Реферат на тему:

Математик Радянського Союзу

Під проводом ленінської партії більшовиків робітники й селяни колишньої
царської Росії в 1917 р. навіки скинули владу поміщиків та капіталістів
і почали будувати вільне, щасливе життя. Прийнявши пролетарську
революцію, багато вчених, у тому числі й математиків, ще з більшою
енергією і завзяттям стали працювати на благо трудящих. Найстарішим з
них був В. А. Стеклов — віце-президент Російської Академії наук.

В. А. Стеклов, закінчивши у 1882 р. гімназію у м. Нижньому Новгороді,
вступив у Московський університет. Через рік перевівся до Харківського
університету, де слухав лекції О. М. Ляпунова. Під його керівництвом він
і виріс як учений— у 1902 р. став доктором математичних наук, у 1912 р.
— академіком, а з 1919 р. — віце-президентом Російської Академії наук.

Праці П. Л. Чебишова, А. А. Маркова (старшого) і В. А. Стеклова створили
науково-теоретичну базу, на якій сформувалася Петербурзька математична
школа — об’єднання старших і молодших поколінь учених, які часто
досліджували одні й ті самі проблеми, розв’язуючи їх різними методами.

В. А. Стеклов розвинув теорію функціонального аналізу, вивій ефективні
формули наближеного інтегрування змінних величин, розробив деякі дуже
важливі питання математичної фізики та гідродинаміки. У 1921 р. вчений
організував Фізико-математичний інститут Академії наук, який у 1934 р.
розділився на два: Фізичний і Математичний. Математичний інститут після
смерті В. А. Стеклова носить його ім’я.

На початку XX ст. сформувалася перша в Росії алгебраїчна школа (в
Києві), яку заснував професор Київського університету Д. О. Граве. Граве
в 1885 р. закінчив Петербурзький університет, працював на посаді
професора у Харківському університеті, а з 1899 по 1939 p. —у
Київському. У 1919 р. його було обрано академіком АН УРСР, з 1934 по
1939 р. учений керував роботою Інституту математики АН УРСР.

Наукова творчість ученого пов’язана з ідеями Петербурзької математичної
школи. У магістерській дисертації він розв’язав проблему, яку поставив
О. М. Коркін. Як талановитий алгебраїст Д. О. Граве спростив виклад
теорії груп Галуа, розробив ефективні методи знаходження всіх інтегралів
диференціальних рівнянь, необхідних для розв’язання задачі про три тіла,
гравітаційні взаємозв’язки між якими не залежать від дії на них
зовнішніх сил. Учений вніс вагомий вклад у теорію чисел, а також написав
кілька підручників з математики, якими довго користувалися у вищих
навчальних закладах Радянського Союзу.

До групи найстаріших радянських математиків належить О. П. Котельников —
син професора математики П. І. Котельникова, який у свій час працював
разом з М. І. Лобачевським у Казанському університеті. О. П. Котельников
закінчив Казанську гімназію, а потім університет, після чого працював
професором математики в різних вищих навчальних закладах Києва, Казані й
Москви. Учений поглибив теорію кватерніонів і гіперкомплексних чисел
взагалі. Це дало йому змогу застосувати свої методи до досліджень у
галузі неевклідових геометрій та в своїх підручниках з механіки вперше
викласти принципи векторного числення. З 1934 р. О. П. Котельников —
заслужений діяч науки і техніки РРФСР.

До математичної родини Котельникових належать і два сини вченого.
Володимир Олександрович — відомий вчений-радіотехнік, академік AH CPCP,
лауреат Державної премії. З 1975 р. він виконує обов’язки президента AH
CPCP. Його молодший брат—Всеволод Олександрович — науковий співробітник
Інституту автоматики і телемеханіки AH CPCP.

Сучасниками О. П. Котельникова були видатні учені Микола Митрофанович і
Олексій Миколайович Крилови. М. М. Крилов у 1904 р. закінчив
Петербурзький гірничий інститут, у 1912—1917 pp. — професор того ж
інституту. З 1917 по 1922 р. працював у Кримському (Сімферопольському)
університеті. У 1922 р. його було обрано академіком АН УРСР. У 1932 р.
М. М. Крилову присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки УРСР.
Президія Верховної Ради СРСР нагородила його орденом Леніна і двома
орденами Трудового Червоного Прапора.

Разом з Д. О. Граве М. М. Крилов був засновником Київської математичної
школи вчених, що здобула світове визнання. Учений поглибив теорію
інтерполяції, удосконалив теорію інтегрування диференціальних рівнянь,
розробив деякі

дуже важливі проблеми математичної фізики і нелінійної механіки.
Академією наук УРСР встановлено премію ім. М. М. Крилова за видатні
праці в галузі математики.

Крилов Олексій Миколайович був сином артилерійського офіцера. Його
родичами були О. М. Ляпунов, І. М. Сєченов, М. Ф. Філатов і В. П.
Філатов. Математичними заняттями Крилова керував О. М. Ляпунов. Олексій
Миколайович у 1884 р. закінчив з відзнакою Петербурзьке Морське училище,
а через 6 років — Морську академію. За пропозицією професора О. М.
Коркіна його залишили при Академії для підготовки до професорського
звання. З 1892 р. він і почав викладати в Морській академії теорію
корабля. Як видатного математика, механіка і кораблебудівника вченого у
1916 р. обрали академіком Петербурзької АН.

На час Великої Жовтневої соціалістичної революції О. М. Крилов був
членом правління Російського товариства пароплавства і торгівлі. Він і
передав Радянському урядові у повному порядку всі справи підлеглого йому
торговельного флоту колишньої царської Росії. У 1919 р. вченого
призначили на посаду начальника Морської академії, яка відала й справами
торгівлі із зарубіжними країнами. Він доклав багато зусиль, щоб краще
організувати забезпечення молодої радянської республіки морськими
суднами, тракторами, автомашинами та іншою технікою, потрібною для
відновлення зруйнованого народного господарства.

О. М. Крилов був різностороннім ученим. Він розробив наукову теорію
наближених обчислень, а у кораблебудуванні — окрему теорію вібрації
суден, визнану в усьому світі. Ця теорія математично обґрунтовувала
закони вібрації суден залежно від їх завантаження та дії на них морських
хвиль у різних погодних умовах. Учений зробив ряд цінних досліджень у
галузі будівельної механіки, удосконалив дію артилерійської зброї на
основі розробки нових галузей балістики. Видатних результатів досяг він
в розробці теорії гіроскопів — механічних пристроїв, що надають
стійкості морським суднам під час руху. У 1945 р. О. М. Крилову
присвоїли почесне звання Героя Соціалістичної Праці.

Значну частину свого життя О. М. Крилов присвятив дослідженню наукової
спадщини таких класиків математики, як Ньютон, Ейлер, Гаусе. Він також
сконструював першу машину для інтегрування диференціальних рівнянь та
винайшов кілька важливих корабельних і артилерійських приладів.

Інші радянські математики як учені сформувалися вже у пожовтневий час.
Найстарішим з них був Микола Миколайович Лузін. Учився М. М. Лузін у
Томській та Іркутській гімназіях. Математику не любив, бо в гімназії
вимагали лише механічного запам’ятовування теорем, не звертаючи уваги на
логічні зв’язки між математичними фактами. Батько найняв йому
репетитора—студента Томського політехнічного інституту. Цей юнак показав
гімназистові математику як цілісну науку, систему знань про час і
простір та кількісні зміни у ньому, що зумовлюються відкритими і ще не
відкритими законами руху матерії. З того часу М. М. Лузін і захопився
математикою, став у гімназії першим учнем.

Будучи студентом останнього курсу Московського університету, М. М. Лузін
брав участь у революції 1905 р. — переховував у своїй кімнаті
революціонерів і навіть бомби. Із спадом революції він на деякий час
виїхав за кордон. Слухав у Сорбонні (Париж) лекції Пуанкаре та інших
видатних учених-математиків. Повернувшись у Москву, з відзнакою склав
державні екзамени. Його залишили при університеті для підготовки до
звання професора. Згодом Лузіна відрядили на три роки за кордон, де він
і завершив свою математичну освіту. У 1929 р. його вже обрали дійсним
членом AH CPCP. Учений був також членом Краківської АН, почесним членом
Математичного товариства в Калькутті та Бельгійського математичного
товариства в Брюсселі.

М. М. Лузін досяг видатних успіхів у дальшій розробці теорії множин,
теорії функцій дійсного змінного і тригонометричних рядів, розробив дуже
важливі методи диференціальної геометрії та написав кілька підручників з
математики для студентів вищих навчальних закладів. Учнями М. М. Лузіна
були О. Ф. Хінчин, П. С. Александров, М. В. Келдиш та багато інших
відомих учених.

Досягнення Київської математичної школи збагатилися працями таких її
молодших представників, як Б. М. Делоне і О. Ю. Шмідт.

Ще підлітком Б. М. Делоне знайшов одне з доведень гауссового закону
взаємності, а у 18 років конструював власними руками планери і
здійснював на них пробні польоти. Гімназію він закінчив екстерном. У
1913 р. закінчив Київський університет. Викладав він здебільшого цикл
геометричних предметів. У 1929 р. вже був членом-кореспондентом AH СРСР.
Учений спрямував свої пошуки на об’єднання спільними ідеями алгебри,
геометрії та теорії чисел, внаслідок чого досяг видатних успіхів у
геометризації теорії груп Галуа.

Видатний учений О. Ю. Шмідт після закінчення з відзнакою Могильовської
гімназії вступив до Київського університету. По закінченні його в 1913
р. був залишений там для дальшої наукової підготовки. У 1920 р. вчений
дістав звання професора, з 1935 р.— академік АН СРСР. У 1937 р. вченому
присвоєно почесне звання Героя Соціалістичної Праці.

О. Ю. Шмідт був видатним ученим-алгебраїстом, астрономом, геофізиком,
полярним дослідником і громадським діячем. Як математик він не тільки
вдосконалив абстрактну теорію груп, а й поставив кілька важливих проблем
її дальшого розвитку. О. Ю. Шмідт організував геофізичний інститут АН
УРСР і був його директором понад 11 років (до 1949 p.). Учений керував
експедиціями по вивченню Арктики і Північно-морського шляху, займав
відповідальні посади, пов’язані з роботою Держплану СРСР, Комісаріату
продовольства та інших державних органів.

Молодшими сучасниками О. Ю. Шмідта були радянські математики С. Банах,
С. Я. Хінчин та С. О. Яновська. С. Банах народився 1892 р. у м. Кракові.
З 1924 р. почав працювати професором Львівського університету, а з 1939
р. керував роботою Львівського філіалу Інституту математики АН УРСР.

С. Банах був одним із засновників так званого функціонального аналізу.
Виведені ним рівняння в лінійних просторах, які пізніше стали називати
просторами Банаха, створили грунт для дальших досліджень властивостей
простору та співвідношень у ньому між рухомими матеріальними точками.

Під час тимчасової окупації Львова фашистськими загарбниками ученого
було заарештовано. Від катувань, перенесених у в’язниці, він помер у
1945 р.

С. Я. Хінчин народився у 1894 р. в м. Кондрово колишньої Калузької
губернії. У 1916 р. закінчив Московський університет, потім готувався
там до професорського звання. З 1922 р. почав працювати у
Науково-дослідному інституті математики при Московському університеті. З
1932 по 1934 р. був директором цього інституту, а після того до кінця
життя (помер у 1959 р.) займав посаду професора Московського
університету.

О. Я. Хінчин досліджував дуже складні проблеми у галузі метричної теорії
функцій дійсної змінної; розробивши методи цієї теорії, він переніс їх у
теорію чисел і теорію ймовірностей. Завдяки цьому удосконалився
математичний апарат статистичної фізики, методи якої використовуються у
розробці проблем керування атомною енергією з метою використання її в
народному господарстві. За видатні досягнення у розвитку математичної
теорії О. Я- Хінчина було обрано в 1939 р. членом-кореспондентом АН
СРСР; у 1941 р. йому присуджено Державну премію РРФСР, а в 1944 р. його
обрано дійсним членом Академії педагогічних наук РРФСР.

С. О. Яновська народилася в сім’ї рахівника на Волині. Закінчила Одеську
жіночу гімназію і в 1914 р. стала студенткою природничого відділення
Одеських жіночих курсів. На її здібності звернув увагу
професор-математик С. Шатуновський. Він порадив їй перейти на
математичне відділення курсів. У 1918 р. Яновська вступила до партії
більшовиків, брала активну участь у боротьбі за встановлення Радянської
влади. У 1923 р. її відрядили до Московського інституту червоної
професури викладати математику. Як професор керувала семінаром для
студентів і аспірантів при Московському університеті.

С. О. Яновська працювала в галузі Історії й філософії математики та
математичної логіки. У 1930 р. вона очолила колектив вчених, який
зайнявся дослідженням математичних рукописів К. Маркса. Через три роки
роботу було завершено і відповідні матеріали видано. Семінар з
математичної логіки, організований С. О. Японською у 1943 p., об’єднав
багатьох учених, які розробляли проблеми цієї галузі математики.

З другої половини XX ст. прискорення темпів розвитку народного
господарства Радянського Союзу і країн соціалістичної співдружності
відбувається на основі практичного застосування досягнень сучасної
науки. Створення Академії Наук у союзних республіках та філіалів
Академії наук СРСР і відділень АН союзних республік сприяє прискореному
зростанню молодих кадрів учених, у тому числі й математиків. Розкажемо
коротко про деяких з молодшої плеяди вчених Радянського Союзу.

Професор Московського університету (з 1930 р.) і його ректор (з 1951 р.)
І. Г. Петровський (1901— 1973) створив теорію так званої
алгоритмічно-алгебраїчної геометрії, зробив важливі відкриття у теорії
ймовірностей, поглибив теорію розв’язування систем рівнянь з частинними
похідними. Математичні дослідження вченого збагатили теорію пружності, а
отже, і теорію поширення хвиль.

Визначним ученим є і А. А. Марков (молодший) (нар. 1903)—син А. А.
Маркова — професор Московського університету. Завідуючи кафедрою
математичної логіки, він вніс вагомий вклад у цю галузь математики,
поглибив теорію динамічних систем взагалі, теорію міри, що має
першорядне значення в удосконаленні методів фізики високих енергій.
Учений плідно працює над поглибленням загальної теорії алгоритмів, він
розробив термінологію, якою користуються в конструюванні
електронно-обчислювальних машин.

Завідуючий відділом кібернетики Сибірського відділення АН СРСР професор
О. А. Ляпунов (1911 — 1973) плідно розробляв так звану дескриптивну
теорію множин, внаслідок чого удосконалюються методи кібернетики взагалі
і математичної лінгвістики зокрема.

У Сибірському відділенні АН СРСР працює також О. Д. Александров (нар.
1912)—один із засновників радянської школи геометрії як цілісної
сучасної науки про багатовимірний простір. Важливі теоретичні припущення
вченого про математичні співвідношення між динамічними структурними
елементами простору дали йому змогу створити внутрішню геометрію опуклих
поверхонь та довести ряд дуже важливих теорем щодо склеювання, згинності
обмеженої опуклої поверхні як топологічного поняття.

З багатьох учених Української РСР згадаємо лише трьох академіків АН
УРСР. З 1962 р. керує роботою сектора історії техніки й природознавства
АН УРСР академік Й. 3. Штокало (нар. 1897). Учений удосконалив методику
розв’язування диференціальних рівнянь, методи варіаційної статистики і
досяг важливих результатів у дослідженні ще не розроблених питань теорії
функцій комплексної змінної.

Б. В. Гнєденко (нар. 1912), колишній директор Інституту математики АН
УРСР, професор Київського державного університету, тепер завідує
кафедрою теорії ймовірностей Московського університету. Результати своїх
досліджень він виклав у підручнику, що відомий як у Радянському Союзі,
так і за рубежем. Глибокі дослідження провів учений, вдосконалюючи
методи математичної статистики, а також у галузі історії розвитку
математики.

Визначних успіхів у розвитку математики досяг академік-секретар відділу
математики, механіки і кібернетики АН УРСР, аз 1958 p.— директор
Інституту математики АН УРСР, учень М. М. Боголюбова, доктор технічних
наук Ю. О. Митропольський (нар. 1917). Учений поглибив теорію нелінійної
механіки і математичної фізики. Це сприяло практичному розв’язанню ряду
важливих питань у багатьох розділах сучасної фізики, механіки й атомної
техніки.

Вагомий вклад у розвиток математики вносять і вчені інших республік
нашої Батьківщини.

Президент Грузинської Академії наук М. І. Мусхелішвілі (нар. 1891)
винайшов нові методи застосування теорії аналітичних функцій до розвитку
теорії пружності, диференціювання й інтегрування рівнянь математичної
фізики. Це дає змогу розв’язати чимало практичних задач сучасної
індустріальної техніки, зокрема про створення автоматизованих систем
управління.

Видатні відкриття у так званій теорії найкращого наближення многочленами
функцій комплексного змінного зробив учень М. В. Келдиша, нині відомий
учений С. М. Мергелян (нар. 1928) — академік АН Вірменської РСР.
Вступивши до аспірантури Московського університету у 1947 p.,
дев’ятнадцятирічний випускник Єреванського університету за рік
підготував дисертацію, після захисту якої вчена рада присудила йому
відразу ступінь доктора фізико-математичних наук (1949).

У 1952 р. молодий учений — уже професор, лауреат Державної премії. З
1945 р. працює в Інституті математики АН Вірменської РСР, з 1949 р. по
1956 р. читає лекції в Єреванському державному університеті. У 1953 р.
Мергеляна обрали членом-кореспондентом АН СРСР, а ще через три роки —
дійсним членом Академії наук Вірменської РСР.

Розпочавши епізодичне читання лекцій у Московському університеті в 1953
p., С. М. Мергелян у 1957 р. став його штатним професором.

Видатні радянські математики є дійсними і почесними членами багатьох
зарубіжних академій наук, університетів та різних міжнародних
математичних товариств. Комуністична партія й Радянський уряд високо
оцінюють їхню творчу працю і видатні досягнення у розвитку науки, їм
присуджуються почесні звання Героя Соціалістичної Праці, лауреатів
Державних премій і премій їм. Ломоносова, Лобачевського, Чебишова,
Крилова та ін. Восени 1975 р. у зв’язку з 250-річним ювілеєм Академію
наук СРСР та Академії наук союзних республік нагороджено орденом Дружби
народів, а велику групу вчених, у тому числі й математиків, нагороджено
орденами Леніна, Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора,
Дружби народів і «Знак пошани».

ЛІТЕРАТУРА

Абубакиров Н. Абу Райхан Бируни. «Наука й жизнь», 1973, № 9.

Артоболевский Й., Левитский Н. П. Л. Чебишев — создатель синтеза
механизмов. «Наука й жизнь», 1972, № 1.

Багратуни Г. Г. Карл Фридрих Гаусе. М., Гиз, 1956.

Басов Н. Г. Мстислав Всеволодович Келдьіш. «Природа», 1971, № 2.

Бородін О., Бугай А. Біографічний словник діячів у галузі математики.
К., «Радянська школа», 1973.

Ван дер Варден. Пробуждающаяся наука. М., Физматгиз, 1953.

Вилейтнер Г. История математики от Декарта до середини XIX столетия. М.,
Физматгиз, 1956.

Воронцова А. А. Софья Ковалевская. М., 1959.

Голованов Я. Світочі науки. Етюди про вчених. К., «Веселка», 1970.

Епйфанова А. П., Йльйна В. П. Михаил Александрович Лаврентьев. М.,
«Наука», 1971.

Инфельд Д. Зварист Галуа — избранник богов. М., «Молодая гвардия», 1960.

Каган В. Лобачевский й его геометрия. М., Гос-техиздат, 1956.

Каган В. Архимед. М., Гостехиздат, 1969.

Кольман 3. История математики в древности. М., Физматгиз, 1961.

Левин В. Й. Рамануджан — математический гений Индии. М., «Знание», 1968.

Оре О. Замечательньш математик Нильс Хенрик Абель. М., Физматгиз, 1961.

Прудников В. П. Л. Чебьішев. М., «Просвеще-ние», 1964.

Пухначев Ю. Метод Лаврентьева. «Наука й жизнь», 1970, № 11.

Садыков X. У. Бируни й его работьі по астро-номии. Ташкент, 1963.

Салье М. Мухаммед аль-Хорезми — великий узбекский учений. Ташкент, 1954.

Смогоржевський О. С. Про геометрію Лобачевського. К., «Радянська школа»,
1960.

Стройк Д. Коротка історія математики. К., «Радянська школа», 1960.

Чистяк ов В. РассказьІ о математиках. Минск, «Высшая школа», 1966.

Цейтен Г. Г. Історія математики за стародавніх часів і у середні віки.
К., «Радянська школа», 1956.

Цейтен Г. Г. Історія математики в XVI-XVII століттях. К., «Радянська
школа», 1956.

Юшкевич А. П. История математики в средние века. М., Физматгиз, 1961.

Похожие записи