.

Фізіологія нервової системи і вищої нервової діяльності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
452 2768
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Фізіологія нервової системи

і вищої нервової діяльності”

ПЛАН

1. Поняття нервової системи, її фізіологія

2. Поняття вищої нервової діяльності, її характеристика

Список використаної літератури

1. Поняття нервової системи, її фізіологія

Вперше нервова система з’являється у кишковопорожнинних тварин (гідри,
медузи) і має просту будову. Зірчасті нейрони з численними відростками
утворюють сітку, більш або менш рівномірно розміщену по всьому тілу. У
червів і членистоногих нервові клітини зібрані в скупчення — вузли, які
краще розвинені в передніх члениках тіла і відіграють роль головного
мозку.

У всіх хребетних тварин і у людини нервова система трубчастого типу. В
ході еволюції хребетних тварин будова та функції нервової системи значно
ускладнюються і досягають високого розвитку.

Значення нервової системи дуже велике і полягає в тому, Що вона поєднує,
узгоджує і регулює діяльність органів і систем, зумовлює оптимум
функціонування. Нервова система забезпечує зв’язок організму з
навколишнім середовищем, а також діяльність людини як не тільки
біологічної, а й соціальної істоти. Неоціненне значення у формуванні
соціальної суті людини відіграв розвиток мови, пам’яті, мислення та
інших видів психічної діяльності.

Структурною одиницею нервової системи є нервова клітина з її відростками
— нейрон. Уся нервова система являє собою сукупність нейронів, що
контактують один з одним за допомогою спеціальних апаратів — синапсів.
За структурою і функціями розрізняють три типи нейронів: рецепторні, або
чутливі (по них збудження передається з периферії до нервової системи);
вставні, або проміжні, які передають імпульси всередині нервової
системи, і ефекторні, нейрони, по яких імпульс спрямовується до робочих
органів — ефекторів (м’язів, залоз тощо).

У нервовій системі виділяють центральну частину — головний і спинний
мозок (центральна нервова система, мал. 2) і периферичну, яка
представлена 12 парами черепномозкових і 31 парою спинномозкових нервів
(периферична нервова система). На розрізах мозку видно, що він
складається з сірої і білої речовин. Сіра речовина утворена скупченням
нервових клітин (з початковими відділами їхніх відростків), біла
речовина — це скупчення нервових волокон. Як у сірій, так і в білій
речовині є клітини нейроглії.

У головному мозку, в різних його відділах, сіра і біла речовини
розміщені порізному. В півкулях мозку і мозочку сіра речовина розміщена
на периферії, утворюючи зовні суцільний шар, який називають корою. Під
корою міститься біла речовина, а в ній окремі скупчення сірої речовини —
ядра. В інших відділах головного мозку біла речовина розміщена зовні, а
сіра речовина у вигляді ядер — всередині. В спинному мозку біла речовина
лежить по периферії, а сіра — в центрі і також утворює ядра. Ядра сірої
речовини виконують роль центрів головного й спинного мозку, які
регулюють діяльність органів (центр слиновиділення, центр ковтання,
центр дихання тощо).

Пучки нервових волокон (нерви) білої речовини зв’язують одні відділи
головного й спинного мозку з іншими і виконують провідникову функцію —
по них передаються нервові імпульси. Головний і спинний мозок має густу
сітку кровоносних судин. Речовина мозку потребує постійного надходження
кисню і поживних речовин. Порушення мозкового кровообігу може бути
причиною різних патологічних станів (паралічів, втрати чутливості,
розладу мови тощо).

Нерви, що відходять від головного й спинного мозку, відгалужують гілки
до всіх органів нашого тіла, або, як кажуть, іннервують усі органи. В
органах є кінцеві нервові апарати — рецептори (чутливі, або аферентні,
нервові закінчення) і ефектори (рухові, або еферентні, нервові
закінчення, які викликають збудження робочого органа).

За допомогою нервів та їхніх розгалужень здійснюється зв’язок
центральної нервової системи з органами, і всі системи органів
поєднуються в одне ціле (забезпечується цілісність організму).

Нерви залежно від складу їхніх волокон поділяють на чутливі, рухові і
змішані. Чутливі нерви містять доцентрові волокна, рухові — відцентрові
волокна, а змішані — обидва види нервових волокон. Багато нервів та
їхніх розгалужень на периферії крім нервових волокон мають нервові вузли
(ганглії). Вони складаються з нейронів, відростки яких входять до складу
нервів, та їхніх розгалужень (нервові сплетення).

2. Поняття вищої нервової діяльності, її характеристика

Вища нервова діяльність — сукупність рефлексів, які забезпечують
різноманітні (найбільш досконалі) форми взаємозв’язку тварин і людини з
навколишнім середовищем і здійснюються за участю вищих відділів ЦНС
(кори великого мозку, підкірки). Основу вищої нервової діяльності
становлять умовні рефлекси, що утворюються на основі безумовних
рефлексів. Вища нервова діяльність забезпечується двома основними
нервовими процесами — збудження і гальмування. Під час дії умовних і
безумовних подразників ці процеси виникають у корі мозку, де вони можуть
поширюватися або концентруватися в обмеженій ділянці. Формування і
характер вищої нервової діяльності різних тварин і людини залежать від
типу їхньої нервової системи. Вища нервова діяльність забезпечує
найглибше і найдосконаліше пристосування організму до умов існування. В
основі пристосувань лежить здатність кори головного мозку швидко
утворювати нові рефлекси і гальмувати старі у відповідь на зміни в
середовищі.

У тварин вища нервова діяльність виявляється на основі першої сигнальної
системи. Вища нервова діяльність людини сформувалась у процесі праці та
соціальних відносин, тому вони виявляються на основі не лише першої, а й
другої сигнальних систем. Це забезпечує можливість абстракцій та
узагальнень. Останні становлять основу нашого мислення і свідомості.

У процесі суспільного існування, використання знарядь праці, мови у
людини з’явилась соціальна поведінка, в якій біологічна поведінка
втратила провідне значення. Стали можливими інтеграція, корекція досвіду
суспільства, поколінь, пізнавальної діяльності. Неоціненну роль у цьому
відіграв розвиток пізнання за допомогою механізмів мислення та пам’яті.
Мова сприяла вдосконаленню такої складної форми психіки, як емоції.
Завдяки їм психіка людини відрізняється багатством і різноманітністю.
Вищою формою психічної діяльності людини є свідомість.

Видатними фізіологами І. М. Сєченовим та І. П. Павловим було вперше
доведено, що вища нервова діяльність здійснюється шляхом рефлексів.

Безумовні і умовні рефлекси. В основі регуляції різноманітної діяльності
організму е функції нервової та ендокринної систем. Функції нервової
системи виявляються в рефлексах. Рефлекс — реакція організму на будьяке
подразнення, що здійснюється за участю нервової системи. Рефлекс е
основною формою діяльності нервової системи організму і в перекладі з
латинської означає “відбиття”. Звичайно, рефлекс — не механічне
відбиття, а вища форма біологічного відбиття із складними процесами
обробки інформації — аналізу й синтезу.

Найпростіші приклади рефлексів відомі кожному з повсякденного життя.
Приймання їжі — це харчовий рефлекс. Кліпання повіками — рефлекс
мигання. Вдих і видих — дихальний рефлекс. Зміна величини зіниць залежно
від інтенсивності освітлення, зміна або підтримання рівня тиску крові,
посилення чи послаблення перистальтики кишок, тонусу м’язів (ходіння,
бігання) тощо — усе це приклади рефлексів. З цього невеликого переліку
фізіологічних функцій видно, що всі види діяльності організму є
рефлекторними з тією лише відмінністю, що одні функції здійснюються за
допомогою простих рефлексів, а інші — складних. За допомогою рефлексів
відбувається взаємодія між частинами тіла, а також організму з
навколишнім середовищем. Рефлекси є однією з форм загальнобіолегічної
властивості — подразливості.

Поняття “рефлекс” було введено французьким філософом і
природодослідником Р. Декартом понад 300 років тому. Вчення про рефлекси
розробили І. М. Сєченов та І. П. Павлов. Ідею про рефлекторний характер
діяльності мозку вперше висловив І. М. Сєченов у 1863 р. у книзі
“Рефлекси головного мозку”. І. П. Павлов, використавши великий
експериментальний матеріал, створив рефлекторну теорію і вчення про
нервову діяльність. У наступні роки вчення про рефлекси розширювалось і
доповнювалось учнями та послідовниками І. П. Павлова як у нашій країні,
так і за кордоном.

Фізіологічними експериментами встановлено, що діяльність нервової
системи, а за її допомогою і всього організму має рефлекторний характер.
Комплекс ланок нервової системи, який здійснює сприймання (надходження),
обробку й передавання збудження, називають рефлекторною дугою (мал.
122). Фактично це шлях рефлексу. Рефлекторна дуга складається з 5 ланок:
1) сприймальний апарат (рецептори); 2) нервові волокна, що проводять
збудження в центральну нервову систему (чутливі, доцентрові, аферентні);
3) нервові центри, де відбуваються обробка і перемикання збудження з
чутливих нервових клітин на рухові; 4) рухові (відцентрові, еферентні)
нервові волокна, по яких імпульси надходять до робочих органів
(ефекторів); 5) робочий орган — м’яз, залоза тощо.

У людини умовні рефлекси утворюються впродовж життя за звичайних умов,
проте їх можна виробити і в спеціальних експериментах. Наприклад,
натискання на очні яблука супроводжується уповільненням скорочень серця,
що є безумовним рефлексом. Якщо ж цей рефлекс викликати в поєднанні з
будьяким байдужим подразником, то з часом при дії байдужого подразника,
без натискання на очні яблука, частота скорочень серця стає меншою.
Утворюється умовний рефлекс. Так само можна виробити умовні рефлекси,
які змінюють дихання, перистальтику кишок, звуження судин тощо.

У лабораторії І. П. Павлова встановлено, що умовний рефлекс можна
виробити тільки тоді, коли байдужий подразник передує безумовному. В
інших поєднаннях умовні рефлекси не утворюються, а якщо утворюються, то
слабко, і швидко згасають. Важливо, щоб умовний подразник біологічно був
слабшим, ніж безумовний.

Умовним подразником може бути й час. Так, якщо годування робити в один і
той самий час, то при настанні цього періоду з’являються ознаки
підвищення секреції травних залоз, виникає і зростає апетит. Про це не
слід забувати при організації режиму харчування і не порушувати час
приймання їжі. Увесь розпорядок дня, ритм трудового дня, сон і
бадьорість підпорядковані умовним рефлексам разом з безумовними. Не
випадково працюється продуктивніше, якщо витримується розпорядок дня,
праці. Це створює помірний спосіб життя, що дуже сприятливо впливає на
підтримання стану психічного й фізичного здоров’я.

Умовні рефлекси можна виробляти на базі не лише безумовних, а й раніше
утворених умовних, які добре сформувались і є стійкими. В цьому разі
раніше створений рефлекс виконує роль безумовного подразника. На базі
такого умовного рефлексу можна виробляти і третій рефлекс. Проте у
тварин це зробити вже важче. У людини ж можна виробити 50—100 умовних
рефлексів, що опираються один на одного. Прикладом цього є робота
оператора, який стоїть за пультом керування, пілотів, космонавтів,
особливо під час зльоту та посадки тощо. Це можливо завдяки
високорозвиненому абстрактному мисленню, яке властиве людині. Отже,
абстрактне мислення зумовлюється здатністю людини формувати складні
умовнорефлекторні зв’язки.

Дослідження І. П. Павловим взаємозв’язків збудження і гальмування,
їхньої сили й тривалості дали змогу виділити чотири основних типи вищої
нервової діяльності людини.

1. Неврівноважений тип — переважання процесів збудження над процесами
гальмування.

2. Врівноважений тип — значна рухливість нервових процесів.

3. Врівноважений тип – мала рухливість нервових процесів.

4. Слабкий тип — слабко розвинені як збудження, так і гальмування.

Ці чотири типи вищої нервової діяльності, які відкрив І. П. Павлов,
відповідають чотирьом типам темпераментів (характерів) людей. З часів
Гіппократа неврівноважений тип з переважанням збудження відносять до
холеричного темпераменту. Врівноважений із значною рухливістю збудження
і гальмування властивий сангвінічному характеру; врівноважений тип з
малою рухливістю одних і інших процесів властивий флегматичним людям;
слабкий тип із слабкими збудженням і гальмуванням властивий людям
меланхолічного темпераменту. Однак слід підкреслити, що людей з
абсолютно чистим типом темпераменту не трапляється, у конкретних людей
лише переважає який-небудь із цих типів.

Список використаної літератури:

Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В.М.Мухін та
ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3тє вид., випр. і допов.
— К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл.

PAGE

PAGE 9

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020