Реферат на тему:

Холера: визначення, етіологія, патогенез, діагностика, лікування,
профілактика

План

Етіологія та епідеміологія.

Основи патогенезу.

Клінічні ознаки холери.

Діагностика.

Диференціальна діагностика.

Лікування. Диспансерне спостереження.

Профілактичні заходи.

Це особливо небезпечна кишкова інфекція, що спричинюється холерними
вібріонами , має фекально-оральний механізм зараження, характеризується
епідемічним поширенням та клінічною картиною тяжкого гастроентериту з
різним зневодненням організму, розладами гемодинаміки.

Актуальність

Від стародавніх часів і дотепер постійні осередки холери існують у
Південній і Південно-Східній Азії. Звідси розпочиналися 6 спустошливих
пандемій холери (1817-1926рр.). З 1961 у цих же регіонах започаткувалася
7 пандемія, яка триває й досі. Починаючи з 1970р., холера щорічно
реєструється у багатьох країнах світу. В Африці і Латинській Америці
сформувалися стійкі ендемічні осередки цієї хвороби. У 70-80 роки
пандемія досягла країн Європи (в тому числі й України). У 1994-1995рр.
виникли крупні спалахи холери на півдні нашої країни ( Миколаївська,
Херсонська області, Автономна республіка Крим), під час яких було
виявлено 1371 хворого і 999 носіїв, 32 особи вмерли.

Етіологія

Збудником є холерний вібріон двох підвидів: класичний та Ель-Тор. В
останні роки вважають, що між підвидами збудника суттєвої різниці немає.
Збудник холери грамнегативний, має вигляд вигнутої як кома, чи прямої
палички, рухається завдяки джгутику, не утворює спор і капсул. Холерний
вібріон здатний продукувати термостабільний ендотоксин, термолабільний
екзотоксин ( холероген ) з сильною ентеротоксичною дією. Збудники холери
мають термостабільний 0-антеген і термолабільним Н-антеген
(джгутиковий). Холерні вібріони порівняно стійкі до факторів довкілля,
особливо підвид Ель-Тор. Вони місяцями зберігаються у довкіллі, особливо
у воді відкритих водойм, каналізаційних стоках і льоду. Добре
розмножуються у свіжому молоці та м’ясі. На харчових продуктах
зберігаються 2-3 тижні. Доведено, що ці мікроорганізми зберігають
життєдіяльність у планктоні, креветках, свіжій та малосоленій рибі. У
зв’язку з цим існує епідемічна небезпека для споживачів рибних
продуктів. Мікроби чутливі до дії прямого сонячного проміння,
висушування, дезінфекційних розчинів, моментально гинуть при кип’ятінні
й у кислому середовищі ( зокрема, під впливом соляної кислоти шлункового
соку ).

Епідеміологія

Холера – типовий антропоноз. Джерелом інфекції є хвора людина і
бактеріоносій. Хворі виділяють збудника з фекаліями і блювотними масами
у періоді хвороби. Більш небезпечними в епідеміологічному відношенні є
хворі на легкі, стерті форми холери і «здорові» носії. Реконвалесцентки
та вібріононосії після перенесеної хвороби, спричиненої класичним
підвидом збудника можуть виділяти вібріони від 2-3 тижнів до 2 місяців (
рідко до 1-2 років). Носійство вібріонів Ель-Тор триває 5-7років.

Механізм зараження – фекально-оральний, який реалізується шляхами:

Водний (форма передачі – вода відкритих водойм ).

Харчовий ( рибні продукти ( свіжі та малосолені ), молоко і
молокопродукти, м’ясо, кондитерські вироби і овочі, фрукти, які поливали
забрудненою холерними вібріонами водою з відкритих водойм ).

Контактно-побутовий.

Механічний (мухи).

Сприйнятливість висока. Найбільш сприйнятливі особи:

з гіпо-, антацидним станом шлункової секреції;

котрі не дотримуються правил особистої гігієни;

діти;

люди похилого та старечого віку.

Сезонність літньо-осіння, що пов’язується з більш сприятливими умовами
щодо зберігання і розмноження збудника в зовнішньому середовищі і
активізацією факторів передачі, збільшення споживання продуктів з лужною
реакцією (овочі, фрукти), зі збільшенням вживання води, напоїв,
внаслідок чого зменшується кислотність вмісту шлунка, що сприяє переходу
вібріонів у тонку кишку.

Імунітет стійкий. Повторні захворювання спостерігаються рідко.

Основи патогенезу

Збудник проникає в організм з водою чи їжею. Частина вібріонів гине в
кислому вмісті шлунка, решта потрапляє в тонку кишку, де починає
інтенсивно розмножуватися ( лужна реакція вмісту ). У тонкій кишці
вібріони виділяють токсичні речовини. Холероген ( екзотоксин ) активізує
ферментні системи ентероцитів, що зумовлює різке збільшення секреції
електролітів і води у просвіт кишок. Вони виводяться з організму при
проносі і блюванні. Внаслідок цього різко зменшується об’єм циркулюючої
крові, відбувається її згущення, зневоднення організму, настає дефіцит
електролітів, зокрема втрати рідини за час хвороби можуть бути
надзвичайно великими – перевищувати масу тіла хворого. На тлі нестачі
солей та ацидозу з’являються часті корчі м’язів кінцівок. Розвивається
дегідратаційний шок, що в разі ненадання допомоги закінчується смертю
хворого.

Клінічні ознаки холери

1.Інкубаційний період. Триває від кількох годин до 5 днів ( 1-3
дні ).

2.Початковий період. Продромальні явища нетипові, але іноді
протягом тривалого періоду ( від кількох годин до 1 доби )
спостерігаються характерні симптоми, які дають змогу запідозрити холеру:
відчуття тривоги, слабість, бурчання в животі, біль в м’язах,
пітливість, запаморочення.

У типових випадках холера починається гостро з проносу з імперативними,
несподіваними для хворого позивами до дефекації без болю у животі і
тенезмів. Кал швидко стає водянистим і далі нагадує рисовий відвар,
втрачає специфічний запах і набуває запаху сирої риби. Можливе бурчання
біля пупка або внизу живота. Через кілька годин, іноді через добу, до
проносу приєднується багаторазове блювання, іноді фонтаном, без нудоти,
болю в надчеревній ділянці. Блювотні маси швидко втрачають характерний
вигляд і стають водянистими і також нагадують рисовий відвар.

Профузний пронос та багаторазове блювання з великою кількістю блювотних
мас швидко призводять до зневоднення організму. Наростають інтоксикація,
слабість, спрага, сухість в роті. Шкіра набуває синюшного відтінку, стає
вологою, холодною на дотик, втрачає еластичність, тургор її знижується.
Язик сухий, живіт втягнутий, неболючий, можливий метеоризм (гіпокаліємія
). Голос осиплий, дихання часте ( тахіпное ), артеріальний тиск
знижений, тахікардія. Зменшення діурезу. Виникають судороги м’язів.
Свідомість збережена, хворі байдужі. Температура нормальна.

Форми:

Легка.

Середньо-тяжка.

Тяжка.

Крайньо-тяжка.

Розрізняють 4 ступеня зневоднення:

І ступінь. Пронос і блювання 2-4 рази на добу, дефіцит маси тіла не
перевищує 3%. Слабість, сухість в роті, спрага.

?-X1/4@!j!”!»^»3/4″E» #o%r&t&?&*-,-/iaiaaOOOOIAAAAaaµµaµ

&

&

P PoeessssssOOOOssssssssssssssssssoossssss

&

ми окремих груп м’язів. Тахікардія, зниження артеріального тиску.

Гемодинамічні розлади: збільшення кількості еритроцитів, рівня Нb, що
зумовлене зневодненням і згущенням крові.

ІІІ ступінь. Втрата рідини понад 3-6% маси тіла. Випорожнення дуже
часті, фекалії водянисті, нагадують рисовий відвар. Блювання, сухість в
роті, судороги всіх груп м’язів, збудження, неспокій. Ціаноз, зниження
тургору шкіри, зморшкувата шкіра китиць рук ( руки «прачки» ). Риси
обличчя загострені, голос глухий, іноді з’являється афонія.

Гемодинамічні розлади: знижений артеріальний тиск, тахікардія
(110-130уд. за хв., температура тіла знижується до 35,5°С. Слизові
оболонки сухі, тахіпное, олігоурія, анурія. Гіпокаліємія, гіпохлоремія,
гіпернатріємія.

ІV ступінь. Втрата рідини близько 10% маси тіла і більше.

Усі симптоми зневоднення різко виражені. Температура тіла знижується до
35 – 31°С. Шкіра холодна, вкрита липким потом, тургор і еластичність її
різко знижені. Риси обличчя більш загострені, синюшність навколо очей –
симптом окулярів. Шкіра фіолетового кольору. Афонія, задишка, тонічні
судоми. Анурія, пульс ниткоподібний (140 за хв.), тони серця приглушені.
Згущення крові, еритроцитів – 6-8 ? 1012/л, Нb – 180 г/л, лейкоцити – 80
· 109 /л. Гіпокаліємія 2,5 ммоль/л.

3. Період видужування характеризується поступовим згасанням групових
проявів хвороби, зникненням клінічних ознак.

Методи лабораторної діагностики

1. Бактеріологічний ( основний ). Фекалії і блювотні маси – дослідний
матеріал. Кінцевий результат через 24-36 год.

2. Серологічний.

Експрес – діагностика

1. Іммобілізація вібріонів протихолерною о-сироваткою ( дослідження
займає декілька хвилин ).

2. Імунофлуоресцентний метод ( відповідь через 2 год. ). Ґрунтується на
специфічній взаємодії флуоресціюючих АТ і гомологічного АГ. Утворений
комплекс ” АГ – АТ “ легко виявити за характерним світінням у
синьо-фіолетових променях люмінесцентного мікроскопа.

Правила взяття і транспортування інфікованого матеріалу до лабораторії

Матеріал забирають до початку лікування антибіотиками, у стерильний
посуд з 1% лужною пептонною водою безпосередньо біля ліжка хворого за
допомогою стерильної ложечки, дотримуючись правил роботи, як при
особливо-небезпечних інфекціях. 10-20 мл. матеріалу на 50 мл. пептонної
води. Банки після закриття обробляють дезінфекційним розчином. Доставити
матеріал у лабораторію необхідно швидко, не пізніше ніж через 3 год.
після забору, бо холерний вібріон швидко гине.

Матеріал транспортують у лабораторію з дотриманням правил безпеки. Посуд
з матеріалом додатково пакують у бікси і пломбують. Додається супровідне
направлення.

Диференціальна діагностика

1. Сальмонельозний гастроентерит.

При цьому зневоднення різко досягає ІІІ чи ІV ступеня. Зя’вляється біль
в животі, нудота, блювання, підвищується температура тіла і тільки
пізніше приєднується пронос, в той час як холера починається з проносу,
а блювота виникає пізніше на тлі зневоднення.

Фекалії у хворих на сальмонельоз зелений кал з домішками слизу.
Збільшення печінки, селезінки, що нетипово для холери.

2. Шигельоз.

Спастичний біль у лівій здухвинній ділянці, тенезми, невелика кількість
фекалій з домішками слизу та крові, чого немає при холері, немає
зневоднення.

Принципи лікування

Обов’язкова госпіталізація.

Патогенетична терапія.

Регідратаційна терапія – проводиться в 2 етапи: на І – ліквідовують
дефіцит рідини і солей, який уже є ( первинна регідратація ).

На ІІ – поповнюють втрати, що продовжуються ( компенсаторна регідратація
).

Регідратацію проводять шляхом орального чи в/в введення сольових
розчинів.

Оральне – за допомогою глюкозо-сольових розчинів: глюкосолан, ораліт,
регідрон та ін. ( при зневодненні І-ІІ ступеня ).

При І ст. – 30-50 мл. рідини на кг маси тіла.

При ІІ ст. – 40-80 мл.

1-1,5 л/год, 100-200 мл кожні 10-15 хв.

Інфузійна терапія ( в/в краплинне чи струйне введення сольових розчинів-
квартасіль, трисіль, ацесіль, лантосіль ). Перші20-30 хв регідратацію
проводять згідно з втратами рідини, що тривають на ІІ етапі швидкого
введення розчинів становить 5-15 мл/хв.

2. Етіотропна терапія.

Левоміцетин – 5 днів – 0,5-4 р/добу.

Доксациклін 0,1 2р/добу – 5 днів.

Догляд.

Включає зігрівання ( грілки, тепла палата ).

Перехворілих виписують після отримання від’ємних результатів
бактеріологічного дослідження, що проводиться через 24-36год після
закінчення антибіотикотерапії. Випорожнення досліджують тричі три дні
підряд.

Диспансерне спостереження

Підлягають особи, які перехворіли на холеру, або були вібріононосіями і
виписані зі стаціонару, особи з осередку холери, які перенесли групові
кишкові розлади невстановленої етіології.

Облік ведеться СЕС і в ЛІЗ пол-и. на кожного складають карту і
встановлюють спостереження протягом 3 місяців.

Профілактичні заходи у вогнищі

Раннє виявлення хворих і вібріононосіїв, їх ізоляція.

Госпіталізація.

Виявлення та ізоляція контактних осіб, протягом 5 діб.

Екстренна профілактика за допомогою антибіотиків особам, які були у
тісному контакті з хворими на холеру.

Профілактика і заключна дезінфекція в епідемічному осередку.

Бактеріологічне обстеження на збудника холери об’єктів зовнішнього
середовища.

Вакцинація холерною вакциною та холероген – анатоксином одноразово в
дозі 0,8 мл – дітям після 7р. і дорослим. Імунітет триває 4-6 міс.

Ревакцинація – не раніше ніж через 3 міс після первинної вакцинації (за
епідеміологічними показаннями ).

Режим роботи медперсоналу в госпіталі для хворих на холеру

Медперсонал повинен дотримуватись протиепідемічного режиму в холерному
відділенні. Робота проводиться у костюмі, що складається з піжами,
медичного халата, шапочки, шкарпеток, легкого взуття. Перед проведенням
туалету хворого медперсонал одягає рукавички та маску. У кінці зміни
знімають костюм у відведеній для цього кімнаті, миють руки теплою водою
з милом, приймають душ.

Поточна дезінфекція

1. Знезараження виділень хворого чи вібріононосія – гіпохлорид кальцію (
1:10 ) з експозицією 1-2год.

2. Посуд для виділень – 1% освітлений розчин хлорного вапна.

3. Столовий посуд кип’ятять 15хв в 2% розчині натріюгідрокарбонаті або
витримують 0,5% розчині хлораміну, 0,5% розчині хлорного вапна.

4. Білизну – кип’ятять в 2% розчині мильного порошку або замочити в 0,5%
розчині хлораміну.

5. Місця загального користування дезинфікують 1% розчином хлораміну.

6. Матраци, подушки, ковдри, верхній одяг дезінфікують 1% освітленим
розчином хлорного вапна в паро формаліновій або пароповітряній камері
при температурі 60-90°С – 20-30 хв.

PAGE

Похожие записи