Пошукова робота:

Анатомо-фізіологічні особливості дитячого віку

Періоди дитячого віку

Спостерігаючи здорову або хвору дитину, здійснюючи профілактичну роботу
серед дитячого населення, фельдшер, як і лікар-педіатр, має справу з
організмом, що розвивається, характеристики та особливості якого
безперервно змінюються в процесі розвитку. Дитячий організм не е
зменшеною копією дорослого, а має ряд вікових особливостей, характерних
для окремих періодів свого розвитку. З моменту зачаття починається
складний шлях розвитку заплідненої яйцеклітини, або гамети, в зрілий
людський організм, який після народження триває ще два десятиріччя. Слід
пам’ятати, що народження є важливою віхою, аж ніяк не початком розвитку.
І за перебігом цей процес розвитку не є прямолінійним, а він певною
мірою якісно стрибкоподібний, що веде до зміни умов існування дитини, ЇЇ
взаємодії з навколишнім середовищем, способу реакції організму на
хворобу. Чим молодша дитина, тим менш досконала її система захисту від
інфекцій (тобто імунна система), тим менша її здатність локалізувати
процес хвороби, тим більшою є схильність до генералізованої, поширеної
реакції організму на хворобу. Тому з точки зору виховання здорової
дитини, профілактики, діагностики і лікування її захворювань доцільно
виділити такі періоди дитячого віку (класифікація ВООЗ, 1973):

А. Внутрішньоутробний етан: 1) фаза ембріонального розвитку — до 9
тижнів вагітності; 2) фаза плацентарного розвитку (плода)— 9—40 тижнів
вагітності.

Б. Позаутробний етап: 1) період новонародженості (0—28 днів); 2) період
немовляти, або період вигодовування груддю (29 днів — 12 міс),
(зазначимо, що в деяких випадках вигодовування буває штучним); 3) період
нейтрального дитинства (1—Уроків): а) переддошкільний (1—3 роки); б)
дошкільний (3—7 років); 4) молодший шкільний вік (7—10 років); 5)
середній шкільний вік (11—14 років); 6) період статевого дозрівання, або
старший шкільний вік (15—18 років).

Внутнішньоутробний етап має величезне значення для подальшої
життєдіяльності людського організму. Він складається з двох фаз: фази
ембріонального розвитку і фази плода. У першій фазі відбувається
формування органів і систем, що закінчується до 56-го дня вагітності. З
22—23-го дня починає битися серце зародка (ембріона). Оскільки в
ембріональній фазі формуються органи, то в цей період зародок особливо
чутливий до несприятливої дії навколишнього середовища — інфекції,
іонізуючого випромінювання, дії хімічних речовин, лікарських засобів.
Вплив різних шкідливостей у цей період часто призводить до
виродливостей, вад розвитку. Фаза плацентарного розвитку
характеризується в основному ростом плода, хоча розвиток уже сформованих
органів триває не тільки в цю фазу, а й після народження.

Основними особливостями внутрішньоутробного періоду розвитку е швидкий
ріст і харчування дитячого організму за рахунок материнського. Легені
матері дихають також і для плода, обмін речовин відбувається завдяки
ферментам, печінці і ниркам матері. Тому на розвиток ембріона і плода
дуже впливають харчування, спосіб життя і стан здоров’я матері.

З моменту народження дитини починається період новонародженості — перший
період позаутробного існування. Для нього характерний процес перебудови
різних систем організму, пристосування їх до позаутробного існування. З
моменту народження починають функціонувати легені дитини. З початком
легеневого дихання пов’язана перебудова кровообігу: закриваються вії
овальної ямки, артеріальна протока, утворюються велике та мале кола
кровообігу. Починає працювати система травлення, підвищується основний
обмін речовин. Найінтенсивніші ці процеси в перші 7 днів життя, тобто в
ранній неонатальний період. В цей час запустіває, муміфікується і
відпадає залишок пуповини, заживає пупочна ранка (до 14-го дня життя).
Більш пізні терміни заживления пупочної ранки свідчать про її
захворювання. Пізній неонатальний період триває з 8-го по 28-й день
життя.

Найпоширенішими в періоді новонародженості є три групи захворювань. До
першої групи належать наслідки захворювань матері та інших несприятливих
впливів на ембріон та плід — ембріо- та фетопатії (виродливості, вади
розвитку, недоношеність, природжена гіпотрофія). Друга група — це
інфекції, природжені та набуті після пологів. З останніх особливе
значення мають гнійно-септичні захворювання. З природжених інфекцій
найчастіше зустрічаються цитомегаловірусна інфекція, токсоплазмоз. Третю
групу становлять асфіксія і пологові травми.

З 5-го тижня до кінця 12—15-го місяця життя триває період вигодовування
груддю, коли грудна дитина значною мірою залежить від матері, вона
відносно безпорадна щодо навколишнього середовища. Ця залежність
проявляється в пристосованості травної системи до годуванням молоком
матері (в другому півріччі — часткового). Існування дитини повністю
залежить від догляду за нею матері.

Протягом першого року життя відбувається інтенсивний ріст дитини: до
кінця року маса, яка була при народженні, потроюється, довжина тіла
збільшується на 25 см. Це вимагає повноцінного харчування з достатньою
енергетичною цінністю. Травний канал відрізняється функціональною
незрілістю ферментних систем і процесів усмоктування, тому легко можуть
виникати гострі і хронічні розлади травлення.

Для грудної дитини дуже велике значення має правильне вигодовування,
тобто годування такою їжею, яку її травний канал здатний перетравити.

З часу народження дитина має пасивний імунітет: в її кров’яному руслі є
антитіла, що перейшли від матері. Протягом перших місяців життя пасивний
імунітет послаблюється і починає формуватися набутий імунітет внаслідок
впливу різних інфекційних збудників, з якими зустрічається організм.
Частину антитіл дитина одержує з молоком матері.

Для періоду вигодовування груддю найбільш характерні такі гострі та
хронічні розлади травлення і живлення—диспепсія, гіпотрофія,
інфекційно-запальні захворювання органів дихання і травного каналу,
рахіт.

Періоди новонародженості і вигодовування груддю характеризуються також
такою особливістю реакції дитячого організму на несприятливі впливи
навколишнього середовища, як стрес. Дитячому організмові властива
фізіологічна недостатність кори надниркових залоз. Це призводить до
особливої, незрілої форми реакції на стрес, зокрема на інфекційний
процес. Новонароджені і немовлята мають низьку здатність локалізувати
інфекційно-запальні процеси, в них переважає загальний,
генералізованийтип реагування. Здатність до продукування захисних
антитіл у цьому віці знижена. Центральна та вегетативна нервова система
також значною мірою лабільна. У таких дітей при різних захворюваннях,
особливо запальних, часто виникають симптоми ураження нервової системи,
хоч вона безпосередньо не бере участі в патологічному процесі.
Схильність немовлят до судорожних реакцій, до менінгізму, а також до
справжніх менінгоенцефалітів пояснюється морфологічною незакінченістю
будови тканини мозку, підвищеною проникністю гематоенцефалічного
бар’єра, легкістю виникнення порушень водне-сольового обміну.

До кінця першого року життя дитина вже може обійтися без тих антитіл,
ферментів і гормонів, які вона отримувала з молоком матері. У цей час
доцільно відлучити дитину від груді.

З досягненням року починається період нейтрального дитинства, який
триває до 7 років. Інтенсивність росту і здатність організму відповідати
поширеною реакцією на захворювання поступово зменшуються. У пер
еддошкільний період (з 1 до 3 років) діти вчаться самостійно їсти,
пересуватися і активно пізнають навколишній світ, у них з’являється
фразова мова. Але і в дошкільному віці в них ще не розвинута здатність
концентрувати увагу на певному завданні, засвоювати абстрактні,
узагальнюючі поняття. Така здатність з’являється у дітей у 6—7-річному
віці (тоді доцільно розпочинати навчання в школі). В переддошкільному
періоді діти можуть ще хворіти на рахіт, частішають прояви алергічного
діатезу, різні алергічні захворювання, нерідко виникають запальні
процеси в органах дихання.

У дошкільному періоді (3—7 років) дуже часто зустрічаються дитячі
інфекційні хвороби. Захворюваність на кір, коклюш останнім часом істотно
знизилася завдяки профілактичним щепленням. Дифтерію майже повністю
ліквідовано, хоча окремі випадки ще трапляються. У цей період зростає
частота інфікування туберкульозом.

Молодший шкільний вік (7—10 років) характеризується високою здатністю
дітей до навчання. Значно вдосконалюється система імунітету, в основному
завершується морфологічний розвиток багатьох органів і систем. Діти
набагато менше схильні до запальних захворювань органів дихання,
кишкових інфекцій, але зростає питома вага ревматизму та інших
серцево-судинних захворювань.

У середньому шкільному періоді (11—14 років) настає певна перебудова
життєдіяльності організму. Якщо в періоді нейтрального дитинства статеві
залози і статеві гормони не відіграють відчутної ролі, то з настанням
пубертатного періоду вони набувають важливого значення. Активність
гормону росту, навпаки, наприкінці пубертатного періоду різко
знижується.

Далі настає період статевого дозрівання, який називають юнацьким. Строки
статевого розвитку в окремих осіб різні. Як правило, статеве дозрівання
у дівчаток починається раніше (12—13 років), ніж у хлопчиків (13—15
років). В цьому віці знову прискорюються темпи фізичного розвитку, діти
посилено ростуть, змінюється будова тіла, фігура набуває форми тіла
дорослої людини, розвиваються вторинні статеві ознаки. В цьому періоді
виділяють старший шкільний вік (15—18 років). Повністю процес фізичного
і статевого розвитку завершується приблизно до 20 років, у дівчат дещо
раніше, ніж у юнаків.

Статевий розвиток і пов’язана з ним гормональна перебудова можуть
істотно впливати на перебіг таких хронічних захворювань, як епілепсія,
бронхіальна астма, туберкульоз, зумовлюючи загострення процесу в одних
випадках і затухання — в інших. У цей час нерідко спостерігаються
психоневрози, функціональні розлади вегетативної нервової системи.
Перебіг багатьох захворювань мало відрізняється від перебігу їх у
дорослих.

Центральна нервова система

Головний мозок є найбільшим органом у новонародженого. Його маса
становить у середньому 1/8—1/9 маси тіла, а до кінця першого року життя
— 1/11—1/12, тоді як у дорослого — тільки 1/40 маси тіла. У дитячому
віці мозок росте порівняно мало: його маса збільшується в 3,76 раза, а
маса всього тіла — в 21 раз. За зовнішнім виглядом мозок дитини в
загальних рисах нагадує мозок дорослого, хоч борозни виражені слабше,
деяких зовсім немає. Проте за своєю мікроскопічною будовою головний
мозок є незрілим органом. Тканина мозку у новонароджених дуже багата на
воду. Майже немає мієлінових оболонок нервових волокон; на розрізі сіра
речовина мало відрізняється від білої. Ця особливість головного мозку
мікроскопічно визначається до 4—5 років, коли мозок ще розвивається
морфологічно. Але ознаки незрілості в річних відділах виражені
неоднаково. Найбільш зрілими є старі в еволюційному відношенні ділянки,
що містять життєво важливі центри (мозковий стовбур і гіпоталамус).
Найбільш незрілою (морфологічно і функціонально) є кора великого мозку.
Хоча вона функціонує вже у новонародженого, значення її в цьому віці
невелике. У новонароджених у функціональному відношенні переважає вплив
таламопалідарної системи, що спричинює рефлекторно-стереотипний і
атетозоподібний характер рухів. Згодом дедалі більшого значення набуває
функція смугастого тіла і кори великого мозку, рухи стають більш
координованими і цілеспрямованими, в поведінці дитини все більшу роль
відіграють умовні рефлекси, які починають формуватися в перші місяці
життя.

Спинний мозок у момент народження є більш зрілим утворенням. Відносно
хребта він довший, ніж у дорослого, доходячи у новонароджених до
нижнього краю II поперекового хребця.

Спинномозкова рідина новонародженої дитини дещо відрізняється від
спинномозкової рідини старших дітей. Вона багатша на клітини і білок. В
1 мм3 спинномозкової рідини новонародженої дитини налічується в
середньому 15 клітин. Вміст білка може досягати 600—1000 мг/л, а у
недоношених дітей— 1500—1800 мг/л. Вміст клітин з віком поступово
зменшується і досягає в 3 міс незалежної од віку кількості — 4 клітин в
1 мм3. Вміст білка також зменшується, досягаючи мінімуму у віці 3—9 міс
(200 мг в 1 л). У дітей до 10 років верхня межа норми білка становить
300 мг/л, а у дорослих — 400 мг/л. Оскільки гематоенцефалічний бар’єр
новонароджених дітей більш проникний, співвідношення між рівнем глюкози
спинномозкової рідини і крові вище, ніж у дітей поза періодом
новонародженості. Воно становить не менш як 2/3, тимчасом як пізніше
рівень глюкози спинномозкової рідини може дорівнювати половині його
рівня в крові.

Периферичні нерви. Основною особливістю є порівняно пізня мїєлінізащя
черепних нервів, яка закінчується в 15-місячному віці, а спинномозкових
— у 3—5років. Через відсутність мієлінової оболонки або неповної
мієлінізації швидкість проведення збудження по нерву в перші місяці
життя знижена.

Вегетативна нервова система функціонує у дитини з моменту народження,
коли зливаються окремі вузли і утворюються могутні сплетіння симпатичної
частини вегетативної нервової системи,

Шкіра і підшкірна основа

Шкіра новонародженої дитини має характерні особливості (див. с. 20).
Часто на кінчику і крилах носа, іноді й на щоках можна помітити
жовтувато-білі точки — нагромадження секрету у вивідних протоках сальних
залоз. Потові залози в перші 3 місяці функціонують слабко. Шкіра буває
вкрита пушком, особливо на плечах і спині. Звичайно діти народжуються з
волоссям на голові, переважно темним і досить рідким, а деякі діти — з
майже лисою головою або ж з густим чорним волоссям, яке пізніше
змінюється більш рідким і світлим. Взагалі, колір волосся в подальшому
може змінюватися. Вії і брови у новонароджених розвинені слабко, В
ранньому дитинстві вони інтенсивно ростуть, досягаючи у дітей 5 років
майже такої самої довжини, як у дорослих.

У старшому шкільному віці під впливом гормонів статевих залоз
з’являється волосся на лобку і у пахвових ямках, у юнаків починають
рости вуса і борода.

Нігті у доношених новонароджених досягають кінчиків пальців.

У дітей переддошкільного віку шкіра має добре розвинену капілярну сітку.
Вона виконує захисну і терморегулювальну функції, бере участь в обміні
речовин. Терморегулювальна функція у немовлят недосконала через відносну
тонкість шкіри, слабко розвинену функцію потових залоз, недосконалість
нервової регуляції просвіту її судин. Велике практичне значення має
утворення в шкірі дитини холекальциферолу (вітаміну D3) під впливом
сонячного світла, точніше, ультрафіолетових променів. Кількість
холекальциферолу, що утворюється в шкірі, безпосередньо залежить від
часу та інтенсивності ультрафіолетового опромінення шкіри.

Підшкірна основа у плода з’являється в основному в останні 2 міс
вагітності. У доношених новонароджених та у немовлят вона добре
розвинена. Особливістю немовлят є наявність в товщі щік жирових тіл, що
надають їм пружності і полегшують акт ссання. У виснаженої дитини
підшкірна основа зникає насамперед зі стінок живота, з тулуба, потім з
кінцівок, а далі з обличчя. Останніми зникають жирові тіла щік. Тому
стан живлення дитини ніколи не можна оцінювати по обличчю. Дитину у всіх
випадках необхідно оглядати роздягненою.

Температура тіла

Постійна температура людського тіла підтримується за допомогою утворень,
які знаходяться в гіпоталамусі, їх називають центром терморегуляції. Цей
центр керує біохімічними процесами, що забезпечують теплопродукцію, і
регулює тепловіддачу. Остання залежить від величини шкірного кровотоку,
від випаровування води-з поверхні шкіри і легень. М’язи, скорочуючись,
також забезпечують теплоутворення.

Температура, що її вимірюють у прямій кишці (ректальна), найбільш точно
відображує температуру внутрішнього середовища організму. Вона на
0,3—0,5 °С вища за температуру, яку вимірюють в пахвовій або паховій
ділянці. Ректальна температура тіла дитини відразу після народження
перебуває в межах 37,7— 38,2 °С. Вона дещо вища, ніж у матері, і
свідчить про здатність плода до самостійної теплопродукції. Протягом 2—3
год ця температура через підвищену тепловіддачу знижується на 2—2,5 °С,
досягаючи протягом доби 370С. Надалі вона залишається на кілька десятих
градуса вищою, ніж температура у дорослих, поступово наближаючись до
неї.

У немовлят регуляція тепловіддачі шляхом зміни шкірного кровотоку і
потовиділення дуже недосконала. Майже відсутня здатність підвищувати
теплоутворення внаслідок збільшення м’язової роботи. Відносно велика
поверхня тіла збільшує тепловіддачу. Тому немовля перебуває в
несприятливих умовах стосовно підтримання постійної температури тіла.
Дуже недосконалою е терморегуляція у новонароджених, особливо
недоношених новонароджених, дітей, які часто не справляються з
коливаннями температури навколишнього середовища, через що вони
переохолоджуються або перегріваються. Важливо підтримувати необхідну
температуру в приміщенні, де є новонароджена дитина. Якщо вона не здатна
підтримувати нормальну температуру тіла, її слід помістити в кувез —
апарат, який створює в камері певну температуру і вологість повітря. Для
грудних дітей характерні менші коливання температури тіла протягом доби,
ніж у дорослих (відповідно 0,4° і 1 °С). З віком підвищується здатність
дитини підтримувати температуру свого тіла в нормальних межах (36—37
°С), незалежно від змін температури навколишнього середовища.
Недосконалість терморегуляції у дітей раннього віку нерідко проявляється
також як гіпертермічний синдром — підвищення температури тіла понад 39,5
°С при інфекційно-запальних захворюваннях.

Кісткова система

Окостеніння, тобто заміна сполучної та хрящової тканин кістковою,
починається ще у внутрішньоутробному періоді і триває до настання
статевої зрілості. Кістки дитини, порівняно з дорослими, містять більше
води і менше мінеральних речовин, м’якші, еластичніші і менш ламкі.
Маленькі діти часто переносять значні травми без переломів кісток. Поява
точок окостеніння, які можна виявити зa допомогою рентгенологічного
дослідження, має певну закономірність. У практичній діяльності фельдшеру
необхідно знати фізіологічні строки закриття тім’ячок і швів черепа, а
також час прорізування зубів, які відображують перебіг процесів
окостеніння.

Пропорції дитячого черепа відрізняються від пропорцій черепа дорослої
людини. У дітей значно переважає мозкова частина. На голові
новонародженого розрізняють такі шви: лобовий шов (між лобними
кістками), вінцевий (між обома лобними і обома тім’яними), стрілуватий,
або сагітальний (між тім’яними), і ламбдовидний (між обома тім’яними і
потиличною кістками), тім’яко-сосковий (між висковою і тім’яною кістками
з кожної сторони).

Переднє тім’ячко знаходиться в місці стику вінцевого і стрілуватого
швів. Воно з’єднує 4 кістки (2 лобні і 2 тім’яні) і має ромбовидну
форму. Гострий кут ромба спрямований уперед, а тупий — назад. Заднє
тім’ячко розташоване на місці з’єднання стрілуватого і ламбдовидного
швів і має трикутну форму. Бічних тім’ячок налічується по два з кожної
сторони, причому клиновидні тім’ячка визначаються на місці сходження
тім’яної, лобної, вискової і великого крила клиновидної кісток, а
сосковидні розміщені на стику тім’яної, потиличної і вискової кісток і
мають правильну форму.

Після народження у дітей відкритими є переднє тім’ячко і шви черепа, у
25 % новонароджених — заднє тім’ячко. Бічні тім’ячка бувають відкриті
тільки у глибоконедоношених новонароджених. Шви черепа остаточно
закриваються після 2 років. Заднє тім’ячко закривається протягом першого
тижня, іноді закриття триває до З міс. Строки закриття переднього
тім’ячка у здорових дітей становлять 8—18 міс. При захворюванні на рахіт
закриття переднього тім’ячка затримується, у разі мікроцефалії воно
настає передчасно. Враховуючи великі індивідуальні коливання, робити
діагностичні висновки на основі одних тільки строків закриття переднього
тім’ячка треба дуже обережно.

Показником правильності розвитку і формування кісткової системи є процес
прорізування зубів, що відбувається в два етапи: поява молочних зубів і
заміна їх постійними. Молочних зубів 20, постійних — 32. Строки
прорізування зубів у різних дітей неоднакові. Перші молочні зуби
(медіальні різці) починають прорізуватися у б—8 міс, проте у здорових
дітей можливі відхилення (4—9 міс). Латеральні різці прорізуються, як
правило, у 9—12 міс; перші корінні зуби — у 12—15 міс, ікла — у 17—20
міс, другі корінні — у 21—24 міс. Таким чином, прорізування молочних
зубів закінчується у 2—2,5 роки. Це фізіологічний процес, який не
спричинює захворювань. Досить постійним є порядок прорізування зубів,
однак і тут можливі відхилення. Для молочних зубів порядок прорізування
схематично можна зобразити за такою формулою:

У 5—8 років прорізуються перші постійні зуби — великі корінні (моляри),
а з 7—8 років починається заміна молочних зубів постійними, яка
відбувається в тому самому порядку, що й прорізування.

М’язова система

М’язові волокна у дітей товщі, ніж у дорослих. У новонароджених м’язова
маса становить 24 % маси тіла, тоді як у дорослих — близько 42 %. М’язи
ростуть інтенсивніше за інші органи. Ріст м’язової маси відбувається
майже повністю внаслідок потовщення, а не збільшення кількості м’язових
волокон, до того ж найбільш інтенсивно в період статевого дозрівання.

У новонароджених дітей спостерігається фізіологічне підвищення м’язового
тонусу згиначів, яке утримується до 2 міс на верхніх кінцівках і до 3—4
міс на нижніх.

Фізичний розвиток дитини

Для того щоб правильно оцінити фізичний розвиток дитини» необхідно знати
закономірності росту дитячого організму. На основі зважування і
вимірювання великої кількості здорових дітей одержано середні показники
(маса тіла, зріст, окружність голови, грудної клітки, живота) фізичного
розвитку, а також центильний розподіл цих показників. Порівняння
показників розвитку кожної дитини з середніми значеннями дає приблизне
уявлення про її фізичний розвиток. Більш повне уявлення можна дістати,
користуючись для порівняння перцентильними графіками або таблицями.

Маса тіла доношеної новонародженої дитини звичайно становить 2500—4500
г. Середня маса новонароджених хлопчиків — 3400 г, дівчаток — 3300 г.
Характерною є фізіологічна, або транзиторна, втрата маси у
новонароджених, яка не повинна перевищувати 8 % (див. с. 23). У
більшості новонароджених (при добрій лактації їхніх матерів) з 4—5-го
дня маса тіла починає знову підвищуватися і досягає початкового рівня на
7—30-й день.

Протягом першого року життя швидко збільшується маса тіла дитини (тим
швидше, чим менший її вік). У 4—5 міс маса тіла подвоюється відносно
маси при народженні і потроюється на кінець першого року життя. За
перший місяць дитина набирає менше маси, ніж за другий, оскільки
фізіологічна втрата її компенсується звичайно до початку або кінця
другого тижня.

Середні значення приросту маси тіла за кожний місяць першого півріччя
становлять, г:

Орієнтовно щомісячний приріст маси протягом першого року життя можна
визначити за формулою:

800г— (50 X ?),

де ? — вік у місяцях.

Так, на 6-му місяці маса тіла дитини має збільшитися на 600 ?

800г—(50X6),

Ця формула дає, проте, завищені значення для першого місяця життя й
занижені — для другого. Належну масу тіла дитини будь-якого місяця
першого року життя можна приблизно встановити за такою формулою:

належна маса = маса при народженні + (а X л),

де а — 650 г для першого півріччя і 550 г для другого півріччя. Так,
дитина, що народилася з масою тіла 3500 г, у 7 міс повинна важити:

3500 г + (550 г X 7) = 7350 г.

Точніше масу тіла на першому році життя можна визначити за формулою, яку
наводять К· В. Мазурін та І. М. Воронцов (1985): для І півріччя за цією
формулою маса тіла дорівнює:

маса при народженні + (800 X ?),

де ? — кількість місяців, 800 — середній щомісячний приріст маси
протягом І півріччя.

Для II півріччя життя маса тіла дорівнює:

маса при народженні + (800 X 6)

(приріст маси за І півріччя) — 400 гХ (? — 6),

де 800 г X 6 — збільшення маси за І півріччя; ? — вік у місяцях; 400г —
середній щомісячний приріст маси за II півріччя.

Річна дитина в середньому важить 10 кг.

Після першого року життя темпи зростання маси тіла поступово знижуються,
збільшуються лише в період статевого дозрівання. Приблизно масу тіла
дитини у віці 2—11 років можна встановити за формулою:

10кг+(2Х?),

де ? — кількість років. Так, дитина у 10 років повинна важити:

10кг+ (2Х 10) =30кг.

Найбільші індивідуальні коливання як маси тіла, так і росту
спостерігаються в період статевого дозрівання.

Зріст (довжина тіла) новонародженої дитини дорівнює 48—52см, в
середньому — 50 см. У 3 міс середній зріст становить 60 см, у 9 міс — 70
см, в 1 рік — 75 см для хлопчиків і на 1—2 см менше для дівчаток.
Середній зріст дитини старше року можна встановити за формулою:

75 см + (5 смХ?),

де ? — число років. Так, у 7 років зріст повинен бути таким:

75 см + (5 см X 7) — 110см,

Зріст дитини можна визначити також за іншою формулою· У 4 роки зріст
дитини становить 100 см. Якщо дитині менше 4 років, її зріст дорівнює!

100см—8 (4— ?),

де ? — кількість років.

Якщо дитині більше 4 років, то її зріст дорівнює:

100см + 6(? —4),

де ? — кількість років.

Різні частини тіла дитини ростуть неоднаково, найбільш інтенсивно —
нижні кінцівки, довжина їх за весь період росту збільшується в 5 разів,
тимчасом як довжина верхніх кінцівок — у 4 рази, тулуба — у 3 рази, а
висота голови — у 2 рази. Голова новонародженої дитини становить близько
1/4 довжини всього тіла, голопа 6-річної дитини — 1/6 і дорослого — 1/8.
Окружність голови новонародженого дорівнює 34—35 см. Особливо інтенсивно
збільшується окружність голови в перші місяці життя і в І триместрі — по
2 см на місяць, в II триместрі — по 1 см на місяць і в II півріччі — в
середньому по 0,5 см на місяць. Найбільші індивідуальні відмінності
окружності голови спостерігаються в пубертатному і дорослому періодах.

Окружність грудної клітки у новонародженої дитини на 1—2см менша за
окружність голови, у віці 4—5 міс. (рідше 1 рік) ці дві величини
зрівнюються, пізніше окружність грудної клітки збільшується швидше, ніж
окружність голови. Окружність живота повинна бути дещо меншою (на 1 см)
окружності грудей. Цей показник інформативний до 3 років.

Якщо показники фізичного розвитку дитини відрізняються від середніх
величин, то для правильного уявлення про ступінь фізичного розвитку слід
звернутися до центильних таблиць або графіків, які складаються на основі
соматометрії великої кількості здорового дитячого населення. Центильні
таблиці і графіки побудовано так (табл. 4). Звичайно показники фізичного
розвитку (маса тіла, зріст, окружність голови тощо) вважаються
задовільними, якщо вони перебувають між 10-м і 90 м центилями. Ознаки,
які виходять еа межі 3-го і 97-го центилів, розцінюють як патологічні.
Якщо, наприклад, маса тіла та зріст дитини менші за 10-й центиль, можна
з імовірністю 90 % стверджувати, що вона хвора. В цю саму групу
увійдуть, проте, і 10 % здорових дітей. Якщо окружність голови більша за
90-й центиль, говорять про макроцефалію, якщо менша за 10-й центиль —
про мікроцефалію.

Таблиця 4. Маса тіла дівчаток, кг

Вік, роки Перцентиль, % Середнє арифметичне з сигмальним відхиленням

3 10 25 50 75 90 97 ? -1? ? +1?

3 12,2 13,1 14,2 15,2 16,2 17,1 18,7 2,46 13,18 15,64 18,1

4 14,1 14,9 15,9 16,9 17,6 19,1 20,5 2,8 14,0 16,8 19,6

5 17,0 17,0 18,5 19,4 20,8 21,3 24,0 3,6 16,2 19,8 23,4

6 17,0 19,5 20,6 21,6 23,4 25,4 27,4 3,05 19,05 22,1 25,15

25 — 75 % — норма 10 — 3 % — очевидно низькі

25 — 10 % — нижче за норму 90 — 97 % — очевидно високі

75—90 % — вище за норму нижче 3 % — дуже низькі

вище 97 % — дуже високі

На фізичний розвиток впливає багато факторів. Він залежить як від
спадкової схильності, так і від умов навколишнього середовища
(харчування, догляду, загартовування, захворюваності, занять спортом і
т. п.). Рівень фізичного розвитку дітей відображує соціально-економічний
рівень суспільства. З другої половини XIХст. спостерігається прискорення
темпів фізичного розвитку дітей і пов’язане з цим збільшення середнього
зросту дорослих. Дорослі люди нашого часу в середньому на 10 см вищі за
людей минулого століття. Цей процес прискорення росту і розвитку триває
тепер, називають його акселерацією. Такий процес зв’язують з поліпшенням
умов життя широких верств населення, з кращим харчуванням, з розвитком
охорони здоров’я, профілактичної медицини, зокрема з успішною
профілактикою і лікуванням рахіту, анемії, інфекційних захворювань. У
країнах, де охорона материнства і дитинства є одним з найважливіших
обов’язків держави, процес акселерації охоплює майже всіх дітей.
Акселерація більшою мірою стосується дітей із забезпечених сімей,
показники розвитку яких вищі, ніж дітей з малозабезпечених
соціально-економічних груп населення.

Нераціональне харчування, перенесені захворювання, дефекти догляду і
виховання можуть призвести до відставання у фізичному розвитку. Фізичний
розвиток може значно порушуватися при нейроендокринних захворюваннях.

Похожие записи