Епідермофітія. Народні методи лікування (реферат)

Реферат на тему:

Епідермофітія. Народні методи лікування

Епідермофітія — грибкове ураження шкіри. Збудником епідермофітії стоп є
трихофітон.

Епідермофітію виявляють у дітей будь-якого віку, але найчастіше — у
юнаків та дівчат віком 15—18 років. Це пояснюється не стільки умовами
життя та побуту, скільки анатомо-фізіологічними особливостями шкіри.
Так, унаслідок підвищеної пітливості, що характерна для пубертатного
періоду, кількість хворих у цьому віці зростає.

Сприяють захворюванню обмінні, ендокринні та вегетативно-судинні
порушення, плоскостопість тощо. Частіше хворіють хлопчики, ніж дівчатка.

Зараження відбувається у лазнях, плавальних басейнах, на пляжі, у разі
носіння чужого взуття та одягу, забруднених елементами гриба. Розселенню
грибів сприяють тріщини, попрілість, травматичні ушкодження шкіри стоп.

Переважно епідермофітія виникає у IV та III міжпальцевих проміжках.
З’являються незначне почервоніння, розм’якшення тканин, свербіж та
лущення. Після відшарування розм’якшеного епідермісу утворюються
поверхневі ерозії, тріщини, пухирці. Пухирці швидко проривають,
зливаються, утворюючи мокнучу поверхню, як у разі екземи. Посилюються
свербіж, біль, набряклість. З’являються гнійні виділення, розвивається
лімфаденіт з температурною реакцією та загальним нездужанням.

Епідермофітія частіше уражує І палець, а потім V. З часом може
поширитися на нігті сусідніх пальців. Ніготь набуває плямистого
жовтувато-сірого кольору, стає тьмяним. Вільний край нігтя потовщується,
деформується, стає крихким. Ложе нігтя потовщується. Іноді ніготь
відокремлюється від ложа.

Призначають повноцінне харчування: молоко, сир, м’ясо, рибу, печінку,
овес, гречку, горіхи. До харчового раціону включають моркву, петрушку,
пророслу пшеницю, олію, дріжджі, листки кульбаби, вітамінний чай. Дають
до 2 склянок березового соку на день. Корисні настій листків кропиви
дводомної, плодів шипшини, плодоовочеві соки.

При гострій епідермофітії рекомендують суміш, що має протизапальну дію:

Суцвіття з приквітками липи серцелистої — 10 г

Плоди малини звичайної — 10 г

Трава гадючника в’язолистого —10 г

Кора верби білої —10 г

Плоди ганусу звичайного — 20 г

Столову ложку суміші залити 300 мл води, довести до кипіння, кип’ятити
10 хв на малому вогні, настояти 1 год. Пити протягом дня ковтками.

Зменшує алергічні реакції при грибкових захворюваннях така суміш:

Трава вероніки лікарської — 30 г

Трава фіалки триколірної — 30 г

Трава череди трироздільної — 30 г 1,5 столової ложки суміші залити
250 мл води, витримати на водяній бані 15 хв, через 2 год процідити.
Приймати по 1/4 — 1/3 склянки 3 — 4 рази на день через 1 год після їди.

У разі ускладнення епідермофітії гнійною інфекцією використовують
комбіновану 10 % настоянку на 40 % спирті етиловому бруньок тополі
чорної, берези бородавчастої та суцвіть цмину італійського у
співвідношенні 1:1:1. Приймати по 20 — 30 крапель З рази на день. Дітям
до 5 років давати по 2 краплі на рік життя за прийом 2 — 3 рази на день.

Одночасно з прийомом препаратів усередину використовують і протизапальне
місцеве лікування.

При гострих ексудативних явищах призначають охолоджувальні примочки з
настою трави чистотілу звичайного, чебрецю звичайного, череди
трироздільної, листків ожини сизої та горіха волоського.

Після усунення запалення (набряклість, почервоніння, мокнуття) як
протигрибковий засіб використовують препарат горіха волоського “Юглон”.
Уражені ділянки шкіри обробляють 0,1 % спиртовим або 0,05 — 0,1 %
олійним розчином.

У народній медицині уражені мікозом ділянки шкіри змазують свіжим соком
трави росички круглолистої.

При епідермофітії стоп роблять місцеві ванночки:

1. Трава деревію звичайного —10 г

Трава буркуну лікарського — 10 г

Трава рутки лікарської — 20 г

Дві столові ложки суміші залити 1 л води, витримати на водяній бані 30
хв, процідити. Тримати стопу у відварі температури 38 — 39 °С 20 хв.

2. Трава шавлії лікарської — 10 г

Листки горіха волоського — 20 г

Трава гісопу лікарського — 10 г

Трава деревію звичайного — 20 г

Чотири столові ложки суміші залити 1 л води, витримати на водяній бані
30 хв. Тримати стопи у відварі температури 38 — 40 °С 20 хв. Виявляють
протизапальну та протигрибкову дію.

Використовують ванночки температури 38 °С з слабким розчином
(блідо-рожевого кольору) калію перманганату тривалістю 10—15 хв.

Холодні примочки та ванночки, особливо тривалі, використовувати не
треба, навіть під час загострення, бо при цьому виникають сприятливі
умови для поширення грибкової інфекції. Окрім того, охолодження кінцівок
призводить до погіршення периферичного кровообігу, що теж небажано.

Після усунення запалення призначають засоби, які сприяють злущуванню
відмерлих тканин та знищують гриби.

4 1/4

??????1/4?ю березового та 2 г хлоралгідрату. Вогнища ураження змазувати
2 рази на день (уранці та ввечері) протягом 3 діб. На 4-ту добу зробити
ванну для стоп з розчину калію перманганату (1:5 000) протягом 30 хв.
Температура розчину — 37—40 °С. За потреби процедуру повторити. Загалом
проводять від 3 до 6 процедур.

Уражені ділянки можна натирати часником, потім втирати суміш березового
вугілля з соком свіжого кореня лопуха великого протягом 10 хв. Звичайно
трихофі-тія виліковується за 3 процедури.

Ще в уражені ділянки стоп втирають мандариновий сік з м’якушем.
Процедуру повторюють багато разів.

При грибковому ураженні стоп готують розчин чистого прополісу на 96 %
спирті етиловому або 50 % прополісну мазь на олії. Настоянкою змазують,
а мазь наносять на уражені ділянки товстим шаром, накривши вощеним
папером. У перші дні посилюється запальна реакція, яка через 3 — 5 діб
зменшується. Грибки зникають звичайно через 15 діб.

Мазь можна приготувати з 30 г кори бархату амурського та 30 г кори
горіха волоського. Суміш кип’ятити у 200 мл води до одержання густого
відвару. Додати 5 г галунів, розчинити. Змазувати уражені ділянки кілька
разів на день.

При епідермофітії стоп ноги парити у відварі трави молочаю. Шкіру стоп
перед надяганням шкарпеток присипати порошком кореневища з коренями
оману високого, який згубно діє на гриби.

Якщо збільшені лімфатичні вузли, проводити відповідне лікування.

Коли гриб уразив ніготь, розм’якшують та видаляють його, а потім
використовують фунгіцидні засоби доти, доки ніготь не відросте. З цією
метою призначають оніхоп-ласт, що містить 30 г сечовини, 15 мл води, 10
г бджолиного воску та 35 г ланоліну. Накладати на уражений ніготь шаром
3 мм, прикривши лейкопластирем. Тримати 48 год. Протягом 2 — 3 тиж
проводити кілька аплікацій, чергуючи через добу з гарячими ванночками з
содово-мильного розчину. Розм’якшені ділянки нігтя видалити. Після цього
накладати пластир з листків мирту звичайного або кипарису вічнозеленого,
пов’язки з подрібненими плодами яловцю звичайного.

Хірургічне видалення нігтя у дітей краще не проводити, оскільки це
супроводжується сильним болем.

При виявленні мікозу стоп треба провести дезінфекцію приміщення. Щоденно
робити вологе прибирання з використанням дезінфікуючих засобів.

Велике значення має догляд за шкірою рук та ніг. У дітей підвищена
пітливість ніг, тому треба щоденно міняти шкарпетки, панчохи, не носити
синтетичного одягу. Взуття повинно бути нетісним. Після миття ніг їх
треба ретельно витерти, особливо міжпальцеві проміжки. Всі предмети
догляду за дитиною обов’язково кип’ятити.

При лікуванні мікозу важливого значення надають профілактичним заходам,
спрямованим на запобігання повторному зараженню та рецидивам. Для цього
використовують мазі, що містять лавандову та хвойну олію, камфору,
вітамін А. Вони зменшують потовиділення, розм’якшують рогові
нашарування, стимулюють кровообіг, сприяють швидкому гоєнню ерозій,
тріщин шкіри тощо.

ЛІТЕРАТУРА

Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. — Ташкент:
«Фан», 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. — К.: Абрис,
1994. — 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. — К.:
Вищ. шк. 1977. — 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные
растения Донбасса. — Донецк: Донбасе, 1990. – 245 с.

Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. — Апимондия, 1988. —
126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения— целители. — К.:
Наук, думка, 1988.

Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. — М.: Медгиз, 1958. — 611 с.

Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров’я, 1975. — 446 с.

Киейп С. Моє водолечение. — К.: 1904. — 275 с.

Ковалева Н.Г. Лечение растениями. — М.: Медицина, 1971. — 350с.

Кузнецов С.М. Легенды о целебных растениях. — Краснодар: Краснодар. кп.
изд-во, 1971. – 103 с.

Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М.
Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. —
543 с.

Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та
ін. — К.:

Здоров’я, 1986. — 274 с.

Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. — Новосибирск:

Наука, 1991. – 432 с.

Младенов С. Мед и медолечение. — М.:Медицина, 1969. — 180 с.

Носаль І.М. Від рослини до людини. — К.: Веселка, 1992. — 606 с.