РЕФЕРАТ

Фізіотерапія: проблеми та перспективи розвитку

План

Вступ………………………………………………………….
………………………….3

1. Фізіотерапія як
наука………………………………………………………….
.4

2. Переваги методів
фізіотерапії………………………………………………6

3. Зв’язок фізіотерапії з іншими
науками………………………………….7

4. Сучасні методи
фізіотерапії………………………………………………….8

Ультрафіолетове
опромінювання…………………………………….8

Аероіонізація…………………………………………………..
……………..9

Температурні
процедури……………………………………………….10

Інші сучасні методи
фізіотерапії…………………………………….11

Висновок……………………………………………………….
……………………….13

Список використаної
літератури……………………………………………..14

Вступ

Фізіотерапевтичне лікування зародилося при формування людської
цивілізації. Пізніше, для лікування хворих стали використовувати різні
види фізичної енергії, джерелом якої була людина або створені нею
апарати. Сьогодні фізіотерапію розглядають як область медицини, що
вивчає дію на організм природних і штучно створюваних фізичних чинників,
застосованих для лікування і профілактики захворювань, а також медичної
реабілітації.

У відмінності від медикаментозної терапії фізіотерапія дозволяє робити
індивідуальним оптимальну для кожного хворого разову дозу беспосередньо
під час процедури. Наприклад, при виявленні початкових ознак
передозування можна зменшити дозу або припинити процедуру, тобто
зменшити інтенсивність та тривалість дії.

Хірургічні методи дії, інколи досконалі, але незавжди та не при всіх
хворобах показані. В зв’язку зцим особливо важливе значення має розвиток
та удосконалення фізичних – найбільш природніх та найменш травмуючих
методів лікування.

Фізіотерапія як наука.

Фізіотерапія – наука, що вивчає дію на організм людини фізичних чинників
зовнішнього середовища в їх природному і преформированном вигляді і
використовує їх з лікувальною, профілактичною і реабілітаційною метою.
Термін «фізіотерапія» походить від двох грецьких слів природа і терапія,
в буквальному перекладі лікування хворих природними (фізичними)
чинниками. Таке лікування зародилося на зорі формування людської
цивілізації. Пізніше, разом з природними фізичними чинниками, для
лікування хворих стали використовувати різні види фізичної енергії,
джерелом якої були людина або створені ним апарати. Такі чинники стали
називати штучними. В даний час фізіотерапію розглядають як область
медицини, що вивчає дію на організм природних і штучно створюваних
фізичних чинників, вживаних для лікування і профілактики захворювань, а
також медичної реабілітації.

Предметом вивчення фізіотерапії є лікувальні фізичні чинники. Відповідно
до видів енергії і типів її носіїв лікувальні фізичні чинники прийнято
ділити на дві групи.

Фізичні чинники

1. природні

2. кліматолікувальні

3. бальнеолікувальні

4. грязелікувальні

Лікувальні

1. штучні

2. електролікування

3. магнітолікувальні

4. светлолікувальні

5. механолікувальні

6. термолікувальні

7. гидролікувальні

8. радіолікувальні.

Дію різних фізичних чинників на організм розглядають і інші науки
(електромагнітобіологія, фотобіологія, біокліматологія, гігієна і ін.).
Фізіотерапія вивчає властивості тих з них, які застосовують для
лікування і відновлення хворих.

Природні фізичні чинники разом з умовами їх лікувального застосування і
курортними ресурсами об’єднують в самостійну науку — курортологію. При
такому розгляді необхідно, проте, враховувати, що в основі лікувальної
дії природних фізичних чинників лежить дія сукупністю чинників з різними
видами фізичної енергії (механічною, тепловою, електромагнітною і ін.).

Як дисципліну фізіотерапію структурно розділяють на загальну і приватну.
Загальна фізіотерапія розглядає методологічні основи коректного
застосування лікувальних фізичних чинників, механізми їх фізіологічної і
лікувальної дії і принципи їх використання в клініці. Приватна
(клінічна) фізіотерапія визначає особливості використання лікувальних
фізичних чинників при різних нозологічних формах і вивчається в рамках
конкретної клінічної спеціальності.

Об’єктом вивчення фізіотерапії є людина, що піддається дії фізичних
чинників, з лікувальною, профілактичною і реабілітаційною метою. Об’єкти
можуть бути досліджені як безпосередньо, так і опосередковано, шляхом
екстраполяції даних експерименту, проведеного на тварин, або за
допомогою математичного моделювання лікувальної дії. За природою
об’єктів дослідження фізіотерапія є клінічною спеціальністю і входить до
складу більше 180 медичних спеціальностей, що виділяються в даний час
Усесвітньою Організацією Охорони здоров’я (ВІЗ). Вона міститься також і
в переліку клінічних спеціальностей, затвердженому Наказом
Мінздравмедпрома РФ N 55 від 16.02.1995 року.

2. Переваги методів фізіотерапії.

Переваги фізіотерапії зазвичай розглядають як альтернативу химіо- або
фармакотерапії, не дивлячись на те, що в лікуванні більшості захворювань
часто застосовують комплекс фізичних чинників і лікарських речовин.
Разом з тим при використанні лікувальних фізичних чинників:

суттєво розширюється діапазон лікувальних методів дії і скорочуються
терміни лікування; -не виникають алергія і лікарська хвороба;

потенціює дія більшості лікарських речовин;

не спостерігається лікарських залежностей (токсикомані-чеськая безпека
фізіотерапії);

часто відсутня побічна дія на інші органи і тканини;

з’являються м’які безболісні лікувальні ефекти;

застосовують неінвазивні методи і способи лікувальної дії; -имеется
тривалий період ремісії хронічних захворювань.

По методах дослідження фізіотерапія відноситься до групи терапевтичних
дисциплін і використовує клінічні методики оцінки різних систем
організму. Вони засновані на діалектико-матеріалістичному методі, що є
основою наукового пізнання і у фізіотерапії. Разом з ними, механізми дії
лікувальних фізичних чинників при різних видах патології досліджують
шляхом спеціальних методів: морфологічних, физико-хімічних,
клінічних, біофізичних, біохімічних, фізіологічних, імунологічних і
багато інших. Оцінку отриманих результатів досліджень проводять методами
діалектичної логіки (аналізу, синтезу, абстрагування, індукції,
дедукції, формалізації і ін.).

3. Зв’язок фізіотерапії з іншими науками.

Не дивлячись на самостійний характер, фізіотерапія тісно пов’язана з
іншими науками. Молекулярні і клітинні механізми дії лікувальних
фізичних чинників є також предметом вивчення ряду наук, складових
природничонаукову основу фізіотерапії: біофізики, біохімії, нормальної і
патологічної фізіології, імунології і інших. Крім цього, фізіотерапія
визначає органи — «мішені» виборчої дії, залежність у відповідь реакцій
організму від кількості поглиненої енергії, встановлює свідчення і
протипоказання для їх застосування, а також роль реактивності організму
у формуванні лікувальних ефектів фізичних чинників.

Результати лікування хворого фізичними чинниками обумовлюють найбільш
тісний зв’язок фізіотерапії з відповідними клінічними спеціальностями, в
рамках яких вони застосовуються. Сукупність наукових проблем, що
виникають при цьому, складає зміст фізіотерапії як науки. Відповідно до
лікувальних чинників, що вивчаються, виділяють її різні розділи:
електротерапію, магнітотерапію, фототерапію, гідротерапію, термотерапію
і т.д.

Дослідження найбільш ефективних фізичних методів лікувальної дії на
організм хворого і способів їх раціонального використання в
реабілітаційних і профілактичних цілях проводять по наступних основних
напрямах наукових досліджень сучасній фізіотерапії:

-визначення чутливості тканин організму до фізичних чинників і пошук
«мішеней» їх безпосередньої дії;

-розробка оптимальних методик застосування лікувальних фізичних чинників
при конкретних нозологічних формах захворювань;

-дослідження механізмів комплексної дії лікувальних фізичних чинників;

-фізіотерапевтичні аспекти медичної реабілітації.

4. Сучасні методи фізіотерапії.

Сучасна фізіотерапія має в своєму розпорядженні великий арсенал
природних і штучних фізичних чинників, що володіють вираженою
фізіологічною і терапевтичною активністю. Вони рекомендуються з
профілактичною і оздоровчою метою для підтримки високої працездатності і
прискорення відновлення, а також при появі початкових ознак патологічних
процесів в організмі для ослаблення їх розвитку і подальшого лікування.

2

:

t

v

~

?

¦

3/4

A

i

& * . 0 2 6 8 r „ 3/4 A Ae E e 6

t

v

x

|

~

?

3‚

?

?

¬

°

Ue

h

h

h

&

&

F

‘ h

h

h

нникам зовнішнього середовища, є засобами гартування. Найбільш активними
і фізіологічними з доступних засобів є ультрафіолетове випромінювання,
аероіонізація, холодовиє і теплові процедури. Дія їх здійснюється через
шкіру. Фізичне роздратування рецепторів шкіри надає рефлекторна дія і на
діяльність м’язової системи, внутрішніх органів і ЦНС.

Ультрафіолетове опромінювання.

Ультрафіолетове опромінювання (УФО). Впливаючи на поверхневий шар шкіри,
УФО викликає місцеві, сегментарні і загальні реакції організму. При
цьому підвищується вміст в тканинах біологічно активних речовин, зростає
синтез в організмі вітаміну D і поліпшується засвоєння кістковою
тканиною кальцію і фосфору, активізуються ферментатівниє реакції,
змінюється проникність клітинних мембран і капілярів, посилюється
кровообіг і живлення тканин в цілому, нормалізується діяльність нервової
системи.

Ультрафіолетові промені стимулюють захисні сили організму і надають
болезаспокійливу дію. У природних умовах прекрасний оздоровчий ефект дає
використання сонячно-повітряних ванн. Починати приймати їх необхідно з
2-3 хвилин по черзі на передню і задню поверхню тіла, збільшуючи щодня
час експозиції на 2-3 хвилини.

У осінньо-зимовий період і ранньою навесні використовують штучні джерела
ультрафіолетового опромінювання. Це компенсує місце, що має, в цей час
роки «світлове голодування» і надає оздоровчий, загальнозміцнюючий ефект
на організм. Деякі спортивні зали оснащуються ультрафіолетовими
установками для тривалого профілактичного опромінювання тих, що
займаються під час тренувальних занять, випромінюючими відносно
довгохвильові ультрафіолетові промені (у діапазоні 320-380 нм.).
Виражений позитивний ефект спостерігається при 3-4-місячному
застосуванні таких дій.

На практиці частіше використовують короткочасні опромінювання
пересувними або стаціонарними ультрафіолетовими опромінювачами. Час
експозиції поступово збільшують по 1 хвилині протягом 15-30 днів,
починаючи з однієї хвилини.

Аероіонізація.

Аероіонізація. Аероіони — це несучі позитивні або негативні заряди
частинки атмосферного повітря. Під впливом сонячної радіації, космічного
випромінювання, електричних атмосферних процесів і ін. чинників
утворюються відносно легкі іони кисню. Чим чистіше і прозоріше повітря,
тим більше в нім легких негативних іонів кисню. Такі іонів особливо
багато в повітрі в уранішній годинник на морському побережжі, у
водопадів, гірських річок, в лісі. Концентрація їх досягає 1000-5000 на
1 куб.см повітря. У атмосфері великих міст і в житлових приміщеннях
кількість іонів кисню понижена до 400-600 в куб.см.

Контактуючи з поверхнею дихальних шляхів і голою шкірою людини,
іонізований кисень стимулює фізіологічні процеси в організмі. Під
впливом аероіонізації нормалізується сон, поліпшується апетит і загальне
самопочуття, знижується АТ, частота серцевих скорочень і дихання,
підвищується активність окислительно-відновних процесів в організмі.
Аероіонізація робить позитивний вплив на функцію кровотворення і сприяє
знищенню в повітрі патогенних мікроорганізмів.

Найбільший ефект аероіонізація приносить в осінньо-зимовий час і ранньою
навесні в період тренувань в спортивних залах. Процедура проводиться
щодня по 5-30 хвилин протягом 10-30 днів. Після перерви в 3-4 тижні курс
аероіонізації можна повторити. Приміщення для аероіонізації обов’язково
повинне бути ізольованим, мати хорошу вентиляцію і температуру повітря
не нижче + 15° С. Для процедур застосовують аероіонізатори різних типів
і модифікацій промислового виробництва.

Температурні процедури.

Ефект температурних процедур обумовлений їх дратівливою дією на
терморецептори шкіри і рефлекторним впливом на функціональний стан
організму.

Холодові аплікації затримують розвиток гострих запальних процесів. При
короткочасній дії вони підсилюють, а при тривалому — знижують
збудливість периферичної і центральної нервової системи, підсилюють
обмінні процеси в організмі. Реакція на холодовиє подразники виявляється
не тільки локально, а розповсюджується на важ організм. Регулярне
застосування холодових процедур зростаючої інтенсивності надає тренуючий
вплив на системи терморегуляції, гартує організм.

Холодові методи застосовують при травмах, охолоджуючи хворобливе місце
водою, снігом, льодом або хлоретілом, попереджаючи цим розвиток гематом.
Аплікації з льоду застосовують на ділянку живота і промежини для
попередження стомлення. Виражений лікувальний ефект надає послідовне
застосування холодних і гарячих ванн при травмах і болях в м’язах і
зв’язках кінцівок, особливо ахіллових сухожиль. Вранці, звичайно 5-10
хвилин, приймають холодні ванни на хворобливе місце, а увечері, протягом
15-20 хвилин — гарячі.

Під впливом теплових процедур підвищується температура крові і тіла,
посилюється кровотік, збільшується глибина дихання і посилюється
потообразованіє. Тепло діє болезаспокійливо і антіспазматічеськи,
викликаючи розслаблення м’язів і змінюючи чутливість організму. Теплові
процедури застосовують у вигляді електросветопроцедур, водних процедур,
лазні і ін.

Інші сучасні методи фізіотерапії.

Парна лазня є найпоширенішим і традиційним засобом відновлення
працездатності і оздоровлення організму. Останніми роками широко
використовується і суховоздушная лазня-сауна. Основна відмінність між
ними полягає в температурному режимі і вологості. У парній лазні
температура складає 40-60° З при відносній вологості більше 80%, а в
суховоздушной лазні — температура досягає 90-120° З при вологості менше
15%. У спортивній практиці сауна використовується найчастіше. Вона
рекомендується для прискорення відновних процесів, релаксації м’язів,
зняття відчуття напруженості і втоми. Після сауни поліпшується настрій,
з’являється бадьорість і спокій, знижується стомлюваність.

Зазвичай сауну використовують після тренувальних занять, хоча деякі
автори рекомендують короткочасне перебування в сауні перед тренуванням
для розігрівання м’язів і зв’язок. Якщо на наступний після лазні день
планується тренувальне заняття, то кількість заходів в парилку не
рекомендується більше 2-3 разів. Якщо ж планується відпочинок, то
кількість заходів в парилку збільшують до 5-6 разів. Для посилення дії
лазні розжарені камені поливають гарячою водою. При цьому відбувається
бурхливе утворення пари. Межа фізіологічної переносимості в цьому
випадку досягається при тиску пари 47,1 мм. рт. ст. і відносній
вологості 16,3 % ( при температурі 75° З). Перевищення цих параметрів
приводить до того, що пара починає конденсуватися на поверхні тіла і
викликає відчуття паління і дискомфорту.

Раціональним вважається такий режим парових процедур, коли перший захід
триває приблизно 5 хвилин, другий захід найтриваліший — до 8-10 хвилин,
а все подальші заходи скорочуються на 1-2 хвилини. Тривалість відпочинку
між заходами в парилку визначається індивідуально до появи відчуття
готовності до продовження процедури. Відразу ж після виходу з парилки
доцільно прийняти охолоджуючі гидропроцедури: холодний або контрастний
душ, холодну купіль і т.п.

При користуванні лазнею необхідно контролювати свою вагу — його втрати
не повинні перевищувати 500-800 р. за одні відвідини. В цілях безпеки не
рекомендується знаходитися в лазні одному, оскільки в парилці можливі
теплові удари, непритомність, втрата свідомості. Перед відвідинами
лазні, для відновлення водний-сольового балансу, корисно випити 250-500
мл. пива, а під час відпочинку між заходами в парилку і після лазні —
чай, сік, мінеральну воду.

Висновок

При написанні реферату, ми дізналися, що метод фізіотерапії має дуже
багато переваг поряд з іншими видами лікування: суттєво розширюється
діапазон лікувальних методів дії і скорочуються терміни лікування; не
виникають алергія і лікарська хвороба; потенціює дія більшості
лікарських речовин; не спостерігається лікарських залежностей
(токсикоманічеськая безпека фізіотерапії); часто відсутня побічна дія на
інші органи і тканини; з’являються м’які безболісні лікувальні ефекти;
застосовують неінвазивні методи і способи лікувальної дії; -имеется
тривалий період ремісії хронічних захворювань.

Також фізіотерапевтичні методи лікування, безумовно, велике значення
мають в профілактиці різних захворювань та реабілітації хворих. Фізичні
фактори сприяють підвищенню опірності організму зо зовнішнього та
внутрішнього впливу, збільшують захисні та пристосовувальні механізми.

Список використаної літератури.

В. С. Улащик, Очерки общей физиотерапии, Минск, 1994

М. Г. Воробьев, Физиотерапия на дому, СПБ, 1992

В. М. Боголюбов, Общая физиотерапия, Москва-Петербург, 1996

В. В. Оржешковский, Клиническая физиотерапия, Киев „Здоров’я”, 1984

Общая физиотерапия и курортология. Авторы: Е.М.Панасюк,

Я.М.Фёдоров, В.М.Меделевский. Издательство “Мир” при Львовском

госуниверситете.

PAGE

PAGE 14

Похожие записи