Реферат

Формування сексуальної культури молоді: анатомія і фізіологія статевих
органів людини.

Вступ

Ще двадцяти років не минуло з часу однієї промовистої (в
ракурсі теми, що ми розглядаємо) події. В період горбачовської
“перебудови” під час одного з так званих телемостів між СРСР і США, коли
радянські і американські народи отримали одну з перших нагод хоча б за
допомогою телебачення відносно вільно поспілкуватися, познайомитися з
особливостями життя, культури один одного, хтось з аудиторії, яку зібрав
у своїй студії за океаном відомий телеведучій Філ Донахью, звернувся до
аудиторії на радянському телебаченні із запитанням: “А як у вас з
сексом?”.

Після затягнувшеюся зніяковілої мовчанки у московській студії
одна з учасниць телемосту нарешті відповіла: “Сексу в нас немає…”.

Пізніше Володимир Познер, який був ведучім цієї передачі з
радянської сторони, розповідав, що жінка, яка наважилася дати відповідь
на запитання з табуйованої у СРСР теми сексу, не обмежилася тільки
наведеними словами, а намагалася пояснити американцям, що йдеться про
домінування в суспільстві своєрідного пуританізму, нерозвиненість, у
зв(язку з ним, сексуальної культури. Та при монтажі телепередачі
американській і радянський телеведучі погодилися в тому, що додаткові
пояснення можна вилучити. Формулювання, що відтоді стало знаменитим –
“Сексу в нас немає” – точно і вичерпно передало ситуацію із нав(язаним
суспільству радянською ідеологією ставленням до сексу.

Справа у тому, що казарменно-тоталітарному варіанту соціалізму,
якій насаджували в СРСР, потрібна була слухняна, покірна у всьому
людина. А оскільки вільна реалізація сексуальності є одним з
найважливіших факторів, що формує загальну внутрішню свободу людини, її,
сексуальність, з певного часу почали суворо обмежувати, регламентувати.

Саме у зв(язку з тим у країні була відсутня система свідомого,
цілеспрямованого виховання сексуальної культури. В друкованих джерелах
питання сексуальності висвітлювалися хіба що для попередження до яких
“жахливих” наслідків для фізичного, психічного і репродуктивного
здоров(я може привести сексуальне життя.1 І хоча до цих залякувань
більшість ставилася з недовірою, та вони невротизували не одне покоління
наших співвітчизників. Хоча природнє і перемагало в них залякування і
абсолютна більшість шукала радощів сексуального життя. Проте

вступало у нього майже, або й зовсім не підготовленими. І через те,
нерідко, отримувало від цього життя чимало прикрощів, іноді — більше ніж
очикуваних радощів.

Зараз, начебто, ставлення до виховання сексуальної культури
відрізняється від того, що ми мали ще відносно нещодавно. Але і зараз
знаходяться люди, які доводять, що таке виховання приносить більше шкоди
ніж користі. Мовляв, воно тільки “розбещує” молодь, акцентує її увагу не
на тому, що є дійсною цінністю життя.

Щодо останнього, то хоча те у житті, що пов(язано з реалізацією
сексуальності, в ієрархії життєвих цінностей значної кількості людей не
займає головного місця, але одне з чільних місць на протязі тривалого
часу їх життя воно таки має. (В залежності від періоду життєвого циклу
людини і у зв(язку з вмінням одержувати задоволення від реалізації
сексуальності. Останнє особливо пов(язано з рівнем сексуальної
культури.)

Рядок з відомої пісні радянськіх часів: «…Жила бы страна
родная – и нету других забот…», — не може бути життєвим гаслом для
суспільства за нормальних умов його існування, єдиною вищезгаданою
“дійсною цінністю життя”. Справжній комплекс життєвих цінностей
формується у процесі розвитку людини і суспільства, який є не чим іншим
як процесом розвитку культури. А останній має необхідно відбуватися в
усіх сферах життя.

Та тривалий час сексуальна сфера була відносно успішно
вилучена з процесу загального розвитку. Хоча, справедливості ради, треба
сказати, що йдеться не тільки про радянський період. (В останній хіба що
намагалися підтримати в нових умовах існування давно звичної, хіба що
трохи модернізованої, сексуальної аскези, як цінності, на шлях відмови
від якої вже ставала значна частина людства і, здавалося б, мало стати і
наше суспільство, якби воно дійсно намагалося оптимізувати розвиток усіх
сфер свого життя.)

На протязі багатьох сторіч те, що було пов(язане з плоттю
перебувало у конфлікті з духовними цінностями релігії, яка ще два
тисячіліття тому почала свою переможну ходу світом. Одним з наріжних
каменів цієї релігії стало евангельске формулювання апостола Павла з
Першого послання до Коринфян: “Добре чоловіку не торкатися жінки”; бо:
“Неодружений турбується про Господнє, як догодити Господу; а одружений
турбується про світське, як догодити дружині”. (1.Гл. 7: 1, 32, 33)
Більше того: у Євангелії від Матвія оскоплення, тобто таке діяння, яке в
принципі унеможливлює отримання сексуальних радощів, трактується як…
шлях до Царства небесного. (1.Гл. 19: 12)

Проте, є достатньо підстав погодитися з одним з визначних
філософів ХХ сторіччя Мішелем Фуко, якій у своїй фундаментальної праці
“Історія сексуальності” довів, що релігійні заборони і намагання
замовчувань практично усього, що пов(язане із сексуальністю, свідчать
якраз про свідоме чи несвідоме визнання величезної життєвої значущості
сексуальності у житті як окремої людини, так і усього суспільства. (2.
Т. 1)

Усвідомлення дійсного стану речей щодо сексуальності
необхідно вимагає уваги до сексуальної культури, її всебічного розвитку
задля гармонізації взаємодії сексуальної сфери з усіма іншими.

Щодо “розбещуючого” впливу на молодь сексуального виховання,
то варто з(ясувати

підстави твердження про це і чи несе заборона такого виховання щось
позитивне?

Відносно останнього: чимало людей вважає, що так, несе. Цей
позитив вони вбачають у затриманні розвитку сексуальної чуттєвості
молоді і початку статевого життя. Проте практика доводить, що на
розвиток сексуальної чуттєвості і термін початку сексуального життя у
представників чоловічої статі інформаційні обмеження якось помітно не
впливають. Щодо дівчат, то у них дійсно нерідко затримується розвиток
сексуальної чуттєвості, що згодом часто призводить до відсутності
задоволеності сексуальним життям. Тобто до наслідку, який сучасних
умовах, коли повноцінна реалізація сексуальності сприймається як
необхідний компонент життя, аж ніяк не може вважатися бажаним. До того
ж, нерозвинена сексуальна чуттєвість дівчат не є запорукою більш
пізнього початку сексуального життя. Бо значна частина їх починає
сексуальне життя не задля сексуального задоволення (у якому вони можуть
ще не мати потреби), а шукаючі емоційного контакту з протилежною статтю,
чи з цікавості (яка, до речі, буває тим більша, чим меше знань про її
об(єкт).

Анатомія і фізіологія статевих органів.

Свого часу Оноре де Бальзак стверджував, що чоловік має право
на одруження тільки після того, як вивчить жіночу анатомію. Цілком
слушне твердження, хоча і не повне. Вочевидь, що знання статевої
анатомії у такій самій мірі як чоловіку, потрібно і жінці. Адже сучасна
жінка теж є активним суб(єктом сексуальної взаємодії. А знання
сексуальної анатомії є передумовою для розуміння сексуальної фізіології,
тобто того, як функціонують, взаємодіють всі природні складові
сексуальної сфери, що, в свою чергу, дає можливість розуміти причини тих
чи інших сексуальних реакцій, деякі особливості сексуальної поведінки і
психології.

1.Початок формування статевої анатомії.

Тривалий період утробного розвитку зовнішній вигляд чоловічого
і жіночого ембріонів абсолютно однакові. І це при тому, що у них добре
видні елементи майбутніх зовнішних статевих органів. Але в цей період
вони ідентичні. Варто сказати також, що згадані елементи

мають досить великі, порівняно з усім ембріоном, розміри. Якби
співвідношення між розміром усього ембріону і статевими органами
залишалися такими і в дорослих осіб, то зовнішні статеві органи у них
були у багато разів більше ніж є насправді. Вочевидь, вказане
співвідношення розмірів в ембріональний період є відображенням природних
приорітетів в процесі формування механізмів збереження життя. Зміна ж
відносних розмірів статевих органів згодом відбувається під впливом
факторів, що сприяють оптимізації розмірів цих органів людини відповідно
їх функціям.

Як же відбувається розвиток статевих органів?

Щодо внутрішніх статевих органів, то чоловічі формуються з
так званих вольфових протоків, а жіночі — з мюллєрових протоків
ембріону.

На 6-у тижні розвитку ембріону, якій не має Y- хромосоми,
у нього починають формуватися жіночі яєчники, що по мірі розвитку
переміщаються в область тазу.

Якщо така хромосома є, то з 6-го тижня починають
формуватися чоловічі яєчка. А з 8-го тижня в яєчках розпочинається
вироблення чоловічого гормону тестостерону.

Гормон естроген, під впливом якого починають формуватися всі
внутрішні жіночі статеви органи, а саме, крім згаданих яєчників, –
фаллопієві труби, матка, її шійка і внутрішня третина піхви, як вже
вказувалося, спочатку надходить з організму матері. Він же, естроген,
блокує розвиток згаданих вольфових протоків, проте нерозвинені залишки
їх зберігаються.

А от у мюллєрових протоків під впливом тестостерону у
чоловічого ембріону не тільки блокується розвиток. Вони поступово
взагалі зникають. А з вольфових протоків під впливом того ж
тестостерону крім згаданих яєчек формуються сім(яні міхурці,
сім(явивідні протоки, простата (предміхурова залоза), уретра
(сечовивідний канал), придатки яєчок.

Зовнішня анатомічна будова ембріона, ще до того як під впливом
статевих залоз на 2-3-у місяці розвитку почнеться його статева
диференціація, має так званий статевий горбочок.

Клітор (clitor, clitoris– латин. від грецьк. kleitoris – сікель,
похотник), що сформується з цього елементу ембріону у дівчаток, у
більшості з них в подальшому жітті буде органом високої сексуальної
чуттєвості1. Та наявність такої чуттєвості не має вітальної (життєвої)
необхідністі і не впливає на виконання жінками репродуктивної функції.

Щодо хлопчиків, то у них під впливом тестостерону з тканин,
що у дівчат утворюють клітор, сформується головка пенісу (penis – латин.
– статевий член) і дві третини його стовбуру. Значення пенісу для
чоловічою статі навіть не можна порівнювати зі значенням клітору для
жіночої. Адже завдяки пенісу безпосередньо реалізується найважливіша
природна функція чоловіка. А саме, функція введення його у збудженому,
ерегованому (erigo, erectum – латин. – випрямлятися, підніматися,
стояти) стані у вагіну (vagina — латин.- піхва) жінки, виконання там
фрікціонних рухів (frictio – латин. – тертя), внаслідок яких у чоловіка
відбувається збудження центрів еякуляції (ejaculatio – латин. – викид
сім(я) і власне еякуляція у статеві шляхи жінки.

Одночасно з пенісом і клітором відбувається розвиток і
інших елементів зовнішньої анатомії статей. Вони утворюються з двох
інших першоелементів зовнішньої анатомії – анальної ямки і отвору
клоаки.

В результаті їх трансформації у дівчинки формуються великі
і малі статеві губи, отвір сечовивідного каналу, зовнішні дві третини
піхви (внутрішня третина, як вказувалося вище, виникає з мюллєрових
протоків) і пліва, що прикриває вхід до піхви.

Під впливом чоловічих гормонів у хлопчика, тканини, що в
дівчинки стають статевими губами і піхвою, починають зростатися і
формують нижній сегмент стовбура пеніса, через який проходить
сечовивідний канал. Тканини, що у жінок формують великі статеві губи,
зростаються і формують мошонку (калитку). На місці зростання вказаних
тканин на пенісі і мошонці назавжди залишається добре помітний шов.

Розглянемо тепер, що являють собою геніталії (genitalis –
латин. – органи, що мають відношення до народження, статеві органи) що
вже закінчили своє формування і можуть виконувати передбачені природою
функції, тобто геніталії дорослої людини.

2. Зовнішні статеві органи жінки мають назву вульва (vulvа – латин. –
оболонка). Вони сладаються з лобка, великих і малих статевих губ,
клітора і проміжності.

Лобок (венерін горбочок) розташован над лобковою кісткою. Між
цією кісткою і шкірою, якою вкритий лобок, знаходиться жирова тканина.
З початку статевого визрівання у дівчат на .

лобку починає рости волосся і у дорослої жінки лобок вкритий ними.
(Останнє є однією з ознак статевої зрілості.) В зоні лобка знаходиться
багато нервових закінчень, через що він є ерогенним (ерогенні —
сексуально чуттєві зони тіла: від грецьк. – eros – любов, пристрасть +
genes – те, що породжує).

Великі статєві губи – дві симетричні шкіряни складки, схожи
на валіки, що починаються у нижній частині лобка і тягнуться між ногами
до проміжності. При зведених ногах і відсутності сексуальної стимуляції
вони, зазвичай, більш чи менш щільно прилягають одна до одної, що надає
механічного захисту входу у піхву, сечовивідному отвору і клітору, які
розміщені між ними. Складаються переважно з жирової тканини, але мають
і тонкий м(язовий прошарок. Лобкове оволосіння поширюється і на великі
статеві губи – переважно на зовнішню їх поверхню.

Мають велику кількість потових і сальних залоз, а також нервових
закінчень.

Малі статеві губи – тонкі шкіряні складки розташовані між
великими губами, впритул до них. Можуть бути повністю прикритими ними.
Але нерідко повністю чи частково виступають над цими губами. (У жінок
африканських пігмеїв малі статеві губи навіть утворюють досить велику
манжету, що значно виступає з великих статевих губ.) В малих статєвих
губах немає жирової тканини, а на зовнішній поверхні – оволосіння.
Складаються з губчатої тканини і мають багато дрібних кров(яних судин і
нервових закінчень. Завдяки цьому можуть набрякати, наповнюючись кров(ю
при статевому збудженні. При стимуляції – можуть і самі сприяти такому
збудженню. Бартолінови залози, що знаходяться у малих губах і мають
протоки для свого секрету, які виходять на внутрішню поверхню губ біля
входу у піхву, зволожують цей вхід при сексуальному збудженні, що
поліпщує можливість введення статевого члена. Колір малих статевих губ у
різних жінок може коливатися від блідо-рожевого до майже чорного.

Клітор розташований ближче до лобка між верхівкою малих
статевих губ і через свій невеликій розмір і, якоюсь мірою, кут нахилу
(донизу і назад), зазвичай повністю, чи майже повністю схований за ними.
Його тіло складається з двох ніжок, що кріпляться до кісток тазу.
Ніжки, що схематично нагадують римську цифру V, складаються з губчатої
тканини, яка під час збудження наповнюється кров(ю, що дещо збільшує
розмір і змінює кут нахилу клітора, і, якоюсь мірою, може підвищити його
сексуальну реактивність. (Цей стан клітора зазвичай означають терміном
ерекція, хоча в даному випадку він вживається умовно, адже ніякого
випрямлення і підняття клітора не відбувається. Проте процес його
кровонаповненя відбувається так само як і процес кровонаповнення пенісу,
якій дійсно призводить до ерекциї останнього.) На кінці клітора
знаходиться його головка. Розміри останньої у різних жінок дуже
варьюються – від розміру сірникової головки, до розміру горошини.
Головка клітора повністю чи частково прикрита тонкою шкіряною складкою –
крайньою плоттю.

Існує думка, що призначення крайньньої плоті захищати дуже
чуттєву до подразнень головку клітора. Можливо виникнення такої гіпотези
пов(язано з тим, що на етапі максимальної ерекції клітора його головка
у більшості жінок повністю втягується під крайню плоть.

Крайня плоть клітора має таке місцезнаходження і такі незначні
розміри, що нерідко жінки навіть не знають про її існування, а тим
більше, про необхідність гігієнічного догляду за нею. Під цією плоттю
дуже часто накопичується смегма – сироподібна маса, що утворюється з
залишків виділень сальних і статевих залоз, бактеріальні процеси у якій
несуть загрозу запалень статевих органів.

Сечовивідний отвір уретри розташований між клітором і
отвором піхви.

У 50- 60-і роки минулого сторіччя професор Уільям Мастерс і
його асистентка (а згодом і дружина) Вірджинія Джонсон, що стали одними
з фундаторів сучасної сексології, у процесі своїх

відомих досліджень фізіології сексуальності не знайшли у клітора жодної
іншої функції, крім функції бути органом сексуальної чуттєвості. Таким
він може бути завдяки тому, що в ньому зосереджена велика кількість
нервових закінчень, що зв(язані з головними центрами сексуальних
реакцій. Проте, чимало досліджень показало, що є жінки, для яких
подразнення клітора не є значним сексуальним стимулом.

В деяких культурах, що негативно ставляться до жіночої
сексуальності, існують обряди обрізання клітора у дівчаток , що начебто
має запобігти розвитку іх сексуальної чуттєвості. Обрізання полягає в
повному видаленні клітора, а іноді і частини малих статевих губ. Останні
можуть також частково зшиватися задля погіршення можливості потрапляння
до піхви. Ці варварскі операції нерідко призводять до інвалідізації і
навіть смерті тисяч дівчаток.

Проміжність – частина вульви, що розташована нижче статевих
губ, продовжується до анального отвору між сідницями. Проміжность
зовсім, або майже не має оволосіння. Нерідко вона буває досить чуттевою
до стимуляції.

3.Внутрішні статеві органи жінки.

Як вже сказано вище, під сечовивідним отвором між малими
статевими губами знаходиться вхід у піхву (вагіну). Вочевидь, підставою
називати цей отвір входом є те, що піхва, в першу чергу, анатомічно
пристосована для виконання чоловічім статевим членом своєї основної
природної функції. І хоча через цей же отвір виводяться менструальні
(menstruus – латин.- місячні, щомісячні) виділення, народжуються діти –
виходом його все ж не називають.

Піхва – еластична м(язова трубка, вистелена усередині слизовою
оболонкою, яка забезпечує зволоження піхви під час збудження, що
необхідно для введеня у неї пеніса і виконання ним фрікцій. Кут нахилу
піхви по відношенню до поясниці – біля 45 градусів. Приблизна довжина
піхви до переднього її своду, за даними У.Мастерс, В.Джонсон і Р.Колодні
– 6 см. До заднього – 8 см. (2.Стор.44) Сексологи Джун Н. Рейніш і Рут
Біслей (директор і заступник директора відомого сексологічного Інституту
Кінзі у США) наводять інші дані. Відповідно ним, середня довжина піхви –
10 – 12 см. (7.Стор.33)

Своди піхви відділені один від одного шійкою матки, яка на
кілька міліметрів виступає з передньої стінки верхньої частини піхви. У
стані збудження жінки піхва збільшується у довжину на 1-3 см.. В цьому
стані м(язи піхви можуть як розширюватися, так і скорочуватися, особливо
під час коітусу (coitus – латин. — статевий акт, злягання; синонім –
копуляція – латин. – copulatio), що забезпечує оптимальний контакт з
пенісом під час фрікцій. Під час пологів вони здатні дуже сильно
розтягуватися.

Дехто використовує здатність м(язів піхви до значного
розширення для сексуальних дослідів і забав (наприклад, так званого
“фістінгу” – так на американському сленгу називається введення у піхву
кісті руки чи кулака), що можуть небезпечно травмувати піхву.

Після перших пологів розмір піхви зазвичай дещо збільшується
(порівняно з допологовим станом), а її еластичність – погіршується.

Нервові закінчення концентруються переважно ближче до входу в
піхву (в зоні так званої оргазмічної манжетки). У глибині піхви їх
відносно небагато. (Що легко зрозуміти, якщо врахувати наскільки більш
болістним був би для жінки процес пологів при великій кількості нервових
рецепторів у піхві.) Проте, піхва і в глибині може бути досить чутливим
сексуальним органом. Вочевидь, така реакція досягається за рахунок
високої інтенсивності її стимуляції пенісом під час статевих зносин чи
рукою або спеціальними приладами під час вагінального масажу.

У деяких жінок м(язи, що пов(язані з вхідною частиною піхви
можуть скорочуватися так сильно, що це унеможливлює проведення статевого
акту. Якщо таке скорочення відбувається поза їх волею, то це вважається
патологією, яка має назву вагінізм.

Трапляються навіть так звані “невінні” шлюби, коли подружжя
через вагінізм дружини після багатьох років співжиття так і не провело
жодних статевих зносин. Причиною цього явища є психологічний стан жінки,
яка через якісь причини просто боїться статевого акту. Зазвичай такій
стан піддається лікуванню засобами психотерапії.

А от вміння управляти скороченням цих м(язів є складовою
розвиненої сексуальної культури жінки.

Підставою називати це складовою сексуальної культури є те, що
лише незначна частина жінок набуває такого вміння випадково. Здатності
скорочувати м(язи, пов(язані з вхідною частиною піхви, доводиться
цілеспрямовано вчитися. (Досвід свідчить, що ті, хто береться за таке
навчання досягає бажаного. Хоча, звичайно, не всім це дається однаково
добре.) Навчання відбувається за допомогою так званих вправ Кеджела. Їх
автор гінеколог А.Кеджел (Arnold Kegel), чи – Кегель, як його нерідко у
нас називають, у 1952 р. описав сексуальну функцію цих м(язів і розробив
методику, за допомогою якої можна навчитися ними керувати. Спершу метою
розробки вправ було надання допомоги жінкам, у яких під час кашлю, сміху
чи бігу виділялося трохи сечі. Але з(ясувалося, що вправи дозволяють
жінкам навчитися інтенсивному впливу на сексуальні відчуття чоловіка під
час статевого акту, певною мірою управляти досягненням власного оргазму
і іноді зробити останній більш сильним. Ці ж вправи допомогають
відновлювати тонус м(язів після пологів. Під час менопаузи, коли нерідко
виникає явище пересихання слизової піхви, вони підсилюють кровотік у
зоні піхви, що сприяє її кращому зволоженню.

Наводимо короткий виклад варіанту вправ Кеджела. Перед їх
початком треба навчитися відчувати необхідні м(язи (bulbocavernosus і
pubo coccygeus). Для цього жінка має присісти мочитися з розведеними
ногами. Після початку сечовипускання треба кілька разів перервати його.
Це можливо зробити за допомогою скорочень саме цих м(язів. Потім треба
робити перераховані нижче вправи три рази на день, повторюючи їх
приблизно по 10 раз.

Треба поперемінно скорочувати і розслабляти відомі м(язи, утримуючи їх у
кожному стані по 2-3 секунди. Спершу, можливо, утримувати м(язи в
скороченому стані такий час не всім вдасться. Але їх тренування через
деякий час розів(є здатність до цього. Виконуючи цю вправу слід
намагатися не скорочувати м(язи черева.

Треба скорочувати і розслабляти відомі м(язи так швидко, як тільки
можна, намагаючись досягти відчуття їх безперервного трепотіння. Скоріше
за все, на опанування цієї вправи знадобиться якійсь час.

Ця вправа полягає у сильному і стійкому скороченні відомих м(язів на 2-3
сек. так, якби відбувалося втягування у піхву якогось предмету.

Треба напружувати м(язи на 2-3 секунди так, як це буває при
виштовхуванні калових мас. Але поштовхи треба локалізувати не в зоні
анального отвору, а в зоні піхви.

Після набуття навичок хорошого управління відомими м(язами
можна продувжувати тренувати їх і в інші способи. Наприклад, як можна
сильніше стискаючі у піхві палець чи якійсь предмет. В деякіх
сексуальних культурах Сходу у процесі тренування сексуальної чуттєвості
жінки і її навчання стимулюванню піхвою пенісу партнера, у піхву
вводиться спеціальна кулька з прив(язаною до неї ниткою, тягнучі за яку
жінка намагається витягнути кульку з піхви, тоді як скороченням відомих
м(язів вона не тільки не дає їй вийти, але й намагається проштовхнути
глибше.

У 1950 році німецькій лікар Грєфенберг (Е.Graefenberg)
описав дуже чутливу ерогенну зону невеликого розміру, що локалізована на
передній стінці піхви за лобковою кісткою. В подальшому вона отримала
назву плями або зони Грєфенберга (Г-зона, G-spot). Однією з поширених
версій такого пізнього виявлення вказаної зони це пояснюється
особливістю анатомічного розташування, при якій вона, як правило, майже
не може стимулюватися пенісом і бути знайденою самою жінкою при ручній
стимуляції. Американський сексолог Гері Ф. Келлі, висуває гіпотезу,
згідно якої Г-зона набуває своєї чуттєвості лише після максимального
заповнення кров(ю губчатої тканини, що розташована в цій області. Таке
заповнення може відбутися тільки після повної ерекції клітора. А на
останнє іноді потрібно чимало часу. (Іноді – до 25 хвилин.) Через це
жінкам з тривалою затримкою активації Г-зони і не довелося відчути її
ерогенність на собі.( 5.С.142)

Остання гіпотеза здатна пояснити чому Г-зона проявляється не у
всіх жінок, хоча, за Грєфенбергом, вона не є якоюсь аномалією, а отже
має бути (в більш чи менш розвиненому вигляді) у всіх них.

Ще Грєфенберг висловив припущення, що знайдена ним ерогенна
зона являється такою через те, що вона пов(язана з якимось утворенням у
сечовивідному каналі жінок, локалізованому за цією зоною, де
відбувається напрацювання спермоподібної рідини, яка викидається з цього
каналу під час оргазму (оргазм — пік приємних відчуттів, до яких веде
сексуальна стимуляція: orgao –грець. – палати пристрастю). (9.) (Тобто,
по суті, виконує роль, подібну до ролі простати — залози, в якій у
чоловіків виробляється значна частина еякуляторної рідини, і яка завдяки
своєму скороченню під час оргазму забезпечує викід цієї рідини назовні –
еякуляцію.)

Припущення про наявність анатомічного утворення, що приймає
участь в оргазмі у жінок, відповідало переконанням сексологів періоду
формування сексологічної науки (перша половина ХХ-го століття), до яких
належав і Грєфенберг, про наявність у жінок “еякуляції” під час оргазму,
рідина для якої, зрозуміло, повинна ж десь напрацьовуватися. Проте
згодом було майже загальновизнано, що за таку “еякуляцію” помилково
сприймали зволоження вульви, що спричинялося через витоки з бартолінєвих

залоз і піхви, які інтенсивно відбуваються під час статевого збудження.
Але сумніви відносно вірності цього визнання мабуть залишалися.

Припущення щодо можливої наявності у жінок якоїсь структури з
функціями, подібними до функцій чоловічої простати, вочевидь,
підкріплював і аналіз процесу розвитку статевих органів у ембріона. Адже
згідно нього клітор розвивається з анатомічного зародку недоформованого,
зупинившогося у своєму розвитку пеніса. Чому ж не може бути і структури,
подібної до простати, що утворилася з тих самих елементів, що і чоловіча
простата (тобто, з вольфових протоків)? Це питання широко дискутувалося.
(3.С.74) Але довести існування останньої виявилось дуже складно.

Та попри те, що в сфері сексологічних досліджень нові знання
одержати важко, адже треба досліджувати в людському тілі і поведінці те,
що традиційно вважається дуже інтимним і досить часто, через специфіку
нашого виховання, приховується не тільки від стороніх, але і від самих
себе, вдалося з(ясувати, що у частини жінок під час оргазму дійсно
відбувається викід дуже малої кількості якоїсь рідини з отвору
сечовивідного каналу, подібний до еякуляції. Цей викід і ту обставину,
що викинута рідина не була сечею, зафіксувал навіть У.Мастерс, який, не
зважаючи на те чомусь пише (з співаторами): “Поширена думка про те, що у
жінок під час оргазму відбувається еякуляція, помилкова”. (3.С.74)

У 1990 р. Дарлінг, Девідзон і Конвей-Велч оприлюднили дані
обслідування 1230 жінок у Північній Америці, згідно якого 40% з них
“еякулюють” під час оргазму (причому оргазм, пов(язаний з “еякуляцією”,
відбувавя у жінок, які оцінювали свою сексуальну реактивність вище
середнього рівня).(11.) Пояснити ж походження “еякуляторної” рідини
дозволяє висунута у 1987 р. Дж.Сівілі (J.E.Sevely) гіпотеза, що
спермоподібна рідина у жінок напрацьовується так званими залозами Скена
– секреторними клітинами, що знаходяться у жіночій уретрі.(10.)

Висловлювалося чимало припущень, що рідиною, яка викидалася
під час оргазму, була сеча. (Причому, так нерідко думали самі жінки, у
яких відбувався такий викід. І через те навіть намагалися уникнути
його.) (11.) Але згодом з(ясувалося, що крім випадків, коли у жінок
існувало нетримання сечі, рідина, що виділялася з уретри, не була нею.
Правда, досліди показали, що в деякіх випадках до складу “еякульованої”
рідини сеча таки входила.2 Але наявність її не важко пояснити тим, що
шляхом проходження рідини є сечовивідний канал. Щодо повного складу
рідини, то через дуже незначну її кількість так і не вдалося цього
з(ясувати.

Мабуть найбільшої відомості отримали дослідження жіночої
“еякуляції” Джей Д. Пєррі і Б.Уіплі. Останні вважають, що є серйозні
докази наявності анатомічних і нервових структур, пов(язаних з жіночою
“еякуляцією”, і наявність таких, нарешті, дає змогу прояснити
незрозумілу і досі здатність жінок переживати оргазм, що не має для них
природної необхідності.(1.Р. 22-39)

Треба сказати, що існує чимало опонентів щодо викладених вище
ідей. Деякі з цих опонентів мають дуже високий науковий авторитет. Серед
них і такі уславлені вчені як відомий сексотерапевт і дослідник Хелен
Сінгер Каплан, вже згадані Уїльям Мастерс та Вірджінія Джонсон. Правда,
вони не заперечують наявність у деяких жінок ерогенної зони у місці,
описаному Грєфенбергом. Визнають, як вже згадувалося, і феномен викиду
рідини з сечовивідного отвору під час оргазму у деяких жінок. Але не
вважають це достатніми доказами наявності якогось специфічного органу і
його зв(язку з Г-зоною.3

Вхід до піхви у жінок, що ще не народжували, прикритий так
званим гіменом (hymen –грецьк. – перепонка, дівоча пліва). Як вже
вказувалося, він утворюється ще на етапі ембріонального розвитку.
Відомий американський зоолог, антрополог і социобіолог4 Дезмонд Морріс,
свідчить, що подібна пліва існує на ембріональній стадії розвитку і у
нижчих ссавців. (3.С.87) Але після народження самиць в тваринному світі
подібне утворення, наскільки нам відомо, є тільки у гієн.

На час народження дівчаток гімен являє собою досить товсту
перепонку. Але згодом вона не росте, а розтягується і витоншується під
впливом збільшення отвору піхви. Зазвичай у гімені є отвори для
витікання менструальних виділень. В рідких випадках відсутності таких
отворів іх роблять хірургічним шляхом.

Функція гімену, як стверджують У.Мастерс і В.Джонсон, невідома.
А Д. Морріс вважає, що ускладнюючи перші статеві зносини, пов(язуючи їх
з біллю при дефлорації (defloratio –латин. від de – видалення + flos,
floris – квітка, молодість, незайманість), гімен виконував функцію
фактору, який спонукав дівчину ставитися до першого коітусу з особливою
відповідальністю, погоджуючись на нього тільки в випадках, коли між нею
і чоловіком виникнуть глибокі почуття, заради збереження яких варто піти
на близкість і перетерпіти фізичні страждання. Бо тільки такі відносини,
на думку Д.Морріса, гарантували, що дівчині не доведеться стати
матір(ю-одиначкою у випадку її вагітності. (3. С.87-88)

На наш погляд таке пояснення анатомічного устрою статевих
органів незайманих дівчат не має достатніх підстав. Зокрема, через те,
що дуже малоймовірно щоб доісторичні люди усвідомлювали зв(язок між
статевими зносинами і народженням потомства (етнографи свідчать, що в
деяких нерозвинених культурах цього не усвідомлювали навіть у зовсім
недавні часи); а також і тому, що матерів-одиначок в первісних
суспільствах не було, адже всі діти в них були спільні. До того ж
гіпотеза Морріса дещо романтизована, тоді як закони і природи, і
суспільства не грунтуються на романтизмі.

Більш правдоподібним поясненням існування гімену здається
те, що оскільки у маленькіх дівчаток він є досить щільним, то в багатьох
випадках міг створювати суттєву фізичну перешкоду при спробі проникнення
пенісом доролого чоловіка в їх піхву (такі спроби бувають навіть в
сучасному суспільстві, а в часи первісного стану людства могли бути
поширеними), яке, через невідповідність розмірів статевих органів,
швидче за все скалічило б дівчаток, поставило б під питання можливість
виконання ними в майбутньому репродуктивної функції, навіть загрожувало
самому їх життю. Таким чином, з покоління в покоління природний відбір
зберігав тих дівчаток, які народжувалися із щільною дівочою плівою.

На користь цієї гіпотези, свідчить те, що згодом, як вже
сказано вище, з розвитком зовнішніх статевих органів, гімен
розтягується, витоншується і через те перестає бути суттєвою препоною
для статевих зносин. (Якби ж він продовжував би залишатися такою, то
природний відбір усунув би якраз тих, хто народжувався з гіменом.)

В сучасності гімен, на наш погляд, – це, по суті, атавізм.
Зараз природні функкції у нього такі самі, як у елементів залишків
хвоста, що іноді зустрічаються на копчику у людей. Тобто – ніякі. Проте
з часів становлення патріархату, коли свобода сексуального життя для
жінки стала суворо обмежуватися задля впевненості чоловіка у його
батьківстві, наявність неушкодженої пліви стала доказом незайманості
дівчини. Тобто, за допомогою контролю за цією перепонкою почав
здійснюватися соціальний контроль за сексуальною поведінкою дівчат. Але
стан дівочої пліви нерідко не дає очикуваної інформації про сексуальну
поведінку її власниці. Адже у деяких дівчат пліва в процесі їх росту
настільки розтягується, що стає дуже мало помітною. У інших вона видна,
але настільки еластична, що не порушується при статевому акті. А здавну
саме кровотеча при механічному порушенні дівочої пліви під час першого
коітусу вважається доказом незайманості дівчини. Нарешті, вже майже сто
років існує так звана гіменопластика – проста хірургічна операція по
відновленню цілостності гімена. І деякі жінки роблять її по кілька
разів.

Матка – полий у середені м(язовий орган, де відбувається
виношування ембріону. За розміром і зовнішнім виглядом нагадує грушу,
але дещо сплющену, що розташована майже під

прямим кутом щодо піхви. Завдовжки цей орган має 7-8 см, завширшки –
4-6. Зсередени матка вистілена шаром ендометрію – слизовою тканиною, до
якої може прикріпитися запліднена яйцеклітина. Якщо запліднення
яйцеклітини не відбувається – старий ендометрій видаляється під час
менструації. Під час пологів м(язи матки скорочуються, що призводить до
виштовхування плоду через шійку матки і піхву назовні.

Шійкою матки називають нижню її частину, яка виступає на
кілька міліметрів в верхню частину піхви. Через шійку проходить тонкий
канал, що з(єднує порожнину матки з піхвою. Зазвичай, цей канал закритий
слизовим корком, щільність якого змінюється залежно від періоду
менструального циклу. Найменшою щільність буває під час визрівання нової
яйцеклітини, що полегшує проникнення до неї сперматозоїдів (якщо ті
опиняться в цей період в піхві). Під час пологів шійка матки
розтягується більше за всі інші органи, що задіяні в цьому процесі.

Яєчники – парні жіночі жалози, розташовані по обидва боки
матки. Зовні і за розміром схожі на великі мигдалеві горіхи у шкаралупі.
Яєчники виконують дві функції: виробляють гормони (головні з них –
естрадіол і прогестерон) і продукують яйцеклітини.

Незрілі яйцеклітини виникають у жіночого плоду вже в період
формування яєчників. На 5 – 6 місяці розвитку плоду їх кількість може
досягати 7 мільонів. Але поступово кількість яйцеклітин зменьшується і
на момент народження дівчинки в її яєчниках зберігається близько 400
тисяч незрілих яйцеклітин (приблизно по 200 тисяч у кожному).

В період дитинства кількість незрілих яйцеклітин поступово
продовжує скорочуватися. Ці яйцеклітини оточені тонким прошарком клітин,
що утворюють так званий фолікул.

В період досягнення статевої зрілості, коли у дівчат
починаються менструації, на протязі кожного менструального циклу
відбувається визрівання кількох яйцеклітин. В період визрівання кожна з
них проходить два поділу. В процесі цього поділу кількість генетичного
матеріалу в них зменшується вдвічі. З утворившихся з одної незрілої
яйцеклітини чотирьох клітин тільки одна створює зрілу, здатну до
запліднення яйцеклітину (латин. – ovum). Розміром вона, відповідно з
образним порівнянням У.Мастерс, В.Джонсон і Р.Колодні: “…Меньша за
крапку, що стоїть у кінці цього речення.”(2. С.47)

В період кожного менструального циклу відбувається також
розвиток кількох згаданих вище фолікул, які вкривають яйцеклітини.. Але
лише один з них досягає такої стадії розвитку, на якій він переміщується
на поверхню яєчника і розривається, звільняючи яйцеклітину. Останній
процес називається овуляцією. Зазвичай, на протязі усього
репродуктивного (фертильного)

періоду життя жінки, що умовно триває 30 – 35 років, через овуляцію
проходить усього біля 400фолікул.

Після вивільнення яйцеклітини, клітини внутрішньої частини
фолікулу починають ділитися і утворюють так зване жовте тіло. На протязі
наступних двох тижнів після утворення жовте тіло продукує гормони, а
потім, якщо не відбулося зачаття, зникає. Якщо зачаття відбулося, жовте
тіло продовжує функціонувати, забезпечуючи необхідну гормональну
підтримку на ранніх стадіях вагітності.

Яйцеводи (синоніми: маточні, або фаллопієви, — по імені
італійського анатома Фаллопія, що вперше описав їх, — труби) починаються
від матки і мають вдовжину близько 10 см. Широкі кінці маточних труб
нагадують воронки і знаходяться безпосередньо над яєчниками.
Яйцеклітина, що звільняється з яєчника, потрапляє до яйцеводу. Саме в
ньому може відбутися запліднення яйцеклітини сперматозоїдом. Ї тількі
після цього запліднена яйцеклітина пересувається до матки, де і
закріплюється на ендометрії.

Якщо запліднення не відбувається, яйцеклітина видаляється
під час місячних.

Менструальний, або місячний цикл – період регулярних
фізіологічних змін у жіночову організмі, пов(язаних з підготовкою до
можливого запліднення нової яйцеклітини і видалелення цієї яйцеклітини
разом з матковим ендометрієм в процесі менструальної кровотечі
(місячних), якщо запліднення не відбулося. Свою назву отримав завдяки
тривалості, яка може дорівнювати від 21 до 35 діб, але зазвичай – 28
діб. (Тобто, астрономічний місяць.) 5

В період менструального циклу в організмі жінки
відбуваються складні і дуже тонкі гормональні процеси, що управляють
всіма стадіями циклу. Будь які додаткові впливи на ці процеси факторів
самого різного характеру (наприклад, кліматичних, радіаційних, хімічних
тощо), може призвести до їх збоїв.6

Перша менструація, так звана менархе (грецьк. – men –
місяць + arche – початок), в географічних широтах України зараз
відбувається приблизно в 11 – 13 років. (Проте, відхілення в той чи
інший бік на 1 – 2 роки не вважається ненормальним.) Для країн, що
лежать на південь від України, типовим є більш ранній початок
менструацій (за умов схожих кондицій життя) ; що лежать на північ –
більш пізній.

Менархе є головною ознакою досягнення жіночим організмом
статевої зрілості, що вказує на його здатність до вагітності.
Загальносвітовою тенденцією є поступове зниження віку менархе.

Проте, випадки, коли менструації і навіть вагітності бувають
у 5 – 6 літніх дівчаток, не можна оцінювати як прояв цієї тенденції. Ці
патологічні випадки вважаються передчасним статевим визріванням.
Нажаль, тенденція зниження віку статевої зрілості супроводжується
тенденцією збільшення віку досягнення соціальної зрілості.

Закінчення менструацій, так звана менопауза, в географічних
широтах України відбувається приблизно у 50 років. (Вже кілька
десятиліть спостерігається глобальне явище збільшення віку менопаузи.)
Закінчення менструацій може відбуватися одномоментно, а може
розтягуватися на кілька місяців. Після цього розпочинається процес
зворотнього розвитку статевої сфери – клімактеричний період або клімакс
(грецьк. – klimakter – сходинка, період зламу).

Молочні залози також є складовими статевої анатомії жінки,
хоча і не входять до її репродуктивної системи. Анатомічно вони
представляють собою модифікацію залоз, що виробляють піт.

У самиць в тваринному світі, в періоди, коли в молочних
залозах не виробляється молоко, вони практично майже пласкі, що вберігає
їх від поранень, не заважає рухам самиці.

У виду Homo sapiens представниці жіночої статі мають
пласкі молочні залози тільки до початку статевого визрівання. Але з
початку такого визрівання починається випинання і розвиток двох
симетрично розташованих конічних або напівсферічних грудей. (Зазвичай
ліва з них буває трошки більша за праву.) Форми і розміри молочних залоз
бувають дуже різні.

Відомо, що для багатьох жінок в Європі і Америці проблемою
є маленькі груди. Проте, це виключно психологічна проблема, пов(язана з
естетичними ідеалами західного суспільства.

В Південносхідній Азії, наприклад, ідеальною, попри сильний
вплив західної культури, традиційно вважається якраз маленька грудь.
Зразки мистецтва античної Греції свідчать, що естетичним ідеалом там
були відносно невеликі груди (за деякими свідченнями розміри грудей мали
бути такими, щоб вони повністю накривалися чоловічою долонею, а за
формою – схожі на половинки розрізаного яблука).

Щодо використання маленьких грудей за прямим природним
призначенням – для годування дітей, то в більшості випадків вони можуть
справлятися з цим ні трохи не гірше ніж великі. Вирішенню ж
психологічних проблем допомогає або психологічна корекція, або
бюстгалтери з прокладками, чи, врешті-решт, не дуже бажані, але і не
надто шкідливі, якщо їх роблять хороші фахівці які використовують хороші
матеріали, пластичні операції.

А от великі груди нерідко створюють для їх власниць не
тільки психологічні, але і суттєві фізичні проблеми. І для багатьох з
них пластична хірургія стає прямо таки спасінням.

Залишається нез(ясованим одне питання: а чому власне груди,
як невеликі, а в наш час, в першу чергу, великого розміру, сприймаються
як сексуальні символи? (Хоча особливо сильне таке сприйняття існує в
західній культурі, але й інші не залишають поза увагою цю складову
жіночої анатомії.)

Один варіант відповіді пропонують психоаналіз – психологічна
теорія і психотерапевтичний метод, засновником яких є Зігмунд Фройд, що
досліджують підсвідомі мотиви людської поведінки, і фройдівська ж
концепція дитячої сексуальності.

Як не заперечували концепцію дитячої сексуальності в період
її виникнення і тривалий час після нього, але згодом стало майже
загальновизнаним, що сексуальність притамана дитині вже від народження.
І перше в житті сексуальне збудження дитини пов(язане саме з смоктанням
нею молока з жіночої груді в процесі задоволення потреби в їжі. (А коли
дитина вже не голодна, вона все одно продовжує смоктати – якщо не груди,
то якісь премет. І робить це вже тільки заради задоволення, яке, як
цього не боялися визнати свого часу, має сексуальний характер.)

Після цієї, першої стадії розвитку дитячої сексуальності,
будуть і інші (які зараз не будемо розглядати). Для нас має значення те,
що попри витіснення з пам(яті в процесі освоєння нових джерел
сексуального задоволення, цього, першого джерела, згадка про нього
залишається в підсвідомості. А підсвідомість впливає на підтримання
сексуального інтересу до грудей в процесі сексуального формування
людини. (Причому, цей інтерес існує і у жінок, але він свідомо ними
пригнічується, бо сприймається як протиприродний. Якщо ж пригнітити
(витіснити) його, не вдається, у дівчини може сформуватися бі- чи,
навіть, гомосексуальна ориєнтація.)

Інше пояснення сприйняття жіночих грудей як сексуально
збуджуючих сигналів пропонує Дезмонд Морріс.

На його думку в процесі того як предки людей починали
ходити прямо, з поля зору самців почав зникати один з найважливіших для
них сексуальних подразників – вид статевих губ жінки, які при такому
ходінні опинилися між ногами, і сідниць, що через зовнішню схожість і
близьке до статевих органів розташування асоціювалися з ними, які вже не
знаходилися перед очами, оскільки ті піднялися на вищій рівень. До того
ж, прямостояча людина почала переходити від попередньої позиції
сексуальних зносин — “з заду”, до позиції – “обличчям до обличчя”. В цих
умовах з(явилася потреба в візуальних сексуальних сигналах самиці, що
впливали б на самця, які б замінили те, що було втрачене. Що ж їх
замінило? Морріс пише: “Чи можемо ми, роздивляючись принади жінки,
виявити що-небуть, що нагадує той фронтально розташований генітальний
набір, що відкривався очам наших предків, — округлі сідниці і алі
зовнішні статеві губи? Відповідь така ж наявна, як пишні жіночі груди.
Вони, ці пухлі півкулі, безперечно є аналогами повних сідниць, а яскраво
очерчені алі губи навколо рота – подібність червоних зовнішніх губ.
(Можливо ви пам(ятаєте, що при сильному статтєвому збудженні губи рота і
зовнішні губи піхви набрякають і набувають більш темного відтінку. Так
що вони не тільки схожі, але і однаково змінюються у хвилини
пристрасті.) Якщо самці нашого виду були готові сексуально реагувати на
ці сигнали, коли вони надсилалися з боку спини, то у них мало б
зберегтися сприйняття до них і після відтворення подоби цих органів на
передній частині тіла. Як нам здається, саме це і сталося, коли груди і
губи рота стали копіями сідниць і статевих губ.” (3.С.80-81)

Д.Морріс звертає увагу на те, що схожі прояви сексуальної
мімікрії (від mimikos – грецьк.- наслідування, подібність) існують у
деяких інших тваринних видів. Наприклад, у самиці бабуїна на грудях є
оголений участок шкіри, що кольором і структурою нагадують її статеві
органи. І, до того ж, на протязі місячного сексуального циклу колір
шкіри на грудях змінюється у відповідності із зміною кольору геніталій.
(3.С.74-76)7

На кожній груді розташований сосок, утворений невеликою
кількістю м(язових волокон і добре інервований, що робить його досить
чуттєвим до дотиків і зміни температури. На поверхню соска виходять
протоки з кожної з 15 – 20 часток, утворених з залізистої тканини (що
разом схожі на виноградне гроно), в яких власно і виробляється молоко,
оточених жировими і фіброзними тканинами. (Саме від останніх залежать
форма і розмір грудей.)

Грудні соски бувають більше чи менше випнутими, пласкими і
навіть трохи втягнутими. (Проте і дві останні форми, як правило, не
створюють нездоланних труднощів при годуванні дитини.) Соски вкриті
трохи зморшкуватою шкірою, іншого коліру ніж шкіра молочної залози (від
блідо-рожевої до коричнево-фіолетової). Такою шкірою вкрите і
кільцевидне утворення навколо соска – соскова ареола. В період
статевого визрівання ареоли зазвичай бувають дещо припухлими, випнутими.
(Іноді вони залишаються такими і у дорослих жінок.) В цей же період за
рахунок збільшення розмірів молочних залоз ареоли розтягуються
завширшки. У жінок з великими грудями їх діаметр може досягати 5-6 см.

Соски мають здатність тимчасово напружуватися при
психічному чи фізичному збудженні, що у багатьох жінок призводить до їх
помітного збільшення і випинання (так звана ерекція сосків).

На думку Д.Морріса, забарвлення сосків і їх ерекція
виконують функції додаткових сексуальних сигналів, що передаються від
самиці до самця. (3. С.75)

Для багатьох жінок груди є важливою ерогенною зоною. Проте
є і немало таких, для яких сексуальна стимуляція
молочних залоз індиферентна.

Значна поширеність такого небезпечного захворювання як рак
грудей робить необхідним приділити тут увагу питанню самообслідування
молочних залоз.

Починати таке самообслідування треба щомісяця у середині
періоду між останньою і майбутньою менструаціями. (У періоди перед
початком, підчас і відразу після менструації існує значна вірогідність
утворення тимчасових припухлостей, що не мають патологічного характеру.)

Самообстеження треба починати з візуального огляду. Для
нього жінці треба стати перед дзеркалом з опущеними руками і оглянути
кожну молочну залозу. Потім треба підняти руки над головою і зафіксувати
при цьому можливі зміни контурів грудей. Необхідно звертати увагу на
будь які випуклості чи запалості шкіри і зміни форми сосків. Потім
оперши руки на стегна треба напрягти грудні м(язи, спостерігаючи при
цьому чи не виникли незвичайні зовнішні зміни.

Наступний етап – ручне (мануальне) обстеження. Його
добре робиті у ванні чи під душем, де вода полегшує пересування руки по
шкірі. Проте це можна робити і лежачи, поклавши подушку під плече з того
боку, де знаходиться грудь, що обстежується. Руку з цього боку треба
закласти за голову. Треба розпрямити долоню і зімкнути разом пальці
іншої руки. Потим прикласти пласку долоню до зовнішнього боку груді біля
основи і повільно просувати її по колу за стрілкою годинника. Треба
впевнитися у відсутності випуклостей чи запалостей, твердих вузлів чи
ущільнень. Потім треба переміщайти долоню на 2-3см ближче до верхівки
молочної залози і повторювати дослідження. Те саме треба зробіти і з
іншою груддю.

Варто повторити описану процедуру також і в
вертикальному положенні. На кінець треба обережно стиснути кожен сосок,
щоб виявити наявність виділень з них.

Якщо дослідження виявить щось незвичайне – треба
обов(язково звернутися в медичний заклад для додаткового обстеження. При
тому не слід панікувати. По-перше, в багатьох подібних випадках
трапляється помилка, пов(язана чи з власною надобережністю, чи з проявом
якогось процесу, що не має відношення до раку. По-друге, злоякісні
процеси, виявлені на ранніх стадіях, успішно лікуються.

4.Зовнішні статеві органи чоловіка складаються з статевого члену
(пенісу)8 і мошонки (синонім – калитка; латин. – scrotum).

Пеніс — орган, про значення і основну функцію якого вже
розповідалося вище, знаходиться в області нижньої частині лобкової
кістки і під нею. Його стовбур

утворений трьома паралельними циліндрічними тілами. Два верхні
складаються з печеристой тканини, а нижнє з губчатої тканини. Тіла мають
багато дрібних кровеносних судин і вкриті щільними оболонками. При
сексуальному збудженні печериста і губчата тканина тіл пенісу
переповнюється кров(ю, від чого той збільшується в довжину і в
діаметрі, випрямляєтся і твердішає. Цей стан, як вже було сказано вище,
називається ерекцією і є необхідним для проведення статевого акту
(синоніми: статеві зносини, копуляція, коітус).

Треба сказати, що в світі тварин існує і інший варіант
забезпечення можливості введення статевого органу самця у піхву самиці.
Самці деяких видів мають у своєму пенісі так звану приапову9 кістку, або
бакулюм (os penis – латин.- кістка члена). Достатньо відоме жартівливе
порівняння великого пенісу чоловіка з статевим членом моржа. У
останнього жорсткість і довжина пеніса (приблизно 0,5 метра) забезпечені
саме приаповою кісткою.

Проте, є підстави вважати, що наявність кістки в пенісі
чоловіка і постійне перебування цього органу в максимальному розмірі
зробили б людину більш фізично вразливою в процесі будь якої діяльності.
Тому природна еволюція виду пішла іншим шляхом, створивши механізм
тимчасового приведення пенісу в необхідний для копуляції твердий стан,
тоді як при відсутності необхідності в такому стані пеніс має меньший
розмір і є навіть більш м(яким за інші органи тіла. Але при так званій
еректильній дисфункції (більш поширена, хоча і не зовсім вірна назва –
імпотенція), коли механізм ерекції працює недостатньо ефективно, в пеніс
іноді вставляють штучний аналог бакулюма – напівжорсткий стрижень.
(Інший варіант – полий тонкий балон, що заповнюється в потрібний момент
стиснутим повітрям і випрямляє та напружує пеніс.)

Через губчате тіло проходить сечовивідний канал, який
також використовується для виведення сперми. На зовнішньому кінці
губчате тіло утворює конусовидне утовщення – головку статевого члену.
Сечовівідний канал має отвір на верхівці головки. У головці і стовбурі
пенісу є багато нервових закінчень, що роблять їх особливо чутливими до
фізичної стимуляції.

Всесвітньовідомий американський сексотерапевт Рут
Вестхаймер вказує, що в стані ерекції пенісу кров(яний тиск у його
голівці вдічі меньшій ніж у печеристих тілах. Це захищає шійку матки при
статевих зносинах, пом(якшуючи тиск пенісу на неї. (6. С.218)

Пеніс вкритий тонкою еластичною шкірою, під якою
добре видна густа мережа вен і артерій. Ця шкіра утворює на голівці
члена складку – так звану крайню плоть. Під крайньою плоттю пеніса
також, як і під крайньою плоттю клітора, може утворюватися і
накопичуватися смегма.

У віці хлопчаків до 6-7 років видаляти смегму за
допомогою гігієнічних процедур з під крайньої плоті пенісу набагато
складніше, ніж з під крайньої плоті клітора дівчат. У останніх крайня
плоть охоплює голівку не з усіх боків, тому цю плоть можна легко зсувати
з голівки у будь якому віці. А у хлопчаків крайня плоть охоплює голівку
по всьому її периметру, а отвір крайньої плоті дуже малий, що не
дозволяє зсунути її з голівки. І лише згодом, під впливом частих ерекцій
(абсолютно нормальних для хлопчаків), цей отвір розтягуеться і крайня
плоть потроху починає зсуватися з голівки.

У нижній частині голівки розташована уздєчка, яка
зв(язує її з крайньою плоттю і певною мірою обмежує зсув останньої на
стовбур пенісу. В місці її розташовання є багато нервових закінчень, що
роблять його одним з найчуттєвіших на пенісі.

У нижній, внутрішній частині статевого члену
печеристі тіла розходяться подібно літері Y, роздвоєна частина якої
закріплена за допомогою зв(язок до лобкової кістки і охоплена м(язами
проміжності. (Ритмічне скорочення і розслаблення м(язів проміжності у
деяких тварин дають можливість пенісу рухатися з невеликою амплітудою
вперед-назад, проте у людей такі м(язові зусилля можуть хіба що трохи
розгойдати пеніс.) З віком відбувається розтягнення вказаних зв(язок,
від чого кут підйому пенісу у стані ерекції зменьшується.

У багатьох культурах світу існує процедура обрізання
крайньої плоті статевого члена.

В більшості з них ця операція виконується як релігійний обряд, в деяких
– як гігієнічно-профілактичний захід. Наприклад, послідовники іудаїзму
мають робити обрізання своїм синам на восьмий день після їх народження
згідно настанови, яку свого часу дав Господь. Оскільки Ісус Христос був
іудеєм, він також пройшов через цю операцію, що святкується
християнськими конфессіями. Проте, чомусь в християнстві, яке свого часу
виникло як секта іудаїзму, обряд обрізання не проводиться. А от в
ісламі, який формувався на основі і іудаізму, і християнства, такий
обряд існує. Але тут обрізання роблять вже досить дорослим хлопчикам.

Вольтер вважав, що релігійний обряд обрізання зберігся як
форма жертвоприношення. На думку Дезмонда Морріса, обрізання в
стародавні часи асоціювалося зі зміною змією своєї шкіри, після чого, як
тоді вважали, вона починала нове життя. Оскільки з усіх людських органів
тільки пеніс мав певну подобу зі змією, вважалося, що відсікаючи від
нього трохі шкіри тим забезпечують людині можливість оновлення.(4)

Якщо обрізання проводиться як медична (а не релігійна)
операція, то лише для того, щоб вберегти хлопчиків і чоловіків від
можливих запалень, пов(язаних з бактеріальними процесами, які
відбуваються під крайньою плоттю. (Деякі дослідники навіть доводять, що
рак шійки матки частіше зустрічається у жінок, чиї чоловіки не пройшли
через обрізання.(2. С.54) Мастерс, Джонсон і Колодні посилаються (з
певною обережністю) на дослідження Куін з співавторами (1988 р.), Маркс
(1989 р.) і Шоен (1990 р.), згідно з якими обрізання якоюсь мірою
захищає навіть від зараження ВІЛ. (2. С.84)) Ще однією підставою для
такої операції буває те, що головка пеніса після неї залишається
оголеною, що сприяє поступовому зменьшенню її початково дуже високої
чуттєвості, яка, начебто, часто призводить до так званої передчасної
еякуляції. (Проте Мастерс з співаторами не погоджуються з правомірністю
цього аргументу. (2. С.84))

На протязі тривалого часу США лідирували серед країн, де
було прийнято робити обрізання з гігієнічно-профілактичних міркувань. У
60-ті роки ХХ-го століття через цю операцію та проходило 95 % хлопчиків.
Проте, згодом відносна чисельнисть їх зменшилася (59,4% у 1986 р.), бо
стала популярною точка зору, згідно якої запобігти можливим проблемам
можна завдяки дотриманню простих гігієнічних процедур, уникаючи таким
чином хірургічної операції, яка, при всій своїй простоті, все ж не може
не мати елементу небезпеки, а також больової травми, пов(язаної з такою
операцією.(5. С.104-105) Але після появи даних медичної статистики 80-х
років, згідно якими у необрізаних немовлят-хлопчиків інфекції
сечовивідного тракту зустрічаються у багато разів частіше, ніж у тих,
кому було проведене профілактичне обрізання, у 1989 р. Американська
академія педіатрії переглінула попередні позиції і прийшла до висновку,
що обрізання має ”потенційні медичні вигоди і переваги”, хоча і не
рекомендувала цю процедуру до масового використання. (5. С.105-106)

За Дезмондом Моррісом самці виду Гомо сапієнс мають пеніси
більші, ніж у будь якого виду їх найближчих родичів – мавп. (3. С.5)
Та все одно значна кількість чоловіків не може позбутися комплексів з
приводу недостатнього розміру свого статтєвого члену.10

Існує ряд гіпотез щодо психологічного підгрунтя цього
феномену. Серед найбільш відомих — гіпотеза про кут зору, під яким
чоловік може бачити власний член і член іншого чоловіка: мовляв, зверху
розмір цього органу видається меньшим, ніж коли його бачать збоку. ( “У
чужій руці”,- як жартують в народі, — “завжди більшій”.) Інша відома
гіпотеза – гіпотеза психоаналітичного походження про комплекс
меньшовартості, якій виникає в дитинстві у хлопчика, коли він порівнював
розміри свого пеніса з розмірами батькового, і якій продовжує впливати
на нього і в дорослому житті.

В наш час, коли сексуальне задоволення жінки є необхідною
умовою гармонійності співжиття чоловіка і жінки, є тільки одна підстава
для оцінки анатомічного розміру статевого члену чоловіка – чи є той
розмір достатнім для забезпечення такого задоволення.

Згідно висновків, які зробили на основі своїх відомих
досліджень У.Мастерс і В.Джонсон, якоїсь суттєвої залежності між
розмірами пенісу чоловіка і сексуальним задоволенням жінки у процесі
статевого акту з ним у більшості випадків немає.

Подібний висновок зробив і авторитетний сексопатолог
ленінградський професор Абрам Моїсейович Свядощ, який у своїй відомій
роботі “Жіноча сексопатологія” писав: “Опасіння деяких чоловіків …, що
їх статеві органи недостатньо великі, щоб задовольнити жінку, зазвичай
безпідставні”. (8. С.61) Проте вираз «зазвичай безпідставні» все ж
означає, що в деяких випадках такі підстави бувають.11 Але, як вказує
посилаючись на власний професійний досвід А.Свядощ, рідкі випадки
неспівпадіння анатомічних розмірів статевих органів партнерів, які
роблять неможливим статеве життя, пов(язані, все ж, не з малими, а з
надмірно великими розмірами статевих органів деяких чоловіків.
(Найбільша, за його словами, описана в літературі довжина пенісу
чоловіка – 35 см.) Незважаючи на великі можливості адаптації вагіни до
розмірів пенісу, біль, що переживають жінки у таких випадках, примушує
їх відмовлятися від статевого жіття. Судячи з того, що сам Свядощ, який
належав до засновників системи сексологічного консультування сімей в
СРСР, послався тільки на три такіх випадки у своїй практиці (вони
призвели до розпаду шлюбів) (8. с.61), подібні неспівпадіння
зустрічаються вельми рідко.12

Які ж існують дані про розміри статевих членів?

Американські дослідники П.Джемісон і П.Гебхарт у 1988 р.
узагальнили дані відносно розмірів пенісів, які були одержані в процесі
відомих досліджень сексуальності у 40-50-х роках під керівництвом
видатного вченого Елфріда (Альфреда)Кінзі.

За ознаками розмірів членів у незбудженому стані, вони
розділили їх на дві групи: короткі (у середньому 7.9см) і довгі (в
середньому 11,2см). Пеніси з групи коротких у стані ерекції
збільшувалися у середньому на 85% — до 14,7 см, тоді як пеніси з групи
довгих збільшувалися лише на 47%, досягаючи в середньому 16,5см. (Тобто
різниця між “довгими” і “короткими” пенісами у неерегованому стані
становить 3,3 см, або близько 40% від довжини меньшого. Але в
ерегованому стані — до 1,8 см., або близько 12%.) Подібним чином, більш
вузьки пеніси в процесі ерекції сильніше збільшуються у
діаметрі.(5.С.102)

Наведені дані можуть, як нам здається, прислужитися для
заспокієння тих чоловіків, які у душі чи на нудистському пляжі
помічають, що у інших чоловіків неереговані пеніси більші, чим у них. До
речі, про феномен більш високого збільшення відносно малого у стані
спокію пенісу здається було відомо ще в античному світі, де добре
зналися на чоловічій анатомії. В усякому разі, у чоловічих статуй тих
часів пеніси невеликі. І це при тому, що фаллоси на геммах, які
прикрашали кожен дім в Греції як оберіги, були великого розміру. (Що
свідчить, що великій розмір ерегованого пенісу і тоді вважали за
достоїнство.)

Найбільш авторитетні сексопатологи застерігають проти
використання будь яких засобів збільшення статевого члена,
попереджаючи, що зробити це майже неможливо. (Хоча хірургічна операція,
яка дозволяє вивести назовні якусь долю внутрішньої, прихованої, частини
стовбуру пенісу дійно дає змогу дещо подовжити його зовнішню частину,
але розмір цієї добавки не може бути скільки-небудь значним, що робить
таку операцію, у більшості випадків, невиправданим ризиком.) Проте,
доктор Рут К. Вестхаймер вказує на один реальний засіб, яким, правда,
можуть скористатися тільки люди з надмірною вагою. Вона стверджує, що
схуднення на кожні 12 кг дає можливість подовжити пеніс на 2,5 см. Бо
саме настільки зменьшується при схудненні шар жиру на лобку, вивільняючи
сховану у ньому зовнішню частину стовбуру пенісу. (6 .С.219)

Мошонка (калитка) – шкіряний мішечок, розташований під
пенісом і вкритий рідким волоссям. В мошонці знаходяться яєчка
(тестикули). В стінці мошонки є шар м(язів, які при сексуальній
стимуляції, фізичних вправах чи під впливом холоду скорочуються і
притискають яєчка щільніше до тіла. Під впливом високої температури
м(язи мошонки розслабляються і яєчка звисають нижче, віддаляючись від
тіла. Ці рефлекси мошонки мають значення для напрацювання яєчками
сперматозоїдів, оскільки для цього процесу є важливим дотримання
стабільного температурного режиму. Він регулюється шляхом захисту яєчек
від холоду притисканням їх до теплого тіла; від високої температури –
віддаленням їх від теплого тіла і збільшенням поверхні шкіри, що краще
розсіює тепло. (Як відомо, у нормі температура тіла людини – 36,6
градуса за Цельсієм. А температура, яка підтримується у мошонці – 34 –
34,5 градуса.)

Ущільнення мошонки при сексуальному збудженні і під час
фізичних вправ захищає яєчка від ушкоджень.

5.Внутрішні статеві органи чоловіка — це яєчка, придатки яєчка,
предміхурова залоза, сім(яні міхурці і куперові залози.

Яєчка є парною залозою, що в нормі має знаходитися у мошонці.
(Вони опускаються туди через спеціальні канали з тіла ембріону в останні
місяці його розвитку. Якщо цього не відбувається, яєчка не можуть
нормально розвиватися і деградують. Якщо це станеться з обома яєчками,
чоловік в майбутньому буде безплідним.)

Розмір яєчок дорослого чоловіка приблизно 5*2*3 см. Одне яєчко
завжди звисає нижче (вище) за інше. Зазвичай це буває ліве яєчко. (За
деякими даними, у лівшей – праве.) Згідно поширеній гіпотезі, це
допомагає вберегти ці дуже вразливі органи від ушкоджень і сильного болю
при затисканні. Яєчка виконують дві важливі функції. Перша: продукція
гормонів, передусім – тестостерону, якій регулює розвиток вторинних
чоловічих статевих ознак і відіграющого важливу роль у сексуальних
проявах і функціях. Друга: напрацювання у сім(яних канальцях –
надтоненьких трубочках, загальною довжиною біля 500 метрів,
сперматозоїдів.

На відміну від яйцеклітин, з усією кількістю яких жінка вже
народжується, сперматозоїди починають вироблятися в організмі чоловіка
тільки після досягнення ним статевої зрілості і виробляються
безперервно у багатомільярдній кількості. Цикл визрівання сперматозоїдів
– біля 70 днів. Розмір зрілого сперматозоїда в тисячі раз меншій за
розмір яйцеклітини. Проте в ньому є весь необхідний генетичний матеріал
– хромосоми, а також компоненти, необхідні йому для жіття і руху.

Життєздатність сперматозоїдів, як вже відмічалося вище,
значною мірою залежить від температури, при якій відбувається їх
визрівання. Більшість сучасних різновидів чоловічої білизни,
спортивного і повсякденного одягу притискає мошонку до тіла, негативно
впливаючи на процес сперматогенезу. Перегрів тіла у гарячій ванні,
сауні, на сонці також впливає на цей процес. Правда невідомо, чи є ці
фактори причиною давно вже зафіксованого явища зниження кількості
сперматозоїдів у еякуляті. Але на життєздатність сперматозоїдів вони
безперечно впливають. Тому якщо чоловік планує зачаття, то варто за два
з половиною місяці до того перейти на широкі білизну і одяг, відмовитися
від процедур, які перігрівають тіло. (А заодно, від контактів із
шкідливими хімічними речовинами, паління, вживання алкоголю, перебування
в зонах з підвищеною радіацією.)

Придаток яєчка (епідідіміс) знаходиться позаду яєчка. Він
схожий на досить товсту, перекручену трубку, що закінчується довгою
тонкою трубкою — сім(явивідним протоком, що відкривається у сечовивідний
канал. З сім(яних канальців сперматозоїди, що там утворилися, через
протоки придатків яєчок переміщаються в останній. Процес цей триває
кілька тижнів, за які сперматозоїди повністю визрівають.

Предміхурова залоза (простата), зазвичай за розміром і
формою схожа на каштан. Складається з м(язової і залізистої тканини.
Розташована безпосередньо під сечовим міхуром на місці де з нього
виходить сечовивідний канал (уретра). Останній проходить крізь простату.
Простата виробляє прозору рідину, яка складає біля тридцяти відсотків
сім(яної рідини, що виділяється під час еякуляції. Саме простата за
рахунок скорочення свого м(язу надає значну частину поштовху, який
викидає еякулят назовні.

Простата є одним з найбільш вразливих органів чоловіка. У
більшості чоловіків після досягнення віку сорока років є ті чи інші
негаразди з простатою, що впливають не тільки на якість виконання
сексуальної функції, але й на низку інших. Тому важливо не застуджувати
простату, не інфікувати її (останнє відбувається переважно через
уретру), не допускати тривалого застою її секрету.

На сімдесят відсотків сім(яна рідина складається з секрету
сім(яних міхурців, парного органу, розташованого у задньої стінки
сечового міхура. Протоки сім(яних міхурців об(єднуються з сім(явивідними
протоками до їх впадіння в уретру.

Обсяг еякуляту визначається виключно кількістю сім(яної
рідини, оскільки навіть при максимальній кількості сперматозоїдів в
еякуляті (до 600 млн.), вони не утворюють і кількох відсотків її обсягу.
Нормальна кількість еякуляту, що викидається за раз – 3-5 мілілітрів
(від кавової до чайної ложечки.) Крім води у складі сперми є цукор, якій
є джерелом енергії для сперматозоїдів, хімічні речовини, що
нейтралізують кислу реакцію в уретрі чоловіка і статевих шляхах жінки,
гормони тощо.

Нижче простати і входу сім(явивідних протоків в
сечовивідний канал у нього ж впадають дві маленькі куперові залози. Вони
виробляють секрет, роль якого ще недостатньо зрозуміла. (Є гіпотеза, що
він він є буфером для кислого середовища уретри.) При тривалому
збудженні кілька крапель секрету можуть витікати з пенісу. У такому
випадку з ними можуть виходити і сперматозоїди, що у якійсь кількості
залишаються в уретрі, якщо цьому збудженню передувала еякуляція. (Якщо
ці краплі потраплять до статевих шляхів жінки – може статися
запліднення.)

Коментарі

1.(До стор. ) Згідно давньогрецького міфу дівчина на ім(я Кліторіс
була настільки мала, що головному богу Олімпу Зевсу доводилося
перетворюватися на мураху для того, щоб мати з нею статеві стосунки.
Таким чином, назва органу вказує як на його належність до сексуальної
сфери, так і на мініатюрні розміри.

2.(До стор. ) Піддослідні приймали препарат, що зафарбовував сечу у
синій колір. “Еякулят” деяких з них мав слабке синє забарвлення. Якби
він повністю складався з сечі, синій колір був би більш інтенсивний.

3.(До стор. )Так дослідження Інститутом Мастерса і Джонсон 100 жінок
виявили наявність чогось схожого на Г-зону тільки у 10 з них. Самі
Мастерс і Джонсон, а також їх співавтор Роберт Колодні солідарізуються
кількома іншими дослідниками, зокрема з Хелен Каплан, які вважають, що
підвищена еротична чутливість в описаному місці ще не є достатнім
доказом для визнання наявності специфічної анатомічної структури. І
необхідні подальші дослідження, які доведуть чи спростують її існування.
(2.С.46.)

4.(До стор. ) Соціобіологія – наука, що виникла на стику соціології і
біології, яка, зокрема, у поясненні людської поведінки, суспільних
інститутів і процесів особливу увагу приділяє природній обумовленості
усього цього. Хоча формально соціобіологія існує з 1975 р., коли була
надрукована праця Едварда Вілсона “Соціобіологія: новий сінтез”, проте,
у значній мірі її ідеї були розвинені ще в ХІХ столітті одним з
засновників соціологічної науки Гербертом Спенсером у його праці “Основи
біології”, а на початку ХХ сторіччя – Зігмундом Фройдом. Робота
Д.Морріса “Гола мавпа” (“The Naked Ape”), написана з соціобіологічних
позицій, була видана у 1967 р., тобто, також до згаданої праці Е.Вілсона

5. (До стор. ) Усвідомлення, що зачаття відбувається в період між двома
менструаціями, вочевидь, сталося дуже давно. Про це свідчить стародавній
звичай обмеження контактів з іншими людьми, усамітнення пари, що утворює
нову сім(ю, саме на місяць. Цей період отримав назву “медовий місяць”.
(Така назва пов(язана з вживанням впродовж нього меду, який вважався
стимулятором сексуальної активності.) Дезмонд Морріс вважає, що колись
відлік місяцю усамітнення розпочинався саме з часу місячних. Ізоляція
жінки на період між двома менструаціями від сторонніх контанктів і
інтенсивні сексуальні зносини в цей час зі своїм чоловіком створювали
умови для зачаття потомства з гарантією для чоловіка щодо його
батьківства. (4.)

6. (До стор. ) Зараз існує досить поширене явище, коли жінки,
намагаючись слідувати моді, інтенсивно знижують вагу свого тіла
настільки, що порушуюється природна пропорція співвідношення жирової
тканини до маси тіла, яка має бути приблизно один до трьох. При
незначних порушеннях цієї пропорції може виникнути нестабільність
менструального циклу. А коли порушення достатньо суттєві, менструальний
цикл припиняється повністю. Останнє хоча і позбавляє від деяких
неприємних відчуттів і можливості небажаної вагітності, але має також і
вельми негативні наслідки. Так у молодих дівчат це затримує процеси
формування організму і сприяє психологічному інфантилізму, а у дорослих
жінок веде до передчасної перебудови організму, подібному тому, що
відбувається в старості. (В останньому випадку ці процеси можуть стати
незворотними.) Таким чином, соціокультурні фактори, до яких в даному
випадку належать мода і недостатнє знання власної фізіології, також
здатні суттєво впливати на менструальний цикл.

7. (До стор. )Якщо викладена вище гіпотеза Д.Морріса вірна, і форма та
розмір молочних залоз жінок є проявом сексуальної мімікрії, необхідної
для забезпечення продовження виду на новому етапі еволюції, то треба
визнати, що деяким жінкам ця еволюція дається досить дорого. Йдеться про
тих, які мають великі, важкі груди, що відтягують плечі і примушують
сутулитися, заважають швидкому пересуванню, особливо бігу, обмежують
деякі можливості фізичної активності тощо. Тому вже дуже давно людство
почало шукати засоби, які могли б полегшити повсякденні проблеми цих
жінок. З малюнків, що зберіглися з часів стародавнього Єгипту, відомо,
що елемент жіночого одягу, подібний до винаходу кінця ХІХ- початку ХХ
століття – бюстгальтеру (від buste – франц.- груди + halter – німец. –
той, що тримає; підтримувач грудей) існував ще в той період. В Греції
жінки підтримували бюст спеціальною стрічкою. На протязі кількох
століть, аж до початку ХХ, заможні верстви в Європі користувалися для
цього корсетом.

Згадані вище бюстгальтери почали широко використовуватися
тільки з 20-х років ХХ сторіччя. Але їх носіння швидко стало нормою.
Причому, нормою соціокультурною. Бо виникнення її, насамперед, пов(язано
не з функцією бюстгальтеру підтримки грудей, а з здатністю цього
різновиду білизни приховувати індивідуальні особливості форм грудей,
робити бюсти всіх жінок “уніфікованими”, “деперсоналізованими”, менш
сексуальними. Проте в 70-х роках донедавна загально визнана
необхідність обов(язкового тривалого (іноді навіть під час сну)
користування ними стала піддаватися сумніву. І не тільки через те, що
так звана сексуальна революція дозволила жінкам значно більше відкривати
своє тіло. Але й тому, що почали з(являтися досить обгрунтовані гіпотези
відносно того, що існуюча у багатьох жінок проблема з недостатньою
лактацією (напрацюванням грудного молока), чи навіть повною її
відсутністю, в багатьох випадках пов(язана з регулярним і тривалим
носінням тісних бюстгалтерів, що спричинило погіршення лімфотоку в
молочних залозах. Ще одна неприємна інформація була пов(язана з
виявленням у жінок прямої залежності більш високих статистичних
показників раку молочної залози від тривалості носіння бюстгальтерів.
Гіпотеза, яка існує на цей рахунок, пояснює цю залежність перегрівом
молочних залоз, який прискорює розвиток вже існуючих, проте ще не
помічених патологічних утворень (так званих мастопатій). Наведені факти
дозволяють зробити висновки про необхідність обмеження часу на протязі
дня, коли дійсно необхідно користуватися бюстгальтером, відмови від
тісних бюстгальтерів, вибору більш гігієнічних їх варіантів, по
можливості – без таких прокладок, що сприяють перігріванню молочних
залоз. (Одним з порівняно гігієнічних варіантів бюстгальтеру є так
званий бюстьє – бюстгальтер, що майже повністю відкриває груди спереду і
зверху.) Щодо сонячної засмаги топлесс (top – англ.- верх + less- англ.
– без; без верху), тобто з оголеними молочними залозами, то варто
нагадати, що в таких випадках загальних правил поводження на сонці треба
дотримуватися особливо ретельно. Правда, сонячні процедури не стають
причиною рака грудей, як іноді можна почути. Проте, в разі наявності
якихось патологічних процесів в них, вони можуть сприяти їх розвитку.
(Тому треба регулярно проводити само- і медичне обстеження молочних
залоз і відмовитися від сонячних процедур в разі виявлення якихось
проблем, а натомість ретельно проводити призначене літування.) До того
ж, надмірне сонячне опромінення може призвести до опіку (а груди, через
те, що їх верхня частина у вертикальному положенні жінки, розташовані по
відношенню до кута падіння сонячного проміння так, що його потрапляє на
них особливо багато). З надмірним опромінюванням пов(язана небезпека
виникнення раку шкіри на пігментованих ділянках шкіри (грудні соски).
Правда останнє в рівній мірі стосується і чоловіків.

8.(До стор. )Іноді статевий член називають також фаллосом. Але вживання
такого терміну є правильним коли йдеться про символічні зображення цього
органу (предмети деяких культів, амулети тощо).

9.(До стор. )Від імені Пріапа,бога плодоріддя в Стародавній Греції, що
зображувався з величезним, постійно ерегованим членом.

10. (До стор. ) Підвищена увага до розмірів пенісу, надання особливого
значення великому його розміру в стані ерекції існує з давніх давен. Так
на фресках в Тассілін-Аджер (Сахара), що відносяться ще до кам(яного
віку, чоловіки з високим соціальним статусом зображені з більш довгими
статевими членами. Це не дивно, якщо врахувати, що у величезній
кількості культур пеніс асоціювали з чоловічою силою і плодоріддям і
тому перевагу віддавали великім (реальним, а частіше – уявним). В
розвинених стародавніх сексуальних культурах Китаю та Індії, де
досягнення високого рівня сексуального задоволення жінки було
обов(язковим, застосовувалися спеціальні насадки на пеніс, що мали
збільшити його в довжину і в діаметрі.

11. (До стор. )В нашому архіві є запис про ситуацію з 29-літнію жінкою,
чий шлюб розпався після трьох років існування, по суті через те, що
статевий орган її чоловіка був для неї недостатньо великим, що не давало
їй можливості відчувати оргазм так часто і такої сили, як вона звикла у
попередньому сексуальному житті. (За її словами, все інше у цьому шлюбі
її задовольняло.) Парадокс у тому, що статевий орган її чоловіка в стані
ерекції мав довжину 16,5 см, що відповідає показнику середньо
статистичної норми анатомічних розмірів цього органу. (Діаметр пеніса
також відповідав цьому показнику.) Чоловік мав дошлюбний сексуальний
досвід, і запевняв що подібних проблем у нього ніколи не виникало. Через
описану ситуацію в сім(ї він ходив “перевірятися” до колишніх
сексуальних партнерок і проблем, знову таки, не виникало. (Двох таких
партнерок він навіть приводив до психотерапевта, який намагався надати
допомогу в подоланні сексуальної дісгармонії подружньої пари. Обидві
підтвердили його цілковиту сексуальну спроможність в їх випадках.) До
заміжжя у жінки був тривалий статевий зв(язок (5 років) з чоловіком,
зріст якого складав 198 см, вага 130 кг, довжина пеніса – біля 20 см.
Щодо товщини пенісу, то то про неї говорить те, що цей її партнер не міг
користуватися презервативами, оскількі навіть найбільший їх розмір був
для нього вузький. Під час статевого акту жінка завжди використовувала
позицію, у якій сама сідала зверху на пеніс, регулюючі глибину його
проникнення і темп фрікцій. Тим не менш, в перший період відносин
нерідко відчувала біль. Проте оргазм завжди був дуже яскравим, тривалим
і багаторазовим. До розлучення з коханцем її спонукала закоханість у
майбутнього чоловіка, з яким у неї було багато спільного. (З коханцем же
були лише дружні відносини. Вони навіть самі називали свій секс
“товариським”.) Сексом з майбутнім чоловіком почали займатися ще до
шлюбу і вона відразу відчула, що їй не вистачає того тиску в піхві,
особиво – на її верхівку, до якого вона звикла. Оргазми виникали рідко і
були дуже бліді в порівнянні з тими, що мала з попереднім партнером.
Проте, закоханість була дуже сильною і жінка вирішила, що це згодом
допоможе їй адаптуватися в сексуальному плані. Подружжя довго і старанно
експерементувало з сексуальними позиціями, спробували займалися оральним
сексом і спільною мастурбацією, проте дружина не отримувала того, до
чого звикла. Підозрюючи за собою мазохистські нахили, жінка кілька разів
ініціювала анальні зносини. Спершу біль була дуже сильна, потім трохи
менша. Проте задоволення від таких зносин, а, тим більше, оргазму вона
не отримувала. Щодо чоловіка, то його не влаштовувало тільки те, що він
відчував, що дружині чогось не вистачає (як вона цього не приховувала).
Згодом дружина намагалася іноді уникати сексу, не бажаючи переживати
чергове розочарування. Це стало привідом для чоловіка намовити її
звернутися до уролога-сексопатолога і психотерапевта. Спроби цих
фахівців допомогти подружжю виявилися невдалими. Майже через рік,
чоловік, впевнившись, що не зможе вирішити проблеми, що виникли у
подружжя і комплексуючи з цього приводу, запропонував розлучитися.
Дружина погодилася, хоча, якби такої пропозиції від чоловіка не було,
готова була підтримувати шлюбні відносини і далі.

12. (До стор. ) В одному відомому нам випадку, молода дівчина без ознак
статевої інфальтивності, але з низькими фізичними параметрами (зріст 150
см, вага 45 кг), з невеликим, цілком вдалим, попереднім сексуальним
досвідом, мала сексуального партнера зі значно вищими параметрами (зріст
– 187 см, вага – 108 кг). Кілька спроб статевого акту у цієї пари
призвели до різких болей у дівчини через помітне неспівпадіння розмірів
їх статевих органів. Тоді пара перейшла на інші форми сексуальної
активності (петинг, мастурбація, орально-генітальні контакти, зносини
“інтермамма” – тобто, фрікції пеніса між зведеними молочними залозами),
які їх цілком задовольняли. Сексуальні відносини припинилися лише через
те, що після закінчення навчального закладу у Києві, де вони вчилися,
дівчина переїхала жити до Москви.

Джерела:

1.Perry J.D., Whipple B. Pelvic Muscle Strenght of Female Ejaculators:
Evidence in Support of a New Theory of Orgasm. / Jornal of Sex Research
17(1), 1981.

2.Мастерс У., Джонсон В., Колодни Р. Основи сексологии. – М., 1998

3.Моррис Д. Голая обезьяна. – СПб., 2001.

4.“The Human Sexes.” Телефільм ВВС. Автор і ведучій Д.Морріс. 1998

5.Келли Гери Ф. Основы современной сексологии. – СПб., М., Харьков,
Минск, 2000.

6.Вестхеймер Р.К. Энциклопедия сексуальности человека. –М., 1995.

7.Рейниш Д.М., Бислей Р. Грамматика любви. – М., 1995.

8.Свядощ А.М. Женская сексопатология. – Кишинёв, 1991.

9.Graefenberg E. The role of the urethra./ Jornal of Sexology. 1950, N3.

10.Sevely J.E. Eve(s secrets: A New theory of female sexualite. N.Y.,
1987.

11.Darling C.A., Davidson J.K., Convay-Welch C. Female ejaculation:
Perceived origins, the Grafenberg spot/area, and sexual responsiveness.
/ Archives of Sexual Behavior. 1990. N19(1). P.29-47.

Похожие записи