Реферат на тему:

“Гігієнічне значення зелених насаджень.

Фізіолого-гігієнічне значення харчування.

Режими харчування”

1. Гігієнічне значення зелених насаджень

Одним із основних елементів благоустрою населених пунктів є зелені
насадження. Крім естетичного, вони мають ще й величезне санітарне
значення, захищаючи міста і села від диму, вихлопних газів, пилу тощо.
Зелений масив приміської зони є резервуаром чистого повітря для
населеного пункту. Парки, сади, алеї і бульвари — це своєрідні легені,
які очищають забруднене повітря, створюють сприятливий мікроклімат і
оздоровлюють довкілля. Вдале поєднання різних рослин дозволяє значно
зменшити шкідливі санітарні фактори урбанізації. Так, насадження дерев і
кущів значно зменшують амплітуду температурних коливань, збільшують у
спекотні дні вологість повітря, покращуючи таким чином теплообмін людини
і її самопочуття.

Зелені насадження мають меліоративне, водоохоронне і вітрозахисне
значення. Зменшуючи силу вітру, завдяки величезній фільтрувальній
поверхні листяного покриву, дерева сприяють осіданню пилових частинок.
Повітря на озеленених вулицях в 4 рази чистіше, ніж на ділянках, які не
мають зеленого покриву. Багато дерев мають фітонцидні властивості. Так,
наприклад, 1 га ялівцю здатен знезаразити повітря великого міста.
Надзвичайно високі фітонцидні властивості мають волоський горіх, тополя,
сосна, ялина, смерека тощо.

Особливо велику роль зелені насадження відіграють у боротьбі з
різноманітними шумами. Гігієнічна норма шумового впливу в населеному
пункті не повинна перевищувати 65 дБ, хоча на вулицях з інтенсивним
рухом шум може досягати 90-100 дБ. Ефективним бар’єром на перешкоді шуму
є зелені насадження. Встановлено, що

шумова хвиля на місцевості, яка засаджена деревами та кущами, через
кожні 30 м послаблюється на 10 дБ, в той час як на відкритому просторі
на такій же віддалі майже не зменшується. Найбільший ефект створюють
густі зелені смуги шириною понад 50 м. Стіни будинків затримують цю
звукову лавину лише наполовину, а вікна — тільки на чверть.

Діючі будівельні норми передбачають обов’язкові зелені насадження в
розмірі 3 га для житлових районів загального і обмеженого користування
та спеціального призначення. Територія загальноміського парку повинна
бути не меншою, ніж 15 га, а площа загальноміських озеленених територій
загального користування становити у великих містах 10 м2 на людину, в
середніх — 7 м2, в малих — 8 м2. ВООЗ пропонує мати на 1 міського
мешканця 50 м2 міських зелених насаджень і 300 м2 заміських. Необхідно
також передбачити спеціалізовані дитячі, спортивні, виставкові,
зоологічні та інші парки і ботанічні сади. Крім того, на озеленених
територіях загального користування повинні бути фонтани, басейни,
альтанки, світильники тощо. У житловій зоні озеленення міста повинно
займати не менше 50 % території із розрахунку 30-50 м2 на 1 жителя.

2. Фізіолого-гігієнічні значення харчування.

Режими харчування

Основою всіх життєвих процесів організму людини є постійний обмін
речовин між організмом і навколишнім середовищем. Із довкілля людина
споживає кисень, воду і харчові продукти. Роль їжі полягає в поповненні
енергії і тканинних елементів, необхідних для росту, розвитку і
функціонування організму, забезпечення обмінних процесів, нормального
стану здоров’я і працездатності. Саме завдяки харчуванню забезпечується
безперервність перебігу двох протилежних і взаємопов’язаних процесів
асиміляції і дисиміляції.

У різні історичні часи склад їжі й характер харчування змінювались
залежно від розвитку виробничих сил суспільства, клімато-географічних
умов, напрямку господарської діяльності тощо. Характер харчування
населення формувався поступово залежно від економічного і культурного
рівня розвитку країни з урахуванням національних звичаїв і особливостей.

Продукти харчування є рослинного і тваринного походження. Найбільш
розповсюджені продукти рослинного походження: злакові й продукти їх
переробки, овочі, фрукти, ягоди, гриби. До продуктів тваринного
походження відносять м’ясо, рибу, яйця, молоко і молочні продукти.
Харчовий раціон людини складається із харчових продуктів, які містять
білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінеральні солі і в достатній
кількості воду. Поєднання харчових продуктів у раціоні повинно бути в
такій кількості, щоб воно забезпечувало всі фізіологічні потреби
організму.

Харчування є основною біологічною потребою людини. Узагальнюючи свої
уявлення про роль харчування, видатний російський фізіолог І.П. Павлов
зробив висновок, що «…їжа уособлює собою життєвий процес в усьому його
об’ємі — від найелементарніших фізіологічних властивостей організму…
аж до найвищих проявів людської натури».

Неправильне харчування впливає на розвиток організму, знижує його
захисні сили, може бути причиною багатьох хвороб. В.І. Смоляр вважає, що
більше ніж половина випадків передчасної смерті (до 65 років) чоловіків
і жінок в Україні зумовлена хворобами, у виникненні яких харчування
відіграє важливу роль.

Порушення харчування вважають факторами ризику в розвитку захворювань
серцево-судинної системи, в тому числі й атеросклеротичного процесу.
Наукові дані засвідчують зв’язок між неправильним харчуванням,
захворюваністю і смертністю від найбільш поширених хвороб, насамперед
серцево-судинних, багатьох форм раку, жовчно-кам’яної хвороби, ожиріння,
подагри, цукрового діабету. Доведено, що поширення багатьох
дегенеративних захворювань пов’язана з надмірним споживанням калорій за
рахунок простих вуглеводів, жирів тваринного походження та недостатнім
надходженням вітамінів, поліненасичених жирних кислот, харчових волокон,
їжа може бути також причиною і фактором передачі різних захворювань
інфекційної і неінфекційної природи.

Можна виділити п’ять груп захворювань, які прямо чи опосередковано
пов’язані з харчуванням:

1. Аліментарні захворювання, зумовлені дефіцитом або надлишком
компонентів їжі.

2. Хвороби недостатнього або надмірного харчування, що розвиваються як
ускладнення на фоні виснажливих хвороб (хірургічних, інфекційних,
онкологічних тощо).

3. Захворювання багатофакторної природи, які часто розвиваються на фоні
генетичної схильності, наприклад атеросклероз, подагра, гіпертонічна
хвороба, онкозахворювання тощо.

4. Захворювання, які передаються аліментарним шляхом (деякі інфекції і
гельмінтози, харчові отруєння).

5. Харчова непереносимість — атипові реакції на їжу, наприклад харчова
алергія, ідіосинкразія.

Функції їжі. їжа як перша життєва потреба людини виконує ряд функцій,
найголовнішими з яких можна назвати три:

1. Енергетична — забезпечення організму енергією.

2. Пластична — відновлення і синтез клітинних компонентів замість
зруйнованих внаслідок процесів дисиміляції.

3. Біорегуляторна забезпечення і регуляція обмінних процесів в
організмі. Ця функція здійснюється завдяки білкам, вітамінам,
мікроелементам.

Раціональне харчування — це харчування, яке забезпечує постійність
внутрішнього середовища організму і всі його життєві

прояви при різних умовах праці й побуту. Воно має свої науково
обгрунтовані принципи:

1. Відповідність надходження енергії до енерговитрат. У нормі повинен
бути певний баланс, або рівновага.

2. Відповідність хімічного складу харчових речовин фізіологічним
потребам організму.

3. Максимальна різноманітність раціону.

4. Дотримання оптимального режиму харчування. Негативні наслідки
нераціонального харчування найбільше даються взнаки в дитячому і
похилому віці, а також в усіх вікових групах при малорухливому способі
життя.

Режим харчування — це насамперед режим, тривалість і кратність прийомів
їжі, інтервали між ними, розподіл об’єму й енергетичної цінності їжі по
окремих її прийомах. Дослідженнями фізіологів доведено, що при чітко
встановлених прийомах їжі в людини виробляється умовний рефлекс, який
регулює секрецію травних соків.

Відносно режиму харчування дуже добре сказав Бірхер-Беннер — видатний
швейцарський лікар, натуропат, який працював у кінці XIX і на початку XX
століття в Цюриху. «Потреба їсти часто — хворобливе явище, яке щезає при
скороченні кількості прийомів їжі. Одночасно зникають і нездужання.
Багато спостережень свідчать про зцілюючий ефект великих проміжків між
прийомами їжі». Він сформулював 3 основні правила харчування: 1. їсти
повільно, ретельно пережовуючи їжу. 2. їсти тільки тричі на день. 3.
Переставати їсти до появи відчуття насичення. Ці правила харчування
знаходять своє відображення як у працях сучасних лікарів-натуропатів
(Г.Шелтон, П. Брег, А. Чейз та ін.), так і в рекомендаціях українських
вчених (В. Смоляр, В. Войтенко, Н. Верхратський та ін.)

Тривалість приймання їжі повинна бути не меншою 15-20 хвилин і не
більшою 30-40 хвилин. Адже центр насичення або голоду після того, як
минуло понад 20 хвилин з моменту початку трапези, перестає сигналізувати
про голод і апетит зникає. Тому так важливо ретельно пережовувати їжу і
надмірно не затягувати процес її приймання.

Відносно кратності прийомів їжі, переважна більшість вчених вважає
оптимальним 3-4-разове харчування, хоча деякі науковці, H. Верхратський,
О. Уголєв, Г. Шаталова, заперечують таку кратність, вважаючи її
надмірною. Жоден народ у минулому не харчувався 3 чи 4 рази на день або
частіше. Ще до нашої ери переважно їли один-два рази на день, хоча, як
писав Гіппократ, «є багато тих, хто їсть тричі на день досита і легко
переносить щедру їжу, тому що до неї звикли». Відомо, що ще в середні
віки в Англії й інших європейських країнах їли двічі на день.

Інтервали між прийомами їжі теж мають значення в режимі харчування.
Недоцільними є занадто короткі й задовгі інтервали. Оптимальними
вважають проміжки 4-5 годин між прийомами. Доцільним є розподіл
калорійності їжі за прийом: при триразовому харчуванні — 30-35 % (від
добової калорійності) — сніданок, 45-50 % -обід, 15-20 % — вечеря; а при
чотириразовому — відповідно 20-30 %, 10-25 %, 30-40 % і 15-20 %.

Енергетичну цінність харчування прийнято оцінювати в умовних одиницях —
кілоджоулях (кДж) або кілокалоріях (ккал), звідси і походять вирази —
«калорійність раціону», «калорійність продуктів». Одна термохімічна
кілокалорія дорівнює 4,184 кДж. Калорійність їжі повинна відповідати
енергетичним потребам організму. Складовими частинами енерговитрат
організму є: а) затрати енергії на перебіг обмінних процесів в організмі
у спокої, це так званий основний обмін; б) енергетичні затрати на роботу
(розумову, фізичну; в) затрати на засвоєння змішаної їжі, тобто
специфічно-динамічна дія їжі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Военная гигиена и эпидемиология. — М.:
Медицина, 1988. — 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого
господарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України
23.12.1996р. №383.

3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. — К.: Вища
школа, 1983. — 320 с.

4. Гигиена детей и подростков / Под ред. Г.Н. Сердюковской. — М.:
Медицина, 1989. — 320 с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін.
Навч. посібник — К: Здоров’я, 1999. — 568 с.

6. Голяченко О.М., Сердюк A.M., Приходський О.О. Соціальна медицина,
організація та економіка охорони здоров’я. — Тернопіль-Київ-Вінниця:
Лілея, 1997. — 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна
з основами екології: Навчальний посібник. — К.: Здоров’я, 1999. — 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. I.I.
Даценко. — Львів: Світ, 2001. — 471 с.

9. Катернога М.Т. Українська криниця. — К.: Техніка, 1996. — 112 с.

10. Никберг И.И. Гигиена больниц. — К.: Здоров’я, 1993. — 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення
// Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.

Похожие записи