Реферат на тему:

Експертиза статевих станів

Експертизи статевих станів і при статевих злочинах належать до
найскладніших і найвідповідальніших, вони нерідко проводяться комісійно,
з участю гінекологів, урологів, ендокринологів та інших спеціалістів.
Порядок і методика проведення експертизи повинні відповідати існуючим
офіційним документам, які регламентують цей вид діяльності судового
медика — Правилам судово-медичних експертиз з приводу статевих станів та
іншим інструктивно-методичним документам.

Експертиза статевої зрілості.

Ст. 120 КК України говорить: «Статеві зносини з особою, яка не досягла
статевої зрілості, караються позбавленням волі на строк до 8 років».
Злочин полягає у добровільному статевому акті чоловіка чи жінки з особою
протилежної статі, яка не досягла статевої зрілості. Такий статевий акт
може мати місце і в результаті фактичного шлюбу.

Статева зрілість — це такий фізіологічний стан організму (такий ступінь
розвитку), при якому статеве життя є фізіологічно нормальною функцією,
не викликає розладу здоров’я і не наносить шкоди подальшому розвиткові
організму.

У чоловіків настання статевої зрілості пов’язане зі здатністю до
статевих зносин і до запліднення.

При визначенні досягнення (чи недосягнення) статевої зрілості у
підлітків чоловічої статі відзначають достатність загального фізичного
розвитку, стан зовнішніх статевих органів, наявність функціонування
статевих залоз. Уточнюють анамнестичні дані: хвороби і травми ЦНС,
статевих органів, органів внутрішньої секреції, виснажливих і
інфекційних захворювань, час появи полюцій і їх характер, заняття
онанізмом, початок і характер статевого життя, шкідливі звички
(алкоголь, куріння). При об’єктивному обстеженні звертають увагу на
оволосіння на обличчі, тембр голосу, оглядають зуби, міряють зріст,
окружність грудної клітки, досліджують статевий член, мошонку, яєчки,
передміхурову залозу, сім’яні міхурці. У ряді випадків необхідно
використовувати додаткові дослідження. Про досягнення статевої зрілості
у чоловіків можна судити на основі аналізу сукупності даних загального
розвитку, вираженості вторинних статевих ознак, ступеня розвитку
зовнішніх і внутрішніх статевих органів.

Статева зрілість жінок полягає в остаточному сформуванні їхнього
організму до виконання функції материнства. Це здатність до статевих
злягань, зачаття, виношування плода, нормального дітородіння,
вигодовування.

Приводом для встановлення статевої зрілості є згвалтування, порушення
статевої недоторканості осіб, які не досягли статевої зрілості, розпусні
дії з малолітніми.

При експертизі з приводу статевої зрілості жінок необхідно враховувати
сукупність таких ознак готовності організму до виконання функції
материнства: загальний розвиток організму; здатність до статевого акту;
здатність до зачаття; здатність до виношування плода; здатність до
розродження; здатність до вигодовування.

Кожна з цих ознак окремо не є вирішальною, тільки сукупність їх дає
можливість судово-медичному експерту правильно відповісти на питання про
статеву зрілість.

У жінок здатність до статевого акту та зачаття може наступити і до
досягнення статевої зрілості.

Особи до 14-річного віку вважаються такими, що не досягли статевої
зрілості. Питання про досягнення чи недосягнення статевої зрілості
визначається в межах 14-17 років.

Встановлення статевої зрілості є однією із складних судово-медичних
експертиз. Трудність зумовлена тим, що процес статевого визрівання
продовжується кілька (3-6) років. Одні ознаки статевої зрілості
з’являються раніше, інші — пізніше. Інколи обстеження проводиться через
значний час після початку статевого життя, що ускладнює експертизу.

Загальний розвиток організму визначається за такими антропометричними
показниками: зріст стоячи — не менше як 150 см, сидячи — 80 см,
окружність грудної клітини в спокійному стані — 78-80 см, при видиху —
73-76 см, окружність плеча в середній третині — 30-31 см, окружність
гомілки — 40-41 см, окружність голови — 55 см, ширина плеч — 40-42 см,
маса тіла — 45-50 кг.

Здатність до злягання можлива при правильному і достатньому розвиткові
зовнішніх статевих органів і особливо піхви, яка допускає введення в неї
статевого члена дорослого чоловіка.

Здатність до зачаття виникає після появи овуляції, а її пов’язують з
настанням правильного циклу менструацій. Строки появи менструацій досить
різноманітні і залежать від соціально-побутових умов, харчування,
клімату, національних та індивідуальних особливостей. Як правило,
менструації з’являються в період від 10 до 15 років.

Здатність до виношування плода залежить від розвитку внутрішніх статевих
органів і зумовлена правильною будовою матки та її величиною. У нормі
при досягненні статевої зрілості тіло матки становить 2/3 її загальної
довжини, а шийка — 1/3, причому форма шийки матки циліндрична.

Здатність до дітородіння визначається розмірами матки і таза. Таз
повинен бути містким і правильно сформованим. Мінімальні розміри таза:
відстань між вертелами — 29 см, гребенями — 26 см, остями — 23 см,
зовнішня кон’югата — 18 см.

Експертиза статі.

Приводи для експертизи: неправильне встановлення статі при народженні;
призов на військову службу; вступ до спеціальних навчальних закладів;
справи про розлучення; статеві спотворення і статеві злочини; аліментні
справи.

Гермафродитизм (двостатевість) характеризується наявністю у однієї
людини ознак чоловічої і жіночої статі. Розрізняють істинний і фальшивий
гермафродитизм. Фальшивий буває чоловічим і жіночим.

Істинний гермафродитизм характеризується наявністю у суб’єкта і
чоловічих, і жіночих статевих залоз. Зовнішній вигляд і загальний
розвиток їх може бути за жіночим чи чоловічим типом, але буває і
змішаним. Зустрічається дуже рідко. За даними ВМЕ описано всього 146
випадків. Установити стать у таких випадках буває дуже важко. Виявлення
сперматозоїдів чи менструації не є доказом належності особи до тієї чи
іншої статі. Питання може бути вирішено тільки на основі гістологічного
дослідження кусочків статевих залоз, узятих у результаті пункції чи
біопсії.

Фальшивий (однозалозовий) гермафродитизм зустрічається частіше істинного
(в 0,02 % випадків). При цьому суб’єкт однієї статі має або яєчки, або
яєчники, але будова зовнішніх статевих органів не відповідає залозистому
апарату, оскільки вони розвинуті неправильно.

При фальшивому чоловічому гермафродитизмі статеві залози жіночі, а
зовнішні статеві органи розвинені частково за чоловічим типом, а при
фальшивому жіночому — навпаки.

Судово-медична діагностика істинної статі ведеться за загальною схемою з
участю ендокринолога, невропатолога, уролога, психіатра. Нерідко особи
піддаються стаціонарному обстеженню в спеціальних лікувальних закладах.
Для визначення істинної статі проводять визначення 17-кортикостероїдів в
сечі, дослідження статевого хроматину в крові.

Експертиза статевої недоторканості і ознаки минулих статевих зносин.

Фізична дівочість характеризується наявністю неушкодженої дівочої пліви.
Встановлення дівочості і ознак статевих зносин має значення при
експертизі спірних статевих станів, при розслідуванні більшості статевих
злочинів, а також злочинів проти людської гідності (образа, наклеп).
Дівоча пліва являє собою складку слизової оболонки піхви, в яку входять
сполучнотканинні і м’язові волокна, судини і нерви. У ній розрізняють
основу і вільний край, звернений у просвіт піхви, який утворює отвір
пліви. Форми дівочої пліви дуже різноманітні; існують варіанти її трьох
характерних особливостей — обриси поверхні, нерівності вільного краю,
кількість отворів.

Переважання тієї чи іншої ознаки і зумовлює відповідну термінологію.
Дівочі пліви бувають: кільцевидні (найчастіше), півмісячні, кілеподібні,
перегороджені, решітчасті, зарощені (дуже рідко), валикоподібні —
практично відсутні.

Порушення анатомічної цілості дівочої пліви (дефлорація) може бути у
вигляді розривів і надривів. Ці ушкодження виникають, як правило,
внаслідок тиснення і розтягування при введенні головки статевого члену в
отвір пліви, при скоєнні розпусних дій, інколи при травмах у ділянці
статевих органів. Розриви при статевих зносинах можуть виникати на
різних ділянках пліви, але найчастіше в її нижньому сегменті.

При розриві дівочої пліви спостерігається кровотеча, синці і набряк
країв. Тривалість загоювання розриву залежить від форми і характеру
дівочої пліви та індивідуальних особливостей організму. У середньому в
перші 2-3 дні краї розриву кровоточать, вкриті зсідками крові, з країв
розриву слизова оболонка почервоніла і припухла. На 3-5 день набряк
зменшується, краї розривів покриваються білуватим нальотом. До 5-8 дня
запалення значно зменшується, і краї розривів покриваються грануляційною
тканиною. Розриви дівочої пліви на 12-20 день зарубцьовуються і не мають
слідів запалення. Після її загоювання встановити давність порушення
пліви неможливо.

ue

ue

мати на увазі, що і при скоєному повному статевому акті дефлорації може
не бути через особливості будови пліви. Не відбувається порушення
цілості пліви також при статевому акті, який проходив у переддвір’ї
піхви.

Доказом скоєного статевого акту є наявність у піхві сперми, яку
необхідно вилучити і надіслати на лабораторне дослідження для
встановлення групової належності. Після статевого акту сперматозоїди
зберігаються у піхві протягом 3-5 днів.

Експертиза статевої і репродуктивної здатності.

Дослідження статевої здатності у жінок складається із визначення
можливості до статевих зносин і зачаття. Це порівняно рідка експертиза і
призначається у справах про розірвання шлюбу, у випадках звинувачення
жінки у викраденні дитини, а також при визначенні тяжкості тілесних
ушкоджень, якщо вони супроводжувались утратою репродуктивної здатності.

Неможливість злягання у жінок зустрічається при дефектах статевих
органів (коротка, звужена, зарощена піхва, пухлини), а також як наслідок
вагінізму — рефлекторного тонічного спазму м’язів піхви і тазового дна.
Неможливість до зачаття може бути пов’язана з віком, зумовлена
гінекологічними захворюваннями (ендометрити, пухлини матки і т. ін.),
гормональними змінами, хронічними інфекціями, інтоксикаціями,
променевими впливами.

Експертиза здатності чоловіків до статевого життя складається із
установлення можливості злягання і запліднення. Цей вид експертизи
проводиться у більшості випадків статевих злочинів, при розриві шлюбу,
спірному батьківстві, а також при кваліфікації тілесних ушкоджень, у
результаті яких наступила втрата репродуктивної здатності.

Неможливість до статевих зносин у чоловіків може бути зумовлена
анатомічними вадами зовнішніх статевих органів, тяжкими і виснажливими
захворюванням (цукровий діабет, рак), травмами і захворюваннями ЦНС,
залоз внутрішньої секреції.

Неможливість до запліднення може бути зумовлена відсутністю
сперматозоїдів чи їхньою нежиттєздатністю. До чинників, які виключають
запліднення, належать вади розвитку яєчок, їхня відсутність, різного
роду захворювання, отруєння, дія рентгенівських променів, радіоактивних
випромінювань, утворення рубців у придатках яєчок і сім’явиносних
протоках.

Експертиза аборту.

При експертизі з приводу аборту доводиться вирішувати ряд питань: чи
була у жінки вагітність і чи мало місце її переривання. Якщо аборт був
проведений, необхідно вияснити, мимовільний він був чи кримінальний, які
способи і методи були застосовані з метою переривання вагітності, до
яких наслідків призвело переривання вагітності.

Кримінальний аборт, тобто переривання вагітності поза лікувальним
закладом, може відбутись як у результаті приймання всередину різних
речовин, так і при різних зовнішніх впливах. Усі зовнішні способи, які
застосовуються для переривання вагітності, можна поєднати в три основні
групи: 1) зовнішній вплив на організм, 2) введення в порожнину матки
сторонніх предметів, 3) введення в порожнину матки різних рідин. Із
загальних зовнішніх впливів на організм слід відзначити тривалу тряску
їзду, вібраційні навантаження, піднімання тягарів, зовнішнє і
комбіноване здавлення вагітної матки руками, тривалі гарячі ванни і душ,
гірчичники та ін.

Як сторонні предмети в порожнину матки вводять катетери, бужі, в’язальні
спиці, дерев’яні палички, олівці та ін.

Для введення рідин у порожнину матки використовують інструменти,
найчастіше спринцівки. Використовують воду, розчини сулеми, карболової
кислоти, спирту, йоду, мильну воду та ін.

Для переривання вагітності використовують різні лікарські препарати або
отрути, які застосовуються у великих дозах і справляють токсичну дію як
на плід, так і на організм жінки. Для цього застосовують хінін,
препарати спориньї, ртуті, миш’яку, настій олеандра, пілокарпін,
пахікарпін, скипидар, касторове масло, гормональні препарати (пітуїтрин,
фолікулін, синестрол).

Нерідко кримінальний аборт залишає після себе різні наслідки, а деколи
призводить до смерті жінки. Такими наслідками можуть бути: отруєння,
перфорація матки, зовнішня і внутрішня кровотеча, повітряна емболія,
сепсис, шок, гостра ниркова недостатність.

Розпізнавання кримінального аборту завжди викликає значні труднощі,
оскільки слідів впливу виявлено може не бути, і штучний аборт може бути
прийнятий за мимовільний.

Установити факт вагітності, яка мала місце, можна за гормональними
ознаками протягом 5-8 днів після її переривання і за змінами обміну
речовин в організмі (ліпідного і білкового) протягом 40 днів після
переривання вагітності. Велику допомогу надають медичні документи із
жіночих консультацій, гінекологічних відділень лікарень.

Доказом проведеного аборту можуть бути плями крові на білизні, одязі,
постелі та інших предметах. Особливе значення мають знайдені у
виділеннях із матки частинки плідного яйця, інволюція матки, зміни
молочних залоз і їхнього секрету, гістологічні дослідження.

Спосіб штучного переривання вагітності інколи можна визначити при
гінекологічному обстеженні за механічними ушкодженнями шийки матки,
піхви, інколи за опіками і кольором слизової оболонки піхви від
приймання різних речовин.

При розслідуванні справ про кримінальний аборт велике значення має огляд
місця, де його проводили, оскільки при цьому можуть бути знайдені різні
хімічні речовини, інструментарій чи предмети, які застосовувались для
маніпуляцій усередині матки, сліди крові на різних предметах,
закривавлена вата, марля, а також залишки плідного яйця. Виявлені речові
докази повинні бути надіслані для відповідних лабораторних досліджень.

Список використаної літератури

Авдеев М.И. Краткое руководство по судебной медицине.—М.: Медицина,
1966.

Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза живых лиц.—М.: Медицина,
1966.

Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза трупа.—М.: Медицина, 1976.

Акопов В.И. Судебно-медицинская экспертиза повреждений тупыми
предметами.—М.: Медицина, 1978.

Барсегянц Л.О., Левченков Б. Д. Судебно-медицинская экспертиза выделений
организма.—М.: Медицина, 1978.

Ботезату Г.А. Судебно-медицинская диагностика давности наступления
смерти.—Кишинев: Штинца, 1975.

Ботезату Г.А., Мутой Г. Л. Асфиксия.—Кишинев: Штинца, 1983.

Громов А.П. Курс лекций по судебной медицине.—М.: Медицина, 1979.

Громов А.П., Науменко В. Г. Судебно-медицинская травматология.—М.:
Медицина, 1977.

Диагностика смерти и определение давности ее наступления в
судебно-следственной и судебно-медицинской практике: Метод. разработка
/С.П. Дидковская, А.И. Марчук.—Киев: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1990.

Дидковская С.П. Подготовка и проведение отдельных видов
судебно-медицинской экспертизы.—Киев: КГУ, 1977.

Загрядская Л.П. Судебно-медицинское установление транспортной травмы:
Лекция.—Горький: ГМИ, 1976.

Загрядская Л.П. Лабораторные методы исследований при судебно-медицинской
экспертизе механических повреждений: Метод. рекоменд.—Горький: ГМИ,
1980.

Загрядская Л.П. Судебно-медицинская экспертиза отравлений: Лекция для
студентов.—Горький: ГМИ, 1984.

Загрядская Л.П. Судебно-медицинская экспертиза повреждений острыми и
тупыми предметами: Лекция.—Горький: ГМИ, 1984.

Загрядская Л.П., Федоровцев А.Л., Королева Е.И. Судебно-медицинское
исследование клеток и тканей.—М.: Медицина, 1984.

Использование физико-технических методов исследования в
судебно-медицинской практике: Метод. рекоменд./С.П. Дидковская, А.И.
Марчук.—Киев: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1987.

Концевич И.А. Судебно-медицинская диагностика странгуляций.—К.:
Здоров’я, 1968.

Молчанов В.И. и др. Огнестрельные повреждения и их судебно-медицинская
экспертиза.—М.: Медицина, 1990.

Осмотр трупа на месте его обнаружения/Под. Ред. А.А. Матышева.—Л.:
Медицина, 1989.

Попов Н.В. Судебная медицина.—М.: Медгиз, 1950.

Райский М.И. Судебная медицина.—М.: Медгиз, 1953.

Руководство к практическим занятиям по судебной медицине/Под ред. И.А.
Концевич.—К.: Вища школа, 1988.

Руководство по судебно-медицинской экспертизе отравлений /Под ред. Р.В.
Бережного, Я.С. Смусина, В.В. Томилина, П.П. Ширинского.—М.: Медицина,
1980.

Сапожников Ю.С., Гамбург А. М. Судебная медицина.—К.: Вища школа, 1980.

Сапожников Ю.С. Криминалистика в судебной медицине.—К.: Здоров’я, 1970.

Судебная медицина /Под ред. В.М. Смольянилова.—М.: Медицина, 1982.

Судебная медицина /Под ред. А.А. Матышева и А.Р. Деньковского.—М.:
Медицина, 1985.

Судебная медицина /Под ред. В.В. Томилина.—М.: Юрид.лит., 1987.

Судебная медицина /Под ред. В.Н. Крюкова.—М.: Медицина, 1990.

Судебная медицина /Под ред. И.В. Виноградова, В.В. Томилина.—М.: Юрид.
лит., 1991.

Судебно-медицинская экспертиза. Справочник для юристов.—М.: Юрид. лит.,
1985.

Судебно-медицинское исследование трупа /Под ред. А.П. Громова.—М.:
Медицина, 1991.

Томилин В.В., Барсегянц Л.С., Гладких А.С. Судебно-медицинское
исследование вещественных доказательств.—М.: Медицина, 1989.

Томилин В.В. Гладких А.С. Судебно-медицинское исследование крови в делах
о спорном отцовстве, материнстве и замене детей.—М.: Медицина, 1981.

Туманов А.К. Основы судебно-медицинской экспертизы вещественных
доказательств.—М.: Медицина, 1975.

Швайкова М.Д. Токсилогическая химия.—М.: Медицина, 1975.

Хижнякова В.И. Определение давности смерти: Экспресс-методы.—М.: Юрид.
лит., 1991.

Похожие записи