Курсова робота

на тему:

Апітерапія (лікування продуктами бджільництва) в медицині.

План

І.Вступ

ІІ. Огляд літератури.

Біологія бджолиної сім’ї.

Бджолина сім’я – єдина біологічна одиниця.

Кормова база.

Використання медоносів.

Лікувальне застосування квіткового пилку.

Лікувальне застосування маточкового молочка.

Використання воску в медицині.

Бджолина отрута.

Лікувальнія медом:

А) Лікування медом за його видами.

Б) Мед в кардіології.

В) Дія меду на рани.

Г) Мед при шлунково-кишкових захворюваннях.

Д) Мед в косметиці.

10)Лікувальні властивості прополісу.

Практичні рекомендації

ІІІ. Висновки.

Перелік використаної літератури.

ВСТУП

Бджоли з’явилися на 50-60 тис. років раніше людини. Багато історичних
пам’яток вказують на те, що первісна людина знала і любила мед.

Американський бджоляр Лоренцо Лорен Лангстрот з Філадельфії винайшов у
1851 році перший вулик з вставними рамками, які і в наш час залишився
таким, яким він був 100 років тому.

Бджільництво у світовому масштабі у наші дні досягло великих успіхів.
Причиною цього є швидкий темп, яким наука рухається вперед. Доведено
велике господарське значення бджільництва для розвитку садівництва,
городництва. Завдяки опиленню, яке здійснюють бджоли, отримують значно
вищі врожаї і якіснішу продукцію.

Значну участь у розвитку бджільництва беруть хімія і медицина. Доведено
велике значення меду, бджолиної отрути, квіткового пилку для організму
людини, а прополісу (бджолиного клею) і воску – для різних галузей
промисловості.

Останнім часом багато науково-дослідних інститутів України, Росії,
Румунії, Польщі, Німеччини, США та інших країн багатосторонньо вивчають
харчові і лікувальні властивості продуктів бджільництва.

Дана курсова робота ставить за мету розглянути основні напрямки
використання меду, маточкового молочка, бджолиної отрути, воску, перги,
квіткового пилку у медицині і фармації, хімічний склад продуктів
бджільництва, основні діючі речовини. Основну увагу в курсовій роботі
приділено розгляду народних рецептів виготовлення мазей, кремів,
настоянок та інших лікарських форм.

Дана робота є актуальною, бо продукти бджільництва є ефективними
засобами лікування багатьох недуг – атеросклерозу, бронхіту, пневмонії,
дисбактеріозу, міокардіодистрофії, оторалингологічних захворювань,
тубекульозу. Перевагою цих засобів лікування є відсутність токсичного
впливу на організм, легкість отримання, загальна доступність, простота у
використанні.

1. БІОЛОГІЯ БДЖОЛИНОЇ СІМ’Ї. БДЖОЛИНА СІМ’Я ТА II СКЛАД

Живе матка у сім’ї до 5. років» але» найвищу яйценосність зберігає до
2-х років. Без бджіл маже прожити не більше трьох днів. Вена є
родоначальником сім’ї. Чим сприятливіші були умови, в яких матка
виховувалась, тим вона життєдіяльніша, здатна відкладати більше яєць, а
отже, сприяти створенню сильнішої сім’ї. Великі, сильні сім’ї завжди
продуктивніші, ніж малі. Матка здійснює яйцекладку у весняно-літній
період, почасти восени.

У сім’ї може бути тільки одна матка, у виняткових випадках— дві. Це
трапляється тоді, коли в сім’ї матка вже стара і замість неї бджоли
виводять молоду. Але співжиття старої і нововиведеної матки триває
недовго. Як тільки вони зустрінуться, то молода, більш енергійна, вбиває
стару матку.

Робочі бджоли. Де найменші, але основні особини бджолиної сім’ї, від
яких залежить її життєдіяльність. Вони виконують всі роботи як у вулику,
так і поза ним. Робочі бджоли поділяються на вуликових (нельотних) і
польових (льотних). У вулику бджоли проводять 14—20 днів. У цей час вони
будують стільники, вигодовують та обігрівають розплід, підтримують
відповідну вологість і температуру повітря в гнізді, чистять комірки,
вулик, сторожують гніздо, годують матку, випаровують зайву воду з
нектару, переробляють його на мед і запечатують у комірках, а квітковий
пилок складають у комірки для тривалого зберігання. У період виконання
цих робіт у теплі погожі дні молоді бджоли вилітають з вулика для
спорожнення та ознайомлення з місцем знаходження свого житла.

Завершивши вуликові роботи, робочі бджоли переключаються на збирання
нектару та пилку. Якщо ж умови життя із-за якихось причин міняються,
молоді бджоли можуть переходити на льотну роботу раніше, минаючи
вуликову, а при необхідності повертатися до вуликових робіт і навіть
будувати стільники.

Для виконання робіт робочі бджоли мають відповідні органи та
пристосування, яких немає у матки та трутнів.

Кількість робочих бджіл у сім’ї навіть за нормальних умов дуже
коливається. Найменше їх весною, особливо через 2— З тижні після
виставлення вулика із зимівника чи першого обльоту тих бджіл, які
зимували надворі. Пізніше, із збільшенням відкладання маткою яєць,
збільшується і кількість робочих бджіл у сім’ї, досягаючи влітку
максимальної кількості — 60—80 тис. (весною їх буває приблизно 10—15
тис).

Тривалість життя робочих бджіл залежить від періоду року. В
осінньо-зимовий малодіяльний період вони живуть 7—8 місяців і більше, а
влітку лише 30—50 днів.

Трутні — це сезонні мешканці бджолиної сім’ї. З’являються вони весною і
влітку, а восени або в кінці літа після закінчення медозбору, бджоли
виганяють їх з вулика. Але якщо матка в сім’ї з дефектами чи молода
неплідна, або її зовсім немає, то бджоли залишають трутнів на зиму.

Від матки і робочої бджоли трутень відрізняється тим, що має більшу й
округлішу голову з випуклими очима, міцні груди, коротше, ніж у матки,
але широке, здебільшого чорне черевце, що повністю закривається добре
розвиненими крильцями. Процес парування відбувається в польоті на різній
віддалі від вулика. В ньому можуть брати участь трутні будь-яких сімей.
Влітку бджоли пропускають у свій вулик \всіх трутнів, з якої б сім’ї
вони не були.

2. БДЖОЛИНА СІМ’Я — ЄДИНА БІОЛОГІЧНА ОДИНИЦЯ

Бджолам властивий суспільний спосіб життя. Поведінка, робота,
взаємозв’язок між робочими бджолами та іншими особинами сім’ї нагадує
єдиний організм. Бджоли всією сім’єю постійно підтримують у гнізді
температуру 34—35°, легко переносять сувору зиму, охороняють гнізда від
ворогів тощо. Одинока бджола зробити цього не може.

Об’єднуються бджоли як єдиний організм спільним житлом, місце
знаходження якого вони запам’ятовують і завжди до нього повертаються,
наявністю єдиного запаху, якого надає їм маточна речовина та нектар,
зібраний з певних рослин, використанням взятку, особливістю включення
бджіл у медозбір тощо. Відповідну роль у цьому відіграє і носова залоза.
До того ж бджоли постійно обмінюються їжею, а коли гинуть з голоду, то
всі разом. Отже, життя бджіл можливе лише сім’ями.

Бджолине гніздо, Бджоли живуть, виховують розплід і зберігають кормові
запаси в гнізді. Основою гнізда є стільники, які бджоли будують із
воску. Стільники складаються з шестигранних комірок. Комірки бувать
бджолині, трутневі і перехідні. У стільнику одночасно можуть бути
розплід, мед і перга. Розміщуються ці компоненти в певному порядку: в
середній частині рамки — розплід; у верхній — мед; перга —- у деяких
комірках між розплодом. У вулику розплід знаходиться на середніх
стільниках гнізда, проти льотка. Пергу бджоли складають . у сусідні з
розплодом рамки, а мед— у крайні стільники гнізда.

Новий стільник завжди світлий, але коли в ньому виводиться кілька
поколінь бджіл, то він буріє. Пояснюється це тим, що після народження
кожної бджоли у комірках залишаються кокони, якими личинки обплітаються
перед лялькуванням. А коли в стільнику виведеться 12—15 поколінь, він
темніє і не просвічується. У такому стільнику комірки стають набагато
меншими, округлими, і тому бджоли з них виходять дрібними. Якщо такі
стільники не вибракувати, то бджоли змушені будуть відгризати кокони від
стінок комірок й «обновлювати» їх.

Розплід бджоли запечатують воском з домішкою перги. В такій кришечці є
пори, через які до розплоду проникає повітря. Мед бджоли запечатують
чистим воском, але під восковою кришечкою залишають повітряну порожнину.
Таке запечатування має білий вигляд і називається сухим. Якщо бджоли
порожнин під кришечками не залишають, то таке запечатування називається
мокрим. У карпатських бджіл печатка меду в основному суха, іноді мішана.
Часто комірки з пергою бджоли доповнюють медом. Рамки з таким
комбінованим кормом дуже цінні весною, коли в сім’ях багато розплоду,
для годівлі якого потрібен саме такий корм.

Коли в гнізді немає розплоду, то температура може коливатися від 14 до
28—35°, при наявності розплоду — бджоли постійно підтримують її в межах
32—35°. Якщо температура в цей період становитиме 30°, то бджоли
народжуються з короткими хоботками, недорозвиненими крильцями тощо, а з
підвищенням її до 36—37°— майже 25% розплоду гине. Це показує, що
наявність розплоду є головним визначальним фактором підтримання
постійної температури в гнізді.

Пасічник, знаючи біологічні особливості бджіл та умови, які вони
підтримують у гнізді, завжди може надати їм необхідну допомогу т-
влаштувати затінення вуликів, створити додаткову вентиляцію гнізд тощо.

Виділення бджолами воску і відбудова нових стільників. Віск бджоли
виділяють спеціальними залозами, що знаходяться під восковими
дзеркальцями. У перші три дні життя бджоли залози недорозвинені і воску
не виділяють, а потім вони збільшуються і між 12 та 18 днем функціонують
найінтенсивніше, після чого знову зменшуються. В льотної бджоли вони, як
правило, не діють. Але коли сім’ю позбавити молодих бджіл, то при
необхідності старі бджоли знову почнуть виділяти віск. Коли взятку
немає, то бджоли майже не виділяють воску. Не будують вони стільників і
при відсутності матки. Коли ж взяток продуктивний і постійний, то бджоли
нормальної сім’ї виділяють віск безперервно.

Найенергійніше бджоли відбудовують стільники в трьох випадках: коли
сім’я зовсім позбавлена гнізда, якщо в гнізді не вистачає місця для
розміщення всіх бджіл і коли частина гнізда з розплодом пошкоджена. Цими
біологічними властивостями бджіл і користуються пасічники при потребі
отримання більшої кількості воску.

3. КОРМОВА БАЗА

Природним кормом для бджіл є мед і перга. Натуральний квітковий мед
бджоли виготовляють із нектару, що виділяється спеціальними органами
рослин — нектарниками. Рослини, здатні виділяти нектар, прийнято
називати медоносами. Пергу, цей своєрідний хліб,, бджоли виготовляють з
пилку, який збирають з квітів рослин, так званих пилконосів. Майже всі
рослини-медоноси є одночасно і пилконосами. Але є невелика група рослин,
з яких бджоли збирають тільки пилок. Сукупність рослин, що дають бджолам
нектар і пилок, становить кормову базу бджільництва.

На просторах нашої країни медоносів і пилконосів нараховується кілька
сотень як дикоростучих, так і культурних. В окремо взятій місцевості
трапляються вони не всі і не в однаковій кількості. В районах
інтенсивного землеробства основу кормової бази бджільництва становлять
культурні медоноси, в інших місцевостях, зокрема і в Карпатах,
переважають медоноси дикоростучі. Та навіть в межах двох сусідніх пасік,
або на територіях їх можливих кочівель, різновидність і кількість
медоносів буває неоднаковою. Взагалі ж медоносів, що можуть забезпечити
медозбір для бджіл даної місцевості; як правило, нараховується лише
кілька десятків, а для окремо взятої пасіки — всього два-три.

Одні медоноси зацвітають ранньою весною, інші — на початку та в середині
літа, а деякі — в кінці літа і навіть восени. Причому одні з них цвітуть
кілька тижнів або й місяців, інші — лише кілька днів. Деякі медоноси
ледве задовольняють щоденні потреби бджіл у кормах, інші — забезпечують
створення великого їх запасу. Але якою б не була їх медопродуктивність,
ефективно вони будуть використані лише тоді, коли в період цвітіння на
пасіці будуть сильні бджолосім’ї. А щоб домогтися цього, пасічникові
потрібно знати особливості своєї кормової бази і медоносів, що її
утворюють. Виходячи з особливостей і загальної медопродуктивності
медоносних угідь, які може використати пасіка, він визначає оптимальний
розмір пасіки для свого господарства.

4. ВИКОРИСТАННЯ МЕДОНОСІВ

Природа нектарів та нектаровиділення. Натуральний квітковий мед бджоли
виготовляють з нектару. Нектар— це цукриста рідина, що виділяється
спеціальними залозами або тканинами рослин, які прийнято називати
нектарниками. Виділяють рослини нектар, щоб привабити комах для
запилення квіток. Починають діяти нектарники лише тоді, коли рослина
зацвіте. Виділення нектару тривав доти, поки не запилиться квітка і не
відбудеться запліднення її яйцеклітини. Така закономірність характерна
для рослин як в квітковими, так і позаквітковими нектарниками.

Виділення нектару в одних рослин триває кілька годин, в інших — кілька
днів. Після запилення і запліднення перших квіток, значна частина
поживних речовин використовується на розвиток зародків, насіння, тому
квітки, що зацвітають на тій же рослині пізніше, виділяють значно менше
нектару. Спеціальні досліди показали, що основна маса медоносів у перший
період цвітіння виділяє приблизно 70— 80% всього нектару, тобто в 3—4
рази більше, ніж протягом другої половини цвітіння. Це значить, що кожен
пасічник, застосовуючи кочівлю, повинен перевезти свою пасіку на
медозбір за день—два до початку цвітіння медоносів.

Умови, від яких залежить нектаровиділення. Різні рослини, як уже
згадувалось, виділяють неоднакову кількість нектару як з розрахунку на
одну квітку, так і на одиницю площі та часу. Крім того, інтенсивність
нектаро-виділення значною мірою залежить від сукупності навколишніх
умов: сонячного світла, температури, вологості повітря та грунту,
агротехніки тощо. Квітки південної, освіченої сонцем частини рослини
виділяють у 3—4 рази більше нектару, ніж затіненої, північної. Саме в
цієї причини у високогір’ї Карпат, де переважає хмарна з дощами погода,
в період масового цвітіння такого могутнього медоносу, як іван-чай,
бджоли часто зовсім не мають медозбору, або він дуже мізерний.

На Україні розрізняють п’ять грунтово-кліматичних зон: Степ, Лісостеп,
Полісся, Крим і Карпати. Є медоноси, характерні для всіх зон, але
трапляються й такі, що ростуть лише в кількох, або в одній з них.
Залежно від цього медоносні угіддя та умови медозбору в кожній зоні
мають свої особливості.

Так, у зоні Степу переважають культурні медоноси, що висіваються в полях
сівозмін: соняшник, люцерна, конюшина, еспарцет, коріандр тощо.

Зона Карпат порівняно з іншими зонами республіки має свої особливості.
Тут своєрідні і дуже різноманітні природно-кліматичні умови, дещо
особливий набір медоносів, нектаропродуктивність яких дуже змінюється
залежно від їх поширення (Прикарпаття, Закарпаття, високогір’я Карпат).
У цій зоні значно більше природних сінокосів, лук і пасовищ, зрубів,
буреломів, садів з плодовими, кісточковими та ягідними культурами. На
відміну від інших зон значні площі тут займають високогірні
луки-полонини.

Таблиця 1

Медоноси середньої медопродуктивності

(дані експериментальних досліджень, Української дослідної станції
бджільництва)

Медоноси Період цвітіння Тривалість,

ДНІВ Виділяє біологічного цукру, кг/га

1 2 3 4

Кизил, дерен Квітень 10—15

Мати-й-мачуха » 15—20 15-20

Первоцвіт

15—20 –

Проліски » 10—15 –

Абрикос Квітень—травень 5-7 30—40

Аґрус Квітень 10—15 50-70

Вербняки Квітень—травень 20—25 70-100

Черешня Травень 10—15 30—40

Слива “ 7-10 15—20

Вишня “ 5-7 30-40

Яблуня » 10—12 25-30

Груша » 10—12 15-20

Алича Квітень—травень 8—10

Смородина чорна Травень 10—12 40-50

Кульбаба » 15-20 —

Акація жовта » 10-15 50—60

Чорниця лісова Травень—червень 20—25 60—70

Глуха кропива Травень—серпень 80—100 400—500

Малина садова Травень—червень 20—25 100—120

Крушина » 25—30 50—60

Глід

» 10—15 –

Лядвенець рогатий Травень—серпень 25—30 до 80

Суріпиця Травень — липень 40-50 30—40

Еспарцет Травень — червень 20-25 50—150

Клен-явір Травень 10—15 100—120

Ожина Червень — липень 30—40 40-50

Акація біла Червень 7-Ю 300—400

Конюшина біла Червень — серпень 45-50 80—100

Синяк » 50—60 300—400

Шавлія » 45—50 120—300

Чебрепь Червень — липень 30—40 60—70

Дягель » 12—15 —

Малина лісова » 25—35 60—80

М’ята котяча Червень — вересень 70—80 90-400

Буркун білий Червень — липень 30—40 200—300

Буркун жовтий Червень — серпень 50—60 150-200

Огірки » 60—70 25-30

Фацелія Червень — липень 45-50 150—400

Медунка Квітень — травень 30—35 —

Гарбузи Липень — серпень 50-60 20—30

Гречка Червень — липень 20-25 50-80

Чистець Липень — серпень 35-55 100—120

Плакун верболистий » 60-70 300—350

Верес Липень — вересень 50-60 50—140

5. ЛІКУВАЛЬНЕ ЗАСТОСУВАННЯ вживання КВІТКОВОГО ПИЛКУ

У госпітальних умовах квітковий пилок з лікувальною метою був
використаний вперше уперше в паризькій клініці в 1956 р. Ленормгном і
Шовеном.

Хімічний склад пилка різних рослин різний. Пилок багатьох рослин містить
воду (5— 35%), кремній, сірку, хлор, мідь, кобальт, натрій, залізо,
алюміній, кальцій, магній, калій, марганець, фосфор, барій, срібло,
цинк, хром, стронцій, молібден, миш’як, кадмій, платину, золото,
олово, паладій, вольфрам та ін.

У складі пилка містяться різні білки (7— 30%), у тому числі ферменти
(каталаза, амілаза, інвертаза, аденозинтрифосфотаза),вуглеводи, лецетин,
гормони, пігменти , коферменти, 21 амінокислота, усі відомі вітаміни
(крім В12), дезоксирибоза і інші біологічно активні речовини вуглеводи.
В пилку виявлено більш 50 різних біологічно активних речовин, що роблять
різнобічну дію на організм людини.

Таким чином, пилок — це природний концентрат усіх необхідних для
нормального розвитку організму речовин.

Збір пилка бджолами здійснюється головним чином ранком. Кожну комірку
бджоли заповнюють пилком приблизно на 2/3, а зверху заливають медом.
Позбавлений доступу повітря пилок за рахунок ферментів слини бджіл і
меду піддається шумуванню і перетворюється в так називаний бджолиний
хліб — пергу. Хоча бджоли готують пергу з пилка, їх якісний

і кількісний склад не однорідний, відмінність перги від пилка полягає в
тому, що складові частини перги легше засвоюються живими організмами
(наприклад, бджолами). Відмінність пилка від перги складається ще й у
тім, що перга по хімічному складі більш різноманітна. Порівняльний
хімічний склад пилка і перги приведений у таблиці.

Таблиця 1

Порівняльний хімічний склад пилка і перги, %

Склад Пилок Перга

Білкові речовини (протеїни) 24

22—30

Жири і жироподібні речовини

3.8

1,6

Молочна кислота й ін. 0,5 3,06

Ферменти Каталаза, амілаза, інвертаза

Вітаміни Всі крім В 12 В,В1,C,Д,Е,К

Гормони Є Є

Мінеральні речовини 2,5 2,45

Впровадженню пилка і перги в медичну практику сприяв і аналіз
результатів обстеження довгожителів у нашій країні академіком Н.
Ціціним. Було замічено, що більшість з довгожителів — бджолярі, що щодня
вживали пилок і їжу.

У перших роботах вивчалася можливість використання пилка і перги як
лікувальні препарати при недостатності білкового харчування і при
недокрів’ї.

При прийомі усередину перги в суміші з медом (у відношенні 1:1)
поліпшується робота кишечнику і загальний стан організму.

У Німецькій Демократичній Республіці дітям, що бідують у посиленому
харчуванні, дають мед разом з вершковою олією, пилком і пергою. У перзі
і пилку дуже багато вітаміну А. Недарма пергу в НДР використовують як
сировину при промисловому одержанні вітаміну А.

Пилок і перга ефективні при ряді захворювань шлунково-кишкового тракту
(наприклад, при колітах), при ендемічному зобі, при неврозах,
депресивних станах, безсонні, подагрі.

Але головна дія пилка і перги — загальнотонізуючий ефект. При прийомі
пилка і перги підвищується м’язова сила, стимулюється розумова
діяльність, поліпшується апетит, підвищується настрій, виснажені хворі
швидше поправляються. А тому пилок і перга можуть застосовуватися не
тільки як лікувальні засоби, але і як дієтичні продукти, багаті
білковими речовинами, вуглеводами, вітамінами і мікроелементами.

Відзначено тонізуючу дію пилка при деяких видах статевої слабості
чоловіків.

Дуже корисно пилок впливає на шкіру обличчя, має живильними і
властивості, що регенерують, попереджає появу зморщок. В даний час пилок
широко використовується в косметиці для виготовлення різних кремів.

Ленорман проводив клінічні спостереження , які переконали його , що
пилок робить, виявляє, чинить ефективно діє на ниркові ускладнення, що
наступають настають в результаті внаслідок запальних процесів в
кишечнику. Той же автор встановив,, що пилок є з’являється, являється
хорошим добрим біологічним стимулятором при лікуванні людей, які
передчасно постаріли. Були проведені дослідження, які показали
позитивний вплив пилку на ліпідний обмін у хворих на атеросклероз.

Щоденний прийом пилку двічі в день перед їжею їдою по чайній ложечці
протягом місяця пацієнтами літнього віку з атеросклерозними скаргами
надав сприятливий ефект на симптоматику хвороби і на дані лабораторних
біохімічних досліджень. Встановлена установлена ясно виражена тенденція
до зниження підвищеного холестерину і беталіпопротеїна в сироватці.

Особливо ефективним виявилося лікування пилком хворих, страждаючих
аденомічною неврастенією. (2)

6. ЛІКУВАЛЬНЕ ЗАСТОСУВАННЯ МАТКОВОГО МОЛОЧКА.

Відповідно до фармакологічних властивостей маткового молочка найбільш
широке й ефективне застосування воно знайшло при лікуванні станів і
захворювань, що характеризуються більш загальними порушеннями функцій і
нормального тонусу організму. Практика багатьох клінік і дитячих
закладів показала, що маткове молочко робить сприятливий вплив при
гіпотрофії і розладах травлення дітей.

Результати клінічних досліджень показали: в результаті лікування дітей,
хворих на гіпотрофію маточковим молочком, спостерігали поліпшення
загального стану, підвищення тургору тканин і збільшення ваги тіла
дітей, підвищення емоційної активності.

Маточкове молочко покращує лактацію в матерів-годувульниць, досить
швидко відновлює вагу тіла новонароджених.

У книзі про маткове молочко Виттека і Янчі узагальнені дані семи
авторів про його цілющу дію при лікуванні бронхіальної астми.

Биттек і Янчі узагальнили результати декількох дослідників, отримані
після застосування маткового молочка при комплексному лікуванні
захворювань нервової системи, властивих старечому віку, таких як
порушення зрошення мозку без осередкових явищ, розсіяний мозковий
атеросклероз з невеликими осередковими поразками, місцеві мозкові
порушення, синдром Паркінсона, астенічний невроз, невроз з підвищеною
емоційністю, хронічні синдроми без осередкових змін. Лікували 113
пацієнтів, під впливом молочка в 71 % стан покращився, а в 13%
перераховані ознаки цілком зникли. Найкраще молочко подіяло на хворих з
астенічним неврозом, а слабше — на страждаючих паркінсонізмом.

При порушеннях кровопостачання серця, що супроводжуються хворобливими
приступами стенокардії, серцевою недостатністю, застосування маткового
молочка зм’якшує ці порушення. Бехтеєва лікувала хворих на стенокардію
ліофільним матковим молочком у дозі 10 мг 3—4 рази в день, лікування
іншими засобами (валідол, нітрогліцерин, эуфілін, броміди) виявилося
неефективним. Тривалість захворювань варіювала від року до 9 років.
Після прийому молочка усередину протягом 5—6 днів проявився чітко
виражений клінічний ефект: кількість приступів стенокардії почали
з’являтися рідше. У 20 хворих після двотижневого курсу лікування вони
цілком зникли. Крім того, покращився загальний стан пацієнтів — вони
стали більш бадьорими і менш дратівливими, підвищилася їхня
працездатність.

Мищенко і Кадисєва проводили клінічні дослідження і з хворими на
атеросклероз коронарних судин і мозкових судин зі спастичними проявами.
Після прийому 20—30 мг ліофільного молочка протягом 10—15 днів у
більшості пацієнтів зникли спазми кровоносних судин, покращилася
пам’ять, сон став більш спокійним і тривалим і з’явилася
працездатність. Більш виразне поліпшення спостерігалося в хворих з
початковою формою атеросклерозу в неврогенній стадії. Також було
встановлено зниження цукру в крові (на 20—60 мг).(2)

Маточкове молочко має також лікувальний ефект на людей страждаючих
ендартеріозом і атеросклерозом кінцівок. У більшості пацієнтів, які
проходили курс лікування прослідковувався гарний результат.

Деякі автори рекомендують комбіноване застосування маткового молочка з
іншими бджолиними продуктами — крейдою, прополісом — комплексне
лікування хронічних захворювань, при яких поліпшення харчування і
відновлення тканин і підвищення нервово-емоційний тонус має істотне
значення в процесі видужання.

Деякі фахівці зі шкірних хвороб одержали гарний результат при лікуванні
маточним молочком червоних вугрів і кератодерматозних змін. Однак
застосування маткового молочка для лікування звичайних чи „юнацьких»
вугрів виявилося неефективним. На себорейні зміни жирної шкіри добре
діють маски з маткового молочка. Косметичні креми з молочком (3—5%) чи з
бджолиними личинками (3%) застосовувалися зі змінним успіхом при
осередковій плішивості.(3)

7.ВИКОРИСТАННЯ ВОСКУ В МЕДИЦИНІ.

Віск — продукт воскових залоз бджіл. Щоб виділяти його, ці комахи
повинні вживати квітковий пилок, пергу і мед. З воскових пластинок
бджоли будують стільники.

По хімічному складу віск схожий з жирами, але значно багатший і
різноманітніший : у ньому міститься більше 300 компонентів.

Перше згадування про “медичне” використанні бджолиного воску
зустрічається в єгипетському папірусі Эберса, датованому 1700 роком до
н.е. А в 1817 році “Фармакопея Іспана” рекомендувала віск для
виготовлення деяких пластирів, а також 17 мазей, 25 цератів і
резинолатів, що представляють собою з’єднання смол і жирів.

Бджолиний віск являє собою гомогенну суміш багатьох органічних речовин,
кожне з який додає йому специфічні властивості: пластичість, плавкість,
зчеплення, блиск, і ін. Точний хімічний склад його не з’ясований. У
ньому містяться складні ефіри (70—74%), вільні жирні кислоти (13—15%) і
граничні вуглеводні (12— 15%), а також мецирин (ефір пальмітинової
кислоти ), церин, невелика кількість вищих алкоголей, вуглеводи. До
складу воску входять ароматичні і барвні речовини. За даними французьких
дослідників, у воску містяться антибактеріальні речовини. Віск багатий
вітаміном Д.

Віск входить до складу пластирів, мазей, кремів, наприклад, усім відомий
липкий пластир( містить його) теж. Бджолиний віск добре всмоктується
шкірою і надає їй гладкого і ніжного вигляду. Саме тому в косметиці він
включається в склад живильних і відбілюючих кремів, які очищають шкіру.

Живильну маску для обличчя можна приготувати з 50 м воску, 70 м меду і
соку однієї цибулини білої лілії.

Для відновлення нормальної еластичності шкіри, а отже, видалення зморщок
на обличчі рекомендується наступний рецепт: 30 м воску, 30 м меду, 30 м
соку цибулі, 30 м соку цибулини білої лілії. Натирати обличчя ранком і
ввечері, надлишок знімати чи тампоном просто марлею.

Застосування бджолиного воску в косметичних мазях і масках засновано на
змісті у воску значних кількостей вітаміну А, необхідного для
нормального розвитку клітин поверхневого епітелію шкіри.

Крім того, віск зовсім нешкідливий. Він входить до складу губних помад,
додаючи їм еластичність і щільність.

У фармації і косметиці використовується чистий вибілений віск. Також
протизапальні, антимікробні й інші властивості бджолиного воску стали
широко використовуватися при лікуванні захворювань верхніх дихальних
шляхів запального характеру.

Бджолиний віск в медицині служить основою для виготовлення пластирів,
мазей кремів з свічок, які призначаються в дерматології i xipyргії
(З.А.Макашвілі 1993; Н.И.Кривцов, В.И.Лебедев, 1993.). В стоматології
віск використовуєься для зупинки кровотечі після екстракції зубів
(Л.М.Эпельбаум, 1966) В.Шамчур i співавтори (1997) додавали бджолиний
віск до складу апіфіторепарату для регуляції травної функції. Не є
виключенням i оториноларингологія. Однак бджолиний віск в
оториноларингології застосовується рідко, про що свідчать баготочисельні
повідомлення в літератур. (Д.В.Береговой 1988; К.Д.Бачу 1983). Причому
він призначається не як речовина, а як основа для виготовлення паст для
введення в лакуни піднебінних мигдаликів при хронічному тонзиліті, а
діючою речовиною є атоній, декаметоксин, прополіс, бджолиний мед. Склад
паст різноманітний, але обов’язковим компонентом в них, крім бджолиного
воску, є ефір для наркозу (медичний ефір). Так, О.І.Андрійчук (1975)
виготовив декаметоксинвоскову пасту, до складу якої входять: бджолиний
віск, масло обліпихове або шипшинове, декаметоксин, ефір для наркозу.
А.П.Зубович запропонував декаметоксинову пасту, П.М.Дорошенко:
прополісно-воскову пасту , І.М.Попко виготовив живильно-воскову
пасту.(Дослідження Г.С. Протасевича)

Результати використання лкувальних паст на восковій основі досить
високі. За спостереженнями О.О.Гладкова, О.І.Андрійчука,
етонієво-воскова паста виявилася ефективним засобом при лікуванні осіб з
хронічним компенсованим тонзилітом.(3)

8.БДЖОЛИНА ОТРУТА.

Бджолина отрута є дуже дорогим лікарським засобом при лікуванні хворих
найрізноманітнішими захворюваннями.

Історія використання бджолиної отрути з лікувальними цілями бере свій
початок у глибокій давнині. Апітерапія була відома в древньому Єгипті,
Індії, Китаї, Греції. З літератури відомо, що Карл Великий і Іван
Грозний бджолиними укусами вилікувалися від подагри.

Застосування бджолиної отрути як лікувального засобу у народній медицині
було засновано на простих, випадкових спостереженнях. Так, було відомо,
що бджолярі рідко хворіють на ревматизм і подагрою. При цьому головними
пропагандистами лікування бджолиними укусами були спочатку бджолярі. З
XIX століття метод лікування бджолиними укусами став привертати увагу
лікарів. У 1864 році професор Петербурзької лісової академії М. І.
Лукомський опублікував статті, у якій вказував на користь бджолиної
отрути при ревматизмі, подагрі, мігрені й інших захворювань.

У 1888 році австрійський лікар Пилип Терч повідомив про результати
успішного лікування укусами бджіл хворих з різними невралгіями і
ревматизмом. Крім того, він звернув увагу на те, що хворі на ревматизм
слабше реагують на бджолину отруту і легше переносять укуси бджіл, ніж
здорові люди.

Перше хімічне і фармакологічне дослідження бджолиної отрути провів
професор педіатрії Празького університету Лангер у 1897 році, саме ним в
1915 році був отриманий перший препарат бджолиної отрути. Заслуга
поширення апітерапії в нашій країні в дореволюційний час належить лікарю
І. В. Любарскому, у радянський час — академіку М. Б. Кролю.

Незважаючи на давнє використання бджолиної отрути в лікувальних цілях,
він майже не знаходив застосування в науковій медицині. Це пояснюється
хворобливістю укусів і трудностями дозування отрути. В даний час як у
нас, так і в інших країнах фармацевтична промисловість випускає цілий
ряд очищених препаратів бджолиної отрути, які можна вводити в організм
різними шляхами (уколи, утирання в шкіру, інгаляції і т.д.), не піддаючи
хворого укусам. Однак вважається, що введення свіжої отрути дає кращий
лікувальний ефект, ніж призначення готових препаратів. Тому лікування
безпосереднім вживленням застосовується і в даний час.

Більшість препаратів бджолиної отрути не можна приймати усередину, тому
що отрута руйнується ферментами шлункового і кишкового соків.

Застосування бджолиної отрути в лікувальних цілях засновано на його
протизапальній, протибольовій і десенсибілізуючій дії.

В даний час розроблена методика апітерапії і встановлені основні
показання для застосування бджолиної отрути як лікувального засобу.
Визначено і протипоказання до апітерапії, тобто відома група
захворювань, при яких уведення бджолиної отрути погіршує плин
захворювання.

Апітерапія проводиться найчастіше для зменшення болів і запальних явищ у
суглобах і в м’язах ревматичного й іншого походження, при невралгіях,
бронхіальній астмі, при гіпертонічній хворобі, при мігрені і виразках,
при тромбофлебіті, облітеруючому ендартериїті.

Наскільки ефективна апітерапія при перерахованих вище захворюваннях,
показують наступні конкретні дані клінічних спостережень.

У клініці 2-го Московського медичного інституту ім. Н. І. Пирогова з 182
хворих на облітеруючий ендартериїт, у комплекс лікувальних заходів яких
входила апітерапія отримані гарні результати лікування, і лише в одного
хворого в якого далеко зайшло захворювання (наявність гангрени)
лікування виявилося безуспішним. Якщо врахувати, що облітеруючий
ендартериїт відноситься до числа захворювань, що узагалі важко
піддаються лікуванню, то отримані результати апітерапії є дуже
хорошими.

Припускають, що механізм терапевтичної дії бджолиної отрути при
ендартериїті заснований на дії, що знімає спазм судин, а також
болезаспокійливій дії і зменшенні згортання крові.

Найбільш широке застосування бджолина отрута знаходить при лікуванні
ряду захворювань суглобів запального характеру. У цьому відношенні
бджолина отрута дуже подібна до дії інших лікувальних засобів, які
застосовуються при цих самих захворюваннях, — АКТГ (адренокортикотропним
гормоном), тобто гормоном передньої частки гіпофіза. Але треба сказати,
що бджолина отрута має і ряд переваг перед АКТГ. Наприклад, АКТГ при
тривалому застосуванні викликає затримку води в організмі й у такий
спосіб сприяє розвитку набряків. Бджолина отрута, навпаки, діє
сечогінно. Тривале застосування АКТГ може викликати порушення виділення
власних гормонів. Бджолина отрута такою дією не володіє.

При лікуванні бджолиною отрутою в більшості хворих, що страждають
захворюваннями суглобів, зменшуються запальні явища і болі,
відновлюється рухливість у суглобах. Болезаспокійлива дія настає відразу
після лікувальної процедури і тримається від декількох годин до 2—3
діб. Для закріплення ефекту курси лікування необхідно повторювати.
Найкращий терапевтичний ефект бджолина отрута робить у тих випадках,
коли в суглобах відсутні глибокі анатомічні зміни.

Бджолина отрута при запаленні суглобів знімає гострі болі, значно
зменшує запальну реакцію, відновлює рух. (10)

Гарні результати дає апітерапія при бронхіальній астмі. Якщо час
настання приступу бронхіальної астми відомо, то бджолину отруту вводять
за 1—3 год до приступу. Доза отрути невелика. Апітерапія повинна
проводитися обережно, тому що хворі бронхіальною астмою дуже чуттєві до
всякого роду подразнення.

Бджолина отрута займає одне з перших місць серед засобів багатих на
вітаміни. Після введення бджолиної отрути необхідно відпочити лежачи
20—30 хв.

Хоча апітерапія останнім часом одержала порівняно широке поширення,
варто сказати, що механізм дії бджолиної отрути при тому чи іншому
захворюванні остаточно не з’ясований.

Відомо, що в лікувальних дозах бджолина отрута позитивно діє на ряд
систем і органів. Він розширює капіляри і дрібні артерії, збільшуючи тим
самим приплив крові до органів і сприяючи обміну речовин у них.
Апітоксин підвищує кількість гемоглобіну і лейкоцитів у крові, зменшує
в’язкість і згортання крові і, отже, може бути корисним при порушеннях
тромбоутворення (наприклад, при тромбофлебітах). Бджолина отрута зменшує
кількість холестерину в крові і, отже, може застосовуватися при
лікуванні хворих на атеросклероз. Бджолина отрута має тонізуючий вплив
на серцевий м’яз, знижує кров’яний тиск. Під її впливом поліпшуються
загальний стан хворого, апетит і сон, підвищується життєвий тонус.
Бджолина отрута сприяє зміцненню сил організму, зм’якшує й усуває біль,
стимулює вироблення антитіл, збільшуючи опірність організму до інфекцій.

Зниження згортання крові, підвищення кількості гемоглобіну є наслідком
прямої дії бджолиної отрути на кров.

Чим більше доза отрути, тим сильніше він знижує згортання крові.
Роботами Н. М. Артемова і його учнів в експериментах на
найрізноманітніших тваринах установлено, що отрута бджіл, головним
чином його фракція , має дію не тільки, на вегетативну (порушуючи
проведення нервового імпульсу у вегетативних вузлах), але і на соматичну
центральну нервову систему. Під впливом бджолиної отрути змінюється
електрична активність різних відділів головного мозку, у тому числі
ретикулярної формації головного мозку. Бджолина отрута викликає
утруднення проведення нервового імпульсу в центральних синапсах (у
місцях контакту нервових клітин між собою).

Лікування бджолиною отрутою може здійснюватися декількома способами: 1)
природні ужалення бджолами; 2) внутрішньошкірне введення готових
капсульних препаратів бджолиної отрути; 3) втирання мазей, що містять
бджолину отруту; 4) інгаляція, тобто вдихання бджолиної отрути; 5)
іонофорез, тобто введення бджолиної отрути через шкіру з використанням
електрики; 6) електрофорез — уведення бджолиної отрути за допомогою
ультразвуку.

Кожний із приведених методів має свої переваги і недоліки.(1)

9.ЛІКУВАННЯ МЕДОМ:

а)ЛІКУВАННЯ МЕДОМ ЗА ЙОГО ВИДАМИ.

Цілющі властивості меду визначаються його сполукою більш ніж з 200
різних компонентів. Основними складовими є вуглеводи, переважно
моносахариди: фруктоза і глюкоза. Вміст кожного з них коливається в
залежності від сорту меду від 30% до 42%, звичайно з перевагою більш
коштовної фруктози. Обоє моносахаридів легко всмоктуються в кров з

кишечника навіть при відсутності в останньому ферментів, що
перетравлюють вуглеводи. Причому надалі фруктоза засвоюється з крові
працюючими клітинами без участі інсуліну, що дозволяє використовувати
мед у лікувально-профілактичному харчуванні при цукровому діабеті.

По змісту ферментів мед займає одне з перших місць серед продуктів
харчування. Мед багатий діастазою (сприяє розщепленню крохмалю до
дисахаридів), інвертазою (сприяє розщепленню дисахаридів до
моносахаридов), каталазою (сприяє розщепленню перекису водню), ліпазою
(сприяє розщепленню жирів). Особливо великою активністю діастази
відрізняється гречаний мед, а також мед, зібраний улітку. Весняний мед
відносно бідний цим ферментом.

Великий інтерес являє собою фермент каталаза. Він складається з
високомолекулярної білкової частини і 4 гемів (залізопорфіринів).
Біологічною функцією каталази вважається розщеплення надлишкове
перекису водню, що утворюється в клітинах, що є сильною клітинною
отрутою. Чим активніше працюють клітини, тим більша кількість перекису
водню в них утворюється. Збільшується кількість перекису й у процесі
детоксикації ксенобіотиків різноманітної сполуки на цитохромах.

Містяться в меді і вільні амінокислоти. Загальний зміст білка в меді в
середньому близько 1%, в основному за рахунок невеликої домішки пилка,
що попадає в нектар при переробці його молодими бджолами. Попадає пилок
у мед і при подальшій переробці стільників, що містять в осередках
пергу, залиту зверху медом. Оскільки солодкий смак меду не сприяє
активізації травлення в шлунку, виробленні соляної кислоти і пепсину, що
знаходяться в меді низькомолекулярні білки можуть у незміненому вигляді
попадати в кишечник. При наявності запалення вони можуть всмоктуватися
в кровоносне русло, стаючи алергеном. Зменшити алергенні властивості
меду, але при цьому з утратою частини лікувальної дії можна попереднім
нагріванням меду вище 60°С і подальшим відстоюванням.

Мед містить майже всі мікроелементи, необхідні для нормальної
життєдіяльності людського організму: залізо, магній, фосфор, сірку,
кальцій, хлор, калій, натрій, цинк, фтор, бор, вісмут, барій, кобальт,
кремній, марганець, молібден, стронцій, хром. Мед темного фарбування
містить більше мінеральних солей, головним чином заліза, міді, марганцю,
і тому вважається більш цінним для організму і частіше використовується
при лікуванні анемій.

Визначаються в меді і значні кількості вітамінів групи В (за винятком
В12 як і в багатьох продуктах, що містять значні кількості вуглеводів) і
каротину, що істотно підсилюють сумарний лікувальний ефект. Причому на
відміну від інших джерел вітамінів (овочі, фрукти, листова зелень,
лікарські рослини й ін.) кількість їх при тривалому збереженні практично
не зменшується.

У меді містяться й органічні кислоти (яблучна, винна, лимонна, молочна,
щавлева, бензойна й ін.), а також пігменти, біогенні стимулятори, а
також сполуки з антибактеріальною активністю. Він віднімає вологу в
бактерій, що унеможливлює їхній подальший розвиток. Містяться в меді і
продукти секреторної діяльності слинних залоз бджіл, що володіють
бактерицидною активністю. Ці речовини зберігають від псування основний
продукт харчування бджолиної родини — мед. При вживанні меду як продукту
харчування з лікувальною метою він володіє згубною дією на патогенні
мікроби в організмі людини. Крім того, мед є концентрованим розчином
цукрів (вміст води всього 17%). Навіть у середовищі з 50% вмістом
вуглеводів (а в меді їх близько 80%) бактерії розмножуватися не здатні.

При збереженні меду на світлі (у тому числі й електричному), а також при
нагріванні вище 60°С багато властивостей меду губляться. Особливо це
стосується його антибактеріальної активності. Однак навіть тривале,
протягом багатьох літ збереження меду в темному прохолодному місці
сприяє збереженню його цілющих властивостей.

У зв’язку з наявністю невеликої кількості ефірних олій і алкалоїдів мед
володіє легким збудливим ефектом. Особливо ефективно впливає він на
нервову і кровоносну системи. Ще в Древній Греції мед застосовували як
«напій молодості» і давали його атлетам під час Олімпійських ігор.

У свіжозібраному меді зберігаються до деякої міри і лікувальні
властивості рослин, з яких він зібраний. Акумулюються в меді і
мікроелементи, засвоювані рослинами з ґрунту. Тому кожен сорт меду має
свої терапевтичні властивості, що змінюються також і в залежності від
регіону, у якому він отриманий.

Акацієвий (білоакацієвий) мед — належить до одних з найкращих сортів. У
рідкому вигляді прозорий, при кристалізації (засахарюванні) стає білим,
дрібнозернистим, нагадуючи сніг. Акацієвий мед містить 35,98% глюкози і
40,35% левульози. З нектару, зібраного з 1 га запашних квітів білої
акації (Robinia pseudacacia L.), бджоли виробляють 1700 кг меду.

Бавовниковий мед — ясний і тільки після кристалізації стає білим, має
своєрідний аромат і ніжний смак. Звичайно швидко кристалізується і тоді
стає майже білим і дрібнозернистим. Бавовниковий мед містить 36,19%
глюкози і 39,42% левульози. Мед, зібраний бджолами з листків
(позаквіткових нектарників) бавовника, за смаковими властивостями нічим
не відрізняється від меду, зібраного з великих квіток бавовника
(Gossypium L.). З 1 га квітучого бавовника бджоли збирають 100—300 кг
меду. В результаті перехресного запилення бджоли підвищують урожайність
бавовника на 40—56%.

1 Левульоза (фруктоза) є найсолодшим сахаром у природі: в 1,7 раза
солодша від сахарози — цукру, що добувається з цукрових буряків і
цукровбї тростини, і в 2,5 раза солодша від глюкози.

Барбарисовий мед — золотисто-жовтого кольору, приємного аромату і
ніжного солодкого смаку. Бджоли енергійно переробляють нектар з квітів
ягідного куща барбарису звичайного ( Berberis vulgaris L.) на мед. Цей
кущ заввишки 3 м, росте в західній, середній і південній частинах
Радянського Союзу і широко культивується як цінний кровоспинний засіб.

Буркуновий мед — належить до чудових першосортних медів і відзначається
високими смаковими якостями. Цей мед ясно-янтарного або білого кольору з
дуже тонким приємним ароматом, що нагадує запах ванілі. Буркуновий мед
бджоли збирають з яскраво-жовтих квітів буркуну лікарського або жовтого.
Буркуновий мед містить 36,78% глюкози і 39,59% фруктози. Для
лікувальних цілей використовують квітки і листя буркуну (трава буркуну —
Herba Meliloti), а також готують мелілотовий (зелений) пластир. З
нектару, зібраного з 1 га дикоростучого буркуну, бджоли переробляють 200
кг меду, аз 1 га культурного буркуну — 600 кг.

Вербовий мед — золотисто-жовтого кольору, при кристалізації стає
дрібнозернистим, набуває кремового відтінку, має добрі смакові якості.
Бджоли енергійно збирають його з квітів різних деревних порід верби і
кущових порід лози (Salix), яких нараховується близько 170 видів.

Вересовий мед — бджоли роблять його з нектару дрібних рожевих квіток
вічнозеленого гіллястого куща вересу звичайного (Calluna vulgaris
Satisb.). Вересовий мед темного, темно-жовтого і червоно-бурого кольору,
з слабким ароматом, приємним або терпким гіркуватим смаком. Цей мед дуже
тягучий, повільно кристалізується.

Волошковий мед — зеленувато-жовтого кольору, має приємний аромат, що
нагадує запах мигдалю, і своєрідний, трохи гіркуватий присмак. Волошка
синя, або польова (Centaurea cyanus L.), є чудовою медоносною рослиною.

Гарбузовий мед — золотисто-жовтого кольору, з приємними смаковими
якостями. Досить швидко кристалізується. Бджоли роблять його з нектару
квітів гарбузів (Cucurbita pepo L).

Гірчичний мед — золотисто-жовтого кольору, після кристалізації
набуває жовтувато-кремового відтінку. Гірчичний мед бджоли збирають з
великих жовтих і квітів білої гірчиш (Sinapis alba L.).

Гісоповий мед — за своїми органолептичними властивостями належить до
першосортних зразків. Бджоли роблять його з нектару темно-блакитних
квітів; і лікарської та медоносної напівкущової рослини гісопу (Hyssopus
officinalis L.), який трапляється в дикому стані в Середній Азії, в
Криму, на Кавказі, Алтаї і т. д. Розводять гісоп для добування ефірного
масла і як цінний медонос на пасіках.

Горобиновий мед — червонуватого кольору, з сильним ароматом і хорошими
смаковими якостями. Бджоли роблять цей мед з нектару квітучої горобини
(Sorbus aucuparia L.)

Горошковий мед—бджоли збирають його з квітів горошку тонколистого (Vicia
tenuifolia Roth.), що росте в Сибіру, їв степових місцевостях. Цей мед
прозорий, має тонкий аромат і смак.

Гречаний мед — від темно-жовтого з червонуватим відтінком до
темно-коричневого кольору. На відміну від інших сортів меду має
своєрідний аромат і специфічний смак. При кристалізації перетворюється в
кашкоподібну масу. Деякі дегустатори відзначають, що при вживанні в їжу
гречаного меду він «лоскоче горло». Гречаний мед містить 36,75% глюкози
і 40,29% левульози, а також значно більше білків і заліза, ніж ясні
сорти меду. У зв’язку з цим гречаний мед рекомендується приймати при
лікуванні від недокрів’я. Гречаний мед зовнішнім виглядом (кольором)
дуже подібний до падевого. Цей мед бджоли роблять з нектару квітучої
гречки (Fagopyrum esculentum), якою в самій тільки

Дудниковий мед — бджоли збирають його з квітів дудника лікарського
(Archangelica officinalis Hoffm.), дуже поширеного в Радянському Союзі.
Дудниковий мед має приємний аромат і смак.

Евкаліптовий мед — має неприємні смакові властивості, але високо
ціниться, бо застосовується в народній медицині для лікування
туберкульозу легень. Літературні дані відносно лікувальних властивостей
евкаліптового меду при туберкульозі суперечливі: одні автори (Л.
Гданський) вихваляють їх, інші (Н. Ільїн) вважають значення їх
перебільшеним.

Бджоли виробляють цей мед з нектару великих поодиноких квітів з
численними тичинками вічнозеленого дерева — евкаліпту круглого
(Eucalyptus globulus Labill.), який культивується переважно в
субтропіках.

Враховуючи, що евкаліптове масло та інші фармакологічні речовини
містяться не в квітах евкаліптових дерев, а тільки в листі, можна
вважати встановленим, що думка про важливе медичне значення
евкаліптового бджолиного меду не обґрунтована.

Еспарцетовий мед — золотисто-жовтого кольору, дуже ароматичний і має
приємні смакові якості. Бджоли роблять його з нектару рожевих або
червоних квіток багаторічної кормової рослини еспарцету посівного або
виколистого (Onobjrychis sativa Lam. — О. viciaefolia Scop.).

Знітовий мед — прозорий, з зеленуватим відтінком, при кристалізації стає
білим у вигляді снігових крупинок, а іноді у вигляді сметанкоподібної
або салоподібної маси. При нагріванні стає жовтим. Знітовий мед має
ніжний аромат і приємний смак. Бджоли роблять його з нектару красивих
лилово-червоних квітів зніту, аби іван-чаю (Epilobium angustifolium L.).

Кам’яний мед — рідкісний і своєрідний сорт меду. Збирають його дикі
бджоли,, відкладаючи в розколинах кам’яних скель. Кам’яний мед палевого
кольору, приємного аромату і смаку. Стільники з медом містять мало воску
і являють собою одну кристалізовану речовину, яку для вживання
доводиться відколювати шматочками, як леденець. На відміну від
звичайного бджолиного меду кам’яний мед майже не липкий і в зв’язку з
цим не потребує спеціальної тари, він добре зберігається, не змінюючи
своїх якостей протягом кількох років.

За регіональною ознакою, тобто за місцем походження, називається також
абхазьким медом.

Слід згадати ще штучний кам’яний мед, який виготовляли раніше в Башкиріъ
з закристалізованого липового меду. В особливих печах із цього меду
випаровували вологу, і він ставав настільки твердим, що цілком
відповідав своїй назві. Немає потреби доводити, що з погляду гігієни
харчування такий мед втрачав свої найцінніші речовини (ферменти,
вітаміни тощо).

.Каштановий мед — темного кольору, має слабкий аромат і неприємні
смакові якості. Бджоли роблять цей мед з нектару квіток красивого
каштанового дерева (Castanea sativa Mill.).

Бджоли роблять також мед з нектару дзвоникуватих ліло-рожевих квітів
декоративного дерева каштану кінського (Aesculus hyppbcastanum L.).

Кенафовий мед — бджоли збирають його з кенафу (Hibiscus cannabinus L.).
Свіжовідкачаний кенафовий мед жовтуватого, каламутного кольору з дуже
неприємними смаковими якостями.

Кленовий мед— належить до ясних сортів меду з чудовими смаковими
якостями. Бджоли енергійно збирають його з красивих жовтувато-зелених
квітів декоративного куща або дерева клена звичайного (Acer plata-noides
L.).

Конюшинний мед — вважається одним з найкращих ясних сортів меду. Цей мед
безбарвний, прозорий, з дуже добрими смаковими якостями. При
кристалізації мед перетворюється в тверду білу масу. В конюшинному меду
міститься 34,96% глюкози і 40,24% левульози.

Коріандровий мед — має різкий аромат і специфічний присмак. Бджоли охоче
збирають його з білих або блідо-рожевих квітів цінної ефіроолійної
рослини коріандру (Coriandrum sativum L.), що росте в дикому вигляді в
Середній Азії і Закавказзі.

Кульбабовий мед — золотисто-жовтого кольору, дуже густий, в’язкий,
швидко кристалізується, з сильним запахом і різким смаком. Цей мед
бджоли добувають з нектару відомого і дуже поширеного бур’яну — кульбаби
(Taraxacum officiate auct). Кульбабовий мед містить 35,64% глюкози і
41,50% фруктози.

Лавандовий мед — належить до розряду першосортних медів. Цей золотистого
кольору мед, що має ніжний аромат, бджоли роблять з нектару ясно-синіх
або голубувато-фіолетових квіток багаторічної ефіроолійної рослини
лаванди (Lavandula vera D. С). Культивується лаванда на Південному
березі Криму, на Кубані і на Кавказі.

Ластовневий мед — бджоли роблять його з запашного нектару дуже цінної
медоносної рослини ластовня (ваточника) (Asclepias syriaca L. — A.
Cornuti Decsn.).

Ластовневий мед — ясний, з жовтим відтінком, має ніжний аромат і
відмінний смак. В жарку суху погоду мед у стільниках настільки
згущається, що» дуже важко відкачується навіть при його нагріванні.

Липовий мед — належить до одного з високосортних, найкращих сортів меду.
Завдяки своїм винятково приємним смаковим властивостям високо ціниться.
Свіжовідкачаний на медогонці липовий мед дуже запашний, звичайно
прозорий, слабко-жовтого або зеленуватого кольору. Липовий мед містить
36,05% глюкози і 39,27% левульози.

У народній медицині липовий мед широко застосовують при простудних
захворюваннях, переважно як потогінний засіб.

Маточниковий мед — бджоли збирають його з синьо-фіолетових квітів
однорічної ефіроолійної рослини маточника (Dracocephalum moldavica L.),
що росте в дикому вигляді на Кавказі, Алтаї, в Українській РСР, Криму та
інших районах країни. Маточниковий мед ясний, прозорий, має хороший
аромат і смак. Маточник є дуже цінною медоносною рослиною, бо містить
значну кількість високоцукристого нектару з лимонним запахом. З 1 га
квітучого маточника бджоли збирають 290 кг меду.

Мед з квітів собачої кропиви — ясно-золотистого кольору, (що нагадує
колір соломи), з легким ароматом і специфічним добрим смаком. Бджоли
збирають його з блідо-фіолетових квітів собачої кропиви, або серцевої
трави (Leonurus Cardiaca L.), яка росте скрізь по пустирях, на звалищах,
біля куп сміття тощо.

Мелісовий мед — має чудові смакові якості. Бджоли роблять його з нектару
ясно-фіолетових або рожевих квітів з сильним запахом меліси, або
лимонної м’яти (Melissa officinalis L.

Морквяний мед — темно-жовтого кольору з приємним ароматом. Бджоли
роблять його з нектару запашних білих квітів у зонтикоподібних суцвіттях
дворічної культурної рослини — моркви (Daucus Carota L.).

М’ятний мед — бджоли роблять його з нектару запашних квітів багаторічної
ефіроолійної і пряної рослини м’яти холодної (Mentha piperita L.). М’ята
холодна широко культивується в Радянському Союзі і дає багаті збори
доброго меду. Мед із м’яти має янтарний колір і приємний аромат м’яти.

Огірочниковий мед — бджоли виробляють його з нектару великих красивих
блакитних квітів огірочника (Borrago officinalis L.) (синонім: огіркова
трава), який розводиться у нас як цінний медонос і лікарська рослина.
Огірочниковий мед прозорий,,ясний і має приємний смак. З 1 га квітучого
огірочника бджоли збирають 200 кг доброго меду.

Ожиновий мед — бджоли роблять його з нектару красивих квітів дуже
поширеної в СРСР кущової рослини ожини (Rubus caesius L.). Ожиновий мед
прозорий, як вода, і має приємні смакові якості. З 1 га квітучої ожини
бджоли збирають 20 кг меду.

Осотовий мед — білого кольору, приємного аромату і смаку. Цей
першосортний мед бджоли роблять з нектару, який вони збирають з
численних фіолетово-червоних квітів бур’яну — осоту жовтявого (Cirsium
oleгасеum Scop.).

Ріпаковий мед — білуватого, іноді жовтуватого кольору, приємного аромату
і нудно-солодкий.

Резедовий мед — належить до категорії високосортних медів. Винятковим
ароматом і приємним смаком може конкурувати з липовим медом.

Рододендроновий мед — має неприємний смак і якщо його їсти, викликає
явища отруєння (загальну слабість, головний біль, блювання,
непритомність і т. д.).

Синяковий мед — належить до першосортних медів, має ясно-янтарний колір,
приємний аромат і дуже добрі смакові якості.

Так, при захворюваннях верхніх дихальних шляхів краще використовувати
мед з лаванди, липи, що володіють надійною відхаркувальною,
антибактеріальною, бронхолітичною дією. При нефриті, циститі і
пієлонефриті — мед із плодових культур, тьмяна, акації, каштана —
рослин, що поліпшують функції бруньок. При захворюваннях органів
травлення і печінки — використовують степовий мед, а також мед, зібраний
з м’яти, кульбаби, чебрецю, гречки, соняшника. Степовий, лісовий мед,
зібраний з різних медоносів, а також мед з лаванди, чебрецю і м’яти
краще допомагає при серцевих захворюваннях, а з гречки (з огляду на
найбагатший набір макро- і мікроелементів) — при захворюваннях органів
кровотворення.

Зібраний бджолами мед з різнотрав’я — у лісах, лугах, полях, у гірських
умовах має більш виражену загально-стимулюючу дію. Вживання такого меду
по 50 г у день у чистому чи вигляді з різноманітними сумішами уже
протягом 1-2 міс. приводить до значного поліпшення загального стану,
нормалізації сполуки крові, підвищенню змісту гемоглобіну, тонусу
серцево-судинної системи, швидкому відновленню сил, підвищенню
імунітету.

Для збагачення меду флавоноїдами, каротиноїдами й іншими біологічно
активними речовинами можна безпосередньо перед вживанням змішувати його
з овочевими чи плодовими соками (буряковим, морквяним, лимонним,
виноградним, і ін.)

При простудних захворюваннях мед є універсальним лікувальним засобом.
Він є джерелом простих цукрів, при повному розщепленні яких утворюються
нетоксичні сполуки — вуглекислий газ і вода. Мед є гарним джерелом
енергії. Прийом меду з гарячими рідинами (вода, молоко, соки й ін.)
сприяє появі потогінного ефекту і зменшенню інтоксикації кишечнику
навіть при відсутності в останньому ферментів, що перетравлюють
вуглеводи. Причому надалі фруктоза засвоюється з крові працюючими
клітинами без участі інсуліну, що дозволяє використовувати мед у
лікувально-профілактичному харчуванні при цукровому діабеті. (6)

Б)МЕД В КАРДІОЛОГІЇ.

Застосування меду в різних сумішах при кардіологічних захворюваннях
обумовлено декількома причинами

По-перше, запас живильних речовин у міокарді людини усього на 1-2
скорочення. Отже, серце як постійно працюючий орган дуже залежить від
ефективного коронарного кровообігу , коливань у крові концентрації
живильних речовин (у тому числі і вуглеводів), вітамінів,
мікроелементів, кисню. Мед служить джерелом не тільки вітамінів і
мікроелементів, білків і амінокислот, але і вуглеводів (фруктози і
глюкози).

По-друге, мед містить необхідний для забезпечення скорочувальної
здатності міокард та калій.

По-третє, мед містить сприятливі кровотворенню залізо, мідь, марганець і
інші мікроелементи. Особливо цінний мед для темного забарвлення, тому
що містить відносно більшу кількість мінеральних солей.

По-четверте, прийом меду активізує обмін речовин, стимулює
детоксикаційну функцію організму (активізує видільні здатності нирок,
печінки, прийнятий з гарячою водою сприяє потовиділенню).

По-п’яте, прийом легкозасвоюючих вуглеводів сприяє посиленню обміну
речовин у першу чергу в клітках печінки, активізуючи різні головні
біохімічної лабораторії нашого організму.

По-шосте, знаходяться в меді і в значній кількості вітаміни групи В,
які покращують обмін речовин у різних органах, і в міокарді, і каротин
(провітаміну А), який володіє сильним антиоксидантним, протизапальним,
радіопротекторним ефектом, захищає мембрани клітин від окислення.
Каротин — надійний засіб проти атеросклерозу судин і запальних
процесів будь-якої локалізації і етіології.

По-сьоме, надходження в організм простих вуглеводів, які містяться в
меді є активною профілактикою передчасного старіння, розвитку
атеросклерозу. Активне всмоктування вуглеводів у кров і їхнє інтенсивне
засвоєння забезпечує швидке становлення сил організму після тяжкої
фізичної праці і перенесених хронічних захворювань.

По-восьме, вміст у меді більш 50% фруктози обумовлює використання його в
регуляції вуглеводного обміну. Мед може використовуватися в у
профілактиці і лікуванні цукрового діабету.

Такі різноманітні властивості меду дозволяють використовувати його
хворими самостійно в лікувальному харчуванні.

Особливо корисно впливає мед на нервову і ССС, що знаходяться в тісному
взаємозв’язку. Невелика кількість ефірних олій і алкалоїдів додає меду
легкий збудливий ефект. Прийом меду з теплою водою чинить м’яку
заспокійливу дію. При серцево-судинних захворюваннях частіше
використовують степовий, лісовий, гірський мед, зібраний з різних
медоносів. Такий мед краще використовувати у комплексному лікуванні при
різних порушеннях обміну речовин у міокарді (атеросклероз,
коронаросклероз, міокардіодістрофія). Мед, зібраний бджолами з лаванди,
чебрецю, м’яти краще використовувати для регуляції нервової системи.
Мед, зібраний з гречки містить найбагатший набір макро- і
мікроелементів, краще застосовувати при порушеннях процесів
кровотворення, що супроводжує анемії, а також при порушенні обмінних
процесів.

При підвищеннях артеріального тиску, гіпертонічної хвороби змішують по 1
склянці свіжоприготовленого соку моркви, хрону, буряка червоного, меду.
До отриманої суміші додають сік 1 лимона. Зберігають у холодильнику.
Приймають по 1 столовій ложці 3-4 рази в день. З метою поліпшити апетит
і процеси травлення приймають за 10-20 хв до їжі.

При запорах можна приймати як до, так і 1-1,5 години після їжі і 1
раз на ніч і перед сном.

Регулює рівень артеріального тиску і I мольний квас («Фітотерапія в
Україні», №3-4, 1999). До готового квасу можна додати розтерті ізюм,
курагу, волоські горіхи.

При атеросклерозі можна використовувати свіжеприготовлений сік цибулі з
медом у співвідношенні 1:2. Приймати по 1 столовій ложці перед їжею. З
такою метою краще використовувати цибулю, що має синювате фарбування.

З аналогічною метою можна використовувати і таку суміш. Віджати сік з 10
середніх лимонів, змішати з 1 літром меду і в міру здрібнювання 10
голівок часнику змішувати з отриманою сумішшю. Настояти тиждень в
темному прохолодному місці в щільно закупореному посуді. Приймати по 1
чайній ложці перед їжею. Суміш не тільки впливає на стан судин, але
зменшує явища дисбактеріозу, перешкоджає відкладенню оксалатів у нирках.

При атеросклерозі на фоні хронічних захворювань печінки (гепатит,
холецистит), органів дихання (хронічний обструктивний бронхіт,
пневмонія), дисбактеріозу можна використовувати і таку суміш: До 500 м
меду додають сік 2-3 лимонів, 1-2 тертих кореневищ хрону. Зберігають у
холодильнику в щільно закупореному посуді. Приймають по 1 чайній ложці
за 10-15 хвилин перед кожним прийомом їжі.

При явищах атеросклерозу на тлі вираженого дисбактеріозу, зниження
апетиту можна використовувати і таку суміш. Хрін і часник співвідношенні
1:2. Приймати по 1 столовій ложці перед кожним прийомом їжі.

При атеросклерозі, що супроводжують запорами можна використовувати суміш
порошку трави подорожника великого з медом, скільки візьме (до утворення
в’язкої суміші). Приймати по 1 столовій ложці перед їжею. Улітку можна
використовувати і свіжі листи подорожника. Їх збирають до появи свічок з
насіннями, миють у холодній воді, подрібнюють, змішують з медом.
Зберігають у холодильнику. Приймають, як і суміш із сухих листів.

Допоможе мед відрегулювати і стан нервової системи. Людям із
флегматичним, меланхолічним темпераментом показаний періодичний прийом в
першу половину дня наступного засобу: 50 м порошку какао, по 100 м
волоських горіхів, ізюму, кураги ретельно перемішати з 5 ст. л.
пшеничних залишків і замісити з 1 кг меду. Приймати по 1 ст. л.
наприкінці їжі. При необхідності підсилити тонізуючу дію препарату,
какао можна замінити аналогічною кількістю порошку з зерен кави.

Обличчям із сильно збудливим типом нервової системи (холерики) більш
доцільно приймати седативні препарати на тлі вітамінних
лікувально-оздоровчих напоїв і засобів. Їм більш показаний прийом
наступного засобу: узяти по 100 м ізюму, кураги, фініків, пропустити
через м’ясорубку, змішати з дрібно стовченими волоськими горіхами і
сирими насіннями гарбуза останнього врожаю, 0,5 склянки пшеничних
висівок і замісити з медом до одержання густої маси. Зберігати в
холодильнику, приймати по 1 столовій ложці 2-3 рази в добу. Людям із
сильним, але урівноваженим типом нервової системи (сангвініки) для
забезпечення високої працездатності допоможе прийом наступного засобу:
по 100 м кураги, ізюму, фініків пропустити через м’ясорубку, змішати з
100м стовчених волоських горіхів, 50 м пшеничних висівок і 5 ст. л.
яблучного оцту . Отриману масу замісити на меді до одержання
консистенції сметани. Зберігати в холодильнику, приймати по 1-2 столові
ложки 1-2 рази в добу в першу половину дня після їжі, швидко проковтуючи
(інакше можуть постраждати зуби — розчиниться емаль). (7)

В) ДІЯ МЕДУ НА РАНИ.

У народній медицині мед дуже широко застосовується при лікуванні раней і
виразок. Але в науковій медицині в даний час ним користуються дуже
рідко, тому що в розпорядженні лікарів є більш ефективні властивості —
антибіотики (пеніцилін, стрептоміцин), сульфаніламіди (норсульфазол,
сульфадиметизин) і інші речовини.

Яка дія меду на рани?

При накладенні меду на рану у ній підсилюється кровообіг і відтік лімфи,
що механічно промиває рану і створює кращі умови для харчування клітин у
зоні рані. Крім того, мед знищує багато мікробів (кишкову і дизентерійну
палички, стрептококи, стафілококи й ін.) Кращі результати дає
застосування меду в сполученні з риб’ячим жиром, у якому міститься
багато вітаміну А, що сприяє більш швидкому загоєнню рані. Особливо
ефективний мед при лікуванні раней, що гояться, і виразок.

Медяні мазі рекомендуються іноді і як підготовку до великих пластичних
операцій. У народній медицині мед нерідко додають до відварів лікарських
трав, використовуваних при лікуванні різних раней і виразок. От деякі
рецепти з народної медицини:

— 1 столову ложку сухої трави сухоцвіту болотної залити склянкою
киплячої води, настояти 30 хв, процідити, додати 1 — столову ложку
меду, можна використовувати зовнішньо для промивання раней і виразок, а
також усередину по 1—2 столовій ложці за 30 хв до їжі при виразці
шлунка.

— 50 г листків евкаліпта залити 0,5 л води, варити протягом 3—4хв,
процідити і додати 2 столові ложки меду. Застосовувати у вигляді
примочок і ванночок для лікування раней.

— 1 столову ложку висушених квітів ромашки звичайної заварити в 1
склянці киплячої води, після охолодження профільтрувати і додати 1 чайну
ложку меду. Приймати як полоскання при стоматитах, ангінах, а також у
клізмах при колітах.

Г) МЕД ПРИ ШЛУНКОВО-КИШКОВИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ.

Мед на відміну від всіх інших харчових продуктів засвоюється цілком (на
100%), при цьому головні його компоненти — глюкоза і фруктоза —
з’являються в крові вже через 20 хв після прийому усередину. Їхнє
засвоєння не вимагає попередньої роботи ферментів людини. Вони
всмоктуються в тонкому кишечнику, не потрапляючи в товстий. Для людей зі
зниженою ферментативною активністю шлунково-кишкового тракту заміна
сахарози медом особливо корисна — забезпечується повна засвоюваність
вуглеводів, знімаються бродильні процеси в кишечнику.

Мед збуджує апетит, підсилює секреторну функцію слизової шлунка.

За рахунок великої кількості цукру й органічних кислот мед володіє
деякою подразнюючою дією на слизу шлунково-кишкового тракту і викликає
легкий проносний ефект. Для цього дорослій людині рекомендується
прийняти усередину 50—100 г меду в чистому чи з водою. Можна ставити
клізму з 10—20 г меду. Дітям (5—8 років), які страждають запорами,
корисно давати мед (30 г) з теплим молоком (3/4 склянки) на ніч.

Щоденне помірне вживання в їжу меду регулює роботу кишечнику. Мед
входить до складу так називаного «віденського пива», яке признається і
зараз як ніжне проносне. У минулому мед прописувався в складі проносних
кашок.

В Румунії створений новий проносний засіб «Лаксмел», до складу якого
входить мед.

В даний час уже не викликає сумніву, що мед знижує підвищену кислотність
шлункового соку і тому може вживатися як лікувальний засіб при гастриті
і виразковій хворобі шлунка, що супроводжуються підвищеною кислотністю.
(3)

Д) МЕД У КОСМЕТИЦІ.

Мед входить до складу масок, застосовуваних у косметиці для попередження
зморщок і очищення чи шкіри обличчя. Медяні маски готуються з чистого
меду чи з додаванням інших речовин (яєчного жовтка, гліцерину, соку
лимона й ін.)

Усі маски накладаються на попередньо очищену шкіру обличчя шляхом
простого вмивання чи вмивання за допомогою спеціальних речовин.

Як приклад можна рекомендувати наступні рецепти виготовлення медяних
масок і їхнього застосування.

— 100 г меду змішують із соком 1 лимона. Отриману масу наносять тонким
шаром на шкіру обличчя і залишають на 5—10 хв, потім змивають холодною
водою. Рекомендується для сухої і нормальної шкіри.

— 2 столових ложки борошна змішати зі збитим білком 1 яйця і додати 1
чайну ложку меду. Отримана тістоподібна маса накладається на очищену
шкіру обличчя на 10—15 хв. Змивається звичайною водою. Маска
рекомендується для попередження зморщок для сухої і нормальної шкіри.

— Змішати 25 мл спирту і 25 мл води (по 2 ст. л.) і додати 100 г злегка
розігрітого меду. Усі добре перемішати до одержання однорідної маси.
Маску тримати на шкірі обличчя 10—12 хв. Така маска очищає шкіру
обличчя, робить дезинфікуючу дію, зм’якшує шкіру.(2)

10.ЛІКУВАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ ПРОПОЛІСУ.

Національною Фармацевтичною Академією України було проведено
фізико-хімічне дослідження по застосуванню очних крапель з прополісом. В
результаті запропоновано наступний склад крапель: настойки прополісу 40
мл, глщерину 10 г , димексиду 10 мл.(11)

Прополіс широко використовується для лікування запальних процесів глотки
і гортані(За результатами досліджень Г.С. Протасевича) .(11)

Одна із лікарських форм в яких використовується прополісу – це мазь.

Мазь з прополісу готують при постійному помішуванні. Остигла мазь
придатна до вживання. Перед готуванням мазі прополіс очищають від
домішок (воску) і подрібнюють. Зберігають мазь у щільно закритому
посуді в темному, сухому і прохолодному місці.

Мазь можна одержати і з концентрованого спиртового розчину прополісу.

За даними деяких авторів, прополіс у комбінації з медом і матковим
молочком є гарним засобом індивідуальної профілактики при епідемії
грипу.

У залежності від мети застосування мазі до неї можуть бути додані інші
препарати. Наприклад, при гіперкератозах до мазі можна додати саліцилову
кислоту, що підсилить ефект прополісу, що розм’якшує.

Прополіс (у виді 15%-ної мазі на персиковій, абрикосовій чи соняшниковій
олії) використовується при підготовці післяопікових ран. Під дією
прополісу підсилюється проліферація епітелію шкіри, поліпшується крово-
і лімфообіг в рані, знижується проникність раневої , опікової поверхні.

Ряд вчених з успіхом використовував прополіс (спиртовий чи олійний
розчин) при запальних захворюваннях середнього вуха. Прополіс —
використовується в гінекології при лікуванні запальних процесів піхви і
шийки матки (3%-ний спиртовий розчин чи 10—30%-на мазь), у дерматології
при гіперкератозах, эпидермофітії, хронічній екземі, нейродермітах,
фурункулах, псоріазі.

При випадінні волосся рекомендують використовувати

30%-ню прополісну мазь і розчин спиртового экстракту прополісу.

Завдяки сполученню в прополісу антимікробного і протизапального ефектів,
а також його здатності прискорювати процеси регенерації, прополіс
застосовується й у стоматології при лікуванні стоматитів у вигляді
водно-спиртової емульсії У Болгарії для лікування стоматитів,
гінгівитов, парадонтозів розроблена технологія виготовлення спеціальних
препаратів, що містять спиртовий розчин прополісу, рондоміцину, мед,
маткове молочко і риб’ячий жир. Застосування препаратів прополісу в
стоматології дуже ефективне. При цьому має значення дезодоруюча
(знищення неприємного запаху) і анестезуюча (знеболююча) дія
прополісу.

Є дані про успішне застосування прополісу в стоматології як
знеболюючого засобу при видаленні зубів, коренів і при інших видах
операцій у ротовій порожнині. Для цих цілей використовується 2—4%-ний
спиртовий розчин прополісу М. М. Френкель використовував прополіс у
якості місцевого анестетика при хірургічних операціях при захворюваннях
вуха, горла і носа. Ним розроблений метод електрофорезу прополісу.
Наприклад, для анестезії порожнини носа Анестезуючий ефект прополісу,
імовірно, обумовлений наявністю в ньому терпенів.

Прополіс сприяє зміцненню емалі зубів, попереджаючи тим самим розвиток
карієсу. Тому прополіс стали використовувати при виготовленні зубних
паст. Прополіс стали також додавати в жувальну гумку. Думають, що вона
не тільки очищає зуби, зміцнює ясна, але і підвищує секреторну і моторну
функцію шлунка.

В експерименті, а також на хворих з пухлинами, що приймали променеву
терапію, показано, що прополіс має профілактичний і лікувальний ефект
при так званих радіодермітах (враженнях шкіри і слизуватих оболонок, що
виникають внаслідок опромінення).

Крім зовнішнього, прополіс має застосування усередину при
шлунково-кишкових і простудних захворюваннях, деяких захворюваннях нирок
і щитовидної залози. А. Н. Песчанский спостерігав гарний лікувальний
ефект при прийомі прополісу хворими з виразкою шлунка.

У Болгарії 30%-ний спиртовий розчин прополісу (3 рази в день за годину
до їжі по 30—40 капель на склянку теплої води чи молока) використовують
при лікуванні хворих гострим і хронічним колітом. При хронічному
простатиті (В. Ф. Оркін) прополіс у вигляді свічок вводиться в пряму
кишку один раз на добу ввечері. Лікування включає два курси по 30 днів з
інтервалами в 1—2 місяці.

Застосування прополісової олії в комплексній терапії хворих
туберкульозом з 1962 року дозволено Вченим Радою Міністерства охорони
здоров’я .

Лікувальний ефект прополісу при туберкульозі і деяких інших
захворюваннях у значній мірі заснований на його загальному тонізуючому і
зміцнювальному дії. Дослідження показали, що прополіс активує функції
багато захисних механізмів. Під впливом прополісу підсилюється
фагоцитоз, збільшується в крові зміст особливого захисного білка
проперидину, збільшується вироблення специфічних антитіл проти
різноманітних мікроорганізмів і їхніх токсинів.

Прополіс є гарним доповненням при лікуванні туберкульозу легень,
бронхів, лімфатичних вузлів і нирок, сприяючи зняттю ряду токсичних
проявів.

Прополісова мазь, приготовлена на вазеліновій олії, рекомендується для
інгаляцій при запальних процесах у верхніх дихальних шляхах. При грипі
цю мазь можна закапувати в ніс по 2—3 краплі кілька разів на день.(8)

Бактерицидна дія прополісу деякі автори (Н. П. Ійориш) пояснюють
наявністю в ньому особливих летких речовин — фітонцидів. Ці речовини
вивільняються з прополісу особливо легко при нагріванні, що дало
підставу рекомендувати фітонциди прополісу для лікування хворих
бронхітами, ринітами і трахеїтами шляхом вдихання (інгаляції) прополісу.
Найпростіший спосіб інгаляції прополісу, яким можна скористатися в
домашніх умовах, полягає в наступному: 60 г прополісу і 40 г воску
необхідно помістити в невелику скляну банку і закрити її лійкою кінчиком
нагору. Банку помістити в придатного розміру каструлю з киплячою водою.
Прополіс і віск у цих умовах розтопляться, леткі речовини прополісу
разом з парами води будуть переганятися. Вдихати рекомендується обережно
через лійку. Для підтримки високої температури води, каструлю необхідно
періодично ставити на вогонь. Щоб банка не лопнула, під неї можна
покласти трохи шарів будь-якої матерії. Інгаляції прополісом
рекомендується проводити ранком і ввечері по 10—15 хв.

Прополіс у чистому чи вигляді 30%-ної мазі застосовується для видалення
мозолей. З цією метою попередньо роблять теплу ванну (10—15 хв), потім
шкіру протирають, розігрітий шматочок прополісу накладають тонким шаром
на мозоль і фіксують бинтом на 5 днів. Після ванни і зняття пов’язки
розм’якшений мозоль видаляють механічно.

При гіперкератозах можна використовувати і 50%-ну прополісну мазь,
приготовлену на рослинній олії, чи натуральний прополіс, розчинений
спирті до консистенції мазі. Для посилення кератолітичної дії прополісу
рекомендується додати саліцилову кислоту.

Можливість використання прополісу як ефективного лікувального засобу при
найрізноманітніших захворюваннях обумовлена наявністю в ньому цілої гами
біологічно активних речовин, багато з яких необхідні для нормального
проходження біохімічних і фізіологічних процесів в організмі людини.
Так, мікроелементи беруть участь у білковому, жировому і вуглеводному
обмінах, кровотворенні, імунобіологічних реакціях і ін. Біологічна
активність багатьох мікроелементів зв’язана з тим, що вони вступають у
взаємодію з ферментами і вітамінами. Наприклад, залізо входить до складу
дихальних ферментів, цинк — до складу ферментів, що беруть участь у
вуглеводному і білковому обмінах. Флавоноїди прополісу виявляють
наступну дію на організм людини: зменшують ламкість капілярів, беруть
участь у багатьох окисно-відновних процесах, володіють антиокидантною
дією (зменшують шкідливу дію активних радикалів на клітинну мембрану),
стимулюють функцію ряду залоз внутрішньої секреції (тимусу, наднирників,
щитовидної залози, статевих залоз).(1)

За результатами О.В.Люлько, В.П.Стусь (Дніпропетровська державна медична
академія кафедра урології) квітковий пилок та мед у комплексному
лікуванні дають хороший ефект при хронічному простатиті, усувають його
симптоми та ускладнення.(9)

Практичні рекомендації

Я вважаю, що сучасна людина у своєму харчуванні повинна вживати природні
продукти, які повинні переважати на противагу різним переробленим
продуктам, витяжкам і концентратам, які можуть спричинити розлади
обмінних процесів організму при їх надмірному вживанні. До числа цих
натуральних продуктів можна віднести продукти бджільництва. На мій
погляд, у багатьох випадках доцільнішим і безпечнішим буде лікування
апіпродуктами ніж багатьма синтетичними препаратами. Тому серед
населення слід поширювати більше інформації про цілющі властивості
бджолиних продуктів і особливу увагу звертати на профілактичне вживання
їх в харчовому раціоні.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1.Кузьмина.К.А Лечение пчелиним медом и ядом.-Издательство Саратовського
университета, 1998.-С.16-73.

2.Гринь О. Народний лікарський порадник .-№15.-С.19-62.

3.Алексеев В.Н.,Цельминыш Пременение продуктов пчеловодтва//Продукти
пчеловодства и апитерапия.-Вильнюс,2000.-С 100-150.

4.Френзель М.М.И пчели лечат .Медицина, 1999-С.60-175.

5.Фармацевтичний журнал.-2005-№2-С.90-110.

6.Карпатські бджоли .Ужгород,1999.-С.93-158.

7.Б.Г.Скачко Все о меде: мед в кардиологіі .//Фітотерапія в
Україні.-2001.-№3.-С.58-75ю

8.Фармація.-1991-Т.40-№2.С.30-35.

9.О.В.Люлько,Стусь В.П. Використання продуктів бджільництва у
комплексному лікуванні хронічного простатиту //Урологія.-2000.-С.64 –70.

10.Фармацевт-практик.-2002.№4-С.15-20.

11.Протасевич Г.С.Застосування прополісу при запальних захворюваннях
глотки і гортані.//Журнал вушних, носових і горлових
хворіб.-2001.-С.75-82.

PAGE

PAGE 34

Похожие записи