Реферат на тему:

Хвороба рейтера. (уретроокулосиновіальний синдром, синдром
Фісенже-Леруа).

Визначення. Хвороба Рейтера – запальне захворювання суглобів, що
розвивається у тісному хронологічному зв’язку з інфекцією сечостатевого
чи кишкового тракту і проявляється класичною тріадою симптомів: уретрит,
кон’юнктивіт, артрит, які розвиваються одночасно чи послідовно.
Визначати даний симптомокомплекс як хворобу Рейтера прийнято на
Міднародному ревматологічному Конгресі в Монако в 1964 році.

Етіологія. Розрізняють 2 форми хвороби Рейтера: ентероколітичну
(епідемічну), що виникає після спалаху ентероколіту різної природи –
дизентерійної, ієрсиніозної, шигельозної, сальмонельозної, та
урогенітальну (спорадичну), де клінічним виявам передує венеричне
захворювання і зараження відбувається статевим шляхом.

ХР викликається хламідіями (Chlamidia trachomatis). Цей мікроорганізм
передається статевим шляхом і виявляється в епітелії уретри, кон’юнктиви
та синовіоцитах.

При постентеритних формах синдрому Рейтера мають значення наступні
мікроорганізми: Yersinia enterocolitica, Yersinia pseudotuberculosis,
Salmonella enteridias, Salmonella typhimurium, Shigella dysenteria,
Shigella flexneri, Campilobacter jejuni.

Має значення спадкова схильність, маркером якої є антиген
гістосумісності НLA В27 (у 75 –95% хворих).

Патогенез. При статетовому зараженні в сечостатевих органах
розвивається вогнище запалення, звідки хламідії розповсюджуються в різні
тканини. Розвивається аутоалергічна реакція, від виразності якої
залежить характер перебігу недуги.

Класифікація. Форми перебігу (Агабабова Э.Р., 1989):

гостра – тривалість симптомів до 6 міс., які безслідно регресують.

рецидивуюча – з повторними суглобовими атаками, які виникають спонтанно,
або ж у зв’язку із загостренням уретриту чи хламідійною реінфекцією.

первинно-хронічна – перебігає без ремісії, клінічні прояви утримуються
більше 1 року.

Згідно із клсифікації МКХ-10 хвороба Рейтера відноситься до реактивних
артритів:

М 02 Реактивні артрити

М 02.3 Хвороба Рейтера

М 02.1 Післядизентерійна артропатія

М 02.9 Реактивна артропатія, неуточнена

Приклади формулювання діагнозу.

Хвороба Рейтера (спорадична форма); уретрит, катаральний конюнктивіт,
поліартрит, гострий перебіг. П’ятковий бурсит, ахіллодинія. ФНС ІІ.

Хвороба Рейтера (спорадична форма); хронічний перебіг. Хронічний
простатит. Поліартрит міжфалангових суглобів ступнів, плеснофалангових,
гомілковоступневих. Синовіт лівого гомілковоступневого суглоба. ФНС ІІ.
П’ятковий бурсит, кератодермія підошв. Афтозний стоматит.

Клініка.

Уражаються переважно чоловіки сексуально-активного віку з наявним
запаленням сечостатевих органів; жінки хворіють рідко.

В анамнезі випадковий статевий контакт за 1-2 місяці до захворювання
суглобів. Дебют хвороби частіше за все проявляється ураженням
сечостатевих органів: уретрит, простатит, цистит, у жінок – цервіцит,
вагініт.

Ураження очей наступає після уретриту, частіше проявляється
кон(юнктивітом, рідше іритом, іридоциклітом, увеїтом, ретинітом.
Кон(юнктивіт зазвичай буває двобічним, катаральним, слабовираженим,
триває 1-3 дні, тому нерідко не діагностується, має схильність до
рецидивування. У 35% хворих може ускладнитися переднім увеїтом,
обумовлюючи в майбутньому сліпоту.

Суглобовий синдром частіше проявляється поліартритом (65%),
олігоартритом (29%), чи моноартритом (6%). Розвивається гостро чи
підгостро.

Провідна ознака – множинне асиметричне ураження суглобів нижніх
кінцівок, з послідовним втягненням суглобів знизу до верху (“сходинчасте
ураження”). Суглоби верхніх кінцівок уражаються відносно рідко. Найбільш
часто поражаються суглоби ніг – колінні, гомілково-ступневі, плесневі,
плеснофалангові, а також крижово-здухвинні. Характерним є асиметричний
артрит суглобів ступнів, з втягненням у процес суглобів великого пальця,
що імітує “подагричний” приступ. Також характерна дефігурація суглобів
пальців ступнів за типом “сосисок”. Болі в суглобах посилюються в ночі
та вранці, шкіра над ураженими суглобами нерідко запально змінена,
з’являється випіт в суглобах. Найважче перебігає артрит колінних
суглобів, що супроводжується різко вираженим синовітом, випотом у
суглоб, значним обмеженням функції, атрофією прилеглих м’язів.

Сакроілеїт надзвичайно рідко проявляється клінічно, перебігає як
однобічний процес, не призводить до тугорухомості хребта, не домінує в
клінічній картині. Як правило, сакроілеїт ы спондилоартрит є
рентгенологічною знахідкою.

Ураження зв’язкового апарату. Для хвороби Рейтера настільки характерні
тендиніти ы бурсити, що наявність їх дозволяє запідозрити цю недугу у
чоловіків навіть при відсутності інших клінічних ознак. Характерні
ахіллобурсити, підп’яткові бурсити, періостити п’яткових бугрів.

Окрім класичної тріади нерідко виявляються такі важливі діагностичні
ознаки, як ураження шкіри та слизових оболонок: кератодермічні зміни
шкіри долонь ы підошв, псоріазоподібні висипи, ерозії головки статевого
члену, цирцинарний баланіт, виразковий глоссит, стоматит ерозивний, з
афтами, проктит, трофічні зміни нігтів. Ці ураження настільки
характерні, що інколи говорять про тетраду Рейтера.

Вісцеральні прояви: лихоманка, що в перші дні сягає 39-400С, остуда, у
подальшому ( тривалий субфебрилітет. Ураження серця (43%) за типом
міокардіодистрофії чи міокардиту; нерідко формування аортальногї вади
серця (10-12%); лімфоаденопатія; ураження легень (вогнищева пневмонія,
плеврит). Описані ураження нирок – нефрит, пієлонефрит, що ускладнюється
амілоїдозом. Ураження нервової системи (7%) перебігає у вигляді
невритів, поліневритів, енцефаломієлітів; зустрічаються й психічні
розлади (неврози, психози). Надзвичайно часто уражається м’язовий апарат
з розвитком виразних м’язових атрофій, особливо м(язів нижніх кінцівок.

Хвороба Рейтера має рецидивуючий перебіг. Загальна тривалість гострих
випадків хвороби становить 3-6 місяців. Проте нерідко хвороба набуває
затяжного і хронічного перебігу, де ознаки активного артриту
зберігаються до 9-12 місяців. Особливо важко перебігають форми з
полісиндромними проявами і вісцеритами.

Узагальнюючу картину клінічних і параклінічних особливостей хвороби
Рейтера наводяит И.И.Ильин і Ю.Н.Ковалев (1985):

Гостра атака артриту, незалежно від тяжкості ураження, як правило,
закінчується видужанням, навіть без лікування через 2-6 міс.

Уражаються переважно суглоби ніг у чоловіків сексуально-активного віку з
наявністю запалення сечостатевої сфери.

Поступове (сумаційне) ураження суглобів нижніх кінцівок, причім знизу
вверх.

Асиметричні ураження суглобів.

Виразні об(єктивні симптоми артриту.

У дебюті – лихоманка без остуди, що не знімається саліцилатами

Раннє виникнення м(язової атрофії, втрати маси тіла, розвиток
ахіллодинії, п(яткових чи інших бурситів.

В анамнезі випадковий статевий контакт за 1-3 міс до захворювання
суглобів.

Діагностика. При постановці діагнозу хвороби Рейтера Э.Р. Агабабова
(1989) рекомендує користуватися наступними положеннями:

розвиток захворювань, головним чином, у чоловіків до 40 років;

наявність хронологічного зв’язку між сечостатевою чи кишковою інфекцією
і розвитком артриту;

гострий несиметричний артрит суглобів нижніх кінцівок, особливо ступнів,
з ентезопатіями та п’ятковим бурситом;

ознаки запалення в урогенітальному тракті і виявлення хламідій у
зіскобах з епітелію уретри;

однобічний сакроілеїт (рентгенологічна ознака);

ураження слизової оболонки рота (неболючі виразки, афти), статевих
органів (цирцинарний баланіт), кератодермія підошв;

відсутність у крові RF;

носійство антигену НLA В27 .

Лабораторні дані:

загальний аналіз крові: ознаки гіпохромної анемії, помірний лейкоцитоз,
зростання ШОЕ;

аналіз сечі: виражена чи помірновиражена лейкоцитурія; в аналізі сечі за
Ничепоренко більше 6 тис. лейкоцитів в 1 мл; тристаканна проба –
лейкоцити в першій порції сечі;

біохімічний аналіз крові: підвищення рівнів серомукоїда, сіалової
кислоти, С-РБ, фібрину, ?2 і ?- глобулінів. RF- від(ємний.

дослідження секрету передміхурової залози – більше 10-15 лейкоцитів у
полі зору, зменшення кількості лецитинових зерен;

дослідження зішкробів із слизової оболонки уретри, цервікального каналу,
кон(юнктиви на виявлення хламідій;

імунологічне дослідження на виявлення антихламідійних антитіл;

дослідження синовіальної рідини – зміни запального типу: муциновий
згусток пухкий, лейкоцитів 10-50 * 109\л, 70 % складають нейтрофіли,
рівень комплементу нормальний, RF – не визначається.

Рентгенографія.

Рентгенографічні зміни виявляються лише при хронічному перебігові
хвороби.

Характерні ознаки:

білясуглобовий, а пізніше дифузний остеопороз;

асиметричні узури суглобових поверхонь;

виражена періостальна реакція, особливо при ураженні суглобів ступнів;

на пізніх стадіях хвороби – формування кісткових шипів, остеофітів.
Найбільш улюблена локалізація – остеофіти в ділянці п’яткового бугра,
здухвиних, лонних кісток, формування паравертибральних оссифікатів;

однобічний сакроілеїт (30 – 50% хворих).

Лікування.

Етіологічне лікування: основою терапії хвороби Рейтера є антибіотики,
призначення яких повинно бути якомога раннім.

У першій фазі (інфекційно-токсичній) хвороби призначають антибітики
тетрациклінового ряду та макроліди:

тетрациклін до 2 г на добу (розподілити на 4 – 6 прийомів)

доксацикліна гідрохлорид (вібраміцин) по 0,1 г 2 рази на добу

метацикліна гідрохлорид (рондоміцин) по 0,3 г 4 рази на день

еритроміцин по 0,5 г 4 рази на день

олеандоміцин по 0,5 г 4 рази на день

ерициклін (еритроміцин + окситетрациклін у співвідношенні 1:1) по 0,5 г
4 рази на день

При ієрсиніозній інфекції призначають левоміцитин, гентаміцин. Найбільш
дієвими при хворобі Рейтера є препарати фторхінолонового ряду:

ципрофлоксацин по 500 мг 2 рази на день

норфлоксацин по 400 мг 2 рази на день.

Тривалість антибактеріальної терапії становить від 2 до 4 місяців.
Ефективність терапії повинна контролюватися бактеріологічними і
серологічними методами.

Місцеве лікування запального вогнища в сечостатевій системі.

У інфекційно-токсичну фазу хвороби проводять інстиляції в сечовипускний
канал 20% р-ном димексиду та метициліну по 0,5 г щоденно впродовж 10-15
днів, масаж простати (на курс 12-15 масажів). У аутоалергічну фазу
хвороби при хронічному простатиті проводять трансперитонеальні ін’єкції
гідрокортизону (125 мг) в передміхурову залозу. У період ремісії
рекомендується мулолікування у вигляді ректальних тампонів чи “трусів”,
індуктотермія промежини, СМТ із ректальним випроміненням, діадинамофорез
трипсину, лідази, іхтіолу.

У цей період масаж простати не застосовують, так як це може призвести до
загострення інфекційного процесу, посилення суглобового синдрому,
загострення увеїту та синовіту, фебрилітету. Лікування аднекситу та
вагініту у жінок проводиться гінекологом.

Базові препарати.

Амінохінолінові препарти застосовують при хронічному перебізі хвороби
Рейтера:

Делагіл 250 мг 1 раз на добу на ніч впродовж року;

Плаквеніл по 200 мг 1 раз на добу на ніч впродовж року.

При постентероколічних формах хвороби Рейтера призначають сульфазалазин
чи салазопіридазин в дозі 1,5-2 г на добу.

4. НСПЗП.

Застосовують при суглобовому синдромі. Препаратами вибору є індометацин
100 – 150 мг на добу або його ретардні форми. Також призначають
вольтарен 100 мг на добу, сургам 600 мг на добу, ортофен 100 мг на добу,
ібупрофен 1200 – 2000 мг на добу, напроксен 750 мг на добу. При
вираженій суглобовій декомпенсації призначають НСПЗП внутрім’язево
(реопірин 3,0; пірабутол 5,0 внутрім’язево 1 раз на день, впродовж 5 – 7
днів) з подальшим переходом на пероральний прийом.

5.При хронічному торпідному перебізі захворювання застосовують
імуномодулятори:

Метилурацил 0,5 г 4 рази на день, 12 – 15 днів;

Левамізол 0,15 1 табл 1 раз на день, 3 дні підряд;

Препарати вилочкової залози;

Пірогенал – починають з 100 МПД, через 48 год дозу збільшують на 100
МПД, поступово доводячи її до 1000 МПД. Лікування поєднують з
антибіотикотерапією.

Профілактика. Міри первинної профілактики повинні зводитися до
дотримання вимог санітарії і гігієни, лікуванню уретритів (не тільки
гонорейних, але й негонорейних), циститів, пієлонефритів, запалень
жіночих статевих органів; ретельний вибір статевого партнера. Вторинна
профілактика захворювання включає тривале застосування препаратів
базового ряду (делагіл, плаквеніл), а також систематичний контроль і при
необхідності відповідне лікування інфекцій сечостатевої системи. При
наявності у хворих хламідійної інфекції необхідне обстеження і лікування
їх статевих партнерів, які можуть бути безсимптомними носіями хламідій.

Прогноз. Загальна тривалість гострих випадків захворювання становить 3-6
міс., процес зазвичай закінчується регресією усіх симптомів. Однак
нерідко хвороби може прийняти затяжний характер, триваючи 9-12 місяців.
Хвороба Рейтера може рецидивувати впродовж перших 3-5 років, але, як
правило, не призводить до важких деформацій і інвалідизації пацієнтів.

Похожие записи