План
Вступ
Взаємовідносини фармацевта і хворого.
Взаємовідносини фармацевта і лікаря.
Взаємовідносини між фармацевтами.
Фармацевтична етика і деонтологія
Фармацевтична деонтологія вивчає принципи поведінки фармацевтичного
колективу, направлені на максимальне підвищення корисного лікування і
відхилення шкідливих наслідків неповноцінної медичної роботи.
Термін „деонтологія” (від грец. deon – повинність і logos – наука) було
введено на початку минулого століття як найменування науки про
професійну поведінку людини. Деонтологія – наука про повинність.
Фармацевтична деонтологія, так само як і медична, являється частиною
загальної етики (від грец. ethos – звичай, вподобання, характер). Вона
розглядає питання вподобань, моралі фармацевта, включає сумісність норм,
його поведінки, почуття професійної честі і совісті фармацевта.
Протягом всієї історії розвитку фармації люди, які займалися лікуванням
хворих, користувалися певними етичними нормами. Вже в античній медицині
сформувався кодекс потрібних і моральних норм, якими лікар повинен був
користуватися, в той же час суміщаючи в собі дві спеціальності – лікаря
і фармацевта. Більший розвиток ці принципи отримали у творах
основоположника лікарської етики Гіппократа (460-377 р.р. до н.е.),
особливо у його знаменитій „Клятві”. Цей документ з яскраво вираженими
гуманістичними ідеями багатьох століть був мірилом високих ознак
медичної професії, а деякі положення його не втратили свого значення і в
наш час. Вплив „Клятви Гіппократа” відбився також на першому російському
Аптекарському указі (1789), в якому говорилось що: „Аптекар як добрий
громадянин, повинен бути чесним, совісним, в будь-який час бути
присутнім і виконувати свою роботу, яка є його обов’язком.”
Фармацевтична деонтологія має свої напрямки: взаємовідносини фармацевтів
з покупцями, фармацевта з лікарем, фармацевта з хворим, фармацевта з
фармацевтом.
Фармацевта повинні відрізняти такі особливості, як велика любов до
хворого, контроль над собою, недопустимість помилок у роботі, постійне
устремління до підвищення рівня знань по медицині, вміння застосовувати
ці знання в своїй практичній діяльності, постійно підвищувати знання
населення в області наукової медицини (роз’яснення про шкідливість
самолікування, роль ліків та ін.).
Взаємовідносини фармацевта і хворого. Аптечні працівники у своїй
професійній діяльності постійно спілкуються з хворими і їх родичами.
Складність взаємовідношення фармацевта з хворими заключається в тому, що
в аптеку звертаються всі, тоді як до лікаря тільки хворі по його
спеціальності. В спілкуванні з людьми, які приходять в аптеку потрібно
врахувати, що психіка хворого легко ранима, він заклопотаний своєю
хворобою, легко подразнюючий, більше того хвилюється і переживає.
Враховуючи це, працівник аптеки повинен вести розмову ввічливо, тактично
і з співчуттям, враховуючи корисні рекомендації про те, що хворих
потрібно обслуговувати терпеливо, скромних – турботливо, сердитих – з
уважністю, грубих – стримано, спокійно, холоднокровно. Звертаючись до
хворого, фармацевт повинен знати, що, крім ліків хімічного, рослинного і
тваринного походження, є також „душевні” ліки. Обов’язок турбуватися за
здоров’я хворого вимагає від провізора і фармацевта особливого почуття і
уваги до нього.
Чуття аптечного працівника – це не тільки мораль, в ній таїться велика
лікувальна сила, яка прискорює позитивну дію лікарських засобів.
Велике значення має зовнішній вигляд, одяг, взуття; по чому, наскільки
акуратний провізор, фармацевт, можна судити про аптеку в цілому.
Досліджено, що неакуратність в одязі, обслуговування і часто призводить
до браку в роботі. Під акуратністю розуміють також своєчасний прихід на
роботу, вірність даному слову, яке взято як обов’язок.
2
$
&
¬
f!v” %O1TH5ocUeUeUeUe?Ae»???????????
›
gdlOi
gdlOi
&
1/2
gdJbE
h=
h±]U3Головне завдання деонтології – це точне приготування, строгий
контроль і видача лікарських засобів по призначенню. На ефективність
лікування психологічний вплив вказує і зовнішній вигляд лікарської
форми, оформлення. Погана упаковка, невизиваюча етикетка, знижують
зцілюючи силу ліків. Називаючи склад і вживання ліків, провізор
зобов’язаний пояснити хворому правила вживання і зберігання лікарських
засобів, особливо якщо вони призначені для дітей, похилого віку людей
або вписані вперше.
Взаємовідносини фармацевта і лікаря. Лікар повинен підтримувати
авторитет провізора, а провізор – авторитет лікаря. Лікар повинен
пам’ятати, що написаний розбірливо рецепт – це не тільки скорочення
затрат в аптеці, але й попередження можливої помилки при видачі хворому
тих лікарських засобів, яких йому лікар не назначав. Взаємовідносини
лікаря і провізора повинні бути чесними, провізор не повинен приховувати
помилок лікаря. Помилки можна допуститись тільки про неправильному
скороченні в рецепті назви препарату.
При грубому порушенні правил виписування (або оформленні) рецепту
провізор повинен узяти його у хворого, поставити штамп „Рецепт не
дійсний”, зареєструвати у журналі регістрацій неправильно виписаних
рецептів і дати знати про це головному лікарю ЛПЗ. В усіх випадках
порушення правил, виписування рецепту головний лікар повинен прийняти
строгі адміністративні міри щодо підпільних. Фармацевти не повинні
обговорювати помилки, допущені лікарями, а лікар – прописувати ліки, які
відсутні в аптеці на даний час.
Велике значення у взаємовідносинах провізора і лікаря придається
інформаційні роботі аптек. Лікарі повинні знати кількість і асортимент
лікарських засобів, які є в аптеці, знайомитися з інформаційними
матеріалами про кількість в аптеках готових лікарських форм і широко
використовувати їх у своїй практичній діяльності.
Така взаємодія у роботі провізора і лікаря виключає можливість
приписування хворим лікарських засобів, які відсутні в аптеках.
Українські лікарі фармацевти повинні діяти в інтересах населення.
Взаємовідносини між фармацевтами. Основою для створення доброзичливої
атмосфери в аптеках являється добросовісна працю по зберіганні і
укріпленню здоров’я українських людей, про що свідчить професійна
підготовка її робітників, дисциплінованість, відповідальність.
Відносини включається декілька аспектів і насамперед відносини до
роботи, а через неї – до населення в цілому, до колективу аптеки. Грані
взаємовідносини створюють виповнення плану товарообороту.
Спокійна ділова атмосфера, дружелюбність і чесність, співчуття,
взаєморозуміння, відповідальність за колектив в колективу за кожного
його члена знижують втомленість і позитивно відбивається на
психологічному стані робітників аптеки.
Мікроклімат колективу характеризується кількістю взаємної потреби і
суворим правилам не скривати помилок, які можливі із-за неуважності або
у зв’язку з неправильною організацією продовольчого процесу, незнання
технології, хімії.
Признання помилок – основний обов’язок нормальної роботи. Самокритика і
відкрита принципова критика – ознака зрілості і здорового морального
складу колективу.
Повагою в аптеці користуються насамперед ті фармацевти, які постійно
підвищують свою кваліфікацію, беруть участь у фармацевтичних кружках,
конкурсах, семінарах, конференціях, у роботі наукового спілкування
фармацевтів. Для професійного обов’язку велике значення має читання
наукових статей, спеціальних журналів, книг.
Фармацевт – це людина, яка носить знання, досягнення науки. Він
зобов’язаний систематично поновлювати свої знання, повинен не тільки
прекрасно знати свою роботу, але й любити її. Тоді він дійсно виповнить
свій обов’язок, буде робити все можливе для зменшення захворюваності,
продовження життя людей, підвищення їх працездатності.
Література:
Г.І.Тюльцман, Е.Г.Сбоєва, Н.А.Голосова, З.А.Савельєва,
Н.Т.Черномашенцева, Л.П.Чекова. „Організація і економіка фармації”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
