Реферат на тему:

Фармакокінетика.

Головні поняття фармакокінетики.

1. Фармакокінетика

Фармакокінетика (грец. pharmakon -лікарський засіб отриманий із зілля і
kinetikos -те, що стосується руху) — розділ фармакології, який вивчає
надходження (шляхи введення); транспорт (абсорбція, всмоктування);
розподіл, перетворення (біотранс-формація) лікарських речовин в
організмі; виведення (екскреція, елімінація) їх з організму, а також
ефективність і переносність препаратів залежно від цих процесів.

Розрізняють клінічну й експериментальну фармакокінетику. Клінічна
фармакокінетика досліджує процеси надходження, розподілу,
біотрансформації та екскреції лікарських речовин, а також виявлення
зв’язків між концентрацією лікарської речовини і (чи) її метаболітів у
біологічних рідинах і тканинах та фармакологічним ефектом. Клінічна
фармакокінетика визначає таке дозування лікарських речовин, яке
забезпечує їх необхідну концентрацію в середовищах організму для
досягнення оптимального лікувального ефекту.

Головне завдання експериментальної фармакокінетики — вивчення
трансформації лікарських засобів в організмі тварин у нормі і при
моделюванні різних захворювань.

Фармакокінетика розвинулась значною мірою за останні чотири десятиріччя,
широко використовуючи фізико-хімічні, біохімічні, математичні,
статистичні, радіоімунні, ферментохімічні, спектрофотометричні,
хроматографічні, полярографічні методи дослідження для встановлення
загальних закономірностей взаємодії лікарської речовини і тканинних
мішеней.

Для визначення фармакокінетичних показників організм людини чи
експериментальної тварини розглядається як особливе біологічне
середовище, де відбувається розподіл лікарських засобів в органах,
тканинах, клітинах, субклітинних структурах, біотрансформація, а також
взаємодія лікарських речовин з тканинними рецепторами.

Одним з основних показників, що визначають ефективність лікарських
засобів, є концентрація лікарської речовини в ділянці рецептора або
тканини, де відбувається їх взаємодія. Визначити концентрацію лікарських
речовин в організмі людини, в окремому органі чи тканині практично
неможливо. Для визначення фармакокінетичних параметрів реєструють
кількість лікарської речовини в крові, оскільки здебільшого існує
залежність між концентрацією речовини в крові і в ділянці рецептора.
Ґрунтуючись на отриманих даних, будують графік — фармакокінетичну криву.
На осі ординат зазначають концентрацію речовини у плазмі крові, а на осі
абсцис — термін дослідження.

2. Головні поняття фармакокінетики

Камера — умовне поняття в фармакокінетиці, під яким розуміють простір,
що має певний об’єм і концентрацію лікарської речовини в цьому просторі.
Це не є анатомічний простір. Це одиниця формалізованої фармакокінетичної
системи для математичного моделювання процесів взаємодії лікарської
речовини з організмом.

Розрізняють центральну камеру -кров і органи, що мають інтенсивне
кровопостачання (серце, нирки, легені, ендокринні залози, печінка,
кишки), і периферичну — органи з менш інтенсивним кровопостачанням
(шкіра, підшкірна клітковина, м’язи, жирова тканина та ін.).

Умовно взаємодія лікарської речовини з організмом відбувається за
однокамерною або багатокамерною моделлю і характеризується концентрацією
лікарської речовини (Сл) та об’ємом розподілу (Vd).

Концентрація лікарської речовини (Сл) — це її кількість у певному об’ємі
крові в конкретний момент після введення в організм. Концентрацію
лікарської речовини визначають спектрофотометричним, хроматографічним,
ферментативним, радіоімунним та іншими методами і виражають у міліграмах
на 1 л, у мікрограмах на 1 мл або у відсотках.

Динаміка концентрації лікарської речовини в організмі залежить від
шляхів уведення, дози, фізико-хімічних властивостей, тривалості дії
тощо. Найпростішою фармакокінетичною моделлю є однокамерна, коли
організм вважається єдиною гомогенною камерою. Однокамерну модель
застосовують для визначення концентрації лікарських речовин у крові,
плазмі та сироватці крові, а також у сечі.

Фармакокінетичні процеси найбільшою мірою відповідають процесам у цілому
організмі за дво- чи трикамерною моделлю.

Об’єм розподілу (V()) — (уявний гіпотетичний об’єм розподілу лікарської
речовини) — це умовний об’єм рідини, потрібний для рівномірного
розподілу введеної дози лікарської речовини до концентрації, що
визначається у крові в момент дослідження (літрів на 1кг маси тіла —
л/кг).

Об’єм розподілу лікарської речовини певною мірою визначає ступінь
проникнення її з крові й позаклітинної рідини у тканини, а також
створення її депо в органах.

Наприклад, для антибіотиків-аміноглікозидів, які мало розчинні в
ліпідах, об’єм розподілу близький до об’єму позаклітинної рідини, а для
добре розчинних у ліпідах тетрациклінів — він є значно вищим.

Об’єм розподілу залежить від шляху введення, дози, фізико-хімічних
властивостей лікарської речовини (розчинність у ліпідах і воді, ступінь
йонізації й полярності, молекулярна маса), а також віку, статі хворого,
кількості рідини в організмі, патологічного стану (захворювання печінки,
нирок, серцево-судинної системи, кишок).

Однокамерну модель можна використовувати для визначення концентрації
лікарської речовини у таких середовищах організму, як кров (або ЇЇ
сироватка, плазма) і сеча. Сечу досліджують щодо речовин, здатних швидко
розподілятися в різних середовищах (рідини, тканини) організму. Суть
цієї моделі полягає в тому, що вона передбачає однотипну динаміку змін
концентрації речовини у плазмі крові й тканинах, а також швидше
встановлення рівноваги між процесами надходження і виведення її з
організму.

Достовірніші результати отримують вивченням фармакокінетичних процесів
за дво- чи трикамерною моделлю. При цьому плазму крові, а також печінку,
нирки, легені, серце та інші органи з інтенсивним кровопостачанням
вважають центральною, або меншою, камерою, а шкіру, жирову і м’язову
тканини, рівень кровопостачання яких менший, — периферичною, або
більшою. Стверджують, що речовини в меншій камері розподіляються швидко,
а у великій — повільно. У міру виведення речовини з організму її
концентрація знижується. Цей період позначають як фазу перерозподілу
(а-фаза). У подальшому виведення лікарської речовини прискорюється,
відбувається міграція її з великої камери до меншої, що позначають як
фазу виведення (р-фаза). Між а- і Р- фазами у певному часовому інтервалі
настає стан рівноваги.

Площа під фармакокінетичною кривою (AUC- area under curve) концентрація
-час у разі лінійної залежності є пропорційною кількості лікарської
речовини, що міститься у крові.

Біодоступність (F) визначають відносною кількістю лікарської речовини,
що надходить до загального кола кровообігу і взаємодіє з тканинними
рецепторами. Біодоступність виражають у відсотках.

Біодоступність залежить від хімічної будови речовини, технології
виготовлення лікарської форми, ступеня абсорбції її у кров з травного
каналу при ентеральному введенні, біотрансформації при першому пасажі
крізь печінку, швидкості транспорту при парентеральному введенні.
Біодоступність лікарської речовини виражають у відсотках і при введенні
безпосередньо в кров приймають за 100 %.

Біоеквівалентність (порівняльна біодоступність) — це співвідношення
кількості лікарської речовини, що надходить у кров при введенні її в
різних лікарських формах (або лікарських препаратів різних фірм).
Вивчення біоеквівалентиості дає змогу порівнювати ефективність різних
лікарських препаратів.

Біофаза — ділянка безпосередньої взаємодії лікарської речовини з
рецептором або тканинною структурою, в тому числі клітинною оболонкою,
мітохондрійною, ендоплазматичною, лізосомною, рибосом-ною мембранами.

Загальний кліренс (СІ) — це умовний об’єм крові чи її плазми, що
звільняється (очищається) від лікарської речовини за одиницю часу.
Виражають у літрах чи мілілітрах за 1 хв.

Розрізняють нирковий кліренс — швидкість виведення лікарської речовини з
сечею, печінковий — швидкість її інактивації в печінці, і жовчний —
швидкість виведення лікарської речовини з жовчю.

Нирковий кліренс (С1г) відбиває елімінацію лікарської речовини з
організму і є співвідношенням кількості лікарської речовини, що
екскретується з сечею, і концентрації її у плазмі крові:

де Си — концентрація лікарської речовини в сечі, мг/мл; Ср —
концентрація лікарської речовини у плазмі крові, мг/мл; V -швидкість
виділення сечі, мл/хв.

Для визначення кліренсу застосовують лікарську речовину, яка не
метаболізується і повністю виводиться з організму в незміненому вигляді.
У таких випадках значення кліренсу відбиває функціональну активність
органів виділення. За нормальної функції органів виділення, зокрема в
дослідженнях на експериментальних тваринах, рівень кліренсу незміненої
лікарської речовини свідчить про ступінь його метаболічних перетворень в
організмі.

Період напіввиведення — (період на-півелімінації, Т1/2) — це
фармакокінетичний показник часу, протягом якого кількість лікарської
речовини в камері або його концентрація в крові зменшується на 50%.

За певних умов (зменшення кровотоку в органах, особливо в нирках,
недостатнє проникнення крізь мембрани) можливе зменшення розподілу
кліренсу лікарської речовини, внаслідок чого Т1/2 суттєво не змінюється,
і це може призвести до накопичення в крові токсичних концентрацій
призначеної лікарської речовини.

Константа елімінації (Кс|) — відсоток зменшення концентрації лікарської
речовини в крові за одиницю часу. Чим більша Ке|, тим швидше лікарська
речовина видаляється з крові. Якщо, наприклад, Ке] двох лікарських
речовин становлять 0,2 год-1 і 0,025 год-1, це означає, що щогодини
концентрація в крові цих речовин зменшується відповідно на 25 і 2,5 %
одноразової початкової концентрації.

Фармакокінетичний процес можна уявити у вигляді таких взаємопов’язаних
етапів: ,

1. Введення лікарської речовини в організм.

2. Вивільнення лікарської речовини з лікарської форми.

3. Абсорбція лікарської речовини — проникнення крізь біологічні мембрани
в судинне русло і тканини до специфічного клітинного рецептора.

4. Розподіл лікарської речовини в біологічних рідинах, органах і
тканинах.

5. Біотрансформація (перетворення) лікарської речовини — біохімічне
перетворення (метаболізм) із зміною фармакологічних властивостей і
утворенням метаболітів, які виводяться з організму.

6. Виведення (екскреція, елімінація) лікарської речовини або її
метаболітів з організму.

Похожие записи