ГНІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ПАЛЬЦІВ

Кисть і пальці є найважливішою частиною руки. Роль кисті і пальців у
організмі багатогранна. Їх рухи характеризуються великим діапазоном,
коорди-нованістю, чіткістю і різноманітністю. Вони виконують статичну,
динамічну і сенсорну функції. Розтулена, з прямими пальцями кисть
служить лопатою, совком, зігнені пальці — гачком, щипцями,
протиставлення великого пальця іншим забезпечує захватну функцію кисті.

Окрім того, кожен палець виконує ще й окрему функцію. На особливу увагу
заслуговує І, тобто великий, палець. Він діє незалежно від інших, робить
руку людини органом праці. Завдяки йому людина може захоплювати
предмети, маніпулювати ними згідно із своїми намірами. Вказівний (II)
палець володіє тонкою чутливістю. Він першим починає захват. Його роль
особливо велика при щипковому і скульптурному захваті. Середній (III)
палець масивніший і довший, надає силу і міцності захвату. Безіменний
(IV) палець, завдяки розвиненому відчуттю дотику, регулює рух м’язів, що
важливо під час виконання роботи. Мізинець (V палець) закріпляє захват,
закриває долонну чашу, надає стійкості кисті.

Важливе значення для функції кисті мають нігтьові пластинки, які
забезпечують надійність щипкового захвату.

Кисть і пальці виконують не лише функцію захвату. Вони є тонким органом
дотику, забезпечуючи зв’язок людини із зовнішнім світом.

Відтак, втрата тієї чи тієї частини кисті або її функціональна
неповноцінність позначаються на працездатності людини, її зв’язку з
навколишнім середовищем.

До втрати функції кисті і пальців можуть призвести різні патологічні
стани: травми, запальні, дегенеративно-дистрофічні процеси, пухлини,
природжені аномалії.

У цьому розділі йдеться про запальні процеси пальців кисті (панарицій),
бо вони спостерігаються найчастіше.

Панарицій (panaritium) — це збірна назва всіх гострих запальних процесів
різних структур пальців, переважно рук (їх долонної поверхні).

Клінічний перебіг панариція на руках багато в чому залежить від
анатомічних і функціональних особливостей пальців кисті.

Шкіра долонної і тильної поверхонь пальців відрізняється. В шкірі
долонної поверхні немає пігментного апарату, волосся і сальних залоз, що
виключає можливість виникнення фурункулів і карбункулів, натомість
багато потових залоз. Шкіра долонної поверхні пальців добре
іннервується, що є причиною вираженої тактильної чутливості та сильного
болю у разі виникнення на пальцях запального процесу.

Шкіра тильної поверхні пальців м’яка, еластична, рухома. На ній є
волосся і сальні залози (за винятком кінцевої фаланги). Тому фурункули і
карбункули можуть розвиватися лише на основній і середній фалангах.

На долонній поверхні жирової основи більше, ніж на тильній. Тут немає
підшкірної фасції, а безпосередньо від сосочкового шару, майже
перпендикулярно, ідуть щільні сполучнотканинні тяжі, які на кінцевій
фаланзі вплітаються в окістя, а на середній і основній фалангах — у
стінку сухожильної піхви. Т1, і тяжі густо переплітаються
сполучнотканинними волокнами, які, розташовуючись паралельно до поверхні
шкіри, утворюють в підшкірній основі численні комірки. Завдяки такій
будові обмежується рухомість шкіри і затрудняєть-ся поширення набряку,
наростання якого швидко призводить до стиснення кровоносних судин,
порушення кровопостачання жирових часточок і різкого посиленню болю
внаслідок підвищення внутрішньотканинного тиску. Вертикальні стінки
комірок не дають можливості поширюватися запальному процесу по площині,
але сприяють проникненню інфекції в бік кістки.

На тильній поверхні пальців сполучнотканинні волокна розташовані
паралельно до поверхні тіла і не перешкоджають поширенню набряку.

Задня поверхня кінцевої фаланги захищена нігтем. Нігтьова пластинка має
чотирикутну форму. Проксимальні й бічні краї заглиблюються в нігтьовий
жолобок. Над проксимальним краєм пластинки (матриксом) нависає шкірна
складка—епоніхій, або нігтьовий валик. Від внутрішньої поверхні
нігтьової пластинки до окістя фаланги проходять сполучнотканинні тяжі,
які фіксують ніготь до кістки, що сприяє поширенню гнійнозапального
процесу на нігтьову фалангу. Регенерація нігтя після його видалення
триває 4—6 міс.

На долонній поверхні до кожного пальця, крім великого, ідуть два
сухожилки: поверхневого і глибокого згинача. Великий палець має один
сухожилок згинача (довгий згинач І пальця).

Сухожильні піхви І і V пальців довші за інших. Вони проходять через
простір Пирогова на дистальну частину передпліччя з утворенням у ньому і
на передпліччі загального синовіального озера. Сухожильні піхви II —IV
пальців коротші і закінчуються вже нарівні п’ястково-фалангових
суглобів. Це має велике практичне значення в клініці хвороби. Завдяки
довгим піхвам І і V сухожилків пальців і злиттям їх у ділянці зап’ястка
запальні процеси сухожильних піхв цих пальців мають тяжчий перебіг і
ускладнюються глибокими флегмонами кисті. Запалення сухожилків II—IV
пальців обмежується лише цими пальцями.

II—V пальці мають по 3 фаланги, І— 2. Фаланги з’єднані між собою за
допомогою блоковидних суглобів.

Кожний палець кровопостачається 4 артеріями: 2 долонними і 2 тильними.
Кровопостачання нігтьової фаланги має свої особливості. У той час коли
середня і основна фаланги мають окрему живлячу артерію, нігтьова фаланга
постачається кровоносними судинами розсипного типу. При цьому
кровопостачання проксимального і дистального епіфізів краще, ніж решти
частин фаланги, бо вони мають окремі артеріальні гілочки різного
калібру, які проникають у кістку головним чином з долонної поверхні. Це
відіграє важливу роль у патогенезі кісткового панарицію кінцевої
фаланги.

Іннервація пальців здійснюється чутливими і руховими гілками 3 нервів:

ліктьового, променевого і серединного, які, розпадаючись на кінцеві
гілки, іннервують відповідні ділянки. Найкраще іннервуються подушечки
кінцевих фаланг, чим пояснюється сильний біль у разі виникнення в них
патологічного процесу.

Лімфа від пальців відтікає поверхневими і глибокими лімфатичними
судинами. Виражена лімфатична мережа наявна на тильній поверхні
нігтьової фаланги, долонній поверхні пальців, долоні. Звідси лімфатичні
судини ідуть бічними поверхнями пальців у міжпаль-цеві складки і через
останні проникають на тил кисті. У зв’язку з цим у разі виникнення
запального процесу на долонній поверхні набряк кисті виражений більшою
мірою на тильному боці.

Лімфатичні судини IV і V пальців впадають у ліктьові і частково у
пахвові лімфатичні вузли. Лімфатичні судини від великого, вказівного і
середнього пальців в основному відводять лімфу в підключичні,
надключичні, дельто-видногрудні групи залоз. Цим пояснюється те, що
панарицій І—III пальців має набагато тяжчий перебіг і може
ускладнюватися субпекторальню флегмоною.

Етіологія. Гнійне запалення пальців спостерігається у 20—25 % пацієнтів
хірургічних кабінетів поліклініки. У його виникненні важливу роль
відіграють різного виду мікротравми. Частіше це колоті рани і скалки. У
зв’язку з цим панарицій буває переважно у людей, у яких професія
зв’язана з можливістю травмування пальців (працівники рибообробної
промисловості, м’ясники, кухарі, медичні працівники, особливо хірурги і
акушери, та ін.).

Більші травми рідше спричинюють панарицій, бо їм приділяють більшу
увагу. Частіше причиною панарицію є стрептококи і стафілококи. Виникає
запальний процес на пальцях частіше тоді, коли шкіра їх суха, змозоліла.

У більшості хворих панарицій локалізується на правій руці — через
підвищене її функціональне навантаження. Найчастіше уражається кінцева
фаланга.

Класифікація. Залежно від глибини проникнення мікробів і розвитку
інфекції розрізняють такі види панарицію:

1) поверхневий — шкірний (panaritium cutaneum); підшкірний (panaritium
subcutaneum), нігтьовий (білянігтьовий, або пароніхія — panaritium
parunquale s.paronychia);

піднігтьовий (panaritium subunquale);

2) глибокий — сухожилковий (panaritium tendinosum s.tendovaginitis
purulenta); кістковий (panaritium osseum); суглобовий (panaritium
articulare).

Якщо патологічний процес захоплює всі тканини пальця, розвивається
пандактиліт (pandactilitis).

Глибокий панарицій звичайно є наслідком несвоєчасного і неповноцінного
лікування поверхневого.

Клініка і хірургічна тактика при різних формах панарицію мають свої
особливості.

Шкірний панарицій виникає у разі неглибокого проникнення інфекції.
Запальний процес при цьому розвивається під епідермісом. Останній
відшаровується і утворюється пухир, заповнений гноєм. Частіше цей вид
панарицію локалізується на долонній поверхні пальця. Поява пухиря
супроводжується незначним болем, який поступово збільшується. Пухир може
досягати таких розмірів, що захоплює іноді всю фалангу. На тильній
поверхні кисті і передпліччя з’являються ознаки лімфангіту, що
супроводжується підвищенням температури тіла. Загальний стан хворого при
такому виді панарицію звичайно не порушується.

Лікування шкірного панарицію оперативне: обробивши операційне поле,
ножичками по краях зрізують пухир. Гній видаляють, некротизований
епідерміс видаляють. Після цього треба переконатися, чи підшкірний
панарицій не має зв’язку з глибокими тканинами. Для цього пальцем
натискають на уражену ділянку. У разі проникнення інфекції під шкіру з
глибини буде виділятися гній. У таких випадках, застосовуючи той чи той
метод знеболен-ня, підшкірний гнояк розрізують. Операцію закінчують
накладанням пов’язки, просякненої антисептиком. Якщо шкірний панарицій
ускладнюється лімфангітом, проводять іммобілізацію пальця і кисті,
терапію променями УВЧ.

На тильній поверхні шкірний панарицій зустрічається рідше і
локалізується частіше на середній фаланзі. Середня тривалість шкірного
панарицію — 4-5 діб.

Підшкірний панарицій буває найчастіше. Причиною проникнення інфекції в
підшкірну основу є колоті мікротравми. У 80—90 % випадків локалізується
на долонній поверхні І—III пальців правої кисті. У жінок підшкірний
панарицій буває частіше, ніж у чоловіків (уколи голкою).

Підшкірний панарицій супроводжується появою сильного болю в пальці, який
не дає хворому спати. Іноді біль має сіпаючий характер, що синхронний з
пульсом. Він зв’язаний з тим, що сполучнотканинні перетинки, які йдуть
вертикально від шкіри до окістя, не дають можливості поширюватися
набряковій рідині, тому тиск її в тканинах підвищується, стискаються
нервові рецептори.

Палець набрякає, особливо його тильна поверхня. Коли процес
локалізується лише в підшкірній основі, почервоніння шкіри спочатку може
не бути. У разі вираженого набряку шкіра стає навіть блідою внаслідок
стиснення кровоносних судин.

Натискуючи зондом на уражену ділянку, виявляють максимальну зону
болючості. Хворий щадить палець і тримає його дещо зігнутим. При
підшкірному панариції загальний стан хворого майже не порушується. По
ходу сполучнотканинних волокон процес може перейти на кістку, в
сухожилкові піхви, суглоб, лімфатичні і кровоносні судини.

Хворі з підшкірним панарицієм на перших порах рідко звертаються по
допомогу до лікаря. Звичайно вони це роблять після першої безсонної
ночі, що є грубою помилкою, бо в цей час у більшості випадків у тканині
пальця виникають вже глибокі деструктивні, некротичні процеси.

У перші 2—3 доби (в серозній або серозно-інфільтративній стадії) під
контролем лікаря може бути проведена консервативна терапія. Потрібно
іммобілізувати кисть, застосувати місцеву і загальну антибіотикотерапію,
призначити сульфаніламідні препарати. Місцева антибіотикотерапія полягає
у введенні препарату разом із 0,5 % розчином новокаїну внутрішньовенне
(після накладання на нижню третину передпліччя джгута) в одну з
набряклих вен тилу кисті в дистальному напрямку (100 000—200 000 ОД
бензилпеніциліну натрієвої солі на 20—40 мл 0,5 % розчину новокаїну).
Джгут тримають 8—10 хв.

На уражений палець накладають спиртову волого-висихаючу пов’язку, яку
змінюють 2—3 рази на добу, роблять для пальця теплі ванни (спиртові або
з антисептиком) по 40—60 хв 2 рази на добу.

За відсутності протягом 1—2 діб ефекту від консервативної терапії
показане оперативне лікування. Останнє повинно проводитися під надійним
знеболенням. Це може бути місцева новокаїнова анестезія (при підшкірному
панариції нігтьової і середньої фаланг) або внутрішньовенний наркоз.
Місцеву анестезію проводять за методом, запропонованим
Оберстом—Лу-кашевичем.

При підшкірному панариції нігтьової фаланги доцільно проводити так
званий ключкоподібний розріз. Забезпечуючи добре відтікання гною, він не
дуже деформує палець, не порушує його тактильної чутливості і функції.

Уразі локалізації запального процесу на основній і середній фалангах
проводять розрізи по бічних поверхнях пальця відповідної фаланги
(мал.73).

Можна застосовувати також поздовжні розрізи через точку найбільшої
болючості. Після розкриття осередку запалення і створення умов для
евакуації гною вирізують некротизовані тканини. Рану дренують гумовими
смужками. Не рекомендується застосовувати марлеві тампони, бо вони
швидко висихають і гальмують відплив гною.

Деякі автори після розтину гнояка і проведення некректомії рекомендують
у післяопераційний період накладати первинні шви, інфільтруючи кілька
разів тканини бензилпеніцилін-новокаїновим розчином.

За наявності загальних клінічних проявів проводять детоксикаційну
терапію.

Пароніхія — це запалення нігтьового валика. Частіше причинами виникнення
пароніхії є мікротравми тильної поверхні кінцевої фаланги, поблизу
нігтя, задирки. Характеризується па-роніхія болючою припухлістю
при-нігтьового валика і гіперемією сусідніх тканин. Уражений валик
нависає над нігтьовою пластинкою. Пальпація кінця пальця, особливо біля
основи нігтя, різко болюча. Іноді гній може проникнути під нігтьову
пластинку, і тоді виникає піднігтьовий панарицій. Під час натискування
з-під шкірного валика виділяється гній. Загальний стан хворих майже без
змін.

За локалізацією гною розрізняють поверхневу (субепідермальну) і глибоку
пароніхію. У разі останньої гній збирається в товщі нігтьового валика.

Лікування пароніхії починають із застосування консервативних заходів.
Кілька разів на добу роблять теплі ванночки із розчину натрію
гідрокарбонату. Проводять фізіотерапевтичні процедури. Щоб забезпечити
відтікання гною, пінцетом або ножичками можна трохи відтягнути угору
нігтьовий валик. Коли це не допомагає, показане оперативне лікування.
Роблять два розрізи нігтьового валика (по 0,5 см кожний) як продовження
двох країв нігтьової пластинки. Відсепаровують клапоть нігтьового
валика. Розтинають проксимальний кінець нігтьової пластинки і вирізують
її на відстані 0,5 см в місці, де вона відшарована від ложа. Важливо
добре відхилити при цьому нігтьову пластинку, ретельно видалити гній, не
пошкоджуючи при цьому нігтьового ложа і нігтьового валика. Інакше ніготь
і нігтьовий валик, які відростають, будуть деформованими і розщепленими.
Після описаних вище маніпуляцій клапоть нігтьового валика кладуть на
місце, накладають асептичну пов’язку (операція Каневела).

Піднігтьовий панарицій є наслідком травмування і інфікування дистального
краю нігтя (піднігтьового ложа). Причиною його є різні задирки, уколи,
дрібні травми. Піднігтьовий панарицій може бути первинним (звичайно
процес починається з піднігтьового панарицію) і вторинним (інфекція під
ніготь потрапляє за наявності пароніхії).

Клінічна картина характеризується появою пульсуючого болю в пальці.
Пальпація нігтя дуже болюча. З’являється набряк тильної поверхні
нігтьової фаланги. Загальна реакція виявляється у вигляді підвищення
температури тіла й ознобу. Через ніготь видно скупчення гною.

Лікування піднігтьового панарицію оперативне. Біля вільного краю нігтя і
в його дистальній частині, якщо корінь нігтя не втягнений у процес,
резектують дистальну уражену частину. У разі локалізації процесу біля
основи нігтя без відшарування решти його частини проводять операцію
Каневела. Якщо піднігтьовий панарицій захоплює все нігтьове ложе і
відсепаровує ніготь, показане повне його видалення. Після операції
накладають мазеві пов’язки, пов’язки з біологічною плівкою або
плацентарною оболонкою тощо.

Сухожилковий панарицій (тендовагініт) виникає у разі переходу запального
процесу з підшкірної основи або за безпосереднього ушкодження
сухожилкової піхви. Зі всіх запальних процесів цей вид
най-небезпечніший, бо при ураженні І і V пальців може поширитися на
долоню і передпліччя, що згодом призводить до порушення функції не лише
пальців, але й кисті. Запалення сухожилка виникає легко, бо він відносно
слабко кровопостачається, а замкнена порожнина, якою є піхва, створює
срият-ливі умови для розмноження мікробів.

Сухожилки тилу кисті стійкіші до інфекції і, як правило, не втягуються в
запальний процес.

Несприятливий перебіг захворювання часто зумовлений пізнім
розпізнаванням і неадекватним лікуванням.

Клінічна картина і перебіг сухожил-кового панарицію II, III, IV пальців
і І та V відрізняються, що пояснюється їх будовою.

При сухожилковому панариції II, III, IV пальців вони зігнуті. У такому
положенні зменшується натяг сухожилків. М’які тканини дуже набряклі,
найменші рухи, особливо розгинання, супроводжуються сильним болем.
Різкий біль з’являється й у разі доторкування зондом до шкіри в проекції
сухожилків. Спроби розігнути палець супроводжуються дуже сильним болем,
що є головним симтомом сухожилкового панарицію. Порушується й загальний
стан хворого: до 39—40 °С підвищується температура тіла, з’являються
слабкість, озноб, головний біль, згодом розвивається набряк тилу кисті.

При тендовагініті І, V пальців всі місцеві явища швидко поширюються на
долоню, навіть на передпліччя. Захворювання супроводжується лімфангі-том
і лімфаденітом.

Лікування сухожилкового панарицію оперативне. Що швидше проведено
операцію, то кращі наслідки. Річ у тім, що ексудат, який нагромаджується
в сухожилковій піхві, стискає судини, які кровопостачають сухожилок, що
призводить до швидкого змертвіння останнього.

Деякі хірурги у фазі серозної ексудації рекомендують пункгувати
сухожил-кову піхву з відсмоктуванням 1—2 краплин гною і введенням в неї
розчину бензилпеніциліну натрієвої солі. Прокол сухожилкової піхви
проводять у межах середньої фаланги. Антибіотик вводять у великій
концентрації (100 000— 200 000 ОД бензилпеніциліну натрієвої солі і 1 мл
новокаїну).

Операцію проводять під різними видами наркозу. Запропоновано багато
розрізів для доступу до сухожилків. Найчастіше застосовують два
паралельні розрізи на рівні середніх фаланг, які проводять на
долонно-бічних поверхнях пальця. Додатково роблять один розріз на долоні
для розкриття сліпого мішка сухожилкової піхви. Випускають гній,
порожнину піхви промивають антибіотиками, ділянку над сухожилком
дренують гумовою смужкою. Палець і кисть іммобілізують гіпсовою
пов’язкою.

Коли сухожилок має тьмяно-жовтий колір, це свідчить про його змертвіння.
У такому разі зберігати його недоцільно, його треба видалити і провести
тендоектомію.

Деякі хірурги рекомендують після розтину гнійного тендовагініту і
промивання сухожилкової піхви зашивати рану. Тканини довкола неї
інфільтрують антибіотиком. Таку маніпуляцію повторюють у
післяопераційний період кілька разів.

Складніше лікувати сухожилкові панариції І і V пальців. При них теж
проводять долонно-бічні розрізи в ділянці середньої фаланги пальця. Крім
цього, роблять додаткові розрізи на долоні (по внутрішніх краях
підвищення великого пальця і мізинця з розкриттям ліктьової і променевої
синовіальних сумок). У разі поширення процесу по синовіальних піхвах на
передпліччя треба розкривати клітковинний простір Пирогова—Парона.

Тривалість лікування хворих із сухо-жилковим панарицієм — 20—40 діб.

Сухожилковий панарицій часто призводить до стійкого порушення функції
пальця внаслідок змертвіння сухожилка. Спостерігаються поодинокі випадки
смерті від ускладнення сепсисом.

Суглобовий панарицій — це гнійне запалення міжфалангових і
п’ястково-фалангових суглобів. Він може бути первинним і вторинним.
Первинний є наслідком травми суглоба (проколювання, поранення), частіше
з тильного боку. У разі вторинного суглобового панарицію інфекція
проникає в суглоб з сусідніх тканин (при підшкірному, сухожильному,
кістковому панариціях).

Клінічне суглобовий панарицій виявляється наявністю сильного болю в
ділянці ураженого суглоба, рухи в якому стають неможливими. Суглоб
набуває веретеноподібної форми, тильні міжфалангові борозни
згладжуються. Спостерігається місцеве підвищення температури. Набряк і
гіперемія шкіри виражені найбільшою мірою з тильного боку пальця. Під
час натискування на кінець пальця хворий відчуває біль у ділянці
ураженого суглоба. Палець дещо зігнутий для максимального розслаблення
суглобової сумки. Запальний процес може зруйнувати бічні зв’язки, і тоді
в суглобі з’являються нефізіологічні рухи. У разі руйнування
міжсуглобових хрящів у суглобі відчувається хрускіт. Діагноз
підтверджується шляхом рентгенологічного дослідження і пункції суглоба,
за якої з його порожнини можна отримати невелику кількість каламутної
рідини.

Лікування суглобового панарицію в стадії серозної ексудації може бути
консервативним: пункція суглоба, відсмоктування гною, промивання
порожнини антисептиком, введення в неї антибіотика, іммобілізація пальця
і кисті гіпсовою лонгетою, введення антибіотиків.

Оперативне лікування суглобового панарицію полягає в проведенні на
тильно-бічній поверхні пальця двох паралельних розрізів. Розкривають суг

лоб, вирізують грануляції і уражені ділянки капсули, промивають
суглобову порожнину і дренують. Під час розкриття суглоба бажано
зберегти бічні зв’язки. Коли патологічним процесом уражені суглобові
хрящі, проводять економну резекцію суглоба. Іммобілізація пальця і кисті
потрібна протягом 2 тиж.

При суглобових панариціях важливо зберегти функцію пальця (особливо І).
Тому після затихання гострих явищ необхідні рання лікувальна гімнастика,
застосування фізіотерапевтичних процедур.

Кістковий панарицій(остео-мієліт кісткових фаланг) — це гнійне запалення
пальця з втягненням у процес кісткової тканини.

Як і попередні форми панарицію, кістковий панарицій може бути первинним
(частіше внаслідок безпосередньої травми), вторинним (у разі переходу
запального процесу з м’яких тканин пальця на окістя і кістку) і
гематогенним. Останній вид зустрічається рідко.

Первинний кістковий панарицій частіше уражує кінцеву фалангу. На
основній і середній фалангах розвивається вторинний остеомієліт.

Серед інших форм запальних процесів пальців на кістковий панарицій
припадає від 5 до 6,3 %.

Частіше уражається кінцева фаланга, що зв’язано з
анатомо-фізіологіч-ними її особливостями. Крім цього, на кінцевій
фаланзі частіше буває підшкірний панарицій з переходом інфекції на
кістку.

Залежно від змін, які відбуваються в кістці, у перебігу кісткового
панарицію розрізняють три стадії: перша характеризується остеопорозом
фаланги, друга — періостальною реакцією і третя — деструкцією кістки,
змертвінням її ділянки і утворенням секвестру.

Рентгенологічне розрізняють три види секвестрації: крайову, субтоталь-ну
і тотальну, тобто повний некроз фаланги з втягненням у процес суглоба.

На перших стадіях розвитку кістковий панарицій за перебігом нагадує
підшкірний панарицій. Хворий скаржиться на сильний біль у ділянці
фаланги, набряк, почервоніння шкіри. Характерне місцеве підвищення
температури. Залежно від ураження фаланга набуває вигляду булави або
веретена. Її пальпація супроводжується різким болем, рухи в пальці
обмежені.

При вторинному панариції, коли запальний процес переходить на кістку з
м’яких тканин, загальний стан хворого різко погіршується, місцеві і
загальні клінічні ознаки наростають.

У перші дні під час рентгенологічного дослідження кістки патологічних
змін не виявляють. Вони з’являються не раніше 10—12-ї доби. В цей час на
рентгенограмі вже помітна деструкція кістки. Секвестральних коробок при
кістковому панариції не спостерігається.

Лікування кісткового панарицію оперативне, і що швидше воно проведене,
то кращий наслідок. Операцію виконують під наркозом. Розрізи — як і при
підшкірному панариції. Розрізують м’які тканини до кістки. При цьому
треба бути обережним, щоб не пошкодити суглоба. Якщо кісткова фаланга
змінена, є в ній секвестри, показано видалення її разом із змертвілими
тканинами. Коли секвестр хоча б незначно з’єднаний з окістям, його треба
зберегти.

У післяопераційний період уводять антибіотики: внутрішньом’язово,
внутрішньовенне, в навколишні м’які тканини, безпосередньо у кістку,
шляхом іонофорезу. Добрий ефект дають антибіотики тетрациклінової групи,
які мають здатність відкладатися в кістковій тканині. Проводять
електрофорез кальцію, а пізніше — опромінення ураженої фаланги кварцом.

Пандактиліт — це звичайна форма панарицію, за якої в патологічний процес
втягуються всі тканини пальця — шкіра, підшкірна основа, суглоб,
сухожилок, кістка. Як первинне захворювання пандактиліт зустрічається
рідко. Частіше він є наслідком поширення на тканини пальця інших видів
панарицію. Пандактиліт перебігає за типом вологого некрозу з
роз-плавленням тканин і лише при кістковому панариції кінцевої фаланги —
у виді сухого некрозу.

При пандактилггі уражений палець різко збільшений у об’ємі, шкіра
гіпе-ремійована з ціанотично-багряним відтінком. Набряк поширюється на
тильну поверхню кисті. З’являється сильний біль у пальці. На шкірі
можуть бути помітні рани від проведених оперативних втручань або
норицеві ходи після проривання підшкірного, суглобового чи сухожилкового
панариціїв. З ран виділяється густий гній. Клінічний перебіг
характеризується вираженими явищами інтоксикації (головний біль, висока
температура тіла, тахікардія). Захворювання ускладнюється кубіталь-ним і
пахвовим лімфаденітом.

Лікування пандактиліту повинно бути комплексним. Операцію проводять під
наркозом (внутрішньовенним або інгаляційним масковим). На бічних
поверхнях пальця проводять паралельні розрізи всіх м’яких тканин до
кістки. Іноді вони захоплюють всі три фаланги. Розкривають уражений
суглоб і сухожилкові піхви. На особливу увагупід час операції заслуговує
поведінка хірурга з кістковими фрагментами. Видаляють лише явно
некротизовані ділянки кістки, які втратили зв’язок з окістям. Вирізують
некротизовані тканини і грануляції. Після цього рану промивають
антисептичним засобом (антибіотиком) і дренують. Палець і кисть
іммобілізують гіпсовою пов’язкою.

У післяопераційний період проводять загальне і місцеве (внутрішньовенне,
внутрішньокістково) введення антибіотиків, фізіотерапевтичні процедури.
При перев’язках застосовують протеолітичні ферменти.

У деяких випадках (у разі задавненого процесу) виконують ампутацію чи
екзартикуляцію пальця. Показання до однієї з цих операцій на І пальці
повинні бути абсолютними. Навіть за відсутності в післяопераційний
період рухомості в суглобах І пальця зберігається його важлива функція —
протистояння іншим пальцям. А тому в будь-якому разі треба зберегти І
палець.

У профілактиці панарицію велику роль відіграє своєчасна і повноцінна
обробка будь-якої травми на пальцях. З цією метою рекомендують провести
ретельний туалет шкіри в місці травми. Добре зробити ванночку з теплим
антисептичним розчином, після чого ділянку рани і шкіру довкола неї
треба змазати 2 % розчином йоду спиртовим і прикрити волого-висихаючою
спиртовою пов’язкою, пов’язкою з фурацилі-ном чи діакрином. Уражений
палець на 2—3 доби іммобілізують.

Якщо мікротравма поверхнева і захоплює лише епідермальний шар, її можна
прикрити плівковою пов’язкою (колодій, клей БФ-6, плівкові бактерицидні
пов’язки типу «Синтокол», «Синтопласт», «Фурапласт»).

Ліквідація запального процесу в пальці лише половина завдання, яке
стоїть перед хірургом при цій патології. Важливе значення мають
збереження функціональної здатності пальців і відновлення працездатності
хворого. Головна роль щодо цього належить реабілітаційній терапії.

Про функцію кисті треба дбати ще в процесі лікування. У період гострого
запального процесу показана іммобілізація ураженого пальця (чи пальців)
у функціонально вигідному положенні. Іммобілізація всіх пальців, крім
першого, в положенні повного розгинання є помилковою, бо завжди
призводить до тугорухомості. Треба іммобілізувати один палець у
функціонально вигідному положенні за обов’язкового активного руху всіма
здоровими пальцями. Тривалість іммобілізації — не довше 10—14 діб (на
період гострих запальних явищ). Наступної доби після операції треба вже
починати функціональне лікування. Під час перев’язки (занурюють кисть чи
палець у теплу воду) рекомендують легкі активні рухи ураженим пальцем.

Ранні рухи всіх пальців є найкращою вправою для стимуляції кровообігу і
боротьби з болем та набряком. Рухи повинні бути дозованими, адекватними
як за характером, так і інтенсивністю. Вони не повинні супроводжуватися
болем.

Теплові процедури теж треба дозувати, бо тривале застосування гарячих
ванн сприяє припливу крові до кисті і збільшенню набряку, що, в свою
чергу, підтримує тугорухомість.

Помилкою слід вважати відсутність будь-яких рухів хворим пальцем до
зняття гіпсової пов’язки, коли функціональне лікування починають лише
після загоєння рани.

Помірний масаж пальців кисті, фізіотерапевтичні процедури в
післяопераційний період, лікувальна фізкультура, стимулюючи рух пальців
і кисті, не лише протидіють утворенню контракту?, але й шляхом
поліпшення циркуляції і нейротрофіки зупиняють процес іммобілізаційної і
токсичної атрофії тканин.

Похожие записи