Реферат на тему:

Хронічна серцева недостатність.

Визначення. Серцева недостатність (СН) – це складний клінічний синдром,
який виникає внаслідок будь-якої серцевої патології, яка погіршує
скоротливу здатність шлуночків, що призводить до порушення адекватного
кровопостачання органів і тканин (Робоча група з серцевої недостатності
Українського наукового товариства кардіологів, 2001 р., із
доповненнями).

Етіологія: захворювання міокарда (міокардити, кардіосклерози,
кардіоміопатії, міокардіодистрофії); вади серця, підвищення АТ
(гіпертонічна хвороба, симптоматичні артеріальні гіпертензії, легенева
гіпертензія); порушення діастолічного наповнення шлуночків серця
(ексудативний і злипливий перикардити, рестриктивні кардіоміопатії,
тампонада серця); надмірні фізичні навантаження, довенозне введення
надмірної кількості рідини; патологічні зміни в малому колі кровообігу
(тромбоемболія легеневої артерії, спонтанний пневмоторакс, двобічна
пневмонія).

Патогенез. Основими патогенетичними факторами хронічної серцевої
недостатності є: зниження серцевого викиду і перфузії органів та тканин,
активація симпатоадреналової системи, констрикція артеріол і венул,
активація системи ренін – ангіотензин – альдостерон, затримка натрію і
води, розвиток набряків.

Класифікація. Згідно рекомендацій Українського наукового товариства
кардіологів (2000 р.) та наказу МОЗ України №54 від 14.02.2002 р. при
формулюванні діагнозу СН слід враховувати:

Клінічну стадію серцевої недостатності;

Варіант серцевої недостатності;

Функціональний клас пацієнта.

Шифр за МКХ-Х: І50, І50.0

Клінічна стадія СН визначена класифікацією М.Д. Стражеска та В.Х.
Василенка (1935р.):

Перша стадія – початкова, прихована недостатність кровоплину,
проявляється тільки при фізичному навантаження; у спокої гемодинаміки і
функції органів не порушені, працездатність обмежена.

Друга стадія – виражена тривала недостатність кровоплину, порушення
гемодинаміки (застій у малому або великому колах кровоплину), порушення
функції органів і обміну речовин виражені у спокої, працездатність різко
обмежена. В перебігу даної стадії виділяють два періоди: А – порушення
гемодинаміки помірні. Порушується функція правого або лівого відділів
серця; Б – виражені порушення гемодинаміки у малому і великому колах
кровоплину. В патологічний процес втягуються усі відділи серця.

Третя стадія – кінцева, дистрофічна. Стійкі незворотні зміни структури
органів і тканин. Повна втрата працездатності.

Варіанти недостатності серця:

З систолічною дисфункцією лівого шлуночка (ФВ ЛШ 40% і менше)

Зі збереженою систолічною функцією лівого шлуночка (ФВ ЛШ більше 40%).

Функціональний клас СН (Нью-Йоркська Асоціація Серця, NYHA).

ФК І – хворі з захворюванням серця, у яких виконання звичних навантажень
не призводить до задишки, втоми і серцебиття. Толерантність до фізичного
навантаження нормальна. Максимальне використання кисню – більше 32
мл/кг. Чоловіки 150 кг м/хв, жінки 120 кг м/хв.

ФК II – хворі з помірним обмеженням фізичної активності. Задишка, втома,
серцебиття виникають при звичному фізичному навантаженні. Толерантність
до фізичного навантаження 75-100Вт. Максимальне поглинання кисню 14-21
мл/кг. До цього класу відносяться хворі з серцевою недостатністю І ст, ,
ІІА ст. – після адекватного підбору лікування.

ФК ІІІ – хворі з вираженим обмеженням фізичної активності. Задишка,
втома та серцебиття – при незначному фізичному навантаженні.
Толерантність до фізичного навантаження – 50Вт. Максимальне використання
кисню – 7-14 мл/кг. До цього класу відносять хворих з серцевою
недостатністю ІІА ст. до лікування або від проведеної терапії, хворі з
серцевою недостатністю ІІБ ст. після адекватного медикаментозного
лікування.

ФК ІV – хворі, у яких практично будь-який рівень фізичної активності
викликає зазначені вище суб’єктивні симптоми. Остання виникає, і в стані
спокою. Толерантність до фізичного навантаження 25 Вт. Максимальне
використання кисню – менше 7мл/кг. До цього класу відносяться хворі з
серцевою недостатністю ІІБ ст., без належного ефекту від лікування і
хворі з серцевою недостатністю ІІІ ст.

Зауваження до класифікації:

Стадія СН відображає етап клінічної еволоції даного синдрому, в той час
як ФК – це динамічна характеристика, яка може змінюватись під впливом
лікування.

Визначення варіантів СН є можливим лише за умови наявності відповідних
даних ЕхоКГ-дослідження. Слід зауважити, що рекомендаціями Українського
наукового товариства кардіологів за 2001 рік передбачено виділення
тільки двох варіантів СН – із систолічною дисфункцією лівого шлуночка
(ФВ <40%) та зі збереженою функцією лівого шлуночка (ФВ>40%).

Функціональний клас пацієнта виставляється за клінічними критеріями та
при необхідності може бути об’єктивізованим даними інструментального
дослідження. Найбільш простішим методом об’єктивного визначення ФК є
тест 6-ти хвилинної ходи (див. розділ “Додатки”).

Таблиця 2.6.

Приклади формування діагнозу.

N

п/п Попередній або клінічний

(до лікування) Заключний

(після лікування)

1 ІХС: постінфарктний кардіосклероз, хронічна аневризма
передньо-перетинкової ділянки лівого шлуночка. СН ІІА ст., з систолічною
дисфункцією лівого шлуночка, III ФК. Такий же;

II ФК.

2 Дилатаційна кардіоміопатія, постійна форма фібриляції передсердь. СН
II Б ст., з систолічною дисфункцією лівого шлуночка, IV ФК. Такий же;

III ФК.

3 ІХС: стабільна стенокардія напруги, II ФК*, постінфарктний
кардіосклероз, СН І ст. Такий же

4 Гіпертонічна хвороба III стадії, гіпертензивне серце. СН II А ст., III
ФК. Такий же;

II ФК.

5 Гіпертрофічна кардіоміопатія, обструктивна форма, СН II А ст., зі
збереженою систолічною функцією лівого шлуночка, III ФК. Такий же;

II ФК.

Клінічна картина. Основними клінічними проявами СН є:

Задишка та кволість при фізичному навантаженні.

Ортопное.

Нічна пароксизмальна задишка.

Кашель.

Ніктурія, відчуття важкості у правому підребір’ї.

Розширення перкуторних меж серця.

Тахіпноє, тахікардія.

Двобічні вологі хрипи в нижніх відділах легень.

Набряки, асцит, гепатомегалія.

Лікування СН.

Лікування застійної серцевої недостатності має дві мети:

Поліпшення якості життя.

Подовження тривалості життя.

Основні заходи щодо лікування СН:

Заходи щодо зниження ризику нових ушкоджень серця (відмова від
тютюнопаління; зменшення маси тіла; контроль артеріальної гіпертензії,
гіперліпідемії та цукрового діабету; відмова від вживання алкоголю).

Заходи щодо стабілізації балансу рідини (обмеження вживання кухонної
солі (< 3г/добу), щоденне вимірювання маси тіла. Заходи щодо покращення фізичного стану (адекватна фізична активність). Ухвалені ліки, які рекомендовані для лікування хворих на СН: Діуретики (головним чином, петльові та тіазидні)– призначають усім хворим із симптомами СН, які мають ознаки або схильність до затримки рідини. Їх слід поєднувати із інгібіторами АПФ та (-блокаторами. Інгібітори АПФ – показані для тривалого лікування хронічної СН. Лікування починають із низьких доз (каптоприл – 6,25 мг тричі на добу; еналаприл – 2,5 мг двічі на добу; лізиноприл – 2,5 чи 5 мг раз на добу), з подвоєнням дози кожні 3-7 днів. (-блокатори – показані пацієнтам із стабільним ІІ чи ІІІ функціональним класом (за NYHA) СН внаслідок лівошлуночкової систолічної дисфункції. Лікування слід починати із дуже низьких доз (3.125 мг карведілолу двічі на добу; 1,25 мг бісопрололу раз на добу; 12,5 мг метопрололу раз на добу) із наступним подвоєнням дози кожні 2-4 тижні у разі доброї переносимості попередньої дози. Серцеві глікозиди – використовують дігоксин, який є єдиним глікозидом, оціненим у плацебо-контрольованих дослідженнях та визнаний ефективним для лікування СН. Препарат показаний для покращення клінічного стану СН внаслідок лівошлуночкової систолічної дисфункції і його слід застосовувати спільно із діуретиками, інгібіторами АПФ та (-блокаторами. Дігоксин також рекомендований пацієнтам із СН, які мають тахісистолічний варіант фібриляції передсердь. Неухвалені ліки, рекомендовані для окремих категорій хворих: Венозні дилятатори (гідралазин, ізосорбіту динітрат) – використовують найчастіше при непереносимості інгібіторів АПФ. Блокатори рецепторів ангіотензину – через нестачу вагомих доказів на користь ефективності цих препаратів при СН їх використовують за умови непереносимості інгібіторів АПФ. Антагоністи кальцію – в клінічних дослідженнях доведена безпечність тривалого застосування тільки амлодипіну та фелодипіну. Антиаритмічні препарати – не слід застосовувати антиаритмічні препарати І класу, за винятком небезпечних для життя шлуночкових аритмій, рефрактерних до лікування. Перевага у лікуванні аритмій надається препаратам ІІІ класу (аміодарон). Антикоагулянтна терапія – найбільш доцільною вважається терапія варфарином у хворих на СН, які зазнали тромбоемболічних ускладнень та у пацієнтів із фібриляцією передсердь. PAGE PAGE 74

Похожие записи