Реферат на тему:

Бронхіальна астма

Бронхіальна астма—алергічна хвороба, що характеризується приступами
ядухи або експіраторної задишки в зв’язку з порушенням прохідності
бронхів. Захворювання на астму починається в ранньому та дошкільному
віці, хворіють близько 0,3-0,4 % дітей. У більшості з них є спадкова
схильність до алергічних захворювань.

Етіологія та патогенез. Появі приступів бронхіальної астми у більшості
дітей передують рецидивуючі інфекції органів дихання, які, уражаючи
стінки бронхів, порушують їхню бар’єрну функцію, полегшують проникнення
алергенів.

Шляхи проникнення алергену в організм різноманітні: через дихальні шляхи
— інгаляційний (у вигляді запахів, пилку та спор рослин, лікарських
засобів), через травний канал (харчові, лікарські)’, контактний — через
шкіру та слизові оболонки, ін’єкційний (лікарські засоби, укуси
комарів), від матері до плода через гематрплацентарний бар’єр (лікарські
речовини). Екзоалергени бувають інфекційного (патогенні бактерії,
віруси, гриби) та неінфекційного походження (домашній пил, шерсть,
волосся та лупа тварин, лікарські речовини, пилок трав, квітів, дерев),
а також деякі харчові продукти м’ясо, риба, молоко, цитрусові, шоколад,
суниці, полуниці тощо).

Серед неінфекційних алергенів найбільш активним е алерген домашнього
пилу. Його сенсибілізуючі властивості пов’язані з наявністю в ньому
кліща — Dermatophaqoides pteronissimus. Серед Інфекційних алергенів
найбільшу сенсибілізуючу активність мають антигени мікроорганізмів —
сапрофітів дихальних шляхів (найчастіше нейсерії, рідше стафілокок та
ін). З лікарських засобів алергічні реакції здебільшого спричинюють
препарати групи пеніциліну, ацетилсаліцилова кислота, тіамін.

У хворих на бронхіальну астму спостерігається не моновалентна, а
полівалентна алергія, тобто під час обстеження у них розвиваються
реакції не з одним, а з кількома антигенами.

На першому році життя алергени в основному надходять в організм дитини
через травний канал (внаслідок підвищеної його проникності) і є
харчовими, пізніше вони проникають як через кишки, так і аерозольне.

Патогенез бронхіальної астми складний. У дітей бронхіальна астма
переважно атонічна. Атонія — загальна назва алергічних хвороб, у
розвитку яких велике значення має спадкова схильність до сенсибілізації,
а в патогенезі — реакції гіперчутливості негайного типу (анафілактичний
тип). У реакціях цього типу основну роль відіграють реагіни
(імуноглобуліни Е). Рівень їх у сироватці крові більшості хворих на
атопічну астму значно вищий, ніж у здорових дітей. У частини цих дітей
високий рівень імуноглобулінів Е зумовлений недостатністю активності
лімфоцитів Т-супресорів.

Водночас схильність до бронхіальної астми може бути пов’язана із
спадковими особливостями тканинних бар’єрів (бронхів, кишок), а також
чутливістю рецепторного апарата бронхів, синтезу імуноглобулінів А і G.
В окремих хворих на бронхіальну астму виявлено конституціональні
особливості обміну біогенних амінів та кінінів. Однією з провідних ланок
патогенезу є блокада адренорецепторів (аденілциклази — АЦ), що
призводить до підвищення проникності мембран та високої чутливості до
медіаторів анафілаксії. Інфекційні захворювання легень сприяють проявам
схильності (атопічного діатезу, особливостей рецепторного апарату
бронхів) саме у вигляді астми.

Під час приступу бронхіальної астми прохідність бронхів порушується з
різних причин: 1) бронхоспазму; 2) набряку слизової оболонки бронхів; 3)
виділення густого секрету в просвіт бронха. Порушення прохідності
бронхів призводить до утруднення видиху. Під час приступу бронхіальної
астми збільшується еластичний опір легень (фіброзування, емфізема
легень, застій крові), знижується засвоювання кисню та· виділення
вуглекислого газу через порушення дифузії газів. У момент приступу
значно порушується функція дихання: знижується його глибина, зменшується
життєва ємність легень, межа та резерв дихання, збільшується залишковий
об’єм легень, що веде до гіпоксемії та гіперкапнії. У дітей раннього
віку при цьому основне значення мають набряк слизової оболонки бронхів
та виділення густого секрету, тимчасом як бронхоспазм у них незначний.

Під час приступу астми підвищується тиск у малому колі кровообігу,
збільшується навантаження на праву половину серця, На ЕКГ при важкому
приступі є ознаки гіпоксії міокарда, напруження правої половини серця,
збільшення систолічного показника. Підвищується функціональна активність
надниркових залоз, значно збільшується вміст адреналіну та норадреналіну
в крові, проте вони не можуть зняти бронхоспазм, оскільки знижується
фізіологічна активність рецепторного апарату внаслідок блокади
Ра-адренорецепторів та зменшення їхньої чутливості до адреналіну. У
хворих на бронхіальну астму підвищеною є активність і коркового шару
надниркових залоз, рівень глікокортикої-дів у крові вищий, ніж у
здорових дітей. При тривалому ? важкому приступі астми виснажується
функція цих залоз.

Важкі приступи астми зумовлюють розлад обміну вітамінів
(полігіповітаміноз з дефіцитом аскорбінової кислоти, піридок-сину,
тіаміну, кальцію пангамату), солей (збільшення втрат калію, затримання
натрію в організмі).

Класифікація бронхіальної астми у дітей, що використовується в УРСР,
подається в табл. 30

Клініка. У більшості дітей астма розвивається на фоні рецидивуючого
інфекційного бронхолегеневого захворювання або респіраторного алергозу.
Повторюються приступи ядухи, У 60-70 % хворих бронхіальною астмою ядуха
постійно або періодично виникає в зв’язку з інфекціями дихальних шляхів,
у частини — зі зміною атмосферного тиску, охолодженням, фізичним
навантаженням.

Приступу ядухи передує період передвісників (зниження апетиту,
погіршення сну, неспокій, підвищена дратівливість, чхання, блювання,
свербіж шкіри), більш характерний для дітей раннього віку. Приступи
астми починаються вночі або ввечері. Хворі збуджені, метушаться.

Під час огляду спостерігається шумне дихання, вираженими е експіраторна
задишка з довгим свистячим видихом, блідість шкіри з синюшним відтінком,
напряжения шийних м’язів та вен, переляк в очах. Хрипи чути на відстані,
грудна клітка здута, її розміри збільшені в передньозадньому напрямі.

Під час обстеження в момент приступу визначають коробковий відтінок
перкуторного легеневого звуку, низьке стояння меж легень, багато
розсіяних сухих музикальних хрипів на видиху та різнокалібрових вологих
на вдиху. Температура тіла під час приступу звичайно нормальна, але у
дітей раннього віку може на короткий час підвищуватися. Кашель частий,
сухий, понад силу, у дітей, на відміну від дорослих, з’являється на
початку приступу. Харкотиння в’язке, діти його відкашлюють погано,
частіше ковтають, через що можливо блювання з великою кількістю слизу та
харкотиння в блювотних масах. Іноді діти скаржаться на біль у животі, що
пов’язано з напруженням дихання і приступами кашлю. Після зняття
приступу ядухи кашель поступово стихає, у дітей шкільного віку починає
відходити харкотиння у вигляді щільних грудочок (зліпків бронхів),
зменшуються задишка та здуття легень, зникають хрипи, але ще протягом
3—7 днів відмічаються кашель, емфізема. Поступово ці явища стають менш
виразними, настає ремісія. При більш важкому перебігу приступи можуть
повторюватися або бути тривалішими: від 30-40 хв до кількох годин і
навіть днів (астматичний статус).

Астматичний бронхіт — варіант перебігу бронхіальної астми, в основному
буває у дітей раннього віку, тому що в них вазомоторні (набряк стінки
бронхів) та секреторні (виділення в просвіті бронха в’язкого секрету)
механізми переважають у патогенезі порушення бронхіальної прохідності в
момент приступу астми. У більшості дітей бувають прояви ексудативного
діатезу, збільшення периферичних лімфатичних вузлів, у частини дітей —·
збільшення загрудинної залози.

Клініка астматичного бронхіту характеризується експіраторною задишкою
(пихкання), яку чути на відстані, значними катаральними змінами в
легенях (провідні вологі хрипи на вдиху і видиху), вологим
приступодібним кашлем з великою кількістю харкотиння. Астматичний
бронхіт, виникаючи на фоні респіраторної інфекції, має затяжний перебіг,
часто укладнюється пневмонією.

Тяжкість приступу бронхіальної астми залежить від тривалості перебігу
захворювання, характеру та тяжкості інфекційного процесу в
бронхолегеневій системі.

Ускладнення бронхіальної астми такі: хронічна емфізема легень, легеневе
серце, ателектаз, пневмоторакс, пневмомедіасти-нум, неврологічні
розлади.

Лікування бронхіальної астми повинно бути поетапним, Воно включає зняття
приступу, комплексне лікування з метою ліквідації алергічної реакції та
запобігання повторним приступам ядухи.

На першому етапі долікарську медичну допомогу (в період передвісників
приступу) подають медична сестра, фельдшер або батьки вдома. Треба
заспокоїти дитину і батьків, забезпечити доступ свіжого повітря. Дитині
роблять гарячу ванну для рук і ніг (38—39 °С, 10—15 хв), кругові банки
(дітям, які старші за 1,5—2 роки, всередину дають бронхолітичні
препарати (еуфілін, ефедрин, теофедрин або антастман, новодрин), алупент
або астмопент, еуспіран в інгаляціях з кишенькового інгалятора.

На другому етапі (лікування в стаціонарі важких форм бронхіальної астми)
передбачається насамперед подання невідкладної допомоги( зняття
приступу). При астматичному стані вона спрямована на ліквідацію
бронхоспазму, поліпшення прохідності бронхів, зменшення секреції
слизових залоз та набряку слизової оболонки, розрідження харкотиння.

Якщо приступ бронхіальної астми середньої тяжкості, призначають
стимулятори адренорецепторів: орципреналіну сульфат (алупент,
астмопент), беротек (фенотерол) та сальбутамол (вентолін). Астмопент
(1,5% розчин для аерозолю по 20 мл) призначають дітям старше 3 років по
1 вдиху в момент приступу, до 6 років усередину 1/4 таблетки 0,005 г),
старше 6 років —· 1/2 таблетки (0,01 г) 4 рази на день. Солутан дають
усередину або в інгаляціях по 2—15 крапель 3 рази, під час приступу — до
30 крапель. Еуфілін призначають у дозі 8—10 мг/кг маси, яку поділяють на
3—4 введення внутрішньовенно 2,4% розчин по 0,2 мл/кг краплинне з
ізотонічним розчином натрію хлориду обережно у разі недостатності
дихання II—III ступеня)]. Рідше вводять 24 % розчин еуфіліну
внутрішньом’язово.

При приступах астми, які часто рецидивують, після зняття обструкції
призначають аерозоль бекломету (бекотиду) по 50-100 мкг (1—2 вдихи) 3—4
рази на день протягом 1—2 міс. Бекломет — кортикостероїдний препарат, що
має місцеву дію на бронхи (протипоказанням є інфекція дихальних шляхів).

У комплексі лікування астми застосовують антигістамінні засоби:
димедрол, піпольфен, супрастин, фенкарол, діазолін, змінюючи їх кожні 7
днів. На момент приступу при кашлі понад силу антигістамінні препарати
дають разом з 20 % розчином натрію оксибутирату по 0,25—0,5 мл/кг
внутрішньовенно або всередину; 0,5 % розчин седуксену (0,025 мл — 0,05
мл/кг) внутрішньом’язово 3 рази на день. Для зняття приступу
застосовують геяарин підшкірно в добовій дозі 100 од/кг (кожні 8 год)
протягом 7—10 днів. Антибіотики призначають тільки при наявності |
інфекційно-запальних вогнищ. Застосовують препарати, що розріджують
харкотиння: всередину настої алтеї або термопсису, відвари солодки,
чебрецю, підбілу, подорожника, анісу (у вигляді збору), препарати йоду,
бромгексин, інгаляції 2 % розчину натрію гідрокарбонату.

При легкому приступі астми призначають еуфілін у мікстурі, солутан,
теофедрин, антастман у комбінації з антигістамінними препаратами,
бромгексином, інгаляціями, відхаркувальними та відтяжними процедурами
(банки, гарячі ножні ванни). З раціону хворого виключають продукти,
багаті на екстрактивні речовини та пурини.

У післяприступному періоді застосовують інгаляції інталу, всередину
кетотифен (задитен), проводять фізіотерапію: спочатку НВЧ, а потім
електрофорез магнію сульфату, кальцію хлориду, гепарину, димедролу на
грудну клітку, ультразвук, трансцереб-ральний електрофорез нікотинової
кислоти, синусоїдальні модельовані струми. Призначають лікувальну
фізкультуру, вітамінотерапію. Після зняття тяжкого приступу показаними є
препарати, що стимулюють функцію надниркових залоз (етимізол, кальцію
пантотенат, гліцерам).

Позаприступний період. Хворих на бронхіальну астму беруть на
диспансерний облік. Дільничний педіатр разом з алергологом складають для
кожного хворого план лікувальних та оздоровчих заходів із врахуванням
тяжкості хвороби, схильності до повторних захворювань, побутових умов
дитини. Мати повинна вести харчовий щоденник. Клінічно і лабораторно
виявляють алерген та усувають контакт з ним. Проводять специфічну та
неспецифічну десенсибілізацію, санацію вогнищ інфекції, лікувальну
фізкультуру, голкотерапію, баротерапію, санаторно-курортне лікування, в
тому числі в соляних копальнях. Курортне лікування таких хворих
здійснюється в місцевих санаторіях.

При харчовій алергії показним є фітотерапія протягом 4—6 тижнів.
Рекомендують такі збори трав:

Трави змішують і готують настій або відвар. Столову ложку суміші
настоюють на склянці холодної води 2 год потім кип’ятять кілька хвилин.
Дають пити теплим за 30 хв до їди 3 рази на день (до 5 років одноразово
50 мл, у 5—7 років — 100 мл. 7—14 років—150—200 мл). Проводять
загартовування (контрастні ванни, обтирання, обливання або лікувальне
плавання в басейні з поступовим зниженням температури).

Профілактичні щеплення дітям, які хворіли на бронхіальну астму, можна
робити через 4 роки після останнього приступу.

Профілактика. До групи ризику по бронхіальній астмі входять діти з
респіраторним алергозом, пневмонією та ГРВІ, які ускладнюються
бронхообструктивним синдромом, алергічним діатезом та іншими аномаліями
конституції. Імунізація цих дітей повинна здійснюватися обережно, з
урахуванням поствакцинальної реакції, обов’язково на фоні прийому
антигістамінних препаратів.

З метою профілактики захворювань органів дихання з перших днів життя
дитини треба проводити загартовування, лікувальну фізкультуру,
додержуватися правильного харчування та режиму дня. Велике значення у
профілактиці бронхіальної астми має санітарно-освітня робота серед
населення і особливо серед сімей з обтяженою спадковістю. Важливе місце
в цьому належить медичній сестрі.

Похожие записи