медицина
Реферат
на тему:
Гельмінтози.
П л а н :
Опис захворювань.
Класифікація гельмінтів по видових особливостях.
Механізми зараження.
Вплив гельмінта на макроорганізм.
Гельмінтози – найпоширеніші і наймасовіші паразитарні хвороби людини,
за яких виникають складні взаємостосунки між двома живими організмами –
паразитом і хазяїном.
Захворювання в людини спричиняють більш як 250 видів гельмінтів,
приблизно 20 із них зустрічаються в Україні.
З урахуванням біологічних особливостей гельмінтів усі вони поділяються
на три класи:
круглі черв’яки (нематоди), до них належать збудники аскаридозу,
трихоцефальозу, ентеробіозу, анкілостомозів, стронгілоїдозу,
трихінельозу тощо;
стрічкові (цестоди) – збудники теніозу, теніаринхозу, гіменолепідозу,
дифілеботріозу, ехінококозу, альвеококозу тощо;
сисуни (трематоди) – збудники опісторхозу, фасціольозу, парагомінозу,
клонорхозу, метагонімозу тощо.
Особливості життєвого циклу гельмінтів дозволяє розділити їх на дві
групи:
геогельмінти;
біогельмінти.
Для геогельмінтів характерна відсутність проміжного хазяїна, для
розвитку личинок в яйцях до інвазійних форм потрібний кисень. Дозрівання
яєць відбувається в більшості випадків у ґрунті, куди вони потрапляють з
фекаліями. При цьому степінь зрілості личинок у виділених яйцях і
терміни дозрівання яєць у навколишньому середовищі визначають степінь
контагіозності хворих. У разі контагіозних гельмінтозів яйця або вже
через кілька годин стають інвазійними або вже зрілими виділяються в
навколишнє середовище. За наявності аскаридозу, трихоцефальозу та деяких
інших гельмінтозів для дозрівання яєць необхідне тривале перебування
яєць у навколишньому середовищі, тому спілкування з людиною, яка хвора
на аскаридоз або трихоцефальоз, для оточуючих не є небезпечним.
При біогельмінтозах розвиток паразита відбувається за участі не тільки
кінцевого (дефінітивного) хазяїна, але й проміжного, а іноді і двох
проміжних хазяїнів. У організмі основного хазяїна при цьому паразиту
статево зрілий гельмінт, в організмі проміжного – відбувається розвиток
личинкових форм до інвазійної стадії. Людина може бути кінцевим і
проміжним хазяїном у разі одного і того ж гельмінтозу. Прямий контакт
здорової людини з хворим за цих гельмінтозів безпечний (не контагіозні
гельмінтози).
В організмі людини кожному виду гельмінтів властива своя специфічна
локалізація, у зв’язку з чим їх поділяють на:
кишкові (аскаридоз, анкілостомідози, стронгілоїдоз, трихінельоз,
теніїдози, гіменолейнідоз та ін..);
позакишкові (опісторхоз, фасціольоз, парагонімоз, шистосомози та ін..).
Однак, говорячи про специфічну локалізацію мають на увазі місце
проживання статевозрілих форм. Для багатьох гельмінтоз, у тому числі і
кишкових, характерна міграційна стадія розвитку паразита в організмі,
коли личинки можуть виявлятися в інших органах і тканинах.
Гельмінтози, на які хворіє тільки людина, називається антропонозами. У
разі зоонозів збудник зберігається в природі, здійснюючи повний цикл
свого розвитку за участю хребетних тварин без обов’язкової участі
людини.
Можливий різний механізм зараження людини гельмінтозами:
фекально-оральний (як за різних кишкових інфекційних захворювань), при
цьому до організму потрапляє яйце або личинка гельмінта;
перкутанний – під час укусу кровоносною комахою в організм людини
потрапляють личинки, які пройшли певну стадію розвитку в організмі цієї
комахи.
У клінічному перебігу гельмінтозів виділяють гостру і хронічну фази
хвороби. Гостра фаза гельмінтозів, яка триває від 1-2 тижнів до 2-3
місяців, відповідає звичайно міграційній стадії і проявляється загально
алергічними висипаннями різного характеру, лімфаденопатією,
гіпереозинофілією.
При цьому виникають різні органні порушення – легеневі
(дифузно-вогнищева еозинофільна пневмонія), серцеві (алергічний
міокардит), печінкові (гепатит, іноді – з жовтяницею), ЦНС (алергічний
менінгоенцифаліт, енцефаломієліт).
У хронічній фазі гельмінтозів патогенний вплив на організм людини
визначається видом його, інтенсивністю інвазії, локалізацією, способом
харчування паразита. Паразитування гельмінтів супроводжується комплексом
таких несприятливих впливів на організм:
порушенням харчування хворої людини, оскільки гельмінти використовують
різні продукти, в тому числі білки і вітаміни, що надходять з їжею, для
свого росту й розвитку. Гельмінти, що харчуються кров’ю хворого
(гематофаги), можуть бути причиною розвитку анемії (анкілостоми,
вологоловці);
механічним пошкодженням тканин у зоні паразитування гельмінтів. Це
супроводжується запаленням, атрофією тканин, порушенням функції різних
органів і систем. Так, локалізація цистицерка в речовині мозку, в оці
призводить до порушення функції цих органів, закупорка просвіту
кишечнику аскаридами – до розвитку кишкової непрохідності, в місці
проживання волосоголовця розвивається запальна реакція, проявом якої
може бути гострий апендицит тощо;
алергічними і токсичними реакціями, оскільки продукти життєдіяльності
гельмінтів чинять не тільки місцеву, але й всмоктуючись, загально
токсичну і алгергізуючу дію. Особливо виражені алергічні реакції в разі
супер- і реінвазій, вони супроводжуються нерідко процесами
автосенсибілізації. Але все-таки в разі хронічного перебігу прояви
алергії виражені значно слабше, ніж у ранній стадії (стадії міграції);
зниження місцевої та загальної реактивності, що полегшує проникнення в
організм вторинної інфекції: такі інфекційні захворювання, як шигельоз,
черевний тиф, гепатит та ін., у хворих на гельмінтоз перебігають важче,
гірше піддаються лікуванню, частіше дають ускладнення;
є відомості про можливу канцерогенну дію гельмінтів.
Тривалість паразитування гельмінтів різноманітна (від кількох тижнів при
ентеробіозах до багатьох років при теніозі, теніаринхозі).
Л і т е р а т у р а :
Справочник терапевта / под.ред. Акд. АМНСССР. С.И.Комарова, – М..:
Медицина, 1979. – С. 380-419.
Энциклопедия семейного врача. Книга 2 / под.ред.отв.ред. Акд. НАН АМН
Украины и Российской АМН проф. А.С.Ефимов. К.: Здоров’я, 1995. – С.
68-177.
Нейко Є.М., Боцюрко В.І. Внутрішні хвороби – Коломия.: Вік, 1997. – С.
495-535.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
