медицина

Реферат

на тему:

Андреас Везалій – засновник сучасної анатомії.

Везалиев. У будинку батьків на одній з окраїнних вулиць Брюсселя, де
пройшло дитинство Андрія, усе нагадувало про життя славетних предків. У
бібліотеці зберігалися товсті рукописи, що залишилися ще від прапрадіда.
Постійною темою розмов були події з медичного життя. Батько часто
виїжджав по справах і після повернення розповідав про свої зустрічі з
високопоставленими клієнтами. Матір, що оточувала Андрія турботою й
пещенням, рано початку читати синові медичні трактати. Будучи культурною
жінкою, вона завжди намагалася поважати медичні традиції будинку. Дуже
рано Андрій перейнявся повагою до сімейних реліквій і любов’ю до
медичної професії. Дитячі роки багато в чому визначили напрямок думки
Андрія Везалия. Враження, почерпнуті із книг, тягли хлопчика на шлях
самостійного вивчення природи. Інтерес до дослідження будови тіла
свійських тварин наштовхнув його на рішення займатися розсіченням трупів
мишей, птахів, собак.

Елементарне домашнє навчання не могло бути ґрунтовним. В 1528 р. Везалия
влаштовують учитися в колегіум у Лувене. Там він пройшов курс
натуральної філософії. Потім він перемкнувся на вивчення грецької,
арабської і єврейської мов у спеціальному колегіумі. Але лише грецька й
латинська мови по-справжньому захоплюють його. Тут він домагається
великих успіхів.

Не підлягає сумніву, що на Везалия в цей період вплинув його вчитель
Гунтер з Андернаха (він же Гонтье по французьких джерелах) — великий
знавець латинської й грецької мов. Цей учений медик і філолог незабаром
покинув Лувен і переїхав у Париж, обійнявши посаду професора медицини в
університеті. Може бути ця обставина й зіграло свою роль у рішенні
Везалия направитися для продовження утворення в Париж.

З 1533 по 1536 р. Везалий проходить курс навчання в медичному факультеті
Паризького університету, репутацію якого затверджували такі професори,
як Сильвий (Жак Дюбуа, 1478-1555), , як професор медицини Фериель
(1447-1555), що займався до цього математикою й астрономією. Гунтер з
Андернаха (1487-1574) не упустив престижу Паризького університету й
незабаром видав переклад книги Галена по анатомії. Саме йому ми
зобов’язані введенням термінів «фізіологія» й «патологія».

Поставивши своєю метою ґрунтовне вивчення анатомії людини, Везалий тим
часом випробовував гіркоту розчарування від того, що заняття на трупі
були поставлені дуже погано. Курс анатомії вів Сильвий, що вважався
видатним знавцем цього предмета. Переконаний шанувальник Галена Сильвий
добре знав анатомію мозку, розробив наливати кровоносні судини й
самостійно вивчав кості кістяка. Лекції Сильвия залучали широку
аудиторію. Він вносив порядок в анатомічну термінологію й привчав
студентів до строгої систематики. Везалий з лекцій Сильвия виніс дуже
багато корисного й завжди високо цінував його як ученого.

Біографія Сильвия досить повчальна. Він виріс, на околицях Амьена
(Франція) у бідній родині, що нараховувала 15 дітей. Брат допоміг йому у
вивченні латинської, грецької й арабської мов. На медичному факультеті
Паризького університету він рано виявив схильність до анатомії, але
ступінь доктора він доручив лише в 1531 р., 53 років від роду. Як
викладач Сильвий здобував собі славу в студентів. Але літературні праці
його залишилися непомітними. Його ім’я стало відомим завдяки — Франсуа
де Бої, що працював в XVII столітті в Голландії й водопровід, що описав
докладно, мозку, латеральну борозну і ямку на поверхні півкуль великого
мозку, яким привласнена назва сильвиевых.

Курс практичних занять по анатомії був переданий демонстраторам, які
вербувалися із цирюльников. Згодом Везалий жорстоко знущався із
процедури розкриття трупа в Паризькому університеті. Його вчитель Гунтер
не приймав участі в цих заняттях. Везалий писав потім у порядку
дружнього жарту, що він бачив ніж у руках свого вчителя тільки під час
їжі.

Везалий згадував, що на заняттях по анатомії не були показано ні одні
кості. Демонстрація м’язів вичерпувалася показом декількох м’язів
живота, безсистемно й недбало відпрепарованих.

Очевидно, Везалий ще в Лувене вправлявся в розчленовуванні трупів тварин
і спостерігав секцію людських трупів. Коли йому довелося асистувати на
заняттях у Парижу, Сильвий побачив, що Везалий краще демонстратора
справляється зі своїм завданням. Довіра, зроблена здатному студентові,
допомогло вдосконалити його мистецтво препарування. Як указують
біографи, в 20 років Везалий зробив своє перше відкриття, довівши, що в
людини нижня щелепа, всупереч даним Галена, представляє непарну кістку.

Якщо Сильвий і Гунтер постійно зустрічалися з Везалием на заняттях по
анатомії, то Відео Видий навчав його хірургії й мав значний вплив на
нього як представник гуманізму. Уродженець Італії Видий в 1549 р.
повернувся в Пизу, де й провів останні 20 років свого життя. Він був
одним з тих, хто рішуче й назавжди сприйняв ідеї Везалия.

Дуже мало відомо про зустрічі Везалия з великим паризьким анатомом того
часу Шарлем Эстьеном (1504-1564), що прекрасно знав анатомію людини,
уперше досліджував насінні пухирці, відкрив подпаутинное простір і
вивчав симпатичний стовбур, доводячи його незалежність від блукаючого
нерва. Його книга «Розсічення частин тіла людини» (1545) не без успіху
конкурувала із трактатом Везалия, хоча й уступала йому по всіх статтях.
Кордье (1955) уважає, що Эстьен разом із Сильвием багато уваги приділили
клапанам вен і деякі з них описали вперше.

Доля Эстьена була трагічною. Як протестант він піддався репресіям і з
1564 р. залишок життя провів у в’язниці.

Серед інших учнів Гунтера Везалий зустрів Мигеля Сервета, з яким вони
разом вивчали анатомію й допомагали Гунтеру.

З Паризького університету Везалий вийшов з гарним багажем знань. Він
мистецьки володів анатомічною технікою й ґрунтовно знав анатомію Галена,
крім якої, як учили його Гунтер і Сильвий, немає ніякої іншої анатомії.
Про рівень знань і досвідченості Везалия як прозектора можна судити по
репліці Гунтера, що у Базельському виданні «Анатомічних вправ» Галена
(1536), оцінюючи участь Везалия в підготовці книги, писав про нього як
про «молодого, багатообіцяючу людину. Геркулесі з більшими надіями, що
володіє екстраординарними знаннями медицини, навченим обом язикам, дуже
вправному в анатомуванні трупа». В 1535-1536 р. Везалий бере участь у
франко-германській війні й по закінченні її повертається в Лувен, де
робить секції трупа й займається готуванням кістяків. У лютому 1337 р. у
Лувене виходять окремою брошурою його коментарі до 9-й книги «Алмансор»
Разеса. Книга називалася «Про лікування хвороб від голови до стіп». У
цьому ж році Везалий переїжджає в Італію. Кілька місяців він проходить
практику по медицині й анатомії у Венеції й 5 грудня 1537 р. у місті
Падуе одержує ступінь доктора медицини. Починається самий плідний
падуанский період його діяльності (1538-1543).

ДІЯЛЬНІСТЬ АНДРІЯ ВЕЗАЛИЯ В УНІВЕРСИТЕТІ

Обіймаючи посаду професора анатомії й хірургії університету в Падуе,
Везалий мав можливість реалізувати свої педагогічні ідеї й широко
розгорнути наукові дослідження в анатомії. Без зволікань він почав
ламати сформований до нього метод викладання анатомії. Перша
завданн-одержати дозвіл робити розкриття трупів і домогтися регулярного
надходження трупів страчених злочинців. Друге завдання — навчити
мистецтву препарування. Третє завдання — озброїти студентів навчальними
посібниками. Але якими? Підручник Мондино не задовольняв його. Праці
Галена буяли помилками. Жодна із книг по анатомії не містила
ілюстративного матеріалу. Здоровий глузд педагога підказує Везалию, що
якщо можна одержати наочний натуральний препарат, те, мабуть, можна з
його зробити малюнок. Препарат не можна зберегти довго й до того ж він
доступний деяким. Малюнок же, розмножений у друкарні у великій кількості
екземплярів, послужить на користь сотням студентів. Так народилася ідея
створення ілюстрованої навчальної допомоги з анатомії.

Перетворення в життя згаданої ідеї Везалий не відкладає в довгий ящик.
Уже в 1538р. він одержує із друкарні «Шість анатомічних таблиць» —
анатомічний атлас, підготовлений їм разом з художником Калькаром і
виданий у Венеції.

ВИДАННЯ АНАТОМІЧНИХ ТАБЛИЦЬ

Перше видання таблиць збереглося в бібліотеках миру в ліченому числі
екземплярів. Перевидання таблиць в 1874 р. в Англії й в 1920 р. у
Німеччині й докладні коментарі до них Зингера й Робіна (1946) дозволили
познайомитися з ними широкому колу читачів.

с 1539 по 1542 р. був написаний весь текст, виготовлено близько 200
оригінальних малюнків, перенесених у вигляді гравюр на дерев’яні блоки.
Складним шляхом з Падуи через Венецію блоки доставлялися в Базель до
видавця Опорину й там, у швейцарських друкарнях пускалися до друку. В
1543 р. дивна по напруженості, погодженості й організованості робота
була закінчена. Книга Везалия побачила світло.

Майже всю першу половину 1543 р. Везалий провів у Базелі у зв’язку з
випуском книги. Там він організував кілька анатомічних демонстрацій. З
особливим старанням він трудився над виготовленням кістяка людини. Цей
кістяк, подарований Везалием Базельському університету, зберігається по
теперішній час.

Везалий уперше написав анатомію на підставі фактів, точно встановлених
при розкритті трупа. Результатом цього було руйнування догм Галена й всі
наступні відкриття в анатомії. Природно, що вихід книги Везалия зробив
величезне враження. Лише невелика частина утворених лікарів була готова
прийняти відразу істини нової анатомії. Чимале число осіб стало
шанувальниками Везалия після ознайомлення з його книгою. Але були й
такі, які неприязно зустріли нешанобливість Везалия стосовно Галену.
Інші під впливом особистої заздрості стали відшукувати в його книзі
слабості й помилки.

Найбільш лютим супротивником Везалия став його колишній учитель
паризький анатом Сильвий. У своєму памфлеті (Париж, 1551) Сильвий назвав
Везалия «божевільним дурнем, що своїм смородом отруює повітря в Європі».

Сильвий не міг простити Везалию те, що він випередив його в
опублікуванні монументального анатомічного трактату. На прохання
висловити думка із приводу книги Везалия Сильвий відповів лайкою й
вимогою публічного вибачення за образу пам’яті Галена. Стриманий і
твердий лист Везалия Сильвию збереглося в архіві. «Мені не від чого
відрікатися, — писав він. Я не навчився брехати. Ніхто більше мене не
цінує всі те гарне, що є в Галена, але коли він помиляється я поправляю
його. Я вимагаю зустрічі із Сильвием у трупа, тоді він зможе
переконатися, на чиїй стороні правда».

Професор Євстахій у Римі покритикував книги Везалия під видом захисту
Галена. Євстахій був Ерудованим анатомом, що претендував на звання
некоронованого короля анатомів миру. Але аргументація Євстахія не
стільки била по Везалию, скількох по Галену.

Важко було залишатися спокійним. Навколо Везалия замикалося коло
недоброзичливців. Виклик був прийнятий. Везалий включається в боротьбу
за торжество нової анатомії. Він уже не стільки професор для студентів,
скільки діяльний пропагандист передового навчання. Він організує
публічні анатомічні демонстрації в Падуе, Болоньї, Пизе. Його полемічний
дарунок ярок, його докази бездоганні. З незвичайним ентузіазмом він
запрошує до секційного стола своїх опонентів і критиків. Гарячі
суперечки захоплюють тисячі допитливих розумів. Навряд чи можна було
придумати кращий метод агітації за впровадження нових поглядів.
Протягом 1543-1544 р. Ім’я Везалия оточене славою, його із тріумфом
зустрічає молодь, але підступи явних і таємних ворогів не припиняються.
За спиною багатьох опонентів коштує католицька церква. Її сховані
механізми пускаються в хід. На шляху Везалия поступово виникає стіна
відчуження. Якщо в Італії йому вдається відстоювати свої позиції, то у
Франції, Бельгії, Швейцарії верх беруть ненависники нової анатомії.

Натрапивши на організований опір, Везалий не витримує і їде з Італії в
Брюссель. Це не було простою зміною місця роботи й проживання. Як учений
Везалий переживав особисту драму. Він порвав з улюбленою наукою.
Подавлений нападками й пригноблений безсиллям розсіяти отрута наклепу,
проклинаючи владу неуцтва, він знищив всі свої рукописи.

У часи Везалия лікарі вибирали заняття, не зв’язуючи себе з обмеженим
колом питань. Вони одержували підготовку в математику, географії,
філософії, теології. Везалий уважав себе лікарем й анатомію розглядав як
складову частину медичної науки в цілому. Отже, пориваючи з анатомією,
він обирав іншу сферу застосування своїх лікарських знань. Більше різким
була зміна обстановки й методів дослідження. Але Везалий, як видно, не
міг надійти інакше. Йому здавалося, що геній продовжує жити, все-таки
інше мертво. Принаймні такий афоризм він поставив у підписі під одним з
малюнків своєї праці.

Праця Везалия, виношений і вистражданий протягом 5 років ціною безсонних
ночей і неймовірного. напруги моральних сил, міг служити зразком
наукового подвигу. Сам Везалий у передмові до своєї книги «In
соrроris…» писав, що він не зміг би стати анатомом, якби обмежився
грубими демонстраціями, які влаштовували на заняттях по анатомії
неписьменні цирюльники. Потрібно було ниспровергнуть ярмо догматиків і
навчитися анатомії людини на тілі самої людини, прагнучи проникнути в
усі) складності його будови, Везалий рішуче відхиляв обвинувачення його
в неповазі до Галену й уважав, що у виправленні помилок не провина його,
а заслуга й що опошляють пам’ять Галена ті, хто рабськи, всупереч
правді повторює й закріплює недоліки свого кумира.

Підводячи підсумки діяльності Везалия в падуанский період, треба,
сказати, що саме в цей період за короткий строк він виконав працю, що
принесла йому велику славу. Одночасно слід зазначити те прогресивне, що
він зробив за цей час для поліпшення університетського курсу анатомії.

З діяльності Везалия почалися глибокі реформи у викладанні анатомії.
Досить зрівняти зображення секції трупа на фронтисписе книги Везалия й
замальовок занять по анатомії в книгах Мондино й Карпи, щоб стала зовсім
ясної принципова різниця методик викладання. Калька? зобразив Везалия
одночасно в ролі лектора, прозектора й демонстратора. Але ж у Мондино
лектор лише читав текст підручника, демонстрував же частини трупа
цирюльник. Таким чином, Везалий уперше почав читати анатомічні лекції не
по книзі, а по трупі й кістяку.

Звичайно, реформа викладання анатомії послужила поштовхом до зміни
методів викладання й інш медичних наук. Важливо помітити, що при цьому
успіхи у вивченні анатомії й медицини не залишалися надбанням одного
університету, а поширювалися по всіх країнах. Інтернаціональний характер
університетів виявився надзвичайно сприятливим для розвитку науки й для
вдосконалювання педагогіки. Лекції й демонстрації Везалия відвідували
студенти-італійці, французи, німці, англійці, швейцарці, чехи, поляки, і
представники інших народів Європи. Повертаючись на батьківщину, вони
привозили із собою нові ідеї й методи вивчення анатомії й медицини,
пропагували їх. Нагадаємо, що в Росії ще в XVII столітті популярність
везалиевской анатомії спонукала Епифания Славинецкого перевести книгу
Везалия на російську мову для використання її у викладанні анатомії на
заняттях у лікарській школі при Аптекарському наказі й у
слов’яно-греко-латинській академії в Москві. А в XVIII столітті
російський юнак Костянтин Щепин, піднесений колишньою славою знаменитого
університету, пішки добрався до Падуи й вступив у студентську
корпорацію.

Падуанскому університету випала особливо щаслива роль у вихованні
прогресивно настроєних студентів і вчених. Фламандець Везалий, німець
Агрикола, італійці Фракасторо, Галилей, Мальпиги, поляк Коперник,
англієць Гарвей у різний час у різні амплуа входили в кабінети й
аудиторії університету. Вільна від педантизму клерикалів й еклектизму
невігласів Падуя гостинно відкривала двері університету для всіх
бажаючих учитися незалежно від віросповідання, станової приналежності,
політичної орієнтації й національності. Не дивно, що із всіх кінців
Європи в Падую прагнули учні й учителі, всі, що жадали знань, що шукали
відповіді на хвилюючі їхні питання.

Про анатомічні демонстрації Везалия в Болоньї, де курс лекцій по
підручнику Мондино читав Маттиас Куртис, збереглися справжні записи
студента Хесслера, датовані 1540 р. Недавно (1959) ці записи були видані
в Упсала. Читаючи відверті, часом наївні замітки Хесслера, кожний може
відчути високе розжарення опору, що виявлялося ясним і безперечним
висновкам Везалия. Професорові Куртису нема чого було протиставити
доказам правоти Везалия, демонстрируемым перед аудиторією на трупі.
Проте останнє слово залишалося за ним як за старшим.

Як учитель студентів Везалий постійно вимагав точності у вивченні
натури. Він нагадував про те, що кожна, навіть невелика, частина тіла
має своє призначення, властиві їй функції й повинна бути вивчена. При
цьому треба прагнути до всебічного охоплення досліджуваного явища й до
критичного його розгляду.

Виховання критицизму, точності, прагнення до обґрунтування суджень
фактами, що перевіряють особисто, прищеплювання практичних навичок — все
це імпонувало студентам. Якщо ще додати до цьому особиста чарівність
Везалия як учителі — його молодість, темпераментну переконливу мову,
упевнені рухи, що палають сміливістю ока, готовність вступити в
суперечку й представити ясні докази, стане зрозумілої та висока
репутація, якою користувався Везалий у своїх слухачів.

ВІДХІД ВІД НАУКИ

Доказом того, що Везалий шкодував про відхід від науки й прагнув до
продовження анатомічних занять служить його лист Фаллопию, що адресат
уже не встиг прочитати. От що писав Везалий. «Мій дорогою Фаллопий! Уже
три дні пройшло, як я одержав Ваші анатомічні описи завдяки люб’язності
Эгидуса Дукса, лікаря із Брюсселя. Ви можете догадатися, як сильно вони
обрадували мене: адже вони зроблені Вами — знавцем анатомії… До того ж
вони прислані мені з найбільше достохвальной в усім світі Падуанской
школи, де я майже 6 років проводив заняття.

Ви, звичайно, інформовані про те, який був мій метод досягати знання
анатомії людини, установлена там, де зараз перебуваєте Ви. І Ви
представляєте також, що будова тіла людини так чудово й так мінливо, що
дослідники завжди виявляють що-небудь нове, вивчаючи ще недостатньо
з’ясовані органи разом з їхніми невідомими функціями й користю. Тому Ви
не повинні дивуватися тому запалу й радості, з якими я прийняв Ваші
наукові праці… Таким чином, забувши все інше, я поглинав всі Ваші
замітки й присвятив себе цілком цьому несподіваному читанню Андрій
Везалий. Про те, що прочитане повністю виправдало мої безмірні
очікування, а досягнуте Вами зовсім і по достоїнствах збіглося з тими
поданнями, які я сам здобував у вивченні таємниць природи, для Вас буде
очевидно із цього інтимного листа…»

«Що стосується мене, то я почуваю, що орнаменти нашого мистецтва
починаються на тій арені, від якої я, як парубків, був відлучений до
звичайної медичної практики, до війн і до безперервних подорожей. І я
бачу завершення тих речей, яким я дали бездоганні основи відповідно до
моїх здатностей й у тім виді, у якому дозволяли мій вік і здоровий
глузд».

«Й якщо я коли-небудь одержу можливість препарувати трупи, можливість
яка тут повністю відсутній, тому що тут я не міг дістати навіть черепа,
я спробую знову вивчити всю будову людського тіла й цілком переглянути
мою книгу».

Бажання дозріло, згода на повернення в Італію отримано. Але колись треба
надолужити свої «гріхи». Везалию слід з’їздити в Палестину до «святих
місць», щоб довести свою відданість церкви. Це подорож в 1564 р.
закінчилося трагічно. Виявившись у результаті аварії корабля в
Середземне море на острові Занте, хворий, всіма покинутий Везалий у
жовтні 1564 р. помер.

Смерть Везалия розв’язала руки його ворогам. Заздрість і неправда,
глузування й наклеп, спроби знову підняти на щит галенизм, підробки й
плагіати — усе звернулося проти пам’яті великого анатома. Реакція не
дрімала. Інквізиція й орден єзуїтів обрушували гнів на вільнодумство.
Засновується стругаючи цензура на книги й на думці. Анатомія в дусі
Везалия розглядається як випад проти релігії. Неварту роль у
дискредитації свого вчителя виконує римський анатом Євстахій, що
випустив в 1564 р. книгу. Він відкрито призиває повернутися назад до
Галену й Гіппократа. Він уважає, що краще помилятися з Галеном, чим
випливати разом з його супротивниками. Разом з Везалием Євстахій
ганьбить ім’я Фаллопия, у спростуванні багатьох фактів стає на шлях
фальсифікації, але його власні праці виявляються зброєю проти Галена.

У Падуе з 1565 р. атаки на Везалия направляє Фабриций з Аквапенденте.
Талановитий анатом, учень Фаллопия, він із честолюбства протиставляє
свої відкриття відкриттям Везалия, спекулюючи на відновленні зганьбленої
нібито честі Галена.

Французькі анатоми дискредитують Везалия, переоцінюючи заслуги Сильвия й
Шарля Эстьена, що майже одночасно з Везалием надрукував свою книгу.

Професор анатомії Павийского університету Габриель Кунеус в 1564 р.
випустив книгу, у якій привів деякі абзаци з листа Везалия Фаллопию.
Лікар Гарданус декількома десятиліттями пізніше уявив, що ця книга
належить Везалию, що скрыли своє прізвище під псевдонімом. Слабка
робота, що містила грубі помилки, ніякого відношення до Везалию не мала.
Тим часом наступні біографи аж до XIX століття продовжували посилатися
на неї при аналізі творчості Везалия.

Вигляд Везалия відбитий на багатьох портретах, з яких лише портрет
роботи Калькара на дерев’яній гравюрі є автентичним. Це портрет
наведений у трактаті по анатомії, в «Эпитоме», у листі про відвар
хінного кореня й на фронтисписе трактату по анатомії ч виданнях 1543 й
1555 р. з коментарями на англійській і німецькій мовах дозволили широким
колам читачів познайомитися з ними. Значення цієї роботи велико. Вона
послужила пробій сил автора, розвідкою інтересів читачів і з’явилася
своєрідною прелюдією до головної праці Везалия.

ЭПИТОМЕ

В 1539 р. у Базелі вийшло друком лист Везалия про кровопускання із
правої ліктьової вени при запальних процесах Везалий виходить із того,
що венозна кров від печінки тече до периферії. У верхній порожній вені
відбувається змішання крові. Отже, навіть при лівостороннім запаленні
легенів кровопускання з вен правої руки може дати лікувальний ефект.

Друге видання також вийшло в Базелі в 1555 р. На додаток до нього
Везалий написав «Эпитоме», випущений видавцем Опорином в 1543 р. окремою
книгою в 23 повних сторінках. Наступні видання вийшли в Базелі (1555),
Парижу (1560). Збереглося дуже мало оригіналів цієї книги. Недавно
(1949) опублікований її англійський переклад. Російською мовою «Эпитом»
не з’являвся й оригіналів цієї книги в бібліотеках Радянського Союзу не
виявлено. Існує думка про те, що «Эпитом» підготовлений Везалием як
анотація його посібника з анатомії. Однак в «Эпитоме» зустрічається
кілька оригінальних малюнків і деякі нові думки. Весь матеріал
розподіляється по трохи інших главах, чим у керівництві. Може бути,
Везалий хотів викласти анатомію для початківців у більше доступній і
стислій формі.

Везалию належать ще дві опубліковані їм роботи. Це лист про лікувальні
властивості відвару хінного кореня (Базель, 1546) і лист Габриелю
Фаллопию з відповіддю на його критику у своєму листі Везалий повідомляє
про успішне застосування відвару хінного кореня при подагрі й кілька
сторінок присвячує захисту своїх анатомічних поглядів. У другому листі
втримуються відверті думки про розвиток анатомії, розглядаються
заслуги Фаллопия й з жалем відзначається передчасний відхід самого
Везалия від анатомії. Як можна бачити, список наукових праць Везалия
невеликий. І фактично тільки посібник з анатомії представляє солідне,
досить трудомістке нескінченно життєвий добуток справжнього
людського генія. Не даремно деякі біографи вважають Везалия чоловік
однієї книги.

Хоча сам автор у заголовку вказує, що його праця складається з 7
книг, у дійсності в ньому втримується ще одна додаткова глава. Книга
перша — це посібник з остеології й артрології.

Книга друга присвячена в основному міології, хоча опису й розбору м’язів
подана глава по синдесмології. Книга третя містить характеристику
кровоносних судин і почасти залоз. У четвертій книзі викладаються дані
по анатомії периферичних нервів і спинного мозку. П’ята книга насичена
даними по анатомії органів травлення, виділення й розмноження. У шостій
книзі описані органи подиху й пов’язаний з ними орган кровообігу —
серце. Сьома книга присвячена анатомії головного мозку й почасти
органів почуттів. У восьмій книзі викладені матеріали по
експериментальній анатомії й фізіології, отримані Везалием у процесі
вівісекції. Дев’ятою книгою можна вважати «Эпитом». Перша книга містить
41 главу, у якій описаний весь кістяк, включаючи зуби, хрящі (у тому
числі хрящі носа, століття, юшка, гортані), нігті. У висновку говориться
про методи обробки костей й інструментах, які необхідні для занимающихся
анатомією. Для остеології Везалия характерний розподіл анатомічних
ознак на загальні й частки. Так, він визначає призначення костей для
функцій опори, захисти й рухи, підрозділяє їх на більші й малі, плоскі й
довгі, шорсткуваті й гладкі. Везалий описує за назвою луски компактна
речовина костей і виділяє губчате або пещеристое речовина. Окістя
зізнається обов’язковою складовою частиною кістки. На думку Везалия, за
рахунок її забезпечується чутливість кості. У навчанні про суглоби
Везалий також розрізняє загальні закономірності й приватні деталі
конструкції кожного суглоба. В 4-й главі першої книги є вихідна
класифікація суглобів. Автор пропонує ділити суглоби на рухливі й
малорухомі. Форма суглобів погоджується з рухами, що відбуваються в них.
Везалий звертає увагу на комбіновані суглоби (передпліччя,
затылочно-позвоночное зчленування). Він характеризує деякі допоміжні
апарати суглобів, наприклад внутрісуглобні хрящі. Він добре розкриває
роль хребта (глава XII) і доцільність побудови його з багатьох хребців.
Однак у складі хрестця Везалий виділяє 6 хребців (іноді 5).
Межпозвоночные хрящі називає «хрящевидными зв’язками». Грудина, по
Везалию, складається з 3 частин. До цього в «Шести таблицях» він малював
грудину інакше, та й на малюнку кістяка (т. 1, стор. 493) у посібнику з
анатомії грудина зображена складається з 7 сегментів. Він описав кут між
рукояткою й тілом грудини, називаним кутом Людовика. Для Везалия зовсім
очевидно, що в чоловіка й у жінки є з кожної сторони по 12 ребер. Іноді
їх 13 і дуже рідко 11. «А думка чорни, начебто чоловіка на одній стороні
позбавлені якогось ребра й жінка в числі ребер перевершує чоловіка на
одне ребро, зовсім смішно, хоча Мойсей зберігав переказ, начебто Ева
створена — богом з ребра Адама» .

При описі черепа Везалий уперше точно охарактеризував і зобразив
клиноподібну й нижнечелюстную кістки. Шилоподъязычную зв’язку він
приймав за продовження більших рогів під’язичної кістки. Нижню носову
раковину й сошник він також не розглядає як самостійні кості, а приєднує
їх до ґратчастої кістки. Йому не вдалося ще виявити стремінце. З
висновку книги Везалий описує, яким образом він робив мацерацію костей.
Для цієї процедури застосовувалися дерев’яні ящики З отворами. У них
заставлялися трупи разом з вапном. Ящики містилися у воду. Після
промивань й очищення кістки виставлялися на сонце для відбілювання.
Застосовувалося й виварювання костей. Докладно описана в книзі техніка
виготовлення кістяка. Застосовувані для цієї мети інструменти й
матеріали перераховані разом з інструментами для розкриття в 41-й главі.
Треба сказати, що інструменти, що перебували в користуванні Везалия,
були дуже різноманітні. Тут показані пилки, молотки, щипці, ножі,
бритви, гачки, ножиці, голки й інші інструменти, але серед них ще немає
звичайного пінцета.

До Везалия таблиці мускулів в анатомічних руководствах не зустрічалися.
Тим примітніше його заслуги по створенню зовсім оригінальних таблиць,
виконаних добре навіть із погляду сучасної образотворчої техніки.

Фігури з відпрепарованими м’язами зображені на тлі італійських пейзажів.
Фігурам додані патетичні пози, у постановці кінцівок правильно схоплена
динаміка рухів.

З 62 глав другої книги тільки в перших 6 є дані по загальній міології. В
1-й главі Везалий розбирає різні види зв’язок. До них він відносить
усілякі фасциальные утворення, межкостные перетинки, синовіальні
оболонки сухожиль і лише іноді щирі зв’язки суглобів. Така класифікація
зв’язок існувала до XVIII століття. Нагадаємо, що в дисертації
Бахерахта (1750) «Про хворобі зв’язок» іноді навіть складки слизової
оболонки приймалися за зв’язки.

Не підлягає сумніву, що Везалий розумів функцію синовіальних піхв, у
яких сухожилля воложаться клейкою рідиною й можуть краще сковзати, не
стираючись. Везалий критикував подання тих анатомов-галенистов, які
змішували сухожилля з нервами. «Сухожилля, — писав він, — відповідає
зв’язці, а не нерву», до того ж нерв не розчиняється ні в м’язі, ні в
сухожиллі.

Природно, що Везалий не уникав відповіді на питання про діяльності
м’язів. Він правильно розумів, що маса м’язової тканини «є головною
частиною мускула» і завдяки їй «мускул скорочується» (т. 1, стор.
634-635). Але для роботи м’язів, як він думав, потрібна безперервна
доставка «тваринного духу» по нервах (т. 1, стор. 633), харчування
м’язів кров’ю, що доставляє по венах, і «відновлення природженої
теплоти» м’язів, що досягається за допомогою артеріальної крові.

У книзі дається класифікація м’язів за формою, функцій з’єднують
костям, що. При цьому Везалий указував на умовність понять — початок і
прикріплення м’яза. Йому знайомі приклади антагоністичної дії м’язів.
Везалий ще не вживає слова фасція для оболонок, що оточують м’язи. Разом
з тим він знаходить поверхневу фасцію, що відокремлює подкожножировой
шар від м’яза.

У главах, присвячених приватної анатомії м’язів, Везалий домагається
значної повноти опису. Чи йде мова про м’язи язика або ока, чи
говориться про м’язи кінцівок, скрізь Везалий знаходить точні
характеристики, скрізь проводить свій функціональний аналіз. Він
розбирає механізм жування, правильно оцінює роботу м’язів живота, що
координуються з дією діафрагми. Він різко критикує думки тих медиків,
які затверджують, що «прямим мускулом їжа проштовхується в живіт,
поперечним виганяється, а з…» (т. 1, стор. 796). Рух їжі по кишечнику
Везалий зв’язує з функціями м’язових елементів шлунка й кишок. Уперше
доводиться положення про розходження довільних і мимовільних рухів, «не
залежних від нашого спонукання»,(т. 1, стор. 796).

Опис м’язів по областях завжди сполучається з розглядом тих рухів, які
здійснюються в суглобах. У такому виді міологія Везалия виявляється
функціональною. Звичайно, Везалий аналізує дію м’язів у багатьох
випадках без обліку групової координації.

Ряд м’язів залишився Везалию невідомим. Він наніс на малюнок, але не
описав у тексті пірамідальний мускул живота. Латеральна крыловидная,
потилична, зовнішня запирательная, клюво-плечевая, м’яза м’якого
піднебіння й деякі інші м’язи зовсім не були згадані в книзі Везалия.
Доречно помітити, що вже його учень Фаллопий більш ретельно вивчив м’яза
голови, давши опис тих з них, які не знав Везалий. Продовжувачем його
справи був також Аранци, що описав власний разгибатель вказівного
пальця, клюво-плечевую м’яз і деякі інші.

З іншого боку, сам Везалий іноді описував м’яза, не маючи перед очами
препарату або малюнка. Неточності й помилки Везалия можна пояснити тим,
що робота просувалася дуже швидко. У всякому разі вони не настільки
великі, щоб вплинути на високу оцінку книги в цілому.

Книга третя, у якій дається опис кровоносних судин, страждає найбільш
істотними недоліками, обумовленими тим, що Везалий не розумів кровообігу
й сліпо додержувався фізіологічних доктрин Галена.

Звичайно, Везалий як анатом й у дослідженні кровоносних судин перебуває
на належній висоті. Він ретельно описує артерії й вени. Для нього не
залишаються схованими закони розгалуження артерій, шляхи обхідного
Кровотока. Навіть особливості будови судинної стінки залучають його
увагу.

Залишається фактом, що вени для Везалия — це судини, по яких кров від
печінки йде до периферії. Поруч із ними артерії несуть від серця до
периферії кров, насичену життєвим духом. Яким образом кінчаються
найтонші судинні трубки, Везалий не знає. Серце для нього звичайний
внутрішній орган, а не центр судинної системи, тому опис серця не
включено в дану книгу.

Значення вен Везалий ставить вище, ніж артерій. Але опис топографії вен
все-таки грішить неточностями. Наприклад, утворення воротной вени
показане Везалием недостатньо чітко. Він допускає з’єднання артерій
головного мозку із синусами твердої оболонки. Для нього очевидна
вариабильность вен. «Серед маси людей,-пише він,- навряд чи знайдеш двох
із зовсім однаковими розгалуженнями вен» (т. II, стор. 98). Кровообіг
плода Везалий спеціально не описує, але він знає пупочные артерії, які
після народження запустевают. Ці артерії, по Везалию, ідуть не до пупка,
а від пупка. На таблицях Везалий показав місця впадання печіночних вен у
нижню порожню вену. На передній черевній стінці він простежив
кавакавальные анастомози через надчревные вени.

У цій же книзі даний опис деяких залоз. Серед них Везалий виділяє так
називані кров’яні залози, що не мають вивідних проток, і залози з
вивідними протоками. В останні відбувається фільтрація рідин із крові
для постачання органів живильними речовинами. Везалий бачив лімфатичні
вузли брижів і назвав їхніми залозами. Значення селезінки полягає, на
думку Везалия, в очищенні крові від «меланхолійного соку». Гемороїдальні
вени Везалий уважає галузями воротной вени.

Таким чином, текст третьої книги-везалия, що озброював анатомів
знаннями приватної анатомії кровоносних судин, був неповноцінним в
аспекті загальної ангіології й застарів протягом короткого часу.

Для історії відкриття кровообігу книга Везалия з’явилася необхідним
щаблем. Тільки на основі повних знань розподілу судин можна було
будувати нову теорію. Везалий сам не міг приступитися до перевірки
гіпотез Галена, що ставляться до кровообігу, але це не можна поставити
йому за провину. Перш ніж приступитися до створення нових концепцій,
треба було підсумувати накопичені матеріали, систематизувати їх і тим
самим підготувати умови для розвитку нових ідей.

У четвертій книзі викладена анатомія периферичної нервової системи. Ця
книга менше інших по обсязі. У ній 17 глав. Починається книга з
відповіді на питання, що таке нерв./Розходження між руховими й чутливими
нервами твердо підкреслені Везалием. Він описує 7 пару черепномозговых
нервів, по Галену, і 30 пара спинномозкових нервів, тому що не враховує
VIII шийного спинномозкового нерва. П. К. Анохін (1945) уважає, що в
книзі Везалия дані майже закінчені подання про будову нервової системи,
З такою оцінкою, звичайно, важко погодитися. Везалий не розумів
розходжень між корінцями спинномозкових нервів. В опис черепномозговых
нервів він не вніс необхідної ясності. Іноді нервовий стовбур Везалий
розглядає як суцільне утворення, більшою же частиною як порожню трубку,
по якій циркулює тваринний дух. Фактичні дані по анатомії периферичних
нервів, нервових сплетень, спинного мозку в книзі Везалия викладені
систематично. Але вони, по-перше, не оригінальні, а по-друге, буяють
помилками. Везалий думає, що спинний мозок триває в крижовий канал, що
нерви — це відростки мозку, що рухові нерви тверді, а чутливі — м’які.
Він не виділяє ще межоболочечных просторів, не обертає уваги на нервові
вузли. Симпатичний стовбур і чревные нерви Везалий уважає галузями
блукаючого нерва (VI пари).

Зовсім очевидно, що анатомія нервової системи не захоплювала Везалия. У
цій області знань він не виправив помилок Галена.

Перераховуючи черепномозговые нерви, Везалий обмовляється, що їх у
дійсності більше чим 7 пар (т. II, стор. 204). Наприклад, нюховий нерв
варто виділяти особливо. Третя пара фактично подвійна. «Біля корінця
п’ятої пари виникає інша пара, невідома всім занимающимся анатомією» (т.
II, стор. 204). Але Везалий заявляє, що він не збирається «відступати
від старого рахунку мозкових нервів».

Нумерація й назва черепномозговых нервів Везалия не збігаються із
сучасними поданнями.

1 пари — зоровий нерв — описана в загальному правильно.

II пари — глазодвигателыный нерв. Характеристика його дуже примітивна.
Уважається, що цей нерв іннервує всі 7 м’язів ока. III пари по описі
відповідає тройничному нерву. Але анатомія цього нерва викладена
надзвичайно плутане. Руховий корінець тройничного нерва виділений у
спеціальну IV пари черепномозговых нервів. При описі третьої пари
Везалий натрапляє на нерв, що відводить. Він подає правильні відомості
про місце його виходу з мозку й про топографію на підставі мозку, але у
верхній очноямковій щілині приймає його за частину «очного нерва»,
нібито рухового по функції.

За назвою V пари в книзі Везалия фігурують вестибуло-слуховой і лицьовий
нерви. Автор угадує деякі правильні деталі цих нервів, але він зовсім
безпомічний при характеристиці їх у цілому. Він знаходить місце
отхождения галузей до скроневого мускула й пояснює їхній достаток особою
силою даного м’яза.

VI пари нервів головного мозку, по Везалию,- це блукаючий нерв разом з
языкоглоточным і додатковим. На рівні 1 грудного хребця від VI пари
відходить «досить значна галузь», що направляється за плеврою уздовж
хребетного стовпа. Таким чином, прикордонний симпатичний стовбур
включається в розгалуження блукаючого нерва. Самі рухові галузі
останнього в черевній порожнині простягаються, як думав Везалий, до дна
матки в жінок і до яєчок у чоловіків. VII парою Везалий позначив
під’язичний нерв. Периферичні нерви тулуба, верхньої й нижньої кінцівки
описані Везалием правильно. Він, імовірно, уперше описав оболонки
нервових стовбурів. У багатьох випадках він ухиляється від стандартних
описів нервів по Галену, виправляючи їх. На стор. 290 (т. II) він писав:
«…якщо ти помітиш, що я порядно ухилився від думки Галена, не
полінуйся, дуже тебе прошу, перевірити його опис». Не залишається ніяких
сумнівів у тім, що кожний з великих периферичних нервів досліджений
самим Везалием на трупах і це становить незаперечну заслугу великого
анатома.

П’ята книга присвячена органам травлення. Але оскільки сечостатеві
органи перебувають «у зв’язку й суміжності» з органами харчування,
Везалий у цю книгу включає і їх. Він надходить так ще й для того, щоб
«ті самі фігури не зустрічалися в більшості глав» (заголовок V книги).

Книга написана жваво і яскраво. Досвід митецького демонстратора й ідеї
мислячого вченого тут зв’язані воєдино. Виклад матеріалу ведеться не по
функціональному принципі, а по топографічному. Вся п’ята книга в
дійсності представляє коментарі до препаратів, виділюваним на розкритті
черевної порожнини. У цих коментарях роз’ясняється значення органа, його
місце в акті травлення, його зв’язку з іншими органами.

На початку книги поміщені 32 малюнка, на яких зображені органи на трупі
в строгій послідовності й вид органів на ізольованих препаратах і на
розрізах. Везалий дуже добре представляє все те, що зображується на
таблицях й описується в тексті. Судження про внутрішню структуру органів
і пояснення їхніх функцій далеко не бездоганні, але вони цілком
зрозумілі й виправдані. Везалий описав шлунок, кишечник, селезінку,
печінку, сечовий міхур, бруньку,-внутрішні, і зовнішні полові органи, що
розвивається плід. Підшлункову залозу він розглядав як м’яку підстилку
для шлунка, що складає зі скупчення залоз брижі. Печінка характеризував
як майстерню густої крові з величезною кількістю судин. Це всі галузі
воротной вени, розгалуження порожньої вени й желченосные трубки. Він
описав капсулу печінки й зв’язки. Везалий дотепно критикував навчання
Галена про пятидолевой печінки. У тварин дійсно печінка складається з
декількох ізольованих часток. У людини ж частки печінки зрощені.

У книзі даний точний опис положення стравоходу в грудній порожнині.
Ковтку Везалий ще не виділяє, тому стравохід у його поданні «одержує
початок від кінця піднебіння» (т. II, стор. 380). Призначення мигдалин,
на думку автора, полягає в тому, що вони виробляють слину й вологу,
запобігаючи висиханню стравоходу й гортані.

Щитовидну залозу Везалий уважав парним органом і порівнював з
передміхуровою залозою. Секрет цієї залози, виділюваний у стравохід, на
його думку, полегшує проходження сухої їжі в шлунок.

Форму й положення шлунка Везалий визначав правильно. Назв відділів ще
немає. Про будову стінки шлунка говориться дуже скупо. Пилорический
сфінктер Везалий приймав за залозу, не погоджуючись із думкою Галена про
те, що це пристосування для закриття виходу зі шлунка. Для нього
залишився незрозумілим розподіл тонкої кишки на худу й подвздошную,
установлене грецькими анатомами. Він писав, що не знає жодного ознаки,
«по якому міг би розпізнати кінець худої й початок подвздошной кишки»
(т. II, стор. 413). Разом з тим він правильно відповідав на запитання
про призначення кишок і розумно пояснював доцільність великої довжини
тонкої кишки для усмоктування їжі.

Суперечка про те, є чи ні відгалуження жовчної протоки до шлунка,
Везалий уважав надуманим. Лише один раз він бачив з’єднання жовчної
протоки зі шлунком. У всіх же інших випадках загальна жовчна протока
впадала у дванадцятипалу кишку.

При дослідженні бруньки в першу чергу Везалия цікавили шляхи токовища
крові, оскільки для нього ясно, що в бруньках артеріальна кров
очищається від надлишку рідкої частини. Звертаючи увагу на порожнину
бруньки, Везалий не знаходить там двох пазух, відділених продірявленою
мембраною на зразок сита (т. II, стор. 468). Про ці пазухи, кров’ян і
сечовий, писали галенисты. Думають, що на малюнках у книзі зображені
розрізи бруньки собаки. Брунькові канальцы Везалий не бачив, хоча його
сучасники Фаллопий й Євстахій зважали на їхню наявність. Обертає на себе
увага та обставина, що Везалий на малюнках поміщає праву бруньку вище
лівої. І в описі підтверджується, що права брунька здебільшого лежить
вище лівої, хоча буває й навпаки (т. II, стор. 464).

Шоста книга, що містить опис органів грудної порожнини, підрозділяється
на 16 глав. Тут описана оболонка, що покриває ребра (плевра), трахея,
гортань, легеня й, нарешті, серце, якому приділене найбільша увага.
Процес подиху Везалий представляє в такий спосіб.

Везалий допускає, що в плеври, як й в очеревини, є отвори. Средостение,
добре обумовлене Везалием, розділяє плевральні порожнини. Дихальне горло
посилає в кожну легеню по великому бронху, які розгалужуються на
незліченну кількість галузей. Гортань служить для відтворення голосу. В
описі її функцій Везалий треба Галену, що спеціально занимались
проблемою голосообразования.

По Везалию, легеня людини підрозділяється на дві частки, відмінностей
між прав і лівим не підкреслюється. У легенях відбувається змішання
крові й пневмы. Сегментів і часточок легенів автор не виділяє. Губчата
паренхіма легенів є доказом заповнення цього органа повітрям. У легені
проникають тонкі галузі блукаючого нерва й галузі венозних артерій.
Артеріальні вени, навпаки, беруть початок у легенях.

На відміну від легенів, які описані досить коротко, серце розглянуте
Везалием досить докладно. Перед роботою серця, що робить вербою
безперервні й невтомні рухи незалежно від нашої волі, автор випробовує
здивування. Намагаючись розшифрувати структуру серцевої стінки,
Везалий ішов поперед таких анатомів, як Гарвей, Борелли, Галлер й ін.
Він указував на те, що м’язові волокна збираються до верхівки серця й
потім ідуть у глибину. Інші волокна випливають циркулярно. У
межжелудочковой перегородці немає ніяких отворів. Передсердя як такі ще
не розпізнаються й уважаються пазухами вен. Але праве й ліве вушка серця
описуються точно. Поверхня серця гладка. Форма його нагадує форму
великого каштана. У людини серце ширше й коротше, ніж у тварин. Всі
судини, що приходять до серця й починаються від нього, на малюнках
зображені правильно. Правда, легеневих вен тільки дві. Вінцевий венозний
синус серця розглядається як галузь порожньої вени. Артеріальної протоки
Везалий ще не знав. Від дуги аорти відходять судини не по звичайному
людському типі, а скоріше як у собак (брахиоцефалический стовбур
ділиться на 3 артерії).Становлення щирої функції серця протікало
повільно. Везалий зазнавав серйозних труднощів при оцінці своїх
спостережень над працюючим серцем тварин. Він відзначав подібність м’яза
серця з мускулами тіла, але вказував на те, що серцевий м’яз виконує
зовсім інші рухи, причому руху мимовільні. Він розрізняв 2 камери серця
й визнавав, що в описі серця треба за Галеном. Коли він переконався в
тім, що в перегородці між желудочками немає отворів, він не зрозумів, як
можуть анатоми допускати перехід крові із правого желудочка в лівий. «Я
чимало коливаюся щодо функцій серця в цій частині» (т. II, стор. 696).

Будова м’ясистих поперечин, сосочковых м’язів, клапанів докладно
висвітлюється на сторінках 6-й книги. У чотирьох отворах серця (два
предсердно-желудочковых, аортальне й легеневого стовбура) Везалий
нараховує 11 малих перетинок, тобто стулок клапанів, і розуміє їхня роль
у механізмі руху крові через серце.

Закінчує шосту книгу Везалий описом порядку розкриття серця й органів
подиху.

Сьома книга, у якій зібрані матеріали по анатомії головного мозку й
органів почуттів, виявилася самої дискусійною. При цьому думки опонентів
розділилися: одні критикували Везалия за поступки матеріалізму, інші
обвинувачували його в ідеалізмі. Настільки суперечливі оцінки не
викликають подиву, тому що в книзі в дійсності эклектически змішуються
всілякі, часом парадоксальні міркування.

При написанні даної книги Везалий не мав у своєму розпорядженні достатню
кількість фактів, що ставляться до внутрішньої конструкції мозку. Їх у
той час було мало, а фізіологічних досвідів, що можуть роз’яснити
функції мозку, не було зовсім. Але чим менше було твердо встановлених
істин, тим більше народжувалося спекуляцій. Текст книги ясно показує, що
Везалию все-таки не вдалося уникнути суперечливих доктрин. Основні
частини головного мозку Везалий описує правильно. Йому відомі стовбур
мозку, мозочок, ніжки мозку, четверохолмие, зорові бугри, мозолисте
тіло,, більші півкулі, желудочки мозку, епіфіз і гіпофіз. Книга
відрізняється досить повною систематизацією накопичених на той час даних
по анатомії мозку. Але Везалий «не приймає цих даних на віру, а особисто
перевіряє їх. Незамінну допомогу приносить йому техніка розсічення мозку
на зрізи. Очевидно, Сильвий і Везалий знали способи ущільнення мозку.
Кожен зріз мозку обов’язково замальовувався, всі великі деталі
позначалися на малюнках. Уперше в історії анатоми одержали можливість
вивчати головний мозок за єдиною методикою й графічно документувати свої
спостереження.

Цілком можливо, що Везалий досліджував не тільки мозок людини, але й
мозок тварин. Так, при замальовці бічних желудочков він не наносить на
схему задній ріг, що у копитних тварин відсутній. Однак у всіх інших
випадках сторінки книги містять опис головного мозку саме людини. Не
випадково Везалий виправляє помилки тих анатомів, які переносили дані
анатомії мозку тварин на людину. Наприклад, він указує границі мозочка в
межах задньої черепної ями. Інші ж анатоми закріплювали за мозочком всю
потиличну область черепа, що типово для биків, корів, овець.

Желудочки головного мозку були описані ще Герофилом. Везалий знав про
повідомлення бічних желудочков із третім. Він писав: «нижні частини
правого й лівого желудочков уздовж мозолистого тіла… не розділені між
собою якою-небудь перегородкою» (т. II, стор. 810). Під зводом є
з’єднання цих желудочков (див. т. II, стор. 817). Таким чином,
межжелудочковое отвір не по праву має ім’я Монро. Те ж саме ставиться до
водопроводу мозку, що з’єднує третій желудочек із четвертим. Водопровід
мозку був відомий Герофилу й опис його фігурує в книзі Везалия.

Цереброспинальный ліквор Везалий приймає за слиз й описує його
переміщення по желудочкам, а із третього желудочка ще й у гіпофіз, що
він називав «залозою, що приймає слиз». Припущення Галена про вихід
слизу через продірявлену пластинку в порожнину носа Везалий рекомендував
не приймати за істину.

Значення головного мозку Везалий оцінював дуже високо. Це вмістище
чільного розуму, початок чутливості й довільного руху. Навіть у назві
першого розділу говориться, що «мозок побудований заради верховенства
розуму, а також чутливості й рухи, що залежить від нашої волі» (т. II,
стор. 775). Свої функції мозок виконує за допомогою тваринного духу, що
виробляється в мозку й в оболонках і виходить на периферію по нервах. На
стор. 814 (т. II) Везалий писав: «я нітрохи не побоююся приписати
призначення у виникненні тваринного духу желудочкам». Дотримуючи
вірності древньої концепції Галена про три парфуми, Везалий не може
протиставити їй нічого іншого. Вплив мозку на життєві відправлення
занадто очевидно. Пояснити цей вплив Везалий здатний тільки за допомогою
гіпотетичного тваринного духу, що повідомляє силу органам почуттів,
викликає руху м’язів й є імпульсом для божественних актів царюючої душі.

Однак цей розділ має самостійне значення й аж ніяк не пов’язаний з
анатомією головного мозку, про яку мова йде в сьомій книзі. Тому ряд
істориків розглядає даний розділ як окрему восьму книгу. У ній наведені
досвіди, які Везалий проробляв на тварин. Прав Брока, що вважає ця праця
Везалия першою книгою по експериментальній фізіології епохи Відродження.

До експерименту на тварин Везалий звертався дуже часто. Фактично в
анатомічному залі завжди поруч із секційним столом, на якому вироблялося
розчленовування трупа, стояв стіл для досвідів на тварин або просто для
їхнього анатомування. Якого ж роду експерименти проводив Везалий.

Об’єктами дослідження були живі собаки, мавпи, свині. Найпростіший
досвід — перелом костей. Везалий переконувався, що після перелому кістки
«валиться весь орган», тобто перестає функціонувати вся кінцівка. Якщо у
тварин перерізувати утримуючу поперечну зв’язку на передній або задній
кінцівці, то сухожилля згиначів пальців будуть виходити зі своїх
каналів. На оголеному м’язі Везалий спостерігав стовщення й розслаблення
м’язового черевця. Коли він розрізав черевце подовжньо, скорочувалися
обидві половини в одному напрямку. Після поперечного розсічення
скорочення м’язових волокон викликало розбіжність м’язових половинок.

Найбільш різноманітними були досвіди на нервовий системі. Туго
перев’язуючи нервовий стовбур на кінцівці, Везалий викликав параліч
м’язів. Після перерізання спинного мозку Везалий спостерігав припинення
чутливості й руху в дистальних частинах тіла. Везалий розкривав череп у
собак і руйнував речовину мозку. Це приводило до того, що в собак
випадали м’язові рухи й відбувався розлад чутливості. Везалий розкривав
желудочки мозку.

На живих тварин Везалий установлював вплив поворотних нервів на голос.
Здавлювання або розсічення цих нервів обумовлювало припинення голосу.

Операція видалення селезінки у тварин, видалення бруньки, яєчок,
прижиттєві спостереження над роботою серця й легенів — все це було
доступно Везалию й проделывалось їм для навчальних цілей. Викликаючи
пневмоторакс, Везалий відзначав зупинку дихальних рухів легенів.

Надзвичайно цікавими були його досвіди з перев’язкою артерій і вен. Ці
досвіди давали в його руки неспростовні факти для розшифровки законів
кровообігу, але правильних висновків із цих фактів Везалий не зробив. Ті
ж факти в руках Гарвея дозволили сформулювати нову теорію кровообігу.
Але це трапилося майже на 100 років пізніше.

Подих живих істот віддавна визнавалося неодмінною умовою життя. Але чи
дихає плід в утробі матері, а якщо дихає, то як Везалий витягав з матки
собаки майже доношений плід з оболонками. Щеня гинуло від ядухи. Якщо ж
оболонки розрізалися, плід залишався живим. Везалий зробив правильний
висновок із цього спостереження, указавши на те, що тихорєцький подих
плода відбувається за рахунок крові материнського організму.

Штучне дихання в досвідах Везалия зберігало життя твариною після
заповнення плевральних порожнин повітрям. Цей факт, яскраво
продемонстрований Везалием, послужив поштовхом до розробки операції
трахеотомії й интубации.

Навряд чи можна сумніватися в тім, що в цьому доповненні до трактату
Везалий виклав тільки частину своїх досвідів. Але навіть короткі замітки
про виконані операції розкривають вигляд Везалия як цілеспрямованого й
митецького експериментатора. Ми повністю згодні з думкою С. Н.
Касаткина, що характеризує Везалия як основоположника функціонального
напрямку в анатомії, оскільки великий анатом при вивченні трупа завжди
думав про функції розглянутих органів і систем, прагнув пізнати живе й
розумів нерозривну єдність форми й функцій.

Однак в анатомії довезалиевского періоду панував хаос не тільки в змісті
систематики, але й у змісті точності локалізації. Відносини органів друг
до друга ще якоюсь мірою вдостоювалися уваги, але ні проекція органів на
зовнішні покриви, ні голотопия, ні скелетотопия їх ніколи не
розкривалися.

В анатомії Везалия ми не бачимо ще розподілу тіла людини на області, як
це прийнято в сучасних руководствах. Але Везалий дає ретельний опис,
м’язів і це визначає неминучість показу топографо-анатомічних відносин
соми. Адже всі нерівності рельєфу тіла пов’язані з костями й м’язами.
Присвячуючи спеціального глави процедурі й порядку розкриття м’язів,
Везалий указував точні лінії розрізів, описував шари шкіри, підшкірної
клітковини й оболонки.

У главах «Про мускули живота» й «Про розкриття мускулів живота»
приводяться всі необхідні відомості про конструкції піхви прямого
мускула живота, але назва це ще не фігурує. Везалий знає білу лінію
живота й місце проходження насінного канатика внизу передньої стінки
живота. Він викладає анатомію м’язів промежини, відзначаючи полові
розходження.

Положення кровоносних судин погоджується із частинами кістяка й з
областями (пахвова западина, ліктьовий згин, пах, колінний згин і т.д.).
Звертається увага на локалізацію лімфатичних регионарных вузлів по ходу
вен, на відношення до м’язів артерій і вен, на глибину їхнього
залягання.

Що стосується топографії органів, то щодо цього Везалий іде далеко
вперед у порівнянні зі своїми попередниками. Він точно описує границі
легенів, правильно характеризує средостение, простежує взаємини
стравоходу, трахеї й аорти, пише про поширення частини печінки вліво,
визначає відділи кишечнику по областях черевної порожнини, указує на
особливість локалізації шлунка.

У багатьох випадках при описі органів Везалий теж допускав
топографо-анатомічні помилки. Є частка істини в словах тих біографів
Везалия, які вважають, що він виправив багато помилок Галена, але не
виправив ще більше. Дивно, наприклад, омана Везалия, коли він знаходить
роздвоєння висхідної аорти.

Може виникнути питання, чи розумів сам Везалий прикладне значення
анатомічних знань. На це питання легко відповісти ствердно. Власне
кажучи весь свій досвід ученого й педагога Везалий присвятив медицині.
Анатомічну підготовку він розглядав як обов’язкову умову успіху
лікування.

Чи був Везалий у дійсності лікарем і зокрема хірургом? Звичайно, він був
лікарем й, імовірно, володів необхідною хірургічною технікою. Про його
діяльності як клініциста збереглося мало відомостей. Своє відношення до
медицини, до проблем лікування хворих Везалий розкрив у передмові до
посібника з анатомії. Крім цього, він стосувався клінічних проблем у
статтях про венесекции й про застосування відвару хінного кореня.

В історико-медичній літературі звичайно Везалия не вважають вартої на
шляху розвитку хірургії. Проти цього варто заперечувати. Везалий був
професором хірургії й анатомії. Він учив студентів анатомії,
підкреслював важливість цього предмета і його безпосереднє відношення до
хірургії. Через відродження анатомії він уможливив розвиток хірургії як
науки.

На секційних заняттях під керівництвом Везалия вивчалися органи живота,
ретельно досліджувалися топографія очеревини, її зв’язки, брижі,
сальники. Відповідно до навчання Гіппократа вважалося, що рани мозку й
кишечнику смертельні. Проводячи практичні заняття зі студентами, Везалий
завжди вказував на те, що лікар не може відмовитися лікувати хворого
навіть при свідомо смертельних пораненнях. Хворому повинна бути надана
сама ефективна допомога. Виходячи із цього, він учив студентів накладати
шви на кишечник на трупах й ^на живих тваринах. Для швів використався
тонкий шовк. Експериментальні розрізи наносилися на шкіру й внутрішні
органи тварин (собак, свиней).

У трактаті Везалий торкати багато клінічних питань. Так, він описував
утворення грижового мішка при паховій грижі. Він посилався на
захворювання серця, селезінки, на гангрену кінцівок. Разюче точно він
намалював картину гідроцефалії. Але повністю свої
анатомічний^-анатомічні-патолого-анатомічні спостереження він збирався
узагальнити в іншій книзі. Говорячи про гангрену гомілки після
травматичного ушкодження артерій, Везалий нагадував: «безліч Інших
подібних же явищ ми простежимо докладніше у своєму добутку, де зробимо
опису розкриттів, особливо придатних для розпізнавання хвороб й
обговорення всього медичного мистецтва…» (т. 1, стор. 85). Як видно,
він ґрунтовно готувався до створення такого добутку. Цілком можливо, що
ці матеріали загинули у вогні разом з іншими рукописами.

Оцінюючи Везалия як клініциста, варто мати на увазі дві обставини.
По-перше, Везалий заклав фундамент наукової медицини. Анатомічними
знаннями він озброїв клініку. Підвищення рівня анатомічної підготовки
повело до рішучих змін у медичній практиці.

На ґрунті анатомії Везалий хотів об’єднати всі галузі медицини. Це було
зовсім необхідно, тому що навіть деякі передові лікарі того часу були
безпомічні в питаннях теорії. Знаменитий Теофраст Парацельс
(1493-1541)-новатор у практичній медицині й революційно настроєний
стосовно сучасній йому схоластиці сам страждав еклектизмом у побудові
теорії медицини. Анатомія викликала в нього найбільше презирство. Він
начисто відкидав вивчення будови тіла, метод диссекции й створював свою
«анатомію сутності людини», що довела б, що в „теле людини з’єдналися
містичним образом 3 всюдисущих інгредієнти: солі, сірка й ртуть.
Прихильники Парацельса намагалися розкрити анатомію тіла за допомогою
алхімії. Секційні заняття вони третирували як «мужицький метод», як
неварті вправи італійських фокусників.

Не випадково Везалий гостро критикував медицину XVI століття. Він
правильно вказував на те, що мистецтво лікування занепало. Клінічне
дослідження хворих придбало виродливі форми. Логічний діагноз у постелі
хворого підмінювався упередженим, бездоказовим діагнозом. Лікарі не
знали й не хотіли вивчати анатомію кісткової системи, м’язів, нервів,
артерій і вен. «Навіть найбільш обдаровані з медиків, — писав Везалий, —
почали доручати слугам те, що їм покладалося робити для хворих
власноручно… залишили за собою тільки призначення ліків і дієти при
недугах особливого порядку» (т. 1, стор. 9).

Везалий руйнує з величезною переконаністю багато забобонів й омани. Для
відновлення слави античної медицини, на його думку, лікарям треба
спуститися з позахмарних висот на тверду землю, «тому варто всіляко
вселяти всім молодим медикам, що утягують знову в наше мистецтво, щоб
вони нехтували перешіптування фізиків, а випливали б звичаям греків і
настійних вимог природи й розуму й додавали б до лікування й власну
руку…» (т. 1, стор. 11).

Друга обставина, що має значення для оцінки клінічного мислення Везалия,
— це його конкретні висловлення про методи лікування хворих і його дії
як лікаря. На жаль, останнє залишається ще нез’ясованим. Що ж стосується
принципів лікування, те Везалий твердо коштує на єдності трьох основних
лікувальних заходів — лікарської терапії, дієти й ручних процедур.
Везалий указує (т. 1, стор. 10), що він зовсім не пропонує «зволіти один
метод лікування іншому». Він з гіркотою відзначає відмежування лікарів
від хірургії. «Лікарі на сором своєму відсторонили від себе те, що
представляє найдавнішу й найбільш важливу галузь медицини…» (т. 1,
стор. 9).

Правоту Везалия щодо цього виразно підтвердив його сучасник великий
хірург Амбруаз Парі (1517-1590), в особі якого втілився хірург — рукодел
і хірург-лікар.

Доводячи розумність лікарських дій, заснованих на анатомічних і
фізіологічних знаннях, Везалий, звичайно, піклується в першу чергу не
про прославляння своєї праці, а про захист істини. Справжнє задоволення
доставляє йому свідомість того, що «медицина, як і всі інші знання,
початки оживати й піднімати голову з найглибшого мороку… але нічого
вона не вимагає так настійно, як відродження майже вимерлого знання
(анатомії)» (т. 1, стор. 13).

Питання антропології й порівняльної анатомії в книгах Везалия. Розгляду
цих питань присвятили свої статті Коул (1944) і К. Б. Юр’єв (1961). Ми
також коротко зупинимося на них.

Порівняльно-анатомічний напрямок у дослідженнях Везалия наполегливо
вимагало до себе великої уваги. Але для спеціальної розробки цього
напрямку Везалий не мав часу. Він використав анатомію тварин або для
«викриття» помилок Галена, або для порівняння з анатомією людини.
Еволюційний напрямок ще не був реалізований Везалием, хоча він прагнув
до широкого загальбіологічного охоплення проблем анатомії.

Для основоположника порівняльної анатомії потрібно, щоб він розумів
принцип співвідношення форм. Ці принципи Везалий ще не сформулював. Про
будову цілого організму по окремим костям він ще не намагався скласти
ясного подання. Для нього були важливо отдифференцировать ознаки
анатомії людини від анатомічних ознак тварин.

У праці Везалия наведені порівняльно-анатомічні малюнки, імовірно,
перші в історії морфологічної літератури.

Глибина проникнення Везалия в проблеми порівняльної анатомії залишається
ще недостатньо з’ясованої.

Що стосується антропологічних екскурсів Везалия, те вони в загальному
досить недалекі. Авторові ближче й доступніше вікові, полові й
індивідуальні розходження в будові тіла людини, але не типові. Так, він
описує полові відмінності таза, часто звертає увагу на особливості
кістяка дитини, Наприклад, вона пише про еластичність хрящів і костей
дитини й про «отвердіння» хрящів і крихкості костей у старих людей. Йому
відомо, що некоторые кістки в дітей складаються з окремих частин,
наприклад хребці й тазової кістки. Эпифизарные хрящі спостерігаються
тільки в молодих, а в старих людей виявляється заростання швів черепа
(т. 1, стор. 101).

Антропологія як така цікавить Везалия лише тоді, коли він доводить
наявність чисто людських ознак. Наприклад, йому не вдається знайти
кістку в серце людини. Ретельно перевіривши багато препаратів, він
остаточно вирішує, що Гален помилявся. Окостеніння фіброзного кістяка
серця спостерігається в парнокопытных, але не в людини.

Добре описані Везалием відмінні риси особи людини в порівнянні з
лицьовим відділом голови мавпи.

Везалий зрозумів значення анатомічного малюнка й приступився до
створення свого оригінального ілюстрованого керівництва. Він уважав, що
включені в книги- малюнки «сприяють розумінню розкриттів я представляють
погляду, ясніше самого зрозумілого викладу.,.» (т. 1, стор. .9).
Дохідливість книги, її переконливість визначалися значною мірою якістю
малюнків, які повинні бути складеним елементом книги. Везалий сам
працював над малюнками, а також готовив для замальовки велика кількість
анатомічних препаратів. Багато малюнків у книзі символізують живий дух
епохи Відродження. М’яза людського тіла зображені в динаміку. Пози, у
яких зображується труп, змушують думати про мудрість життя й драматизм
смерті.

Анатомічні праці попередників Везалия майже не містили малюнків. Низький
рівень образотворчого мистецтва середньовіччя, труднощі відтворення
малюнків у рукописних книгах і зневага дійсними анатомічними знаннями,
почерпнутими при вивченні трупа,-от ті причини, які зробили анатомічні
малюнки скоріше курйозною, чим дивною рідкістю. Виключення становили
замальовки кістяка в різних артикулирующих позах. Їх можна було зустріти
й у працях Леонардо да Вінчі й у деяких підручниках хірургії (наприклад,
у Бруншвига. Страсбург, 1497), і в книзі Россі (1496-1541), де кістяки
зображені в передній і задній проекції.

Везалий запропонував метод графічного втілення натури. Чудова
проникливість його розуму позначилася й тут. Зрозуміло, і це його
відкриття не народилося з нічого. Випадкові анатомічні замальовки
анатомів XIII-XVI століть і досягнення образотворчого мистецтва
Відродження цілком могли зумовити розуміння пізнавальної цінності
анатомічного малюнка.

Везалий не просто підключив малюнок до тексту. Ілюстрації були прийняті
Везалием як складова частина його анатомічної праці. Його метод
дослідження припускав препарування, опис і замальовку. Отже, мова йшла
не тільки про поліпшення наочності, а про єдність текстової й графічної
характеристик, досліджуваної структури. У книзі Везалия вперше
переборювалися й технічні труднощі систематичного сполучення тексту й
малюнків.

У виданих Везалием «Шести таблицях» (1538) ще тільки намацується суть
нового методу. У числі таблиць 3 безперечно належать художникові
Калькару (1499-1546), земляку й другові Везалия. Це таблиці, на яких
зображений кістяк людини попереду, позаду й збоку. Інші 3 таблиці
представляють схеми фізіологічних систем по Галену. Їх оформив сам
Везалий, користуючись вихідними начерками інших авторів, імена яких
залишилися невідомими. Зингер (1945) припускає, що це були власні
начерки Везалия.

Лише один Везалий міг оцінити правильність змісту малюнка. Це важливо
нагадати тим, хто вважає художників головними героями «Анатомії»
Везалия, а роль великого анатома зводить до положення літературного
коментатора малюнків.

Таким чином, іконографічна спадщина Везалия являє величезну цінність.
Ілюстрації Везалия — це досягнення нової науки. Разом з тим це перший
досвід графічного відтворення й репродукції натуральних препаратів.
Необмежене число людей у різних країнах й у будь-який час могли вивчати
ті самі малюнки. Використання графічного методу в анатомії остаточно
дискредитувало астрологічні традиції в медицині.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

Історія Медицини, за редакцією Б.Д. Петрова. М., Медгиз, 1954р.

Human Anatomy, Oxford Press, 1976.

Островерхов Г.Е., Д.Н. Лубоцкий, Ю.М. Бомаш. Оперативна хірургія й
топографічна анатомія, Медицина, Москва, 1972р.

М. Гезер, Основи історії медицини, Казань, 1890р.

Т.С. Сорокіна, Історія медицини, 2-і видання, перероблене й доповнене.
Москва, 1994 рік.

PAGE 1

Похожие записи