Реферат на тему:

Хронічні ентерити

Визначення: Хронічний ентерит — поліетіологічне захворювання, в основі
якого лежить дистрофічний процес в тонкій кишці, що призводить до
зниження бар’єрної функції, перетравлювання і всмоктування, заселення її
верхніх відділів великою кількістю мікроорганізмів, вторинних
метаболічних і імунних порушень, розладів функції нервової системи.
(Патофізіологічні основи симптомів і ознак мальабсорбції та класифікація
синдромів подані в додатку).

Етіологія. Хронічний ентерит (ХЕ) — поліетіологічне захворювання.
Причому, він може бути як наслідок гострого, так і самостійним
захворюванням. Серед етіологічних факторів розвитку ентериту: перенесена
дизентерія, мікроспорідіоз, циклоспори, сальмонельоз, стафілококова
інфекція, ієрсинії, кампілобактерії, протей, синьогнійна паличка, віруси
(ротавіруси, ентеральний аденовірус), протозойні і глистні інвазії
(лямблії, опісторхії криптоспоридії, аскариди, стронгілоїди, широкий
лентець).

Другою причиною ентериту є аліментарні фактори — незбалансоване
харчування з переважним вживанням вуглеводистої їжі, переїдання, їжа
бідна вітамінами, сухоїдіння.

Певне місце серед причин ентериту займає іонізуюче випромінювання (вплив
радіоактивного стронцію, цезію), токсична дія свинцю, фосфору, миш’яку,
гербіцидів, медикаментів (саліцилатів, нестероїдних протизапальних
середників, кортикостероїдів, цитостатиків, протитуберкульозних}
середників, імунодепресантів.

ХЕ розвивається після гастректомії, резекції шлунка, ваготомії,
накладання гастроентероанастомозу, у хворих на туберкульоз, ревматизм,
псоріаз, екзему, хронічний панкреатит, гепатит, цироз печінки, на фоні
хронічної ниркової, легеневої, серцево-судинної недостатності.

Серед рідких причин ХЕ можуть бути ішемія стінки тонкої кишки на фоні
атеросклерозу, васкуліт мезентеріальних судин, порушення імунологічного
гомеостазу.

Патогенез. В основі вірулентності збудників ентериту лежить поєднання
патогена і ентероцита тонкої кишки, в результаті чого утворюється пілус
бактерії, посилюється контакт з мембраною епітеліоциту. Наступним етапом
є прилипання. Бактеріальні адгезини (лектин і лектиноподібні молекули),
що є на поверхні мікроорганізмів, взаємодіють з специфічними
вуглеводними місцями зв’язування на мікроворсинках епітеліоцитів по
принципу ліганд-рецепторної взаємодії. Такий механізм характерний для
ешеріхій, кампілобактерій. Важлива роль належить
температурно-стабільному токсину, продукція якого характерна для
іерсинії, шігел. Пригнічення росту нормальної флори під впливом
антибіотиків з послідуючим розмноженням клостридіум діфіціле і виділення
ними токсину А лежить в основі розвитку псевдомембранозного ентериту. В
розвитку інфекційної діареї, крім названих токсинів, активну участь
приймають ендогенні стимулятори водно-електролітної секреції в тонкій
кишці. В першу чергу це серотонін (5-НТ). Він з’єднується з
5-НТ3-рецепторами афферентиих нейронів інтрамуральної нервової дуги, яка
контролює водно-електролітну секрецію. В результаті цього процесу
зростає водно-електролітний потік. Іншим ендогенним стимулятором такої
секреції є вазоактивний інтестінальиий пептид (В1П). Він взаємодіє з ВІП
рецепторами базолатеральної мембрани кишкових епітеліоцитів, індукує
водно-електролітну секрецію і інгібує інтестінальну абсорбцію
електролітів, а також є нейротрансміттером групи нервових закінчень
підслизового сплетення. Важливу роль в підсиленні кишкової секреції
відіграють простагландини, гіперпродукція яких при криптоспороїдальній
інвазії викликає вкорочення кишкових ворсинок, поглиблення крипт,
пригнічення абсорбції натрію і рідини.

Класифікація. Згідно міжнародної класифікації хворіб 10-пергляду, вони
відносяться до рубрики К-52 – Інші неінфекційні гастроентерити і коліти,
які діляться на:

К 52.0 – Радіаційний гастроентерит і коліт

К 52.1 – Токсичний гастроентерит і коліт

К 52.2 – Алергічний, аліментарний гастроентерит і коліт

К52.8 – Інші неінфекційні гастроентерити і коліти (еозинофільний
гастроентерит і коліт)

К 52.9 – Інші неуточнені гастроентерити і коліти

Класифікація (А.В. Фролькіс, 1996, А.Н. Окороков, 1999):

1. Етіологія

1.1. Інфекційні

1.2. Паразитарні

1.3. Токсичні

1.4. Медикаментозні

1.5. Аліментарні

1.6. Раціаційні

1.7. Після операцій на тонкій кишці

1.8. Вроджені аномалії тонкої і ензимопатії

1.9. При недостатності ілеоцикального клапана .

1.10. Вторинні (при інших захворюваннях)

2. Переважна локалізація

2.1. Хронічний еюніт

2.2. Хронічний ілеїт

2.3. Хронічний тотальний ентерит

3. Характер морфологічних змін тонкої кишки

3.1. Еюніт без атрофії

3.2. Еюніт з помірною парціальною ворсинчатою атрофією

3.3. З субтотальною ворсинчатою атрофією

4. За клінічним перебігом

4.1. Легкий перебіг (переважають місцеві кишкові симптоми, підвищена
стомлюваність і дефіцит маси тіла на більше 5 кг)

4.2. Середньої важкості (відмічається більш виражена втрата маси тіла в
умовах повноцінного харчування (до 10 кг) з’являються трофічні
порушення, електролітні зрушення)

4.3. Важкий перебіг. Для важкої форми властиві прогресуюча втрата маси
тіла, дистрофічні зміни шкіри, нігтів, волосся, симптоми гіповітамінозу,
біль в литкових м’язах, кістках, гіпопротеїнемія, анемія, гіпотензія,
набряки, порушення менструального циклу у жінок, статева слабість у
чоловіків.

5. Фази захворювання

5.1. Фаза загострення

5.2. Фаза ремісії

6. За характером порушення функцій тонкої кишки

6.1. Синдром недостатності травлення (мальдигестії)

6.2. Синдром недостатності кишкового всмоктування (мальабсорбція)

6.3. Синдром ексудативної ентеропатії

6.4. Синдром багатофункціональної недостатності тонкої кишки (ентеральна
недостатність)

7. За ступенем втягнення в процес товстої кишки

7.1. Без супутнього коліту

7.2. З супутнім колітом

8. Екстраінтестініальні розлади

Ускладнення ХЕ:

Псевдомембранозний ентероколіт.

Жовчнокам’яна хвороба.

3. Залізодефіцитна анемія.

Рак, лімфома тонкої кишки.

Приклад формулювання діагнозу.

1. Хронічний ентерит інфекційної етіології (дизентерія в 1993, 1997
роках) з дистрофією поверхневого епітелію, синдром порушеного
всмоктування першого ступеня з розладами водно-електролітного обміну,
виражена проліферація мікробної флори, фаза загострення.

2. Хронічний виражений ентерит (резекція шлунку з приводу виразкової
хвороби в 1992 році) з субтотальною атрофією слизової оболонки тонкої
кишки, синдром порушеного всмоктування ІІ ст. важкості і вітамінного
обміну, протейний дисбактеріоз, часто рецидивуючий перебіг, фаза
нестійкої ремісії.

Клінічна картина. В клінічній картині ведучими є:

1). місцевий ентеральний синдром, обумовлений порушенням процесів
пристінкового (мембранного) і порожнинного травлення;

2). загальний ентеральний синдром, обумовлений порушенням всмоктування
харчових інгредієнтів, в результаті чого виникають розлади всіх видів
обміну речовин.

І. Серед симптомів місцевого ентерального синдрому:

— проноси

— метеоризм

— болі в животі, переважно навколо пупка

— здуття живота

— вурчання, переливання

— стеаторея з великою кількістю калових мас (поліфекалія)

— пальпаторна болючість в середній частині живота і зліва, вище пупка на
рівні ХІІ гр. — І поперекового хребця (симптом Поргеса)

— шум плеску при пальпації сліпої кишки (симптом Образцова)

— болеві і диспепсичні відчуття супроводжуються серцебиттям, болями в
серці, головними болями

-в ряді випадків прояви місцевого ентерального синдрому виникають при
прийомі молока (непереносимість лактози), цукру (сахарози), грибів
(трегалази), крохмалю і мучних виробів (мальтози).

ІІ. Загальний ентеральний синдром характеризується, в першу чергу,
розладами білкового метаболізму. В результаті цього розвиваються зміни
ряду органів і систем, зокрема ендокринної, кровотворної,
гепатобіліарної.

Клінічно порушення білкового обміну проявляються прогресуючою втратою
маси тіла (до 20 кг); гіпопротеїнемією; гіпоальбумінемією з синдромом
ексудативної ентеропатії; порушенням білкового і амінокислотного спектру
крові.

Порушення вуглеводного обміну при ХЕ менше виражене і проявляється
здуттям живота; вурчанням, переливанням; проносами; зниженням
рН-фекалій; зростанням в ньому кількості органічних кислот і
виявляється після навантаження глюкозою і галактозою. Про порушення
всмоктування вуглеводів свідчить і значне зниження екскреції Д-осилози з
сечею після її перорального введення.

Про порушення ліпідного обміну свідчать зміни ліпідного спектру
сироватки крові, зокрема: зниження рівня холестерину і фосфоліпідів в
сироватці; падіння вмісту ліпідів в жовчі; стеаторея.

Характерними клініко-лабораторними ознаками недостатнього всмоктування
кальцію є: — позитивний симптом м’язового валика; судоми; остеопороз;
остеомаляція; немотивовані переломи кісток; гіпокальціемія; ціаноз; болі
в кінцівках; глосіт.

На порушення водно-солевого обміну вказують такі клінічні прояви, як: —
загальна слабкість; швидка втомлюваність; гіподинамія; болі в м’язах;
зниження м’язового тонусу; стійкі нудота і блювота; екстрасистолії;
артеріальна гіпотонія; зниження секреторної функції шлунка;
залізодефіцитна анемія.

Порушення вітамінного обміну зустрічаються вже в початкових стадіях
ентериту. Найбільш часто це стосується вітамінів С і В2, В6, В12 і
проявляються:

— кровоточивістю ясен; — носовими кровотечами; — гіперкератозом шкіри
ніг; — анемією; — глосітом; — змінами з боку нервової системи і
трофічними порушеннями (подразливість, сонливість, втрата апетиту,
випадіння волосся, сухість в горлі, кон’юнктивіти, блефарити і інші).

Дещо рідше, переважно при ентериті ІІІ ст., порушується абсорбція
жиророзчинних вітамінів, яка проявляється:

— курячою сліпотою; — сухістю шкіри і слизових оболонок; — підвищеною
кровоточивістю.

Ендокринні порушення в основному виникають при середньому або важкому
перебізі ХЕ і характеризуються:

— інсіпідарним синдромом (поліурія, ізостенурія, полідепсія);
зростаючою кахексією; ознаками адіссонізму (слабкість, адинамія,
гіпотонія, пігментація шкіри і слизових оболонок);
гіпофізарно-наднирковою недостатністю (загальна слабкість, адинамія,
порушення серцевого ритму, сплющена цукрова крива після навантаження
глюкозою).

Нерідко також мають місце порушення функції статевих залоз, про що
свідчить:

— зниженням потенції у чоловіків; зміна менструального циклу та
пригнічення функції щитовидної залози (зниження працездатності,
брадикардія, набряклість обличчя, блідість шкіри).

Діагностика.

1. Копрологічне дослідження дозволяє виявляти стеаторею кишкового
походження, яка проявляється появою в фекаліях жирних кислот і мил,
амілорею і креаторея, зниженням рН калу нижче 5,5. (Дослідження рівня
жиру в калі біохімічним методом — по Ван де Камеру).

2. Підвищення виділення з калом ентерокінази і лужної фосфатази, що
особливо характерно для ентериту ІІ і ІІІ ступеня.

3. Визначення ? — хімотрипсину калу, особливо для диференціальної
діагностики з панкреатичною недостатністю.

4. Проба з Д-ксилозою, яку вводять всередину в дозі 5 г і потім
визначають понижене її виділення з сечею (в нормі з сечею повинно
виділятися не менше як 30 відсотків). Можна також визначати рівень
ксилодемії через 90 і 120 хвилин після прийому 25 мг Д-ксилози. (В нормі
через 60хв рівень ксилодемії — 0,15±0,03,а через 120хв — 0,11±0,02 г/л.
Проба з Д-ксилозою дозволяє оцінити переважно функціональну активність
проксимального відділу тонкої кишки.

6. Проби з навантаженням лактозою (крохмалем, глюкозою). Перорально
дається 50 г лактози (крохмалю, глюкози), після чого визначається рівень
глюкози в крові через 30-60-90-120 хв. При недостатності лактози рівень
глюкози в крові перевищує базальний не більше, ніж на 20 відсотків.
Аналогічні зміни мають місце у випадках недостатності мальтози (після
навантаження крохмалем) і фруктози (після навантаження глюкозою).

7.Проба з навантаженням альбуміном людської сироватки або казеїном,
міченими 131J амінокислотами, зокрема метіоніном 35S (для вивчення
всмоктування білків). При порушенні всмоктування в тонкій кишці
спостерігається плоска крива радіоактивності крові, зменшення 131J з
сечею і його збільшення з калом.

8. Визначення вмісту індикану в сечі з метою виявлення процесів гниття.

9. Йод-калієва проба. В середину дають 0,25г йодиду калію, який
запивають 20 мл води і визначають час появи йоду в слині. І забирають
через кожні 2 хв в пробірки, в яких міститься 2 мл 10% розчину крохмалу.
В нормі йод з’являється в слині не пізніше 12 хв. В присутності йоду
розчин крохмалу стає синім.

10. Аналіз калу на яйця глистів і патогенні найпростіші.

11.Мікроскопічне дослідження біоптатів, отриманих при дуоденоскопії з
біопсією слизової оболонки дистального відділу дванадцятипалої кишки і
при колонофіброскопії з біопсією термінального відділу тонкої кишки.

12. Серологічне тестування з використанням імуноферментного аналізу.

За допомогою цього методу можна виявити сироваткові антитіла до амеби,
лямблій, іерсіній, стронгілоїди, ехінококів.

13. Посів кишечного соку і калу на виявлення явищ дисбактеріозу.

При ХЕ порушується склад мікробної флори, що заселяє товсту кишку, і
різко зростає кількість мікробних тіл в просвіті тонкої кишки, нерідко
досягаючи 106-109 в 1 мл кишечного секрету. В здорових людей мікробна
флора в тонкій кишці відсутня або не перевищує 104.

14. Рентгенологічне дослідження тонкої кишки в умовах штучної гіпотонії,
а також товстої кишки (іригоскопія). Можна також використати
провокаційний рентгенівський тест з дисахаридами (пасаж по тонкій
кишці).

15. Дихальні тести, основані на визначенні в повітрі, що видихається,
вмісту ізотопів 14С і 3Н після внутрішнього, рідше внутрішньовенного
введення лактози, міченої ізотопом вуглецю або водню. При недостатності
переварювання або всмоктування лактози концентрація ізотопів в повітрі,
що видихається, зменшується.

Наявність значної кількості тестів свідчить про те, що дослідження
тонкої кишки є одним з найважчих в гастроентерології. На думку
А.В.Фролькіса (1989) вибір методів діагностики ентеральної недостатності
залежить від типу лікувального закладу і рекомендує проводити:

І. В поліклініці:

1. Копрологічне дослідження (виявлення стеатореї, креаторея, рН калу,
молочної кислоти і інших редукуючи субстанцій в фекаліях.

2. Визначення ефекту елімінаційних дієт (безглютенової, дієти з
виключенням молока і молочних продуктів, злакових).

3. Отримання ефекту від деяких медикаментів (панкреатичних ферментів,
мікроелементів, вітамінів, антибіотиків широкого спектру дії)

4.Дослідження крові з визначенням рівня загального білка, білкових
фракцій, протромбіну, кальцію, креатиніну, холестерину, заліза.

5. Проба з йодистим калієм.

ІІ. В загальнотерапевтичному стаціонарі:

1. Проба на толерантність до лактози, інших дисахаридів.

2. Рентгенологічні методи.

ІІІ. В спеціалізованому гастроентерологічному стаціонарі:

1. Тест на всмоктування Д-ксилози.

2. Кількісне визначення жиру в фекаліях (по Ван де Камеру).

3. Тест з міченими ліпідами.

4. Тест на всмоктування міченого вітаміну В12.

5. Дихальні тести.

6. Тест з альбуміном, міченим хромом.

7. Біопсія тонкої кишки з її морфологічним дослідженням і визначенням
активності інтестінальних ферментів.

Диференціальний діагноз. Встановлення діагнозу хронічного ентериту
обов’язково передбачає подальше дослідження длявиявлення етіології (А.С.
Белоусов і співавт., 2002).

Хронічний ентерит необхідно диференціювати з іншими захворюваннями
тонкої кишки:

хворобою Уіпла

радіаційним, алергічним, аліментарним ентеритами

хворобою Крона

целіакією

спру

амілоїдозом кишечника

первинною кишковою лімфомою

еозинофільним гастроентеритом

первинною кишковою лімфангектазією.

Необхідно також проводити диференціальний діагноз ХЕ з захворюваннями,
при яких діарея і похудіння мають вторинний характер:

— ендокринними хворобами (гіпотиреоз, хвороба Адіосона, цукровий діабет)

— гормонально активними пухлинами (карциноїд віпома)

— ішемічним абдомінальним синдромом

— функціональними захворюваннями ЦНС, при яких порушується регуляція
моторики тонкої кишки (астенічний, депресивний, істеричний синдроми).

— хронічним панкреатитом.

Лікування:

Госпіталізація хворих ХЕ необхідна в період вираженого загострення (при
втраті маси тіла більше 10 кг, виражених дистрофічних змінах шкіри,
нігтів, випадінні волосся, явищах гіповітамінозу, гіпопротеїнемії,
анемії, змін зі сторони інших органів травлення, ендокринних дисфункціях
).

Амбулаторне лікування ХЕ проводиться при легкій і середньої важкості
формах захворювання і при можливості забезпечити регулярне дієтичне
харчування.

Хворим на ХЕ заборонені роботи, які вимагають значних фізичних
навантажень.

В період вираженої діареї необхідно призначити дієту №4 “а”, яка має
енергетичну цінність 1800 ккал, і складається із 100г білків, 70г жирів,
250г вуглеводів. Зокрема, їжа повинна бути в протертому вигляді, і
включати рисову і манну каші, слизисті супи, киселі, особливо з чорниці,
м’ясо і рибу в промеленому вигляді, добре випечений черствий хліб з
пшеничної муки або сухарі, міцний чай, несолений і нежирний творог.

5. Після зменшення профузного проносу хворим призначають дієту №4 “б”,
енергетична цінність якої 3500 ккал і включає 135г білків, 70г жирів і
500г вуглеводів; кількість вільної рідини – 1,5 л на добу. При цьому
рекомендуються сухарі і висушений вчорашній пшеничний хліб, сухе печиво,
супи на нежирному м’ясному бульйоні з добре розвареними крупами,
фрикадельками, страви з нежирних сортів м’яса і риби у вигляді шматка
або котлети, фрикаделі, кнедлі, суфле, рулети (яловичина, телятина,
курка, кролик, індичатина, судак, хек, окунь). З овочів рекомендується
картопля, кабачки, диня, морква, зелений горошок, кольорова капуста у
вареному і протертому вигляді. Протипоказані такі овочі, як білокачанна
капуста, буряк, редиска, ріпа, щавель, шпинат, цибуля, часник, гриби.
Можуть рекомендуватися страви і гарніри з рису, гречаної, манної крупи.
Не рекомендується пшенична і перлова крупи. З молочних продуктів
показані кефір, ацидофільне молоко, ряженка, російський і ярославський
сири, творог у вигляді пудинга чи запіканки, творожної маси. Молоко може
призначатися тільки в стравах і в обмеженій кількості. З напоїв показані
відвар шипшини, чай, киселі. Вершкове масло додається в готові страви, а
в натуральному вигляді з хлібом може призначатися не більше як 5-10г на
прийом. Дієта №4 «б» рекомендується на 4-6 тижнів до повної нормалізації
стільця, ліквідації загострення.

6. У випадках різкого загострення захворювання, значної діареї хворим ХЕ
рекомендована один-два голодні дні. В ці дні рекомендується прийняти
всередину лише 1-1,5л рідини за рахунок міцного, гарячого несолодкого
чаю з лимоном (5-6 разів на день, 1-1,5 склянки), або розведеного
кип’яченою водою соку чорної смородини, чорниці.

7. Хворим з легким і середнім ступенем ХЕ замість голодних днів можна
призначати (з врахуванням індивідуальної переносимості):

— ацидофільний день — 1,5л ацидофільного молока на добу

— кефірний день — 1,5 л кефіру триденної давності

яблучний день – 1,5 кг очищених від шкіри і пропущених через м’ясорубку
яблук рівними порціями на протязі дня.

8. Хворим на ХЕ також можуть призначалися дитячі харчові суміші,
гомогенізовані овочі і м’ясо, три рази на день, по 3-5 днів.

9.Медикаментозна терапія призначається з врахуванням етіології і
патогенезу ХЕ, характеру і вираженості кишкових проявів і змін
загального стану хворого, супутніх захворювань.

10. Згідно з сучасними концепціями (В.Т. Івашкін, 1997) при більшості
кишкових інфекцій проведення специфічної антибактеріальної терапії не
потрібно. Антибактеріальна терапія показана при ХЕ, викликаних:

а). Облігатною інфекцією: холерою; тифоїдною лихоманкою; дизентерійними
шигеллами; клостридіями діфіціле; ентеротоксигенними ешерихіями колі
(ЕТЕС), ентерогеморагічними Е.coli (ЕНЕС), кампілобактеріями,
амебіазом, жіардіазом;

б). Факультативною інфекцією: сальмонелами; ієрсиніями;
криптоспоридіями; мікроспоридіями.

Серед антибактеріальних препаратів призначають:

тетрациклін — по 250 мг, 4 рази на день, протягом 5-7 днів

левоміцетин — по 0,5г, 4 рази на день, 5-7 днів

еритроміцин — по 200000 Од 4 рази на день (при стафілококовому
дисбактеріозі), а при його недостатній ефективності — сігмаміцин
(тетраолеан)

олеандоміцин — по 0,25г, 4 рази на день, 7 днів

при крипто- і мікроспоридіозі показано призначання ципрофлоксацину
(4-фторхінолону) протягом одного-трьох днів

для лікування мікроспоридіазу, жіардіазу призначають албендазол по 800
мг два рази на день, на протязі 5-7 днів

при виявленні ієрсиніозу необхідно призначати левоміцетин – по 0,5г три
рази на день протягом 7 днів, з послідуючим переходом на бісептол — 480
по1 табл. два рази на день на протязі 10-12 днів

при протейному дисбактеріозі похідні 8-оксихоліну, зокрема, інтестопан,
по 1 табл. три рази на день, після їди 7-10 днів, ентеросептол,
мексаформ, мексазе; етероседів — по 1 табл. три рази на день, 7-10 днів.

При стійкій діареї невіграмон (неграм) – по 0,5г 4 рази на день, на
протязі 5 днів з тижневою перервою повторними курсами.

у випадку виділення кампілобактерій необхідно призначати еритроміцин,
тетрациклін, гентаміцин – по 40 мг внутрім’язево, 4 рази на день, 5-7
днів, фуразолідон.

при ХЕ досить ефективними є препарати нітрофуранового ряду (
фуразолідон, фуразонал, фурагін, фуракрилін) по 0,15г 4 рази на день
протягом 7-10 днів. Препарати нітрофуранового ряду мають перевагу перед
антибіотиками

серед оксіхінолінових антисептиків, що не всмоктуються і не впливають на
сапрофітну лакто- і біфідофлору, перевагу слід віддавати інтетриксу,
призначаючи його по одній капсулі 4 рази на день, на протязі 10 днів, чи
ерсефуріл – по одній капсулі 4 рази на день, 5-7 днів.

у випадку ідентифікації синьогнійної палички,як збудника ХЕ, необхідно
призначати поліміксина М сульфат в таблетках по 500000 ОД 6 разів на
день, протягом 7-10 днів, чи гентаміцин внутрішньом’язево по 40-80 мг,
3-4 рази на день; карбеніцилін по 1г-2 рази на добу внутрішньом’язево.

для лікування ХЕ, асоційованого з лямбліозом показані метронідазол
(тріхопол) по 0,25г 3-4 рази на день, на протязі 7 днів; фуразолідон по
0,15г 4 рази на день, протягом 7 днів.

при шістоматозах і трематодозах показаний празіквантель по 75-80 мг/кг
всередину, два дні.

у випадках кандідозу призначають ністатин або леворин по 500000 ОД 3-4
рази на день, 7-14 днів.

Пригнічувати ріст найбільш поширених ентеропатогенів, як показали
дослідження ін вітро, можуть лактобацили. Тому з метою реімплантації
нормальної кишкової флори хворим на ХЕ показані:

а) лактобактерин по 3-6 доз три рази на день всередину;

б) при всіх формах кишкового дисбактеріозу, що виник на фоні ентериту,
кишкових формах амебіазу можна призначити ентероседів по 1-2 табл. три
рази на день, 8-10 днів;

в) при дефіциті нормальної кишкової палички показано призначення
колібактерину по 2-4 дози чотири рази на день;

г) дефіцит біфідобактерій-біфідумбактерин (вміст 1-2 ампул розчинити в
двох ложках кип’яченої води і приймати всередину), ліофілізовану
культуру ацидофільних паличок по 2 дози 3 рази на день, аутоштамми
біфідобактерій;

д) при неможливості ідентифікувати тип дисбактеріозу показані комплексні
препарати, як: ацилак, біфіцид, аципол, омніфлор, омніфлорал по 10-12
доз, розділивши їх на дві прийоми, 14-21 день;

ж) бактісубтіл по 0,2г три рази на день, 30-31 день;

з) бактиспорин по 1-2 капсулі 2-3 рази на день, 21-28 днів;

е) ентерол по 1-4 капсулі на добу за 1-4 прийоми, 14-21 день;

к) хілак-форте по 30 крапель – 2-3 рази на день.

Для ліквідації одного з найважливіших симптомів ентериту-діареї
необхідно призначати препарати, що впливають на моторику тонкої кишки.

Серед інгібіторів кишкової моторики показано призначати:

А) лоперамід (імодіум) по 1 краплі на 2 кг маси тіла три рази на день,
або по 1 капсулі три рази на день;

б) реасек по 2,5 мг (1 чи 2 табл. на день). У випадках профузної діареї
можна призначити на перший раз чотири таблетки відразу;

в) кодеїну фосфат по 0,015г три рази на день, 3-5 днів;

При відсутності ефекту, наявності протипоказань до використання опіатів
і при розвитку ХЕ на фоні демпінг-синдрому, хвороби Крона, діабету В.Т.
Івашкін, С.І. Рапопорт (1998) рекомендують призначати сандостатин по 0,1
мг 2-3 рази на день підшкірно, курсами по 5-7. Сандостатин, крім того
стимулює процеси всмоктування і гальмує кишкову секрецію.

Одночасно при ХЕ можна застосовувати в’яжучі і адсорбуючі засоби, як:

вісмуту субнітрат по 0,5г, 4 рази на день, за 30хв до їди

кальцію карбонат по 0,5-1г, 3-4 рази на день, за 30хв до їди

смекта по 1 пакетику, 3-4 рази на день

танальбін по 0,5 (1 таблетка) 3-4 рази на день, до їди і на ніч перед
сном

біла глина до 12г на день

відвари та настої кори дуба, вільхових бруньок, трави звіробою,
кореневища змійовика, лапчатки, плоди чорної смородини, чорниці, шкірки
граната, кореня кваска кінського, алтею

Як адсорбуючі засоби можна призначати один із слідуючих препаратів:

активоване вугілля (карболен) по 2-3 таблетки 3-4 рази на день, на
протязі 5-7 днів

ентеродез по 5г, 1-2 рази на день всередину, на протязі 2-7 днів, до
зниження явищ інтоксикації (перед вживанням разову дозу розчиняють в 100
мг кип’яченої води

поліпефан, по 1 ст. л. гранул розчинити в 1/2 –1 стакана кип’яченої води
і приймати 3 рази на день, 5-7 днів

фосфалюгель по 1 пакетику (вміст розчинити в 1/2 стакана води), 3-4 рази
на день, 5-7 днів

Нерідко досить ефективними є комбінації різних препаратів, зокрема:

білої глини

карбонату кальцію по 0,5г

дерматолу

вісмута нітрату по 0,3г

Всі складові змішати і приймати по 1 порошку 3 рази на день за 30хв до
їди. А також збори лікарських трав:

плоди черемхи – 2г

плоди кміну – 2г

трави тисячолистника – 2г

корінь валеріани – 2г

кореневища лапчатки – 2г

Всі трави змішати і залити 200 мг окропу. Приймати відвар по 1-2 ст. л.
за 30хв до їди, 7-10 днів.

Для зниження швидкості евакуації і досягнення антиспастичного ефекту при
ХЕ можуть бути призначені екстракт беладонни, атропін, метацин,
платифілін, но-шпа, бускопан, фенікаберан, галідор в звичайних дозах ,
відвари чи настої лікарських рослин (ромашки, м’яти, тисячелистника,
шавлії, календули, звіробою).

З метою ліквідації болевих відчуттів, нормалізації тонусу тонкої кишки
показано призначення спазмомену (отілонію броміду) по 40-80 мг (1-2
таблетки), 2-3 рази на день, 5-7 днів.

При ХЕ можуть бути призначені препарати, що володіють декількома
напрямками впливу (ферментативний, адсорбуючий, в’яжучий, анти-
спастичний ефекти). Серед них – юніензим по 2 таблетки два рази на день
(вранці і ввечері) після їди, 7-14 днів, лінекс по 1-2 капсулі два-три
рази на день, 5-7 днів, також дуспаталін (мебеверін) по 1 капсулі (200
мг) 2 рази на день вранці і ввечері , 3-5 днів.

З метою нормалізації травлення і всмоктування в тонкій кишці необхідно
призначати препарати, що містять хлористоводневу кислоту, пепсин, жовч,
панкреатичні ферменти. Перевагу необхідно віддавати мікро- гранульованим
ферментам з захисним покриттям, серед яких найбільшою ефективністю
відзначаються:

креон по 1-2 капсулі під час бо після їди, 7-14 днів

панцитрат по 1 капсулі три рази на день

панзинорм по 1-2 драже три рази на день після їди

фестал, дігестал, ензістал, котазім-форте, маркензім (препарати також
містять жовч) по 1-2 таблетки три рази на день під час або після їди

Одночасно необхідно призначити вітаміни В1, В6, В12, рибофлавін,
фолієву, нікотинову кислоти, вітамін Е в звичайних фармакологічних
дозах, полівітаміни (“мультітабс”, “юнікап”, “піковіт”, і ін.)
перорально.

У хворих на ХЕ нерідко розвивається гіпохромна анемія внаслідок дефіциту
заліза. Тому таким хворим показані препарати заліза: фероплекс по 2
таблетки три рази на день, ферокаль по 2-4 таблетки три рази на день,
конферон по 1 капсулі на день, ферро-градумент по 1 таблетці один-два
рази на день. При вираженій залізодефіцитній анемії препарати заліза
вводять парентерально – ферум-лек, ектофер по 2 мл внутрішньом’язево, чи
внутрішньовенно до нормалізації рівня гемоглобіну, а при В12 —
дефіцитній анемії – вітаміни В12 по 500 мкг щоденно, 21-28 днів з
наступним введенням по 500 мкг один раз на тиждень, до зниження ознак
анемії.

З метою підсилення імунологічної реактивності організму у хворих на ХЕ
ІІ, ІІІ ступеня показано призначення нуклеонату натрію по 0,1-0,2г три
рази на день, два-три тижні; тімаліну по 20 мг внутрішньом’язево, один
раз на день, на протязі 5-6 тижнів; Т-активіну по 100 мкг
внутрішньом’язево один раз на день протягом 5-7 днів. Також може
призначатися продігіозан внутрішньом’язево, один раз в 4-5 днів, до 4
ін’єкцій на курс, в наростаючих дозах від 12,5 до 50 мкг.

І.Н. Броновець і співав. (1998) рекомендують призначати хворим на ХЕ
інтал по 2 капсули чотири рази на день, 7-10 днів, а потім по 1 капсулі,
два-три рази на день на протязі двох тижнів.

У випадках переважання в клінічній картині хворих на ХЕ невротичних
розладів показана психотерапія, акупунктура, нейролептики (еглоніл) ,
транквілізатори (рудотель, седуксен), антидепресанти (амітриптилін,
азафен). Характер і тривалість такого лікування повинна корегуватись
психотерапевтом.

З фізіотерапевтичних процедур хворим на ХЕ рекомендується: зігріваючі
компреси на навколопупцеву ділянку; ДМВ-терапію на ділянку кишківника
(потужністю 30-40 Вт, тривалістю 10-15хв щоденно, 10-15 процедур на
курс); електричне поле УВЧ на навколопупцеву ділянку (40 Вт, тривалістю
10хв, 10-12 процедур на курс, через день); електрофорез новокаїну, цинку
на ділянку мезогастрія; парафіно-, грязе-, озокеритотерапія на
рефлекторні зони в період загострення і на навколопупцеву зону в фазі
ремісії, температури 40-48°С, по 30-40хв, 12-14 процедур на курс
лікування; при ХЕ І ступеня, а також в період вираженої ремісії
захворювання можуть призначатися слабомінералізовані мінеральні води (в
гарячому вигляді, з розрахунку 5 мл на 10 кг маси тіла на добу,
розділивши її на три прийоми за 15-20хв до їди), на курс 18-24 дні.

Похожие записи