Реферат з гігієни

На тему:

Гігієна праці. Виробничі інтоксикації та їх профілактика

Гігієна праці. Виробничі інтоксикації та їх профілактика

Отрутами, або токсичними речовинами, є речовини, які потрапляючи в
організм, навіть у невеликій кількості мають шкідливу дію на організм.
Шкідлива дія токсичних речовин зумовлена тим, що вони, взаємодіючи з
тканинами організму, порушують їх хімічну структуру та фізіологічні
функції. Високі концентрації отрут короткочасної дії або ж невеликі
довготривалої дії зумовлюють стійкі патологічні зміни в організмі.

Виробничі отруєння поділяють на гострі та хронічні. Гострі виникають
через короткий проміжок часу після дії токсичної речовини на організм
(відразу). Хронічні розвиваються повільно, і характерною їх рисою є те,
що патологічні зміни, викликані дією отрути, поступово наростають. Деякі
речовини діють відразу (гази, кислоти, луги). Гострі й хронічні отруєння
відрізняються не лише строками виникнення патологічних змін, але і
формою прояву й ураженням різних органів та систем організму.

Цілий ряд токсичних речовин в одних випадках можуть викликати гострі, а
в інших — хронічні отруєння (бензол, хлор, фосфор, ртуть та її сполуки
тощо). Хронічні отруєння є наслідком дії речовин, які мають здатність
кумулюватися в організмі.

Шляхи проникнення отрут в організм переважно дихальні. Потрапляють вони
також через шкірні покриви і рідше — через шлунково-кишковий тракт.
Знання шляху, через який отруйні речовини потрапили в організм, є дуже
важливим з гігієнічної точки зору. Це дає змогу вирішити питання
профілактики виробничих отруєнь.

Всмоктування отруйних речовин через дихальні шляхи відбувається досить
інтенсивно. Цьому сприяють анатомо-фїзіологічні особливості слизових
оболонок. Найбільше значення має процес всмоктування в глибоких
дихальних шляхах. Із альвеол токсичні речовини проникають у велике коло
кровообігу. Цей шлях більш важливий, ніж через шлунково-кишковий тракт,
тому що в цьому випадку отрути не проходять через печінку, яка відіграє
важливу роль у їх нейтралізації.

При проникненні токсичних речовин через шлунково-кишковий тракт вони
проходять через печінку, де нейтралізуються. Крім того, в кислому
середовищі шлунку отрути можуть знешкоджуватися.

Токсичні речовини виділяються з організму нирками, через шкіру (анілін,
нітробензол), молочні та слинні залози (свинець, ртуть, миш’як),
кишечник.

Деякі токсичні речовини мають здатність накопичуватися (ку-мулюватися) в
організмі й виділятися поступово. Розрізняють два види кумуляції —
матеріальну, коли відбувається накопичення отрути в тканинах, І
функціональну, коли спостерігається наростання порушення функції органу.
Так, важкі метали депонуються в печінці, кістках, підшлунковій залозі І
інших тканинах. Тільки під впливом особливих умов речовини, що
депонувалися, потрапляють у кров і можуть викликати отруєння організму.
До факторів, які зумовлюють вихід токсичних речовин з депо, слід
віднести стани, що супроводжуються значним підвищенням температури,
надмірне вживання алкоголю, що у свою чергу, викликає отруєння
організму.

Токсична дія хімічних речовин залежить від багатьох причин. Мають
значення його хімічна структура, фізичний стан, дисперсність,
розчинність, концентрація, тривалість дії. Чим більша розчинність
токсичних речовин, тим більше виражена їх дія. Чим вища концентрація
токсичних речовин в повітрі й чим триваліший час їх дії, тим більший
ступінь отруєння організму.

Необхідно відзначити, що в виробничих приміщеннях нерідко можна виявити
не одну токсичну речовину, а декілька. Отже, має місце комбінований
вплив токсичних речовин. Одночасно вони можуть діяти в одному чи в
протилежному напрямках, підсилюючи чи послабляючи дію одна другої’.

Несприятливі умови зовнішнього середовища можуть підсилювати дію
токсичної речовини, особливо це стосується температури повітря. Висока
температура призводить до розширення судин, підсилення кровообігу,
прискорення дихання, що сприяє кращому проникненню отрути. Іноді має
значення вологість повітря. Вона підсилює токсичний ефект деяких
речовин: соляної кислоти тощо.

Вагоме значення має Індивідуальна чутливість організму. Перенесені
захворювання, загальне ослаблення організму знижують опірність до
токсичних речовин. У таких людей перебіг Інтоксикації значно важчий та
триваліший.

Профілактичні заходи щодо боротьби з професійними отруєннями:

— заміна токсичних речовин, що використовуються на виробництві,
не-токсичними чи малотоксичними там, де це можливо;

— встановлення гра-нично допустимих концентрацій токсичних речовин в
повітрі робочої зони підприємств і систематичний контроль за станом
повітряного середовища на виробництві;

— допускати працівників до роботи з токсичними речовинами лише в
спецодязі, протигазі чи респіраторі (рис. 9.4). Важливе значення має
також дотримання правил особистої гігієни;

Рис. 9.4. Види респіраторів для захисту органів дихання від пилу:

А — протиаерозольиий типу «Пелюсток»; Б -патронний протиасрозольний; В
респіратор РПГ-67;Г-універсальниЙгазопщ Єзахисний респіратор.

— механізація виробничих процесів, яка виключає безпосередній контакт
працівників з токсичними речовинами;

— раціональна вентиляція виробничих приміщень, обов’язкове проведення
роботи з токсичними речовинами у витяжних шафах;

— санітарний інструктаж і навчання працівників безпечних методів
використання токсичними речовинами;

— проведення попередніх та періодичних медичних оглядів, мета яких —
виявлення професійних захворювань на ранніх стадіях;

— спеціальне (дієтичне) харчування з лікувально-профілактичною метою
повинно містити продукти, які послаблюють вплив отрути, підвищують
опірність організму до дії токсичних хімічних речовин;

— скорочення тривалості робочого дня та водночас збільшення тривалості
щорічної відпустки.

Виробничий травматизм

Під виробничою травмою розуміють ушкодження, яке виникло в працівників
чи службовців при виконанні роботи на території виробничого підприємства
чи установи і спричинило порушення цілісності тканини або функції органа
чи організму в цілому.

Розрізняють такі види виробничих травм:

— механічні — від рухомих частин машин, ручного Інструмента, падаючих
предметів тощо;

— термічні — від прямого контакту з парою, гарячою рідиною, полум’ям,
розплавленим металом;

— хімічні — від концентрованих хімічних речовин (кислот, лугів);

— електричні — від контакту з електричним струмом, обриву проводів
тощо.

Єдиної класифікації причин виробничого травматизму не існує. Розрізняють
три групи причин виробничого травматизму; технічні, організаційні та
санітарно-гігієнічні.

До технічних причин відносять недосконалість конструкцій машин і
устаткування, самого технологічного процесу, несправність верстатів,
машин, ручного інструменту, відсутність чи недосконалість захисної
техніки, устаткування.

До організаційних причин — неправильну організацію трудового процесу,
застосування небезпечних методів праці, недотримання правил техніки
безпеки, відсутність Індивідуальних засобів захисту.

Серед санітарно-гігієнічних, причин слід відзначити порушення
санітарно-гігієнічного режиму на виробництві, погане освітлення, високу
температуру та вологість повітря чи надмірно низьку температуру,
виробничий пил, високу концентрацію токсичних речовин у повітрі,
забрудненість приміщення, сильний шум тощо.

Виробничий травматизм умовно можна поділити на дві групи (промисловий та
сільськогосподарський), оскільки за умовами виникнення, характером та
локалізацією, а основне, наданням медичної допомоги та заходами, щодо
попередження травматизму вони суттєво відрізняються.

Промисловий травматизм — це пошкодження, різні за характером, що були
отримані на виробництві.

Основні заходи щодо боротьби з травматизмом:

— контроль за обладнанням, інструментами, за достатнім огородженням
частин, що рухаються;

— покращення природного та штучного освітлення;

— систематичний нагляд за дотриманням правил техніки безпеки;

— забезпечення всіх робітників засобами індивідуального захисту і
контроль за їх використанням під час роботи;

— проведення заходів щодо боротьби з втомлюваністю, покращення
зовнішнього виробничого середовища, раціоналізація режиму праці та
відпочинку.

Механізація сільськогосподарського виробництва, зростання культури
трудівників села, заходи з охорони праці знизили травматизм у
сільськогосподарському виробництві. Найважчі травми спостерігаються у
тваринницьких і бурякосійних господарствах, які мають низький рівень
механізації, порівняно з іншими господарствами. Найбільше травмуються
особи, зайняті на польових роботах (у рільництві).

Основним запобіжним заходом проти травматизму на тракторах є заміна
ручного запуску механічним, своєчасний ремонт, регулювання та усунення
неполадок також може бути профілактикою травматизму. Щоб запобігти
травматизму в тваринництві, обслуговуючий персонал повинен вивчити
звички і поведінку тварин та обережно з ними поводитися.

Гігієна праці жінок

Активна трудова діяльність жінок поставила перед гігієністами проблему
раціональної організації їх праці з урахуванням анато-мо-фізіологічних
особливостей жіночого організму, щоб робітниця могла без втрат здоров’я
займатися професійною діяльністю.

Усі професійні шкідливі фактори за характером впливу на жіночий організм
можна поділити на три групи:

а) ті, що однаково впливають на організм незалежно від статі;

б) несприятливі для жіночого організму, але безпечні для генеративної
функції;

в) які загрожують генеративній функції жінки.

Дуже небезпечний з точки зору несприятливих наслідків для здоров’я жінки
взагалі ранній початок виробничої діяльності, коли шкідливі виробничі
фактори негативно впливають на незміцнілий організм, що перебуває в
стадії статевого дозрівання.

Важка фізична праця не проходить безслідно для дІтонароджу-вальної
функції. Серед жінок, які виконують важку фізичну роботу, досить великий
відсоток самовільних абортів, завчасних чи затяжних пологів, підвищена
кількість неправильних положень плода. У зв’язку з механізацією
виробничих процесів, знизилася частка важкої фізичної праці, що
відіграло певну роль в оздоровленні. Негативно діє на жіночий організм
робота, що пов’язана з вимушеним положенням тіла.

Законодавством передбачено ряд заходів щодо охорони і гігієна праці
жінок.. Так, забороняється працювати їм у важких та шкідливих для
здоров’я умовах (з рідким металом, кочегарами тощо). Не допускаються
жінки до праці під землею, у гірничодобувній промисловості, на
будівництві й у підземних спорудах.

Законодавство допускає навантаження і розвантаження вантажів жінками
вагою не більше 20 кг (удвох на ношах — 50 кг, враховуючи вагу нош), на
триколісній тачці — 100 кг, у вагонетках на рейках — 100 кг.

Ряд заходів передбачено відносно вагітних жінок. Декретна відпустка
становить 172 календарних дні. На час декретної відпустки зберігається
місце роботи. Вагітних жінок переводять на легшу роботу зі збереженням
заробітної плати (якщо вона відрізняється).

На роботах з шкідливими умовами праці жінки мають право на пенсію у віці
45 років при стажі роботи не менше як 15 років.

Гігієна та охорона праці підлітків

Підлітками офіційне законодавство вважає молодь у віці коли від 15 до 18
років. Основною особливістю цього віку є високий рівень основних
функцій, швидкий ріст та фізичний розвиток організму, перебудова
ендокринної і вегетативної нервової систем, нервово-психічної сфери та
обміну речовин.

Тому при розробці конкретних заходів і регламентацій з гігієни праці
підлітків ї їх медичного обслуговування треба брати до уваги
анатомо-фізіологічні особливості.

Підлітки більше, ніж дорослі, чутливі до впливу професійних
шкідливостей. Тому слід приділити увагу контролю за тим, щоб підлітки в
процесі своєї професійно-виробничої діяльності не зазнавали впливу
токсичних речовин. Адже процес дихання і кровообігу в підлітків має свої
особливості, зокрема, хвилинний об’єм повітря на 1 см2 поверхні легень у
дітей більший, що може зумовити швидку адсорбцію токсичних речовин.

У системі охорони праці підлітків велике значення має профілактика
травматизму. Травматизм серед підлітків вищий. А причиною є недотримання
правил техніки безпеки, Ігнорування засобами індивідуального захисту,
порушення порядку та необережність на робочому місці.

Створено чітку систему охорони праці підлітків. Так, заборонено приймати
на роботу неповнолітніх, використовувати працю підлітків на важких і
шкідливих для здоров’я виробництвах, допускати їх до нічних і надурочних
робіт. Передбачено ряд пільг. Серед них — скорочення тривалості робочого
дня. Для підлітків віком 16-18 років встановлено 6-годинний робочий день
і літній відпочинок тривалістю І календарний місяць. Підлітків до
18-річного віку, які працюють на підприємствах і установах, заборонено
залучати до наднормованої роботи, роботи в нічну зміну, а також до
участі в роботах, що потребують перенесення чи переміщення вантажів.

Для юнаків 16-18 років вага вантажу, який переміщують вручну, не повинна
перевищувати 16 кг, а для дівчат — 10 кг. При перевезенні одноколісними
тачками загальна вага вантажу не повинна перевищувати 50 кг, а
двоколісними — 57 кг. Дівчатам перевозити вантажі заборонено.

Гігієна праці з отрутохімікатами

У виробничій діяльності людям часто доводиться мати справу з хімічними
речовинами різної токсичності. Для захисту рослин від хвороб, шкідників
І бур’янів часто використовують високотоксичні для людини пестициди. За
хімічним складом пестициди поділяються на сполуки, що містять
неорганічні речовини (миш’як, фтор, барій, сірка, мідь, хлор і бор);
пестициди рослинного, бактеріального і грибного походження (піретрини,
анабазини, нікотин, бактеріальні препарати й антибіотики); найбільшою
групою пестицидів високої біологічної активності є органічні сполуки
(хлороорганічні, фосфороорганічні, похідні карбамінової, тіо- і
дитіокарбамінової кислот, ртутєорганічні сполуки і комбіновані
ртутєвмісні препарати, хлор- і нітропрохідні фенолу). Вони
використовуються для боротьби з комахами, тваринами, молюсками
(інсектициди, зооциди, акарициди); з грибними і бактеріальними хворобами
рослин (фунгіциди); з бур’янами і небажаними рослинами (гербіциди,
дефоліанти). Вони можуть застосовуватися у вигляді порошків, гранул,
розчинів, емульсій, аерозолів І фумігантів, отруйних приманок,
антисептичних та інсектицидних мил, фарб, лаків, паперу. Для догляду
лікарняних і допоміжних приміщень також можуть використовуватися
отрутохімікати, в тому числі і дезінфекційні засоби.

При підготовці робочих розчинів, емульсій, суспензій тощо, обробці
рослин і тварин, протруюванні насіння, а також при ремонті апаратури,
догляді за рослинами та порушенні правил безпеки, під час роботи можуть
виникати отруєння пестицидами.

Працюючи з отрутохімікатами, використовують індивідуальні засоби
захисту: спецодяг (рис. 9.5.), гумові рукавички, спецвзуття, щитки,
окуляри (рис. 9.6). В жарку погоду всі роботи проводять вранці або
ввечері при мінімальній температурі й швидкості руху повітря. Якщо рух
повітря перевищує 4 м/с, опилення і обприскування рослин не
дозволяються. Після закінчення роботи рукавички

ж І к

Рис. 9.5. Види основного спецодягу*

А — куртка; Б — штани; В — комбінезон; Г — напівкомбінезон; Д — жилет; Е
— шлем; Є — рукавиці; Ж — фартух; 3 — наплічник; Й — наколінник; І —
бахіла; К — гамаші.

А

Рис. 9.6. Різні види окулярів і щитків для захисту очей від пошкодження:

А — окуляри: 1 — відкриті; 2 — відкриті відкидні; 3 — закриті з прямою
вентиляцією;

4 — закриті з непрямою вентиляцією; 5 — закриті герметичні; б — подвійні
відкриті;

7 — захисні з металізованими стіклами.

Б — щитки: 1 — з безкольоровим ударостійким корпусом; 2 — з сітковим
корпусом;

З — для прокатників; 4 — ручний з непрозорим корпусом; 5 —
зварювальника; б -пневмошлем.

миють в 5 % розчині кальцинованої соди і промивають у чистій воді.
Спецодяг звільняють від пилу і 8-12 год провітрюють.

Широко застосовують пестициди у теплицях. У період вегетації
використовують хлоро- І фосфороорганїчні пестициди, похідні карбамІнової
кислоти. Максимальне насичення повітря пестицидами настає через 6-Ю
годин після завершення обробітку рослин І підтримується на такому рівні
20-70 годин. Концентрація пестицидів у повітрі часто перевищує допустимі
рівні в 1,8-2,1 раза. Відновлення робіт у теплицях після проведення
обробки рослин і грунту сумішшю акарицидів, інсектицидів і фунгіцидів
дозволяється не раніше ніж через 50 годин. При обробці карбатіоном цей
строк складає 5 діб, після використання нематоцидів фумігантної дії (ДД,
ДДБ, тіазон тощо) — 20 днів, системної дії — 10 днів. Роботи, пов’язані
з розпушуванням грунту, проводяться не раніше ніж через 5 днів після
обробки рослин пестицидами. При аварійних ситуаціях використовують
засоби індивідуального захисту.

На поверхні рослин, обладнанні й комунікаціях теплиць пестициди
зберігаються не менше 10 діб. У цей період всі роботи, пов’язані з
контактом із забрудненими поверхнями (в тому числі ремонтні), слід
проводити в спецодязі. Підлогу приміщень, забруднених пестицидами і
біопрепаратами в теплицях, миють розчином кальцинованої соди (200-300 г
соди на відро води) і 10 % хлорного вапна.

При теплицях, складах агрохімікатів (пестицидів, біопрепаратів,
мінеральних добрив) і машиноремонтних майстернях слід мати окремі
побутові й допоміжні приміщення з душовими окремо для чоловіків і жінок.
У теплицях з кількістю працівників не менше ЗО чоловік організовують
кімнати для споживання їжі, обладнані необхідними меблями, умивальниками
зі змішувачами гарячої і холодної води, електрокип’ятильником.

Осіб, які займаються приготуванням ґрунтових сумішей, підживленням
рослин органічними добривами (гній, пташиний послід тощо), а також тих,
які контактують з грунтом, обробленим органічними добривами, працюють у
теплицях з біологічним обігрівом, після закінчення вегетаційного періоду
обстежують на гельмїнто-носійство. У разі виявлення гельмінтоносії
піддаються дегельмінтизації.

Для профілактики шкірних захворювань працівники розчинних вузлів і
хімзахисту теплиць та тепличних комбінатів повинні щоденно перед
початком роботи змащувати відкриті ділянки шкіри захисними кремами.
Осіб, які працюють з пестицидами або контактують з ними (майстри
тепличного виробництва, працівники розчинних вузлів, хімзахисту, складів
агрохімзасобів, слюсарі-ремонт-ники, агрономи та ін.) забезпечуються
спецхарчами (знежиреними і вітамінізованими молочними продуктами). Для
стабілізації водно-сольового балансу організму тих, хто є в теплицях,
забезпечують у необхідній кількості (з врахуванням кліматичних
особливостей і сезону року) питвом (квасом, чаєм, відваром шипшини тощо)
з доставкою їх в кімнати для приймання їжі та відпочинку.

Гігіета праці середнього медичного персоналу

Безпосередній догляд за хворими і виконання призначень лікаря вимагають
від медичних сестер різних дій. Робочий день медсестри починається з
вирішення організаційних питань та участі в обході хворих, що займає в
середньому 1,5-2,0 години. Після цього основна увага приділяється
виконанню вказівок лікаря. Залежно від характеру роботи, функціонального
призначення кабінетів, палат, відділень робота може мати статичний,
динамічний характер з напруженням окремих груп м’язів, порушенням
функції деяких органів і систем.

Медична сестра повинна забезпечити правильне зберігання медикаментів і
роздачу їх хворим, виконання призначень і догляд за хворими (вимірювання
температури тіла, проведення ранкової гімнастики, контроль за
харчуванням, підготовку до рентгенологічних, лабораторних,
функціональних досліджень та операцій, проведення забору біологічного
матеріалу на лабораторні дослідження та відправлення його в
лабораторію), контролювати якість проведен-ної санітарної обробки,
провести зважування хворих, слідкувати за відвідуванням хворих родичами
та організацією передач тощо. Робота з людьми взагалі, а особливо з
хворими, вимагає великого психічного й емоційного напруження. Постійний
контакт з хворими, зокрема з інфекційними, пов’язаний з небезпекою
захворіти.

Робота в рентгенологічних кабінетах і радіологічних відділеннях
пов’язана з негативним впливом іонізуючого випромінювання і постійним
контролем за дозою опромінення. Використання електричних приладів як у
фізіотерапевтичних кабінетах, так і в стаціонарних умовах вимагає
дотримання правил техніки безпеки, передбачених відповідними
Інструкціями.

У відділеннях хірургічного профілю в обов’язки медичної сестри входить
забезпечення своєчасного направлення хворого на операцію чи дослідження,
що вимагають особливих стерильних умов (аортографія, лімфографія,
бронхографія, бронхоскопія тощо).

Середні медичні працівники повинні проводити бесіди на
санітарно-гігієнічні та протиепідемічні теми. Вони зобов’язані вміти
підготувати бесіду на відповідну тему, проілюструвати її відповідним
матеріалом.

Під час роздачі їжі медична сестра контролює, щоб їжу спочатку отримали
важкохворі, які не можуть встати з ліжка. Ослаблених пацієнтів годують.

Середній медичний персонал постійно контактує з родичами, які відвідують
хворих, що лежать у відділенні. Медична сестра повинна не тільки
слідкувати за тим, щоб відвідувачі в палаті були без пальта, плаща тощо,
але і в халаті. Відвідувачам з гострою респіраторною інфекцією
забороняється відвідувати хворих. Дозво»-ляється передавати хворим лише
ті продукти, що зазначені в переліку (згідно з профілем відділення та
захворюванням осіб).

Відповідно до правил внутрішнього розпорядку, ввечері хворі здійснюють
вечірній туалет. Медсестра повинна контролювати його проведення та
допомагати важкохворим.

Багато інструментальних та лабораторних досліджень вимагають попередньої
підготовки. В обов’язки Медичної сестри входить забезпечити хворого
необхідним лабораторним посудом, провести інструктаж щодо правил забору
біологічних середовищ, умов підготовки до тих чи інших інструментальних
досліджень.

Уночі медсестра контролює виконання правил охоронного режиму:
забороняються перебування відвідувачів у відділенні після встановленого
часу, перегляд телепередач, голосні розмови, гра в шахи, шахмати тощо.

Медична сестра повинна чітко виконувати свої функціональні обов’язки,
дотримуватись розпорядку дня і виробничої дисципліни, слідкувати за
роботою у відділенні, дотримуватись санітарно-гігієнічного і
протиепідемічного режиму на робочому місці.,

Заходи щодо профілактики СНІДу

Особливої уваги і проведення санітарно-протиепідемічних заходів вимагає
робота з хворими на СНІД і ВІЛ-інфікованими. Протягом останніх років
синдром набутого імунодефіциту (СНІД) має тенденцію до глобального
поширення. У США — країні, де вперше ідентифіковано дану інфекцію і
виявлено максимальну кількість хворих, — до травня 1987 року від СНІДу
померло 20000 чоловік, захворіло 35000, у 150000 виявлено ознаки,
пов’язані з захворюванням (преСНЩ). Вірусоносіями є не менше як 2 млн.
чоловік. Кожних 9-12 міс. кількість хворих подвоюється. Ці цифри
набувають особливої значущості з огляду на те, що СНІД до цього часу є
невиліковним захворюванням, що значною мірою залежить від великої
генетичної мінливості збудника. Складність проблеми зростає з
відсутністю ефективних методів лікування і профілактики.

За даними ВООЗ, СНІД у різних країнах світу набув значного поширення. До
кінця 1990 року в Україні було зареєстровано 224 вірусоносії у 17
областях. За наявних темпів зростання кількості інфікованих до 2000 року
в Україні прогнозується 300 тисяч осіб, інфікованих вірусом. Джерелом
інфекції є також велика група вірусоносіїв. Вважають, що на 1 хворого на
СНІД припадає 100-300 вірусоносіїв.

СНІД передається статевим шляхом, через кров та внутрішньо-утробно і
клінічне проявляється генералізованими лімфоаденопа-тіями, різними
вторинними інфекціями, пухлиноподібними ураженнями шкіри за типом
саркоми Капоші, пневмонією, стрептококовим менінгітом.

Ця інфекція не передається в результаті випадкових побутових контактів,
на роботі або в навчальному закладі, при рукостисканні, обіймах, кашлі,
чханні, через столові прибори, питну воду і продукти, одяг і постільну
білизну, при відвідуванні басейну, бані, туалету, користуванні спільним
телефоном тощо.

У хворих ВІЛ збудник виявляють у багатьох біологічних середовищах
організму. Найбільша концентрація його в крові, спермі, вагі-нальних
виділеннях, спинномозковій рідині, плевральному випоті, грудному молоці.
Значно нижча — в слині, сльозах, поті, сечі, блювотних масах.

Особи, які доглядають хворого, при контакті з кров’ю, екскрементами,
спермою чи вагінальними виділеннями особливо повинні дотримуватись
заходів безпеки. Якщо немає гумових рукавичок, користуються пластиковими
мішками або водонепроникним папером.

Обладнання та інструментарій для сестринських процедур слід мити окремо,
використовувати 0,5 % хлорне вапно, ізопропіловий спирт, мило, йод
спиртовий. Забруднені відходи по догляду за хворими треба спалити або
закопати в землю.

Особливо небезпечним є передавання ВІЛ- інфекції у медичних закладах.
Інфікування медпрацівників можливе шляхом контакту з відкритими ранами
або нанесення травм ін’єкційними голками чи іншими гострими
інструментами, забрудненими кров’ю або рідкими середовищами організму
ВІЛ-інфікованого. Необхідно остерігатися потрапляння крапель інфікованої
крові або інших рідких середовищ на слизові оболонки.

Інфікування пацієнтів можливе через заражені інструменти (голки, шприци
та інші колючі та ріжучі інструменти), які використовують повторно без
достатньої дезінфекції І стерилізації, в результаті переливання
ВІЛ-інфікованої крові, пересадки шкіри, при використанні донорської
сперми, трансплантації органів від людини, Інфікованої ВІЛ.

У разі випадкової травми руки не треба торкатись руками до очей, рота.
Слід промити травмоване місце водою з милом, двічі продезінфікувати 5 %
спиртовим розчином йоду або 70 % етиловим спиртом і накласти асептичну
пов’язку. Якщо на шкірі рук є ушкодження (дерматит, тріщини, порізи), то
виконувати маніпуляції з кров’ю або іншими рідкими середовищами
інфікованого хворого слід у гумових рукавичках. Відразу після
маніпуляції необхідно руки помити з милом. Забір крові для лабораторного
дослідження необхідно проводити в гумових рукавичках, при цьому
обов’язково користуватись механічними піпетками. Зразки крові й рідких
середовищ, які потрібно транспортувати, поміщають у подвійні контейнери
з надійними кришками. Не можна допускати забруднення досліджуваним
матеріалом зовнішніх стінок контейнерів. Усі інструменти, які повторно
застосовують, після кожного використання необхідно очистити,
продезінфікувати та простерилізувати.

При пересадці шкіри, внутрішніх органів, донорської сперми, необхідно
перевіряти донорів на наявність антитіл до ВІЛ-інфекції шляхом
тестування.

Дезінфекції підлягають усі предмети, які мали контакти зі слизовими
оболонками. Предмети, які не можна стерилізувати (оптичні прилади), а
також ті, Ідо повинні бути знезараженими, але не потребують стерилізації
(судна, сечоприймачі), занурюють у розібраному вигляді на ЗО хвилин у
дезінфікувальнї розчини — (1 % хлорамін, 0,5 % розчин хлорного вапна, 70
% етиловий спирт, 2 % глютаральдегід, 3 % фенол або нізол, 3-6 % перекис
водню) або кип’ятять протягом 20 хвилин. При стерилізації повністю
знищуються всі мікроорганізми. Стерилізацію проводять в автоклаві,
су-хожаровій шафі іонізуючим опроміненням тривалістю 2,5 години. Для
ін’єкцій найкраще користуватись одноразовими інструментами (шприци,
голки), внутрішньовенні інфузії треба проводити лише одноразовими
системами.

ЛІТЕРАТУРА

1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. — М.:
Медицина, 1988. — 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого
господарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України
23.12.1996р. №383.

3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. — К.: Вища
школа, 1983. — 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. — М.:
Медицина, 1989. — 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін.
Навч. посібник — К: Здоров’я, 1999. — 568 с.

6. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина,
організація та економіка охорони здоров’я. — Тернопіль-Київ-Вінниця:
Лілея, 1997. — 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна
з основами екології; Навчальний посібник. — К.: Здоров’я, 1999. — 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1.
Даценко. — Львів: Світ, 2001. — 471 с.

9. Катернога М.Т. Українська криниця. — К.: Техніка, 1996. — П2 с.

10. Никберг Й.Й. Гигиена больниц. — К.: Здоров’я, 1993. — 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення
// Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.

Похожие записи