РЕФЕРАТ

На тему:

Фактори негативного впливу на шкіру людини.

Факторами, що забруднюють атмосферу, можуть стати фізичні, хімічні чи
біологічні агенти, які впливають на здоров’я людини. Забруднення, про
яке піде мова, пов’язане з викидом в атмосферу продуктів розпаду
хімічних сполук, відходів промислового виробництва, що порушують
природний для нашої життєдіяльності склад навколишнього середовища.
Атмосферні умови також можуть відігравати істотну роль як фактори
агресивного впливу на шкіру.

Факторами, здатними отруїти навколишнє середовище, є:

— двоокис (діоксид) сірки — SO2;

— суспензія найдрібніших часточок механічного походження
(дрібнодисперсна завись);

— окисли азоту;

— озон (О3), що утворюється в нижніх шарах атмосфери. Крім усього
переліченого вище, людина постійно піддається

агресивному впливу холоду, спеки, сонячних променів. Розглянемо
властивості наведених факторів, що забруднюють навколишнє середовище.

Двоокис сірки, чи сірчистий ангідрид — це газ, що має подразнюючу дію.
Він виділяється при згорянні рідкого палива, дизельного палива (мазут) і
вугілля. Іншими словами, його поява в атмосфері пов’язана, головним
чином, із процесами опалення і промисловим виробництвом. Тому міста з
розвинутою промисловістю найбільше піддаються такому забрудненню. Атоми
кисню, що входять до складу молекул цього газу, мають високу реактивну
здатність. Вони надають їм властивість легко вступати в хімічні реакції
з молекулами, що утворюють структури клітин шкіри, і призводять, таким
чином, до серйозних порушень у біохімічній рівновазі шкірного покриву.

Завись дрібнодисперсних часток утворюється в атмосфері при спалюванні
бензину у двигунах автомобілів, у результаті процесів згоряння під час
промислового виробництва, при забезпеченні опалення. Цю суспензію видно
неозброєним оком як чорний дим; вона вимірюється за допомогою індексу
загазованості атмосфери. Саме цей вид забруднення значно прогресує в
міру «завоювання» щільних шарів атмосфери. Окремі частки, що входять до
складу такого чорного диму, мають діаметр менш ніж 13 мкм; вони можуть
міцно прилипати до поверхні шкіри, роблячи неможливим будь-який обмін
речовин між організмом і навколишнім середовищем. Легко уявити собі, що
в цьому випадку різко знижуються інтенсивність процесів водного обміну в
шкірі і ступінь насичення її киснем. Окисли азоту, виділяючись в
атмосферу, головним чином, у складі вихлопних газів автомобілів, серед
інших сполук містять газ, який є винятково сильним подразником — NO2
(двоокис азоту), здатний проникати у найдрібніші розгалуження дихальних
шляхів, а також у поверхневі шари епідермісу.

Озон (О3) у невеликій кількості є невід’ємною частиною повітря. У нижніх
шарах атмосфери озон відіграє роль бактерицидного й антисептичного
агента. Завдяки цим властивостям він і використовується в косметичних
процедурах. Але, незважаючи на це, він може також досить часто викликати
подразнення очей і дуже погано переноситься чутливою або так званою
гіперреактивною шкірою. Більше того, озон може стати причиною посиленого
утворення вільних радикалів. Нагадаємо, що вільний радикал — це хімічна
сполука, яка має на зовнішній електронній оболонці неспарений, тобто
вільний електрон. Така структура надає вільному радикалу стану
абсолютної нестабільності. Прагнучи знайти стабільність, вільний радикал
або віддає свій непарний електрон, або притягає на свою орбіту електрон
від іншої, стабільної молекули. Саме таким є механізм запуску ланцюгової
реакції утворення вільних радикалів. Такий стан називають «окисним
стресом». Лавиноподібне виникнення вільних радикалів породжує ушкодження
на клітинному і тканинному рівні, що у кінцевому рахунку призводить до
розвитку різних патологічних процесів і до старіння тканин.

Холод, спека, вітер, надмірна сухість повітря також активно беруть
участь в ушкодженні епідермісу. Ці кліматичні фактори можуть викликати
небажані з естетичної точки зору ефекти. Косметологам відомо, що
клієнти, яким доводиться працювати в умовах низьких температур, як
правило, страждають від дифузійного почервоніння шкіри, у багатьох з них
розвиваються стійкі телеангіектазії.

Відомо, що спека і холод можуть бути причиною виникнення як розширення,
так і звуження поверхневих кровоносних судин, що фатальним чином
позначається на мікроциркуляції в шкірному покриві і руйнує надзвичайно
тонко організовану систему кровопостачання тканин шкіри.

Нарешті, негативний вплив сонця на процес старіння шкіри детально
вивчений і не підлягає ніякому сумніву: шкіра товщає, з’являються
пігментні плями і судинні «зірочки», поглиблюються зморшки.

Досить важко, аналізуючи ці проблеми, пов’язати ефекти, що
спостерігаються, з причинами, які їх породжують. Слід мати на увазі, що
ніякі «досліди на людях» у цій галузі в принципі неприпустимі. Вчені
мають можливість лише проводити експерименти in vitro і намагаються
екстраполювати їхні результати на реальну ситуацію.

У тому разі, коли осад забруднюючого агента легко виявляється, як,
наприклад, при потраплянні його на слизові оболонки дихальних шляхів,
можна з упевненістю припустити, що цей агент присутній і на шкірі. Лише
велика промислова катастрофа, коли обстежується значна кількість
потерпілих, дає змогу зробити достовірні висновки.

Усі наведені чинники, що викликають забруднення навколишнього
середовища, є подразниками шкіри. Особливо страждає чутлива шкіра, або,
як прийнято говорити, шкіра з підвищеною реактивністю.

Шкіра такого типу значно частіше зустрічається в людей, які живуть у
дуже забруднених містах, ніж у сільській місцевості. На думку вчених,
одним із чинників підвищеної реактивності шкіри є забруднення довкілля.
Вирішальну роль у розвитку цього феномена відіграють викиди шкідливих
хімічних сполук в атмосферу та їхній подальший контакт зі шкірою.

Характерні ушкодження локалізуються, як правило, на відкритих ділянках
тіла. Одними з найуразливіших місць є повіки, ураження яких може
поєднувати елементи шкірної реакції й кон’юнктивіту.

Тому люди повинні вчасно і правильно очищати та захищати шкіру.

Рекомендації щодо очищення шкіри:

— постійно, з дня на день використовувати для очищення шкіри обличчя
молочко або лосьйон, що відновлює водно-ліпідну мантію;

— макіяж знімати за допомогою тампона з бавовняної вати;

— для очищення шкіри не використовувати лужне мило;

— не зловживати занадто частим миттям;

— дуже уважно стежити за шкірою маленьких дітей, не допускаючи миття у
надто мінералізованій воді;

— навчити своїх пацієнтів правильно осушувати шкіру після водних
процедур з використанням м’яких тканин, особливо в складках шкіри, щоб
уникнути мацерації шкіри;

— хоча б один раз на тиждень практикувати гомаж шкіри обличчя і тіла
для видалення омертвілих клітин рогового шару;

— після миття обов’язково користуватися молочком для тіла;

— регулярно робити живильні маски для шкіри обличчя і шиї;

— для умивання використовувати пом’якшену воду.

Ці рекомендації поширюються на догляд за волоссям, шкірою кистей рук.
Вони однаково стосуються жінок, чоловіків і дітей.

Що ж до захисту шкіри, то тут справа складніша: на жаль, на сьогоднішній
день косметична промисловість здатна запропонувати обмежену кількість
продуктів, спеціально призначених для захисту шкіри від негативного
впливу агресивного навколишнього середовища.

Сам факт проведення подібних розробок у цілому ряді косметологічних
наукових лабораторій свідчить про те, що нині забруднення навколишнього
середовища вже усвідомлено фахівцями як серйозна проблема, у тому числі
і косметологічна. Косметолог, у свою чергу, повинен донести до
свідомості клієнта таку концепцію: шкіру потрібно обов’язково захищати
за допомогою крему, спеціально призначеного для цього. Засоби для
макіяжу слід розцінювати як додатковий екран, що захищає нас від агресії
навколишнього середовища.

З року в рік тривалість життя людей зростає. Завдяки прогресу в
медицині, наші діти, очевидно, житимуть довше, ніж ми. Тим більше
необхідно, щоб вони навчилися якомога довше зберігати свою шкіру в
здоровому стані. Ми покликані вже зараз навчити їх правильно доглядати
за своєю шкірою: ефективно її очищати і захищати. Це служитиме запорукою
й гарантією того, що вони добре виглядатимуть протягом багатьох років
життя.

Особливе місце серед факторів зовнішнього середовища, що впливають на
шкіру, займають УФ-промені.

Жінка, яка закриває обличчя паранджею — пережиток минулого в наше
освічене століття. Тому багато жінок Сходу скинули із себе паранджу і
повною мірою випробували на своїй шкірі дію безжалісного сонця. У тому,
як швидко сонце старить шкіру, переконалися репатріанти в Ізраїлі: їхня
шкіра швидко вкривається зморшками в тамтешньому спекотному й сухому
кліматі. Роль сонячного світла в процесі раннього старіння шкіри
настільки значуща, що вчені дали особливе визначення цьому типу
старіння, назвавши його фото старінням.

Ознаками фотостаріння є потовщення рогового шару (гіперкератоз), поява
пігментних плям (лентиго), нагромадження в дермі атипових еластинових
волокон (еластоз) і деградація колагену (рис. 1.10 а, б. в).

Яскравою ілюстрацією фотостаріння є помережані глибокими зморшками
обличчя сицилійських селян чи південноамериканських індіанців.

Сонце випромінює світло в широкому діапазоні довжин хвиль. Сонячний
спектр поділяють на кілька ділянок: УФ-діапазон (200-400 нм), видиме
світло (400-700 нм) та інфрачервоне випромінювання (понад 700 нм).

Видиме світло — це те електромагнітне випромінювання, яке сприймають
наші очі. Діапазон променів видимого світла лежить у межах від 400 до
700 нм. При довжині хвилі понад 700 нм починається інфрачервона ділянка
спектра, промені якого сприймаються нами як тепло. Довжина хвилі менше
400 нм позначає діапазон ультрафіолетового випромінювання, що відіграє
виняткову роль у житті багатьох живих організмів нашої планети. Згідно
із сучасними уявленнями, перші зморшки з’являються саме через
ультрафіолетове випромінювання.

УФ — спектр поділяється на три ділянки:

— УФ-Л;

— УФ-В;

— УФ-С.

УФ — С — промені з довжиною хвиль у діапазоні 200-290 нм є
найнебезпечнішими, тому що мають найвищу енергією. На щастя, вони не
досягають поверхні Землі, затримуючись на рівні стратосфери та озонового
шару атмосфери.

УФ-В-промені мають діапазон 290-320 нм, вони досягають поверхні Землі,
проходячи озоновий шар. Потрапляючи на шкіру людини, УФ-В-промені
проникають в усі шари епідермісу, але дерми не досягають. Ці промені
мають сильну дію.

Довжина хвиль УФ-Л-променів знаходиться в межах 320-400 нм. З усього
УФ-спектра ці промені мають найменшу енергію, але при цьому найвищу
проникаючу здатність — досягаючи поверхні Землі, вони проходять крізь
товщу води в морські глибини. У шкірі людини УФ-Л-промені досягають
серединних шарів дерми, запускаючи процеси, що лежать в основі
фотоста-ріння шкіри.

Інтенсивність УФ-випромінювання залежить не тільки від шляху, пройденого
від Сонця, але також і від відстані, пройденої в атмосфері: чим більша
відстань, тим менша інтенсивність опромінення, тобто в горах і південних
регіонах засмагнути й обгоріти можна значно швидше, ніж у середній
смузі.

При проходженні УФ-променів через атмосферу їхня інтенсивність падає
приблизно на 20% за кожний кілометр шляху. Це відбувається як за рахунок
поглинання УФ-променів в атмосфері, так і за рахунок додаткового
розсіювання через пил і хмари. Так, у хмарний день інтенсивність УФ-В
випромінювання може знизитися майже вдвічі порівняно з ясними днями. На
морі та в горах велика кількість УФ-променів відбивається від води,
піску чи снігу, і тоді дія прямого випромінювання доповнюється дією
непрямого відбитого світла.

У середній смузі люди зазвичай страждають від нестачі сонячного
проміння, тому вони так люблять полежати на пляжі і з таким задоволенням
підставляють свою шкіру сонцю. Фото-старіння, що в жарких країнах є
неминучою реальністю, для жителів помірного поясу залишається страшною
казкою, у яку вони не дуже-то й вірять. І дарма. Учені вважають, що за
останні 10 років озоновий шар атмосфери потоншав, кількість озонових
дірок збільшилася, а інтенсивність УФ-випромінювання зросла на 3—10%.
Учені зайнялися пильним вивченням впливу УФ-променів на шкіру і
переглянули своє ставлення до «здорової засмаги».

Дія УФ-променів на шкіру. Невеликі дози УФ-випромінювання необхідні для
життя людини. Доведено їхню виняткову роль у синтезі вітаміну D і
метаболізмі кальцію. У зимові місяці при нестачі УФ-випромінювання
можуть загострюватися деякі шкірні захворювання, розвиватися пригнічений
стан психіки — депресія, тому що і психоемоційний стан багато в чому
залежить від УФ-променів.

Надмірне УФ-опромінення впливає на шкіру негативно. Ушкодження може бути
гострим і хронічним. До гострих побічних ефектів належать опік, засмага,
потовщення рогового шару епідермісу. Хронічні побічні ефекти
об’єднуються поняттям фотостаріння і включають в себе потовщення
рогового шару, лентиго, еластоз і дегенерацію колагенових волокон.

Причиною гострих побічних ефектів є переважно промені УФ-Б спектра, а
причиною хронічних побічних ефектів — промені УФ-Л спектра. Викликати
злоякісне переродження клітин шкіри можуть і УФ-Д і УФ-Л. Доведено, що
УФ-Л-випромінювання впливає на генетичний апарат клітин, сприяючи
канцерогенезу.

Ще донедавна засмага вважалася ознакою здоров’я й успішності, але з
погляду медицини це не зовсім так. А точніше, зовсім не так. Річ у тім,
що засмага — це захисна реакція шкіри на ушкодження УФ-випромінюванням.
Засмага запобігає подальшому ушкодженню шкіри, але тільки частково.

УФ-Л-промені мають найменшу енергію, але, як уже зазначалося, найвищу
проникаючу здатність. Вони вільно проникають крізь хмари, скло, одяг,
проходять крізь епідерміс, досягають дерми, де і справляють свій
руйнівний вплив. При цьому без еритеми (почервоніння) активізуються
меланоцити, у них прискорюється синтез меланіну, завдяки чому швидко
з’являється засмага. Цю властивість УФ-Л-променів використовують у
соляріях. Негайна засмага проявляється протягом 2 годин після
УФ-опромінення і не має захисного ефекту проти сонячного опіку. Низка
експериментальних даних дає змогу припустити, що вона може забезпечити
деякий захист ДНК клітин базального шару епідермісу.

Уповільнена засмага проявляється через кілька годин чи днів після впливу
переважно УФ-В-променів. Дотепер механізм засмаги остаточно не
з’ясований. Припускають, що в результаті УФ-пошкодження визначених
ділянок генома, відповідальних за метаболізм меланіну, активізується
фермент тирозиназа. Це веде до посилення продукції меланіну, збільшення
розмірів меланоцитів, подовження відростків (дендритів) і підвищення
ступеня їх розгалуженості. Крім того, УФ-випромінювання впливає на
ферментативні процеси в інших клітинах шкіри і міжклітинному просторі,
що спричиняє перехід клітин на інший рівень фізіологічної активності.
Уповільнена засмага залишається тижні і навіть місяці після
УФ-опромінення.

Потовщення шкіри — це не тільки результат ушкодження, а й захисна
реакція, яка виявляється через кілька годин чи днів після впливу
УФ-променів і зберігається місяцями. Посилений поділ базальних клітин і
підвищення зчеплення корнеоцитів веде до потовщення рогового шару
епідермісу, що є першою перешкодою на шляху УФ-променів і захищає від
ушкодження клітини, розміщені нижче і, що особливо важливо, базальні
кератиноцити.

Сонячний опік — це реакція шкіри на ушкодження, а також своєрідна
захисна реакція: обгоріла людина більше не захоче сидіти на сонці і ще
сильніше ушкоджувати шкіру. Точний механізм утворення сонячного опіку
вивчений недостатньо, однак уже доведено, що він включає утворення і
викид цитокинів і медіаторів запалення з клітин епідермісу і дерми.
Почервоніння, біль і навіть утворення пухирців можуть спостерігатися
протягом кількох годин і днів після впливу УФ-променів, особливо спектра
В. Ще раз повторимо, що УФ-5-промені діють на рівні епідермісу,
ушкоджуючи клітини Лангерганса і, таким чином, ослаблюючи імунітет
шкіри, викликаючи реакцію запалення й утворення вільних радикалів. Крім
того, вони стимулюють вивільнення з клітинних депо іонів заліза і міді,
що також є каталізаторами утворення гідроксил-радикалів з перекису
водню.

Сонячний опік знайомий кожному, хто обгоряв на пляжі. Це почервоніння
шкіри, яке супроводжується болем, набряком, у деяких випадках
підвищенням температури і появою пухирців. Пігментація шкіри чи засмага
з’являється через 2-3 дні після опромінення, а на 6-10-й день засмага
«сходить»: шкіра починає лущитись.

Здатність засмагати у людей неоднакова. За реакцією шкіри на
УФ-випромінювання розрізняють шість типів шкіри (за Фіцпатриком).

I тип — дуже біла шкіра; у людини світле волосся, світлі очі; вона
ніколи не засмагає, завжди обгоряє;

II тип — у людини світла шкіра та очі, русяве чи каштанове волосся;
вона часто обгоряє, але іноді засмагає;

III тип — у людини світла шкіра, темні очі, темно-русяве чи каштанове
волосся; вона добре засмагає, іноді обгоряє;

IV тип — шкіра оливкового кольору; людина з темним волоссям
(середземноморський тип); завжди засмагає, ніколи не обгоряє;

V-VI тип — темна шкіра; людина має чорні очі, чорне волосся; ніколи не
обгоряє.

Той факт, що за кольором шкіри можна визначити її чутливість до сонячних
променів, свідчить, що основним природним механізмом захисту організму
від впливу УФ-випромінювання є меланін.

Чутливість до сонця шкіри людей, які страждають хворобою білих плям —
вітиліго, пігментованих і непігментованих ділянок, різна. Меланін
поглинає УФ-випромінювання і діє як природний УФ-фільтр. Кератиноцити
одержують гранули меланіну від меланоцитів — клітин, що виробляють
меланін і розташовані у базальному шарі епідермісу. Чим інтенсивніше
випромінювання, тим більше меланіну виробляють меланоцити.

УФ-випромінювання є основною причиною фотостаріння, яке істотно
відрізняється від природного старіння шкіри.

При природному старінні стоншуются всі шари шкіри, тоді як при
фотостарінні відбувається потовщення епідермісу взагалі й рогового шару
зокрема, або гіперкератоз. Зміни міжклітинної речовини дерми при
фотостарінні нерівномірні: поряд з нормальними колагеновими волокнами в
ній виявляються скупчення атипового аморфного матеріалу, що складається
з еластину — еластоз. Здатність синтезувати колаген та інші компоненти
міжклітинної речовини дерми у фотоушкодженій шкірі зберігається, тому
багато ознак фотостаріння зворотні. Характерним симптомом фотостаріння є
судинні «зірочки» («павучки», сіточки) і пігментні плями — лентиго. У
сукупності всі ці симптоми дають характерну картину фотостаріння.

Ще одним негативним наслідком УФ-випромінювання є фотодерматити —
бурхлива запальна реакція шкіри з утворенням пухирців. Причини
фотодерматитів різні. Чутливість до сонця може бути викликана певними
хворобами, може з’являтися внаслідок косметичних процедур (дермабразія,
лазерне шліфування, пілінг, епіляція). Іноді фотодерматит з’являється
після чи на тлі прийому деяких лікарських препаратів (сульфаніламіди,
тетрацикліни, псоралени, деякі антидепресанти). Речовини, що підвищують
чутливість шкіри до УФ-випромінювання, називаються
фотосенсибілізаторами. Важливо пам’ятати, що роль фотосенсибілізаторів
можуть відіграти компоненти косметичних засобів — ефірні олії
цитрусових, бергамоту, деякі консерванти, навіть УФ-фільтри. Тому якщо
після виходу на вулицю шкіра раптово вкрилася пухирями і запалилася,
потрібно відмінити прийом усіх лікарських препаратів і вживання
будь-яких кремів, а також необхідно звернутися до лікаря-фахівця. Після
проведення агресивних косметичних процедур (пілінги, дермабразія,
лазерне шліфування, епіляція) слід використовувати сонцезахисні засоби.

Фотостаріння, на відміну від природного старіння, піддається лікуванню.
Звичайно, цілковито повернутися на вихідні позиції не вдається, однак
зміни шкіри, викликані УФ-випромінюванням, значною мірою зворотні. Для
корекції фотостаріння застосовуються пілінги з АНЛ-кислотами різної
концентрації. Ці пілінги стимулюють посилене злущування рогового шару
епідермісу, прискорюють поділ клітин його базального шару, підсилюють
синтез колагену, впливаючи на фібробласти дерми. Крім пілінгів у
комплексі боротьби з фотостарінням застосовуються препарати, що містять
ретиноєву кислоту, зволожувальні препарати, апаратні методики, моделюючі
маски.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Владимиров В., Зудин Б. Кожньїе й венерические болезни: Атлас. —
М.: Медицина, 1980. — 288 с.

2. Дугін О. М., Слєпцов В. Б., Галайчук А. А. Збірник законодавчих та
нормативних документів, що регламентують діяльність підприємств
внутрішньої торгівлі. — К., 2004. — 304 с.

3. Калантаєвська К. А. Морфологія та фізіологія шкіри людини. — К.:
Здоров’я, 1965. — 304 с.

4. Кольгуненко Й. Й. ОсновьІ геронтокосметологии. — М.: Медицина,
1974. — 224 с.

5. Косметический пилинг: теоретические й практические ас-пектьі. — М.:
Косметика й медицина, 2003. — 224 с.

6. Новикова Л. В. МетодьІ физиотерапии в косметологии. — М., 2001. —
176 с.

7. Новая косметология. — М.: Косметика й медицина, 2002.

8. Озерская О. С. Косметология. — СПб.: Искусство России, 2002. — 416
с.

9. Практическое пособие для косметолога-зстетиста. Ч. 1,2/ Под
редакцией Л. В. Новиковой. — М., 1999-2000.

10. Справочник по косметике / Под общей редакцией проф. М. А.
Розентула: — М.: Медицина, 1964. — 336 с.

11. Фицпатрик Т., Джонсон P., Вулар К. й dp. Дерматология:
Атлас-справочник. 3-є издание. — М.: Практика, 1999. — 1088 с.

12. Фержтпек О., Фержтекова В., Шрамек Д. й dp. Косметология: Теория
й практика. — Прага: MAKSDORF, 2002.

13. «Les Nouvelles Esthetiques». — М.: Космопресс, 2000-2004.

14. Rassner G. und Steinert U. Dermatologie. Lehrbuch imd Atlas. —
Urban&Shwarzenberg, 1992. — 384 s.

Похожие записи