Пошукова робота:

Електрокардіографія

та її практичне значення.

Показники серцевої діяльності.

Екстрасистола, причини, види.

Електрокардіографія – метод графічної реєстрації електричних явищ, що
виникають у серці при його діяльності. Біоструми серця реєструють з
допомогою електрокардіографів у вигляді кривої – електрокардіограми
(ЕКГ). Коливання різниці потенціалів, що виникають при збудженні
серцевого м’яза, сприймаються електродами, розміщеними на тілі
обстежуваного, і подаються на вхід електрокардіографа. Ця мала напруга
проходить через систему катодних ламп, завдяки чому її величина зростає
у 600-700 разів. Оскільки величина і напрям електрорушійної сили
протягом серцевого циклу весь час змінюються, то і реєстрація
відбувається у вигляді кривої. Останніми роками використовують чорнильно
пишучі прилади, в яких коливання гальванометра реєструється спеціальним
пером на папері, і апарати з тепловим записом. В останніх використовують
спеціальний папір темного кольору, на який нанесений парафіно-крейдяний
шар блідо-сірого кольору. Запис здійснюється нагрітим пером, під яким
шар парафіну розплавляється, а відтак оголюється кольорова основа паперу
у вигляді кривої ЕКГ. Рух стрічки для реєстрації ЕКГ найчастіше
здійснюється з швидкістю 50 мм/с. Знаючи швидкість руху стрічки, можна
розрахувати тривалість елемента ЕКГ. Якщо вона зареєстрована при
звичайній швидкості (50 мм/с), то 1 мм кривої буде відповідати 0,02 с.
Для зручності розрахунків реєстрація ЕКГ здійснюється на міліметровому
папері. Чутливість гальванометра підбирають із розрахунку, щоб напруга 1
мВ викликала відхилення реєструючого приладу на 1 см.

Пацієнт перед записом електрокардіограми роздягається до пояса, панчохи
і шкарпетки спускають до щиколоток, з передпліччя знімають годинника і
прикраси. У приміщенні повинно бути тепло і світло. Розміри тапчана
дають пацієнтові змогу розслабитися під час запису. Руки обстежуваного
вільно лежать вздовж тулуба, ноги випрямлені, ступні злегка розведені.
Пацієнтові пояснюють безболісність і нешкідливість обстеження.

Електроди для кінцівок накладають на внутрішню поверхню передпліччя над
зап’ястком і на внутрішній бік гомілки над щиколоткою. Для поліпшення
контакту між шкірою і електродами використовують гідрофільні прокладки з
3-4 шарів марлі або фільтрувального паперу, попередньо змочених у
теплому 3-5% розчині кухонної солі чи в 0,9% розчині хімічно чистого
натрію хлориду і відтиснутих. Величина прокладок має бути більшою від
робочої поверхні електродів. Рекомендують місця накладання електродів
протерти сухим фільтрувальним папером, а потім тампоном, змоченим в
етиловому спирті чи використовуваному розчині. Електроди на кінцівках
закріплюють гумовими ремінцями. При накладанні грудного електрода
натискають на гумову грушу, витісняючи з неї повітря, а потім, приклавши
до тіла, відпускають її. Шкіра втягується, внаслідок чого утворюється
рівномірний контакт з поверхнею електрода. До накладених електродів
приєднують штирі кабелю відведення з різноколірними проводами у такій
послідовності до правої верхньої кінцівки – червоний, до лівої – жовтий,
до лівої нижньої кінцівки – зелений, до правої – чорний, до грудної
клітки – білий. Після накладання електродів і приєднання до них кабелів
відведення починають реєстрацію електрокардіограми. Регулятор відведення
фіксують у положенні і, відпускають кнопку УСП і встановлюють необхідну
швидкість руху паперової стрічки. Натискають на кнопку “Запис” і
записують необхідне число серцевих циклів (5-6).

Реєстрація інших відведень відбувається аналогічно. При реєстрації ЕКГ
у грудних відведеннях обов’язково потрібно виключати запис перед
перенесенням грудного електрода з однієї позиції на іншу. Зміну масштабу
в разі необхідності проводять натисканням кнопки 2:1 чи 1:2.

Під час реєстрації ЕКГ не слід торкатися кабелів відведень і
електродів. Після запису всіх відведень регулятор відведень установлюють
у положенні К, виключають стрічкопротяжний механізм, кнопки на лицевій
панелі підсилення встановлюють у вихідному положенні. Відривають
використану стрічку і роблять на ній необхідні позначення (паспортні
дані хворого, відведення). Від’єднують кабель відведень і обережно
знімають електроди. Для знаття грудного електрода необхідно стиснути
грушу, і електрод сам відпаде від шкіри. Місця накладання електродів
протирають марлею або паперовими серветками.

Показниками роботи серця є систолічний і хвилинний об’єми серця.

Ударний, або систолічний об’єм серця – кількість крові, яку викидає
шлуночок серця у відповідні порожнини при кожному скороченні. Ударний
об’єм залежить від розмірів серця, стану міокарду і організму. У
дорослої людини при відносному спокої систолічний об’єм кожного шлуночка
складає приблизно 70-80 мл. Таким чином, при скороченні шлуночків в
артеріальну систему надходить 140-160 мл крові.

Хвилинний об’єм – кількість крові, які викидає шлуночок серця за 1 хв.
Хвилинний об’єм серця – це частка величини ударного об’єму на частому
серцевих скорочень в 1 хв. В середньому об’єм складає 3-5 л/хв.

Ударний і хвилинний об’єми серця характеризують інтенсивність роботи
всієї системи кровообігу.

Хвилинний об’єм серця збільшується пропорційно тяжкості виконуваної
роботи. Хвилинний об’єм серця може збільшуватися за рахунок збільшення
ударного об’єму і частоти серцевих скорочень.

Лікар судить про роботу серця по зовнішнім проявам його діяльності, до
яких відносяться: верхневий товчок, серцеві тони і електричні явища, які
виникають в працюючому серці.

Електросистула – це позачергове скорочення серця. Якщо нанести порогове
або зверхпорогове додаткове подразнення на серцевий м’яз в період
діастоли, тобто у відносний рефракторний період, то виникає позачергове
скорочення – екстрасистола. Чим ближче до кінця діастоли наносять
подразнення, тим сильніше буде реакція.

Імпульси, які викликають екстрасистоли, можуть поступати з різних
відділів атипічної тканини серця і навіть з патологічних змінених
ділянок серцевого м’язу. В залежності від місця виникнення розрізняють
екстрасистоли: шлунковочкові (вони зустрічаються частіше),
передсердно-шлункові, передсердні.

Шлунковочкові екстрасистоли. Імпульси, які викликають цей вид
екстрасистол, виникають або в лівому, або в правому шлуночках. Після
шлункової екстрасистоли переважно йде компенсаторна пауза. Компенсаторна
пауза утворюється в результаті того, що черговий імпульс з ведучого
вузла застає шлуночки в період екстрасистоли, тобто в рефракторний
період, і тому одне скорочення серця випадає. Передсердя при шлункових
екстрасистолах зберігає нормальний ритм.

Передсерцево-шлункові екстрасистоли. Цей вид екстрасистоли
спостерігається при виникненні імпульсів в передсерцево-шлунковому
вузлі. При цьому додатково збуджуються і передсердя і шлуночки.
Передсердно-шлункові екстрасистоли також переважно супроводжуються
компенсаторною паузою.

Передсердні екстрасистоли. При виникненні додаткових імпульсів в
синусно-передсердному вузлі можуть з’явитися передсерді екстрасистоли.
Після цих екстрасистол переважно не буває компенсаторної паузи. В цьому
випадку відбувається “зрушення автоматизму”, зверхчерговий імпульс з
ведучого вузла серця викликає додатковий повний цикл скорочень.

Похожие записи