Реферат на тему:

Гломерулонефрит, нефротичний синдром

Захворювання сечових органів

Гломерулонефрит

Гломерулонефрит — це двостороннє запалення нирок інфекційно алергічною
характеру з переважним ураженням ниркових клубочків.

Етіологія. Гломерулонефрит виникає після стрептококових інфекцій
(скарлатина, ангіна, хронічний тонзиліт, гнійні захворювання шкіри). Він
може спричинятися також іншими мікроорганізмами (стафілокок, пневмокок
тощо), найпростішими, вірусами, хімічними речовинами, отрутами від
укусів комах, потраплянням в організм чужорідною білка (після
вакцинацій), фізичними впливами (охолодження).

Патогенез складний. Для розвитку причинного фактора замало. Необхідне ще
порушення імунітету. Проти частинок мікроорганізмів, чужорідного білка,
хімічних речовин, тобто проти антигенів, виробляються антитіла.
Внаслідок впливу різних токсинів із ниркової тканини можуть звільнятися
специфічні ниркові антигени. Антигени, з’єднавшись з антитілами і
утворивши імунні комплекси, в результаті неспроможності імунітету не
виводяться з організму, а осідають на базальній мембрані клубочків, що й
спричинює там виникнення запального процесу. При реакції антиген —
антитіло збуджується також система зсідання крові, і в клубочкових
капілярах утворюються мікротромби. Через це порушується мікроциркуляція
з’являються розриви капілярів.

При гострому гломерулонефриті імунні комплекси швидко утворюються і
через 1—2 міс виводяться з організму. Таким чином, запальний процес
припиняється. У тієї частини хворих, в яких імунні комплекси утворюються
повільно, а виведення їх недостатнє, запальний процес затягується. Іноді
(у 5—10 % випадків) антитіла виробляються до базальної мембрани, і тоді
виникає аутоімунний гломерулонефрит, який характеризується злоякісним і
хронічним перебігом.

Гострий гломерулонефриг. Клініка, Хвороба починається приблизно через 2
тижні після попереднього інфекційного захворювання (скарлатини, ангіни
та ін.) Клінічне глоінерулонефрат має перебіг у вигляді нефритичного,
нефротичного, змішаного га ізольованого сечового синдрому. Початкові
симптоми в основному спільні для всіх цих форм. Переважають
екстраретальні ознаки: слабкість, підвищення температури тіла, головний
біяь, зниження анетиту, нудота. Можливі пастозкість або набряки обличчя
і кінцівок. З ренальних симптомів слід відмітити біль у попереку,
олігурію, гематурію, протешурію.

Одночасно або через кілька днів клінічна картина набуває ознак,
характерних для кожної окремої форми.

Найчастіше зустрічається нефритичний синдром. При ньому набряки
обмежені, з’являються вранці, переважно на обличчі, під вечір вони
зменшуються або зникають. Підвищується артеріальний тиск. Дещо
зменшується добовий діурез. У загальному аналізі сечі — мікро- або
мікрогематурія, помірна протеїнурія (до 5 г/л). При дослідженні крові
відмічають підвищену ШОЕ, може бути лейкоцитоз з нейтрофільозом.

При нефротичному синдромі набряки поширюються по всьому тілу. Як
правило, підвищується артеріальний тиск. Діурез затяжний. Характерною є
гематурія. Кількість білка більша, ніж при нефритичному синдромі, але не
перевищує 15 г/я. У крові збільшена ШОЕ, помірна холостеринемія,
гіпопротеїнемїя із зниженням альбумінів і підвищенням гамма-глооулінів.
Перебіг досить тяжкий і часто хвороба переходить у хронічну форму.

В окремих випадках гломерулонефрит має тяжку клінічну картину: виражені
симптоми двох попередніх варіантів хвороби. Це змішана форма. При ній
розвивається перехідна недостатність нирок. Процес стає хронічним.

Ізольованому сечовому синдрому властива незначна протешурія та
мікрогематурія, інших явних симптомів немає.

Клінічні ознаки при гострому гломерулонефриті утримаються від 2 до 4
тижнів, після чого зникають і залишаються тільки зміни в сечі, Загальна
тривалість хвороби близько 3 міс, проте нефротичяа і змішана форми
можуть тривати набагато довше. В 5—10 % випадків гострий гломерулонефрит
переходить у хронічний.

Хронічний гломерулонефрит. Клініка. При затяжному несприятливому
перебігу гострого гломерулонефриту приблизно через рік формуються три
варіанти хронічного процесу: гематуричний, нефротичний і змішаний.
Можливий поступовий розвиток хронічною гломерулонефриту без гострого
початку.

При гематуричній формі загальний стан хворого мало відрізняється від
нормального. Спостерігається тільки блідість шкіри. Основна ознака
хвороби — гематурія, яка то наростає, то зменшується. Розвивається
анемія. Функція нирок довгі роки зберігається.

Для нефротичної форми характерними є набряки різного ступеня, які
з’являються або посилюються під час загострень, постійна протеїнурія до
15 г/л і більше. В крові відмічають підвищену ШОЕ, диспротеїнемію
(зменшення альбумінів і підвищення глобулінових фракцій),
гіперліпідемію.

Змішана форма має ознаки нефротичного і гематуричного синдрому. Майже
завжди супроводиться артеріальною гіпертензією, через що виникають зміни
на очному дні і гіпертрофія лівого шлуночка серця. Перебіг завжди дуже
тяжкий. Досить швидко розвивається хронічна недостатність нирок.

Хронічному гломерулонефриту властиві рецидиви і ремісії. Загострення
бувають при нашаруванні інтеркурентної інфекції.

Підгострий, або злоякісний, гломерулонефрит. Клініка. Ця форма
зустрічається рідко, але має дуже тяжкий перебіг. За клінічною картиною
підгострий гломерулонефрит нагадує змішаний синдром, тільки проявляється
ще важче. Загальний стан хворих різко порушений, спостерігаються
виражений головний біль, нудота і блювання. Шкіра бліда. Значні набряки.
Артеріальна гіпертензія. В крові лейкоцитоз і прискорена ШОЕ, всі
показники активності запального процесу високі (СРП, ДФП, СК, АСЛ-0). В
сечі — макрогематурія, протеїнурія. Швидко знижуються клубочкова
фільтрація і концентраційна функція нирок. Розвивається олігурія. В
крові збільшується рівень сечовини і креатиніну. Протягом кількох
місяців настає тотальна недостатність нирок, і хворі гинуть. Останнім
часом у зв’язку із застосуванням імунодепресантів прогноз поліпшився.

Найчастіші ускладнення гломерулонефриту — гостра і хронічна
недостатність нирок, недостатність серцево-судинної діяльності.

Профілактика гломерулонефриту полягає в запобіганні стрептококовим
захворюванням і правильному лікуванні їх. Обов’язковою є санація
хронічних вогнищ інфекції. Дітям, які перенесли скарлатину, ангіну,
ГРВІ, через 2—3 тижні після видужання потрібно робити контрольні аналізи
сечі.

Лікування. Майже на 1,5 міс (до зменшення або зникнення екстраренальних
проявів і поліпшення аналізів сечі і крові) призначають дослідний режим.
Дітям слід створювати оптимальний емоційний настрій, забезпечити добрий
догляд, вони повинні дотримуватися гігієни тіла (обмивання і обтирання
теплою водою).

Основою лікування при гломерулонефриті є дієта. З їжі вилучають
продукти, які алергізують і мають екстрактивні речовини (бульйон,
смажене м’ясо, ковбаси, консерви). В гострій період призначають дієту
без солі. Коли набряки зникають і нормалізується артеріальний тиск,
можна додавати по 1-2г солі, через тиждень — 2-3 г, а ще через тиждень —
3-5 г на добу. При цьому дитина одержує сіль у готовому вигляді ? додає
її до їжі. Якщо немає набряків і артеріальної гіпертензії, з перших днів
хвороби можна давати по 1,5 г солі. Ахлоридну дієту призначають також
під час приймання максимальних доз глікокортикоїдів. Одночасно, за умови
достатнього діурезу, їжа збагачується на калій (печена картопля, ізюм,
урюк, курага, чорнослив).

Другим важливим моментом у дієтичному лікуванні є обмеження білків
білків, особливо при збільшенні кількості сечовини і креатиніну у крові.
В основному рекомендуються білки рослинного походження (картопля,
гарбузи, рисова і вівсяна каші).

Із тваринних білків у перші дні можна призначати коров’яче молоко і
курячі яйця (по 1—2 на тиждень). Пізніше додають сир, кефір. З другого
тижня хвороби до раціону вводять варені м’ясо і рибу. На початку хвороби
добову кількість білків зменшують наполовину, а з 4—5-го тижня її
доводять до норми (2-2,5 г). При вираженій протеїнурії кількість білків
у дієті не обмежують. Для поліпшення смакових властивостей
використовують цибулю, часник, перець та інші приправи.

Потрібно стежити за кількістю прийнятої рідини. Добова її кількість у
гострому періоді хвороби повинна дорівнювати вчорашньому діурезу плюс
300—500 мл (perspiratio insensibilis).

У фазі ремісії призначають дієту, яка відповідає віку дітей. Вилучають
тільки продукти-алергізатори.

Із лікарських засобів застосовують антибіотики пеніцилінового ряду
(бензилпеніцилін, оксацилін, ампіцилін, кароеніцилін) і макроліди
(олеандоміцин, еритроміцин); антигістамінні препарати, вітаміни
(аскорбінову кислоту, рутин, ретинол, токоферол, вітаміни групи В). Це
так звана базисна терапія, яку призначають при нефритичному і обмеженому
сечовому синдромі гострого гломерулонефриту. У разі відсутності ефекту
додають нестероїдні протизапальні препарати (метиндол, делагіл,
ацетилсаліцилову кислоту тощо), антикоагулянти і антиагрегантв (гепарин,
курантил, трентал, теонікол та ін.) При тяжкому перебігу
гломерулонефриту, особливо при його підгострій формі, а також
нефротичному і змішаному синдромах призначають кортикостероїди
(преднізолон, тріамцинолон, дексаметазон), а коли від них немає
помітного ефекту, то у виняткових випадках додають цитостатики
(лейкеран, меркаптопурин, циклофосфан та ін.). Крім того, застосовують
симптоматичні засоби; при олігурії — діуретики (фуресемід, лазикс,
дихлотіазид, манітол та ін.), при артеріальній гіпертензії —
антигіпертензивні засоби (папаверин, дибазол, нікешпан, раунатин,
клофелін та ін.), у разі серцево-судинної недостатності – серцеві
глікозиди (ізоланід, строфантин, корглікон та ін.).

Обов’язковою є санація хронічних вогнищ інфекції. Якщо потрібна
тонзилектомія, її роблять після затихання запального процесу у нирках
(не раніше 3—6 міс від початку хвороби).

Із стаціонара дитину можна виписати тоді, коли було ліквідовано
екстраренальні симптоми, нормалізувалися показники активності запального
процесу (ШОЕ, СРП, ДФП та ін.) і при мінімальних змінах у сечі. Після
виписування дитина повинна бути під пильним і постійним наглядом
дільничного фельдшера і лікаря при цьому систематично контролюють
аналізи сечі, крові, перевіряють функціональну здатність нирок.
Диспансерне спостереження триває не менше п’яти років після останнього
загострення. В цей час дітям не можна робити щеплень, їх оберігають від
простудних та інфекційних захворювань. Дієта повинна бути шиноціинши,
без алергенів і екстрактивних речовин, із зменшеною кількістю солі (3—5
г на добу). При залишкових змінах у сечі вдаються до медикаментозної
терапії, призначеної лікарем.

Після виписування зі стаціонара хворого можна перевести на доліковування
у місцевий санаторій. У період ремісії рекомендується санаторно-курортне
лікування. (Південний берег Криму, Байрам-Алі).

Нефротичний синдром

Нефротичний синдром — це особливий симптомокомплекс, який буває при
різних патологічних станах організму. Для нього характерними є значні
набряки, а також виражені порушення білкового; ліпідного та
водно-електролітнього обміну. Виділяють такі форми нефротичного
синдрому: 1) первинний, до якого входить генуїнний нефротичний синдром,
природжений нефротичний синдром, амідоїдна нефропатія і нефротичний
синдром при гломерулонефриті; 2) вторинний, який буває при системних
захворюваннях сполучної тканини, при геморагічному васкуліті, вірусних
інфекціях та ін.

Тут буде розглянуто клініку генуїнного нефротичиого синдрому, який
зустрічається найчастіше і виникає у віці від 2 до 5 років. Здебільшого
він виникає на фоні повного здоров’я. Виявити причину його дуже важко.
Мабуть, у його розвитку в тієї чи іншої дитини певне значення має
спадкова схильність. Є дані, що нефротичний синдром може розвинутися
після вакцинації, вірусних захворювань, тривалого застосування деяких
лікарських засобів. Морфологічно знаходять деструктивні зміни на
базальній мембрані, що зв’язують з метаболічними порушеннями.

Клініка характеризується поширеними периферичними 1 внутрішніми
набряками. Рідина накопичується в усіх природних порожнинах організму —
плевральній, черевній та ін. ІІІкіра стає блідою, перламутровою, з
трофічними змінами. Печінка збільшена, артеріальний тиск у нормі.
Вираженою є олігурія. Хворі мляві, у них проявляється анорексія, буваю
блювання, задишка.

Основні лабораторні зміни такі: в сечі — значна протеїнурія. гіалінові,
зернисті і восковидні циліндри; в крові — дуже висока ШОЕ (понад
50мм/год), гіпопротеїмія (нижче 60 г/л), зниження альбумінів,
гамма-глобулініві і підвищення альфа2- і бета-глобулінів,
гіперліпідемія. Функціі нирок порушуються мало.

Захворювання має тривалий перебіг і здатність до рецидивів. У зв’язку із
зниженням імунітету часто приєднуються респіраторні інфекції, які
загострюють основний процес.

Характерним є ускладнення — нефротична енцефалопатія, яка виникає
внаслідок набряку мозку і супроводиться погіршанням загального стану,
нудотою, блюванням, головним болем, нетривалими клонічними судорогами,
що часто повторюються. Може набрякати сітківка, через що дитина
тимчасово втрачає зір. Такі грізні ускладнення, як гнійні ураження
шкіри, плеври, очеревини, сепсис, тепер зустрічаються рідко у зв’язку з
широким застосуванням антибіотиків.

Лікування тільки стаціонарне. У гострому періоді необхідний постільний
режим. Кожні 2—3 дні—гігієнічні ванни. Постіль і одяг не повинні мати
грубих рубців і складок, аби не подразнювати шкіру. При значних набряках
дітей можна класти під каркас з електричними лампочками, що сприяє
випаровуванню води. Щоб запобігти просочуванню рідини в альвеоли, діти
повинні часто змінювати положення у ліжку, робити дихальну гімнастику.

Призначають дієту без солі з достатньою кількістю білка (3-4 г/кг маси)
у зв’язку з його значними втратами. Дають рослинний білок, а також яйця,
сир, кефір, варену рибу. Кількість випитої рідини дорівнює 500мл. плюс
втрати її з сечею, ви породженнями і блювотиною за попередній день. У
міру ліквідації клінічних симптомів і змін у сечі до їжі поступово
додають сіль, доводячи її кількість до 3 г па добу. З лікарських засобів
призначають антибіотики групи пеніциліну і макроліти, кортикостероїди,
гепарин, індометацин, сечогінні, ретинол, еревіт, аскорбінову кислоту,
вітаміни групи В. Хворий перебуває у стаціонарі до повного зникнення
клінічних симптомів і значного зменшення кількості білка в сечі.

На диспансерному обліку дитина перебуває не менше 5 років після
останнього рецидиву. Періодично роблять аналізи сечі. Заборонено
профілактичні щеплення. Потрібно раціонально лікувати гострі і хронічні
інфекційні хвороби. Два рази на рік дітей має оглядати отоларинголог і
стоматолог.

Санаторно-курортне лікування є показаним не раніше ніж через один рік
після останнього загострення у місцевостях із сухим гарячим кліматом
(курорт Байрам-Алі).

Похожие записи