Стопа в цілому

Пристосування до опорно-локомоторної функції відбилося на своєрідності
форми стопи людини. Це забезпечило більшу її міцність і високі буферні
властивості, що необхідні під час прямоходіння.

У положенні стоячи основними опорними точками стопи є п’ятковий горб і
головки плеснових кісток. При різних позиціях тіла та в окремі фази руху
ці точки змінюються. При цьому всі пальці стопи, особливо II —V,
перебувають у дещо розігнутому положенні щодо плеснових кісток і ледь
торкаються ґрунту подушечками дистальних фаланг. Вони виконують роль
тимчасових підпорок під час балансування тіла. Головною особливістю
стопи людини є її дугова конструкція (склепінність), визначена формою та
взаєморозташуванням кісток заплесна. Розрізняють поздовжню і поперечні
дуги (склепіння) стопи. Утворення поздовжньої дуги стопи зумовлене
похилим положенням (щодо опорної поверхні) п’яткової кістки та високою
позицією головки надп’яткової кістки. У цій дузі умовно розрізняють
присередню частину, найвища точка якої (над підлогою 5 — 7 см) міститься
на нижній поверхні головки надп’яткової кістки, і бічну, найвища точка
якої (над підлогою 2 — 3 см) відповідає нижньому рівню щілини
п’ятково-кубоподібного суглоба.

Утворення поперечних дуг стопи (проксимальної і дистальної) пов’язане з
формою клиноподібних кісток. Вищий відділ цієї дуги збігається з рівнем
заплесно-плеснових суглобів.

Зміни форми поздовжньої дуги стопи наочно можна вивчати за допомогою
плантографії — підошвових відбитків стопи.

В укріпленні дуг стопи велику роль відіграють довга підошвова та
міжкісткова зв’язки плесна, підошвовий апоневроз (пасивні затяжки), а
також м’язи (активні затяжки), які не тільки зміщують кістки, а й
напружують зв’язки, до яких вони частково прикріплюються.

М’ЯЗИ (М’ЯЗОВА СИСТЕМА)

MUSCULI (SYSTEMA MUSCULARE)

Одним з найважливіших чинників прогресивного розвитку тварин є активні
рухи, їх можна поділити на рухи, здійснювані в межах самого організму,
та рухи, які забезпечують активне пересування організму в просторі.

У процесі еволюції виникли три види активних рухів: амебоїдний,
виконуваний всім тілом за допомогою псевдоподій; джгутиковий — за
допомогою особливих, здатних скорочуватись клітинних виростів (війок,
джгутиків тощо); м’язовий — за рахунок рухової функції м’язової тканини.

За структурою, функцією і походженням розрізняють такі види м’язової
тканини: гладку м’язову тканину, що розвивається з мезенхіми,
складається з гладких міоцитів і входить до складу внутрішніх органів і
судин; посмуговану (скелетну) м’язову тканину мезодермального
(міотомного) походження, що складається з посмугованих міоцитів
(м’язових волокон) і утворює скелетну мускулатуру; посмуговану серцеву
м’язову тканину (міокард), що розвивається з мезодерми целомічного
покриву. До цієї групи також належить спеціалізована м’язова тканина:
епітеліально-м’язова (екто-дермального походження), що входить до складу
потових, сальних і молочних залоз, і нейроглія райдужки (м’яз — звужувач
зіниці і м’яз — розширювач зіниці).

Посмуговані м’язи становлять значну частину маси тіла людини (у дорослої
близько 40 %). Це окремі м’язи, що розташовані в певному порядку і
виконують певну функцію. Макроскопічне вивчення цих м’язів є змістом
курсу міології (деякі довільні м’язи язика, зіва, промежини, статевих
органів та інші розглядаються в розділі спланхнології).

Основною функцією кожного посмугованого (довільного) м’яза (musculus),
який складається з посмугованих міоцитів (посмугованих м’язових
волокон), є скоро-чуваність. У більшості м’язів розрізняють черевце
(venter), головку (caput) і два кінці. Кінець, який під час скорочення
м’яза залишається нерухомим (відносно), називається точкою фіксації
(punctum fixum), або початком (origo), інший кінець, який переміщується
під час роботи м’яза, — прикріпленням (insertio, або punctum mobile).
Проте залежно від положення тіла точки фіксації і прикріплення можуть
взаємно змінюватись.

Похожие записи