу
полягає у протидії специфічному імунітетові. Цікаво, що один вірус,
потрапивши в організм людини, захищає його від проникнення інших
вірусів. Таке явище відоме під назвою інтерференції вірусів.

Особливою групою мікроорганізмів є фаги — віруси бактерій. Вони
побудовані складніше, під електронним мікроскопом видно, що вони мають
форму коми чи булави розмірами в 5—6 нм. Складаються з голівки, стрижня,
всередині якого є спеціальні скоротливі білки, і кількох відростків
(мал. 50).

Об’єктом паразитизму фагів є бактерії. За допомогою відростків фаг
прикріплюється до оболонки клітини і шляхом «ін’єкції» вводить свою ДНК
всередину бактерії, що спричинює синтез нових ДНК бактеріофага. Через
ЗО—40 хв. бактеріальна клітина розривається і з’являються сотні нових
фагів, здатних заразити інші бактерії.

Фаг вражає як патогенні, так і непатогенні бактерії, тому вважалося, що
його можна використовувати для лікування інфекційних хвороб. Але
виявилося, що всередині людського організму фаг втрачає свою активність.
Тому його можна застосовувати лише для діагностики бактеріальних
інфекцій.

Збудниками небезпечних хвороб людини можуть бути також нижчі
гриби-паразити. Більшість грибів — аеробні організми, які активно
дихають і потребують багато кисню. Але трапляються і такі, що здобувають
енергію внаслідок бродіння (наприклад, деякі дріжджі).

Тіло гриба (міцелій) може складатися як з однієї, сильно розгалуженої
клітини, так із багатьох (мал. 51). Головним продуктом життєдіяльності
грибів є сечовина. Розмножуються гриби надзвичайно інтенсивно, як
правило, своєрідними спорами чи брунькуванням.

Паразитичні гриби можуть оселятися у будь-яких ділянках тіла людини: на
поверхні шкіри, в ротовій порожнині, в шлунково-кишковому тракті, в
статевих органах тощо. Гриби, які паразитують на поверхні тіла людини,
об’єднані під загальною назвою дерматофіти. Гриб ахоріон, оселяючись на
волосистій частині голови, спричиняє

Мал. 51. Міцелій – гриба-паразита.

хворобу паршу. Гриб триховітон, який вражає волосся, нігті і шкіру, є
збудником стригучого лишаю. Дріжджовий гриб сидіум спричиняє
захворювання слизової оболонки порожнини рота — пліснявку, яка
спостерігається переважно у немовлят. Гриби з групи променистих є
причиною ряду захворювань, відомих під назвою актиномікозів, які
проявляються у вигляді поверхневих нагноєнь або уражень внутрішніх
органів. Так, найчастіше зустрічається актиномікоз геніталій і сліпої
кишки.

Дуже розповсюдженим є паразитичний гриб Мопiliа аlbісапs, який є
збудником молочниці ротової порожнини у дітей і піхви у жінок.

Ще однією групою збудників інфекційних хвороб є найпростіші і черви.

До найпростіших тварин, що спричинюють захворювання, належать
дизентерійна амеба, кокциди, споровики тощо. Тіло найпростіших тварин
складається лише з однієї клітини, що виконує всі функції цілісного
організму. Так, дизентерійна амеба нагадує шматочок протоплазми, що
постійно змінює свою форму, і може активно пересуватися (мал. 52).
Потрапивши в організм людини, вона спричинює тяжке захворювання травної
системи — дизентерію.

Споровики представлені 3600 видів і є внутрішньоклітинними паразитами
людини і тварин. Серед них добре відомий малярійний плазмодій — збудник
малярії. Для нього характерна зміна двох хазяїв — комара і людини, при
цьому спостерігається чергування статевого і безстатевого його
розмноження. Об’єктом паразитизму плазмодія є еритроцити крові, які
руйнуються ним з величезною швидкістю.

До внутрішніх тваринних паразитів людини належить велика група
стьожкових і круглих червів. Захворювання, збудниками яких вони є,
називаються гельмінтозами. Поширені такі види, як бичачий ціп’як, що
мешкає в травному тракті людини, аскарида — паразит тонкого кишечника,
волосоголовці, що паразитують у верхніх відділах товстого кишечника.
Серед паразитичних червів зустрічаються такі, які живуть у печінці,
наприклад ехінокок. Описані випадки локалізації ехінокока навіть у
матці, яєчниках.

Причиною захворювання завжди є проникнення в людський організм збудника
під час недодержання гігієнічних правил, порушення технології
приготування їжі, контакту з хворими тощо.

Мал. 52. Дизентерійна амеба.

ЛІТЕРАТУРА

– Білявський Г. О., Паду н М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної
екології. — К.: Либідь, 1995. — 368 с.

– Біологія / А. А. Слюсарев, А. В. Самсонов, В. Н. Мухін та ін./ Під
ред. В. О. Мотузного. — К.: Вища пік., 1991. — С. 6, 241.

– Вишневская Е. Л., Барсукова Н. К., Широкова Т. Й. Основы безопасности
жизнедеятельности: Учеб. пособ. для учащихся 9-х кл. общеобразоват. шк.
— М.: Русское слово, 1995. — 62 с.

– Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року. — К.: Вікар, 1997. — С. 17—19.

– Кучеров І. С. Фізіологія людини і тварин. — К.: Вища шк., 1991. —
327с.

Леони Д.,Режи Б. Анатомия и физиология в цифрах. — М.: Кронпрес, 1995. —
128с.

– Лисенков С.Л. Конституція України: Матеріали до вивчення. — К.:
Либідь, 1997. — С. 53—54.

– Основи медицинских знаний учащихся: Проб. учеб. для сред. учеб.
заведений / Под ред. М. Й. Гоголева. — М.: Просвещение, 1991. — 112с.

– Пономарев В. Т. Энциклопедия безопасности. — Д. Сталкер, 1997. — С.
297—391.

– Самарський С. Л. Зоологія хребетних. — К.: Вища шк., 1976. — С.
188—189.

– Ситников В. П. Основы безопасности жизнедеятельности: Справочник
школьника. — М.: Слово, 1997. — С. 307—444.

– Смирнов В. Е. Медицина. Наркомания: знак беды. — М.: Знание, 1988. —
Вьіп. 2. — С. 33—56.

– Спок Б. Ребенок и уход за ним. — К.: Наук, думка, 1992. — 448 с.

– Ураков Й. Г. Последствия алкоголизма. — М.: Здоровье, 1987. — №11. —
С. 50—91.

– Хрипкова А. Г., Колесов Д. В. Гигиена и здоровье. — М.: Просвещение,
1984. — С. 24—27.

– Щербак Г.Й., Царичкова Д.Б., Вервес Ю.Г. Зоологія безхребетних. — К.:
-Либідь, 1996. — Кн. 2. — С. 291—298.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020