РЕФЕРАТ
на тему:
ДЕМОГРАФІЧНІ ПРОБЛЕМИ СВІТУДемографічні проблеми у світі
Чисельність населення на земній кулі неухильно зростає протягом,
принаймні, останніх 2000 років, однак найбільш інтенсивний ріст
населення на Землі відбувається за останні 200 років. На цей час
чисельність населення земної кулі збільшується зі швидкістю приблизно 70
млн. людей на рік. Воно зросло з 500 млн. у 1650 р. приблизно до 5 млрд.
у 1981 р., а до 2000-го року досягло 8 млрд. Такий швидкий ріст
населення земної кулі часто називають «демографічним вибухом». Зовсім
недавно народжуваність у багатьох країнах стала знижуватися, але в
близькому майбутньому це призведе лише до уповільнення росту
чисельності, а не до досягнення постійного рівня чи його зниження. Однак
демографічні проблеми зводяться не тільки до приросту населення, але й
до інших факторів: природнокліматичних особливостей регіонів, стану
зовнішнього середовища, економічних і соціальних умов життя. Основними
демографічними показниками суспільства є народжуваність, смертність і
середня тривалість життя.
Народжуваність — процес відновлення суспільства за рахунок появи нового
життя. Народжуваність визначається за допомогою коефіцієнта
народжуваності (розподіл абсолютного числа немовлят до загальної
кількості населення).
Смертність — визначається відношенням числа померлих до загальної
кількості населення. З’явилася тенденція до її збільшення за рахунок
серцево-судинних захворювань, злоякісних утворень, нещасливих випадків
від отруєнь і травм, захворювань органів дихання, а також унаслідок
алкоголізму, збільшення кількості самогубств. Демографічна ситуація в
значній мірі визначається дитячою смертністю, основними причинами якої є
уроджені аномалії, інфекційні й паразитичні хвороби, хвороби органів
дихання.
Середня тривалість життя — це середнє число років, які повинна прожити
новонароджена дитина.
У наш час тривалість життя в різних країнах неоднакова: найвища — в
Японії й Ісландії (майже 80 років), найнижча—у республіці Чад (39
років).
Адаптація людини до дії екологічних факторів виникає і розвивається на
базі спадкоємної програми організму і його здатності змінюватися під
впливом природного добору.
Адаптивні можливості людського організму до зміни умов середовища,
зберігаючи при цьому гомеостаз (рівновагу), запрограмовані генотипом.
Однак кожна людина повинна допомагати підвищенню пристосувальних
можливостей свого організму.
Основними умовами для цього є своєчасне раціональне і збалансоване
харчування, чергування режиму активності, праці й відпочинку, в якому
значне місце приділяється сну. Особливу роль у підвищенні адаптивних
можливостей організму грають фізичні вправи й загартовування організму.
Віковий період.
Тривалість життя людини
Тривалість життя людини залежить від багатьох факторів як зовнішніх, так
і внутрішніх. Наука, що вивчає проблеми старіння, з’ясовує основні його
закономірності, починаючи з молекулярного і клітинного рівнів до
цілісного організму, називається геронтологією. Валеологія — наука про
здоровий спосіб життя—допомагає зміцнити й зберегти здоров’я, передати
здорову спадкоємну інформацію новому поколінню.
Кожний повинен знати, що існує фізіологічна, психологічна і соціальна
зрілість.
Фізіологічна зрілість — етап статевого дозрівання організму, з
індивідуальними термінами розвитку в кожному конкретному випадку. Термін
досягнення фізіологічної зрілості залежить від спадкоємних, кліматичних
та інших факторів.
Психологічна зрілість — у цей період у юнаків і дівчат формуються
моральна стійкість, самоконтроль, відповідальність за свої вчинки.
Соціальна зрілість — повністю сформувалася особистість, повноцінний і
повноправний член суспільства. Соціальна зрілість містить у собі ряд
необхідних умов: закінчена освіта, початок трудової діяльності,
фінансова самостійність, громадська самосвідомість.
В індивідуальному розвитку людини виділяють такі періоди:
юнацький: юнаки —17—21 рік, дівчата —16—20років;
зрілий вік (перший період): чоловіки — 22—36 років, жінки — 21—35 років;
зрілий вік (другий період): чоловіки — 36—60 років, жінки — 36—55 років;
похилий вік: чоловіки — 61—74 роки, жінки — 56— 74 роки;
старий вік: 75—90 років;
довгожителі: 90 років і більше.
Старість вважають заключним етапом онтогенезу — віковий період, який
характеризується суттєвими структурними, функціональними й біохімічними
змінами, що відбуваються в організмі. Вони, як правило, обмежують
пристосувальні (адаптивні) можливості людини до умов життя.
Завершальною фазою індивідуального розвитку кожного людського організму
є смерть. Розрізняють смерть фізіологічну (природну), що настає в
результаті старіння організму, і патологічну (передчасну)—у результаті
тих чи інших захворювань або ж нещасливих випадків.
Смерть людини — це не раптовий процес. Він відбувається в два етапи:
клінічна і біологічна смерть. Клінічна — призупинення діяльності життєво
важливих функцій: втрата свідомості, припинення серцебиття, дихання і т.
д. Інші ж органи продовжують жити і функціонувати, у них ще відбуваються
процеси самовідновлення. Біологічна смерть пов’язана із припиненням
процесів самовідновлення, хімічні процеси стають безладними, поступово
йде відмирання клітин. У процесі клінічної смерті людину можна повернути
до життя, у стані біологічної смерті — ні.
Життя — це, мабуть, єдина цінність людини, яку неможливо повторити за
замовленням, купити, але при неправильному відношенні до неї можна легко
втратити.
Демографічна криза — глибоке порушення відтворення населення, що
загрожує самому його існуванню. Протягом усієї демографічної історії
людства аж до кінця XVIII ст. причинами демографічної кризи були часті
голодування, епідемії та війни; обумовлений ними високий рівень
смертності призводив до скорочення чисельності населення деяких країн і
регіонів світу, а інколи й до повного обезлюднення територій. Історичний
процес зміни репродуктивної поведінки в деяких промислове розвинених
країнах виявляє тенденцію до падіння рівня народжуваності нижче від
необхідного для простого відтворення населення, що є причиною сучасної
демографічної кризи.
Демографічний вибух — різке прискорення кількісного зростання світового
населення. Почався він у 1950-х pp. Коли зниження смертності значно
випереджає зниження народжуваності, то це приводить до прискореного
збільшення чисельності населення, неузгодженого з об’єктивними вимогами
соціально-економічного розвитку суспільства. Перевищення числа народжень
над числом смертей досягає великих розмірів. Оскільки сучасні високі
темпи росту чисельності населення земної кулі значною мірою визначаються
темпами його збільшення в країнах, що розвиваються (Азії, Африки та
Латинської Америки, де проживає близько 70% населення світу),
демографічний вибух у цих країнах перетворюється на світовий. За
демографічного вибуху середньорічний приріст населення перевищує
1,8—2,0% . Демографічний вибух — явище тимчасове; з розвитком
демографічного переходу порушена узгодженість типів народжуваності та
смертності відновлюється, проміжний тип відтворення населення
поступається місцем основному, і демографічний вибух припиняється. Але
темпи демографічного переходу залежать від загального
соціально-економічного розвитку, і коли він, як у більшості
слаборозвинених країн, відбувається повільно, довго зберігається і
проміжний тип відтворення населення. У багатьох країнах, що
розвиваються, проводиться демографічна політика, спрямована на подолання
перехідного характеру відтворення населення. Процес демографічної
стабілізації повсюдно завершиться наближенням до стану, характерного для
постійного (стаціонарного) населення. У різних регіонах світу це
відбудеться в різні строки, але в більшості країн, що розвиваються, — не
раніше середини XXI ст.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
