Реферат

з біології на тему:

“Беладона.

Валеріана лікарська”

(опис рослин та особливості їх вирощування) Белладонна (Atropa
belladonna L.). Російська назва — белладонна; місцева — вишні песі,
вишня вовча, дурман сонний, запридух, зілля сонне, зілля погане, вишня
песся, йокшик, красавиця, мадраган, мадрагуля, мадрагуна, матриган,
матригуна, матридун, матридуна, матріган, надраголя, надрагуля,
німечник, німиця, німиця чорна, одурь сонна, островниця, отровниця,
отровниця песя вишня, отруйниця, покшик, райдерево, сонник, царичка,
ягода вовча, ягодка бішена.

Багаторічна, дуже отрунна трав’яниста рослина з родини пасльонових
(Solanaceae). Стебло прямостояче, заввишки до 1—5 м, знизу пряме, вгорі
вилкувато-гіллясте, короткозалозисто-пухнасте. Листки чергові,
яйцевидні, загострені, біля основи звужені в короткий черешок, цілокраї.
Квітки досить великі, поодинокі, рідше парні, розташовані в пазухах
листків, у верхній частині буро-фіолетоізі або брудно-пурпурові, ближче
до основи зеленувато-жовті або жовто-бурі. Плід — двогнізда
приплющено-куляста блискуча чорна багатонасінна ягода з зеленою
чашечкою. Цвіте в червні—липні, плоди дає в липні—серпні.

Росте з листяних лісах між чагарниками, на молодих лісосіках переважно
на відкритих місцях на Закарпатті та в Прикарпатті. Природні зарості
можна використати як насіннєву базу для селекційної роботи.

Застосування. З лікувальною метою використовують листки (Folia
belladonnae), корені (Radix belladonnae) і траву (Herba belladonnae).
Листки містять в собі алкалоїди, переважно гіосциамін, а також
скополамін (гіосцин), глюкозид метилескулін, аспарагін, смолисті
речовини. Корінь містить до 1.5% алкалоїду, в основному гіосциаміну,
глюкозид метилескулін і до 12% дубильних речовин.

З листя белладонни виготовляють фармацевтичні препарати—екстракти і
настойки, новогаленові препарати, які вживають як болезаспокійливий і
протислазматичний засоби при бронхіальній астмі, шлунково-лишкових
захворюваннях, а також при отруєнні морфієм. Гіосциамін розширює зіниці.

Винний відвар коренів призначають при паркінсонізмі.

З коренів і листків одержують атропін.

Збирання. Листки збирають в період цвітіння, в червні—липні, 3—4 рази, в
міру їх відростання. Общипують біля основи листкової пластинки. Сушать
негайно в тіні.

Коріння збирають звичайно восени (вересень—жовтень) з рослин другого
року. Заготовляють тільки м’ясисті, соковиті, бічні корені, видаляючи
дерев’янисту основу головного кореня. Сушать в затінених, добре
провітрюваних місцях.

Вся рослина отруйна, що слід враховувати під час її збирання і сушіння:
не торкатися носа, очей, губ, а після закінчення роботи мити руки.

Агротехніка. Белладонна вологолюбна рослина. На першому році росте
повільно, а на другому І в наступні роки дає потужні кущі і корені.
Оптимальні умови проростання насіння коливаються в межах 20—25°С. Сходи
розвиваються повільно. Надземна частина рослини повністю відмирає уже
при температурі —4—5°, а при потеплінні знову відростає з кореневої
шийки.

Під белладонну, згідно з даними Г. Н. Котукова (1964), слід відводити
родючі ділянки, захищені від вітрів і вимерзання з помірно підвищеною
вологою. Добрі врожаї белладонна дає на окультурених грунтах з середнім
і легким механічним складом, з міцною структурою. Хороші результати дає
в присадибних сівозмінах: овочевих, кормових, лучних.

Добрими попередниками е: чистий пар, озимі, що йдуть по удобреному пару,
просапні культури, під які вносили добрива.

Обробіток грунту починають з оранки на зяб на глибину 25— 27 см, а на
грунтах з мілким орним шаром — на повну його глибину плугом з
передплужником. При висіванні белладонни весною пар восени переорюють.

На основі даних Української дослідної станції лікарських рослин ВІЛАР,
встановлено, що врожай белладонни збільшується при одноразовому внесенні
ЗО т/га гною, 60 кг азоту, 60 кг фосфору і 60 кг/га калію. Якщо
белладонна йде по удобреному попереднику, норму гною можна скоротити до
20 т/га, а в нечорноземній зоні збільшити до 40 т/га. При внесенні
добрив весною гній рекомендується замінювати перегноєм, зменшуючи при
цьому норму вдвоє.

Белладонну можна розмножувати шляхом висівання стратифікованого насіння
весною безпосередньо в грунт, висіванням сухого насіння на зиму,
вирощуванням розсади в парниках та однорічних коренів у спеціальних
розсадниках.

Основні способи розмноження — ранньовесняний і зимовий посіви. Норма
висіву насіння при весняному висіванні — 8 кг/га, глибина загортання—1—3
см з міжряддями в 60 см і 4 кг/га при квадратно-гніздовому способі
сівби. Сіють весною стратифікованим, а на зиму — нестратифікованим
насінням пізно восени. Норма висіву на зиму збільшується до 9—10 кг/га.

Для вирощування белладонни однорічними коренями закладають спеціальні
розсадники, висіваючи насіння в борозенки на відстані 15—20 см. Сходи
проривають, залишаючи по 2—3 рослини в букеті через кожні 20 см.

Однорічні корені восени викопують, зв’язують пучками і зберігають в
погребах, буртах або траншеях. Ранньою весною підготовлені корені
висаджують на постійні місця з площею живлення 60X30 см, а на більш
родючих землях — 60X60 см.

Перед появою сходів плантації розпушують культиваторами в двох
напрямках. Протягом літа потрібно провести не менше чотирьох—п’яти таких
розпушень. Влітку рослини підживлюють органічними (5—6 т/га гноївки або
4—5 ц/га курячого посліду) і мінеральними добривами (25—ЗО кг азотних,
’25—30 кг фосфорних і 25—30 кг,га діючої речовини калійних).

Листки з плантацій першого року збирають 2—3 рази протягом літа; восени
при сприятливих умовах рослину викопують.

На перехідних плантаціях спочатку збирають листки, потім траву, знову
листки і, нарешті, восени траву.

Урожай сухих листків на першому році культури досягає З—4 ц/га, на
другому і в наступні роки — 8—10 ц/га, а урожай трави — 15 ц/га.

Насінні ділянки закладають однорічними коренями, а при відсутності
коренів на звичайних плантаціях виділяють площі з добрим травостоєм.
Ягоди белладснни збирають після повного достигання в кілька прийомів,
очищають від м’якуша. Урожай насіння з 2—3-річ-них плантацій коливається
від 1 до 2 ц/га.

Валеріана лікарська (Valeriana officinalis L.). Російська назва —
валерьяна лекарственная; місцева — аве-р’ян, бедренець, бидрець,
болячник, булдир’ян, булуго-лова, булюголова, вадріян, варер’ян,
варагушня, відкас-ник, грудовка, делян, делянзілля, домобильник, зілля
болячкове, зілля чортове, зоря;лісна, канфора, каташник, кашир, козелок,
козлик, козляк, коріння трясовичне, корінь очний, корінь лихорадочный,
кумплига, лаве-р’ян, ладан кошачий, лихоманник, маріян, мар’ян,
ма-р’янка, мар’ян-корінь, маун аптечний, меднолан, м’ягун, оверяы
лікарський, оделен, оделян, одеян, одолен лікарський, одолян, одхасник,
отношник, павучки, переполох, поганник, п’ятошник, ребро адамове, ребро
бісове, ребро дідьче, самар’я, сем’яшник, серпій глухий, смердючка,
стоян, трава котяча, трава лихорадочна, трава трясовична, хадрейник.

Багаторічна трав’яниста рослина з родини валеріанових (Valerіаnасеае).
Вид (V. officinalis) так званий збірний. Систематики поділяють його на
кілька видів і різновидностей. У нас зустрічаються: валеріана
вузьколиста (V. angustifolia Tausch.), що росте на гірських схилах і
скелях; валеріана болотна (V. palustris Kr.), ЩО росте на болотах;
валеріана висока (V. excelsa Poiret), що росте на берегах річок, вологих
місцях, тінистих скелях. Всі ці види відрізняються за кількістю листків,
за опушенням і кореневою системою. Всі вони лікарські.

Валеріана лікарська — висока (60—150 см) рослина. Стебло звичайно
одиничне, пряме, голе або внизу пухнасте. Всі листки дорослої рослини
непарноперисті. Суцвіття — велике, у вигляді щитковидного півзонтика з
дрібними рожево-білими пахучими «квітками. Плід — дрібна сім’янка, вгорі
з десятипроменевим перистим чубком. Цвіте в червні—липні.

Росте, як уже зазначалось вище, на вологих місцях, сирих луках, по
болотах, в заплавах річок, між чагарниками, а також культивується.

Застосування. Валеріана найбільш популярна лікарська рослина. З
лікувальною метою використовують кореневище з коренями (Rhizoma et radix
valerianae). Вони містять 0,5—1,7% ефірного масла, яке містить до 20%
камфену і пінену; багато алко-голів — борнеол, 9,5% борнилестеру;
кислоти — ізовалеріанову, мурашину, оцтову і масляну, вільну
ізовалеріанову, алкалоїди — ва-лерин і хатинін. Останнім часом як
основну діючу речовину валеріани відзначають найдений в ній
метилпірилкетон (3. Блажек та ін.).

Валеріана дією ряду своїх складових частин заспокоює нервову систему.
Крім того, вона застосовується як збуджуючий засіб при послабленні
серцевої діяльності, а також при деяких хворобах нервової системи у
вигляді капель в ніс.

Настої кореневища з коренями (6—10 г на 200 г води) призначаються по
столовій ложці 3 рази на день при серцево-судинних захворюваннях. Цей же
настій по столовій ложці 3 рази на день рекомендується як заспокійливий
засіб, а також при шлунково-кишкових кольках.

Збирання. Кращим періодом збирання валеріани вважається осінь
(серпень—вересень), коли рослина відцвітає і квітконосні стебла
висохнуть.

Підземну частину валеріани викопують всю (кореневище разом з численними
коренями). Викопані корені струшують від землі, звільняють від надземних
частин і швидко промивають в холодній воді. Після цього пров’ялюють на
вільному повітрі, під накриттям або на горищі під залізним дахом, а
потім досушують у звичайних печах при температурі не вище 35—40°.

Сушити і зберігати валеріану треба в місцях, недоступних для кішок, які
люблять запах коренів і псують їх.

Агротехніка валеріани. Валеріана добре пристосовується до умов
середовища, тому росте на різноманітних грунтах, в різних кліматичних
умовах. Як вологолюбна культура вона витримує грунти з підвищеною
вологістю. Найбільш сприятливі для валеріани середні чорноземи, супіщані
і легкі суглинисті структурні грунти з достатньою кількістю перегною (Г.
Н. Котуков, 1964). Добрими попередниками є чорний пар, просапні й озимі
культури, а також культури по удобрених парах.

Восени проводять оранку на зяб на глибину 25—27 см, а на підзолистих
грунтах — на повну глибину орного шару плугом з передплужником. Весною
грунт, зораний на зяб, боронують в 2—З сліди, перед сівбою культивують і
знову боронують. Для вирощування валеріани розсадою культивація з
боронуванням повторюється в міру потреби.

Під зяблеву оранку вносять 40 т/га гною, що значно збільшує урожай
коренів валеріани. Мінеральні добрива з розрахунку 15 кг/га азоту, 45
кг/га фосфору і 45 кг/га калію також підвищують урожай коренів. Якщо
валеріана йде по неудобреному попереднику, рекомендується вносити 30—40
т/га перепрілого гною разом з мінеральними добривами в кількості:
фосфору — 40—50 кг/га, азоту і калію — по 25—30 кг/га.

Розмножується валеріана шляхом безпосереднього висівання насіння в грунт
і шляхом попереднього вирощування розсади.

Насіння валеріани можна зібрати в кінці липня з дикорослих рослин.
Достигає насіння валеріани неодноразово: на одному й тому ж пагоні
насіння знизу достигає повністю і осипається, вище починає наливатися, а
на вершку ще цвіте.

Висівати валеріану можна в 3 строки: пізно восени — під зиму, весною і
влітку (ширина міжрядь 50—60 см). Норма висіву насіння: 7—8 кг/га
стратифікованим насінням,, а під зиму — 9—10 кг/га сухим насінням. Літні
посіви проводять свіжозібраним насінням тільки в тих районах, де випадає
велика кількість опадів. При дуже густих сходах на бідних грунтах
рослини валеріани проривають так, щоб відстань між рослинами була не
меншою 3—4 см.

Розсадники закладають свіжозібраним насінням в липні—серпні. Весною
наступного року або в кінці літа розсаду висаджують на постійні місця
при міжряддях в 50—60 см і відстані між рослинами в рядках 20—25 см.

Догляд за плантаціями полягає в розпушуванні міжрядь, прополці бур’янів
і підживленні.

Кращим часом збирання коренів валеріани вважається третя декада вересня,
а корені від весняної посадки розсади викопують восени наступного року.
При доброму догляді валеріана дає до 25 ц/га коренів і кореневищ.

Похожие записи