Реферат на тему:

Гепатити В, С, D

Це вірусні антропонози з гострим або хронічним перебігом, які
характеризуються ураженням печінки, інтоксикацією, порушенням обміну
речовин, частою жовтяницею.

Актуальність зумовлена значним поширенням, високим рівнем
захворюваності, можливістю розвитку тяжких ускладнень і хронізації
процесу, серйозними економічними втратами. Зараз, за даними ВООЗ, на
Земній кулі нараховується понад 300 млн. носіїв вірусу гепатиту В і
близько 100 млн носіїв вірусу гепатиту С Таке розповсюдження
безсимптомного вірусоносійства та форм захворювань, що не
діагностуються, дуже ускладнює боротьбу з вірусними гепатитами. Україна
належить до країн із середньою поширеністю цих інфекцій. Однак стрімкий
ріст ін’єкційної наркоманії, слабка матеріальна база лікувальних
закладів, недостатні рівні використання одноразових медичних
інструментів і обстеження донорів біологічних тканин створюють
сприятливі передумови для подальшого росту захворюваності.

Етіологія. Збудник гепатиту В — крупний ДНК-вірус, який має 3 антигени:
серцевинний, або ядерний, антиген (HBcAgl HBeAg, який є своєрідним
маркером ступеня інфективності, та поверхневий — HBsAg. Кожен з них
можна виявити у тканинах організму (гепатоцитах, крові, інших
біологічних рідинах), що має важливе діагностичне значення.

Віруси гепатиту В відзначаються дуже високою резистентністю до дії
багатьох фізичних і хімічних чинників. Вони легко витримують високі та
низькі температури, висушування, ультрафіолетове опромінення, у цільній
крові та її препаратах (плазма, еритроцитна маса, фібриноген)
зберігаються роками.

Підмічена унікальна залежність втрати ними інфективності від дії
температури. Так, кип’ятіння вони витримують протягом 30 хв,
автоклавування (120 °С) — 45 хв, а сухожарову стерилізацію (160 °С) — аж
60 хв. Руйнуються лише при тривалому (60 хв) замочуванні у свіжому 3 %
розчині хлораміну, в лужному середовищі, під дією фенолу, перекису
водню.

Збудник гепатиту С — дрібний РНК-вірус. Він досить стійкий до нагрівання
(інактивується за температури 60 °С протягом 30 хв, 100 °С — 2 хв). У
сироватці крові зберігає інфективність протягом 6 років. Чутливий до дії
хлороформу, ультрафіолетового випромінювання.

Гепатит D спричиняється дефектним РНК-вірусом, який неспроможний до
самостійного розмноження і потребує участі вірусу-помічника, яким
виступає вірус гепатиту В.

Джерело збудника. Джерелами є хворі на гострий чи хронічний вірусний
гепатит, а також носії вірусів, Маркери цих збудників у хворих на гостру
форму виявляються наприкінці інкубаційного періоду, протягом початкового
(переджовтяничного) і усього періоду розпалу (всього біля 3-4 тижнів).
Частина перехворілих (1-5 %) ще багато років (часто довічно) залишається
носіями вірусів. Таке тривале носійство, як правило, спостерігається при
хронічній формі гепатиту. Основним джерелом вірусів гепатитів В, С і D
слід вважати хворих з безсимптомними і стертими формами захворювань, а
також «здорових» носіїв. Це зумовлено значним поширенням таких форм
інфекції і можливістю тривалого персистування вірусів в організмі. В
інфікованих осіб усі секрети, що утворюються з крові (плазми) або мають
їх домішки, потенційно небезпечні. Особливу епідеміологічну небезпеку
несуть кров та її препарати (плазма, еритроцитна маса, фібриноген,
протромбін) інфікованих донорів.

Механізм і шляхи передачі. Єдиний реальний механізм передачі гепатитів
В, С й D — контактно-рановий (мал. 49). Основний шлях передачі —
парентеральний. Він реалізується у природних і штучних умовах: при
статевих контактах, переливанні крові, використанні недостатньо
обробленого медичного інструментарію, випадкових порізах та ін. Для
зараження достатньо мізерної кількості матеріалу, контамінованого
вірусами (0,0001 мл плазми крові носія вірусу). Заразитися можна в разі
попадання на ушкоджену шкіру чи слизові оболонки крові хворих або її
продуктів, під час проколювання мочок вух, татуювання, ін’єкцій
наркотичних речовин. Відома передача захворювань у сім’ях, де
користуються спільними бритвами чи зубними щітками. Допускається
можливість трансплацентарного зараження плоду, однак частіше інфікування
дитини від матері відбувається під час контакту новонародженого з
контамінованими вірусами навколоплідними водами чи піхвовим секретом під
час пологів.

Прояви епідемічного процесу. Гепатити В, С і D поширені в усіх країнах
світу. Рівень захворюваності суттєво залежить від рівня медичної
допомоги й освіченості населення. Оскільки неабияке значення у поширенні
цих інфекцій належить працівникам лікувальних установ, ці хвороби
називають «opprobrium medicorum» — ганьбою медиків.

Мал. 49. Механізм і шляхи передачі при гепатитах В, С, D.

Через особливості реплікації вірусів гепатиту D він завжди перебігає у
поєднанні з гепатитом В.

(Захворюваність вірусними гепатитами проявляється поодинокими або
(рідше) груповими спалахами. Частіше хворіють особи, які мають інші
супутні хвороби і отримували медичну допомогу та при цьому були
інфіковані. Відтак відзначається переважна захворюваність дітей першого
року життя й осіб у віці понад 30 років. Групою підвищеного ризику
захворювання є медичний персонал, який контактує з кров’ю хворих:
хірурги, гінекологи, анестезіологи, стоматологи, лаборанти, середній
(особливо маніпуляційні медсестри) і молодший медичний персонал. В
офіційних матеріалах ВООЗ гепатит В зараховано до професійних хвороб
деяких категорій медичних працівників. До груп ризику інфікування
належать також реципієнти крові, діти, народжені матерями-носіями
вірусів, ін’єкційні наркомани, особи з безладною сексуальною поведінкою.

Ці захворювання не мають чіткої сезонності й розподіляються порівняно
рівномірно протягом року.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. Уточнюють час
захворювання і появи жовтяниці. З’ясовують, чи не отримував хворий
упродовж останніх 6 міс. парентеральних маніпуляцій (переливання крові
та її препаратів, ін’єкцій медикаментів, діагностичних та хірургічних
маніпуляцій з порушенням цілісності шкіри чи слизових оболонок).

У діагностиці вирішальне значення має виявлення антигенів вірусів і
антитіл до них у сироватці крові за допомогою імуноферментного методу.
Клінічне обстеження і біохімічне дослідження крові та сечі дають змогу
встановити наявність гепатиту та його особливості у конкретного
пацієнта.

Протиепідемічні заходи спрямовані на нейтралізацію джерела збудника,
ліквідацію шляхів її передачі та підвищення несприйнятливості населення
(при гепатиті В). До першої групи заходів належать:

? виявлення та ізоляція хворих, санація вірусоносіїв;

? встановлення спостереження за контактними особами протягом 3 міс.
після припинення контакту;

? виписування реконвалесцентів зі стаціонару за умови їх клінічного
одужання і нормалізації біохімічних показників (усіх реконвалесцентів
впродовж 2-4 тижнів вважають тимчасово непрацездатними);

? встановлення диспансерного спостереження за перехворілими;

? суворе стеження за дотриманням правил відбору донорів (комплексне
обстеження на маркери вірусів гепатитів В і С, усунення від донорства
осіб, які перенесли вірусний гепатит, хворих на хронічні гепатити,
колишніх реципієнтів крові та її препаратів, наркоманів і алкоголіків,
кров від одного донора рекомендовано переливати лише одному реципієнту);

? періодичне (через 6 міс.) обстеження медичного персоналу, який
належить до груп підвищеного ризику інфікування, на наявність маркерів
вірусних гепатитів.

Для переривання механізму передачі

? різко обмежують показання до переливання крові та її препаратів;

? рекомендують використовувати лише одноразові інструменти (шприци,
голки, системи для переливання, скарифікатори тощо), а якщо це
неможливо, то забезпечити якісну стерилізацію медичного інструментарію;

? здійснюють систематичну дезінфекцію робочих столів, посуду та підлоги
в клінічних лабораторіях і на станціях переливання крові;

? забезпечують медичний персонал, який безпосередньо контактує з кров’ю
та іншими біологічними тканинами чи донорськими препаратами,
індивідуальними засобами захисту (гумові рукавички, халати, спеціальні
маски чи окуляри для захисту очей),

Підвищення несприйнятливості медперсоналу, що належить до групи ризику
інфікування, досягається шляхом

? специфічної профілактики гепатиту В;

? використання екстреної пасивної профілактики гепатиту В гомогенним
імуноглобуліном (у разі ймовірного інфікування),

У крупних лікарнях функціонують центральні стерилізаційні відділення, в
яких підготовлений персонал здійснює обробку й стерилізацію
інструментарію з використанням сучасних технічних засобів (автоклави,
сухожарові шафи).

Специфічна профілактика. Отримано ряд рекомбінантних (генно-інженерних)
вакцин проти гепатиту В. На території з низьким рівнем захворюваності
вакцинації підлягають новонароджені, матері яких хворіли на гепатит В
після 6-го місяця вагітності або є хронічними вірусоносіями; часті
реципієнти крові чи її препаратів, медичні працівники. На території із
середнім рівнем захворюваності вакцинують усіх дітей.

Екстрена пасивна профілактика гепатиту В у медичних працівників, які
одержали травми під час роботи із забрудненою вірусами кров’ю,
здійснюється людським імуноглобуліном з високим титром антитіл проти
HBsAg. Умовою ефективності імуноглобулінопрофілактики є застосування
препарату не пізніше ніж через 2-3 доби після зараження, бажано в перші
6 год.

Специфічна профілактика гепатитів С і D ще не розроблена.

Похожие записи