Реферат на тему:

Творці математики з України

праці. Іноді на доведення однієї теореми потрібні роки. Праця
вченого-математика подібна до праці поета: як і в поезії, у математиці
діють досить складні механізми пошуку і філігранне оформлення знайденого
результату. Проте, про математиків чомусь не прийнято говорити
піднесено, захоплено, хоча вони також заслуговують високих слів подяки,
які ми часто адресуємо людям подвигу і мужності. Праця математиків не
виставляється на театральній сцені, про неї не говорять у репортажах з
космосу, але вона присутня скрізь. Математики викреслюють орбіти
космічних трас, гарантують міцність сталевих атомоходів у океанських
глибинах, визначають ритми роботи атомних реакторів тощо.

      У кожному періоді історії математики були свої видатні постаті
вчених, в яких були різні долі. Одні зажили слави і безсмертя ще за
життя, іншим судилося пройти складні шляхи і розділити трагічну долю
свого народу. Багато визначних математиків стали зразками щирої
відданості науці, патріотами свого народу.

      Щедра талантами українська земля подарувала людству не тільки
чудових співаків, композиторів, письменників, а й визначних математиків.

      У цьому розділі тобі пропонуються біобібліографічні розповіді —
дайджести про деяких математиків з України, які внесли значний вклад у
світову та європейську науку: Г.Ф. Вороного, М.П. Кравчука, М.В.
Остроградського, В.М. Глушкова, М.О. Зарицького, В.Й. Левицького. Ти
довідаєшся про їхнє особисте

життя, віддане служіння математиці та про наукові відкриття,

відомі в Україні і далеко за її межами.

      І, можливо, читаючи рекомендовані нариси й статті про цих
визначних людей, ти по-справжньому захопишся математикою. Адже, як писав
видатний шотландський фізик Д. Максвелл: «Наука захоплює нас тільки
тоді, коли, зацікавившись життям великих дослідників, ми починаємо
стежити за історією їх відкриттів».

Георгій Феодосійович Вороний

(1868-1908)

      Конфорович А. Зачарований числами // Конфорович А. У пошуках
інтеграла.- К., 1990.- С. 84-98.

      Сита Г. Г.Ф. Вороний // У світі математики.- К., 1991.- Вип. 20.-
С. 89-92.

      Сита Г. Мозаїки Вороного // Математика в шк.- 2000.- № 4.- С. 5-9;
№ 6.- С. 8-11.

      Г.Ф. Вороний належить до когорти найвідоміших українських
математиків минулого. Визнаний фахівцями як один із найяскравіших
талантів у галузі теорії чисел на межі ХІХ-ХХ століть, Г.Ф. Вороний за
своє життя встиг надрукувати всього дванадцять статей. Але яких! Вони
дали поштовх для розвитку кількох нових напрямків в аналітичній теорії
чисел, алгебраїчній теорії чисел, геометрії чисел, які нині активно
розвиваються у багатьох країнах.

У Вороного всього шість великих і шість малих праць. Кожна з великих
праць або капітальна в даній галузі, або відкриває велику ділянку
досліджень; навіть кожна мала праця Вороного незвичайно оригінальна і
часом поновому спрямовує дослідження.

Академік Д.О. Граве

Глибина і важливість його обширних досліджень залишили глибокий слід в
сучасній теорії чисел. Поряд із Мінковським Вороний є творцем геометрії
чисел. Роботу Вороного 1903 року про число точок під гіперболою треба
вважати віхою, з якої починається сучасна аналітична теорія чисел.

Професор математики Б. Делоне

      Народився Г. Вороний у с. Журавка на Полтавщині (тепер село —
Варвинського району, Чернігівської області). Його дід замолоду
чумакував, а потім, придбавши невелику ділянку землі над річкою Удай,
займався селянською справою. А батько вже пішов у науку — закінчив
Київський університет і здобув ступінь магістра російської словесності.
Георгій закінчив Прилуцьку гімназію 1885 року, де «здобув знання дуже
добрі, а з математики, до якої має особливий нахил і покликання, здобув
знання, що виділяються з ряду учнівських успіхів з математики». Цього ж
року він вступив до Петербурзького університету на фізико-математичний
факультет. Математика все більше захоплювала юнака. Він прагнув не
тільки оволодіти вже здобутими знаннями, а й самому робити відкриття.
Його щоденні логічні марафони у пошуках нових математичних істин
доповнювала гра в шахи. Також його приваблювала музика. Георгій Вороний
часто бував на симфонічних та камерних концертах, в оперному театрі.
Проте, Георгій одержував з дому гроші тільки на сплату за гуртожиток, а
на життя доводилося заробляти приватними уроками, які забирали багато
сил і часу, відволікали майбутнього вченого від занять математикою.

      Пройшовши 1889 року курс навчання, Г. Вороний залишився для
вдосконалення своїх знань в університеті. 1894 року після успішного
захисту магістерської дисертації його було призначено професором
Варшавського університету. На цей час Г. Вороний був одружений з Ольгою
Крицькою, яка стала його вірним супутником і порадником у житті.

      З 1898 року Г.Ф. Вороний працював також у Варшавському
політехнічному інституті. Під час революційних подій 1905-1907 років
університет та політехнічний інститут у Варшаві було закрито. Разом з
групою професорів Георгія Феодосійовича направляють до Новочеркаська.
Лише 1908 року професор Вороний знову повернувся до Варшави. Він був
дуже хворим, але й далі, не зважаючи на заборону лікарів, напружено
працював. Одному зі своїх друзів він говорив: «…вони не знають, що
означає для мене не займатися математикою. Лише моїй дружині відомо, що
математика для мене — життя, все».

      Згодом Г.Ф. Вороного не стало. Поховали великого математика в
рідному селі.

У статтях та нарисах, які ми тобі пропонуємо, ти детальніше ознайомишся
з життям і науковою діяльністю цього талановитого математика, прочитаєш
уривки з його щоденника.

Віктор Михайлович Глушков

(1932-1982)

      Галай І., Гриневич Г. Віктор Михайлович Глушков // Галай І.,
Гриневич Г. Учням про видатних математиків.- К., 1976.- С. 154-156.

      Конфорович А. Багатогранність таланту академіка В.М. Глушкова // У
світі математики.- К., 1973.- Вип. 4.- С. 173-179.

      Конфорович А. Правофланговий кібернетики // Конфорович А. У
пошуках інтеграла.- К., 1990.- С. 232-249.

      Творчий зліт В.М. Глушкова вражає своєю нестримністю. Його життя
вистачило б на кілька життів. Випереджати час Віктор Михайлович умів уже
в середній школі. Діапазон його захоплень був надзвичайно широкий:
філософія, математика, фізика, література, ботаніка. Він вивчав окремі
дисципліни в обсязі вузівських курсів. Заради улюбленої математики в
нього вистачило сили відмовитися від улюбленої гри в шахи.

      Народився Віктор Глушков у 1923 році у сім’ї вчителя в м.
Ростовна-Дону. Його молодість припала на роки Великої Вітчизняної війни.
Разом з іншими Віктор рив окопи і зводив оборонні споруди на
Сталінградському фронті. Але кожної вільної хвилини він діставав свої
книжки і продовжував штурмувати науки.

      Під час війни юнака спіткало велике горе — від кулі фашистських
окупантів загинула його мати.

      У повоєнні роки Віктор Глушков працював на шахті і навчався
одночасно у двох вузах — Новочеркаському політехнічному інституті та
Ростовському університеті на механіко-математичному факультеті.
Працювати доводилося, не переводячи подиху. Якось за десять днів сесії
він склав на «відмінно» двадцять п’ять вузівських екзаменів.

Розв’язав п’яту узагальнену проблему Гільберта, одну з найскладніших в
сучасній алгебрі. Важливі результати дістав в теорії цифрових автоматів,
в галузі застосувань обчислювальної техніки в керівництві виробничими
процесами та економіці. Під його керівництвом були створені універсальні
електронно-обчислювальні машини «Київ», «Дніпро» та інші ЕОМ.

      Після закінчення навчання В. Глушков працював викладачем
Уральського лісотехнічного інституту в м. Свердловську і паралельно
займався дослідницькою роботою — шукав нові шляхи у розвитку техніки
швидких обчислень. На той час, вже кандидат фізико-математичних наук,
В.М. Глушков захистив дисертацію на вчений ступінь доктора математичних
наук. У ній молодий вчений розв’язав одну з найскладніших алгебраїчних
задач, яку поставив відомий німецький математик Д. Гільберт.

      У 1956 році при Київському Інституті математики Академії наук УРСР
було організовано лабораторію обчислювальної техніки із 60 науковців на
чолі з В.М. Глушковим, з колективом якої Віктор Михайлович і здійснив
свій кібернетичний старт. У 1957 році на базі цієї лабораторії
створюється Обчислювальний центр АН УРСР, реорганізований згодом в
Інститут кібернетики АН УРСР. Його керівником було призначено В.М.
Глушкова. Кібернетика розвивалася з вражаючою швидкістю. Київські вчені
створювали все потужніші й досконаліші ЕОМ, яких вимагало виробництво.
За допомогою ЕОМ «Киев» уперше в світі здійснювалось керування з Києва
технологічними процесами на відстані 500 км — вибір часу «плавки» сталі
на Дніпродзержинському металургійному заводі. Потім були «Днепр — 1»,
«Промінь», «Мир — 1», «Днепр — 2», «Киев — 67», «Мир — 2», «Киев — 70».
І це ще далеко не повний перелік ЕОМ і обчислювальних систем, створених
під науковим керівництвом Віктора Михайловича.

      Міжнародна популярність Інституту кібернетики Української РСР була
величезною. Наприклад, у 1969 році В.М. Глушков одержав понад сто
запрошень, в яких йому пропонували прочитати лекції з різних питань
кібернетики. В.М. Глушкову належить понад 400 праць, з них 10 —
спеціальних монографій. Через все своє життя Віктор Михайлович проніс
радість першовідкриття і виховав багато молодих учених.

      Із запропонованих нарисів ти довідаєшся про цікаві відкриття
академіка В.М. Глушкова та його колег у галузі кібернетики.

Мирон Онуфрійович Зарицький

(1889-1961)

      Возняк Г. Мирон Зарицький — фундатор української математичної
культури // Математика в шк.- 1999.- № 3.- С. 53-55.

      Пташник Б. Поет математики // Аксіоми для нащадків: Укр. імена в
світовій науці.- Л., 1991.- С. 41-56.

      Пташник Б. Поет математичних формул // У світі математики.- 2002.-
Т. 8., вип. 4.- С. 86-91.

      Ім’я М.О. Зарицького — талановитого математика, обдарованого
педагога і популяризатора математичних знань, майже невідоме в Україні,
хоча свого часу на праці українського вченого посилалися або цитували їх
окремі положення французький математик Фреше, німецький математик
Гільберт, професор з Варшави Серпінський та інші.

Наукові інтереси М.О. Зарицького охоплюють, головним чином, теорію
множин з алгеброю логіки та теорію функції дійсної змінної.

      Народився Мирон Зарицький на Тернопільщині в родині сільського
священика. Початкову школу Мирон закінчив у свого діда, а ще до неї
самотужки навчився читати, писати і рахувати. Середню освіту він здобув
у гімназіях міст Бережани і Тернопіль, а потім два роки навчався в
українській гімназії у Перемишлі, яку закінчив 1907 року. Того ж року
Мирон Зарицький вступив до Віденського університету. Після першого курсу
батьки перевели його до Львівського університету. Тут він студіював
математичні та фізичні дисципліни, а також продовжував займатися
філософією, самотужки вивчав французьку мову. У 1912 році Мирон
Зарицький закінчив університет, через рік склав учительський іспит і
отримав звання учителя середніх шкіл з математики та фізики. Вчителюючи
у гімназіях, він також робив перші кроки в науковій роботі з математики.
У 1925 році М.О. Зарицкий, вже одружений, переїхав до Львова, де
продовжив займатися науковою роботою. У той час учені-українці Галичини
зосереджували свою наукову діяльність здебільшого на Науковому
Товаристві ім. Т. Шевченка.

      1927 року М.О. Зарицького обирають дійсним членом цього
Товариства, де працювали відомі на той час українські математики: В.Й.
Левицький та М.А. Чайковський. Багато спільного було в житті та долі цих
трьох вчених. Їхні наукові розробки були актуальними і стояли на рівні
світової математичної науки того часу.

професора, а 1946 р. — вчений ступінь кандидата фізико-математичних
наук.

      Коло інтересів професора М.О. Зарицького не обмежувалось однією
математикою. Він був обізнаний з природничими науками, з світовою
літературою, філософією. На науку він дивився, в першу чергу, як на
правду і красу, що підносить людину на вищий щабель її духовного
розвитку. Недаремно професора М. О. Зарицького називали «поетом формул».

      Прочитавши нариси та статтю, ти довідаєшся, як багато встиг
зробити вчений для свого народу, а ознайомившись зі спогадами (додаються
до нарисів Б. Пташника), ти зрозумієш, чому такою великою повагою
користувався М.О. Зарицький і як учений, і як громадянин, і як людина.

HYPERLINK «http://orthpol.narod.ru/» \t «_blank» Михайло Пилипович
Кравчук

(1892-1942)

      Галай І., Гриневич Г. Михайло Пилипович Кравчук // Учням про
видатних математиків.- К., 1976.- С. 134-137.

      Вірченко Н. Корифей української математики // Аксіоми для
нащадків: Укр. імена у світовій науці.- Л., 1991.- С. 56-74.

      Вірченко Н. Математика світової слави // Математика в шк.-1998.- №
2.- С.46-51.

      Вірченко Н. Нотатки з Міжнародного форуму пам’яті Михайла Кравчука
// Математика в шк.- 2002.- № 5.- С. 2-5.

      Кравчук О. Одержимий наукою // Математика.- 2002.- № 33.- С.
19-22.

М. Кравчук — автор понад 180 робіт, в тому числі 10 книг із різних
розділів математики (алгебра і теорія чисел, теорія функцій дійсної і
комплексної змінних, теорія диференціальних та інтегральних рівнянь,
теорія ймовірностей і математична статистика, історія математики тощо.)
Ці наукові праці увійшли до скарбниці світової науки. Тепер існують на
сторінках наукових досліджень многочлени Кравчука, моменти Кравчука,
осцилятори Кравчука. А ось від 2001 р., завдяки пошукам Івана
Качановського, українського науковця зі США, виявилося, що наукові твори
М. Кравчука прислужилися і до винаходу першого в світі електронного
комп’ютера!

      «Михайло Кравчук — математик широкого масштабу. Його ім’я добре
відоме у світовій математичній науці. Світ не знав лише, що він —
українець.» Довго не знали про цю надзвичайно талановиту людину і його
земляки. Про це з болем пише у своїй статті його син О.М. Кравчук,
доцент Волинського державного університету. Адже ім’я М. Кравчука було
занесено до списку «ворогів народу», а сам він, повний енергії і творчих
задумів, був засланий на Колиму і пішов з життя у неповних п’ятдесят
років.

      Лише 1992 року, після довгих літ забуття, наукова громадськість
України та світу широко відзначила 100-річчя від дня народження
видатного вченого. Його ім’я було занесено по лінії ЮНЕСКО до
Міжнародного календаря визначних наукових діячів. Для цього були поважні
підстави, адже праці М.П. Кравчука становлять фундаментальне надбання
кількох галузей математичної науки.

      З наведених нарисів та статей ти довідаєшся, що народився М.
Кравчук 1892 року у селі Човниці на Волині в сім’ї інженера-землеміра.
Початкову освіту він здобув удома. Його мати була освіченою жінкою,
знала кілька іноземних мов і добре виховувала чотирьох дітей. 1901 року
сім’я переїхала до Луцька, де в 1910 році Михайло Кравчук закінчив
гімназію із золотою медаллю. Цього ж року він вступив на математичне
відділення фізико-математичного факультету університету Св. Володимира в
Києві, закінчив його у 1914 р. з дипломом 1-го ступеня і залишився в
ньому працювати.

      Відтоді й почалася його титанічна творча наукова і педагогічна
праця. Він викладав різні математичні курси у багатьох вищих та середніх
закладах м. Києва.

      У роки громадянської війни М. Кравчук виїжджає на село. У 1919-21
рр. він був викладачем і директором школи в селі Саварці на
Богуславщині. Його колишні учні, які вступали до технікумів та вузів,
вражали викладачів своїми знаннями з математики. У цій школі під опікою
М.П. Кравчука розпочав свій шлях у велику науку сільський хлопець Архип
Люлька, пізніше — відомий український вчений, творець реактивних
авіадвигунів. До речі, у Київському політехнічному інституті лекції М.
Кравчука слухав і майбутній славетний конструктор космічних кораблів
Сергій Корольов.

      Михайло Пилипович був людиною неабиякої ерудиції та культури. У 25
років він став приватдоцентом кафедри математики, у 33 — доктором наук,
у 37 — дійсним членом Всеукраїнської академії наук. Вільно володіючи
кількома мовами, він підтримував наукові й особисті дружні стосунки з
відомими математиками світу — Адамаром, Гільбертом, Курантом та ін. Свої
наукові праці писав різними мовами, але найбільше — рідною. Академік М.
П. Кравчук брав найактивнішу участь у творенні української наукової
термінології та у запровадженні наукової мови в математичну галузь.

      М. П. Кравчук належав до тих учених, чиї праці відкривають нові
шляхи у розвитку науки і передбачають напрямки її розвитку в
майбутньому.

      «Моя любов — Україна і математика», — ці слова Михайла Пилиповича
Кравчука викарбовано на гранітному постаменті пам’ятника, який
встановлено йому в 2003 році перед корпусом музею Національного
технічного університету України «Київський політехнічний інститут». У
селі, де він народився, в 1979 році відкрито музей та встановлено
погруддя великого патріота і математика.

Володимир Йосипович Левицький

(1872-1956)

      Возняк Г. В.І. Левицький // Математика в шк.- 1998.- № 4.- С.
50-52.

      Хобзей П. Основоположник математичної культури нашого народу //
Аксіоми для нащадків: Укр. імена в світовій науці.- Л., 1991.- С.
102-118.

      «Основоположник математичної культури нашого народу», — так сказав
про Володимира Левицького академік Михайло Кравчук.

І мав на це всі підстави. Саме професор В.Й. Левицький першим написав
справжню фахову статтю з математики українською мовою, був незмінним
редактором першого українського наукового часопису з природничих наук,
першим згуртував навколо себе математиків-українців для наукової
роботи…

гімназії Франца Йосифа, яку він закінчив з відзнакою. 1890 року В.
Левицький вступив до Львівського університету на філософський факультет,
де слухав лекції з математики і фізики, самостійно читав наукові роботи
видатних математиків. А 1893 р. він увійшов до складу
математично-природописно-лікарської секції Наукового товариства ім. Т.
Шевченка. Вже на п’ятому засіданні секції молодому випускникові
університету було доручено укласти українську фізичну і математичну
термінологію.

      Після закінчення навчання В. Левицький йде на рік до війська, а
потім продовжує викладацьку діяльність у Тернопільській гімназії. У
Тернополі ж він одружився зі своєю своячкою Софією.

      У 1989 р. В.Й. Левицький входить до складу
національно-демократичної партії. Одним з пунктів практичної політики
партії було створення українського університету у Львові. У зв’язку з
цим Володимир Левицький проходив стажування у Німеччині. Після цього аж
до першої світової війни він працює в гімназії у Львові, друкує багато
статей.

      З 1924 року В. Левицький працював у гімназіях фаховим інструктором
з математики і фізики, одночасно багато сил і часу віддаючи Науковому
товариству ім. Т. Шевченка, головою якого він був з 1932 по 1934 рік.

      Після приєднання Західної України до Радянського Союзу В.Й.
Левицький працював спочатку в новоствореному Львівському педагогічному
інституті, а з 1940 року — у Львівському університеті, де через рік йому
було присвоєно звання професора.

      Володимир Йосипович Левицький написав майже 100 науково-популярних
статей і перекладів. Свої праці він друкував українською, польською,
німецькою, французькою, англійською та іспанською мовами. Майже вся
наукова і громадська робота В. Й. Левицького проходила в Науковому
товаристві ім. Т. Шевченка. Він був також членом Польського
астрономічного товариства, Французького та Німецького наукових
товариств.

      Детальніше про наукову та громадську діяльність професора В. Й.
Левицького ти прочитаєш у статті та нарисі.

Михайло Васильович Остроградський

(1801-1862)

      Бевз В. М.В. Остроградський — математик, механік, педагог //
Математика в шк.- 2001.- № 4.- С. 66-69.

      Галай Г., Гриневич Г. Михайло Васильович Остроградський // Галай
Г. Гриневич Г. Учням про видатних математиків.- К., 1976.- С. 105-108.

     Конфорович А., Сорока М. Остроградський: Біогр. роман.- К.: Молодь,
1980.- 213 с.: ілюстр.- (Сер. біогр. творів «Уславлені імена»; Вип. 47).

     Михайло Васильович Остроградський // Математика / Авт.-упоряд. М.
Володарська, Є. Каневський.- Х., 2003.- С. 283-287.

      Самин Д. Михаил Васильевич Остроградский // Самин Д. Сто великих
ученых.- М., 2000.- С. 231-236.

     Сита Г. Михайло Васильович Остроградський // У світі математики.-
К., 1985.- Вип. 16.- С. 142-151.

     Сита Г. Михайло Остроградський // У світі математики.- 2001.- Т 7.,
Вип. 3.- С.89-93.

Багато теорем і формул Остроградського ввійшли до різних математичних
курсів. Добре відомі математикам усього світу метод інтегрування
Остроградського, правило Остроградського, формула Остроградського тощо.
На жаль його ім’я не завжди згадується.

      Михайлу Остроградському належить одне з найпочесніших місць в
історії світової математичної науки. Непересічний талант, сміливий і
гострий розум, висока математична ерудиція, знання сучасного
природознавства дозволили Михайлу Васильовичу зробити першорядні
відкриття в багатьох галузях математики і механіки.

     Народився Михайло Остроградський у селі Пашенна Кобеляцького повіту
на Полтавщині. Тут пройшли його дитячі та шкільні роки. Він походив з
відомого українського козацько-старшинського роду і завжди цим пишався.

     Життєвий шлях видатного математика був цікавим, але тернистим. Його
математичні нахили почали проявлятися ще в дитинстві. Все, що його
оточувало, хлопець намагався вивчати з математичної точки зору:
вимірював глибину колодязя, визначав розміри іграшок, грядок, будівель і
для цього завжди носив з собою мотузку з прив’язаним камінцем.

     У 1809 р. Михайла віддають до пансіону при Полтавській гімназії.
Незважаючи на неабиякі здібності, які були помічені педагогами, науками
він не захопився і мріяв тільки про одне — стати військовим.
Поступаючись палкому бажанню сина та зваживши на його богатирську
зовнішність, батько вирішив віддати Михайла до гвардійського полку.
Проте, за порадою дядька П. Устимовича, він везе сина для підготовки і
вступу до Харківського університету. І вже восени 1816 р. Михайло
Остроградський стає вільним слухачем, а згодом — повноправним студентом
відділення фізичних та математичних наук.

     Його вчителями з вищої математики були професор А. Павловський та
ректор університету Т. Осиповський. Помітивши математичні здібності М.
Остроградського, вони змогли пробудити в нього спочатку інтерес, а потім
і палку любов до математики. М. Остроградський блискуче склав іспити,
але одержати атестат про закінчення університету йому не довелось через
переслідування реакційних чиновників-викладачів.

     Для завершення освіти Михайло Остроградський 1822 р. їде в Париж,
де відвідує лекції відомих математиків: П. Лапласа, О. Коші, С.
Пуассона, А. Ампера, Ж. Фур’є та ін. У Парижі М.В. Остроградський провів
шість нелегких років. Тут остаточно визначилися напрями його пошукових
інтересів, і він пише перші наукові роботи. Матеріальне становище М.
Остроградського було дуже скрутним, і ще трохи протриматись у Парижі
дало йому змогу місце викладача і завідуючого кафедрою математики у
коледжі Генріха ІV, отримане за рекомендацією О. Коші.

За свою майже 40-річну наукову діяльність Михайло Васильович написав
близько 50 наукових творів, присвячених найрізноманітнішим розділам
математики і механіки: диференціальному й інтегральному численню, вищій
алгебрі, геометрії, теорії ймовірностей, теорії чисел, аналітичній
механіці, математичній фізиці, балістиці тощо.

     1828 р. М. Остроградський повернувся до Росії, в Петербург. Роботи
Михайла Васильовича одержали визнання в усьому світі. Його обирають
членом-кореспондентом Паризької Академії наук, академіком Російської,
Туринської, Римської, Американської академій, почесним членом
Київського, Московського університетів та багатьох наукових товариств.

     М. В. Остроградський був справжнім патріотом. Він любив свій рідний
край і українську культуру. Крім своєї рідної української мови, вчений
вільно розмовляв російською та французькою. Був знайомий з багатьма
представниками передової української інтелігенції того часу: І.
Котляревським, Т. Шевченком, С. Гулаком-Артемовським, М. Лисенком, М.
Максимовичем та ін. Значну частину творів Т. Шевченка великий математик
знав напам’ять.

     Помер М.В. Остроградський раптово, в Полтаві, їдучи до Харкова на
лікування. Поховали його в рідному селі Пашенна. У Полтавському
педінституті відкрито перший в Україні музей М.В. Остроградського. На
пропозицію Національної комісії України у справах ЮНЕСКО 200-річчя від
дня народження видатного українського математика внесено до календаря
пам’ятних дат ЮНЕСКО.

     У запропонованих статтях, нарисах, біографічному романі цікаво,
захоплююче розповідається про дитячі та юнацькі роки майбутнього
вченого, його наукові відкриття та особистісні людські якості.

Похожие записи