Реферат на тему:

Експертиза ступеня тяжкості тілесних ушкоджень

Будь-який замах на життя і здоров’я громадян підлягає покаранню.

Експертиза ступеня тяжкості тілесних ушкоджень є одним з поширених видів
експертизи живих осіб. Питома вага її серед експертиз живих осіб сягає
90 %. Вона призначається в кожному випадку, якщо необхідно визначити
ступінь вини і міру покарання винного за нанесення тілесних ушкоджень.

Визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться згідно з
Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних
ушкоджень. Відповідно до цих правил несмертельні тілесні ушкодження
діляться на: тяжкі, середнього ступеня тяжкості, легкі з короткочасним
розладом здоров’я чи незначною стійкою втратою працездатності і легкі,
які не потягнули за собою короткочасного розладу здоров’я чи незначної
стійкої втрати працездатності. Відповідно до КК України це ст. 101
(тяжкі), ст. 102 (середньої тяжкості) і ст. 106 (легкі тілесні
ушкодження).

Визначаючи ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, експерт не має права
зазначати у висновках свого акту статтю КК, яка передбачає тяжкість
покарання, оскільки юридична кваліфікація дії, передбаченої законом,
проводиться органами розслідування чи суду з урахуванням інших
об’єктивних і суб’єктивних факторів.

Тяжкі тілесні ушкодження. Виходячи із положень ст. 101 КК України,
ознаками тяжкого тілесного ушкодження є:

— небезпека для життя;

— втрата якого-небудь органа або втрата органом його функцій;

— розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше
ніж на одну третину;

— душевна хвороба;

— переривання вагітності;

— невиправне знівічення обличчя.

Небезпечними для життя є ушкодження, які самі по собі в момент нанесення
загрожують життю потерпілого чи при звичайному їх протіканні
закінчуються чи можуть закінчиться смертю. Запобігання смертельному
наслідку, що зумовлене наданням медичної допомоги, не повинно братись до
уваги при визначенні небезпечності для життя ушкоджень. Загрозливий для
життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно
від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з
ним у причинно-наслідковому зв’язку.

Відповідно до Правил небезпечними для життя є:

1. Проникаючі поранення черепа, у тому числі й без ушкоджень мозку.

2. Відкриті та закриті переломи кісток склепіння й основи черепа, за
винятком переломів кісток скелета обличчя та ізольованої тріщини тільки
зовнішньої пластинки склепіння черепа.

3. Забій головного мозку тяжкого ступеня, як зі здавленням, так і без
здавлення його; забій головного мозку середньої тяжкості за наявності
симптомів ураження стовбурної ділянки.

4. Епідуральний, субдуральний і субарахноїдальний внутрішньочерепні
крововиливи за наявності загрозливих для життя явищ — коли для
ліквідації крововиливу необхідне і проводиться хірургічне втручання чи
масивне терапевтичне лікування.

5. Проникаючі поранення хребта, в тому числі й без ушкодження спинного
мозку та його оболонок.

6. Переломо-вивихи і переломи тіл чи обох дужок шийних хребців, а також
односторонні переломи дужок І і ІІ шийних хребців, а також переломи
зубовидного відростка ІІ шийного хребця, в тому числі без порушення
функцій спинного мозку.

7. Вивихи шийних хребців і їх підвивихи за наявності загрозливих для
життя явищ.

8. Закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі.

9. Перелом чи переломо-вивих одного або кількох грудних чи поперекових
хребців із порушенням функції спинного мозку або з наявністю клінічно
встановленого шоку тяжкого ступеня.

10. Закриті ушкодження грудних, поперекових і крижових сегментів
спинного мозку, які супроводжуються тяжким спінальним шоком чи
порушенням функції тазових органів.

11. Проникаючі поранення глотки, гортані, трахеї, головних бронхів,
стравоходу.

12. Закриті переломи хрящів гортані і трахеї з розривом слизової
оболонки, які супроводжуються шоком тяжкого ступеня або розладом дихання
чи іншими загрозливими для життя явищами.

13. Поранення грудної клітки, які проникають у плевральну порожнину,
порожнину перикарду чи клітковину середостіння, в тому числі й без
ушкодження внутрішніх органів.

14. Поранення живота, які проникають у черевну порожнину, в тому числі й
без ушкодження внутрішніх органів; відкриті поранення органів
заочеревного простору (нирок, наднирників, підшлункової залози та ін.),
проникаючі поранення сечового міхура, верхнього і середнього відділів
прямої кишки, матки, яєчників, передміхурової залози, перетинкової
частини уретри.

15. Закриті ушкодження органів грудної і черевної порожнини, порожнини
тазу, а також органів заочеревного простору при наявності загрозливих
для життя явищ.

16. Відкриті переломи діафізів довгих трубчастих кісток — плечової,
стегнової, великогомілкової. Ступінь тяжкості відкритих переломів
променевої, ліктьової, малогомілкової кісток, закритих переломів
названих кісток, відкритих і закритих ушкоджень крупних суглобів
встановлюється залежно від викликаної ними небезпеки для життя або за
ознакою стійкої втрати працездатності чи тривалого розладу здоров’я.

17. Переломи кісток таза, які супроводжуються шоком тяжкого ступеня чи
масивною крововтратою або розривом перетинчастої частини уретри.

18. Ушкодження великих кровоносних судин: аорти, сонної, підключичної,
пахової, плечової, підклубової, стегнової, підколінної артерій чи
супроводжуючих їх вен. Ушкодження інших периферічних судин (голови,
обличчя, шиї, передпліччя, кисті, гомілки, стопи) кваліфікуються залежно
від викликаної ними конкретної небезпеки для життя (масивної
крововтрати, шоку та ін.).

19. Ушкодження, які потягли за собою шок тяжкого ступеня, масивну
крововтрату, кому, гостру ниркову чи печінкову недостатність, клінічно
викликану жирову чи газову емболію.

20. Термічні опіки ІІІ-ІV ступеня з площею ураження понад 15 % поверхні
тіла, ІІІ ступеня — понад 20 %, ІІ ступеня — понад 30 %; а також опіки
меншої площі, які супроводжуються шоком тяжкого ступеня; опіки дихальних
шляхів, тепловий і сонячний удари за наявності загрозливих для життя
явищ.

21. Отруєння речовинами будь-якого походження з переважанням як
місцевої, так і загальної дії за наявності загрозливих для життя явищ.

22. Усі види механічної асфіксії, які супроводжуються вираженим
комплексом загрожуючих життю явищ (розладом функції ЦНС,
серцево-судинної і дихальної систем), якщо це встановлено об’єктивними
даними.

23. Ушкодження від дії низької температури, променеві ушкодження та
такі, що були отримані в умовах баротравми — все за наявності
загрозливих для життя явищ.

Втрата якого-небудь органа чи втрата органом його функції.

Утрата зору — повна стійка сліпота на обидва ока чи такий стан, коли є
зниження зору до підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше
(гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче).

Втрата зору на одне око тягне стійку втрату працездатності більш як на
1/3 (на 35 %) і за цією ознакою відноситься до тяжких тілесних
ушкоджень.

Ушкодження сліпого ока, яке призвело до його вилучення, оцінюється
залежно від тривалості розладу здоров’я.

Втрата слуху — повна стійка глухота на обидва вуха чи такий необоротний
стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 см від
вушної раковини.

Утрата слуху на одне вухо тягне за собою стійку втрату працездатності
менше ніж на 1/3 (на 15 %) і за цією ознакою відноситься до ушкоджень
середнього ступеня тяжкості.

Втрата язика (мовлення) — втрата здатності висловлювати свої думки
членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих. Вона може наступити
в результаті контузії, яка потягла за собою повну німоту і т. ін.
Заїкання не слід розуміти як втрату мовлення.

Втрата руки чи ноги — це анатомічна втрата руки чи ноги або втрата ними
функцій (параліч або інший стан, який виключає їхню діяльність).

Під анатомічною втратою руки чи ноги слід розуміти як відокремлення від
тулуба всієї руки чи ноги, так і їхню ампутацію на рівні не нижче
ліктьового чи колінного суглобів. Усі інші випадки повинні розглядатися
як втрата частини кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати
працездатності.

Втрата репродуктивної здатності — втрата здатності до злягання,
запліднення, зачаття і народження дітей. Втрата репродуктивної здатності
прирівнюється до втрати органа.

При ушкодженні якого-небудь органа чи його частини, функція якого була
втрачена раніше (до травми), ступінь тяжкості ушкодження встановлюється
за ознакою фактично викликаної тривалості розладу здоров’я.

Розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше
ніж на одну третину (не менше 33 %).

Необхідність визначення процента втрати працездатності виникає, як
правило, в цивільному процесі при визначенні розмірів цивільного позову,
який з’являється у зв’язку з заподіяним каліцтвом.

Каліцтво і, як наслідок, інвалідність, можуть виникнути у зв’язку з
травмою, отриманою в результаті нещасного випадку на виробництві чи в
іншому місці під час виконання службових обов’язків. У таких випадках і
виникає необхідність у встановленні втрати працездатності, яка
визначається МСЕК (медико-соціальними експертними комісіями). Але при
визначенні розмірів позову суд інколи вимагає встановлення не тільки
групи інвалідності, а, головним чином, процента втрати працездатності,
як загальної, так і професійної, що визначається судово-медичною
експертизою (комісійна).

Загальна працездатність — здатність до некваліфікованої праці та
самообслуговування. Некваліфікована праця — суспільнокорисна праця, яка
не потребує спеціального навчання. Самообслуговування — задоволення
людиною своїх побутових потреб (одягання, умивання, приготування їжі і
т. ін.).

Розмір стійкої втрати працездатності при ушкодженнях встановлюються
після визначеного наслідку на підставі об’єктивних даних з урахуванням
документів, якими керуються у своїй роботі МСЕК.

У дітей стійка втрата загальної працездатності визначається, виходячи із
загальних положень, тобто за тими ж самими правилами, що і в дорослих.

У інвалідів стійка втрата працездатності встановлюється як у практично
здорових людей, незалежно від інвалідності та її групи.

Душевна хвороба. Під душевною хворобою належить розуміти психічне
захворювання. Сюди не відносяться пов’язані з ушкодженням реактивні
стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тоді, коли
воно потягло за собою психічне захворювання незалежно від часу його
протікання і ступеня виліковності. Ступінь тяжкості ушкодження, що
викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою
тривалості розладу здоров’я.

J

Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв’язок між
ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюється
судово-психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного
ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням
висновків цієї експертизи.

Переривання вагітності. Ушкодження кваліфікується як тяжке незалежно від
строку вагітності, якщо переривання її є наслідком заподіяних ушкоджень.
Експертиза проводиться комісійно, з участю спеціаліста
акушера-гінеколога. Комісія повинна встановити: а) наявність і характер
травми; б) факт переривання вагітності; в) прямий причинний зв’язок між
травмою і перериванням вагітності (необхідно виключити можливість
викидня в результаті індивідуальних особливостей і хворобливого стану
організму, вживання будь-яких лікарських речовин, втручання в порожнину
матки).

Для встановлення зв’язку переривання вагітності з травмою
судово-медичний експерт повинен зібрати анамнез зі слів жінки, оглянути
її, а потім надіслати вимогу на оригінали медичних документів із жіночої
консультації, лікувальних і пологових закладів, куди вона зверталась до
нинішньої вагітності та під час вагітності, до і після травми.

Причиною мимовільного переривання вагітності може бути недорозвиток
матки, запалювальні захворювання матки і придатків, звичний викидень (як
наслідок попередніх багаторазових абортів, перенесених у період
вагітності інфекційних, ендокринних захворювань, резус-конфлікту,
токсикоплазмозу).

Переривання вагітності в першу її половину у здорової жінки від травми
практично неможливе (особливо до 10-тижневого строку, коли матка
міститься в порожнині таза і надійно захищена від зовнішніх механічних
впливів). Більш імовірна можливість переривання вагітності від значної
травми у другій половині вагітності, коли від здавлення живота, сильного
удару в живіт чи в ділянку статевих органів, від різкого падіння на
сідниці можливий розрив навколоплідного міхура чи відшарування плаценти
з наступним достроковим перериванням вагітності. Якщо розрив
навколоплідного міхура чи відшарування плаценти з відходженням
навколоплідних вод чи з маточною кровотечею виникли одразу ж чи
незадовго після травми у жінки з необтяженим акушерським анамнезом
(здорової жінки), експерт має підстави для встановлення прямого зв’язку
між травмою і перериванням вагітності.

Але слід мати на увазі, що переривання вагітності частіше відбувається
не в результаті травми, а в результаті перенесених захворювань чи
індивідуальних особливостей організму вагітної. До індивідуальних
особливостей організму, які можуть сприяти перериванню вагітності, слід
віднести: недорозвиток матки, багаторазові аборти в минулому,
запалювальні захворювання матки і придатків, резус-несумісність крові
матері і плода, неправильне положення матки, токсикози вагітності.

До захворювань, які можуть призвести до переривання вагітності,
відносяться перш за все гострі і хронічні інфекційні захворювання жінки
(грип, тиф, скарлатина, бруцельоз), токсоплазмоз, малярія, сифіліс,
хвороба Боткіна, туберкульоз, хронічний неврит та ін.).

До переривання вагітності можуть призводити хронічні інтоксикації,
захворювання ендокринної системи (зоб, діабет), серцево-судинні
захворювання (гіпертонічна хвороба, органічні захворювання серця),
захворювання крові (лейкози), пухлини матки і придатків, кісти.

Невиправне знівечення обличчя. Для кваліфікації ушкодження як тяжкого за
даною ознакою необхідно встановити три моменти: 1) ушкодження повинно
розміщуватися на обличчі чи у верхніх відділах передньо-бокових
поверхонь шиї; 2) бути невиправним; 3) знівечувати обличчя.

Перші два питання вирішуються судово-медичним експертом, третє —
судово-слідчими органами (судом, інколи — слідчим).

При проведенні експертизи експерт повинен не тільки встановити характер
і ступінь тяжкості самого ушкодження за загальними критеріями (розлад
здоров’я, стійка втрата працездатності), але і вказати на виправність чи
невиправність його.

Під виправністю розуміється значне зменшення вираженості патологічних
змін (рубця, деформацій, порушень міміки тощо) з часом чи під дією
нехірургічних засобів (впливом терапевтичних процедур). При необхідності
застосування операційного втручання (проведення косметичної операції)
для ліквідації наслідків ушкоджень обличчя ушкодження вважається
невиправним.

Якщо залишкові явища травми обличчя є невиправними, і слідчим чи судом
вони визнані як такі, що знівечують обличчя, то ушкодження оцінюється
експертом як тяжке.

Способи заподіяння тяжкого тілесного ушкодження. Мучення (муки) — це
навмисне заподіяння страждань шляхом тривалого позбавлення людини їжі,
пиття чи тепла або поміщення чи залишення жертви у шкідливих для
здоров’я умовах та інші подібні дії.

Катування (мордування) — це навмисні дії, що пов’язані із заподіянням
багаторазового, тривалого й особливого болю: щипання, шмагання,
нанесення великої кількості ушкоджень тупими і гострими предметами,
припалювання тіла розпеченими предметами чи обварювання гарячою рідиною,
введення в піднігтьові ложа гострих предметів і т. ін.

Судово-медичний експерт не вирішує питання про виникнення ушкодження в
результаті мучень чи катувань, тому що це не входить до його
компетенції, але він повинен встановити: а) наявність, характер,
локалізацію, кількість ушкоджень; б) різницю в давності нанесення
ушкоджень (одно-часність чи різночасність); в) знаряддя, якими заподіяні
ушкодження, механізм їх дії, а також ступінь тяжкості ушкоджень. При
наявності даних необхідно зазначити, що нанесення конкретних ушкоджень
пов’язане із заподіянням багаторазового, тривалого чи особливого болю.

Середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження. Це ушкодження, які не є
небезпечними для життя і не заподіяли наслідків, передбачених ст. 101 КК
України, але які викликали тривалий розлад здоров’я чи стійку втрату
працездатності менше ніж на одну третину.

Під розладом здоров’я слід розуміти хворобливий стан організму,
тривалість якого визначається строком повного загоювання ушкоджень,
тобто відновленням анатомічної цілісності і ліквідацією функціональних
порушень. Тривалим вважається розлад здоров’я на строк понад три тижні
(більше як 21 день).

Під стійкою втратою загальної працездатності належить розуміти
такунеоборотну втрату функцій, котра повністю не відновлюється.

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти
втрату загальної працездатності від 10 до 33 %.

Легкі тілесні ушкодження. До легких тілесних ушкоджень, які спричинили
короткочасний розлад здоров’я чи незначну стійку втрату працездатності,
відносяться ушкодження, які викликали короткочасний розлад здоров’я
тривалістю понад шість днів, але не більше як три тижні (21 день), чи
незначну стійку втрату загальної працездатності до 10 %.

До легких тілесних ушкоджень, які не спричинили короткочасного розладу
здоров’я чи незначної стійкої втрати працездатності, відносяться
ушкодження з незначними швидкоминущими наслідками, які продовжувалися не
більш як шість днів.

Список використаної літератури

Авдеев М.И. Краткое руководство по судебной медицине.—М.: Медицина,
1966.

Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза живых лиц.—М.: Медицина,
1966.

Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза трупа.—М.: Медицина, 1976.

Акопов В.И. Судебно-медицинская экспертиза повреждений тупыми
предметами.—М.: Медицина, 1978.

Барсегянц Л.О., Левченков Б. Д. Судебно-медицинская экспертиза выделений
организма.—М.: Медицина, 1978.

Ботезату Г.А. Судебно-медицинская диагностика давности наступления
смерти.—Кишинев: Штинца, 1975.

Ботезату Г.А., Мутой Г. Л. Асфиксия.—Кишинев: Штинца, 1983.

Громов А.П. Курс лекций по судебной медицине.—М.: Медицина, 1979.

Громов А.П., Науменко В. Г. Судебно-медицинская травматология.—М.:
Медицина, 1977.

Диагностика смерти и определение давности ее наступления в
судебно-следственной и судебно-медицинской практике: Метод. разработка
/С.П. Дидковская, А.И. Марчук.—Киев: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1990.

Дидковская С.П. Подготовка и проведение отдельных видов
судебно-медицинской экспертизы.—Киев: КГУ, 1977.

Загрядская Л.П. Судебно-медицинское установление транспортной травмы:
Лекция.—Горький: ГМИ, 1976.

Загрядская Л.П. Лабораторные методы исследований при судебно-медицинской
экспертизе механических повреждений: Метод. рекоменд.—Горький: ГМИ,
1980.

Загрядская Л.П. Судебно-медицинская экспертиза отравлений: Лекция для
студентов.—Горький: ГМИ, 1984.

Загрядская Л.П. Судебно-медицинская экспертиза повреждений острыми и
тупыми предметами: Лекция.—Горький: ГМИ, 1984.

Загрядская Л.П., Федоровцев А.Л., Королева Е.И. Судебно-медицинское
исследование клеток и тканей.—М.: Медицина, 1984.

Использование физико-технических методов исследования в
судебно-медицинской практике: Метод. рекоменд./С.П. Дидковская, А.И.
Марчук.—Киев: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1987.

Концевич И.А. Судебно-медицинская диагностика странгуляций.—К.:
Здоров’я, 1968.

Молчанов В.И. и др. Огнестрельные повреждения и их судебно-медицинская
экспертиза.—М.: Медицина, 1990.

Осмотр трупа на месте его обнаружения/Под. Ред. А.А. Матышева.—Л.:
Медицина, 1989.

Попов Н.В. Судебная медицина.—М.: Медгиз, 1950.

Райский М.И. Судебная медицина.—М.: Медгиз, 1953.

Руководство к практическим занятиям по судебной медицине/Под ред. И.А.
Концевич.—К.: Вища школа, 1988.

Руководство по судебно-медицинской экспертизе отравлений /Под ред. Р.В.
Бережного, Я.С. Смусина, В.В. Томилина, П.П. Ширинского.—М.: Медицина,
1980.

Сапожников Ю.С., Гамбург А. М. Судебная медицина.—К.: Вища школа, 1980.

Сапожников Ю.С. Криминалистика в судебной медицине.—К.: Здоров’я, 1970.

Судебная медицина /Под ред. В.М. Смольянилова.—М.: Медицина, 1982.

Судебная медицина /Под ред. А.А. Матышева и А.Р. Деньковского.—М.:
Медицина, 1985.

Судебная медицина /Под ред. В.В. Томилина.—М.: Юрид.лит., 1987.

Судебная медицина /Под ред. В.Н. Крюкова.—М.: Медицина, 1990.

Судебная медицина /Под ред. И.В. Виноградова, В.В. Томилина.—М.: Юрид.
лит., 1991.

Судебно-медицинская экспертиза. Справочник для юристов.—М.: Юрид. лит.,
1985.

Судебно-медицинское исследование трупа /Под ред. А.П. Громова.—М.:
Медицина, 1991.

Томилин В.В., Барсегянц Л.С., Гладких А.С. Судебно-медицинское
исследование вещественных доказательств.—М.: Медицина, 1989.

Томилин В.В. Гладких А.С. Судебно-медицинское исследование крови в делах
о спорном отцовстве, материнстве и замене детей.—М.: Медицина, 1981.

Туманов А.К. Основы судебно-медицинской экспертизы вещественных
доказательств.—М.: Медицина, 1975.

Швайкова М.Д. Токсилогическая химия.—М.: Медицина, 1975.

Хижнякова В.И. Определение давности смерти: Экспресс-методы.—М.: Юрид.
лит., 1991.

Похожие записи