Реферат з гігієни

На тему:

Гігієна води. Децентралізоване водопостачання

Гігієна води. Децентралізоване водопостачання

Децентралізоване (місцеве) водопостачання має ряд особливостей. Воно
призначене для забезпечення питною водою окремих будинків або невеликої
групи будівель. З цією метою можуть використовуватися різні за
походженням води: атмосферні, відкритих водойм, підземні.

Атмосферні води, як відзначалося вище, збирають у відповідні резервуари,
де вони зберігаються і поповнюються за рахунок опадів. Ці води досить
забруднені й перед вживанням їх обов’язково знезаражують. Найчастіше з
цією метою воду для пиття кип’ятять. Для водопостачання часом
використовують води відкритих водойм. Найкращі за якістю води гірських
річок. Вони мають добрі органолептичні властивості, малу мінералізацію
і, за деяким винятком, безпечні в епідемічному відношенні. На рівнині
якість води значно погіршується внаслідок забруднення частинками грунту,
використання водойм для культурно-побутових і господарських цілей. Тому
для пиття не застосовують.

Найчастіше децентралізоване водопостачання організовується за рахунок
підземних вод. Вода забирається з різних водоносних горизонтів і з
різної глибини, але здебільшого використовують грунтові води з другого і
третього водоносних горизонтів, захищених від забруднення. Чим глибше
розташований шар води, тим вона чистіша. При децентралізованому
водопостачанні додаткову обробку води, як правило, не проводять. Тому до
колодязної води не можна ставити такі високі вимоги, як до води при
централізованому водопостачанні. І все ж така вода повинна бути
безпечною в епідемічному відношенні, мати нешкідливий хімічний склад і
добрі органолептичні властивості.

Якщо санітарний стан колодязя і результати аналізу води задовільні, то
вода може використовуватися для пиття в сирому вигляді, тобто без всякої
попередньої обробки. Коли санітарний стан джерела й аналіз води
незадовільні, то воду можна вживати лише після кип’ятіння чи хлорування.
Колодязь і територія довкола завжди повинні знаходитися в
технічно-справному й охайному вигляді, який гарантує стійку і високу
якість води.

Для забезпечення питною водою невеликого населеного пункту або його
частини влаштовуються різного типу колодязі (рис. 4.10). З цією метою у
сільських умовах часто будують шахтні або трубчасті колодязі. Щоб
запобігти забрудненню підземних вод під час експлуатації, місце для
колодязя вибирають на підвищенні не ближче 20-30 м від можливого джерела
забруднення (наприклад, убиралень, вигрібних ям, хлівів, гноєсховищ,
місць захоронення людей і скотомогильників, складів мінеральних добрив і
отрутохімікатів тощо). Якщо джерело забруднення знаходиться вище :;а
рельєфом, тоді відстань до колодязя повинна бути не меншою 80-100 м.
Територія довкола не повинна затоплюватися паводковими і зливовими
водами і заболочуватися.

При влаштуванні шахтного колодязя робиться все, щоб не допустити
забруднення води під час експлуатації споруди (рис. 4.11). Стінки
колодязів (цямриння) укріплюють бетонними кільцями, камінням або
деревом. Вони повинні бути міцними

Благоустроєна українська шахтна криниця

водонепроникними. Для цього використовують камінь, дерево тільки міцних
порід, краще бетонні кільця. Цямриння повинно виступати на 0,8 м над
поверхнею землі. Верх колодязя закривають кришкою і влаштовують навіс.
Щоб не допустити забруднення води з поверхні, довкола колодязя
влаштовують «глиняний замок» з добре вимішаної і пошарово утрамбованої
глини або жирного суглинку глибиною 2 м і шириною 1 м. Зверху «глиняного
замка» насипають пісок і влаштовують тверде покриття з каменю, цегли,
асфальту тощо шириною 2 м і з ухилом 0,1 м від колодязя для відведення
поверхневих вод. Колодязь громадського користування в радіусі 5 м
повинен бути обгороджений.

Для забору води з колодязя використовують різні пристосування. Кращим
способом піднімання води є електричні чи механічні насоси. Колодязі,
устатковані насосами, наглухо закриті й не забруднюються ззовні. Щоб
звести до мінімуму забруднення води при підніманні її за допомогою
коловорота або «журавля», слід устя колодязя щільно закривати кришкою.

Для одержання підземної води часто влаштовують різні типи трубчастих
колодязів. Перевагою їх є те, що можна піднімати воду Із великої
глибини. Стінки колодязя захищають металевими трубами, а воду підіймають
за допомогою насосів. Якщо грунтові води розташовані не глибше 5-8 м, то
влаштовують так звані мїлкотрубчасті колодязі, дебіт яких досягає
0,5-1,0 м3 за годину. Найкраще забирати воду

з колодязів за допомогою електронасосів типу «Малютка», «Малиш» тощо.

З глибоких водоносних горизонтів воду добувають за допомогою великих
свердловин, облаштованих металевими трубами і потужними насосами.
Глибокі трубчасті колодязі часто використовують для водопостачання
харчових І промислових підприємств, оздоровчих закладів, тваринницьких
ферм, населених місць з організацією локальних водогонів. Довкола
свердловин обов’язково влаштовують санітарно-захисну зону, щоб не
допустити забруднення води.

При зниженні рельєфу грунтові й міжпластові води можуть виходити
на-поверхню землі, утворюючи джерела. Такі джерела використовують для
місцевого водопостачання, а при великому дебіті навіть для живлення
водопроводів у невеликих населених пунктах. Щоб не допустити забруднення
води, джерело необхідно певним чином обладнати. З цією метою влаштовують
накопичувач води (каптаж). Каптаж повинен мати водонепроникні стінки і
дно, бути щільно закритим кришкою. Над поверхнею землі споруджують будку
чи павільйон. Щоб захистити каптаж від забруднення, промерзання,
затоплення поверхневими водами, необхідно влаштувати відвідні канави,
територію довкола каптажної споруди упорядковують і обгороджують.
Горловину каптажної камери влаштовують над поверхнею землі на висоті не
менше, ніж 0,8 м і в радіусі 2 м огороджують.

Джерело може бути висхідним, коли вода б’є у вигляді невеликого фонтана,
і низхідним, коли вода витікає на поверхню на схилах. Залежно від
характеру джерела, влаштовують висхідні чи низхідні каптажі (рис. 4.12).

При влаштуванні висхідного каптажу місце виходу джерела розчищають і
поглиблюють. У заглибленні ставлять зруб, що доходить до
водонепроникного пласта, на дно його укладають шар гравію, що відіграє
роль фільтра. Каптажна камера повинна мати злив для надлишків і трубу
для забору води. З каптажної камери вода самопливом або насосом
подається споживачам. При низхідному джерелі каптаж роблять у вигляді
камери, яка наповнюється джерельною водою, що потрапляє через одну із
стінок.

Якщо з водою потрапляє пісок — каптажну камеру розділяють переливною
стінкою на два відділення: прийомне — для освітлення води і друге — для
збору освітленої води. Камера освітленої води обладнується водорозбірною
і переливною трубами. Надлишок води відводиться у канаву. Забирати воду
відром безпосередньо з каптажу не дозволяється.

При децентралізованому водопостачанні вода повинна мати високу
прозорість (не менше 30 см), колірність не більше 40 град., запах і
присмак — до 2-3 балів, загальну твердість — до 14 мг-екв/дм:і, вміст
нітратів — до 45 мг/дм3, індекс БГКП — до 10 КУО/дм3, ЗМЧ до 400 КУО/см3
води, що досліджується. При погіршенні якості води необхідно негайно
припинити користування колодязем, терміново усунути причини, що
викликали зміни якості води, провести його санацію (ремонт, очистку,
знезаражування). Після цього врду треба відправити в лабораторію
санепідстанції для аналізу. Лише при відповідності води
санітарно-гігієнічним вимогам її можна вживати.

Територія довкола колодязя (каптажу) повинна утримуватися в чистоті,
поверхневу воду слід відводити, лід сколювати. Полоскання і прання
білизни, миття різних предметів і водопій тварин дозволяються не ближче,
ніж за 20 м від колодязя. Забороняється набирати воду з колодязя своїми
відрами. Для цього повинно бути загальне відро, а ще краще, коли будуть
влаштовані електричні або механічні водопідйомні пристосування. Щоб не
замерзав насос, його на зиму утеплюють чистою соломою, сіном, стружкою,
але ні в якому разі гноєм.

Постійно необхідно слідкувати за чистотою колодязя. Не рідше двох разів
на рік (навесні, після танення снігу і восени після осінніх дощів), а
також за першою вимогою органів санітарно-епідеміологічної служби треба
проводити очистку і дезінфекцію колодязя.

Знезаражування води в колодязі проводять таким чином. До початку
дезіфекції визначають об’єм води в колодязі, для чого площу перерізу
горловини колодязя (м2) множать на глибину водяного стовпа. Після цього
колодязь повністю звільняють від води, ремонтують ззовні 1 всередині,
очищають від сторонніх предметів і мулу. Механічним способом стіни
очищають від забруднення і наростів. Вибраний мул, грязь, сміття
скидають у яму, викопану не ближче 20 м від колодязя, заливають 10 %
розчином хлорного вапна чи 5 % розчином ДТСГК і засипають землею.
Цямриння колодязя за необхідності ремонтують, потім зрошують 5 %
розчином хлорного вапна або 3 % розчином ДТСГК з розрахунку 0,5 л на 1
м2 зрубу. Хлорне вапно чи гіпохлорид кальцію вносять у колодязь тільки у
вигляді розчину. Для цього відважують необхідну кількість дезінфектанту,
висипають його в посуд з округлим дном (фарфорову ступку, миску),
додають невелику кількість води і ретельно розмішують до однорідної
маси. Після цього в більшій посудині, наприклад у відрі, одержану
«кашку» змішують з більшою кількістю води, виливають у колодязь і
протягом 15 хвилин воду палкою чи яким-небудь грузилом ретельно
перемішують. Для одержання бактерицидного ефекту колодязь закривають на
6 годин без права забору води. Наявність залишкового хлору визначають за
запахом. При відсутності запаху у колодязь додають ще 1/4 чи 1/3 від
початкової кількості препарату і витримують ще 3-4 години. При наявності
слабкого запаху хлору можна вважати, що його концентрація у воді
знаходиться в межах 0,3-0,5 мг/дм3. Якщо запах різкий — відбирають
частину води з колодязя і чекають поки не зникне неприємний запах хлору.
При необхідності цю процедуру повторюють доти, поки кількість
залишкового хлору не буде надавати воді неприємного запаху. Для
певності, що вода продезінфікована, відбирають пробу води і відправляють
її в лабораторію сане підстанції для бактеріологічного і
фізико-хімічного аналізу.

Необхідну кількість хлорного вапна можна вибрати й орієнтовно. Для
прозорої і без кольору води беруть 6-8 г хлорного вапна (2-3 чайні ложки
сухого хлорного вапна, набраного рівно з краями) з 20-25 % вмістом хлору
на 1 м3 води; для каламутної і забарвленої води доза збільшується до
10-12 г на 1 м3 (1 столова ложка).

Для безперервного знезаражування малозахищених ґрунтових вод у колодязі
можуть бути використані пористі керамічні патрони (рис. 4.13) ємністю
250, 500, 1000 см3, що випускаються промисловістю. Усередину патрона
поміщають гіпохлорит кальцію або хлорне вапно у вигляді «кашки» (порошок
препарату, змішаний з водою). Після занурення патрона у воду
дезінфекційний розчин дифундує через стінку патрона і знезаражує воду у
колодязі. Ефект знезаражування води в колодязі визначають відповідно до
кількості залишкового хлору у воді й показників бактеріологічного
аналізу. Через 30 діб патрон витягають з колодязя, звільняють від
залишків препарату і промивають водою. Для видалення з пор і поверхні
патрона карбонату кальцію, патрон занурюють у слабкий розчин оцтової
кислоти (1:200) на 1 -6 годин залежно від масивності нальоту. Після
очистки патрон промивають чистою водою, заповнюють хлоровмісним
препаратом І використовують повторно.

Правила відбору проб води для лабораторного аналізу

Правильний відбір води для лабораторного аналізу і доставка її в
лабораторію мають важливе значення. Відібрана проба повинна
характеризувати дане джерело і виключити можливість зміни її якості за
рахунок неправильного забору, посуду чи транспортування. Для забору води
використовують спеціальні прилади — батометри (рис, 4,14). Конструкція
приладу дозволяє відкрити його на будь-якій глибині.

а б

Рис, 4.14. Батометри для забору води:

Воду можна відібрати й іншим шляхом. Старанно підготовлений, чистий,
сполоснутий не менше двох разів досліджуваною водою бутель монтують у
важку оправу або прив’язують до нього тягар (рис. 4.15), закривають
корком, до якого приєднують міцну мотузку. Опустивши пристосування на
шнурі на потрібну глибину, висмикують за допомогою мотузки корок і таким
чином наповнюють бутель досліджуваною водою. Для взяття проб води з
невеликих глибин зручно користуватися штангою, на якій закріплюється
бутель з вагою. Пробу на глибині близько см можна відбирати
безпосередньо в бутель, підтримуючи його рукою.

Проби відбирають у хімічно чисті або старанно підготовлені бутлі з
притертими корками з міцного скла або поліетилену, дозволеного для
зберігання питної води. Воду для аналізу на вміст органічних речовин
відбирають тільки в

Рис. 4.15. Забір води з колодязя із підручних матеріалів (засобів).

При відборі води з водорозбірного крана пробу забирають тільки після
спускання води протягом не менше 15 хвилин при повністю відкритому
крані. Посудина заповнюється водою доверху. Перед закриттям посудини
корками частину води зливають, щоб під корком залишався шар повітря
об’ємом 5-Ю см3. Для хімічного аналізу беруть не менше 1 л води.
Визначення залишкового хлору і запаху води (без нагрівання) проводять на
місці забору проби.

Для санітарно-мікробіологічного аналізу проби води відбирають у
стерильний посуд. Руки перед відбором води знезаражують. Забір проби
води з водорозбірного крана проводять після попередньої очистки і
обпалювання його і подальшого спуску води протягом 10 хвилин при
повністю відкритому крані з дотриманням правил стерильності. Посуд
відкривають безпосередньо перед забором, виймаючи корок разом із
стерильним ковпачком (рис. 4.16). Під час відбору води корок і горловина
не повинні доторкатися до нестерильних предметів. Посуд перед забором
споліскувати не треба. Відразу ж після відбору бутель негайно закривають
стерильним корком так, щоб він не досягав води, і ковпачком та
обв’язують по шийці шпагатом.

На кожну пробу води складають супровідний документ, в якому вказують
мету дослідження, час і місце відбору проби. При відборі її з колодязів
і каптажів додатково вказують

Рис. 4.16. Забір води для санітарно-мікробіологічного аналізу з
водорозбірного крана.

Погодні умови, температуру повітря і води, санітарно-технічний стан
джерела води, наявність поблизу забруднювачів, прізвище і посаду особи,
яка забирала воду. Пробу води досліджують протягом 2 годин після
відбору. Дозволяється зберігання і транспортування її не більше 6 годин
при температурі 1-10 °С. При відсутності охолоджувальних пристосувань
проби повинні зберігатися при температурі, яку мала вода під час забору.
Не допускаються замерзання, нагрівання води, дія прямих сонячних
променів та інших факторів, які могли б вплинути на якість води.

ЛІТЕРАТУРА

1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. — М.:
Медицина, 1988. — 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого
господарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України
23.12.1996р. №383.

3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. — К.: Вища
школа, 1983. — 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. — М.:
Медицина, 1989. — 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін.
Навч. посібник — К: Здоров’я, 1999. — 568 с.

6. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина,
організація та економіка охорони здоров’я. — Тернопіль-Київ-Вінниця:
Лілея, 1997. — 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна
з основами екології; Навчальний посібник. — К.: Здоров’я, 1999. — 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1.
Даценко. — Львів: Світ, 2001. — 471 с.

9. Катернога М.Т. Українська криниця. — К.: Техніка, 1996. — П2 с.

10. Никберг Й.Й. Гигиена больниц. — К.: Здоров’я, 1993. — 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення
// Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.

Похожие записи