ХВОРОБИ

БЕШИХА ТА ГІДРАДЕНІТ

БЕШИХА

Бешиха (erysipelas) — це гостре прогресуюче запалення власне шкіри або
слизових оболонок із залученням у процес лімфатичних судин.
Спричинюється частіше стрептококом групи А, який через пошкоджену шкіру
або слизову оболонку (рани, садна, тріщини) проникає у лімфатичну
систему шкіри, де розмножується. Частіше бешиха буває на нижніх
кінцівках та обличчі, хоча може уражати й інші ділянки тіла. Належить до
контагіозних захворювань. Виникненню інфекції сприяють підвищена
вірулентність мікробів і зниження реактивності організму.

Бешиха може ускладнювати перебіг інших гнійних процесів — гнійної рани,
флегмони, абсцесу.

Проникнення мікробів у шкіру зумовлює розширення кровоносних і
лімфатичних судин. Починається серозно-геморагічне запалення. Ексудат,
який утворюється, відшаровує епідерміс, з’являються пухирі. У разі
проникнення мікробів у підшкірну основу виникає її запалення (флегмона).
Уразі стиснення ексудатом шкірних судин або їх тромбозу розвивається
некроз шкіри.

Залежно від описаних патологоана-томічних змін клінічне розрізняють
кілька форм бешихи: еритематозну, бульозну, флегмонозну, гангренозну.

Найлегший перебіг має еритематоз-на форма (erysipelas erythematosa).
Характеризується вона раптовим початком. З’являється локальне яскраве
почервоніння шкіри або слизових оболонок з нерівними чіткими краями (вид
географічної карти). Місцева температура підвищена. Шкіра дещо набрякла.
Температура тіла становить 38—39 °С. Пульс частий, 100—120 за 1 хв.
Головний біль, запаморочення, загальна слабкість, іноді нудота,
блювання, озноб. У ділянці почервоніння хворий відчуває жар, печіння,
напруження і пекучий біль.

За прогресування процесу еритема-тозна форма бешихи переходить у
бу-льозну (erysipelas bullosa), для якої характерна поява пухирів,
наповнених серозною рідиною. Згодом пухирі розриваються і на їх місці
утворюються жовті щільні кірки. Загальний стан хворого погіршується.

При флегмонозній формі бешихи (erysipelas phlegmonosa) у підшкірній
основі розвиваються серозно-гнійне запалення, виражений набряк тканин.
Загальний стан хворого дуже тяжкий, з проявами інтоксикації (висока
температура тіла, тахікардія, сухий язик, нудота, блювання, потьмарення
свідомості, марення).

При гангренозній формі (erysipelas gangrenosa) уражена ділянка шкіри
мертвіє, набуває темно-бурого або навіть чорного забарвлення.
Флегмонозна і гангренозна форми бешихи рідко уражують шкіру обличчя.

Залежно від поширення і перебігу розрізняють: повзучу бешиху, за якої
процес поступово охоплює все нові ділянки; мігруючу, яка уражує різні
ділянки тіла; рецидивуючу, що часто повторюється. У рецидивах бешихи
важливу роль відіграє алергічний чинник, у основі якого лежить
сенсибілізація організму.

Часті рецидиви бешихи на одній ділянці зумовлюють облітерацію стінок
лімфатичних судин, що призводить до порушення лімфовідтоку, ущільнення
підшкірної основи і розвитку слоновості. Причиною рецидивів є й те, що
бешиха не залишає по собі імунітету.

Ускладнення бешихи залежать від розташування патологічного процесу. У
разі локалізації на обличчі і волосяній частині голови може розвинутися
вторинний менінгіт. Бешихове запалення кінцівок ускладнюється флебітом і
тромбофлебітом. Бешиха може спричинити метастатичні ураження слизових
сумок, сухожилкових піхв, суглобів, м’язів.

Лікування хворих на бешиху проводять у стаціонарних умовах (краще в
ізольованих палатах). Місцеве з метою зменшення болю накладають мазьові
осмотично активні пов’язки на водорозчинній основі. Добрі наслідки дає
опромінення уражених ділянок кварцом в еритемних або суберитемних дозах.
Для запобігання поширенню інфекції призначають спокій (за локалізації на
обличчі — обмеження розмов, харчування рідкими стравами)
загальнозмщ-нювальну, висококалорійну, вітамінізовану дієту.
Застосовують антибіотики (препарати групи пеніциліну), сульфаніламідні
препарати (сульфадимезин, сульфадиметоксин). У разі рецидивуючої форми
бешихи стимулюють неспецифічний імунітет (переливання лейкоцитарної
маси, крові, введення левамізолу, тактивіну та ін.), проводять пряму
ендолімфатичну терапію, що дає можливість створити високі концентрації
антибіотиків не лише в лімфатичній системі, а й у гнійному осередку та
сусідніх тканинах.

При бульозній формі бешихи розкривають пухирі, після чого накладають
мазеві пов’язки (синтоміцинова емульсія, стрептоцидна суспензія,
тет-рациклінова мазь).

Флегмонозна форма бешихи, як і гангренозна, вимагають оперативного
лікування (розтин гнояків, дренування, вирізування некротизованих
тканин). Після бешихи організм стає чутливим (сенсибілізованим) до
інфекції. Цим і пояснюється те, що бешиха часто рецидивує. Причиною
повторного захворювання у сенсибілізованих хворих є наявність в
організмі осередку хронічної стрептококової інфекції (карієс, хронічний
тонзиліті ін.).

Різновидом бешихи є еризипелоїд (erysi peloides). Звичайно захворювання
уражає шкіру кисті зокрема пальців. Рідше локалізується на носі, щоках,
шиї. Воно є наслідком проникнення в організм палички свинячої бешихи.
Хворіють на цю недугу люди, які мають справу з розрубуванням м’яса
(м’ясники, кухарі, домогосподарки, ветеринари). Інкубаційний період —
3—7 діб.

При еризипелоїді спостерігається серозне запалення всіх шарів шкіри з
вираженим набряком, розширенням лімфатичних судин, лімфостазом.

Клінічна картина: свербіння і печіння в ураженій ділянці (найчастіше це
один палець), незначний набряк, почервоніння. Іноді набрякають і стають
болючими сусідні суглоби. Загальний стан хворих змінюється мало.
Тривалість гострого періоду — 10—20 діб, після чого захворювання набуває
хронічного перебігу. Є схильність до рецидивів.

Лікування еризипелоїду і бешихи подібне. Крім того, застосовують
футлярні новокаїнові блокади, рентгенотерапію, вводять специфічну
антитоксичну сироватку, призначають олійно-бальзамічні пов’язки.

ГІДРАДЕНІТ

Гідраденіт (hydradenitis) — це запалення апокринних потових залоз,
переважно в пахвових ямках, яке спричинюється золотистим стафілококом.
Виникненню гідраденіту сприяють негативний стан гігієни, підвищена
пітливість шкіри.

За місцевими проявами нагадує фурункульоз. У ділянці запалення
з’являється обмежене випинання, болюче, щільне. Від фурункула
відрізняється тим, що не має гнійного стрижня з волосинкою у центрі.
Іноді поруч з’являється кілька таких випинань, які з часом зливаються.
Шкіра над ними червона або синьо-багряна.

Часто в процес втягуються сусідні лімфатичні вузли. Загальний стан при
гідраденіті майже не порушується. Температура тіла субфебрильна.

Щільні вузли, які утворилися в ділянці потових залоз, згодом
розм’якшуються, з нориць, що утворилися, виділяється гній. Через
наявність у пахвовій ділянці волосся, підвищене потовиділення, хронічне
подразнення шкіри під час рухів процес має тенденцію до поширення на
інші потові залози. Вони нагноюються і утворюють низку гнояків. В народі
така патологія одержала назву «суче вим’я».

Перебіг гідраденіту затяжний, з періодами загострення і затихання
процесу.

Лікування гідраденіту місцеве й загальне. Місцеве лікування починають з
проведення туалету ураженої ділянки (частіше пахвової): вистригають
волосся, протирають шкіру 2—3 % розчином формаліну (для зменшення
пітливості). Потім призначають сухе тепло, фізіотерапевтичні процедури
(УВЧ, солюкс, кварц). Рекомендується обколювання пеніцилін-новокаїновим
розчином.

Загальне лікування полягає у застосуванні антибактеріальної терапії
(антибіотики, сульфаніламідні препарати), аутогемотерапії, специфічної
імунотерапії (стафілококовий анатоксин, антистафілококовий углобулін. У
разі частих рецидивів призначають рентгенотерапію. Перераховані вище
заходи поєднують із загальнозміцнювальною терапією (молочно-рослинна
дієта, вітаміни), проводять гігієнічні заходи (обробка шкіри в ділянці
ураження 2 % борним або камфорним спиртом).

Оперативне втручання застосовують у разі нагноєння (гнояки розгинають і
дренують). При рецидивуючому пахвовому гідраденіті іноді застосовують
повне видалення волосяної частини шкіри з місцевою пластикою дефекту.

Похожие записи