Реферат на тему:

Хвороби внутрішніх органів

Хвороби новонароджених дітей захворювання шкіри і пупкової ранки

Шкіра новонародженого з її тонким епітеліальним шаром і великою
кількістю кровоносних судин не виконує захисної функції і легко
інфікується. Мікроорганізми, які потрапляють на шкіру, швидко
поширюються у ній. Тому хвороби шкіри і пупкової ранки не можна вважати
місцевим явищем. Ці захворювання супроводяться загальними розладами та
інтоксикацією. Іноді навіть при невеликій поширеності і мало виражених
місцевих змінах спостерігаються значні порушення у діяльності всього
організму.

Поганий догляд за шкірою новонародженого, тривале перебування його у
мокрих пелюшках, недбале підмивання після сечовипускань чи випорожнень
нерідко призводять до прілостей, найчастіше у пахвинних складках.
Розрізняють три ступені попрілості: перший почервоніння шкіри без
порушення її цілісності поверхневого шару, другий – різке почервоніння з
роз’їданням поверхневого шару шкіри, третій: — Характерна молекулярна
поверхня шкірника утворилася в результаті злиття ерозій.

Лікування. При попрілості насамперед треба дотримуватися широкого
вільного сповивання. Ще кращим є відкритий спосіб лікування з
ультрафіолетовим опромінюванням. Набули поширення присипки з ксероформу,
стрептоциду, тальку, оксиду цинку. При мокрій поверхні роблять примочки
з 0,25 % розчину нітрату срібла. Обов’язковими е щоденні гігієнічні
ванночки з відварами череди, лікарської ромашки або з слабким розчином
калію перманганату.

Гнійне запалення шкіри спричиняється різною мікрофлорою, найчастіше
стафілококом (близько 80%), рідше стрептококом, кишковою і синьогнійною
паличками та ін. Ця патологія у новонароджених проявляється
везикулопустульозом і пухирчаткою.

Везикулопустульоз характеризується появою дрібних гнійничкових висипань,
розміри яких різні — від зерен проса до горошини. Ці елементи
розміщуються у природних складках шкіри, на тулубі і кінцівках, на шкірі
голови між волоссям. При невеликій кількості таких висипань загальний
стан дитини не порушується. У ослаблених дітей гнійнички можуть перейти
у множинні абсцеси і флегмону.

Пухирчатка новонароджених — більш небезпечне ураження шкіри, ніж
везикулопустульоз. Здебільшого виникає на і—2-му тижні життя. Має вигляд
пухирців різної величини (0,5—2 см) з червоною облямівкою, які наповнені
серозно-гнійною рідиною. Коли вони розкриваються, оголюється ерозивна
поверхня, яка іноді покрита крапельками крові. Пухирці з’являються на
шиї, кінцівках і рідше на животі. При великій Їх кількості порушується
загальний стан дитини, підвищується температура тіла. Діти стають
млявими, погано сплять, не збільшується їхня маса, іноді спостерігаються
диспепсичні явища. У крові — лейкоцитоз, нейтрофільоз, зростає ШОЕ.
Перебіг хвороби може бути тривалим і призвести до розвитку
токсико-септичного стану.

Профілактика. Основою профілактики повинно бути
що1айЇуЬоріше»дотрТГілання стерильності (руки матері і персоналу, шкіра
грудей матері, предмети догляду, білизна та ін.). Хвору дитину необхідно
негайно ізолювати, виділивши для догляду за нею окремий персонал. Такі
заходи запобігають поширенню інфекції.

Лікування. Передусім необхідне місцеве застосування дезинфікуючих
засобів (брильянтовий зелений) і суворе дотримання чистоти при догляді.
Антибіотики краще призначати після бактеріологічного дослідження флори
із пухирців і визначення її чутливості до протибактеріального засобу.
При впертому тривалому перебігу хвороби застосовують імунопрепарати —
протистафілококовий гамаглобулін і антистафілококову плазму. Доцільне
ультрафіолетове опромінення.

Новонароджених з гнійничковими хворобами шкіри слід негайно ізолювати.
Для догляду за ними виділяють окремий персонал.

Хвороби пупка. Пупкова грижа утворюється при неповному закритті
пупкового кільця. У ній міститься сальник або петлі тонких кишок. Під
час сильного плачу і натужування грижа випинається в ділянці пупка у
вигляді пухлини, що за величиною буває від горошини до лісового горіха.
У стані спокою грижа спонтанно вправляється.

Лікування. Невеликі грижі звичайно з часом заростають самовільно. При
більших розмірах вправляють вміст грижового мішка, після чого на ділянку
пупка накладають широкий (3-5 см) лейкопластир. Отвір грижі здебільшого
заростає без хірургічного втручання.

Пупкова ранка є добрими вхідними воротами для патогенної флори.
Інфікування найчастіше відбувається за рахунок стафілококів і
стрептококів, рідше проникає кишкова паличка, пневмокок та ін.

Запалення пупкової ранки дістало назву омфаліту. Розрізняють просту і
флегмонозну його форми. Проста форма — мокнучий пупок виникає при
уповільненій епітелізації пупкової ранки. При цьому вона довго мокне,
з’являються грануляції, серозні або серозно-гнійні виділення. Процес
загоювання іноді триває кілька тижнів. Загальний стан дитини не
порушений. Флегмонозна форма омфаліту характеризується поширенням
запального процесу навколо пупка і на прилеглі до нього тканини. Шкіра
навколо пупка є гіперемованою і набряклою. Якщо натиснути на прилеглу до
пупка ділянку, то з пупкової ранки виступає гній. Загальний стан дитини
погіршується, вона стає неспокійною, підвищується температура тіла,
втрачається апетит, знижується маса тіла, з’являються диспепсичні явища.
При будь-якій патології пупкової ранки є реальна небезпека поширення
інфекції на пупкові судини і розвитку пупкового сепсису.

Лікування. При простій формі омфаліту пупкову ранку припікають 5 %
розчином калію перманганату або 70 % спиртом. При гнійних виділеннях з
ранки її спочатку промивають 2 % розчином перекису водню, а потім
припікають вказаними препаратами і присипають порошком стрептоциду або
ксероформу.

При флегмонозній формі застосовують антибіотики широкого спектра дії,
аскорбінову кислоту, тіамін; при інтоксикації показане внутрішньовенне
введення глюкози, гемодезу, альбуміну; для підвищення імунних сил
внутрішньом’язово призначають імуноглобулін.

Профілактика полягає у дотриманні асептики під час перев’язування
пуповини і обробки пупкової ранки.

Сепсис новонароджених

Новонароджені діти особливо схильні до захворювання на сепсис. Це
насамперед зумовлено зниженням загальної і місцевої опірності організму
новонародженого до інфікування. При ослабленій імунологічній
реактивності будь-яка форма місцевої інфекції може започаткувати
розвиток септичного стану. Організм новонародженого не локалізує, а
генералізує запальний процес. Найчастіше збудниками сепсису є
стафілокок, рідше стрептокок, пневмокок, кишкова і синьогнійна палички,
сальмонела. Зараження відбувається: 1) внутрішньоутробно, 2) під час
пологів, 3) після народження.

Внутрішньоутробно плід заражається через плаценту. Будь-яке інфекційне
захворювання у вагітної, що супроводиться підвищеною температурою тіла,
є небезпечним для дитини. Внутрішньоутробно мікроорганізми можуть
проникнути-гематогенним шляхом. З інфікованими навколоплідними водами
вони потрапляють через шкіру плода і через його травний канал. Під час
пологів зараження відбувається при аспірації навколоплідними водами або
інфікованими виділеннями пологових шляхів, після народження інфекція
проникає в» організм дитини через повітря, брудні руки медичного
персоналу, білизну, предмети догляду. Джерелом інфікування може бути і
здорова людина, яка є носієм патогенних штамів. Найбільшу небезпеку для
новонародженого в епідеміологічному відношенні становлять хвороби
матері, дні виникають після пологів (ангіна, гострі респіраторні
інфекції, мастит та ін.). Воротами для потрапляння мікроорганізмів
можуть 6jWH дрібні ранки і подряпини шкіри, слизових оболонок,
кон’юнктиви. Але найчастіше (70—80 %) мікроорганізми потрапляють в
організм дитини через пупкову ранку.

Слід зазначити ряд факторів, які знижують опірність організму немовляти.
Це — патологія вагітності, недоношування, неправильне вигодовування. Все
це визначає клініку і перебіг хвороби.

Клініка сепсису характеризується різними симптомами. Абсолютних ознак
хвороби немає. Спостерігається порушення загального стану (неспокій або
млявість, розлади сну), ослаблення активності ссання, поява зригувань
або блювання, зменшення маси тіла. Випорожнення стають частими і мають
рідку консистенцію. Дитина швидко слабне. Підвищується температура тіла.
Колір шкіри набирає характерного для сепсису сірувато-землистого
відтінку, який на другому тижні хвороби стає жовтяничним. З’являються
різні висипання, крововиливи. Тургор тканин знижується. Іноді
збільшуються печінка і селезінка. Дихання стає прискореним і
поверхневим, тони серця ослабленими і частими. Наростає анемія. Виникає
лейкоцитоз з нейтро-фільним зсувом уліво, збільшується ШОЕ. В сечі часто
визначають білок, еритроцити, лейкоцити. У посівах крові, калу, слизу із
носа і горла найчастіше виділяють стафілокок.

Залежно від того, що переважає, загальні чи місцеві зміни, розрізняють
септицемію або септикопіємію.

Септицемія характеризується гострим початком, високою температурою тіла,
вираженою інтоксикацією. Але при ній в організмі немає гнійних вогнищ.
Ця форма сепсису розвивається у перші два тижні життя.

При септикопіємії на фоні загального тяжкого стану утворюються
метастатичні гнійні вогнища (кон’юнктивіт, отит, флегмона, плеврит,
пневмонія, піурія, остеомієліт та ін.).

Діагностика сепсису в разі відсутності септичних вогнищ досить важка.
Пупкові судини, в яких часто локалізується запальний процес, майже
недоступні для клінічного обстеження. Зміни навколо пупкової ранки не
завжди бувають виражені. До симптомів, завдяки яким можна зробити
висновок про цю важку хворобу, слід віднести млявість, що зростає з
кожним днем, зниження активності ссання, зниження маси тіла, зміну
забарвлення шкіри, зригування, розлади випорожнення.

Прогноз при сепсисі завжди серйозний і кінець хвороби залежить від
ранньої діагностики та своєчасного комплексного лікування.

Лікування. Основні принципи терапії сепсису такі:

1. Забезпечення раціонального догляду і вигодовування.

2. Цілеспрямована антибактеріальна терапія з урахуванням чутливості
виділеного збудника до антибіотика. Тепер перевагу віддають антибіотикам
широкого спектра дії (напівсинтетичні пеніциліни, цефалоспорини,
аміноглікозиди та ін.). Антибіотики поєднують не тільки між собою, а й з
іншими хіміопрепаратами, зокрема з нітрофуранами.

3. Імунотерапія (протистафілококові плазма і гамма-глобулін,
імуноглобулін).

4. Дезинтоксикаційні засоби (внутрішньовенні вливання глюкози, гемодезу,
реополіглюкіну, альбуміну та ін.).

5. Вітамінотерапія (вітаміни групи В, ретинол, токоферол, аскорбінова
кислота, АТФ, глютамінова кислота та ін.).

6. Боротьба з дисбактеріозом (біфідум-і лактобактерин).

7. Симптоматична терапія.

Профілактика гнійно-септичних захворювань новонароджених повинна
починатися з антенатального періоду. Велику роль відіграє своєчасне
виявлення та лікування гострих і хронічних хвороб у вагітних жінок. Слід
ретельно дотримуватися асептики під час пологів і в процесі догляду за
новонародженими. Першорядне значення має циклічне заповнення палат.
Хворих дітей слід негайно ізолювати. Переповнення палат забороняється.
Персонал, який обслуговує немовлят, треба ретельно обстежувати; він
повинен дотримуватися правил особистої гігієни

Гемолітична хвороба новонароджених

Гемолітична хвороба новонароджених належить до важких хвороб перших днів
життя дитини, частота її — одна хвороба на 200—300 пологів. Гемолітична
хвороба виникає при несумісності крові матері і плода за резус-фактором,
а також за основними групами системи АБО. Рідшими е інші несумісності.
Тривалий час причини захворювання не були відомі і летальність досягала
80 %. Тільки в 1940 р. Ланштейнер і Вінер в еритроцитах людини виявили
антиген, який дістав назву резус-фактора (Rh-фактор). Було встановлено,
що 80 % європейського населення резус-позитивні, а 15 % цього антигену
не мають. В організмі Rh-негативної жінки протирезусні антитіла
утворюються тоді, коли їй перелити Rh-позитивну кров або коли вона
вагітна Rh-позитивним плодом. Ці антитіла проникають через плаценту і
руйнують (гемолізують) еритроцити плода. Так виникає гемолітична
хвороба. Якщо вона розвивається через групову несумісність, гемоліз
настає тоді, коли плід має групові еритроцитарні антигени, яких немає в
крові матері. Це буває найчастіше у матерів з 0 (1) групою крові, діти
яких мають групу А або В. У цьому разі в крові матері є вже готові а- і
?-аглютиніни, які спричинятимуть гемоліз еритроцитів плода.

Клініка. Є три форми гемолітичної хвороби: набрякова, анемічна і
жовтянична.

Набрякова форма- характеризується найважчим перебігом. Зустрічається
рідко. Дитина народжується з вираженими набряками всіх тканин, блідістю
шкіри і слизових оболонок. У серозних порожнинах накопичується рідина.
Печінка і селезінка дуже збільшені. В аналізі крові визначають зменшену
кількість еритроцитів і гемоглобіну. Може бути нейтрофільоз. Діти з
набряковою формою нежиттєздатні і тому народжуються мертвими або гинуть
у перші години після пологів. Безпосередньою причиною смерті є
серцево-легенева недостатність.

Анемічна форма, найбільш доброякісна. Зустрічається також рідко. Хворобу
виявляють на першому тижні життя. Основний симптом — недокрів’я.
Характерною є блідість шкіри і видимих слизових оболонок. Загальний стан
порушений мало. Кількість еритроцитів і гемоглобіну швидко знижується.
Перебіг хвороби, як правило, сприятливий, особливо при протианемічній
терапії.

Жовтянична форма, зустрічається найчастіше і дає найбільше ускладнень.
Першим її симптомом є жовтяниця, яка виникає на 1—2-й добі життя і
швидко наростає. Колір шкіри набирає жовто-коричневого відтінку. Вже при
народженні дитини відмічається жовтяничне забарвлення навколоплідних вод
і пуповини. Печінка та селезінка збільшені. З посиленням жовтяниці
погіршується загальний стан — діти стають млявими, погано ссуть,
знижуються фізіологічні рефлекси, іноді виникають підшкірні крововиливи.
При дослідженні крові спостерігаються анемія, ретикулоцитоз,
еритробластоз, лейкоцитоз. Найважливішою і характерною ознакою
жовтяничної форми е підвищення непрямого (вільного) білірубіну у
сироватці крові. Коли вміст його досягає 51,3 мкмоль/л і більше, це вже
можна вважати проявом гемолітичної хвороби. Але найхарактернішим для неї
е швидке погодинне збільшення кількості білірубіну — 5,1—8,5 мкмоль/л за
1 год. При несвоєчасному лікуванні білірубін швидко досягає високих цифр
— 342 мкмоль/л, що призводить до білірубінової енцефалопагії (ядерної
жовтяниці). Пізніше у цих дітей бувають відхилення від норми у
нервово-психічному розвитку.

Лікування залежить від тяжкості гемолітичної хвороби новонароджених. У
разі легкого перебігу жовтяничної форми застосовують консервативне
лікування: внутрішньовенне введення 5—10 % розчину глюкози, 5 % розчину
альбуміну або реополіглюкіну (по 10—15 мл на 1 кг маси тіла). Одночасно
призначають АТФ, кокарбоксилазу, тіамін, рибофлавін, пірндсжсни,
токоферол, аскорбінову кислоту, фенобарбітал, зиксории. Крім того,
дитину опромінюють (близько 15 год на добу) лампами денного або синього
світла. Для годування використовують донорське грудне молоко.

При середньотяжких і тяжких формах єдиним ефективним методом лікування є
замінне переливання крові через вену пуповини. Це вже хірургічне
втручання, яке виконують в операційному залі з суворим дотриманням
правил асептики. Переливають свіжозаконсервовану тієї самої групи і
резус-негативну кров при резус-конфлікті або кров 0 (1) групи
однойменної резус-належності при груповому конфлікті. Після замінного
переливання обов’язково призначають консервативну терапію.

Профілактика. Жінки, які мають резус-негативну кров, обов’язково повинні
оберігати першу вагітність, тому що перша дитина, як правило,
народжується здоровою. Цим жінкам у перший день після пологів або аборту
слід вводити антирезус-гамма-глобулін. Жінкам, які вже мають
протирезусні антитіла, 3—4 рази під час вагітності проводиться
гіпосенсибілізація та загально-зміцнювальна терапія в стаціонарі.

Пологові травми

У патології новонароджених досить часто зустрічаються різноманітні
пошкодження, пов’язані з пологами. В середньому таких дітей налічується
близько 2 %. Кожен плід зазнає силової дії як з боку матки, так і у
пологовому каналі, що інтенсивно скорочуються. Пологовий травматизм
спостерігається не тільки при патологічних родах (вузький таз,
неправильне положення плода тощо), а й при нормальному пологовому акті.
Пошкодження новонародженого можуть бути різними як за тяжкістю, так і за
місцем їхнього виникнення, Умовно пологовий травматизм можна поділити на
дві групи: 1) пошкодження шкіри, підшкірної основи, м’язів, кісток,
периферичної нервової системи; 2) ураження центральної нервової системи.

Родова пухлина утворюється в результаті набряку м’яких тканин, застою
крові і лімфи, які виникають внаслідок підвищеного тиску на передлежачу
частину тіла, її локалізація залежить від положення плода під час
пологів. При потиличному передлежанні пухлина розміщується у ділянці
тім’яних кісток, при сідничному — на сідницях і супроводиться вираженим
набряком статевих органів. Родова пухлина на відміну від кефал-гематоми
не обмежується тільки ділянкою однієї кістки, а поширюється на суміжні
кістки і зникає протягом однієї-двох діб.

Кефалгематома (кров’яний опух голови) — крововилив між окістям і
зовнішньою поверхнею окремих кісток черепа. Вона ніколи не поширюється
за межі однієї кістки, не пульсує, не е болючою, лежить на широкій
основі, навколо якої пальпується щільний валик. Протягом першого тижня
гематома може збільшуватись. Розсмоктується вона через 6—8 тижнів, у
деяких випадках кальцинується і костеніє. При невеличкій подряпині
гематома може інфікуватися і нагноюватися. У разі великих гематом
необхідна пункція з відсмоктуванням крові, що виконують у суворо
асептичних умовах.

Пошкодження м’язів. Найчастіше зустрічається гематома
грудиноключичнососкового м’яза. У місці його пошкодження промацується
веретеноподібне тверде ущільнення завбільшки від лісового горіха до
сливи, але без ознак запалення.

Лікування. На 2-му тижні життя легкий масаж, пасивні рухи головою,
коригування її положення, іноді хірургічне втручання.

Пологи можуть супроводжуватися пошкодженням кістково-суглобового
апарату. Найчастішими є переломи ключиці (11 — 12 випадків на 1000
пологів), які виникають у середній третині кістки. В ділянці перелому
з’являється незначне припухання м’яких тканин внаслідок набряку і
гематоми. Іноді відчувається крепітація. Часто перелому не помічають,
виявляючи його тільки після утворення кісткової мозолі. Остання має
вигляд пухлини, яка з часом повністю зникає. Загальний стан дитини не
порушений, активні рухи здебільшого не обмежені.

Лікування. Відламки зростаються самовільно. Якщо зміщено відламки,
накладають пов’язку для їхньої фіксації.

Переломи ребер бувають дуже рідко — тільки при неправильній техніці
штучної вентиляції легень.

Ураження периферичної нервової системи.

Парез лицевого нерва спостерігається при пологах з накладанням щипців,
при вузькому тазі і сильному здавлюванні привушної ділянки. Характерні
ознаки його — це згладження складки носо-губного трикутника, опущення
кута рота і звуження очної щілини на хворому боці. Коли дитина плаче,
губи перетягуються на здоровий бік. Загальний стан і акт ссання не
порушені.

Лікування. Вітамінотерапія (вітаміни групи В, аскорбінова кислота),
легкий масаж; з другого тижня хвороби — дибазол (0,0005 г— разова доза).

Прогноз периферичного паралічу лицевого нерва сприятливий. Він зникає
через 1—2 міс.

Ураження плечового сплетення може настати як при патологічних, так і при
нормальних пологах. Найчастіше родовий параліч виникає в результаті
акушерських втручань (вакуум-екстракція, накладання щипців, повертання
за ногу, виведення руки). Залежно від того, які гілки сплетення
пошкоджені, розрізняють верхній і нижній типи паралічу. Ураження всіх
гілок призводить до тотального паралічу.

При верхньому типі паралічу (Дюшена — Ерба— ураження V і VI шийних
сегментів) основними симптомами є зведення до тулуба ротованої руки, яка
звисає, не згинається у лікті і не піднімається. При цьому зберігається
рухливість кисті і пальців.

При нижньому типі паралічу (Дежеріна — Клюмпке — ураження VII і VIII
шийних і І грудного сегмента) рухи в ліктьовому і плечовому суглобах
збережені. Проте немає рухливості кисті і пальців, немає хватального
рефлексу. Відмічається набряк кисті.

Тотальний параліч плечового сплетення, як і двосторонній параліч,
зустрічається дуже рідко. Якщо є така патологія, то треба думати про
ураження спинного мозку. При тотальному паралічі рука звисає, немає
сухожилкових рефлексів, спостерігається виражена атрофія м’язів.

Лікування. Щоб запобігти ускладненням, ураженій кінцівці надають такого
положення, яке б забезпечувало спокій і сприятливіші умови для
регенерації та відновлення провідності в ураженому нерві. Для цього
використовують картонно-дротяні, гіпсові і пластикові шини. До
комплексного лікування також входить прозерин, дибазол, вітаміни групи
В, фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, електрофорез, фарадизація). У
важких випадках лікування триває близько року.

Асфіксія новонароджених дітей

Асфіксія (задушення) -— це термінальний стан, який виникає у зв’язку з
порушенням газового обміну плода і новонародженого. При цьому
спостерігаються нестача кисню у крові (гіпоксія) і надлишок вуглекислоти
(гіперкапнія). Одночасно в організмі нагромаджуються недоокислені
продукти клітинного обміну (ацидоз).

Тривала асфіксія супроводиться значними змінами водно-сольової рівноваги
і порушеннями ферментативних процесів. Це зумовлює незворотні зміни у
життєво важливих органах, передусім у корі великого мозку. Асфіксія є не
самостійною хворобою, а наслідком патології вагітності і пологів
(токсикози вагітності, несвоєчасне відходження навколоплідних вод,
слабка пологова діяльність, обвиття пуповини навколо шиї, справжній
вузол пуповини тощо), захворювань матері (цукровий діабет,
серцево-судинна патологія, інфекційні хвороби). Асфіксія буває первинною
(внутрішньоутробною) і вторинною (набутою).

Найчастішою причиною вторинної асфіксії є патологія легеневої тканини,
так звані пневмопатії (ателектаз і набряк легень, гіалінові мембрани,
крововиливи у легеневу тканину). Це супроводиться розвитком синдрому
дихальних розладів. Клінічно при асфіксії новонароджених спостерігається
порушення дихання (судорожне, нерівномірне, поверхневе) або його
цілковита відсутність при наявності серцебиття.

Стан немовлят, народжених в асфіксії, оцінюють за шкалою Апгар, яка у
1965 р. була рекомендована ВООЗ для всіх країн світу. Шкала Апгар
передбачає оцінку стану новонародженого на основі п’яти найважливіших
клінічних ознак: частоти скорочень серця, глибини дихання, забарвлення
шкіри, м’язового тонусу, рефлекторної збудливості. Кожна ознака
оцінюється за трибальною системою (0, 1, 2 бали).

Початкову оцінку стану новонародженого треба дати протягом перших 60 с
після народження, другу — через 5 хв. При оцінці слід дотримуватися
суворої об’єктивності. Здорові діти за шкалою Апгар дістають 8—10 балів,
а ті, що народилися в асфіксії, 7 і менше балів (табл. 24).

Таблиця 24, Шкала Апгар

Ознака Бали

0 1 2

Скорочення серця Відсутнє Менш ніж 100 ударів за 1 хв Більш ніж 100
ударів за 1 хв

Дихання Відсутнє Рідкі, нерегулярні вдихання, слабкий крик Сильний крик

М’язовий тонус Атонія Знижений, зігнуті кінцівки Нормальний, активні
рухи кінцівками

Рефлекторна збудливість — реакція на подразнення слизової оболонки рота
і горла катетером Відсутня Гримаси Крик, випльовує катетер, смоктальні
рухи

Колір шкіри Блідий, виражений ціаноз Кінцівки ціанотичні Рожевий

За тяжкістю розрізняють дві форми асфіксії — легку, або синю, і тяжку,
або білу.

Синя асфіксія, в свою чергу, буває також легкого ступеня (7—5 балів) і
тяжкого (4—1 бал).

При легкому ступені синьої асфіксії відмічаються ціаноз шкіри,
уповільнені скорочення серця, поверхневе нерівномірне дихання і дещо
знижений тонус м’язів. При тяжкому ступені синьої асфіксії різко
виражений загальний ціаноз. Рефлекси знижені або їх немає. Пульс
сповільнений, тони серця ослаблені. Дихання немає через пригнічення
дихального центру або закриття дихальних шляхів навколоплідними водами і
слизом, які дитина аспірувала під час першого вдиху. Отже, провідними
ознаками асфіксії є порушення дихальної функції.

Біла асфіксія загрожує життю немовляти. При цьому шкіра має
восково-блідий відтінок, слизові оболонки різко ціанотипій, тонус м’язів
знижений, рефлексів немає. Серцева діяльність майже цілком пригнічена.

Комплексний метод реанімації. Дії персоналу повинні бути продуманими і
обережними, щоб запобігти травматизації, інфікуванню і охолодженню
новонародженого. Запізнілі і надмірні дії так само небезпечні для
дитини.

Реанімація новонародженого складається з таких моментів:

1. Очищення дихальних шляхів. Як тільки під час пологів з’являється
голова, слід негайно відсмоктати вміст з носоглотки. В цей час у вузькій
частині пологових шляхів знаходиться грудна клітка. В результаті її
здавлювання аспіровані маси механічно витискаються до горла, звідки їх
легко можна усунути. Після народження дитини продовжують відсмоктування
слизу.

2. Штучна вентиляція легень через маску або інтубаційну трубку.
Постачання кисню при легкій асфіксії може здійснюватися за допомогою
маски. При важкій асфіксії обов’язковою є інтубація, яку роблять під
контролем спеціального ларингоскопа.

Перші штучні вдихи відбуваються при тиску 39—49 кПа (400—500 мм вод.
ст). Далі тиск знижують до 19,6—29,4 кПа (200—300 мм вод. ст). Для
штучної вентиляції легень можна використовувати суміш повітря з киснем у
співвідношенні 1:1. Ефективність вентиляції слід контролювати
аускультацією грудної клітки.

Для штучної вентиляції застосовують апарати ДП-1, ДП-5, ВИТА-1, РДА-1.
Якщо немає дихального апарата, штучну вентиляцію можна виконувати,
вдуваючи повітря у легені дитини способом «рот до рота». Але у цьому
разі треба пам’ятати про можливість занесення інфекції і небезпеку
надмірного вдування повітря. Щоб запобігти інфікуванню, повітря вдувають
через маску, яку зшивають з 4—5 шарів марлі.

3. Інфузіана. терапія. Одночасно з проведенням апаратного дихання до
пупкової вени вводять 10 мл 20 % розчину глюкози, 2—3 мл 10 % розчину
кальцію глюконату і 5 % розчин натрію гідрокарбонату (при масі до 3000 г
— 10 мл, від 3000 до 4000 г — 15 мл, понад 4000 г — 20 мл). Якщо є
брадикардія, аритмія або якщо зупинилося серце, то застосовують
зовнішній його масаж. При незначному ефекті від масажу внутрішньосерцево
вводять 1 мл 0,01 % розчину адреналіну гідрохлориду.

З дихальних аналептиків застосовують 0,2 мл 1,5 % розчину етимізолу.
Якщо самостійне дихання не відновлюється протягом 10 хв, то в пупкову
вену рекомендується ввести 0,2—0,3 мл 2,4 % розчину еуфіліну. З метою
рефлекторної дії на центр дихання і для поліпшення легеневої вентиляції
застосовують гірчичники та гірчичні обгортання.

Якщо гіпотензія триває, до реанімаційного комплексу додають гормональні
препарати (преднізолон по 1—2 мг на 1 кг маси). Коли цих маніпуляцій не
досить або є підозра на внутрішньочерепну родову травму, особливо після
хірургічних пологів, рекомендують краніоцеребральну гіпотермію протягом
1,5—2 год.

Після оживлення новонародженого переводять до палати, де продовжують
оксигенотерапію, краплинні введення рідини, а за показаннями вводять
серцеві та гормональні препарати. З наростанням ацидозу або з появою
клінічної картини вторинної асфіксії повторно вводять розчини натрію
гідрокарбонату, кокарбо-ксилази, глюкози.

Похожие записи