РЕФЕРАТ

на тему:

“Гігієна лікувально-профілактичних закладів. Особиста гігієна медичних
працівників.

Заходи спрямовані на усунення шуму”

1. Гігієна лікувально-профілактичних закладів

Створення гігієнічних умов є важливим фактором у запобіганні
госпіталізму, перш за все внутрішньолікарняній інфекції. Це актуально не
лише для Інфекційних, але й усіх інших відділень. Так, у стаціонарах
різних країн на госпітальну інфекцію хворіє від 3,9 до 9,9 % усіх осіб,
які лікуються. Насамперед є це післяопераційні гнійно-септичні та інші
ускладнення, зараження грипом, гепатитом В, СНІДом, туберкульозом,
дитячими інфекційними захворюваннями тощо.

Особливо високого рівня гігієнічного забезпечення вимагають впровадження
таких нових методів діагностики і лікування, як радіонукліди та Інші
джерела Іонізуючих випромінювань, електронні мікроскопи, лазери,
бароопераційні, найновіші фізіотерапевтичні устаткування, операції з
трансплантації органів, застосування різноманітних полімерних
матеріалів, бактерицидних барвників, дезінфекційних, мийних засобів
тощо. Влаштування та організація діяльності лікувально-профілактичних
закладів, згідно з гігієнічними вимогами, дають можливість створити
найкращі умови зовнішнього середовища для хворих; сприяють впровадженню
лікувально-охоронного режиму; запобігають виникненню
внутрішньолікарняних інфекцій; полегшують лікувальну роботу медичного
персоналу; сприяють якнайшвидшому видужанню хворих та забезпеченню
оптимальних умов для діяльності медичних працівників. Адже без
відповідних гігієнічних умов терапевтичні дії є безсилими. Існують
чотири основні системи забудови лікарняних комплексів: децентралізована,
централізована, змішана та централізовано-блочна.

При децентралізованій, або павільйонній, системі забудови лікарняний
заклад складається з ряду окремих, порівняно невеликих, малоповерхових
корпусів (павільйонів), в яких розміщуються різні за профілем лікувальні
відділення. Слід відзначити, що її перевагою є добра ізоляція відділень
лікарні між собою, що, у свою чергу, полегшує запровадження
лікувально-охоронного режиму і запобігає виникненню внутрішньолікарняних
інфекцій.

Централізована система забудови характеризується тим, що лікувальний
заклад міститься в одному багатоповерховому будинку, при цьому
здешевлюється будівництво і полегшується експлуатація
санітарно-технічних служб, скорочуються шляхи пересування хворих і
медичного персоналу від окремих відділень до діагностичних і
фізіотерапевтичних кабінетів.

Змішана система забудови лікувально-профілактичних закладів передбачає
об’єднання в одному головному корпусі лікарні загаль-носоматичних
відділень, лікувально-діагностичних кабінетів, лабораторій,
централізованого приймального покою тощо. Разом із тим, в окремих
будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення,
секційна І господарські служби. Ця система поєднує позитивні властивості
децентралізованої та централізованої систем.

Зараз частіше застосовують централізовано-блочну систему, при якій
лікарня складається з декількох корпусів (терапевтичного, хірургічного
тощо), зблокованих в одне ціле. У цьому випадку краще використовуються
позитивні сторони централізованої системи будівництва. За допомогою
підземних, наземних або поверхових переходів на каталках перевозять
хворих, пересувну лікувально-діагностичну апаратуру і різноманітні
вантажі, що дозволяє більш ефективно затосовувати можливості
лікувального закладу.

2. Особиста гігієна і гігієна праці медичних працівників

Робота середніх медичних працівників (медичних сестер, акушерок,
фельдшерів) пов’язана з обслуговуванням і доглядом за хворими в
стаціонарних, амбулаторних умовах і вдома. Вона включає створення і
контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних умов і проведення
протиепідемічних заходів, починаючи з обстеження хворого, прийому в
лікувальний заклад, лікування й одужання.

Для самостійної роботи студентам пропонують схеми обстеження умов праці
старшої медичної сестри (схема може бути використана і для інших
медичних працівників) і перевірки санітарно-протиепідемічного режиму в
лікарняному закладі.

Схема санітарного обстеження кімнати і робочих умов старшої медичної
сестри

1. Назва закладу, адреса, телефон.

2. Прізвище, ім’я та по батькові завідувача відділення та старшої
медичної сестри.

3. Планування:

а) місце у складі приміщень;

б) зв’язок з палатами та лікувально-діагностичним блоком.

4. Розміри: довжина, ширина, висота, кубатура.

5. Частини кімнати:

а) підлога: матеріал, забарвлення, санітарний стан;

б) стіни: оздоблення, санітарний стан;

в) вікна: форма, орієнтація, розмір, особливості рами, наявність фрамуг
або кватирок, їх величина, стан вікон, наявність штор або фіранок, їх
санітарний стан.

6. Освітленість:

а) природне освітлення: світловий коефіцієнт, коефіцієнт глибини
закладання; КПО;

б) штучне освітлення загальне: світильники, їх кількість, арматура та
її стан, напрямок світлового потоку, загальна потужність, питома
потужність, штучне освітлення місцеве,} світильники та їх
характеристика, потужність.

7. Опалення:

а) система;

б) вид;

в) температура нагрівних поверхонь;

г) розподіл температури.

8. Вентиляція:

а) система;

б) вид;

в) режим.

9. Мікроклімат:

а) температура повітря;

б) відносна вологість повітря;

в) швидкість руху повітря;

г) радіаційна температура.

10. Обладнання:

а) меблі;

б) умови зберігання медичного приладдя;

в) зберігання білизни;

г) предмети особистої гігієни.

11. Робочий процес:

а) основна робота у кімнаті (яка, в якій позі, тривалість);

б} частота пересування в кімнаті;

в) використання приміщення іншими працівниками.

12. Гігієнічна оцінка. Обґрунтування гігієнічного висновку та
пропозицій.

Схема перевірки дотримання санітарно-протиепідеміологічного режиму в
лікарні

1. Назва закладу, адреса, телефон.

2. Прізвище, ім’я та по батькові головного лікаря.

3. Відділення, поверх.

4. Прибирання: А. Поточне:

а) кратність на добу;

б) спосіб та засоби;

в) застосування дезінфекційних засобів (яких, якої» концентрації, хто
готує, коли і на який час);

г) контроль якості деззасобів, наявність відмітки;

д) санітарний стан в момент обстеження. Б. Генеральне:

а) кратність;

б) відмінності від поточного;

в) що і яким чином підлягає очищенню;

г) застосування спеціальних засобів (фізичне та хімічне очищення);

д) контроль якості прибирання;

е) санітарний стан у момент обстеження: стін, вікон, освітлювальної
арматури, м’якого інвентарю, предметів тощо.

5. Особиста гігієна:

А. Медичного персоналу:

а) використання загальних засобів: холодної та гарячої проточної води,
мила, синтетичних мийних засобів;

б) використання спеціальних засобів: душу, ванни;

в) рушники: періодичність зміни, стан;

г) наявність халатів та головних уборів: періодичність зміни, стан;

д) достатність гарячої та холодної води, мила, рушників, халатів.

Б. Хворих:

а) поточний туалет: використання холодної та гарячої води, мила;

б) періодичність миття: умови, режим;

в) зміна натільної і постільної білизни, рушників;

г) зміна лікарняної одежі: яка одежа, коли міняється, стан;

д) зміна постелі: стан матраців та ковдр, коли міняються;

е) достатність умивального приладдя, ванн та душів, білизни, одягу та
постільних речей;

є) умови збирання, зберігання та транспортування брудної білизни.

6. Приміщення санітарної групи:

а) місце у загальному плані приміщень;

б) ізоляція від Інших груп.

7. Характеристика приміщень: А. Умивальні:

а) розміри, на яку кількість хворих або персоналу розраховані;

б) підлога, з якого матеріалу, стан; стіни, з якого матеріалу, стан;
панелі, їх висота; стеля, її стан, вид покриття; вікна, їх розміри,
наявність фрамуг або кватирок, їх розміри;

в) освітлення: природне (світловий коефіцієнт) і штучне (кількість
світильників, арматура, стан, питома потужність);

г) опалення: його характер, стан, температура;

д) вентиляція: система, вид, режим роботи, справність;

е) мікроклімат: температура, вологість, швидкість руху повітря;

є) обладнання: приладдя (наприклад, раковина), його величина, кількість
кранів, кількість хворих на один кран, стан, місце розміщення.

Б. Ванні кімнати: опис і дані привести відповідно до пунктів а, б, в, г,
д, е, вказаних у розділі 7А; Решта показників реєструються лише тоді,
коли момент обстеження збігається з часом ванних гігієнічних процедур і
опис дається відповідно до пункту є для умивальної в розділі 7А; крім
цього, вказуються розмір ванни, її форма, матеріал, кількість ванн в
одному приміщенні, кількість хворих на одну ванну, система забезпечення
гарячою та холодною водою, стан душових установок.

В. Убиральні:

а) скільки, для хворих та медичного персоналу окремі чи спільні;

б) розміри, на яку кількість хворих або персоналу розраховані;

в) підлога, стіни, оздоблення, санітарний стан;

г) природне (світловий коефіцієнт) та штучне (світильники, арматура,
потужність, стан) освітлення;

д) вентиляція та ЇЇ достатність (визначається за допомогою
органолептичного та хімічного методів);

е) опалення: його характер, розподіл температур; є) обладнання: його
характер та санітарний стан;

ж) чи є перед убиральнею умивальня і її обладнання та стан.

Г. Санітарна кімната:

а) місце розташування у складі приміщень санітарної групи;

б) розміри;

в) підлога, стіни, стеля, матеріал, оздоблення, стан; вікна: розміри,
наявність діючих фрамуг або кватирок, стан;

г) природне (світловий коефіцієнт) та штучне (світильники, арматура,
потужність, стан) освітлення;

д) опалення: його характер, розподіл температур;

е) вентиляція та її достатність;

є) обладнання для особистої гігієни, миття суден та клейонок, збирання
та зберігання виділень хворих, санітарний стан обладнання.

ж) збирання, зберігання та транспортування брудної білизни;

з) умови праці: робочий час, спецодяг, шкідливості та їх профілактика.

й) умови зберігання чистої білизни, частота зміни білизни хворим.

8. План-схема санітарних приміщень у складі всіх, що їх оточують.

9. Гігієнічна оцінка. Обґрунтування гігієнічного висновку та
пропозицій.

3. Заходи спрямовані на усунення шуму

Шум — неприємний або небажаний звук чи сукупність звуків, що заважають
сприйняттю корисних звукових сигналів, порушують тишу, чинять шкідливу
або подразливу дію на організм людини, знижують його працездатність.

Джерелами шумів є тіла, що вібрують: станки, двигуни, ручні механізовані
інструменти, обладнання, що використовується у,виробничих процесах. Шум
складається з багатьох коливань, серед яких не завжди можна визначити
основну частоту, а лише перевагу частот тієї чи іншої ділянки.

Чутливість вуха людини неоднакова до звуків різних частот. Людина значно
краще чує високі тони, ніж низькі. Найменш чутливе вухо до частоти,
нижчої 50 Гц. Для отримання слухового відчуття необхідний мінімум
енергії звукових коливань, який визначає поріг слуху. Поріг розміщується
найбільш низько в межах 400-500 Гц. Посилення інтенсивності звуку від
порога — суб’єктивне відчуття (гучність — непропорційна до зростання
звукової енергії). Фізіологічне відчуття зростання гучності виникає,
коли змінюється сила звуку в певну кількість разів. Так, підсилення
звуку в 10 разів сприймається як збільшення чутливості у 2 рази.
Одиницею вимірювання інтенсивності звуку є Бел. Але прийнято
користуватися не белом, а однією десятою його частиною — децибелом (дБ).
Уся шкала від порога чутливості до больового відчуття складає 13 бел чи
130 децибел (дБ). Шуми поділяються на низькочастотні — менше 350 Гц,
серєдньочастотні — від 350-800 Гц, високочастотні -понад 800 Гц.

Джерелами високочастотного шуму є пневматичне і ручне клепання (110-115
дБ), обрубка металічних деталей (115-120 дБ), млини для подрібнення
цементу (108 дБ), ткацькі станки (104 дБ) тощо. Середньочастотного —
токарні станки, пневмотранспортери (95-105 дБ), транспортні шуми (85
дБ), низькочастотного — парові двигуни (90 дБ).

Проявом впливу шуму на організм є порушення слухової та інших функцій
організму. Дія шуму на організм викликає на початкових стадіях
запаморочення, яке проходить з плином часу. Організм поступово
пристосовується до нових умов праці. Тривалий вплив шуму, особливо
високочастотного, призводить до значного зниження слуху, а іноді й до
повної глухоти. Необхідно відзначити тимчасове зниження слуху, яке
наступає під час праці в шумних цехах. Потім слух відновлюється.

У швидкості розвитку глухоти, тобто стійкого порушення слуху, має
значення, окрім Інтенсивності й спектрального складу, індивідуальна
чутливість людей. Значно раніше, ніж порушується функція органа слуху,
проходять негативні зміни в центральній нервовій системі, особливо у
вегетативній.

Шум — один з видів звуку, який називають «небажаним» звуком. Як відомо з
фізики, процес поширення коливального руху в середовищі називається
звуковою хвилею, а область середовища, в якій поширюються звукові хвилі
— звуковим полем. Розрізняють такі види шуму:

* ударний (штампування, кування);

* механічний (тертя, биття);

* аеродинамічний (в апаратах і трубопроводах при великих швидкостях руху
повітря).

Зменшення рівня шуму поліпшує самопочуття людини і підвищує
продуктивність праці. З шумом необхідно боротися як на виробництві, так
і в побуті. Уміння дотримуватися тиші — показник культури людини і її
доброзичливого ставлення до навколишніх. Тиша потрібна людям так само,
як сонце і свіже повітря.

Для боротьби з виробничим шумом слід використовувати такі заходи:

— Ізоляція джерел шуму у виробничих приміщеннях шляхом створення
перегородок (дерев’яних, цегляних) з перенесенням пульта управління за
перегородку, якщо можливо, треба встановити біля них звукоізольовані
кабіни для обслуговуючого персоналу;

— встановлення агрегатів, робота яких супроводжується шумом або
вібрацією (молоти, штампувальні автомати і ін.) на вібро-ізолюючі
матеріали чи на спеціальний фундамент;

— заміна технологічних процесів, які супроводжуються шумом, безшумними;

— розміщення цехів з шумними технологічними процесами на певній
відстані від жилих приміщень і обсадити їх зеленими насадженнями. Стіни
цехів повинні бути потовщеними, а з внутрішнього боку — облицьовані
спеціальними акустичними плитами;

— використання індивідуальних засобів захисту органа слуху (заглушки,
вкладиші, навушники, шоломи);

дотримання допустимих рівнів шуму.

Список використаної літератури

Гігієна медичних установ / За ред. Якименка В.І. – К., 1996.

Загальна гігієна та основи екології. Підручник. – К., 2003.

Медична енциклопедія. – М., 1990.

Похожие записи