Реферат на тему:

Діагностика, лікування і профілактика отруєнь тварин

Ступінь небезпечності для тварин токсичних речовин природного
(рослинного, тваринного, мікробного), синтетичного (лікувальні
препарати, добрива, пестициди, кормові добавки) та антропогенного (важкі
метали, оксиди азоту, діоксини, сполуки миш’яку, складні органічні
сполуки тощо) походження визначається їх дозою, вираженою в міліграмах
на 1кг маси тіла. При цьому розрізняють дози порогові, токсичні і
смертельні (летальні).

Порогова доза — це найменша кількість токсинів яка при надходженні в
організм може викликати патологічні явища, що реєструються сучасними
методами досліджень.

Токсична доза викликає отруєння тварин, яке, якщо її не лікувати
закінчується смертю. Причому мінімальна доза токсинів викликає лише
перші ознаки отруєння, а максимальна, яку ще називають максимально
стерпною (ЛДо),зумовлює тяжке отруєння.

Смертельна (летальна) доза, якщо тварину не лікувати викликає її смерть.
При цьому розрізняють такі поняття, як “напівсмертельна доза” (ЛД50), що
викликає загибель 50% отруєних тварин відповідного виду, та абсолютно
смертельна (ЛД100), яка призводить до загибелі усіх отруєних тварин.

Відомо, що токсичні речовини мають здатність викликати гострі та
хронічні отруєння. Це залежить від величини одноразової дози і часу їх
дії на організм. Як правило, гостру та хронічну токсичність вивчають на
лабораторних тваринах (мишах, щурах), а в останні роки, згідно з
вимогами міжнародних організацій (ВООЗ, ЄС та ін.), — на живих
прест-об’єктах (рибах гуппі, дафніях, інфузоріях, сперміях бугая,
водоростях, мікроорганізмах, культурах клітин тощо).

Крім гострої та хронічної токсичності, при тривалому перебуванні в
організмі навіть надзвичайно малі дози багато сполук можуть викликати
віддалену негативну побічну дію — канцерогенну, мутагенну, тератогенну,
аллергогенну, ембріотоксичну, гонадотоксичну. Тому всі наявні та
потенційні токсиканти мають піддаватися ретельній токсикологічній оцінці
за різними показниками.

За ступенем токсичності (ЛД50,(мг/кг)) пестициди, згідно із системою
гігієнічної класифікації, розробленою вітчизняними вченими (
П.І.Медвідь, Ю.Є.Каган, Є.І. Спину, 1986р), поділяють на: сильнодіючі
отруйні речовини (до 50); високотоксичні (50-200); середньої токсичності
(200-1000) та малотоксичні(більше 1000).

За шкірно-резорбтивною токсичністю (здатністю всмоктуватися через шкіру
і викликати отруєння) показниками є ЛД50 (мг/кг) та шкірно-оральний
коефіцієнт (ШОК, відношення ЛД50 через рот до ЛД50 через шкіру): чітко
виражена — ЛД50 до 500, ШОК до 3; виражена -ЛД50 500-2000, ШОК 3-10;
слабко виражена — ЛД50 більше 2000, ШОК більше 10.

За здатністю кумулюватися — накопичуватись у тканинах організму і
викликати отруєння (коефіцієнт кумуляції — Ккум): надкумуляція — до 1;
виражена кумуляція — 1-3; помірна — 3-5; слабко виражена — більше 5.

За стійкістю у навколишньому середовищі (термін напіврозкладу): дуже
стійкі — більше 1 року; стійкі — 6-12 місяців; помірно стійкі — 1-6
місяців; не стійкі — до 1 місяця.

За ступенем леткості: різко виражена — концентрація насичування більша
або дорівнює токсичній; виражена — концентрація насичування більша за
порогову; мало виражена — концентрація насичування викликає порогову
дію.

За бластомогенністю (здатність викликати злоякісні пухлини): явно
канцерогенні — відома канцерогенна дія на людей; канцерогенні —
канцерогенність доведена щодо тварин; підозрілі щодо канцерогенності — є
слабкими канцерогенами для тварин.

За тератогенністю (здатністю провокувати появу виродків): явні
тератогени — відомі випадки появи виродків у людей і тварин; підозрювані
в тератогенності — наявність виродки у досліджуваних тварин.

За ембріотоксичністю (здатністю отруювати плід): вибіркова — виявляється
у нетоксичних для матері дозах; помірна — виявляється токсична дія на
матір і плід.

За алергічними властивостями (здатністю викликати алергію при повторному
надходженні в організм): сильні алергени — викликають алергію при
введенні у малих дозах; слабкі алергени — викликають алергію у окремих
особин.

Всесвітня організація охорони здоров’я ще в 1979 році розробила систему
класифікації пестицидів за ступенем небезпечності (ЛД50 для щурів при
введенні через рот та при нанесенні на шкіру у твердому і рідкому
станах) (табл. 16.7).

16.7.Система класифікації пестицидів за степенем небезпечності

Для газоподібних речовин та аерозолів визначають напівсмертельну (СL50)
та абсолютно смертельну (СL100) концентрації у повітрі (мг/м3), які
викликають загибель лабораторних тварин відповідно у 50% та 100%, за
температури 20°С та експозиції 2 години. Для таких сполук визначають
гранично допустиму концентрацію у повітрі (в мг/м3), яка не викликає
токсичних явищ у піддослідних тварин.

Введено показник контролю якості продуктів харчування і кормів для
тварин — максимально-допустимий рівень (МДР) токсичних речовин
вимірюється (у мг/кг), який є безпечним для людей і тварин.

Гранично допустимою концентрацією пестицидів (в мг/л), для рідин (питна
вода, напої, молоко) є їх кількість, безпечна для людей і тварин або для
риби у водоймах.

Ми живемо в епоху колосального антропогенного навантаження на довкілля,
яке з кожним роком погіршується. Тому міжнародні організації вимагають
суворо дотримуватися допустимих норм вмісту токсикантів, лікарських
препаратів, кормових і харчових добавок, стимуляторів росту і
продуктивності тварин у повітрі, продуктах харчування та питній воді.

Загальні принципи профілактики і діагностики отруєнь та лікування
тварин.

Профілактика отруєнь продуктивних, промислових, дрібних домашніх та
диких тварин, птахів, риби, бджіл включає систему заходів, які прийняті
у законодавчому порядку в кожній країні і підлягають безумовному
виконанню всіма службовими особами та громадянами.

Нині в епоху інтенсифікації сільськогосподарського виробництва найбільшу
загрозу для людей і тварин являють пестициди — засоби захисту рослин від
шкідників та хвороб, оскільки більшість з них є сильнодіючими та
високотоксичними речовинами. Застосовувати їх необхідно у суворій
відповідності з діючими інструкціями та настановами, а використовувати
як корми рослинну продукцію дозволяється лише після терміну очікування
(термін після обробки посівів, протягом якого залишкові кількості діючих
речовин або їх небезпечні метаболіти становлять загрозу здоров’ю людини
і тварин). Цей термін визначається для кожного препарату, що, за
виробничою класифікацією віднесені до однієї з таких груп: акадіциди,
альгіциди, антирезистенти, антисептики, арборициди, атрактанти, афіциди,
гаметоциди (хемістерилянти), гербіциди, десиканти, дефоліанти, зооциди
(родентициди), ларвіциди, лімациди (молюскоциди), інсектициди,
іхтіоциди, нематоциди, овіциди, ретарданти (регулятори росту рослин),
репеленти, феромони, фуміганти, фунгіциди.

Щоб запобігти отруєнням продуктивних тварин, державні лабораторії
ветеринарної медицини постійно перевіряють корми і кормові добавки на
наявність у них токсичних речовин (табл. 16.8).

16.8. Обов’язковий мінімальний перелік досліджень різних кормів для
тварин на наявність токсикантів

Діагностика отруєнь тварин у багатьох випадках утруднена. Перша підозра
на отруєння виникає при одночасному і масовому захворювані тварин,
особливо, особливо якщо тварини переходять на новий вид чи спосіб
годівлі, починають пастися на новому пасовищі, змінюється місце водопою
або обробкою або якщо до них застосовують лікарські препаратами.

З клінічних ознак найхарактернішими є: розлади функції травлення
(блювота, пронос, кольки, слинотеча), нервові явища ( загальне
короткочасне збудження з наступним тривалим пригніченням, судоми,
парези, паралічі), посилення діурезу, різке послаблення дихання і
серцевої діяльності, сильна пітливість (при отруєнні фосфорорганічними,
деякими хлорорганічними та карбаматними пестицидами, у жуйних —
сечовиною (карбомідом), звуження зіниці ока ( при отруєнні
фосфорорганічними, деякими хлорорганічними і карбаматними пестицидами),
розширення зіниці ока (при отруєнні рослинами родини пасльонових —
дурманом, блекотою, нічною красавкою), підшкірні, внутрішньом’язеві
крововиливи (при отруєнні зоокумарином, дифенацином, зігрітою зеленою
масою буркуну), ціанотичність шкіри і коричневий колір кон’юктиви (при
отруєнні нітратами, нітритами та рослинами, що їх накопичують),
світло-червоний колір шкіри та слизових оболонок (при отруєнні
ціанглікоцидами, що накопичуються в сорго, суданці, маннику водяному,
інколи у віці ярій, конюшині, кукурудзі, люцерні, у насінні абрикоса,
сливи, вишні), жовтушність шкіри слизових оболонок (при отруєнні овець
люпином), гіперемія та некрози шкіри (при отруєнні фотосенсибілізуючими
рослинами — гречкою, звіробоєм, просом посівним, конюшиною, люпином,
еспарцетом посівним), нестримне намагання рухатися вперед (при отруєнні
віхою отруйною, дурманом, блекотою). Температура тіла при отруєннях, як
правило, не змінюється, деколи знижується і дуже рідко підвищується (при
отруєннях похідними фенолу -динітрофенолом, динітроортокрезолом,
нітрафеном, пентахлорфенолом; похідними триазину-атразином, симазином,
прометрином, а ВРХ також при отруєнні ДДТ).

Діагноз при захворюванні тварин, особливо масовому, ставиться комплексно
з урахуванням анамнезу результатів характерних клінічних ознак, а також
патолого-анатомічного розтину трупів загиблих тварин та
хіміко-токсикологічних і мікробіологічних досліджень. При отруєні тварин
анамнез та вивчення всіх обставин нерідко відіграють вирішальну роль у
постановці оперативного і правильного діагнозу. Остаточний діагноз
завжди встановлюється за результатами хіміко-токсикологічних досліджень
кормів, питної води і зразків патолого-анатомічного матеріалу.

Із характерних макроскопічних змін в органах і тканинах трупів тварин
або тварин, забитих з діагностичною метою, можна виділити: ураження
слизової оболонки ротової порожнини, стравоходу, шлунка і тонких кишок;
наповнення судин черевної порожнини кров’ю; численні краплинні
крововиливи; дистрофічні зміни внутрішніх органів, особливо печінки,
селезінки, нирок; скупчення рідини (трансудату) у грудній і черевній
порожнинах; інколи неспецифічний запах вмісту шлунково-кишкового тракту
— запах аміаку (при отруєнні карбамідом або солями амонію), фенолу,
часнику (при отруєнні фосфідом цинку), мигдалю (при отруєнні
ціанглікозидами); пестицидів; темно-вишневий колір артеріальної і
венозної крові (при отруєнні нітрато-нітритами, нітрофуранами, деякими
сульфаніламідними препаратами); яскраво-рожевий колір артеріальної і
венозної крові (при отруєнні ціанідами); сірувато-чорний колір вмісту і
слизових оболонок товстих кишок (при отруєнні сполуками свинцю); жовтий
колір (при отруєнні сполуками хрому); великі крововиливи у порожнинах,
під шкірою та у м’язах (при отруєнні антикоагулянтами).

Для підтвердження діагнозу у лабораторію ветеринарної медицини
обов’язково направляють для обстеження зразки кормів, які тварини
споживали перед захворюванням, питної води, вмісту шлунку і кишок,
внутрішніх органів, які відбирають у суворій відповідності з вимогами
ветеринарного законодавства. Одночасно направляють матеріал для
бактеріологічних, мікологічних і вірусологічних досліджень. В окремих
випадках обстеженню підлягають зразки лікарських засобів, якими тварин
лікували до захворювання. Але при підозрі на отруєння, не чекаючи
результатів досліджень, негайно приступають до лікування хворих і
профілактики захворювань іще здорових тварин.

При цьому необхідно: запобігати подальшому надходженню підозрюваної
отрути в організм; затримати надходження в кров отрути, що потрапила в
організм; нейтралізувати або послабити за допомогою антидотів дію
отрути, що потрапила в кров; прискорити виведення з організму отрути та
її метаболітів; вжити заходів до відновлення функції уражених життєво
важких органів та систем організму. Усі ці заходи необхідні для
послаблення негативного впливу токсичних речовин на організм, з тим, щоб
запобігти загибелі тварин.

Запобігання подальшого надходження отрути в організм досягається шляхом
негайного вилученням з раціону підозрюваних у токсичності корму та води,
зміни пасовища і забезпечення тварин доброякісними кормами та питною
водою. У випадках підозри на отруєння аерогенним шляхом необхідно
провітрити приміщення або вивести з нього тварин.

Затримка всмоктування у кров отрути, що надійшла в організм, досягається
шляхом видалення її з організму або нейтралізації відповідними
антидотами (протиотрутами): для видалення з шлунково-кишкового тракту
тварин (крім жуйних, коней та кролів) призначають блювотні засоби —
апоморфін гідрохлориду або настоянку чемериці; промивають шлунок великою
кількістю води за допомогою рото-носо-стравохідного зонда та насоса
Комовського; призначають сольові проносні засоби (глауберова або
англійська сіль), вводять всередину ентеросорбенти (активоване вугілля,
білу глину, цеоліти тощо) з наступним промиваннями шлунка та
призначенням сольових проносних засобів; здійснюють нейтралізацією
хімічних речовин: лугів — слабкими розчинами органічних кислот
(молочної, оцтової), кислот — слабкими розчинами лужних солей
(гідрокарбонату натрію, оксиду магнію); солей важких металів та миш’яку
— сполуками сірки (натрію гіпосульфіту, магнію або натрію сульфату),
парним молоком, розведеним у воді білком (білок одного курячого яйця на
склянку води); 1%-ним розчином таніну; органічних пестицидів,
алкакоїдів, глікозидів, ефірних олій — 1%-ним розчином таніну, 0,1%-ним
розчином перманганату калію; сполук барію — розчином натрію сульфату;
сполук фтору — розчином кальцію хлориду; фармальдегіду — розчином
ацетату або карбонату амонію; аміаку, солей амонію, карбаміду (у жуйних)
— розчином формальдегіду (у жуйних за допомогою шприца Жане та
кровопускальної голки через голодну ямку в рубець); сполук міді —
розчином жовтої кров’яної солі; із шкіри та слизових оболонок — шляхом
змивання теплою водою або 1%-ним розчином натрію гідрокарбонату, а також
збирання із шкіри дустів та порошків за допомогою пилососа.

Послаблення дії отрут, що всмокталися у кров, досягається за допомогою
своєчасного застосування функціональних, біохімічних та патогенетичних
антидотів: наркотичних засобів (хлоралгідрату, спирту етилового,
тіпенталу натрію, гексеналу), транквілізаторів (аміназину) — при
сильному збудженні тварин; засобів, що стимулюють функцію центральної
нервової системи (препаратів групи кофеїну, камфори, стрихніну) — при
сильному пригніченні; міорелаксантів (дитиліну, дипацину) — при м’язових
судомах; М-холінолітиків (атропіну сульфату, скополаміну гідроброміду,
спазмолітину, апрофену) — при отруєнні фосфорорганічними, деякими
хлорорганічними та карбаматними пестицидами; реактиваторів холінестерази
(дипироксиму, діетиксиму) — при отруєнні фосфорорганічними пестицидами;
метиленової синьки — при отруєнні сполуками, що утворюють метгемоглобін
у крові (нітратами, нітритами, рослинами, що їх накопичують,
нітрофуранами, деякими сульфаніламідами); аскорбінової кислоти — при
отруєнні нітратами, нітритами, пестицидами, сполуками важких металів;
вводять внутрішньовенно натрій нітрит (1%-ний розчин) або метиленову
синьку (1%-ний розчин), потім, не виймаючи голки з вени, — 1-3%-ний
розчин натрію гіпосульфіту — при отруєнні ціанглікозидами; унітіол та
тетацин кальцію — при отруєнні солями важких металів і миш’яку;
димедрол, аміназин — при алергічних реакціях та анафілаксії;
гідрокортизон — при токсичній алергії, отруєнні фотосенсибілізуючими
рослинами; інсулін — при отруєнні жуйних буряками; кальцій хлорид
внутрішньовенно — при отруєнні кухонною сіллю; фолієву кислоту (вітамін
Вс) — при отруєнні пестицидами з групи триазину.

Прискорення виведення отрут з організму досягається шляхом кровопускання
(у окремих випадках), парентерального (внутрішньовенного, підшкірного, у
черевну порожнину) введення у великих кількостях ізотопічних розчинів,
сольових проносних, уротропіну (гексаметилентетраміну), лазиксу
(фуросеміду), гемодезу, діуретину, а також за допомогою гемосорбції та
перитонеального діалізу.

Оскільки при тяжких отруєннях смерть настає, як правило, в результаті
зупинки дихання, рідше — внаслідок серцевої недостатності, то деже
важливим є своєчасне застосування (краще внутрішньовенно) аналептиків
(коразолу, кордіаміну, лобеліну гідрохлориду, цититону, стрихніну
нітрату), а для стимуляції серцево-судинної системи — кофеїн — бензоат
натрію, адреналіну гідрохлориду, ефедрину гідрохлориду, мезатону тощо.

Література:

Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.

Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua

Похожие записи