Реферат на тему:

Гігієна навчання та фізичного виховання дітей шкільного віку

Гігієнічна характеристика вікових анатомно-фізіологічних особливостей
дітей шкільного віку. Шкільна гігієна, галузь гігієнічної науки, що
вивчає вплив різних зовнішніх факторів – природних та штучно створених в
умовах праці і побуту – на організм учнів, на стан їх здоров’я та
фізичний розвиток.

Всі завдання шкільної гігієни тісно пов’язані з працею викладачів
фізичного виховання. Від них вимагається уміння використовувати знання
гігієни для вирішення питань, які стосуються нормування фізичних
навантажень під час занять фізичною культурою і спортом, умов їх
проведення, визначення їх місця в режимі дня школярів та ін.

Дитячий організм знаходиться у стані безперервного росту і розвитку. Під
ростом мають на увазі зміни організму, що характеризуються кількісними
показниками, а під розвитком – якісні зміни органів і тканин.

Розрізняють наступні періоди дитинства: дошкільний – до 7 років,
молодший шкільний – від 7 до 12 років, середній – від 12 до 16 років і
старший – від 16 до 17-18 років. На кожному віковому етапі відбуваються
певні морфологічні та функціональні зміни, знання яких потрібно для
вірної організації навчання і виховання дітей, їх фізичного розвитку і
створення належних умов зовнішнього середовища. Недотримання гігієнічних
норм і правил може погіршити нормальний розвиток організму і спричинити
захворювання.

У дітей молодшого шкільного віку кісткова система відрізняється
недостатньою міцністю через те, що в її складі більше органічних речовин
ніж мінеральних (кальцій, фосфор, магній). Це спричинює деформації
хребта при неправильному положенні тіла, наприклад під час читання або
письма. Процес окостеніння кісток рук закінчується лише до 10-13 років,
що важливо враховувати при навчанні дітей писати (неприпустимо
перевантаження цією роботою, особливо на першому році навчання).

М’язова тканина у цей період починає прискорено розвиватися, проте
збільшення об’єму м’язів і зростання сили відбуваються нерівномірно:
розвиток крупних м’язів тулуба, переважно спини, плеча, передпліччя,
стегна, відбувається скоріше, мілкі ж м’язи, наприклад кистей рук, ще
значно відстають у розвитку. Це утруднює виконання дрібних і точних
рухів, їх координацію. Діти зазначеного віку ще неспроможні до тривалої
м’язової діяльності, що пов’язана з більш-менш значним напруженням сил.

Розвиток моторики залежить не лише від стану кістково-м’язового апарату,
але й від рівня розвитку ЦНС. Недосконалість рухів у дітей цього віку
обумовлено недостатнім розвитком координаційних механізмів у корі
головного мозку. Для них притаманною є мінливість нервових процесів,
переважання процесів збудження над процесами гальмування. Цим
пояснюється мінливість уваги і швидка стомлюваність. Потрібно
враховувати це під час організації як розумової, так і фізичної праці,
нормуючи тривалість, характер і величину навантажень і плануючи більше
перерв для відпочинку.

У дітей середнього шкільного віку кісткова тканина має таку ж структуру,
як і у дорослих, проте процес її формування продовжується. Окостеніння
хребта може бути ще не завершеним, тому зберігається небезпека його
викривлення та інших порушень постави під час тривалих напружень і
неправильному положенні тіла. Внаслідок частого стискування грудної
порожнини, наприклад спираючись на край парти, можливі зміни форми
грудної клітини, що спричиняє порушення нормальної функції легень і
серця. Через неповне зрощення окремих кісток скелету, зокрема тазу, під
час стрибків з висоти на тверду поверхню можуть виникнути зміщення
тазових кісток з невірним зрощуванням в подальшому. Такі зміни форми
тазу у дівчат можуть в майбутньому несприятливо відбитися на пологах.
Через незавершеність процесів окостеніння скелету неприпустимі надмірні
фізичні навантаження, особливо однобічного напруження, і рекомендуються
помірні, посильні фізичні вправи, які сприяють зміцненню кісткової
тканини і виправленню можливих порушень постави.

М’язова система характеризується посиленим ростом м’язів і збільшенням
їх сили, особливо у хлопчиків. Підвищується здатність організму до
тривалішої м’язової роботи, удосконалюється координація рухів. Проте
навантаження на силу і витривалість долаються ще погано; краще і швидше
опановуються швидкісні вправи.

Середній шкільний вік співпадає з початком статевого дозрівання, який
триває у дівчат з 12-14 до 17-18 років і у хлопців з 14-15 до 19-20
років. В цей період, особливо на початку, спостерігається підвищена
збудливість нервової системи та її мінливість, що негативно відбивається
на пристосуванні до фізичних навантажень і наступному відновному
періоду. Через це при організації занять Фв потрібний індивідуальний
підхід. При дотриманні цієї вимоги та раціональній методиці, фізичні
вправи можуть сприяти нормалізації загострених реакцій на зовнішні
подразники і процесу статевого дозрівання.

У старшому шкільному віці формування кісткової та м’язової систем майже
завершується. Відбувається прискорений ріст тіла у довжину, значне
зростання маси і найбільший приріст станової сили. Інтенсивно
розвиваються дрібні м’язи та удосконалюється точність і координація
дрібних рухів. Показники фізичного розвитку поступово наближуються до
показників дорослої людини. У цей період вже доступна спеціалізація у
будь-якому виді спорту.

Функціональний розвиток головного мозку досягає значної досконалості,
стають можливими найточніші та найскладніші форми його аналітичної та
синтетичної діяльності, посилюються гальмівні процеси, удосконалюються
процеси диференціювання та ін.

Крім наведених анатомно-фізіологічних особливостей, які притаманні
дитячому організму, дуже важливо для вірної організації фізичного
виховання має урахування вікових змін серцево-судинної, дихальної та
ендокринної систем, органів чуттів, травлення і обміну речовин (треба
пригадати матеріал вікової фізіології). Розвиток, формування і
удосконалення окремих органів і систем відбуваються не ізольовано, а у
взаємозв’язку – розвиток одних органів впливає певним чином на розвиток
інших.

Гігієнічні вимоги до форм оздоровчих фізичних вправ (ОФВ), структури,
змісту і дозування навантажень на одному занятті. Під час занять ОФВ
вирішуються виховні, освітні і оздоровчі завдання. Складовими оздоровчих
завдань є: розвиток і підтримка рухових якостей на рівні гігієнічних
нормативів, підготовка до переходу на новий рівень функціонування з
підвищенням розумової та фізичної працездатності, відновлення
нормального рівня функціонування організму, його окремих систем і
органів при втомі або перебуванні в умовах, що утруднюють нормальну
функцію.

Ці завдання вирішуються шляхом використання різноманітних за структурою
та інтенсивністю Фв, що застосовуються у певних формах фізичної культури
(формах ОФВ).

Найпоширенішими формами ОФВ є: урок фізичного виховання у дитячому
садку, школі, вузі, тренування у групах здоров’я, у секції масового
спорту, самостійне тренування, ранкова зарядка, вправи на початку
роботи, прогулянки, малорухомі ігри.

В залежності від основних гігієнічних завдань всі форми ОФВ можна
поділити на три групи: розвиваючи – до неї належать урок фізичного
виховання, тренування в групі здоров’я, самостійне тренування;
підготовчо-стимулюючи – ранкова зарядка, зарядка після денного сну,
вправи на початку роботи; відновні (активного відпочинку) – прогулянки,
туристські походи на невеликі відстані, малорухливі ігри, фізкультпаузи
і фізкультхвилинки. Проте варто зазначити, що у кожній формі занять,
поруч з основним завданням, у певній мірі вирішуються й решта.

Гігієнічні вимоги до структури, змісту і дозування навантажень
розвиваючих форм занять ОФВ. До розвиваючих форм занять ОФВ належать:
урок фізичного виховання в школі, заняття фізичними вправами в дитячому
садку, у вузах, тренування. Ці форми занять вирішують одне гігієнічне
завдання – розвиток і підтримка рухових якостей на рівні гігієнічних
нормативів. Тому і гігієнічні вимоги до їх структури, змісту і дозування
навантажень в принципі однакові і полягають у наступному: на кожному з
цих занять повинен бути отриманий терміновий і відставлений тренувальний
ефект, достатній для кумулятивного ефекту, що забезпечує розвиток і
підтримку основних рухових якостей на рівні гігієнічних нормативів:
структура, зміст і дозування навантажень кожного заняття повинні
забезпечувати профілактику негативного впливу фізичних вправ на здоров’я
(перенапруження, травми). Для виконання зазначених вимог структура
заняття повинна містити три частини – підготовчу, основну і заключну.

У підготовчій частині виконуються вправи, які підвищують працездатність
організму, його систем і органів, що дозволяє, з одного боку, виконувати
більш інтенсивні навантаження і з іншого – зменшити ризик їх негативного
впливу (травми, перенапруження). Для вірного виконання розминки важливо
розуміти її фізіологічні механізми. Прості рухи без великої амплітуди та
обтяжень викликають виділення в середину суглобів синовіальної рідини,
яка оберігає суглобові хрящі від безпосереднього тертя і тим самим від
їх пошкодження і захворювань – остеохондрозу та його ускладнень
(артрозу, радикуліту при остеохондрозах суглобів хребта).

Не рекомендується починати тренування з бігу, оскільки в кульшових,
колінних, гомілковостопних суглобах, в суглобах хребта ще немає
достатньої кількості синовіальної рідини, а під час бігу після фази
польоту в кожному кроці відбувається приземлення з досить сильною
ударною хвилею на суглоби ніг і хребта, тому до бігу потрібно виконувати
елементарні рухи в суглобах ніг і хребта (присідання, махові рухи ніг,
підйоми на пальці ніг, нахили і оберти тулуба та шиї у вихідному
положенні стоячи або під час ходьби). Якщо ці рухи будуть спрямовані на
розтягування збільшиться еластичність сухожилок і зв’язок, що захистить
їх від розриву при більш потужних зусиллях в основній частині заняття.

Оптимальні умови для найефективнішої праці м’язів створюються, коли їх
температура досягає близько +38?С. При цьому зменшується їх в’язкість,
витрати енергії на внутрішнє тертя, м’язи набувають здатності виконувати
рухи найшвидше і найпотужніше, зменшується можливість їх розриву та
пошкодження.

Для підготовки організму до виконання інтенсивних навантажень потрібно
посилити функцію аеробної системи. Період впрацьовування останньої
близько 3 хв і тому для стимуляції її функції потрібно не менше 3 хв, а
краще 5-6 хв навантаження на рівні 50% від МСК (130-150 уд/хв) – це може
бути біг помірної інтенсивності. За цей період активізується апарат
зовнішнього дихання, зростає кількість функціональних одиниць
бронхоальвеолярної системи і забезпечується координація їх функцій із
системою легеневого кровообігу; зростає кількість активних судин
(артеріол, капілярів, венул, лімфатичних протоків – робоча гіперемія) в
скелетних м’язах; поступово підвищується ударний об’єм та хвилинний
об’єм кровотоку, збільшується спроможність систем крово- та лімфообігу
виводи продукти обміну з працюючих м’язів. Останній чинник є важливим
для профілактики локальних м’язових перевтом. Тому аеробна розминка
важлива перед інтенсивними анаеробними навантаженнями (силовими,
швидкісними). Посилення кровообігу в шкірі сприяє підвищенню
тепловіддачі і попередженню перегрівання.

У процесі розминки посилюється тонус нервової системи, покращується
координація рухів, зменшується ризик травм і пошкоджень при виконанні
технічно складних вправ.

Таким чином, розминка у будь-якому розвиваючому занятті ОФВ повинна
включати гімнастичні вправи у всіх суглобах з помірними зусиллями на
розтягування з метою підготовки до інтенсивних навантажень м’язів і
суглобів і циклічні вправи (біг), які стимулюють функцію анаеробної
системи, які сприяють підготовці до основної частини занять практично
усіх систем організму і особливо серцево-судинної та дихальної систем.
Перша частина розминки має переважно підготовчу функцію, друга –
розвиваючий ефект.

Основна частина заняття (ОЧЗ) ОФВ змінюється в залежності від форми
(урок, тренування та ін.), умов і місця занять, віку та статі, тих хто
займається.

Загальною гігієнічною вимогою до структури, змісту та дозування
навантажень ОЧЗ ОФВ є те, що вони повинні забезпечувати належний
тренувальний ефект для досягнення та збереження відповідного рівня
рухових якостей гігієнічного нормативу. Для вирішення цього завдання
повинен бути виконаний певний об’єм спрямованих вправ протягом тижня.
Тому зміст кожного заняття повинен будуватися з урахуванням загально
тижневого комплексу ОФВ.

Разом з тим незалежно від кількості та змісту занять протягом тижня на
кожному занятті в ОЧЗ повинні витримувати деякі загальні положення при
виконанні фізичних вправ: 1) на одному занятті доцільно розвивати
декілька рухових якостей, тобто зміст повинен бути комплексним; 2) об’єм
навантаження, щодо розвитку певної якості, повинен бути достатнім для
досягнення вираженого термінового та відставленого тренувального ефекту,
що визначається показниками лікарсько-педагогічного контролю та
самоконтролю (приміром, за ознаками втоми);

Навантаження потрібно чергувати за інтенсивністю впливу на
серцево-судинну систему (по ЧСС), за характером енергозабезпечення
(аеробні та анаеробні), за спрямованістю на певні м’язові групи.

Виконання першого положення потрібно для комплексного розвитку рухових
якостей, оскільки лише всебічність, гармонійність фізичної
підготовленості відповідають вимогам здоров’я. Розвиток декількох
рухових якостей на одному занятті підвищує ефективність тренування
кожної з них, оскільки вправам, які мають переважно однобічний вплив
притаманним є і додатковий, але слабкіший вплив на інші рухові якості.
Наприклад, біг на швидкість (короткі відрізки) сприяє переважно вплив на
розвиток швидкісних якостей, проте якщо використовувати з цією метою
лише біг на швидкість, то швидко настає втома, оскільки будуть задіяні
певні структурно-функціональні утворення. Використання стрибкових вправ,
які розвивають швидкісно-силові якості (стрибучість), не лише
урізноманітнить заняття та дещо перенесе акцент впливу на інші
структурно-функціональні утворення, але й буде ефективним засобом
удосконалення швидкісних якостей, розвиваючи їх силовий компонент.

Для виконання наступного положення повинні враховуватися приблизно
наступні орієнтири об’ємів та інтенсивності. Тренування аеробної системи
досягається оптимальним навантаженням, інтенсивність якого відповідає
рівню ПАНО (ПАНО=170 – вік у роках). Об’єм такого навантаження повинен
бути не менше 3-6 хв, а краще 10-20 хв, тобто тренувальний ефект буде
кращим тоді, коли бігаєш довший час з однаковою інтенсивністю, ніж коли
застосовувати повторний метод з тривалими інтервалами відпочинку.

При тренуванні силової витривалості або сили м’язів ефективними будуть
методи, які розглядалися в курсі фізіології.

Чергування навантажень (третє положення) дозволяє уникнути перевтоми,
оскільки навантаження іншого спрямування може бути чинником, що зменшує
втому (за принципом активного відпочинку І.М.Сеченова).

Таким чином, дотримання зазначених положень дозволить ефективно
виконувати як першу гігієнічну вимогу до занять ОФВ – досягнення
тренувального ефекту, достатніх для виходу на рівень гігієнічних
нормативів по комплексу основних рухових якостей, так і другу –
профілактику перевтом і перенапружень.

Гігієнічне значення заключної частини заняття полягає у поступовому
відновленні організму, особливо роботи серця. Після припинення
інтенсивної роботи ХОК ще деякий час, особливо перші 3-5 хв, залишається
підвищеним, що обумовлено потребою ліквідації кисневого боргу, виведення
продуктів обміну з тканин, певною інерцією в роботі серця. При цьому
потужний лівий шлуночок забезпечує кровотік по артеріальному руслу до
капілярів (кровотік уперед), а правому шлуночку (присмоктуюча дія),
слабкішому, важче повернути той же об’єм крові по венозному руслі
(кровотік назад). Під час роботи цьому допомагає «м’язовий насос» —
«периферичне серце», який допомагає руху крові по венах у напрямку
правого шлуночка.

Проте, якщо після інтенсивної роботи людина різко зупиняється, то
«м’язовий насос» виключається, що може спричинити серцево-судинну
недостатність (оскільки венозна кров не повертається повністю до правого
шлуночка і депонується на периферії) з важкими наслідками аж до смерті.
Крім того, поступове зниження інтенсивності навантаження у заключній
частині зменшує збудження нервової системи, створюючи умови для
переключення на іншу діяльність, наприклад на розумову роботу. У
заключній частині можуть використовуватись спеціальні вправи, які
посилюють відновний ефект (на розслаблення, дихальні).

Підготовчо-стимулюючі засоби ОФВ. Найпоширенішим засобом є ранкова
зарядка. Її завданням є стимулювання функцій організму для скорішого
переходу до нового рівня активності після сну. Структура, зміст і
дозування навантажень на зарядці в принципі аналогічні розминці в
розвиваючих заняттях. Потрібні гімнастичні вправи на всі суглоби без
обтяжень на розтягування, які дозволяють ліквідувати продукти обміну з
тканин («м’язовий насос»), що зосередилися там за ніч внаслідок зниженої
гиподинаміки. Виробляється синовіальна рідина, яка потрібна для
нормального функціонування суглобів, підвищуються функція апарату
зовнішнього дихання та еластичність сухожилок, зменшується в’язкість
м’язів, посилюється периферичний на центральний кровообіг. Рухи м’язів
рефлекторно посилюють тонус нервової системи та її працездатність,
посилюється гемодинаміка мозку, рефлекторно і через контактно-масажні
впливи при рухах діафрагми та м’язів черевної стінки посилюється функція
шлунково-кишкового тракту.

Підготовчі заняття перед початком роботи та занять у школі проводяться з
метою підвищення ефективності наступної професійної діяльності або
навчання і скорішого досягнення оптимуму працездатності. Рекомендується
включати наступні групи вправ: ходьба, потягування, нахили і повороти
тулуба, вправи на розтягування, присідання, підскоки, вправи на
влучність і концентрацію уваги. Включаються вправи, які імітують
наступні виробничі рухи.

Відновні форми ОФВ. До них належать фізкультпаузи, фізкультхвилинки,
організовані заняття на великих перервах і спеціальні заходи між уроками
в школі. Мета цих занять – зняти втому, відновити працездатність; підбір
вправ залежить від характеру втоми. Вправи на розтягування
рекомендуються для м’язів, які довго не працювали. При робочих позах, що
порушують поставу, доцільні вправи з витяжкою хребта. Виключаються
вправи аеробної спрямованості – біг (або біг на місці), підскоки, що
посилюють функцію кровообігу та дихання і тим сприяють виведенню
кінцевих продуктів обміну з тканин. Силові вправи покращують
периферичний кровообіг, тонізують нервову систему. Вправи на
розслаблення ефективні для втоми м’язів, особливо при статичних
навантаженнях.

При розумовій втомі використовують різні вправи головою – нахили,
повороти, колові рухи, поєднання рухів голови і рук, вправи з швидкою
зміною положення голови – «рубка дров», імітація безкрокового лижного
ходу, вправи з напруженням м’язів шиї – нахили і повороти з протидією
руками, напруження м’язів спини – зведення лопаток, з’єднання рук за
спиною, закинувши одну назад доверху, а другу назад донизу, напруження
м’язів живота – утримання кута на стільці або дещо піднявшись в упорі на
руках, підтягування колін до тулуба, рухи очей по вертикалі,
горизонталі, діагоналі, колові рухи.

Фізкультпаузи виконуються через 3 год роботи, їх тривалість – близько 10
хв.

Фізкультхвилинки виконуються через 1-1,5 год роботи і складаються з 2-3
вправ – потягування, присідання, нахили, розгинання тулуба, оберти
головою тривалістю 1-2 хв.

Змістом рухливих перерв є обов’язкова довільна рухова активність
протягом 45 хв, як правило, на свіжому повітрі, основним засобом якої є
рухливі ігри. Основна мета – активний відпочинок, відновлення розумової
працездатності, профілактика гіподинамії. Навантаження повинно бути
помірної інтенсивності, але з високою моторною щільністю.

Динамічна пауза – проводиться в середині навчального дня протягом 60 хв.
На початку виконується повільний біг протягом 5-10 хв, загально
розвиваючі вправи – 8-10 хв і організована заключна частина – 3-5 хв В
основній частині – ковзання на лижах, ковзанах, рухливі ігри.
Рекомендуються спортивні костюми по погоді, щоб поєднувати руханку та
загартовування.

Відновні та підготовчі форми занять ОФВ відіграють важливу роль у
профілактиці ряду захворювань. Повторюючись відносно через нетривалі
інтервали часу, вони покращують кровообіг суглобів, сприяють виділенню
синовіальної рідини покращують стан суглобових хрящів і, у такий спосіб,
знижують небезпеку захворювань остеохондрозом і артрозом, порушеннями
постави, м’язові скорочення сприяють видаленню з тканин продуктів
обміну, стимулюють обмінні процеси, справляють масажний вплив на судини,
сприяючи попередженню обмінних і судинних захворювань.

Гігієнічні вимоги до структури, змісту і дозування фізичних навантажень,
до комплексу занять ОФВ протягом доби та тижня.

При нормуванні навантажень в заняттях ОФВ потрібно враховувати їх
структуру, зміст і дозування в тижневому мікроциклі, який є основним
циклом у системі занять ОФВ. Поєднання та кількість занять ОФВ в окремі
дні тижня можуть бути однаковими або різнитися, але тижневі цикли
приблизно схожі, на відміну від спорту, в якому використовують декілька
варіантів тижневих мікроциклів у різноманітних поєднаннях в залежності
від періоду підготовки.

Дозування навантажень у тижневому циклі занять ОФВ може змінюватися в
залежності від того, яке з двох основних завдань у даний момент
вирішується – досягнення гігієнічного нормативу фізичної підготовленості
або його утримання. У першому випадку буде спостерігатися тенденція до
збільшення об’єму та інтенсивності навантажень у послідовних тижневих
мікроциклах, у другому випадку тижневі мікроцикли будуть відносно
стабільні.

Підготовчо-стимулюючі форми занять ОФВ повинні застосовуватися щоденно
або в робочі дні, відновні форми – щоденно (прогулянка перед сном або
лише у вихідні, туризм вихідного дня).

Розвиваючі форми застосовуються в різних варіантах протягом тижня, проте
в їх розкладі повинні дотримуватися три основні гігієнічні вимоги:
повинно бути не менше двох розвиваючих занять в тижні (оптимально 3-7
занять); інтервали між заняттями повинні бути приблизно однаковими (при
2-, 4-кратних заняттях у тиждень); заняття бажано проводити приблизно в
один і той же час доби.

Перша вимога обумовлена тим, що при одноразових заняттях у тиждень,
терміновий і відставлений тренувальні ефекти практично зникають, і все
починається ніби спочатку, тобто сумації (кумуляції) тренувальних
ефектів не виникає, а отже, розвиток рухових якостей не відбувається.
Більше того, досягнутий рівень, який відповідає гігієнічному нормативу,
може навіть зменшитися. До того ж, при одноразових заняттях у тиждень
підвищується небезпека перенапружень і травм, оскільки адаптації до
навантажень практично не виникає.

При дворазових заняттях у тиждень тренованість зростає в меншій мірі,
ніж при трьохразових при одному і тому ж об’ємі виконаної роботи за
тиждень, тобто варіант тричі в тиждень по 60 хв дає більший ефект, ніж
двічі по 90 хв При більш дробному розподілі об’єму істотної різниці в
ефекті не спостерігається, тобто варіанти 3*60 хв і 4*45 хв на тиждень
дають приблизно рівний тренувальний ефект за інших рівних умов.

Проте при цьому повинна витримуватися друга вимога до структури
тижневого циклу приблизно однакові інтервали між заняттями. При
дворазових заняттях у тиждень інтервал між заняттями не повинен
перебільшувати 96 год, другий інтервал – 72 год. Якщо один інтервал буде
більшим 96 год, то тренувальний ефект від попереднього заняття буде
послаблюватися. При трьохразових заняттях у тиждень два заняття повинні
проводитися з інтервалом більше 48 год і одне – через 72 год; при
чотирьохразових – три інтервали по 48 год і один – д 24 год Сенс такої
періодизації – у становленні певного біоритму в поєднанні процесів втоми
та відновлення.

Третя вимога про доцільність проведення розвиваючих занять в один і той
же час також обумовлено виробленням біоритму. При виконанні головного,
найбільшого навантаження дня у певний час виробляє умовний рефлекс на
час, узгоджено, за певним стереотипом протікають підготовчі процеси
(організм готується до навантаження – «розминається»), оптимально
сприймається саме навантаження і відновлення після нього.

Якщо проводити самостійні та групові розвиваючі заняття, то у день
групових занять самостійне тренування проводити не треба. Це пов’язано з
тим, що інтервал у декілька годин між двома заняттями буде незвично
коротким, друге тренування відбуватиметься на фоні недовідновлення і
може спричинити перенапруження. Особливо небезпечно це для осіб похилого
віку, у яких відновні процеси відбуваються повільніше, а адаптаційні
можливості організму до засвоєння підвищених об’ємів фізичних
навантажень знижені.

Самостійне розвиваюче тренування ОФВ краще виконувати один раз на добу,
поєднуючи в ньому вправи різного спрямування (аеробні та анаеробні),
оскільки кожна з них посилює дію іншої і є засобом активного відпочинку,
сприяючи відновним процесам.

Якщо протягом одного дня проводяться два розвиваючих тренування ОФВ, то
доцільно, щоб вони мали різне спрямування (приміром, одне переважно
аеробне, друге – анаеробне, силове).

Відновні форми занять виконуються декілька разів на день (2-4),
підготовчі – 1-2.

Особливості гігієнічного забезпечення підготовки юних спортсменів.
Наукові дослідження і практика свідчать про те, що вірна підготовка юних
спортсменів у відповідності до гігієнічних вимог забезпечує їх
гармонійний розвиток і дозволяє їм досягти високих спортивних
результатів на міжнародній арені. Поруч із тим встановлено, що
систематичні заняття спортом позитивно відбиваються на успішності,
дисципліні і організованості школярів, привчають їх до суворого
дотримання режиму.

Спортивні педагоги повинні уміло застосовувати гігієнічні фактори під
час тренувань юних спортсменів.

1. Перед тим як розпочати роботу з юними спортсменами, вони повинні
пройти медичне обстеження і отримати відповідний дозвіл. Медичний
контроль повинен здійснюватися не менше двох разів на рік.

2. Потрібно дотримуватися вікового цензу під час відбору дітей у
спортивні секції (наприклад, спортивна гімнастика і акробатика 6-7
років, лижний спорт 9 років, спортивні ігри і двобої 10 років, легка
атлетика і веслування 11 років тощо).

3. Під час відбору і підготовці юних спортсменів потрібно орієнтуватися
не лише на паспортний вік спортсмена, але й на його біологічний вік,
який характеризує індивідуальні темпи фізичного і психічного розвитку, а
також статевого дозрівання.

4. У групах початкової підготовки юних спортсменів особлива увага
звертається на розширення функціональних можливостей організму і
розвиток фізичних якостей. Здійснюється цей всебічний розвиток за
рахунок застосування широкого кола різноманітних Фв. Передчасна вузька
спеціалізація може негативно відбитися за здоров’ї дитини і досягнення
нею високих спортивних результатів.

5. Особливу увагу потрібно приділити дозуванню тренувальних навантажень.
Вони повинні відповідати індивідуальним особливостям і мірі
підготовленості школярів. Збільшення тренувальних навантажень
обумовлюється не спортивним ростом учнів, а виконанням ними навчальної
програми, що виражається у стажі навчання, виконанні контрольних
нормативів по загальній і спеціальній підготовці і спортивної
спеціалізації.

6. Тренувальні заняття, по можливості, потрібно проводити на відкритому
повітрі, з тим щоби максимально використовувати позитивний вплив
природних факторів зміцнення здоров’я і загартованості юного організму.

7. У підготовці юних спортсменів важливу роль відіграють змагання. Вони
сприяють зміцненню здоров’я школярів, фізичному розвитку і росту
спортивних досягнень. До участі у змаганнях повинні допускатися лише ті
спортсмени, які пройшли відповідну підготовку і мають дозвіл лікаря.
Програми змагань, їх періодичність, вік учасників повинні відповідати
діючим правилам змагань по видах спорту і припустимим нормам
навантажень, які затверджуються Комітетом по фізичній культурі і спорту.

8. При підготовці юних спортсменів потрібно суворо витримувати всі
положення, які пов’язані з особистою гігієною, харчуванням,
загартовуванням, необхідними санітарно-гігієнічними умовами занять.

9. Важливе значення для юних спортсменів має вірно складений розпорядок
дня. В ньому, перш за все, потрібно передбачити: виконання діяльності в
суворо визначений час, вірне чергування навчальних і тренувальних
занять, що сприяє профілактиці втоми і активному відпочинку, регулярне
харчування, тривалий і повноцінний сон, застосування процедур по
загартуванню організму.

Виконання вище перерахованих гігієнічних положень забезпечить умови для
позитивного ефекту занять і досягнення юними спортсменами високих
спортивних результатів.

Гігієна житла. Значну частину свого життя людина проводить у житлі, і
від того, наскільки відповідає воно санітарно-гігієнічним нормам,
залежать її здоров’я, настрій і працездатність. Факторів, що створюють
сприятливі умови у житлі, багато. Це такі, як температура, відносна
вологість, рух повітря, його чистота, освітленість, організація
внутрішнього простору приміщення та благоустроєність, рівень шуму в
ньому, відсутність шкідливих комах тощо. Оптимальні температурні умови
житла – температура повітря в умовах помірного і теплого клімату
19-20?С, в умовах холодного клімату 20-22?С, у спальних кімнатах
16-18?С; відносна вологість повітря при цьому 30-60%, рух повітря
0,1-0,15 м/с.

При підвищеній вологості (понад 70%) і високій температурі (понад 30?С),
коли для підтримання сталої температури організм може віддавати надлишок
тепла лише випаровуванням поту з поверхні шкіри, висока вологість
утруднює цей процес, що приводить до перегрівання. За низької
температури, коли організм віддає тепло в основному внаслідок
перемішування нагрітого тілом повітря з більш холодним і
випромінюванням, висока вологість повітря посилює віддачу тепла,
спричинює охолодження тіла. Якщо людина не загартована, можуть виникнути
простудні захворювання (катар верхніх дихальних шляхів, ангіна та ін.).
При дуже низькій вологості й високій температурі інтенсивно
випаровується піт внаслідок посилення кровообігу в судинах шкіри.
Організм втрачає багато води, мінеральних солей і вітамінів Підвищується
навантаження на ССС. При тривалій дії таких умов самопочуття людини може
погіршитись.

Іноді вологість у приміщенні надмірно підвищується. Причинами цього
можуть бути: велика кількість кімнатних рослин, акваріуми, кип’ятіння
води, сушіння білизни при поганому провітрюванні.

Для нормальної життєдіяльності людини потрібне чисте повітря з достатнім
вмістом кисню. Особливо чутливий до нестачі останнього мозок, на долю
якого припадає шоста частина усього кисню, що споживає організм. Відомо,
що у людини фізіологічні відхилення починають відмічатися тільки при
зниженні вмісту кисню у повітрі до 16-17 %. У звичайних умовах, навіть у
погано провітрюваних приміщеннях такого зниження, як правило, не буває.
Тому усі зрушення, що мають місце в таких умовах, відносять не за
рахунок дефіциту кисню, а внаслідок забруднення повітря приміщення
шкідливими газоподібними речовинами, що зв’язане з життєдіяльністю
людини. Головне джерело забруднення – видихуване повітря. Вуглекислого
газу в ньому у 1000 разів більше, а кисню в 1,3 рази менше, ніж в
атмосферному. Крім того, в ньому міститься більше 30 летких токсичних
речовин обміну. Серед них: чадний газ, ацетон, аміак, сірководень,
альдегіди, фенол, крезол та ін. Видихуване повітря також містить водяні
пари. Близько 100 летких речовин надходить у повітря внаслідок
розкладання солей поту, шкірного сала, органічних речовин, які є на
одягу, в кімнатному пилу. Багато токсичних речовин потрапляє в повітря,
коли горить газ, особливо при неправильному користуванні газовими
приладами (максимальне відкривання газових пальників, установлення на
плиті посуду з широким дном без підставки з високими ребрами, що
забезпечує вільний доступ кисню, забруднення газових пальників,
відсутність надходження свіжого повітря через відкриту кватирку,
фрамугу). Є ще одне джерело забруднення повітря леткими отруйними
речовинами – куріння.

Крім летких отруйних речовин, житло повсякденно забруднюється пилом.
Пилові частинки мають різне походження: це – дрібні грудочки ґрунту,
волокна тканин, тощо. У пилу добре зберігаються мікроорганізми, у тому
числі хвороботворні. Кількість їх особливо зростає, коли в приміщенні є
хворий на грип, ГРЗ, ангіну, коклюш та ін.

Є багато засобів, за допомогою яких людина позбавляється забруднень, але
найважливіший з них – вентиляція приміщення. Незначною мірою цей процес
відбувається через щілини у вікнах і дверях, через пори стін. Посилити
вентиляцію можна, відчинивши кватирки, фрамуги, вікна. Чим більша площа
відчинених поверхонь, тим швидше відбувається обмін повітря. Найкраще
провітрювання – це протяги (за відсутності людей).

Провітрюванню сприяє й витяжна вентиляція на кухні, у ванній, туалеті.
Проте на кухні, коли горить газ, повинна бути відчинена кватирка
(фрамуга, стулка вікна), а потім ще 15-20 хв після його виключення.
Бажано у витяжному каналі влаштувати також електричний вентилятор, а над
плитою – повітроочищувач.

Тривалість провітрювання залежить від сили вітру, різниці температур між
зовнішнім і внутрішнім повітрям, площі отвору, через який іде обмін
повітря, забрудненості повітря, наявності протягу. Можна порекомендувати
орієнтовну тривалість провітрювання. Так, у кімнаті з кубатурою 23 м 3,
де живе одна доросла людина, тривалість провітрювання при безвітряній
погоді взимку може бути 3 хв щогодини при відчиненій кватирці площею
0,26 м2, восени, весною – 5 хв, улітку вікна мають бути відчиненими як
можна довше.

Важливу роль у створенні відповідної гігієнічної обстановки житла
відіграє раціональна організація внутрішнього простору. Кількість
меблів, їх розташування має відповідати потребам господарів. Надлишок їх
створює захаращеність, утруднює вільне пересування, зменшує кількість
повітря та освітленість. Зручні меблі, зі смаком підібрані декоративні
тканини, предмети оздоблення і, звичайно, чистота створюють сприятливий
емоційний настрій, поліпшують самопочуття, підвищують продуктивність
праці. В естетичному оформленні житла значне місце відводиться кімнатним
рослинам, їх можна розмістити на настінних полицях, на підлозі,
підвіконні (на підвіконні вони не повинні займати більше 15% вікна).

Основна гігієнічна вимога до приміщень, де перебуває людина, –
підтримувати чистоту. Щоб не заносити бруд у квартиру, перед дверима
кладуть килимок для очищення взуття (гумовий, повстяний, дротяний), який
час від часу треба чистити. Верхній одяг, взуття знімають у прихожій або
коридорі і змінюють його на кімнатне. Для боротьби з пилом проводять
вологе прибирання, користуються пилососом, яким збирають пил з м’яких
меблів, килимів, книжок, одягу та ін. Мішок з пилом обережно витрушують
у відро. Поліровані меблі витирають сухою м’якою ганчіркою, інші меблі,
підвіконня, двері – за допомогою вологої м’якої ганчірки.

Серед факторів, що визначають комфортність житла, є достатньо низький
рівень шуму в ньому. Джерела шуму – транспорт, різне промислове та
побутове устаткування, відсутність гігієнічної культури в поведінці
людей (неправильне використання радіоапаратури, невчасне виконання
різних робіт, що спричинюють шум). Наслідки дії шуму шкідливі
(пригадайте матеріал курсу фізіологія людини «Фізіологія слухового
аналізатора»). Щоб запобігти зайвому шуму у житлі, будівельники повинні
правильно розташовувати будинки, квартири, передбачати протишумовий
захист. Поряд із цим слід виховувати навички культурної гігієнічної
поведінки, насамперед у дітей.

Гігієнічні вимоги до світлового режиму в спортивному залі. Приміщення, в
яких проводяться заняття фізичною культурою і спортом, повинні бути
забезпечені достатньою кількістю природного і штучного світла,
рівномірно розподіленого по всій площі приміщення, яке не створює різких
тіней.

Недостатнє або нераціональне освітлення спричинює напруження зору, що
призводить до втоми очей і ЦНС, зниженню уваги, працездатності, може
бути причиною травм та ін. У спортивних залах під час виконання Фв із
зменшенням освітленості погіршується зорова просторова орієнтація,
чіткість бачення, що негативно відбивається на виконанні окремих вправ.

Для освітлення і збереження теплового режиму в спортивних залах і в
будь-яких житлових приміщеннях, важливе значення має правильна
орієнтація вікон щодо сонця. Потрібно, щоби прямі сонячні промені
забезпечували безперервне опромінення приміщень протягом не менше 3
годин на добу (тепловий і бактерицидний ефекти). Ця вимога витримується,
якщо орієнтація вікон буде на південь або південний-схід. Західна
орієнтація є поганою, оскільки сонячні промені попадають у приміщення в
другій половині дня, коли повітря і без того нагріте.

Добре освітлення залежить також від форми вікон, їх розмірів, відстані
між будинками. Остання повинна дорівнювати полуторній або подвійній
висоті найбільшого з будинків.

Освітлення в спортивних приміщеннях повинно забезпечуватися прямим
світлом; вікна розташовуються в повздовжніх стінах, з підвіконниками на
висоту не нижче 2 м від підлоги. Бокове освітлення планується, як
правило, лише на одній з стін. Слід пам’ятати, що сонячне світло
затримують брудні вікна (іноді до 50%), занавіски, великі квіти на
підвіконні. Залежить природна освітленість також і від кольору стін,
стелі. Чиста біла стеля відбиває 60-80% світла, світлі шпалери (жовті,
салатні, кремові) 50-60%, а червоні, сині, коричневі лише 20-30 %.

Для штучного освітлення звичайно використовують, лампи розжарювання та
люмінесцентні світильники. Останні мають більшу світловіддачу, меншу
яскравість поверхні, ближчі до природного світла за спектральним складом
і майже втричі економічніші за лампи розжарювання. Проте в них є і
недолік – мікропульсація світлового потоку. Коли використовують
багатолампові світильники, мікропульсація окремих ламп взаємно
зрівноважується. Якщо ж світильник обладнують 1-2 лампами, створюються
несприятливі умови для зору. У зв’язку з цим у житлі краще
використовувати лампи розжарювання. Їх підбирають так, щоб на 1 м2 площі
припадало 10-12 Вт, тобто для кімнати, площа якої 15 м2, потрібна лампа
потужністю 150 Вт.

Потрібно також враховувати й те, що при однофазному підключенні
люмінесцентних ламп спостерігається так званий стробоскопічний ефект –
мікропульсація світлового потоку, тому предмети які рухаються можуть
сприйматися такими що двояться. Тому суміжні світильники повинні
підключатися до різних фаз електричної мережі.

Не придатні в гігієнічному відношенні для використовування у спортивному
залі світильники прямого світла. Вони не забезпечують рівномірного
освітлення, утворюють під лампами різкі тіні, справляють осліплюючий
вплив і можуть викликати у спортсменів під час виконання фізичних вправ
негативні рефлекси в ЦНС. Крім того, яскраве світло стомлює очі, сприяє
розвитку втоми нервової системи. Все це може негативно позначатися на
спортивній працездатності.

Світильники відбитого світла є кращими. Велика частка світлового потоку
спрямовується до стелі і звідти вже відбивається донизу у вигляді
рівномірного, приємного для очей світла. Проте дане освітлення є
дорогим, оскільки вимагає застосування ламп великої потужності.

Світильники розсіяного світла задовольняють гігієнічні та економічні
вимоги, забезпечують рівномірне освітлення і захист очей від яскравого
світла.

Гігієна праці. Праця – невід’ємна частина нашого життя. Якщо її
організувати правильно, вона буде високопродуктивною, сприятиме
фізичному та розумовому вдосконаленню людини, її психічному здоров’ю.
Нераціонально організована праця, навпаки, малопродуктивна і призводить
до погіршення здоров’я.

Після довгої або напруженої роботи в організмі з’являється об’єктивний
стан стомлення. При цьому виникає суб’єктивне відчуття втоми, знижується
працездатність. Стомлення – нормальний фізіологічний стан. Воно охороняє
організм від можливого виснаження, сприяє відновним процесам. Якщо
людина стомлюється, їй потрібний відпочинок. Якщо відпочинок не буде
достатнім і наступна робота почнеться в умовах, коли відновні процеси ще
не закінчилися, тоді виникає перевтома. Це вже хворобливий стан, коли
послаблюється мислення, пам’ять, увага, з’являється апатія, головний
біль, погіршується сон, апетит, знижується опірність до несприятливих
факторів. Перевтома може стати також причиною нервово-психічних
розладів. За умови раціональної організації праці втома настає набагато
пізніше, а перевтома не допускається. Інтенсивна розумова праця висуває
високі вимоги до організму, тому добре здоров’я – необхідна умова її
високої ефективності.

При розумовій праці діяльність організму змінюється: частішає дихання,
зменшується ЧСС, підвищується АТ, збільшується кровонаповнення судин
головного мозку і зменшується кровонаповнення судин кінцівок, черевної
порожнини, порушується рівновага між процесами збудження і гальмування.

Багато в чому динаміка працездатності визначається віком і властивостями
нервової системи. Так, у молодших школярів розумове стомлення настає
досить швидко, тому навчальні навантаження для них обмежуються і в
школі, і вдома. У підлітків скорочується період впрацьовування,
подовжується період оптимальної працездатності. У дітей з флегматичним
темпераментом впрацьовування триває довше, ніж у холериків. Швидке
виснаження настає у школярів зі слабким типом нервової системи. Для них
прийнятні скорочені періоди розумової діяльності і подовжені перерви.

Є заходи, що сприяють поліпшенню розумової працездатності. Так, робоче
місце має бути постійним. Стіл і стілець підбирають залежно від росту.
Висота стільця має бути такою, щоб ноги спиралися повною стопою на
підлогу чи підставку, утворюючи в тазостегновому й колінному суглобах
прямі або трохи тупі кути. Стегна на 2/3-3/4 довжини повинні бути на
сидінні. Обов’язково використовується для опори спинка стільця. Під час
роботи стілець засувають на 3-5 см за кришку стола. Висоту стола
підбирають таку, щоб сидячи на стільці, можна було тримати на столі
передпліччя, не опускаючи корпуса тіла і не піднімаючи плечей.

Під час писання й читання найбільш доцільна поза з легким нахилом
уперед. Під час бесіди (пояснення викладача) можлива «задня» поза, коли
сидять, відкинувшись на спинку стільця.

Правильна посадка забезпечує нормальні умови для роботи зору, органів
кровообігу, дихання, травлення, запобігає ранньому стомленню, сприяє
збереженню правильної постави. Особливо треба стежити за правильною
робочою позою учнів, щоб запобігти викривленням хребта, дефектам зору.

Розумовій праці сприяють достатньо провітрене приміщення, оптимальні
умови мікроклімату, тиша, раціональна освітленість. При цьому мається на
увазі, що добра освітленість потрібна не тільки для нормального
функціонування органа зору, вона також поліпшує функціональний стан ЦНС,
функцію інших аналізаторів і сприяє, таким чином, підвищенню
продуктивності та якості праці, віддаляє стомленість, сприяє зменшенню
травматизму.

Інтенсивність розумової праці залежить від емоційного стану. Позитивні
(але не надмірні) емоції сприятливо впливають на роботу, негативні –
навпаки. Тому дуже важливий добрий психологічний мікроклімат у
колективі, доброзичливе ставлення працюючих (або тих, хто навчається)
одного до одного, позитивна словесна оцінка праці навколишніми людьми,
впевненість у корисності виконуваної роботи. Позитивні психологічні
фактори мобілізують резерви працездатності. Негативна оцінка виконуваної
роботи навколишніми людьми і така ж самооцінка деморалізують, знижують
працездатність.

Установлено, що легка м’язова робота стимулює розумову діяльність, а
інтенсивна – погіршує її. Тому під час 10-хвилинних перерв, що
влаштовуються через кожні 45 хв роботи, роблять кілька легких фізичних
вправ. Систематичні фізичні вправи за певною програмою значно підвищують
розумову працездатність.

Стійка працездатність – результат вправлянь і тренувань у даній формі
діяльності. Завдяки їм вдосконалюються пам’ять, мислення, увага,
кмітливість. Сприятливий вплив на розумову діяльність має раціональне
харчування.

Для того щоб правильно організувати працю школяра, треба скласти для
нього оптимальний режим дня, враховуючи вік, здоров’я, заняття в школі.
При цьому враховують час приготування домашніх завдань, правильне
чергування праці та відпочинку, достатній сон, раціональне харчування,
перебування на свіжому повітрі.

До виконання домашніх завдань краще приступати із 16 год, коли
піднімається працездатність. Тривалість цієї роботи залежить від віку: 1
год – для учнів 1-го класу; 1,5 год – для учнів 2-го; 2,0 год для 3-4-х
класів; 2,5 год – для 5-6-х класів; 3 год – для 7-го класу; до 4 год –
для інших школярів. Починати треба з предмета середньої складності,
потім переходити до важких і закінчувати легкими. Рекомендується
чергувати вивчення природничих й гуманітарних предметів. Якщо заняття в
другу зміну, уроки краще робити після сніданку, а прогулянки на свіжому
повітрі влаштовувати після виконання домашніх завдань. Для школярів
різного віку прогулянки мають неоднакову тривалість: 3,0-3,5 год – для
молодших школярів; 2,0-2,5 год – для середніх школярів; 1,5-2,0 год –
для старших учнів. Враховується дорога до школи й додому, перебування на
свіжому повітрі перед виконанням домашніх завдань (для першої зміни) і
після їх приготування (для другої зміни).

Прогулянки особливо корисні, коли поєднуються з рухливими іграми,
спортивними розвагами. Вони сприяють фізичному розвитку, поліпшують
обмін речовин, удосконалюють діяльність серцево-судинної системи,
підвищують стійкість проти інфекційних і простудних захворювань,
поліпшують апетит.

Тривалість сну залежить від віку і становить 12 год на добу для
6-7-річних дітей; 10,5-11 год для 8-9-річних; 10-10,5 – для 10-річних;
10 – для 11–12-річних; 9,5 год для 13-15-річних; 8,5 год – для
16-18-річних. Лягати спати і вставати потрібно в один і той самий час.
Після обіду для молодших школярів і ослаблених дітей старшого віку
бажаний сон протягом 0,5-1 год.

Нічний сон має бути глибоким, тому на час сну забезпечують тишу,
усувають яскраве світло, перед сном уникають напруженої розумової праці,
галасливих забав, читання книжок. Перед сном доцільна прогулянка (15-20
хв). Приміщення добре провітрюють. Бажана постійна зміна повітря.

Під час екзаменів учні працюють вдома. Загальна тривалість занять –
7,0-8,0 год на добу з 10 хвилинними перервами через кожні 45 хв. Після
обіду влаштовують довгу перерву протягом 2-2,5 год Харчування –
повноцінне, чотириразове. Час підйому і відходу до сну, як у звичайні
дні.

У разі м’язового навантаження до роботи втягуються всі органи й системи
організму. Координуючу роль при цьому виконує ЦНС. Залежно від
інтенсивності виконуваної роботи збільшується кількість крові, що
викидається серцем – за 1 хв до 30-35 л (у спокої викидається 3-4 л),
пульс частішає, збільшується максимальний артеріальний тиск. Значно
розширюється сітка м’язових капілярів і збільшується їх просвіт, завдяки
чому поліпшується кровопостачання працюючого м’яза і забезпечується
видалення продуктів обміну.

Одноманітна робота стомлює, спричинює надмірне напруження одних і тих
самих м’язів. Тому доцільна зміна операцій. Потрібно виробляти правильну
робочу позу, яка є оптимальною, запобігає здавлюванню органів грудної
клітки і черевної порожнини, перенапруженню зору, сприяє вправлянню
різних м’язів.

Сприяють високій працездатності оптимальні умови виробничого середовища
(температура 16?С, відносна вологість 40-60%, достатня зміна повітря,
оптимальна освітленість, обмеження шуму та ін.).

Дуже важливим завданням в організації роботи учнів є запобігання
травматизму. Учні повинні добре знати правила техніки безпеки під час
занять у спортивному залі.

Список літератури:

Бенедь В.П., Ковальчук Н.М., Завацький В.І. Цілеспрямовані дії фізичних
вправ на розумову працездатність людини: Навчальний посібник. – Луцьк:
Надстир’я, 1996. – 104 с.

Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховий режим учнів початкових класів:
Навч.-метод. посібник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Рад.шк., 1989.
– 190 с.

Булатова М.М., Платонов В.Н. Спортсмен в различных
климато-географических и погодных условиях. – К.: Олимпийская
литература, 1996. – 176 с.

Вайнбаум Я.С. Гигиена физического воспитания: Учеб. пособие для
студентов фак. физ. воспитания пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1986. –
176 с.

Вайнбаум Я.С. Дозирование физических нагрузок школьников. – М.:
Просвещение, 1991. – 64 с.

Дубовис М.С. Твій фізичний гарт. – К.: Здоров’я, 1983. – 80 с.

Зільман С.Л., Зільман В.Л., Шевченко С.М. Гігієнічне виховання учнів:
Посібник для вчителів. – К.: Рад.шк., 1988. – 123 с.

Куколевский Г.М. Гигиена физкультурника. – М.: Медицина, 1971. – 80 с.

Лаптев А.П., Малышев И.Н. Практикум по гигиене: Пособие для институтов
физической культуры. – Изд. 2-е, перераб. – М.: Физкультура и спорт,
1981. – 151 с.

Лаптев А.П., Минх А.А. Гигиена физической культуры и спорта: Уч-ник для
ин-тов физ. культуры. – М.: Физкультура и спорт, 1979. – 288 с.: ил.

Массовая физическая культура в вузе: Учеб. пособие /И.Г.Бердников,
А.В.Маглеваний, В.Н.Максимова и др.; Под ред. В.А.Маслякова,
В.С.Матяжова. – М.: Высш. шк., 1991. – 240 с.: ил.

Матеріали лекцій.

Мейксон Г.Б. и др. Самостоятельные занятия учащихся по физической
культуре /Г.Б.Мейксон, В.Н.Шаулин, Е.Б.Шаулина. – М.: Просвещение, 1986.
– 112 с.

Омельяненко В.Г. Лекції і лабораторні заняття з гігієни шкільної і
фізичних вправ: Навчальний посібник. – Тернопіль: Видавничий відділ
ТДПУ, 1999.–140с.

Питание в системе подготовки спортсменов /Под ред. В.Л.Смульского,
В.Д.Моногарова, М.М.Булатовой. – К.: Олимпийская литература, 1996. – 223
с.

Рациональное питание спортсменов /Калинский М.И., Пшендин А.И. – К.:
Здоров’я, 1985. – 128 с.

Смолянский Б.Л., Шибаева Л.С. Питание спортсменов. – К.: Здоров’я, 1982.
– 56с.

Уильямс Мелвин. Эргогенные средства в системе спортивной подготовки:
Учебное пособие. – К.: Олимпийская литература, 1997. – 255 с.

Уроки физической культуры в 9-10 классах средней школы/Ю.А.Барышников,
Г.П.Богданов, И.А.Водянникова и др.; Под ред. Г.П.Богданова. – 2-е изд.,
доп. и перераб. – М.: Просвещение, 1987. – 207 с.: ил.

Физиология оздоровительного бега / Фурман Ю.Н. – К.: Здоров’я, 1994. –
208 с.

Физкультурно-оздоровительная работа в школе: Пособие для учителя
/С.А.Баранцев, Г.В.Береуцин, Г.И.Довгаль, И.Н.Столяк; Под ред.
А.М.Шлемина. – М.: Просвещение, 1988. – 144 с.: ил.

Фізична культура в 1-11-х класах: Програми для загальноосвітніх
навчальних закладів. – К.: Перун, 1998. – 64 с.

Язловецкий В.С. Физическое воспитание детей и подростков с ослабленным
здоровьем. – К.: Здоровье, 1991. – 232 с.: ил.

Похожие записи