Реферат

на тему

Гайморит та способи його лікування

План

Вступ

Загальна характеристика Коломийського району

Організація надання спеціалізованої отоларингологічної допомоги.

Організаційно-методична робота

Амбулаторно-поліклінічна робота

Клінічна анатомія носу і його придаткових пазух

Зовнішній ніс

Порожнина носу

Придаткові пазухи носу

Верхньощелепна пазуха

Медіальна стінка

Верхня стінка

Нижня стінка

Задня стінка

Лобна пазуха

Клиновидна пазуха

Маніпуляції, які найбільш часто застосовуються при лікуванні синуситів

Вливання крапель і промивання

Метод переміщення лікувальних речовин

Лікування гострого гаймориту

Лікування гаймориту за допомогою лікувальних препаратів

Рецепти народної медицини, які застосовуються для лікування гаймориту

Фітолікування гаймориту у дітей

Висновок

Література

Вступ

Одним із самих загадкових органів, створених природою, є ніс і оточуючі
його малі і великі повітряні порожнини. З анатомічних позицій ніс і
приносові пазухи являються початковим відрізком дихального тракту, мають
більш складну будову у порівнянні з іншими органами організму людини.
Кожне анатомічне утворення несе визначене фізіологічне навантаження.
Загальні уявлення про будову, функцію хвороби носа та верхніх дихальних
шляхів описані в працях Гіппократа, Цельса, Галлена, що показує, що
проблема захворювання людей на синусити ( хвороби при носових пазух ) в
тому числі й гаймориту існувала ще здавна. Хвороби синусів здавна
пробували лікувати різні вчені і лікарі, при цьому описували симптоми,
які виникали при появі хвороби та її перебігу, появилися через це і
народні методи лікування синусів, а також перші уявлення про хвороби при
носових пазух, які згодом доповнювали вчені з всього світу новими
знаннями у галузі лікування і профілактики синусів.

Велике місце питанням ринології відведено в працях вченого –
енциклопедиста середньовіччя Авіцена. Цінний вклад у вивчення анатомії
верхньощелепної пазухи вніс Натаніел Гаймор (1613 – 1685). У 1651р. він
опублікував книгу в якій скрупульозно описав верхньощелепну пазуху і
сполучені з нею ходи. Після цієї публікації верхньощелепну пазуху стали
називати гайморовою пазухою. Повне уявлення про будову носа та при
носових пазух вичерпно описано в атласі Миколи Івановича Пирогова, можна
сказати що ним було закладено хірургічний напрямок оторалингології.
Можна впевнено стверджувати що, анатоми надавши чітке описання
анатомічних структур носа та при носових пазух і їх взаємовідношення з
навколишніми органами набагато років випередили фізіологів. Тільки у
другій половині XX сторіччя почали складатися певні уявлення про
фізіологічну роль різних анатомічних структур порожнини носа та при
носових пазух.

Загальна характеристика Коломийського району.

Коломийський район знаходиться в південно-східній частині
Івано-Франківської області, в передгір’ї Карпат. Район межує з
Городенківським, Снятинським, Косівським, Надвірнянським, Тисменицьким і
Тлумацьким районами. Загальна площа району складає 1051,1 кв. км.
Центром району є місто обласного підпорядкування Коломия ? з територією
41 кв. км і населенням ? 69538 чол. На території району є 80 сіл та
цілий ряд присілків, 3 селища міського типу, ? Отинія, Гвіздець,
Печеніжин. Населені пункти зв’язані між собою автомобільними та
залізничними шляхами сполучення. Радіус району в найбільшому віддаленні
сягає 35-40 км, а радіус територіальних сільських дільниць не перевищує
5км.

По характеру виробництва район промислово-сільськогосподарський.
Промисловість міста представлена підприємствами сільськогосподарського
машинобудування, електротехнічної, лісової, легкої, харчової
промисловості.

В Коломийському районі проживає 167070 чол.

у т.ч. міських жителів ? 73209,

сільських ? 93861,

дітей до 18 років ? 38581,

дорослого населення ? 128489 чол.

Організація надання спеціалізованої отоларингологічної допомоги.

Організаційно-методична робота.

Робота отоларингологічної служби в районі направлена на профілактику і
раннє виявлення отоларингологічних захворювань, здійснення своєчасного
обстеження і лікування ЛОР хворих та диспансерного нагляду за ними.

Отоларингологічна служба району працює згідно і квартального планів
роботи, які складаються на основі проведення аналізу роботи ЛОР служби
за відповідні періоди, та методичних вказівок інформаційно-відділу ЦРЛ.

Амбулаторна допомога отоларингологічним хворим надається в ЛОР кабінетах
Коломийської, Гвіздецької і Отинійської лікарень, а також в хірургічних
відділеннях Отинійської і Гвіздецької номерних лікарень. Забезпечення
ЛОР ліжками в районі складає 2,09 ліжка на 10 тисяч населення.

Амбулаторно-поліклінічна робота.

Амбулаторно поліклінічна робота в районі хворим з ЛОР патологією
надається в ЛОР кабінетах Коломийської, Отинійської, Гвіздецької
поліклінік, в Коломийській дитячій поліклініці. ЛОР кабінет центральної
районної поліклініки м. Коломиї розміщений у пристосованому приміщенні,
де ведеться прийом одночасно двома лікарями отоларингологами у дві
зміни. Базове забезпечення необхідним інструментарієм дає змогу
виконувати в кабінеті широкий спектр лікувально-діагностичних процедур,
амбулаторних операцій.

В ЦРП налагоджена тісна співпраця ЛОР кабінету з іншими допоміжними
службами: рентгенологічною, клінічною, гістологічною, бактеріологічною,
цитологічною лабораторіями, кабінетами функціональної діагностики,
фізіотерапевтичним, ЛФК. Широко впроваджена в роботу кабінету
бактеріологічне дослідження матеріалу при гнійних гайморитах, обстеження
на дифтерію, мікози. Всім хворим з підозрінням на онкологічні
захворювання проводиться біопсія або забір матеріалу для цитологічного
обстеження.

В ЛОР кабінеті поліклініки працює 5 лікарів всі вони атестовані на
першу кваліфікаційну категорію. Один лікар цілорічно зайнятий на
медичній комісії допризовників на військкоматі, де крім роботи по
призовну армію проводить велику роботу по диспансеризації підлітків, як
юнаків так і дівчат.

Клінічна анатомія носу і його придаткових пазух

Зовнішній ніс

Зовнішній ніс (nasus externus) представлений кістково-хрящовим масивом в
вигляді піраміди, покритою шкірою. В ньому розрізняють кінчик, корінь
(переносиця), спинку, скати і крила. Кістяна частина носу складається з
парних плоских носових кісток і лобних відростків верхньої щелепи. Ці
кістки разом з передньою носовою виступом утворює грушовидний отвір
лицевого скелету. Хрящова частина носу має парні трикутні і крильні, а
також добавочні хрящі; крила носу в своїй нижньозадній частині без
хрящової основи. Шкіра в нижній трети носу має багато сальних залоз.
Перегинаючись через край входу в ніс (ніздрі), вона вистилає на
протяжності 4?5 мм стінки присінку носу (vestibulum nasi). Тут на шкірі
знаходиться багато волосся, що створює можливість виникнення фурункулів
і сикоз. В області крилів носу під шкірою розташовуються м’язи,
розширюючи і звужуючи вхід в ніс.

Порожнина носу

Порожнина носу(cavum nasi) розташована між порожниною рота і передньою
черепною ямкою, а з бокових сторін ? між парними верхніми щелепами і
парними решітчастими кістками. Вона розділена носовою перегородкою на
дві ідентичні половинки, які відкриваються до переду ніздрями і до заду
в носоглотку хоанами. Кожна половина носу оточена чотирма повітроносними
придатковими пазухами: верхньощелепною, решітчастою, лобною і
клиновидною(основною), які з’єднуються на своїй стороні з порожниною
носу. Носова порожнина має чотири стінки: нижню, верхню, медіальну і
латеральну; ззаду порожнина носу через хоани з’єднується з носоглоткою,
спереду залишається відкритою і з’єднується з зовнішнім повітрям через
отвори (ніздрі).

Придаткові пазухи носу

Придаткові пазухи носу розташовуються навколо порожнини носу і
з’єднуються з нею. Існує чотири пари повітроносних пазух:
верхньощелепна, клітки решітчастого лабіринту, лобні і клиновидні. В
клініці розрізняють передні (верхньощелепні, лобні, передні і середні
клітки решітчастої кістки) пазухи. Такий розділ зручний тим, що
специфіка ураження передніх пазух трохи відрізняється від ураження
задніх пазух. З’єднання з порожнини носу передніх пазух здійснюється
через середній носовий хід, а задніх ? через верхній, що важливо в
діагностичному плані; захворювання задніх пазух, особливо клиновидних,
зустрічаються рідше, чим передніх

Верхньощелепна пазуха

Верхньощелепні пазухи (sinus maxillaris) парні, розташовані в тілі
верхньої щелепи. Вони самі великі ? об’єм кожної з них в середньому
рівний 10,5 ? 17,7см3. В пазусі розрізняють передню і задню, верхню і
нижню, а також медіальну стінки.

На передній, або лицевій, стінці ззовні розташовані заглибини ? собачі
ямки (fossa canina). При ощупуванні цієї стінки через м’яку тканину щоки
слід знати, що зразу над fossa canina із кістки виходить n.
infraorbitalis. Собача ямка може бути різної глибини (в середньому від 9
до 12 мм). При глибокій ямці передня і верхня стінки пазухи находяться в
безпосередній близькості від медіальної. В таких випадках при пункції
пазухи через нижній носовий хід голка непомітні для хірурга може
проникнути через передню або верхню стінку в м’які тканини щоки або в
орбіту, що може призвести до гнійних ускладнень. Як правило, при
радикальній операції розкриття пазухи проводиться через собачу ямку, так
як там передня стінка найбільш тонка; крім цього, в цьому місці завжди
можна попасти в пазуху при любому її об’ємі і конфігурації.

Медіальна (носова) стінка пазухи кістяна, лише в верхньому її відділі
кістка може бути відсутня, тоді в цьому місці вона представлена тільки
дублікатурою слизової оболонки. Медіальна стінка відповідає нижньому і
середньому носовим ходам. В її передньому відділі проходить
слізно-носовий канал, а в верхньому, відповідно середньому носовому
ходу, під орбітальним краєм знаходиться отвір пазухи в порожнині носу
(ostium maxillare). Розташування виходу з пазухи в її верхньому відділі,
відноситься її вузькість(від 2 до 6 мм. в діаметрі) і в деяких випадках
наявність не отвору, а каналу довжиною до 1 см. Розташування виходу з
пазухи в її верхньому відділі, відносна її вузькість (від 2 до 6 мм в
діаметрі) і в більшості випадків, що сприяє розвитку запального процесу.
В верхній частині медіальна стінка пазухи знаходиться біля кліток
решітчастої кістки, що позволяє запальному процесу розходитися в різні
напрями.

Верхня стінка верхньощелепної пазухи одночасно являється і нижньою
стінкою очниці; ця стінка найбільш тонка, в ній проходить канал
нижньоочного нерва і однойменних раковин; інколи тут зустрічаються
дегисценції (вроджені щілини в кістці), закриті лише слизовою оболонкою.
В зв’язку з цим під час операції можна пошкодити вміст орбіти. В деяких
випадках верхня і медіальні стінки пазухи знаходяться на близькому
розташуванні один від одного; В таких випадках пункція пазухи через
носовий хід небезпечна в зв’язку з можливим проникненням голки в очницю
і гнійним запаленням в ній.

Нижньою стінкою, або дном пазухи, являється альвеолярний відросток
верхньої щелепи; в більшості випадків в дорослих дно пазухи знаходиться
нижче дна носу. Важливо відзначити, що у дорослих ближче всього до дна
пазухи знаходиться 2-й премоляр і 1-й моляр, в деяких випадках верхівки
коренів зубів розташовуються в пазусі і прикриті лише слизовою
оболонкою. Цим пояснюється нерідке розходження запального процесу з
хворих зубів на пазуху.

Задня стінка пазухи товста, утворена верхньощелепним бугром, який
закриває спереду крило піднебінна ямку, де розташований верхньощелепний
нерв, крило піднебінний нерв, крило піднебінний вузол, внутрішня щелепна
артерія, крило піднебінне венозне сплетіння.

Пазухи решітчастої кістки

Решітчасті пазухи (решітчастий лабіринт) представлений повітроносними
клітками решітчастої кістки, які розташовані між лобною і клиновидними
пазухами. Зовні решітчасті клітки межують з паперовою пластиною очниці,
а медіальна стінка решітчастої кістки являється латеральною стінкою
порожнини носу. Кількість, об’єм і розташування решітчастих кліток
можуть бути різними; в середньому з кожної сторони їх буває 8?10.
Найчастіше зустрічаються варіанти розташування решітчастих кліток є
зміщення їх в орбіту в області верхньої частини медіальної стінки.

Лобна пазуха

Лобна пазуха (sinus frontalis) знаходиться в товщі лобної кістки. Пазуха
має чотири стінки: передню (лицева), задню, межуючи з черепною ямкою,
нижню, яка в більшій своїй частині являється верхньою стінкою очниці і
на невеликому проміжку межує з клітками решітчастої кістки і носовою
порожниною, і внутрішньою (перегородка), яка в нижньому відділі стоїть
по середній лінії, а до верху може відхилятися в сторони. На нижній
стінці пазухи у перегородки знаходиться отвір лобно-носового каналу,
який має довжину біля 1?1.5 см; в деяких випадках пазуха відкривається в
порожнині носу не каналом, а отвором. Відкривається канал в передньому
відділі пів місяцевої щілини в середньому носовому ході. Конфігурація і
розміри цієї пазухи варіабельні; в середньому об’єм її рівний 4,7 см3.

Клиновидна пазуха

Клиновидні пазухи розташовуються в тілі клиновидної кістки; в кожній
пазусі розрізняють передню, задню, верхню, нижню, зовнішню і внутрішню
стінки. Міжпазушна перегородка, або внутрішня стінка, розділяє пазухи;
кожна пазуха має в передній стінці вивідні отвори (ostium sphenoidale),
які ведуть в верхній носовий хід. Таке з’єднання пазухи з порожниною
носу сприяє відтоку виділень з неї в носоглотку. Міжпазушна перегородка
продовжується до переду до перегородки носу. Нижня стінка пазухи частино
складає склепіння носоглотки, верхня стінка представлена нижньою
поверхнею турецького сідла; до цієї стінки зверху, крім гіпофіза,
прилягає частина лобної долі мозку з нюховими звилинами. Задня стінка
найбільш товста і переходить в базилярний відділ потиличної кістки.
Латеральна стінка основної пазухи частіше всього тонка (1?2 мм); з нею
межує внутрішня сонна артерія і печериста пазуха (sinus cavernosus); тут
проходить багато нервів. У новонароджених є тільки дві пазухи ?
верхньощелепна і решітчастий лабіринт. Однак і ці пазухи представлені
лише зачатками. Так верхньощелепна пазуха у новонародженого представлена
лише у вигляді дивертикула слизової оболонки носу в вигляді щілини
довжиною 10 мм, шириною і висотою 2 ? 3 мм. До 6 років життя ця пазуха
набуває нормальної форми, але розміри її маленькі; до 8 років дно пазухи
опускається до рівня дна носу і лише до 12 років життя дно пазухи
опускається нижче дна носу, як в дорослої людини.

Клітки решітчастої кістки до моменту народження сформовані, але число їх
і об’єм з роками збільшуються, особливо в період від 3 до 5 років.

Лобні і клиновидні пазухи у новонароджених відсутні; початок їх
формування відносять до 3 ? 4 року життя. В 6-річному віці ці пазухи
мають розміри по висоті і ширині біля 8X12 мм; в деяких випадках може
формуватися лише одна лобна пазуха, інколи вони обидві відсутні.

Маніпуляції, які найбільш часто застосовуються при лікуванні синуситів

Вливання крапель і промивання носа

Це маніпуляції, які найбільш часто застосовуються. Хворий може проводити
їх самостійно, але йому треба пояснити, як правильно виконувати такі
маніпуляції. При вливанні крапель слід прагнути змочити слизову оболонку
латеральної стінки порожнини носа. Для цього хворий повинен лягти на
живіт, опустити голову, притиснувши підборіддя до грудей, злегка
нахилити голову в ту сторону, де треба заливати краплі. Кінчик піпетки
вводиться в присінок носу, і вливається, 3?4 краплі. Приблизно через
хвилину повторюється введення крапель в іншу сторону. Введення великої
кількості крапель непотрібно, так як залишок протече в носоглотку.
Введене таким способом лікарство змочить верхню поверхню нижньої носової
раковини, проникне в нижній носовий хід, по раковинах досягне їх задніх
кінців.

Промивання порожнини носа в умовах стаціонару найбільш зручно проводити,
використовуючи пульверизатор. Подібними пульверизаторами оснащені,
отоларингологічні установки ? робочі місця отоларингологів, які нажаль
виготовляють тільки іноземні фірми.

В домашніх умовах можна проводити промивання порожнини носа,
використовуючи резинову грушу. Груша наповнюється розчином. Хворий
нахиляє голову над умивальником, кінець груші вводиться в присінок носа,
не торкаючись перетинки носа (небезпека травми і кровотечі). Легким
натиском на грушу струмінь розчину направляється на латеральну стінку
порожнини носа. При промиванні дихання треба затримати. Після введення
невеликої порції рідини хворий повинен продути ніс, не закриваючи його.
При цьому не повинно застосовувати великі зусилля. Процедура
повторюється декілька разів.

Метод переміщення лікувальних речовин

“Переміщення” в пазуху лікувальних речовин обумовлений Arthur W.
Proetz. Для виконання цього метода необхідно мати гумовий балон,
з’єднаний гумовою трубкою з оливою. Після видалення вмісту з носу і
анемізації слизової оболонки хворий лягає на спину, голова його звисає з
краю ліжка в закинутому положенні. Цим положенням голови створюються
умови більш низького розташування верхніх відділів порожнини носу, що
сприяє утриманню в них лікувального розчину. В одну половину носа
вливається 6?8 мл, лікувальної речовини. Потім лікар стискає рукою
гумовий балон, видаляючи з нього повітря. Другою рукою вставляє оливу в
ніздрю, куди влитий лікувальний розчин. Крило носу протилежної сторони
щільно притискається до перетинки. Таким чином, в порожнині носу
знаходиться лікувальний розчин, ніс ззовні закритий. Потім хворому
пропонують вимовити багато разів звуки “ку-ку ” і повільно відпускають
стиснутий в руці балон. При вимові звуків м’яке піднебіння прилягає до
задньої стінки глотки і відділяє носоглотку від рото глотки. В
результаті утворюється герметично ізольований простір, яке складається з
носоглотки, приносових пазух, гумової трубки і балона. При цьому повітря
із порожнини носу і пазух відсмоктується в балон, а в порожнині носа і
пазухах створюється від’ємний тиск. Тиск в порожнині змінюється кожний
раз коли хворий каже “ку-ку”. В момент зміни тиску в порожнині носу
від’ємного тиску на позитивний розчин лікувальної речовини переміщується
в приносові пазухи, якщо відкриті їх співустя. Процедура повторюється
3?5 разів. Після цього хворий лежить на ліжку в нормальному положенні
протягом 10?15 хвилин.

Можна “переміщати” лікувальні речовини в приносові пазухи методом
“протилежного Вальсальви”. Положення і підготовка пацієнта ті ж, що й
при застосуванні в вище вказаному методі. В кожну ніздрю вводиться 3?5
мл. розчину лікувальної речовини, і хворий сильно вдихає в той час, коли
рот і ніс закритий (протилежна проба Вальсальви). Через кожні 3?4 сильні
вдихи з закритим носом і ротом пацієнт робить один спокійний вдих через
рот. Важливо, щоб пацієнт злегка вдихав після кожного сильного вдиху для
розрядки від’ємного тиску в порожнині і доступу рідини в приносові
пазухи. Цю процедуру хворий може проводити дома.

При наявності апарату, який створює від’ємний тиск метод “переміщення”
можна проводити з використанням такого апарату. Робочі місця
оторалингологів обладнані подібними апаратами.

Проникнення лікувальних сумішей в пазухи повністю залежить від стану
співустя. Якщо співустя закрите, розчин в пазуху не переміщується. При
запаленні, особливо хронічному, така ситуація стається часто. Для
покращення проникності розчинів в пазухи попередньо слід провести
анемізацію слизової оболонки, особливо середнього носового ходу. Навіть
при закритих співустях ми отримуємо бажаний результат від застосування
методу “переміщення”.

8

R

l

- Z ¦ a P

TH

риває порожнину носу на рівні хоан і вході в ніс. Через трубку, яка
проходить через катетер в порожнині носу, видаляється з порожнини носу
частина повітря; створюється від ємний тиск, відсмоктується виділення,
яке виходить з пазухи через співустя. Потім порожнина носа заповнюється
лікувальною речовиною, і зміною тиску в порожнині носу, яке виробляється
за допомогою шприцу, розчин переміщується в пазухи. Метод ефективний,
легко переноситься хворим, в тому числі і дітьми.

Слід особливо підкреслити, що хороший результат при використанні метода
“переміщення” буде досягнутий тільки при правильному виконанні. Одне з
правил, якого слід дотримуватися, це правильно положення голови пацієнта
при проведенні процедури. Якщо ви хочете видалити виділення з пазухи,
значить, пазуха повинна зайняти позицію більш високу по відношенню до
порожнини носу. Якщо ви хочете перемістити розчин в пазуху, значить,
пазуха повинна зайняти позицію більш низьку по відношенню до порожнини
носу. Коли виконують процедуру переміщення розчину в положенні сидячи,
то розчин лікувальної суміші буде тільки в порожнині носу і не
підніметься в пазуху. Це буде імітація переміщення. Таким чином, кожний
варіант переміщення повинен бути виконаний конкретно.

Гайморит

     Гайморит – це запалення верхньощелепної придаткової пазухи носа,
виникає як ускладнення при гострому нежиті, грипі, кору, скарлатині й
інших інфекційних захворюваннях. Придаткові пазухи носа являють собою
утворення у вигляді невеликих печерок, що мають сполучення з порожниною
носа. Інша назва цього утворення – гайморова пазуха або гайморів синус.

     Основною причиною виникнення гаймориту є інфекція – бактерії або
віруси проникають у гайморову пазуху через порожнину носа або через кров
і викликають запальний процес.

Сприятливі фактори

1. Стани, що порушують носове дихання: викривлення носової перегородки,
вазомоторний риніт, гіпертрофічний риніт (збільшення носових раковин), у
дітей – аденоїди, алергічні захворювання носа.

2. Порушення імунітету, до яких призводять тривалі хронічні
захворювання, алергічні стани та ін.

3. Несвоєчасне або неправильне лікування звичайної застуди, ГРВІ,
риніту, що викликає як ускладнення гайморит.

4. Бактеріоносійство.

5. Вроджені порушення розвитку анатомічних структур порожнини .

Як проявляється гайморит?

1. З’являються неприємні відчуття в носі й навколоносовій ділянці, які
поступово наростають. Болі – менше виражені вранці, до вечора
наростають. Поступово біль «втрачає» певне місце й у пацієнта починає
боліти голова. Якщо процес однобічний, то болі відмічаються з однієї
сторони.

2. Утруднення носового дихання. У пацієнта закладений ніс. Голос набуває
гугнявого відтінку. Як правило, закладені обидві половини носа.
Утруднення носового дихання постійне або з невеликими полегшеннями.
Можлива почергове закладення правої й лівої половин носа.

3. Нежить. У більшості випадків у хворого спостерігаються слизові
(прозорі) або гнійні (жовті, зелені) виділення з носа. Цього симптому
може не бути, якщо сильно закладений ніс, тому що утруднено відтік з
пазухи (про це згадувалося вище).

4. Підвищення температури тіла до 38 і вище. Як правило, цей симптом
спостерігається при гострому гаймориті. При хронічному процесі
температура тіла підвищується рідко.

5. Нездужання. Це виражається стомлюваністю, слабістю, пацієнти
відмовляються від їжі, у них порушується сон.

Ускладнення захворювання

     Найбільш небезпечне, котре може дати хронічний гнійний гайморит, –
менінгіт (запалення мозкової оболонки). Крім того, існує небезпека таких
захворювань, як міокардит, ураження нирок, а також гайморит може служити
джерелом генералізованої інфекції.

Лікування гострого гаймориту

Лікувати гострий гайморит можна в амбулаторних і стаціонарних умовах. Це
залежить від важкості перебігу захворювання, можливості повноцінно
дренувати пазухи, рівня підготовки лікаря і оснащення кабінету
поліклініки. Лікар повинен вміти виконати пункцію гайморової пазухи або
провести інше необхідне дренування пазухи для достовірної евакуації
виділень. Без видалення гною з пазухи не можливо повноцінно провести
лікування гострого гаймориту. Позиція тих лікарів, які відмовляються
проводити пункцію, абсолютно не обґрунтована і суперечить основному
закону гнійної хірургії: якщо є гній, його треба видаляти.

Для лікування гострого гнійного гаймориту обов’язковим є призначення
антибіотиків. Вибір першого антибіотика проводиться емпірично, після
отримання результатів бактеріологічного дослідження виділень уточнюється
необхідний антибіотик. Хворому слід призначити антигістамінні засоби,
симптоматичну терапію ? судинно звужуючі краплі в ніс, знеболювальні
препарати.

В стаціонарі протягом дня декілька раз проводиться анемізація слизової
оболонки порожнини носа, що покращує носове дихання. Виконання пункції
гайморових пазух викладено в багатьох книгах, монографіях і інструкціях,
і тому нема потреби детально зупинятися на опису цієї процедури.
Повторимо тільки ключові моменти. Головною є хороша анестезія, особливо
при першій пункції. Пункцію слід проводити в склепінні нижнього носового
ходу. В цьому місці кістка найбільш тонка.

Пункція гайморової пазухи проводиться голкою Г.Г.Куликовського, існують
і інші голки, але голка Г.Г.Куликовського найпоширеніша в нашій країні.
Голка С.Т.Корнеева дає можливість після пункції пазухи залишити металеву
дренажну трубку для наступних промивань. Через передню стінку пазухи
пунктується в основному для ендоскопічного дослідження спеціальним
троакаром.

Пазуху можна промивати будь-якою доступною стерильною рідиною: розчином
фурациліну, дистильованою водою, фізіологічним розчином, срібною водою.
Приготування срібної води нескладне і проводиться в умовах перев’язочної
чи ЛОР кабінету. Срібну воду можна приготувати побутовим іона тором
ЛК-27 (або аналогічним пристроєм). На промивання використовується така
кількість води, щоб було видно, що весь гній видалено. Зазвичай це
300?500мл.

Після промивання порожнини пазуха продувається повітрям з шприцу. Добре,
якщо голка приєднується до кисневої установки і проводиться насичення
киснем пазухи протягом 10?20 хвилин. Повітря і кисень видаляють залишки
речовини і сприяють встановленню нормальних фізіологічних процесів в
слизовій оболонці, згубно діють на анаеробні форми мікроорганізмів. Під
час цієї процедури у пацієнта може виникнути легке запаморочення. В
такому випадку слід зменшити подачу кисню або припинити подачу зовсім.
Виникнення запаморочення не є протипоказанням для наступних процедур,
але час процедур потрібно зменшити.

Для дренування гайморової пазухи розроблено декілька способів. Дренажна
трубка може бути надіта на пункційну голку і введена в пазуху разом з
голкою під час пункції. Після промивання пазухи дренажна трубка
утримується рукою, а голка витягається. Трубка повинна бути досить
жорсткою, щоб її можна було ввести в пазуху і утримати при витяганні
голки. Таким чином трубка залишається в пазусі на необхідний термін.
Дренування дає можливість уникнути повторних пункцій і дозволяє
проводити промивання декілька разів на день.

Наступний етап лікування ? введення лікувальної суміші. Основним
лікарством при лікуванні гострого гаймориту повинен бути антибіотик.
Найкращий варіант в виборі антибіотика ? це визначення чутливості
мікрофлори. Але таких даних лікар немає в день першої зустрічі з
пацієнтом. Тоді логічно використовувати антисептики або антибіотики
широкого спектру дії на основі емпіричної антибіотикотерапії.

Найчастіше всього використовуються водні розчини лікувальних препаратів.
Добре себе зарекомендували розчини на основі полімерів. Гелі,
приготовлені на основі крохмал-агару або метилцелюлози утримуються в
пазусі довше, чим препарати на основі води. При використанні полімерних
розчинів по закінченню лікування слід провести контрольне промивання
пазухи для видалення залишків полімера, так як полімер який залишився в
середині пазухи втрачає воду ? стає густим і сприяє розвитку запального
процесу, інколи грибкового. Ця обставина не являється основою для того,
щоб не використовувати такі препарати, але особливості їхнього прийому
слід враховувати.

Дренування пазухи позбавляє пацієнта від повторних пункцій. В
поліклініці дренажна трубка може бути вкороченою і кінець її захований
в простір всередині носа, що робить її невидимою ззовні. При промиванні
трубка витягається трошки вперед, цієї довжини цілком достатньо для
маніпуляції. Можна рекомендувати пацієнту надівати марлеву пов’язку під
час руху від поліклініки додому, в такому випадку трубка фіксується
лейкопластиром до щоки.

В стаціонарі дренування дозволяє промивати пазуху два рази на день. Два
рази на день вводяться і розчини лікувальних препаратів.

Як тільки хворий поступає в стаціонар, він оглядається, уточнюється
діагноз. При згоді хворого на пункцію і дренування їх виконують, після
цього хворий проходить процедуру промивання і оксигенації пазухи,
вводяться в пазуху лікувальні препарати. Потім ці процедури виконуються
щоденно ранком в 9?10 годині і вечором в 18?19 годині. Вранці промивання
проводить лікуючий лікар.

Промивання проводиться до повного видалення гною з гайморової пазухи,
зникнення симптомів запалення. Добитися такого стану дуже важливо, так
як від цього залежить пізніше виздоровлення. Дренажі знаходяться в
пазусі 6?8 днів, в цей термін пацієнту проводиться антибіотикотерапія.

Важливо в лікуванні гострого гаймориту використання фізіотерапії.
Призначається найчастіше мікрохвильова терапія на наступний день після
пункції і продовжується протягом 8?10 днів. Можна призначити хворому
УВЧ. Ефективний новий метод лазерної напівпровідникової терапії.
Невидиме лазерне опромінення проникає в тканини на 6 сантиметрів,
надаючи протизапальну дію.

Зустрічаються випадки, коли комплекс проведеної терапії в вказаний
термін не приводить до хорошого результату. Спочатку треба подумати про
зміну антибіотика. Треба уточнити чутливість мікрофлори. До третього ?
четвертого дня лікування поступає результат бактеріологічного
дослідження і проводиться корекція антибактеріальної терапії. Можна
змінити клас антибіотика.

Слід пам’ятати про можливість грибкового ураження. Запідозрити грибкове
ураження можна по наростанню болі в області пазухи, безуспішності
лікування. В такому випадку прийом антибіотиків зупиняється. Пазуха
промивається розчином хінозола 1:1000 або 1:1500. Дальше лікування
гаймориту проводиться як грибкового.

Хірургічне лікування гострого гаймориту проводиться рідко. Показанням
для операції являються орбітальні і внутрішньочерепні ускладнення
гострого гаймориту. В цьому випадку проводиться радикальна операція на
гайморовій пазусі з створенням широкого проходу в нижньому і середньому
носових ходах

Лікування_гаймориту_за_допомогою_лікувальних_препаратів

Основою виникнення гаймориту є набряк слизової оболонки, що блокує
сполучення між гайморовою пазухою й порожниною носа. Тому основне
лікування повинне бути спрямоване на боротьбу з набряком слизової
порожнини носа – потрібно забезпечити добрий відтік виділень з пазухи.

     При лікуванні гаймориту використовуються консервативні
(медикаментозні) і хірургічні методи.

     В основі медикаментозного лікування гаймориту повинні обов’язково
лежати місцеві процедури – використання крапель, спреїв, інгаляторів,
здатних усунути набряк слизової оболонки. Добру ефективність у лікуванні
гаймориту проявляє препарат Синуфорте. З появою нового препарату
рослинного походження Синуфорте необхідність проколу відійшла на другий
план. До складу препарату входять натуральні компоненти з бульб
цикламену. Детальніше про препарат HYPERLINK
«http://ua.apteka-doctor.com/articles/new/sinuforte.php» тут .

     До судинозвужувальних препаратів належать: Тизин, Називін, Санорин,
Назол, Галазолін, Длянос. При гаймориті необхідно дотримуватися певних
правил закапування в ніс лікувальних рідин. Пацієнтові необхідно лягти
на бік, після чого закапати судинозвужувальні краплі в половину носа, на
якій лежить хворий – краплі повинні потрапити на бічну стінку носа. У
такому положенні слід перебувати не менше 5 хвилин. Потім варто
повернутися на інший бік й повторити процедуру з іншою половиною носа.
Тільки після використання цих крапель, можна закапувати інші – що
виявляють антибактеріальним, протизапальним або знеболюючим ефектом.

     У лікуванні також варто використовувати антибактеріальні препарати
(переважно цефалоспоринові), антигістамінні засоби (Кларитин, Телфаст й
ін.). Добрий ефект дає метод промивання носа антисептичними (фурацилін)
розчинами. З фізіопроцедур добрий ефект мають такі методики як УФО
порожнини носа, УВЧ на придаткові пазухи носа й ін.

     Гомеопатичні препарати ефективно сприяють проведеному комплексному
лікуванню, підсилюючи захисні властивості організму й змінюючи реакцію
організму в потрібну для лікування сторону. У гомеопатичному арсеналі є
засоби, що зменшують запальні явища, що прискорюють нагноєння й
відторгнення некротичних мас, що змінюють характер секрету, що
стимулюють імунну систему.

     «Цинабсин» – комплексний гомеопатичний препарат природного
походження, застосовується для лікування гострих і хронічних синуситів у
дітей і дорослих. «Цинабсин» усуває запалення й набряк слизової оболонки
носа й навколоносових пазух, відновлює носове дихання, стимулює захисні
сили організму.

     Пролонгована терапія гострого синуситу комплексним гомеопатичним
препаратом «Цинабсин» (до 28 днів) зменшує ймовірність рецидиву й
переходу захворювання в латентний перебіг.

     Лікувати гайморит потрібно під контролем лор-лікаря.

Рецепти народної медицини, які застосовуються для для лікування
гаймориту:

1. Ментол сухий. Ментол сухий в крупинках розчинити в каструлі з
кип’ятком. Закутати голову і дихати носом над цією каструлею. Процедура
триває до того часу, коли йде випаровування з каструлі.

2. Картопля в мундирі. Відварити картоплю в мундирі, злити воду.
Закутатися над каструлею і подихати паром картоплі.

3. Ебонітовий диск. Ебонітовий диск діаметром 110мм, товщиною 10мм з
одної сторони відшліфований. Цим диском, відшліфованою стороною гладять
по лиці (лобі, щоках, підбородку) за часовою стрілкою роблять один оберт
за 1 сек. Сеанс триває 10-15 хвилин. Роблять два рази на день.
Рекомендовано при гаймориті, фронтиті, головній і зубній болі.

4. Прополіс, настійка на спирті. Закип’ятити воду в каструлі, влити туди
1/2 чайних ложок настойки прополісу. Закутатися і подихати над цією
каструлею.

5. Область гайморових пазух можна прогрівати звареними яйцями. Гарячі
яйця завернуті в рушник, розташувати по обидві сторони носу і тримати до
повного охолодження. Цю процедуру можна робити на ніч.

6. При гаймориті рекомендують стукати по носі 2-3 хвилини великою
фалангою великого пальця. 5-20 хвилин, відпочити і повторити. Слід
робити не менше 2 разів на день.

7. Йод і марганець застосовується для лікування гаймориту. В носі
роблять промивання теплою водою з додаванням невеликої кількості
настойки йоду або воду злегка підфарбовану марганцівкою. Цю воду
втягують в ніс декілька разів на день.

8. В старину синусити (запалення лобних і гайморових порожнин) з успіхом
лікували хріном. Для цього корінь хріну мили, знімали верхній шар і
натирали на терці. Третю частину цієї маси змішували з соком двох-трьох
лимонів. В результаті діставали доволі густу суміш, яку приймали по
половині чайної ложки ранком через 20-25 хвилин після їди щоденно. Курс
лікування тривав ? 3-4 місяці. Після двотижневого перериву, проводився
повторний курс. Лікування треба терпеливо продовжувати 2 рази в рік ?
весною і осінню, не чекаючи загострення хвороби. Через два роки приступи
в більшості випадках припиняються.

Фітолікування гаймориту у дітей

Лікування має бути комплексним

Для промивання гайморових пазух використовують такі фітоформи, які
сприяють їх очищенню від гнійного вмісту та зменшенню запалення.

3 Настій трави звіробою звичайного (1 ст. л. сировини на 1 склянку
окропу, настояти 1-

2 год) підігрівають, теплим екстрактом змочують ватку або бинт, вводять
тампончики в ніздрі, періодично міняючи їх, процедура триває 5-10 хв. На
курс — 6-8 процедур.

Аналогічно використовують настій квітів нагідок лікарських,
свіжовичавлений сік цибулі ріпчастої, часнику посівного. Проціджені
настої з трави звіробою чи квітів нагідок, профільтровані через
стерильний бинт у стерильний посуд, можна вводити у гайморові пазухи в
кількості 3-5 мл. Після промивання настоями вводять 3 мл обліпихової
олії.

Для полегшення видалення вмісту пазух рекомендують інгаляції. Тривалість
процедури — 10 хв; щодня можна робити по 2 інгаляції. На курс — 10-15
процедур.

3 Плоди калини з гілочками (3-5 гілочок залити 1-2 склянками холодної
води, довести до кипіння) кип’ятити 20 хв на малому вогні. Зробити лійку
з цупкого паперу і через неї дихати випарами з відвару калини 10-15 хв
(лежачи, закутавши голову). Під час інгаляцій вдихати ротом, видихати
носом.

3 Липовий мед або мед із польових квітів (1-2 ч. л. на 200 мл води,
нагріти в чайнику до кипіння) вдихати пару через лійку впродовж 5-10 хв.

3 Настоянка прополісу (1/2 ч. л. 30% настоянки ввести в інгалятор або
киплячу воду, дихати через лійку 5 хв).

Для масажу лоба, зони гайморових пазух використовують розчин ефірних
олій розмарину (2 краплі), чайного дерева (1 крапля), евкаліпта (1
крапля) в 1 чайній (або десертній) ложці олії (соняшникової, мигдалевої,
персикової або абрикосової). Процедуру робити 1 раз на день упродовж 2-3
хв. На курс — 10-14 процедур.

Для прогрівання гайморової пазухи застосовують торбинки з підігрітою до
40°С кухонною сіллю або кукурудзяним борошном. Тримати на переніссі 30
хв.

У народі для зігрівального компресу використовують відварену в лушпайках
та пом’яту картоплю або подушечки, наповнені травою буркуну лікарського,
облиті окропом.

Для компресів використовують 1-2 ст. л. вичавків редьки чорної,
загорнуті в полотно; їх кладуть на ніс та гайморові пазухи (попередньо
змащені олією), зверху обгорнути теплим шарфом. Компрес накладати перед
сном на 10 хв.

Для зменшення набряку слизової оболонки носа її змащують настоєм
квіткових кошиків арніки гірської (5 г на 100 г окропу, настояти 20 хв)
або настоянкою трави лаванди вузьколистої (1:5) на 40% етиловому спирті,
розбавивши його водою у пропорції 1:1.

Для закапування носа досить ефективним вважають олійний настій трави
багна звичайного (2 ст. л. трави на 1 склянку кукурудзяної олії,
витримати на водяній бані 4 год). Закапувати по 2 краплі в кожну ніздрю.

З раціону бажано вилучити молоко, щоб зменшити утворення слизу.

Для профілактики захворювання велике значення має своєчасне лікування та
запобігання нежитю, правильний режим дня, загартування організму,
заняття спортом.

Висновок

Нормальним для людини являється дихання через ніс. Ніс крім дихальної,
виконує також захисну та резонаторну функції, а також бере участь в
регуляції дихання і сльозовиділення. А таке захворювання, як гайморит
ускладнює або унеможливлює дихання через ніс, і створює певну проблему
для хворого. Тому мені було цікаво дослідити більше це захворювання.
Після написання цієї роботи я більше дізнався про гайморит, причини його
виникнення і методи лікування.

Література

Зарицький Л. А. Хвороби вуха, носу, горла. Видавництво «Вища школа».
1988р.

Лайко А. А. Заболотний Д. І. Синяченко В. В. Обсяг і методика
обстеження. Видавництво «Логос» Київ, 2000 р.

Лихачев А. Г. Довідник по оториноларингології. Видавництво Зарицький
Л. А. Хвороби вуха, носу, горла. Видавництво «Медицина» Москва, 1984р.

Піскунов Г. З. Піскунов С. З. Клінічна ринологія. Видавництво «МІКЛОШ»
Москва, 2002 р.

Пальчун В. Т. Преображенський Н. А. Хвороби вуха, горла, носу.
Видавництво «Медицина» Москва, 1980 р.

Французов Б. Л. Французова С. Б. Лікувальна терапія захворювання вуха,
носу, горла. Видавництво «Здоров’я» Київ, 1988р.

Шевригун Б. В. Інструкція по дитячій оториноларингології. Видавництво
«Медицина» Москва, 1985р.

Похожие записи