ЛЕКЦІЯ

Хронічнитй тонзиліт та його значення в клініці внутрішніх і дитячих
хвороб. Гіперплазія піднебінних та глоткових мигдаликів

Хронічний тонзиліт може бути специфічним та неспецифічним. Специфічний
хронічний тонзиліт являє собою ураження мигдаликів інфекційними
гранульомами (туберкульозом, сифілісом, склеромою). Хронічний
неспецифічний тонзиліт є захворюванням інфекційно-алергічного характеру
з місцевими проявами у вигляді стійкої запальної реакції мигділика, що
мофологічно виражається альтерацією, ексудацією та проліферацією.

Важливість цієї проблеми визначається перш за все великою частотою
захворювання: за різними авторами, від 2 до 15% всього населення
страждає на хронічний тонзиліт. По-друге, з хронічним тонзилітом
пов»язане виникнення та погіршення перебігу цілої низки захворювань. Це
частіше всього серцево-судинні захворювання (а серед них — ревматизм),
захворювання нирок, суглобів, тиреотоксикоз.

Етіологія. Домінуюче місце в етіології хронічного неспецифічного
тонзиліту займає асоціація гемолітичного стрептокока групи А,
стафілокока та аденовірусів.

Патогенез. Формування вогнища хронічного запалення в мигдаликах та
розвиток тонзилогенних процесів в організмі відбувається в результаті
тривалої взаємодії інфекційного агента та макроорганізма.

Вирішальним в організації мікробних факторів у вигляді хронічного
тонзиліту є зміни загальної та місцевої реактивності організму,
алергічний стан, який може передувати або бути наслідком хронічного
тонзиліту.

До зниження реактивності організму ведуть наступні фактори:

Загальне та місцеве охолодження.

Нераціональне харчування — надлишок білкових продуктів і брак
вітамінів.

Несприятливі умови праці та побуту.

Інші вогнища хронічної інфекції — каріозні зуби, парадонтоз, гнійні
синуїти, аденоїдит. З вогнища інфекції бакиерії потрапляють в мигдалики.
Виникає регіонарний лімфаденіт на ці вогнища, що погіршує відтік лімфи з
мигдалика. Це сприяє виникненню хронічного тонзиліту.

Утруднення носового дихання — аденоїди, викривлення носової перетинки,
гіпертрофія носових раковин та інше.

Місцеві ознаки хронічного тонзиліту:

Гіперемія та валикоподібне потовщення країв піднебінних дужок.

Рубцеві спайки між мигдаликами та піднебінними дужками.

Розрихлені або рубцево-змінені та ущільнені мигдалики.

Казеозно-гнійні пробки або рідкий гній в лакунах мигдаликів.

Регіонарний лімфаденіт — збільшення защелепних лімфвтичних вузлів.

Лікування.

Консервативне, яке проводиться при компенсованій формі та при
декомпенсації, що заключається в рецидивах ангін.

&

&

&

Напівхірургічний: гальванокаустика, діатермокоагуляція, кріовплив на
піднебінні мигдалики, лакунотомія, вишкрібання лакун. Напівхірургічне
лікування показане при декомпенсованій формі, яка заключається в
рецидивах ангін та неефективному консервативному лікуванні. Ці методи є
нефізіологічними, оскільки вони порушують лакунарну систему, помповий
механізм мигдалика, руйнують анатомо-функціональну одиницю —
криптолімфон і спричинюють неможливість функціонування
лімфоепітеліального механізму мигдаликів. Без нього лімфаденоїдна
тканина, що залишилася, не може виконувати свої функції.

Хірургічне — тонзилектомія. Хірургічне лікування проводиться у випадку
безрезультатного консервативного лікування декомпенсованої форми та при
декомпенсації у вигляді ураження віддалених органів та систем організму.

Аденоїдні розрощення — гіпертрофія глоткового мигдалика.

У дітей раннього віку гіпертрофія глоткового мигдалика може бути
віднесена до фізіологічного явища, яке відображає формування захисної
системи на шляху проникнення мікроорганізмів з струменем повітря в
дихальні шляхи. Це потребує перегляду широкого застосування аденотомії.
Лімфаденоїдна тканина приймає активну участь в формуванні місцевої та
загальної імунної реактивності у дітей. Ця тканина потрібна організму,
що активно розвивається.

Основним симптомом аденоїдних розрощень — порушення носового дихання,
слизові або слизово-гнійні виділення з носа, порушення функції слухових
труб, наявність запалення в носоглотці та порожнині носа. Діти погано
сплять, нерідко хроплять. Дитина стає в»яла, апатична. Порушується
правильна фонація та артикуляція. Порушується розвиток льоцьогового
скелета: звисаюча нижня щелепа робиться вузькою та видовженою, тверде
піднебіння формується високим та вузьким, порушується прикус. Виникає
характерний «аденоїдний» вигляд обличчя.

Лікування аденоїдних розрощень хірургічне — аденотомія. Консервативне
лікування проводиться при невеликих аденоїдах і коли хірургічне
втручання протипоказане.

Гіпертрофія піднебінних мигдаликів також буває в дитячому віці та
супроводжується аденоїдами.

Збільшені мигдалики заважають ротовому диханню, ковтанню їжі та
мовоутворенню. Гіпертрофія піднебінних мигдаликів може супроводжуватись
хронічним тонзилітом.

Лікування: тонзилектомія за допомогою тонзилотома Матьє.

Похожие записи