Реферат на тему:

Гігієнічні вимоги до структури, змісту і дозування навантажень під час
занять великим спортом

Гігієнічні вимоги до структури, змісту і дозування навантажень на
одному тренуванні. Гігієнічні вимоги до занять спортом істотно
відрізняються від занять ОФВ. Основне соціальне завдання під час занять
спортом полягає в досягненні високих спортивних результатів, перемог на
міжнародній арені. Для вирішення цих завдань спортсмени повинні
виконувати великі фізичні навантаження. Так, веслувальники світового
класу щорічно долають відстань 10 000-12 000 км, плавці щоденно
пропливають 8-20 км, велогонщики щоденно долають 150-250 км, метальник
спису виконує за сезон ~6000 кидків, важкоатлет щоденно піднімає 60-90
т. гігієнічне завдання при цьому полягає в тому, щоби забезпечити і
зміцнити здоров’я шляхом створення належних для цього умов під час
занять спортом.

Структура, зміст і нормування навантажень визначаються на підставі
основного завдання тренування – спортивний результат, а гігієнічні
вимоги повинні враховуватися як фактор, що забезпечує досягнення
основної мети.

Гігієнічні вимоги до структури, змісту і дозування навантажень на одному
тренуванні аналогічні вимогам до уроку фізичної культури, які
розглядаються в курсі фізіології фізичних вправ (розділ «Фізіологічні
основи уроку фізичної культури»). Тому розглянемо гігієнічні вимоги до
структури, змісту і дозування навантажень в системі занять великим
спортом.

Гігієнічні вимоги до структури, змісту і дозування навантажень в системі
занять великим спортом. Структура мікроциклів, мезоциклів і макроциклів,
нормування навантажень в них у великому спорті плануються у
відповідності до поставлених завдань, календаря і місця змагань.

Завданнями гігієни в цьому аспекті є аналіз і при потребі корекція
тренувальних і змагальних програм з такою умовою, щоби не утруднюючи
виконання основного завдання домогтися максимально можливого ефекту в
збереженні та зміцненні здоров’я спортсменів.

Загальними тенденціями в удосконаленні сучасних методик спортивного
тренування в аспекті гігієнічного підходу до цієї проблеми є відносна
стабілізація об’ємів при підвищенні інтенсивності тренувань,
застосування односпрямованих тренувальних впливів в одному циклі (на
одну рухову якість), використання чинників, що посилюють тренувальний
вплив фізичних вправ (гірський клімат, обтяження, висока і низька
температури, дихальні суміші та ін.) і підвищують інтенсивність,
цілеспрямованість тренувальних впливів (різного типу тренажери), широке
використання різноманітних відновних заходів.

Ці особливості сучасного великого спорту посилюють небезпеку його
негативного впливу на здоров’я, а, отже, значимість гігієнічного
забезпечення.

Структура тренувальних навантажень протягом дня повинна будуватися таким
чином, щоби основне тренування було один раз на добу. Як правило, воно
виконується в першій половині дня, але в деяких випадках може бути і
після обіду або навіть увечері. Такий варіант планування тренування
доцільний для моделювання змагань, які плануються на денні або вечірні
години.

Друге тренування, у деяких випадках і третє (крім основного) можуть бути
іншої спрямованості, але значно меншого об’єму або іншого характеру –
загальна фізична підготовка, технічна підготовка, заняття іншим видом
спорту як активний відпочинок. (приблизний варіант структури
тренувального дня – перше тренування до сніданку – загальна фізична
підготовка; друге тренування – після сніданку – основне – розвиток
спеціальної витривалості; третє тренування після обіду і відпочинку –
технічне або ігрове).

Загальна фізична підготовка на першому тренуванні (50-60 хв) виконує
одночасно і функцію ранкової зарядки. Застосовуються навантаження різної
спрямованості (на розвиток сили, силової витривалості, швидкісно-силових
якостей, загальної витривалості), у відносно невеликому об’ємі, щоби не
спричинити значної втоми.

Друге тренування (основне) має переважно односпрямований характер з
великим або середнім об’ємом.

Третє тренування (у другій половині дня) проводиться в цих умовах на
фоні недовідновлення, міра якого залежатиме від об’єму основного
тренування. Якщо він був великим, то доцільно третє тренування проводити
як відновне – ігрове, плавання – або переважно технічне з невеликим
навантаженням; якщо об’єм основного тренування був середнім, то об’єм
третього тренування може бути між малим і середнім, але іншої
спрямованості, ніж основне.

Структура тижневого мікроциклу залежить від запланованих основних
завдань. Всі існуючі варіанти мікроциклів з точки зору їх впливу на
організм можна поділити на три види: з великим навантаженням
(розвиваючий), з середнім навантаженням (підтримуючий), з малим
навантаженням (відновний).

Ґрунтуючись на результатах досліджень хроніогігієни можна говорити, що
оптимальним є семиденний мікроцикл. Переважно використовуються два
варіанти розвиваючих мікроциклів з двома (двопікові) і з трьома
(трьохпікові) великими тренуваннями з інтервалами в один чи два дні.
Використовуються і мікроцикли із здвоєними великими тренуваннями, коли
на наступний день після великого тренування на фоні вираженого
недовідновлення знову виконується об’єм, який викликає фізіологічні
реакції, аналогічні великому навантаженню. Проте даний об’єм виконаної
роботи може бути меншим, але його вплив на організм спортсмена буде
аналогічний першому дню, тобто менший об’єм на фоні недовідновлення
впливає так само, як і великий.

При здвоєних великих тренувальних навантаженнях дуже важливим є
лікарсько-педагогічний контроль для попередження перевтоми.

В середині мікроциклу відводиться один день, коли тренування носять
відновний характер (активний відпочинок).

Структура мезоциклу в підготовчому періоді (період акумуляції) включає
один або два розвиваючих мікроцикли, один – підтримуючий і один –
відновний. Можуть бути різні варіанти, але загальний принцип структури
мезоциклу полягає в тому, що навантаженнях в мікроциклах носить
хвилеподібний характер, тобто чергуються мікроцикли з різним об’ємом
навантаження. В кінці мезоциклу рівень рухової якості, що розвивається,
повинен бути вище вихідного.

Структура підготовчого періоду складається з декількох (4-5) мезоциклів
загальною тривалістю 16-20 тижнів. Кожен з мезоциклів має переважно одну
спрямованість, що запобігає перевтомі під час тривалого односпрямованого
тренування.

Загальний принцип структури побудови мезоциклів у підготовчому періоді
полягає в тому, що перші 1-2 спрямовані на тренування аеробної функції
(загальної витривалості) з використанням великих об’ємів роботи в зонах
помірної і великої інтенсивності, а в наступних мезоциклах посилюється
потужність навантажень, основна увага приділяється анаеробному,
аеробно-анаеробному тренуванню (в субмаксимальній і максимальній зонах
інтенсивності), удосконалюється спеціальна витривалість.

Таким чином, чергування мезоциклів доцільно як для вирішення
педагогічних, так і гігієнічних завдань. До закінчення періоду
акумуляції спортсмен набуває стану спортивної форми.

У змагальному періоді (період реалізації) спортсмен повинен підтримувати
стан спортивної форми, що допустимо протягом 4-6 тижнів. Спроби
продовжити підтримати цей стан є небезпечними, оскільки можуть
спричинити перенапруження або перевтому. Якщо змагальний період триває
декілька місяців (футбол, хокей), то потрібно запланувати періоди
відновлення протягом 2-3 тижнів між шеститижневими циклами для кожного
спортсмена. Враховуючи інтереси команди, періоди відновлення бажано
планувати не на один час, а по черзі для окремих спортсменів. Тут
потрібно врахувати те, щоби основні гравці на період відповідальних
зустрічей перебували в спортивній формі. По можливості бажано
враховувати й індивідуальні ритми (другий і дванадцятий місяці від дня
народження є несприяливими та ін.).

Попередження перенапружень, захворювань і травм у великому спорті. З
навчально-тренувального і змагального процесів потрібно виключити
несприятливі для здоров’я фактори, які можна поділити на 4 групи.

До першої групи належать різні порушення режиму тренувань і змагань як
наприклад: нерегулярні тренування, ущільнення графіку тренувань і
змагань, різке збільшення об’єму та інтенсивності навантажень, виконання
великого навантаження після перерви у тренуваннях та ін.

Має значення і структура тренувального навантаження. Перехід з одного
виду роботи на інший повинен бути поступовим. Наприклад, команда довгий
час працювала над розвитком стрибучості (спеціальна швидкісно-силова
підготовка), а потім переїхала на південь і почала працювати над
розвитком витривалості. Це може спричини розвиток перенапруження і
перевтому. Тому в перший тиждень акліматизації потрібно спланувати
мікроцикл з навантаженням підтримуючого характеру.

Негативну роль може відіграти монотонний характер тренувального
навантаження (односпрямований характер мезоциклу). Тому в програму
тренувань потрібно включати й навантаження іншої спрямованості, які
виконують підтримуючу функцію або є засобами активного відпочинку.

До другої групи несприятливих факторів належать негативні
клімато-погодні впливи – низька або висока температура, висока або
низька вологість, низький барометричний тиск, зниження РО2 та ін. До
цієї ж групи відносять різноманітні забруднення повітря піл час
тренувань (чадний і сірчистий гази тощо), які навіть у незначних
кількостях можуть негативно відбитися на здоров’ї, враховуючи посилену
вентиляцію під час навантаження.

До третьої групи факторів можна віднести порушення режиму життя – режиму
харчування, сну, біоритмів, які пов’язані, наприклад, з переїздом на
нове місце в іншому часовому поясі. Порушення харчування може бути
наслідком незбалансованості раціону.

До цієї ж групи несприятливих факторів можна віднести різноманітні
стресові ситуації – психічні травми – смерть або важка втрата близьких,
несприятлива обстановка в сім’ї, ендогенна депресія. Важливе значення
має мікросоціальна обстановка навколо спортсмена, психологічний клімат в
команді.

Негативний вплив на здоров’я може спричинити нераціональне застосування
відновних засобів, фармакологічних і вітамінних комплексів. Алкоголь і
паління посилюють ймовірність травм і перенапружень у спортсменів.
Навіть невеликі дози спиртного порушують координацію рухів і можуть
сприяти виникненню травм, особливо в технічно-складних видах спорту.
Алкоголь і паління в умовах інтенсивних фізичних навантажень викликають
різноманітні захворювання внутрішніх органів. Допінгові препарати, які
порушують контрольні функції організму, можуть призвести до важких
наслідків.

До четвертої групи несприятливих факторів відносять хронічні інфекції,
наприклад, тонзиліт, гайморит, отит, холецистит, карієс зубів. Вони
знижують стійкість організму спортсмена до впливу фізичних навантажень,
тобто знижують той поріг, при якому розвивається перенапруження.
Останньому можуть сприяти заняття спортом, які почалися при
недостатньому відновленні після гострих інфекційних захворювань (грип).

Профілактика інфекційних захворювань у спортсменів проводиться в трьох
напрямках: 1) ізоляція хворого; 2) вологу прибирання приміщення,
провітрювання, штучне опромінення (бактерицидними лампами); 3) зміцнення
імунних властивостей організму (основна роль тут належить
загартовуванню).

Гігієнічні вимоги до застосування відновних засобів у спорті. Методика
застосування відновних засобів у спорті розбирається в курсі спортивної
медицини. З гігієнічної точки зору при застосуванні відновних засобів
потрібно дотримання певних регламентацій з тим, щоби ці заходи сприяли
зміцненню здоров’я.

Основним положенням раціонального застосування відновних засобів у
спорті є їх використання для попередження і ліквідації перевтоми; втому
після фізичних вправ знімати або зменшувати не варто, оскільки вона є
необхідним фактором розвитку тих функціональних і структурних зрушень,
які виникають під впливом тренування і обумовлюють ріст тренованості.
Суть даного процесу на клітинному рівні полягає в тому, що втома є
стимулом для активізації генетичного апарату клітини, яка прискорює
утворення структур, що визначають функціональний потенціал м’язової
клітини (мітохондрії, міоглобін). Без втоми не відбудеться росту
тренованості. Відновними засобами потрібно знімати лише перевтому
загальну або локальну.

Основними завданнями застосування відновних засобів у спорті є: 1)
попередження перевтоми організму в цілому і окремих його систем чи
органів; 2) забезпечення енергетичних (відновлення енерговитрат) і
пластичних потреб організму; 3) підвищення росту тренованості; 4)
підвищення спеціальної працездатності під час змагальної діяльності.

Вирішення першого завдання вимагає комплексного застосування відновних
засобів, включаючи аутогенне розслаблення, масаж, лазню, фармакологічні
засоби – заспокійливого і анаболічного (негормонального) впливу.

Важливу роль у відновленні відіграє сон. Під час сну відбуваються
основні анаболічні процеси, які структурно реалізують тренувальні
впливи, що були виконані протягом дня (механізм дивися с.13).

Чіткий режим (час відходу до сну і підйому), застосування аутотренінгу,
провітрювання та аеронізації приміщення дозволяє досягти ефективного
відновлення під час сну. При локальній перевтомі м’язової системи
належний ефект дає електростимуляція і вібромасаж.

Ефективним засобом профілактики перевтоми є сауна. Рекомендується
наступний режим її використовування: температура – 70-75?С, вологість –
10-15%, час перебування напередодні великих тренувальних навантажень і
змагань – 20-25 хв, 10 хв перед змаганнями для підвищення працездатності
і 10 хв після них для попередження перевтоми.

З великої кількості гідропроцедур рекомендується також застосовувати
душ, контрастний душ, теплі та контрастні ванни.

Душ справляє температурний і механічний вплив на організм. Гарячі та
тривалі душі знижують збудливість чутливих і рухових нервів, підвищують
інтенсивність обмінних процесів. Теплі душі заспокоюють організм.
Короткочасні холодні та гарячі душі підвищують тонус м’язів і ССС.

Кисневі ванни – це наповнення води киснем через систему трубочок на дні
ванни. Разом із термічним і механічним ефектом, кисневі ванни справляють
також заспокійливий вплив на ЦНС і покращують насичення киснем крові та
тканин.

Прискоренню відновних процесів сприяє вдихування кисню і дихальних
сумішів. Вони сприяють скорішому усуненню кисневого боргу. До того ж
спостерігається зменшення збудливості і посилення гальмівних процесів в
ЦНС.

Недоцільно використовувати спортсменам дихання киснем під час тренувань
або змагань, оскільки при цьому знижується інтенсивність пристосувальних
реакцій організму до фізіологічних зрушень, що виникають в організмі під
впливом м’язової роботи.

Для ліквідації кисневого боргу рекомендують використовувати не чистий
кисень, а повітряну суміш (65-70% кисню). Вдихування 400-600 л такої
суміші після тренувань і змагань сприятиме покращанню самопочуття
спортсмена і позитивно відіб’ється на відновних процесах.

Кисень можна вводити в організм через шлунково-кишковий тракт щляхом
використовування спеціально виготовлених напоїв — «кисневих коктейлів».
Даний кисень швидко всмоктується в кров, сприяє зменшенню втоми і
приросту напруги кисню у тканинах організму, справляє на нього
тонізуючий вплив.

«Кисневі коктейлі» отримують, пропускаючи потік кисню через різні
піноутворюючи рідини.

Підходи для ефективного вирішення другого завдання були розглянуті в
розділі харчування спортсменів.

Вирішенню третього завдання – підвищенню тренованості – відповідають
відновні засоби, які використовуються для вирішення перших двох завдань.

Спрямований вплив на підвищення тренованості (ріст кумулятивного
тренувального ефекту) можуть справити анаболічні засоби негормонального
характеру (фармакологічні, фізіотерапевтичні, акупунктурні, замінники
анаболічних стероїдів). Гормональні анаболіки справляють шкідливий вплив
на здоров’я спортсмена і їх використання заборонено.

Адаптації до умов високої температури сприяє застосування лазень з сухим
повітрям і паром. Спортсмени, які регулярно відвідують лазню,
відрізняються підвищеною спроможністю до потовиділення, різко вираженою
економічною реакцією на високу температуру з боку ССС, меншим
теплоутворенням. Вірний питний режим під час відвідування лазні сприяє
удосконаленню процесу утилізації спожитої рідини.

При використанні лазні з метою попередньої акліматизації до умов високої
температури варто звертати увагу не лише на температуру повітря, але й
на вологість. У разі, коли очікується переїзд в зону з сухим спекотним
кліматом, попередня адаптація повинна здійснюватися із застосуванням
лазень з сухим повітрям. Якщо ж тренування і змагання будуть відбуватися
в умовах спекотного вологого клімату, адаптація повинна проводитися в
парних лазнях. Проте звичайне перебування в лазні є лише доповненням до
спеціального тренування і само по собі неспроможне забезпечити потрібний
рівень адаптації.

Якщо змагання планується проводити в умовах високої температури, то її
негативний вплив на організм спортсмена може бути в значній мірі
нейтралізований тренуванням в умовах штучної спеки. Використовування
спеціальних кліматичних камер і спортивних залів регульованим
мікрокліматом*, з розташованим в них велоергометрами, біговими
тредмілами, веслувальними ергометрами та іншим обладнанням дозволяє
забезпечити формування у спортсменів попередньої адаптації до умов
високої температури. Навіть невелика кількість (6-10) занять проведених
в умовах високих температур протягом заключних двох тижнів перед
переїздом у кліматичну зону з високою температурою, може виявитися
достатнім для значного пом’якшення дії спеки на організм спортсмена.
Якщо немає спеціальних умов для адаптації до високої температури, то
варто провести частину останніх тренувань у найбільш спекотну годину
доби і теж буде мати позитивний ефект.

Адаптації до гірських умов сприяє гіпоксичне тренування. Тренування в
штучних гіпоксичних умовах вимагає спеціальних споруд і обладнання. З
цією метою використовуються барокамери, в яких змінюється загальний тиск
повітря і тим самим змінюється РО2 і водяної пари; кліматичні камери, в
які подається задана гіпоксична суміш; різні стаціонарні системи, які
дозволяють подавати спортсмену гіпоксичну суміш через спеціальні маски.
Використовуються також маски, які дозволяють вдихати гіпоксичну суміш в
реальних умовах тренування, а також найпростіші маски і трубочки, які
створюють гіпоксичні умови за рахунок наявності так званого мертвого
простору. Проте найпростішою формою гіпоксичного тренування є дихання
лише через ніс під час виконання фізичних вправ.

Для вирішення четвертого завдання (підвищення працездатності під час
змагальної діяльності) потрібна перш за все ефективна регуляція
нейроендокринної діяльності, завдяки якій досягається стан «бойової
готовності» на старті (на відміну від станів «стартової лихоманки» і
«стартової апатії»). Фізіологічним підґрунтям цього ефекту є
симпатико-адреналова і гіпофіз-кора наднирників системи. Необхідна також
підготовка опорно-рухового апарату, м’язової системи. Комплекс відновних
засобів перед змаганнями для підготовки психо-нейроендокринної і
м’язової систем включає аутотренінг, попередній масаж, електростимуляцію
тощо.

Ваговий режим спортсмена. Підтримання оптимальної ваги тіла має важливе
гігієнічне значення для спортсмена. У видах спорту де є вагові
категорії, деякі спортсмени намагаються зменшити масу тіла для того,
щоби залишитися в попередній або перейти в легшу вагову категорію. Це
пов’язано з помилковою думкою про те, що в легшій ваговій категорії
спортсмен, який штучно зменшив масу тіла, буде виступати успішніше.
Проте при значному зменшенні маси тіла разом з важким відчуттям спраги і
голоду настає порушення обмінних процесів, що спричинює зменшення
бойових якостей спортсмена і може причинити серйозну шкоду здоров’ю. Це
підтверджується багатьма прикладами з спортивної практики.

Неприпустимо зменшувати масу тіла або штучними заходами затримувати її
юним спортсменам, які у міру свого росту і природного додавання маси
тіла схильні до переходу у наступну вагову категорію.

Кожен спортсмен в залежності від індивідуальних особливостей фізичного
розвитку і віку повинен визначати на різних етапах підготовки свою
бойову масу тіла, за якої він має відмінне самопочуття, велику
рухливість і високу працездатність. При добре розвинутій м’язовій
системі у спортсмена не повинно бути зайвих жирових відкладень. Бойова
маса може коливатися у деяких межах. Так, після тренування вона може
зменшитися на 1,5-3 кг, а потім після прийому їжі швидко відновитися.

Бойову масу регулюють переважно вірно підбираючи харчовий і питний
режими. Надмірне харчування і вживання рідини можуть призвести до
збільшення маси тіла за рахунок розвитку жирової тканини і затримки води
в організмі. У цих випадках можливе зменшення маси тіла перед змаганнями
до меж, які визначаються лікарем і тренером.

З гігієнічної точки зору найбільш виправданим і таким, що найкраще себе
зарекомендував є наступний спосіб зменшення маси тіла, який включає в
себе зміни в раціоні харчування і питному режимі, відповідна корекція
тренувальної програми і теплові процедури.

1. На протязі 2-3 тижнів до змагань в раціоні зменшується кількість
продуктів, що містять жири та складні вуглеводи (хліб, картопля, вироби
з борошна та ін.), зменшується споживання кухонної солі і вживання
рідини. При цьому враховуються специфічні особливості виду спорту і
величина загальних енерговитрат за добу. Калорійність зменшується до
30-45 ккал/кг/доб. Орієнтовний вміст основних харчових речовин на
кг/доб: білка – 2,2-2,5 г, ліпідів – 1-2 г, вуглеводів – 4-4,5 г. Вміст
ліпідів може бути ще зменшеним за умови споживання 10-15 г рослинного
масла на добу.

2. Раціон повинен обов’язково містити достатню кількість продуктів, що
містять білки, вітаміни, мінеральні речовини. Рекомендуються нежирні
сорти м’яса та риби, курка, сир, свіжі овочі, фрукти, мед цукор.
Особливо корисним є пісний сир, який містить багато білків і мінеральних
солей за майже повної відсутності вуглеводів і ліпідів, а також володіє
деякою сечогінною дією.

3. Разом з тим харчовий раціон повинен обов’язково містити достатню
кількість продуктів, які містять клітковину, для нормальної роботи
травної системи.

4. Через 7-10 діб на пару днів бажано влаштовувати для спортсмена за
його смаком раціон без обмежень.

5. Дієту без солі влаштовують лише на першому етапі регулювання маси
протягом 1-2 днів з невеликими тренувальними навантаженнями, за умови
вживання звичної кількості рідини.

6. Варто суворо дотримуватися водної дисципліни, обмежуючи прийом рідини
до індивідуально встановлених норм (розділ «Питний режим спортсмена»).

7. У період регулювання маси тіла на тренуваннях застосовуються тривалі,
але малої інтенсивності навантаження.

8. Для посилення потовиділення у цей період спортсмени повинні
використовувати теплий, з поганою повітропроникністю одяг.

9. Спортсмени повинні щоденно слідкувати за зміною своєї маси тіла,
реєструючи показники у щоденнику самоконтролю у вигляді графіку.

10. За 3-4 доби до змагань, коли тренувальні навантаження зменшуються,
можна додатково скористуватися лазнею. Проте треба пам’ятати, що
тривалість перебування у лазні може викликати значні порушення в
обмінних процесах і негативно відбитися на стані здоров’я і
працездатності спортсмена. Тому користуватися лазнею для зменшення маси
тіла потрібно дуже виважено. Потрібно враховувати, що чим молодший
спортсмен, тим сильніший на нього має вплив лазні. Дуже обережно
потрібно користуватися лазнею юним спортсменам. Порядок користування
лазнею наступний: 1) вийти з парної, обтерти тіло рушником і завернутися
у простирадло з головою, залишивши лише отвір для дихання; в такому
вигляді в положенні лежачи потрібно знаходитись 20-30 хв; 2) обтертися
рушником насухо і зважитися; при потребі повторюють процедуру 2-3 рази.
Парну лазню не рекомендується відвідувати менше ніж за 2-3 дні до
змагань. Посилити потовиділення можна додатковими засобами: випити 1
склянку настойки малини (50 г малини на 200 г води), обтерти тіло 70
%-ним розчином спирту, прийняти гарячий душ.

11. Зменшувати масу тіла можна 2-3 рази на рік під контролем лікаря.

12. Збільшення маси тіла спортсмена повинно здійснюватися переважно за
рахунок росту м’язової маси.

Список літератури:

Бенедь В.П., Ковальчук Н.М., Завацький В.І. Цілеспрямовані дії фізичних
вправ на розумову працездатність людини: Навчальний посібник. – Луцьк:
Надстир’я, 1996. – 104 с.

Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховий режим учнів початкових класів:
Навч.-метод. посібник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Рад.шк., 1989.
– 190 с.

Булатова М.М., Платонов В.Н. Спортсмен в различных
климато-географических и погодных условиях. – К.: Олимпийская
литература, 1996. – 176 с.

Вайнбаум Я.С. Гигиена физического воспитания: Учеб. пособие для
студентов фак. физ. воспитания пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1986. –
176 с.

Вайнбаум Я.С. Дозирование физических нагрузок школьников. – М.:
Просвещение, 1991. – 64 с.

Дубовис М.С. Твій фізичний гарт. – К.: Здоров’я, 1983. – 80 с.

Зільман С.Л., Зільман В.Л., Шевченко С.М. Гігієнічне виховання учнів:
Посібник для вчителів. – К.: Рад.шк., 1988. – 123 с.

Куколевский Г.М. Гигиена физкультурника. – М.: Медицина, 1971. – 80 с.

Лаптев А.П., Малышев И.Н. Практикум по гигиене: Пособие для институтов
физической культуры. – Изд. 2-е, перераб. – М.: Физкультура и спорт,
1981. – 151 с.

Лаптев А.П., Минх А.А. Гигиена физической культуры и спорта: Уч-ник для
ин-тов физ. культуры. – М.: Физкультура и спорт, 1979. – 288 с.: ил.

Массовая физическая культура в вузе: Учеб. пособие /И.Г.Бердников,
А.В.Маглеваний, В.Н.Максимова и др.; Под ред. В.А.Маслякова,
В.С.Матяжова. – М.: Высш. шк., 1991. – 240 с.: ил.

Матеріали лекцій.

Мейксон Г.Б. и др. Самостоятельные занятия учащихся по физической
культуре /Г.Б.Мейксон, В.Н.Шаулин, Е.Б.Шаулина. – М.: Просвещение, 1986.
– 112 с.

Омельяненко В.Г. Лекції і лабораторні заняття з гігієни шкільної і
фізичних вправ: Навчальний посібник. – Тернопіль: Видавничий відділ
ТДПУ, 1999.–140с.

Питание в системе подготовки спортсменов /Под ред. В.Л.Смульского,
В.Д.Моногарова, М.М.Булатовой. – К.: Олимпийская литература, 1996. – 223
с.

Рациональное питание спортсменов /Калинский М.И., Пшендин А.И. – К.:
Здоров’я, 1985. – 128 с.

Смолянский Б.Л., Шибаева Л.С. Питание спортсменов. – К.: Здоров’я, 1982.
– 56с.

Уильямс Мелвин. Эргогенные средства в системе спортивной подготовки:
Учебное пособие. – К.: Олимпийская литература, 1997. – 255 с.

Уроки физической культуры в 9-10 классах средней школы/Ю.А.Барышников,
Г.П.Богданов, И.А.Водянникова и др.; Под ред. Г.П.Богданова. – 2-е изд.,
доп. и перераб. – М.: Просвещение, 1987. – 207 с.: ил.

Физиология оздоровительного бега / Фурман Ю.Н. – К.: Здоров’я, 1994. –
208 с.

Физкультурно-оздоровительная работа в школе: Пособие для учителя
/С.А.Баранцев, Г.В.Береуцин, Г.И.Довгаль, И.Н.Столяк; Под ред.
А.М.Шлемина. – М.: Просвещение, 1988. – 144 с.: ил.

Фізична культура в 1-11-х класах: Програми для загальноосвітніх
навчальних закладів. – К.: Перун, 1998. – 64 с.

Язловецкий В.С. Физическое воспитание детей и подростков с ослабленным
здоровьем. – К.: Здоровье, 1991. – 232 с.: ил.

Похожие записи