.

Дихальний апарат. Механізм дихання. Вікові, статеві та індивідуальні особливості дихального апарату (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
317 3590
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Дихальний апарат. Механізм дихання. Вікові, статеві та індивідуальні
особливості дихального апарату

Дихальний апарат (apparatus respiratorius) об’єднує органи, в яких
циркулює в організмі людини вдихуване (збагачене киснем) та видихуване
(насичене вуглекислим газом) повітря. Цей необхідний для життєдіяльності
організму процес і складає поняття дихання.

До дихального апарату належать: порожнина носа з приносовими пазухами,
носова частина глотки, гортань, трахея, бронхи та легені.

Порожнина носа (cavitas nasi) початкова частина дихального апарату (Рис.
1). Вдихуване повітря, яке потрапляє через ніздрі

в порожнину носа, підігрівається, зволожується та очищається від пилу.

Порожнина носа має нижню, верхню та бічну стінки. Нижня стінка утворена
твердим піднебінням, верхня — решітчастою пластинкою решітчастої кістки,
а бічні — носовими поверхнями верхніх щелеп і перпендикулярними
пластинками піднебінних кісток. Перегородка носа поділяє порожнину носа
на праву та ліву частини.

Рис. 1. Порожнина носа (сагітальний розпил):

1 — пухир решітчастий; 2 — раковина носа нижня; 3 — раковина носа
середня; 4 — раковина носа верхня; 5 — пазуха клиноподібна; 6 — хід носа
верхній; 7 — хід носа середній; 8 — хід носа нижній; 9 — мигдалик
глотковий; 10 — глотковий отвір труби слухової; 11 — піднебіння м’яке;
12 — піднебіння тверде; 13 — отвір слізно-носового каналу; 14 —
переддвер’я носа; 15 — відросток гачкуватий; 16 — лобова пазуха.

На бічних стінках порожнини носа є три раковини носа (верхня, середня та
нижня). Проміжки між раковинами називаються відповідно верхнім, середнім
та нижнім ходами носа.

У порожнину носа відкриваються отвори приносових пазух. Так, у верхній
хід носа відкриваються клиноподібна пазуха та задні клітини решітчастої
пазухи; в середній хід носа — лобова, верхньощелепна і решітчаста пазухи
(передні та середні клітини), а в нижній хід — носослізний канал, за
допомогою якого слізний мішок сполучається з порожниною носа. Довжина
носослізного каналу дорівнює 12—24 мм.

Задньої стінки порожнина носа не має, тут розташовані два отвори — хоани
(choanae), що сполучають порожнину носа з порожниною носової частини
глотки.

Внутрішня поверхня порожнини носа вкрита ніжною слизовою оболонкою, яка
тісно зрощена з утворами, до яких прилягає, і безпосередньо переходить у
слизову оболонку приносових пазух та слизову оболонку носової частини
глотки.

Зовні слизова оболонка покрита війчастим епітелієм, а в товщі має
слизові залози, виділення яких зволожує слизову оболонку. Крім того, у
слизовій оболонці є багато венозних сплетень, що сприяє підігріванню
холодного повітря, яке надходить у порожнину носа. У передньому відділі
слизової оболонки перегородки носа поверхнево залягає велика кількість
дрібних артерій, які можуть бути джерелом носових кровотеч.

Щодо функції слизову оболонку порожнини носа поділяють на нюхову
ділянку, яка займає верхню і частково середню раковину носа, де
розміщені рецептори нюху, та дихальну ділянку.

Кровопостачання стінок порожнини носа забезпечується гілками щелепної та
очної артерій, а венозна кров відтікає в лицеву вену та в крилоподібне
венозне сплетення.

Стінки порожнини носа іннервують чутливі гілки трійчастого нерва та
автономної нервової системи.

Гортань. Повітря з носової частини глотки переходить у ротову частину
глотки і далі в гортань (larynx). Крім функції проведення повітря
гортань виконує функцію і голосового апарату.

Гортань розміщена в передній частині шиї на рівні IV—VI шийних хребців.
Угорі гортань з’єднана з під’язиковою кісткою, а внизу продовжується в
трахею. Позаду гортані лежить гортанна частина глотки, а по боках —
судинно-нервові пучки шиї та частки (права і ліва) щитоподібної залози.

Скелет гортані становлять хрящі, з’єднані між собою суглобами, зв’язками
та м’язами (Рис. 2).

До непарних хрящів відносять: щитоподібний, перснеподібний та
надгортанник, а до парних — черпакуватий, ріжкуватий та клиноподібний.

Щитоподібний хрящ (cartilage thyrofdea) найбільший з хрящів гортані.
Представлений двома чотирикутними пластинками, які, з’єднуючись між
собою спереду, утворюють кут, відкритий назад. Від верхнього краю хряща
відходять верхні роги, які з’єднуються за допомогою зв’язок із
під’язиковою кісткою, а від нижнього краю відходять значно коротші нижні
роги, які зчленовуються за допомогою суглобів з перснеподібним хрящем.
На верхньому краї хряща є верхня щитоподібна вирізка, до якої фіксується
зв’язками нижній кінець надгортанника.

Перснеподібний хрящ (cartilago cricoidea) розміщений нижче за
попередній, формою нагадує перстень. Вузька частина хряща — дуга,
обернена наперед, а широка — пластинка, напрямлена назад. Хрящ має дві
пари суглобових поверхонь. Одна пара розміщена на зовнішній поверхні
бічної частини хряща і є місцем з’єднання з щитоподібним хрящем. Друга
пара знаходиться на верхньому краї пластинки, назовні від серединної
лінії. Це місце з’єднання перснеподібного і черпакуватого хрящів.

Надгортанник (epiglottis) — еластичний хрящ, має форму листа. Своєю
ніжкою прикріплюється до щитоподібного хряща. Надгортанник розміщений
над входом у гортань, назад від язика, і лежить у фронтальній площині. В
момент ковтання він закриває вхід до гортані.

Черпакуватий хрящ (cartilage arytenoidea) парний, розміщений на
верхньому краю пластинки перснеподібного хряща і утворює з ним суглоб.
Формою нагадує піраміду, основа якої з’єднується з перснеподібним
хрящем, а верхівка напрямлена догори. Біля основи хряща є два відростки:
до заднього (м’язового) прикріплюються м’язи гортані, а до переднього
(голосового) — голосові зв’язки (liga-mentum vocale). Другим кінцем
голосові зв’язки прикріплюються до внутрішньої поверхні кута
щитоподібного хряща.

Рис. 2. Хрящі та зв’язки гортані:

а — вигляд спереду; 1 — під’язикова кістка; 2 — верхній ріг
щитоподібного хряща; 3 — пластинка щитоподібного хряща; 4 — нижній ріг
щитоподібного хряща; 5 — дуга перснеподібного хряща; 6 — трахейні хрящі;
7 — верхня щитоподібна вирізка; 8 — щитопід’язикова перетинка; б —
вигляд ззаду; 1 — надгортанник; 2 — великий ріг під’язикової кістки; 3 —
верхній ріг щитоподібного хряща; 4 — права пластинка щитоподібного
хряща; 5 — черпакуватий хрящ; 6, 10 — перснещитовий суглоб; 7 — трахейні
хрящі; 8 — перетинчаста стінка трахії; 9 — пластинка перснеподібного
хряща; 11— нижній ріг щитоподібного хряща; 12 — перснечерпакуватий
суглоб; 13 — голосовий відросток; 14 — м’язовий відросток; 15 —
щитопід’язикова перетинка.

Між правою та лівою голосовими зв’язками є голосова щілина. Під час
дихання голосова щілина розширена.

Ріжкуватий хрящ (cartilage corniculata) маленький, основою прилягає до
верхівки черпакуватого хряща.

Клиноподібний хрящ (cartilage cuneiformis) непостійний, розміщується
вище за попередній в черпакувато-надгортанній складці.

М’язи гортані посмуговані, йдуть від одних і прикріплюються до других
хрящів гортані. За функцією їх можна поділити на м’язи, які розширюють
голосову щілину (лише один м’яз), та м’язи, які її звужують.

Задній перснечерпакуватий м’яз (musculus cricoarytenoideus posterior)
при скороченні розширює голосову щілину та напружує голосову зв’язку.
Починається від задньої поверхні пластинки перснеподібного хряща і
прикріплюється до м’язового відростка черпакуватого хряща.

До м’язів, які звужують голосову щілину та розслаблюють голосову
зв’язку, належать:

Бічний перснечерпакуватий м’яз (musculus cricoarytenoideus la-teralis).
Йде від бічної частини дуги перснеподібного хряща до м’язового відростка
черпакуватого хряща.

Поперечний черпакуватий м’яз (musculus arytenoideus transver-sus).
Непарний, виповнює вгнутість задньої поверхні черпакуватих хрящів і
з’єднує їхні бічні краї.

Черпакувато-надгортанний м’яз (musculus aryepiglotticus). Йде від
задньої поверхні черпакуватого хряща до бічного краю надгортанника.

Перснещитоподібний м’яз (musculus cricothyroideus). Починається на
передній поверхні дуги перснеподібного хряща і прикріплюється до
нижнього краю щитоподібного хряща.

Щиточерпакуватий м’яз (musculus thyroarytenoideus). Йде від задньої
поверхні кута щитоподібного хряща до голосового відростка черпакуватого
хряща.

Порожнина гортані (cavitas laryngis) вистелена слизовою оболонкою,
покритою майже всюди багатошаровим війчастим епітелієм з великою
кількістю дрібних слизових залоз (Рис. 3).

Порожнину гортані топографічне поділяють на три відділи: верхній,
розширений відділ — переддвер’я гортані; середній, звужений відділ —
власне голосовий апарат та нижній, розширений відділ — підголосникова
порожнина.

Верхній відділ порожнини гортані починається входом у гортань, який
обмежений спереду надгортанником, з боків — черпакувато-надгортанними
складками і ззаду — верхівками черпакуватих хрящів.

Рис. 3. Порожнина гортані: 1 — язичок (піднебінний); 2 — корінь язика; З
— надгортанник; 4 — переддвер’я гортані; 6 —гортанний шлуночок; ? —
підголосникова порожнина; 7 — пластинка перснеподібного хряща; 8 —
трахея; 9 — стінка стравоходу; 10 — щитоподібна залоза; 11 — трахейні
хрящі; 12 — щитоподібний хрящ; 13 — голосова складка; 14 — переддверна
складка; 15 — язик (підборідно-язиковий м’яз); 16 — порожнина глотки.

Найскладнішу будову має середній відділ порожнини гортані. Слизова
оболонка цього відділу утворює дві парні складки. Верхні складки
переддвер’я своїми вільними краями обмежують переддверну щілину, а
нижні, або голосові, складки виражені значно сильніше, обмежують
найвужчу частину порожнини гортані — голосову щілину.

У товщі голосової складки розміщені голосова зв’язка (ближче до вільного
краю складки) та голосовий м’яз. Права та ліва голосові зв’язки йдуть
від внутрішньої поверхні кута щитоподібного хряща до голосового
відростка черпакуватого хряща.

Між верхніми (переддверними) та нижніми (голосовими) складками з правого
та лівого боків є сліпі заглибини — гортанні шлуночки.

Слизова оболонка верхнього відділу гортані дуже чутлива, і незначні
подразнення її (їжею, хімічними речовинами та ін.) рефлекторно
викликають кашель.

Виникнення звука відбувається у гортані внаслідок коливних рухів
голосових зв’язок, які виникають в результаті скорочення м’язів гортані
під час видиху. Ці коливання передаються на струмінь видихуваного
повітря. Завдяки органам, які виконують роль резонаторів (глотка, м’яке
піднебіння, язик, губи, щоки), звуки стають роздільними.

Крім функції голосоутворення в гортані відбуваються очищення, зволоження
та підігрівання вдихуваного повітря, перед проходженням його у
нижчерозташовані дихальні шляхи.

Кровопостачання гортані відбувається за рахунок гортанних гілок верхніх
та нижніх щитоподібних артерій, а венозна кров відтікає по однойменних
венах. Лімфа відводиться в глибокі шийні лімфатичні вузли.

Іннервують гортань гілки блукаючого нерва та симпатичного стовбура.

Спереду гортань покрита м’язами, які лежать між під’язиковою кісткою та
грудиною. Ззаду гортані розміщена гортанна частина глотки, а по боках
прилягають частки (права і ліва) щитоподібної залози.

Трахея (trachea) має форму трубки, яка не спадається і завжди зяє.
Довжина її у дорослого 9—15 см і діаметр 1,5—2,7 см (Рис. 4).

Трахея є безпосереднім продовженням гортані і починається на рівні межі
VI—VII шийних хребців, а закінчується в грудній порожнині, на рівні IV—V
грудних хребців. У цьому місці трахея поділяється на два головні бронхи
— правий та лівий.

Скелет трахеї складають 16—20 трахейних хрящів, які мають форму
незамкнутих ззаду хрящових кілець. Ззаду, в місці, де немає хрящів,
стінку трахеї утворює сполучнотканинна перетинка з домішкою
непосмугованих м’язових клітин. Ця частина стінки називається
перетинчастою.

Суміжні хрящі трахеї з’єднані між собою за допомогою кільцевих зв’язок.

Слизова оболонка трахеї — продовження слизової оболонки гортані—вкрита
псевдобагатошаровим епітелієм. У підслизовому шарі розміщено багато
дрібних слизових залоз. Зовні трахея вкрита сполучнотканинною оболонкою.

Кровопостачання трахеї відбувається за рахунок гілок нижніх щитоподібних
та внутрішніх грудних артерій, а також бронхіальних гілок грудної
частини аорти. Венозна кров відтікає через трахейне сплетення в парну та
півнепарну вени. Судини, які відводять лімфу, впадають у
трахейно-бронхіальні лімфатичні вузли.

Іннервується трахея гілочками блукаючого нерва та симпатичного стовбура.

Трахея розміщена по серединній лінії тіла, і її умовно поділяють на
шийний та грудний відрізки. Шийний відрізок спереду прикривають
грудинно-щитоподібний та грудинно-під’язиковий м’язи і перешийок
щитоподібної залози. По боках від трахеї розміщені права та ліва частки
щитоподібної залози та судинно-нервові пучки шиї. Позаду трахеї
розміщений стравохід.

Грудний відрізок трахеї лежить позаду ручки грудини, йде донизу і назад.
Спереду від цього відрізка трахеї, над місцем поділу її на головні
бронхи, розміщені дуга аорти та судини, які відходять від дуги, а у
дітей також і загрудинна залоза.

Бронхи. На рівні тіл IV—V грудних хребців трахея поділяється під кутом
близько 70° на два головних бронхи — правий та лівий (bronchus
principalis dex. et sin.), які йдуть до відповідної легені.

Довжина правого бронха 10—13 мм, а лівого — 40—60 мм. Правий бронх
ширший, і напрям його наближається до напряму трахеї. Тому сторонні
предмети, які потрапляють у трахею, звичайно проникають у правий бронх.

За будовою стінки бронхів подібні до стінок трахеї. Із зменшенням
просвіту бронха поступово зменшується, а потім і зникає хрящ, який
замінюється перетинкою, побудованою з еластичних волокон.

Над правим бронхом розміщена непарна вена, а над лівим — дуга аорти.

У відповідній легені кожний з бронхів розгалужується на бронхи меншого
діаметра, аж до бронхів, які називаються бронхіолами (bronchioli) і
мають діаметр близько 1 мм. Таке розгалуження називається бронхіальним
деревом. Кожна з бронхіол входить в окрему часточку легені.

Легені. Права та ліва легені (pulmo dex. et sin.) — масивні органи, які
займають більшу частину грудної порожнини, розміщуючись у відповідних її
половинах, по обох боках середостіння (Рис. 5).

За формою легені порівнюють з конусом, верхівка якого обернена догори і
виступає в ділянці шиї на 20—30 мм вище від ключиці. Нижня, розширена
частина легені, або основа, прилягає до діафрагми і тому називається
діафрагмальною поверхнею Поверхня, яка прилягає до ребер і має на собі
відбиток ребер, називається реберною, а обернена у бік однойменної
поверхні протилежної легені — присередньою поверхнею. В свою чергу,
присередня поверхня поділяється на дві частини: середостінну (обернена
до органів середостіння) та хребтову (обернена до хребта). В межах
середостінної поверхні е серцеве втиснення, яке більш виражене на лівій
легені.

Рис. 4. Гортань, трахея та бронхи:

1 — щитоподібний хрящ; 2 — перснеподібний хрящ; 3 — трахейні хрящі; 4 —
стравохід; 5 — роздвоєння трахеї; 6 — головний лівий бронх; 7 — ліва
легенева артерія; 8 — часткові бронхи; 9 — грудна частина аорти; 10 —
права легенева артерія; 11 — головний правий бронх.

Рис. 5. Легені:

1 — гортань; 2 — трахея; 3 — роздвоєння трахії; 4 — верхівка легені; 5 —
реберна поверхня; 6, IS — верхня частка легені; 7 — коса щілина; 8, 15 —
нижня частка легені; 9 — основа лівої легені; 10 — серцева вирізка лівої
легені; 11 — хребтова частина лівої легені; 12 — передній край легені;
13 — діафрагмальна поверхня правої легені; 14 — нижній край легені; 16 —
середня частка правої легені; 17 — горизонтальна щілина.

Кожна з легень має два краї: передній та нижній, причому передній край
відмежовує реберну поверхню від присередньої, а нижній — реберну
поверхню від діафрагмальної.

Легеня складається з часток, причому права легеня їх має три: верхню,
середню та нижню, а ліва — дві: верхню та нижню. Межі часток легені
визначають глибокі щілини, які проникають майже на всю товщу маси
легені. На правій легені таких щілин є дві, а на лівій — одна.

На середостінній частині присередньої поверхні легені розміщені ворота
легені. В цьому місці в легеню входять бронх, легенева артерія
(приносить венозну кров до легені для окислення), бронхіальні гілки
(несуть артеріальну кров для живлення тканини легені), а також нерви,
які іннервують легені та бронхи. Виходять з воріт легені дві легеневі
вени (несуть від легені до серця артеріальну кров) та легеневі
лімфатичні судини. Перелічені вище елементи утворюють корінь легені.

Кожна з часток легені складається з бронхолегеневих сегментів. Сегменти,
в свою чергу, складаються з часточок, а часточки — з ацинусів.

Бронхолегеневий сегмент — це частина частки легені, конусоподібної або
пірамідальної форми, яка відповідає одному сегментарному бронху та його
розгалуженню. У кожному з сегментів розгалужується і гілочка легеневої
артерії.

У правій легені виділяють 11 сегментів: три у верхній частці, два — в
середній та шість — у нижній частці; а в лівій легені — 10 сегментів:
чотири у верхній та шість — у нижній частці.

Часточки легені—це частинки легеневих сегментів, в яких закінчуються
розгалуження бронхіального дерева. За формою часточки порівнюють з
неправильними пірамідами, які на поверхні легені визначаються у вигляді
багатокутних ділянок.

Ацинус — основна структурно-функціональна одиниця легені, яка
поділяється на дві дихальні бронхіоли та відповідні їм альвеолярні ходи,
мішечки та альвеоли. В одній часточці є 12—18 ацинусів.

Легеневі альвеоли мають вигляд круглих випинів діаметром до 0,25 мм.
Стінки альвеол побудовані з еластичних волокон, які з боку просвіту
альвеоли покриті одношаровим плоским епітелієм. Зовні від еластичних
волокон розміщені кровоносні капіляри. Через стінку альвеоли, яка має
товщину 0,5 мкм, відбувається газообмін між альвеолярним повітрям та
кров’ю.

Кровопостачання легень та бронхів відбувається за рахунок бронхіальних
гілок грудної частини аорти. Венозна кров відтікає в легеневі вени.
Лімфа відводиться у лімфатичні вузли, розміщені на бронхах та трахеї.

Іннервуються легені гілками блукаючих нервів та симпатичних стовбурів.

Плевра. Кожна легеня покрита плевою (pleura; Рис. 6). Це тонка блискуча
серозна оболонка, яка складається з двох листків: легеневого та
пристінкового. Легенева плевра щільно покриває легеневу тканину,
охоплюючи її з усіх боків. Біля воріт легені легенева плевра переходить
у пристінкову плевру. Залежно від місця прилягання пристінкову плевру
поділяють на три частини: середостінну, реберну та діафрагмальну.
Пристінкова плевра, переходячи з однієї частини в іншу, утворює
плевральні закутки. Найбільший з них — реберно-діафрагмальний закуток,
розташований в місці переходу реберної плеври в діафрагмальну. У цей
закуток заходить нижній край легені при глибокому вдиху. Частина
пристінкової плеври, яка покриває верхівку легені, називається куполом
плеври.

Між легеневою та пристінковою плеврою є щілиноподібний простір—
порожнина плеври (cavitas pleuralis), де міститься незначна кількість
серозної рідини, яка зволожує поверхні плеври, обернені одна до одної і
цим зменшує тертя між ними. Тиск у порожнині плеври негативний, оскільки
в ній немає повітря. Права та ліва порожнини плеври між собою не
сполучаються.

Залежно від місця прилягання пристінкової плеври її забезпечують кров’ю
та іннервують артерії і нерви відповідної ділянки.

Передня границя плеври йде від верхівки купола плеври до відповідного
грудинно-ключичного суглоба, а далі — донизу і присе-редньо, позаду
ручки грудини, і в місці з’єднання ручки з тілом грудини зближується з
плеврою протилежного боку. Від цього місця плевра йде донизу і доходить
до місця прикріплення IV ребра до грудини. Далі правий і лівий листки
плеври розходяться в сторони, причому правий досягає VI ребра (по
середньоключичній лінії) і переходить у нижню границю плеври; передня
границя лівого листка йде вліво, по нижньому краю хряща IV ребра, далі,
опускаючись донизу, перетинає хрящі V та VI ребер і на рівні VII ребра
(по середньоключичній лінії) переходить у нижню границю.

Рис. 6. Границі легень та пристінкової плеври:

а — вигляд спереду: 1 — IX — ребра; 1 — верхівка легень; 2,4 — грудина;
3 — передня границя лівої легені; 5 — серцеве втиснення; 6 — нижня
границя лівої легені; 7 — нижня границя плеври; 8, 9 — міжчасткові
щілини; б — вигляд ззаду (1—12 — ребра): 1 — верхня частка правої
легені; 2 — міжчасткова щілина; 3 — нижня частка правої легені; 4 —
реберно-діафрагмальний закуток.

Нижня границя правого листка плеври йде по VI ребру, перетинає яо
середньоключичній лінії VII і по пахвовій лінії IX ребра, а по
лопатковій лінії — X ребро і досягає XII ребра. Нижня границя лівого
листка плеври майже повністю збігається з нижньою границею правого,
розміщуючись лише на 10—20 мм нижче.

Границі легень та плеври майже повністю збігаються, за винятком нижнього
краю. Нижче представлено межі нижнього краю легень справа та зліва.

Проекція нижнього краю легень на грудну клітку

Лінія Справа Зліва

Середньоключична

Передня пахвова

Середня »

Задня »

Лопаткова » VI ребро —

VII » VII ребро

VIII » VIII »

IX » IX »

X » X »

Механізм дихання

При вдиху скорочуються дихальні м’язи (зовнішні міжреберні м’язи, що
піднімають ребра, та драбинчасті м’язи), піднімаються ребра і грудна
клітка стає ширшою та збільшується передньо-задній розмір її. Діафрагма
при цьому скорочується, і збільшується порожнина грудної клітки. Все це
приводить до зміни внутрішньогрудного тиску, і повітря йде в легені.

При видиху ребра та грудина опускаються донизу під дією м’язів
(внутрішніх міжреберних, м’язів живота та квадратного м’яза попереку), а
діафрагма відтісняється догори. При цьому об’єм грудної порожнини
зменшується, легені скорочуються і з них видаляється повітря.

Середостіння. Під середостінням (mediastinum) розуміють комплекс
органів, розміщених між правою та лівою середостінною плеврою. Спереду
середостіння обмежене грудиною та реберними хрящами, ззаду — хребтовим
стовпом і головками ребер, знизу — діафрагмою, а зверху через верхній
отвір грудної порожнини сполучається з ділянкою шиї.

Середостіння умовно поділяють фронтальною площиною, проведеною через
задню поверхню коренів легень, на переднє та заднє.

У передньому середостінні розміщені серце з перикардом, заг-рудинна
залоза, діафрагмальні нерви, висхідна частина аорти, легеневий стовбур
та верхня порожниста вена.

У задньому середостінні лежать стравохід, низхідна частина аорти, грудна
протока, непарна та півнепарна вени, блукаючі нерви, черевні нерви та
лімфатичні вузли.

Усі органи середостіння розділені між собою прошарками жирової тканини.

Вікові, статеві та індивідуальні особливості дихального апарату

Зовнішній ніс новонародженого короткий і широкий, з маленькими крилами.
Його корінь вузький, а спинка та кінчик слабо розвинені. Носова
порожнина у немовлят вузька, оскільки носові раковини відносно великі, а
носові ходи майже не розвинені, їхня слизова оболонка тонка, судинні
сплетення ще не сформовані, що пояснює рідкість носових кровотеч у
новонароджених. Приносові пазухи починають інтенсивно розвиватися після
народження і остаточно формуються у 13—15 років.

Гортань новонародженого коротка і широка, а її верхня границя розміщена
на три хребці вище, ніж у дорослої людии. У хлопчиків 12—15 років
порожнина гортані значно збільшується, голосові зв’язки подовжуються, що
зумовлює зміну голосу. У дівчат ці процеси відбуваються значно
повільніше і тому менш помітні.

Трахея новонародженого довжиною 42—47 мм починається на рівні нижнього
краю IV шийного хребця і закінчується на рівні IV—V грудних хребців, а з
віком спускається до VI грудного хребця.

Легені новонародженого, що не дихав, сіро-жовтуватого кольору. Якщо їх
покласти у посудину з водою, то вони опускаються на дно. Це явище має
судово-медичне значення, оскільки дозволяє визначити живо- або
мертвонародженість. Крім вищезгаданих вікових і статевих особливостей у
дітей та дорослих у слизовій оболонці носа біля передньої носової ості
іноді знаходиться тонкий канал, який прямує догори і закінчується сліпо.
Це залишок лемішоносового органа, що добре розвинений у багатьох тварин.

Відомі випадки відсутності одного з хрящів або м’язів гортані.

Серед варіантів трахеї описані неправильна форма її хрящів, поділ її на
три первинних бронхи тощо. Зустрічаються випадки розвитку різних за
розмірами та формою додаткових часток легень.

Список використаної літератури

Очкуренко О.М., Федотов О.В. Анатомія людини: Навч. посібник. – 2-ге
вид., – К.: Вища шк., 1992.

Свиридов О.І. «Анатомія людини» – Київ, Вища школа, 2001.

Гаврилов Л.Ф., Татаринов В.Г. Анатомия: Учебник. – К., 1985.

Паталогическая анатомия. Струков А.И., Серов В.В., Москва, «Медицина»,
1995 г.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020