Курсова робота

Зайнятість: суть, форми, проблеми.

ЗМІСТ

стор.

ВСТУП

Зайнятість: сутність, види, суб’єкти і об’єкти; ринок робочої

сили та фактори, що впливають на ціну робочої сили 8

Сутність і види зайнятості 8

Ринок робочої сили 10

Регулювання ринку робочої сили в Україні 13

2.1 Використання зарубіжного досвіду в регулюванні

зайнятості населення України 13

2.2 Заходи щодо регулювання зайнятості 16

2.3 Громадські роботи 19

Безробіття та його види 21

Фактори формування і види безробіття 21

Причини і наслідки безробіття 23

Крива Філліпса 26

4.1 Рання крива Філліпса 26

4.2 Сучасне тлумачення взаємозв’язку інфляції та безробіття 28

Соціальний захист безробітних в Україні. 32

Вплив діяльності Державної служби зайнятості на

зайнятість населення 32

Державна програма зайнятості населення 33

Висновки 37

Перелік літератури 40

ВСТУП

Тема цієї курсової роботи „Зайнятість: суть, форми, проблеми”.

Актуальність даної теми полягає в тому, що економічне зростання створює
передумови для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення
продуктивності його праці. Однак об’єктивні нерівномірності виходу з
кризи окремих галузей і підприємств, істотні відмінності у
співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють неминучі
диспропорції національного ринку праці, різнонаправленість розвитку
окремих його сегментів. У поєднанні з прорахунками політики ринку праці
це спричинило низку проблем. Ключовою проблемою залишається досягнення
суспільно прийнятного рівня, структури, диференціації доходів від
трудової діяльності, передусім заробітної плати. Низький рівень трудових
доходів та їх невиправдана диференціація неминуче призводять до кризи
мотивації трудової діяльності, наслідком якої стає низька трудова
активність, неповне використання трудового потенціалу, зниження ролі
праці та її повне чи часткове виключення з основних життєвих цінностей.

Мета цієї роботи — дослідити проблеми і перспективи зайнятості, ринку
робочої сили, визначити основні причини формування і наслідки
безробіття, а також приділити особливу увагу соціальному захисту
безробітних.

Завдання курсової роботи є дослідження і вивчення поняття зайнятості, її
сутності, видів, суб’єктів і об’єктів; ринку робочої сили та факторів,
що впливають на ціну робочої сили; питань регулювання ринку робочої сили
в Україні; безробіття та його видів; соціального захисту безробітних в
Україні, а також впливу інфляції на безробіття.

Безробіття, так само як і інфляцію, ми розглядаємо як явище, що
засвідчує порушення рівноваги, тобто як результат певних
макроекономічних коливань. Щоправда, як буде показано далі, не всяке
безробіття є порушенням або відхиленням від норми. Оскільки воно
спостерігається в усіх країнах ринкової економіки і в різні часи, то
його можна певною мірою також вважати своєрідною нормою.

Йдеться передусім про нестачу робочих місць та високу частку робочих
місць з небезпечними умовами праці та низькими вимогами до якості
робочої сили, що є результатом не лише низьких інвестицій, а насамперед
нераціональної їхньої спрямованості, відсутності чіткої програми
інвестиційної діяльності.

Трудові відносини постійно ускладнюються. Відбувається трансформація
відносин, заснованих на протиставленні роботодавця та найманого
робітника, на відокремленні виконавської праці від управлінської, у
відносини, що ґрунтуються на спільному прийнятті відповідальності за
розвиток справ на підприємстві, партнерстві, конструктивному
співробітництві.

Все це говорить про велику важливість даної теми в процесі формування
нашої держави.

1. ЗАЙНЯТІСТЬ: СУТНІСТЬ, ВИДИ, СУБ’ЄКТИ І ОБ’ЄКТИ;

РИНОК РОБОЧОЇ СИЛИ ТА ФАКТОРИ,

ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЦІНУ РОБОЧОЇ СИЛИ

1.1 Сутність і види зайнятості

Ефективне функціонування економіки пов’язане із забезпеченням повної
зайнятості наявних ресурсів. В процесі динамічного розвитку ринкової
економіки виникає ще одна причина макроекономічної нестабільності —
неповна зайнятість.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо
створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому
полягає її економічна сутність. Зайнятість населення –найбільш
узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень
економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва.
Зайнятість об’єднує виробництво і споживання, а її структура визначає
характер їхніх взаємозв’язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні,
а також у задоволенні матеріальних потреб через дохід, який особа
отримує за свою працю. Згідно із Законом України “Про зайнятість
населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які
проживають на її території на законних підставах, а саме:

працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня)
на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності,
у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи
підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою
діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть
участь у виробництві;

вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах
державної влади, управління чи в суспільних об’єднаннях;

громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх,
залізничних військах, органах безпеки та внутрішніх справ;

особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення
кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних
загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних
закладах;

зайнятті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та
громадянами похилого віку;

працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і
виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і
місій.

Повна зайнятість означає використання усіх придатних до цього трудових
ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто
потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх,
хто бажає і здатний працювати. Разом з тим повна зайнятість сама по собі
не є свідченням високого рівня організації виробництва, її доцільності і
розумності. Слід враховувати ступінь раціональності зайнятості, на який
впливають технічні, технологічні, соціальні і економічні фактори [22;
с. 28-30].

У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 році
Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на
три категорії (додаток А) :

зайняті – це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також
ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи
відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний
робочий день;

безробітні – ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб
повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше: людина вважається
безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце
одночасно “без роботи”; — “робить активні спроби найти роботу”; —
“готова зразу ж стати до роботи”.

Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне
населення в даний момент часу.

3) особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення – це
перш за все люди до 16 років, а також ті, хто перебуває в
спеціалізованих установах (психіатричних диспансерах, виправних закладах
тощо); до цієї категорії відносяться і особи, що вибули зі складу
робочої сили, — дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але
не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії,
надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи) [23; с.
30-32].

1.2 Ринок робочої сили

Ринок робочої сили — це суспільно-економічна форма руху трудових
ресурсів, особливий, властивий розвинутим товарно-грошовим відносинам
спосіб включення робочої сили в економічну систему. В умовах ринкової
економіки робоча сила виступає як товар і в цьому схожа з іншими
товарами, піддається економічній оцінці й оптимізації. Ринок робочої
сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками)
робочої сили і її покупцями та відповідною інфраструктурою.

Головними суб’єктами ринку робочої сили є найманий працівник та
роботодавець. Кожен з них має свою суспільну форму і розгалужену
структуру. Систему суб’єктів ринку робочої сили доповнюють посередники.

Принципи функціонування ринку робочої сили такі: кожен індивідуум має
право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах
трудового найму за власним вибором і бажанням і за ринковою ціною на
основі контракту між робітником і наймачем; роботодавець (підприємець,
виробничий колектив, держава тощо) сам вирішує, скільки і яких
робітників йому наймати; робочі місця створюються і регулюються державою
не більшою мірою, ніж іншими роботодавцями.

Систему трудових відносин, що виникають на ринку робочої сили, не можна
звужувати до відносин купівлі-продажу робочої сили. Сутність ринку
робочої сили розкривають також спосіб поєднання факторів виробництва,
збалансованість трудових ресурсів і робочих місць, нормальне відтворення
робочої сили, регулювання міграційних процесів населення, у тому числі й
планово організованих переміщень робочої сили, плинності кадрів,
неорганізованої міграції.

Елементами інфраструктури ринку є: сфера регулювання заробітної плати
(закони, нормативні акти, угоди, колективні договори, арбітражні органи)
і компенсацій (допомоги по безробіттю та ін.); мережа кас і різні фонди;
служба зайнятості і працевлаштування; система профорієнтації,
професійної підготовки і перенавчання трудових ресурсів; профспілкові
організації та спілки роботодавців тощо.

Тільки ринок робочої сили в змозі визначити дійсну ціну здібностей
робітника, корисний ефект і частку кожного учасника трудового процесу.
Він надає економічну свободу людині, можливість вибору не тільки сфери
працевлаштування, а й способу життя. Проте, яким буде цей вибір,
залежить від багатьох суб’єктивних і об’єктивних причин [16; с. 101].

Важливими функціями ринку робочої сили є: забезпечення раціоналізації
виробництва і зайнятості, регулювання та раціональне розміщення трудових
ресурсів; узгодження економічних інтересів в системі суспільного поділу
праці тощо.

Формування, функціонування, розвиток ринку робочої сили підпорядковані
загальним законам і тенденціям розвитку ринкової економіки.

Характер товару робоча сила зумовлює взаємозв’язок економічних,
соціальних, політичних, природно-демографічних, морально-етичних,
психологічних факторів і процесів, що впливають на динаміку ринку
робочої сили.

Серед особливостей функціонування товару робоча сила як біосоціальної
сутності слід виділити: гнучкість, мінливість, адаптивність (через
свідомість і аналіз) до природного навколишнього середовища, здатність
на дію та протидію; робоча сила — активна сила, суб’єкт і об’єкт
відтворювального процесу, елемент продуктивних сил і носій економічних
відносин, реалізатор економічних інтересів і потреб; здатність
самореалізовуватись, самопродаватись; здатність створення додаткових
вартостей, а не просто перенос частини своєї вартості; носій робочої
сили є одночасно і споживачем благ; товар робоча сила не можна
навантажити і свавільно перемістити з одного географічного пункту,
регіону в інший; з часом в процесі споживання товару робоча сила до
певної межі відбувається нарощування його якостей як споживної вартості;
суспільство не може повністю контролювати процес відтворення робочої
сили. Виробником своїх якостей є насамперед сам носій робочої сили, а
також держава, колектив та інші соціуми навколишнього середовища; процес
ціноутворення, показники еластичності попиту і пропозиції товару робоча
сила мають суттєві відмінності; продаж робочої сили не можна відкласти,
очікуючи на сприятливішу економічну кон’юнктуру, бо саме це для
більшості населення є єдиним джерелом забезпечення свого існування; такі
явища, як запас, резерв, що є об’єктивно необхідними для забезпечення
безперервності процесу виробництва, щодо робочої сили завжди означають
втрати. Збережені та невикористані трудові ресурси є загубленими для
суспільства, оскільки їх уже неможливо повернути у виробництво.

Отже, ринок робочої сили відіграє важливу роль у формуванні структури і
зайнятості сукупного працівника. Він є невід’ємною складовою частиною
системи ринкового господарства.

Розвинута ринкова економіка надає можливість вибору різних способів
включення людини в процес господарювання. В сучасних умовах
функціонування сукупного робітника ринок робить актуальним як соціальне
партнерство, так і чіткий розподіл у сфері зайнятості прав і
відповідальності всіх соціальних суб’єктів — суспільства (в особі
держави та її органів), виробничих колективів, особистості (в особі
працівника і власника) [16; с. 86].

2. РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ РОБОЧОЇ СИЛИ В УКРАЇНІ.

2.1 Використання зарубіжного досвіду в регулюванні зайнятості населення
України

Зміна суспільного життя у процесі ринкових перетворень в Україні
супроводжується складними і суперечливими явищами, тривалими та гострими
проблемами в економічній та соціальній сферах.

Глибока і затяжна економічна криза зумовила спад виробництва, що привело
до вивільнення значної кількості робочої сили у промисловості,
сільському господарстві та будівництві. Нестача вільних коштів і
незначні іноземні інвестиції не дозволяють створити достатню кількість
нових робочих місць, що породило таке явище, як масове безробіття наших
співвітчизників. Проблема зайнятості набула в Україні гострого характеру
й уже стала вельми відчутним чинником, що впливає як на економічне, так
і на політичне життя країни, замовивши різке зубожіння нашого населення.

Сучасна політика зайнятості включає систему заходів, спрямованих на
регулювання ринку праці та підвищення якісного рівня трудових ресурсів:
створення системи профнавчання та працевлаштування, збір і поширення
інформації про стан попиту і пропозиції на ринку праці, створення фондів
страхування на випадок безробіття, розвиток системи соціального
забезпечення. Сучасний механізм державного впливу на ринок праці
проявляється у розвитку нових форм зайнятості, стимулюванні росту
заробітної прати разом із створенням умов для активації політики
інвестування та зростання зайнятості, зниження віку виходу на пенсію та
збільшення терміну отримання освіти як до початку, так і в періоді
трудової активності.

У реалізації державної політики зайнятості будь-якої країни певне місце
займають служби зайнятості. У зарубіжних країнах для регулювання ринку
праці було створено низку установ, функції яких досить схожі. Крім
традиційних, однією з важливих їх функцій є сприяння у здобутті
професій, підвищення кваліфікації і перепідготовці безробітних.

У більшості країн профнавчання найчастіше ведеться на базі різних
навчальних закладів та на підприємствах, з якими служби зайнятості
уклали угоди. Однак, у деяких державах, таких як Фінляндія, Німеччина,
США і Швеція відбувається зворотній процес: змінюються зв’язки між
службами профорієнтації, профпідготовки і працевлаштування і створюються
єдині центри зайнятості, які надають комплекс послуг. Крім державних
служб зайнятості, в багатьох країнах є ще й приватні, куди можуть
звернутися як безробітні особи, так і працюючі.

В Україні доцільно було би запровадити навчання пошуку роботи. Адже
дослідження, проведені в США, підтвердили, що воно є дуже результативним
у плані скорочення тривалості безробіття.

Успіх Швеції у досягненні повної зайнятості був здійснений завдяки
активній політиці зайнятості. На профпідготовку працівників і на
створення робочих місць Швеція витрачає більше коштів, ніж будь-яка інша
країна.

У Великобританії діє програма зайнятості, в основу якої покладено
навчання і профорієнтацію безробітних.

Система трудових відносин в Японії ґрунтується на «пожиттєвому наймі».
Щодо скорочення трудових витрат на робочу силу, то в японських фірмах це
здійснюється завдяки переміщенням у середині підприємства чи між
підприємствами, а не за рахунок звільнення працівників, як це здійснюють
американські фірми. Ринок праці Японії характерний тим, що молодих людей
приймають на роботу в першу чергу, а людей старшого покоління примусово
звільняють.

Для США характерна децентралізація ринку праці, оскільки в кожному штаті
країни є своє законодавство про зайнятість. Держава застосовує прямі та
непрямі методи регулювання ринку робочої сили. Державна політика, перш
за все, спрямована на стимулювання зростання зайнятості та збільшення
кількості робочих місць, підготовку та перепідготовку працівників,
сприяння найму робочої сили.

Європейський союз надає приоритетне значення зайнятості. Частка
безробітних у ньому поступово скорочується. Незважаючи на це, боротьба з
ним офіційно оголошена завданням номер один усієї діяльності
Європейського союзу.

Однією із структурних проблем ринку праці Європейського союзу
залишається нерівномірність рівня безробіття серед окремих вікових груп,
насамперед, масове — серед молоді. Саме тому приоритетним напрямком
державної молодіжної програми стало поліпшення системи середньої і
початкової професійної освіти, яка особливо ефективно впроваджується у
Німеччині.

Проведені узагальнення існуючої практики виплати допомоги у разі
безробіття в розвинутих країнах свідчить про дієвість і різноманітність
підходів до застосування обов’язкового державного страхування. Їх слід
було б використовувати при сучасному порядку виплати допомог у разі
безробіття в Україні.

Заслуговує також на увагу передбачена законодавством низки країн
практика збільшення основної частини допомоги громадянам у разі
безробіття (наявність дітей, утриманців) та позбавлення права на її
отримання за певних умов (звільнення за власним бажанням, за порушення
трудової дисципліни або відмова від запропонованої роботи, яка
відповідає фаху та кваліфікації безробітного).

Накопичений досвід формування ринку праці в Україні, а також осмислення
теоретичних моделей, які вже реалізовані в країнах із розвиненою
ринковою економікою, свідчить, що доцільнішою для умов України є модель
регулювання, яка адекватна соціально-ринковій організації, оскільки саме
вона поєднує принцип ринкової свободи господарювання (тобто збереження
власної мотивації до праці та механізму саморегуляції виробництва) із
принципом соціального вирівнювання (тобто забезпечення рівних стартових
умов, життєвих шансів для кожного) [21; с. 52-68].

Отже, вивчення світового досвіду в галузі функціонування ринку праці,
його державного регулювання, а також шляхи вирішення проблем безробіття
має важливе значення для визначення політики зайнятості на ринку праці
України.

Одним із шляхів вирішення проблем безробіття, які гостро стоять і перед
Україною, є, на мою думку, той, яким іде Німеччина. Використання
позитивного досвіду Німеччини у скороченні безробіття через створення
нових робочих місць дасть подвійний ефект як в економічному, так і в
соціальному розвитку. По-перше, будуть створюватися нові конкурентні
продукти і, по-друге, знизиться рівень безробіття та соціальна напруга в
Україні.

Україна не повинна сліпо копіювати досвід економічно розвинених країн з
системою їх соціального захисту та соціальної політики. Наш уряд і
Верховна Рада повинні опрацювати власні пріоритети та засоби їх
досягнення. Проте не можна і нехтувати світовим досвідом, треба його
аналізувати, виходячи з власних потреб.

2.2 Заходи щодо регулювання зайнятості

Ринок праці, як важлива багатопланова сфера економічного і
соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого
регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме
створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних
соціальних заходів розвитку суспільства.

Економічне зростання створює передумови для створення нових та
реконструкції вже існуючих робочих місць. Метою такої реконструкції має
бути зменшення питомої ваги робочих місць з важкими та шкідливими
умовами праці, забезпечення сучасного технологічного рівня виробництва,
захист навколишнього середовища.

Необхідно створити передумови для істотного підвищення мобільності
робочої сили (професійної, соціальної, територіальної) шляхом належної
професійно-освітньої підготовки робочої сили відповідно до поточних та
перспективних вимог економіки та створення реального ринку житла.

Через обмеженість можливостей протягом найближчих років підвищити рівень
заробітної плати за рахунок традиційних джерел необхідно повною мірою
задіяти потенціал джерел, пов’язаних із реструктуризацією собівартості
та цін і збільшенням у них частки заробітної плати, інших видів доходів
працюючих на основі зменшення податкового навантаження на фонди оплати
праці з одночасним зростанням абсолютних розмірів останніх; перегляду
ставок і відрахувань з доходів підприємств; запровадження системи
оподаткування прибутку, яка б стимулювала економію матеріальних
ресурсів.

Трансформація політики ринку праці має бути спрямована на забезпечення
достойною роботою населення незалежно від місця проживання, на
стимулювання економічної активності населення, розвиток та реалізацію
трудового потенціалу. Це стане вагомим чинником дальшого економічного
зростання [14; с. 318-320].

Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру
ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій
незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального
захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю.

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається здійснення
активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.

До активних заходів належать: створення додаткових і нових робочих місць
шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо
малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для
самозайнятості населення тощо; профорієнтація, підготовка й
перепідготовка кадрів; організація громадських робіт; посилення
територіальної та професійної мобільності робочої сили; розвиток служби
зайнятості тощо.

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв’язку з безробіттям і
надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Слід наголосити, що створення нових постійних і тимчасових робочих місць
у сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств
і кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно 60% загальної
кількості зайнятих у недержавних структурах.

Галузева спеціалізація, розміри малих підприємств мають визначитися
структурними та соціальними пріоритетами розвитку окремих міст, областей
з урахуванням збалансованості регіональної економіки.

Перспективним напрямом є організація малих підприємств шляхом залучення
на них випускників профтехучилищ, технікумів з подальшим переведенням
цих підприємств на оренду, викуп.

Важливим напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка,
перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників. Система
професійного навчання безробітних громадян і незайнятого населення має
виконувати соціальні (опанування професії, спеціальності як засобом
захисту від безробіття) та економічні функції (розвиток трудового
потенціалу суспільства, відтворення робочої сили необхідної
кваліфікації). Ця система є одним із ланцюгів безперервного навчання,
доповнюючи існуючі системи професійного навчання.

Професійне навчання має організовуватися насамперед для громадян, які
особливо потребують соціального захисту; осіб, які тривалий час не
працюють, інвалідів, молоді, одиноких і багатодітних батьків, жінок, які
виховують дітей дошкільного віку та дітей інвалідів, осіб
передпенсійного віку, біженців, вимушених переселенців [3; с. 81-100].

На мою думку, необхідно удосконалити систему інформації щодо вакансій,
передусім створити інтегровану базу даних про ринок робочої сили, яка б
містила інформацію про потребу підприємств у кадрах за професіями та
кваліфікаційними розрядами (структура професій, рівень кваліфікацій), а
також дані про кількість наявних та необхідних робочих місць за
категоріями персоналу.

Водночас слід поліпшити інформаційне обслуговування молодіжного сектора
ринку праці шляхом періодичної підготовки і доведення до учнів і
студентів інформації про потребу підприємств у робочій силі, про
необхідність продовжувати навчання та одержання професії,
конкурентноспроможної на ринку праці, проводити спеціалізовані
(галузеві) та регіональні (міжгалузеві) ярмарки вакансій; забезпечувати
розвиток профорієнтаційних послуг для молоді (інформаційних,
діагностичних, консультативних та ін.).

2.3 Громадські роботи

В умовах зростання безробіття і переростання його в деяких регіонах і
галузях народного господарства у масове, важливим засобом активної
політики держави на ринку праці є подальше розширювання оплачуваних
громадських робіт.

Організація громадських робіт дає змогу раціональніше використовувати
робочу силу, створювати тимчасову зайнятість безробітного населення як
на регіональному рівні, так і під час реалізації проектів
загальнодержавного характеру. Зарубіжний досвід свідчить про те, що за
допомогою громадських робіт деякі розвинуті країни перебороли 30-40%
рівень безробіття. Але, на відміну від України, значна частка цих робіт
мала загальнодержавний характер (побудова магістралей, трубопровідного
транспорту, мостів тощо), що давало змогу залучити до них не тільки
некваліфіковану робочу силу, а й висококваліфікованих робітників і
спеціалістів, які не мали на той час роботи.

Основою організації громадських робіт і довгострокові регіональні
програми тимчасової зайнятості, відповідно до яких створюються робочі
місця, населення залучається до громадсько-корисної праці в період
зниження попиту на робочу силу [3; с. 14].

Громадські роботи необхідно розглядати як вимушений, проте необхідний
засіб боротьби з безробіттям. Тимчасові робочі місця створюються
переважно у державному секторі і спрямовані на використання праці різних
категорій робочої сили, яка не потребує спеціальної підготовки.

Громадські роботи регулюють попит на робочу силу і пом’якшують гостроту
проблеми безробіття. Це означає, що в період відносно стійкого
економічного розвитку вдаватися до організації громадських робіт
необхідно у разі крайньої потреби, якби створюючи “запас” на той період,
коли темпи економічного розвитку уповільнюються. Резервування робіт
означає не тільки зміну строків будівництва об’єктів, а й нагромадження
певних фінансових та матеріальних засобів.

Залучення до громадських робіт є засобом кращим порівняно з виплатою
допомоги у зв’язку з безробіттям з позиції як окремої особи, так і
держави. По-перше, кошти виплачуються не безплатно, а за певну
громадську користь; по-друге, створюються нові робочі місця; по-третє,
висока частка заробітної плати в загальних витратах, яка характерна для
тих галузей, де звичайно застосовуються громадські роботи, робить
доцільним використання останніх для уповільнення зниження купівельного
попиту населення, особливо небезпечного в період зниження темпів
економічного зростання; по-четверте, вироблена на цих роботах продукція
не веде до товарного надвиробництва, небезпечного в період економічної
нестабільності, оскільки виробництво регламентується і не має масового
характеру.

Оскільки серед безробітних високу частку становлять жінки та молодь,
залучення їх до громадських робіт можна здійснювати через розгортання
спеціалізованих робіт, таких як виконання тимчасових та сезонних
сільськогосподарських робіт у приміських господарствах, виконання робіт
щодо благоустрою, надання послуг соціально-побутового характеру,
організація навчання жінок ручному ткацтву, мереживоплетінню, вишиванню.

В наш час організація громадських робіт має особливо велике значення для
безробітної молоді, яка психологічно нестійка, схильна до впливу
соціальних явищ і являє собою живильне середовище для зростання
наркоманії, злочинності, соціальних конфліктів. Антисоціальна поведінка
молоді деструктивно впливає на її підготовку та участь у суспільному
виробництві. У свою чергу, це погіршує якість робочої сили:
кваліфікацію, профпідготовку, ставлення до праці. Тому надзвичайно
важливо залучати безробітну молодь, а також учнів і студентів у вільний
від навчання час до громадських робіт, особливо у сфері
соціально-корисної діяльності.

Але в Україні широкому використанню громадських робіт заважають, з
одного боку, відсутність коштів у місцевих бюджетах, незаінтересованість
підприємств в організації цих робіт унаслідок обмеженої потреби в
робочій силі, з іншого боку – непопулярність таких робіт серед
незайнятих громадян через тимчасовість, невідповідність кваліфікаційному
рівню і, як наслідок, психологічну неприйнятість. Тому необхідно вживати
невідкладних заходів щодо поліпшення становища відносно вирішення
проблеми громадських робіт.

3. БЕЗРОБІТТЯ ТА ЙОГО ВИДИ.

3.1 Фактори формування і види безробіття

Безробіття — складне економічне, соціальне і психологічне явище.
Водночас безробіття — це економічна категорія, яка відбиває економічні
відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Факторами формування безробіття можуть бути такі:

1) нестача сукупного ефективного попиту;

2) негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і
викривлення в ній, пов’язані з грошовою експансією держави і подальшою
інфляцією;

3) недостатня мобільність робочої сили;

4) структурні зрушення в економіці;

5) дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національної
меншості;

6) демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили;

7) сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить про те, що в кожний
період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними
коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників. При цьому
причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися.

Розрізняють відкрите й приховане безробіття.

Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення,
приховане—наявність формально зайнятого населення.

Економісти розрізняють три види безробіття: фрикційне, структурне і
циклічне.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між
регіонами і видами праці, а також у різних стадіях життєвого циклу.
Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятість, завжди існують люди,
які шукають роботу (після закінчення навчання або через переїзд в інше
місце, через пошук роботи, яка б відповідала рівню їхньої кваліфікації
чи уподобанням, рівню зарплати). Цей різновид безробіття вважається
неминучим і навіть бажаним.

Структурне безробіття означає невідповідність між пропозицією праці та
попитом на робочу силу. Така невідповідність виникає у зв’язку з
технологічними змінами у процесі виробництва, коли попит на один
різновид зростає, тоді як на інший зменшується, а пропозиція не може
швидко пристосуватися до цього. Структурна незбалансованість між видами
діяльності виникає, коли, наприклад, одні сектори економіки
розширюються, а в інших скорочуються обсяги виробництва. Структурне
безробіття теж вважається неминучим.

До циклічного безробіття призводить спад виробництва, тобто фаза
економічного циклу, яка характеризується недостатністю сукупних витрат.
Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість
скорочується, а безробіття зростає. В періоди економічного спаду
циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне, а в періоди
циклічного підйому воно відсутнє [24; с. 215-216].

Отже, рівень безробіття за умов повної зайнятості дорівнює сумі рівнів
фрикційного та структурного безробіття. Цей показник називають також
природним рівнем безробіття; він відповідає потенційному ВВП. Ця
концепція в 1968 році вперше була запропонована Мілтоном Фрідманом і
незалежно від нього була розроблена Едмундом Фелпсом із Колумбійського
університету.

Різниця між фактичним та природним рівнем безробіття дає показник
циклічного безробіття.

Щодо виміру рівня природного безробіття, то треба зазначити, що до цього
часу не існує надійної методики його обчислення. А це призводить до
розходжень у методиках оцінки рівня природного безробіття.

Найбільш відомий і простий спосіб визначення рівня природного безробіття
полягає у розрахунку середньої величини фактичного безробіття за
тривалий відрізок часу. Він заснований на тому, що середня величина
фактичного безробіття за довготривалий період згладжує (вирівнює)
циклічні коливання безробіття навколо його природного рівня.

Інший метод оцінки рівня природного безробіття полягає у визначенні
такого року, у якому, за припущенням, в економіці була повна зайнятість,
а рівень очікуваної інфляції був близький до її фактичного рівня.

Зараз вважається що в розвинутих країнах рівень природного безробіття
становить 5-6%. Це означає, що при використанні 94-95% робочої сили
забезпечується повна зайнятість працездатного населення.

На ринку праці розрізняють також застійне і хронічне безробіття.

Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних —
бідних, бродяг, бомжів та ін.

Розвиток ринкової економіки супроводжується виникненням і розширенням
масштабів хронічного безробіття. Це пов’язано з тим, що інвестиції у
створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності
найманих працівників. Безробіття стає масовим і постійним, вражаючи
насамперед найменш розвинуті регіони. Серед безробітних переважають
жінки, спеціалісти з вищою освітою. Щодо вікового складу домінує молодь
[25; с. 63-68].

Я думаю, що стратегія зайнятості населення в Україні має пов’язуватися з
подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання
активному безробіттю, та збільшенням на них витрат із фонду сприяння
зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці.

3.2 Причини і наслідки безробіття

Згідно із Законом України “Про зайнятість населення” безробітними
вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних
від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним
законодавством доходів через відсутність підходящої роботи,
зареєстровані у державній службі зайнятості, тобто це особи, що справді
шукають роботу та здатні приступити до праці.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

1) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у
зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці; реорганізацією
перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи й організації або
скороченням чисельності (штату);

2) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому
числі випускники загальноосвітніх шкіл, якщо вони відмовляються від
проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи
роботу тимчасового характеру;

3) які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту
реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, котрі шукають роботу. При
цьому вони втрачають право на надання статусу безробітного строком на
три місяці з подальшою реєстрацією;

4) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України. Рівень
зареєстрованого безробіття розраховується як відношення кількості
офіційно зареєстрованих безробітних до працездатного населення у
працездатному віці.

Основні причини незайнятості населення відбиває діаграма (додаток Б).

Значно поширюється і приховане безробіття. Починаючи з 1992 р. цей
процес набув масового характеру в усіх галузях економіки України.

Приховане безробіття характерне для ситуації економічної кризи. Воно
зумовлене неповним завантаженням потужностей підприємств, зменшенням
обсягів виробництва, різким зниженням продуктивності праці, наданням
працівникам неоплачуваних відпусток, Неповною зайнятістю протягом
робочого тижня. Згідно з розрахунками в народному господарстві
прихованим безробіттям охоплено 16—20% зайнятих працівників. Така
ситуація пов’язана з наслідками сировинної, енергетичної і платіжної
криз, з відсутністю послідовності в реформуванні економіки.

Наявність значної чисельності працездатних осіб, які лише формально
зайняті, а фактично не працюють і одержують низьку заробітну плату (або
зовсім не одержують її), сприяє збільшенню чисельності зайнятих у
нерегламентованій діяльності, ускладненню криміногенної ситуації,
загостренню соціальних конфліктів.

Основними причинами існування стійкого безробіття є:

виплата допомоги по безробіттю;

“жорсткість” заробітної плати.

Встановлення і виплата допомог по безробіттю підвищують природний його
рівень, оскільки полегшують долю безробітних.

Серйозною проблемою є регіональне безробіття. Його подолання потребує
проведення відповідної структурної політики і розроблення регіональних
програм забезпечення ефективної зайнятості населення на основі подальшої
диверсифікації економіки, залучення та функціонування приватного
капіталу, розвитку інфраструктури, відкриття центрів перепідготовки
робочої сили, формування спеціальних фондів кредитування приватних
підприємців.

В умовах становлення ринкової економіки особливо гострою проблемою є
безробіття серед молоді, яке дедалі зростає, важливим напрямом
запобігання якого є реалізація спеціалізованих програм, які
забезпечують розширення зайнятості молоді шляхом створення для неї
додаткових робочих місць без великих матеріальних витрат, зокрема шляхом
організації сезонної і тимчасової участі в проведенні
сільськогосподарських робіт, обслуговуванні і ремонті
сільськогосподарської техніки, транспортуванні і реалізації урожаю.,
через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, через роботу в
лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін. [25; с. 115-140].

З усього сказано можна зробити висновок, що загострення проблеми
безробіття супроводжується економічними втратами, насамперед зменшенням
валового національного продукту (ВНП), його відставанням від
потенційного ВНП, який визначається за припущення існування природного
рівня безробіття та певних “нормальних” темпів економічного зростання.
Чим вищий рівень безробіття, тим більше відставання ВНП.

Економічними збитками від безробіття є також звуження споживчого ринку,
нарощування елементів кризи надвиробництва. Крім того, люди, які
перебувають у статусі безробітних, втрачають професійні навички,
стереотипи трудової поведінки.

4. КРИВА ФІЛЛІПСА

4.1 Рання крива Філліпса

У 1958р. новозеландський економіст А. Філіпе опублікував статтю про
взаємозв’язок між величиною зарплати та рівнем безробіття. Він виявив,
що заробітна плата завжди зростала, коли безробіття було малим. Зі
зростанням рівня безробіття темпи приросту зарплати уповільнювалися.

На підставі статистичних даних Філіпе побудував криву, що відображала
несподівано стійку обернену залежність між темпами зростання зарплати та
рівнем безробіття у Великий Британії упродовж 1861-1957. Пізніше цю
залежність почали називати кривою Філліпса. По вертикальній осі Філліпс
відклав темп зростання номінальної зарплати, а по горизонтальній –
рівень безробіття. Точці в якій крива перетинає вісь абсцис, відповідає
рівень безробіття, за якого рівень цін на ринку праці незмінний. Згідно
з оцінкою Філліпса, такий рівень безробіття у Великій Британії становить
5,5%. Ця крива не досягає перетину з віссю ординат, бо досягти
абсолютного рівня зайнятості, тобто відсутності безробіття, практично не
можливо.

У 1960р. американські економісти Семюелсон і Солоу дещо видозмінили
криву Філліпса. Їм удалося пов’язати рівень безробіття з рівнем інфляції
(а не з темпами зростання зарплати, як то було раніше). Таким
дослідженням кривої Філліпса дало змогу застосувати її до дослідження
національної економіки та використати в макроекономічній політиці.
Початкову стабільну криву, побудовану на підставі емпіричних даних
називають ранньою кривою Філліпса.

Чинники, що лежать в основі зазначеного зв’язку, аналогічні тим, які
зумовлюють додатний нахил проміжного відрізка кривої сукупної
пропозиції. Із наближенням національної економіки до рівня повної
зайнятості на ринку праці виникають слабини та структурні проблеми. Річ
у тім, що національний ринок праці містить велику кількість
недивідуальний ринків праці, які відрізняються один від одного і за
структурою зайнятості, і за географічним розташуванням.

У фазі піднесення повна зайнятість не досягається одночасно на кожному з
ринків праці. Представники одних професій зайняті повністю, а серед
представників інших професій ще багато безробітних. В одних регіонах
країни рівень безробіття у фазі підсилення перевищує природний, тоді як
в інших попит на окремі види праці не задовольняється.

Це спричиняє тут підвищення заробітної плати, що генерує зростання
витрат ще до того, як національна економіка досягає певної зайнятості.

Ринок праці повільно усуває цю розбалансованість. В одних випадках
безробітні просто можуть не знати, що десь є потреба в представниках
іншої професії, в інших – перекваліфікація може потребувати значних
затрат часу і коштів або ж зміни місця проживання. Отже, ринок праці
недостатньо пристосовується до змін у попиті й пропозиції робочої сили і
не може відвернути зростання витрат і цін, яке починається ще перед тим,
як досягнуто повної зайнятості. Ось чому існує обернена залежність між
рівнями безробіття та інфляції.

У 60-х – 70-х роках більшість економістів уважали, що кожна країна
стоїть перед проблемою вибору між двома національної економіки –
інфляцією та безробіттям. Інакше кажучи, якщо країна хоче досягти
низького рівня безробіття, вона змушена прийняти вищий рівень інфляції.
І навпаки, щоб знизити темпи інфляції, нація мусить терпіти вищий рівень
безробіття. Відтак крива Філліпса стала основою макроекономічної
політики урядів багатьох країн. Вплив уряду на сукупний попит за
допомогою інструментів фіскальної та монетарної політики давав змогу
переміщувати економіку по кривій Філліпса і вибирати певну точку на ній,
тобто певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття. Наприклад,
стимулювальна макроекономічна політика збільшувала сукупний попит, а
отже й рівні національного виробництва та зайнятості. Проте водночас
вона не будувала вищий темп інфляції. Навпаки, стримувальна монетарна
політика давала змогу знизити рівень інфляції, але коштом зростання
безробіття, тобто зниження обсягу національного виробництва.

Однак на підставі статистичних даних 70-х років для однієї країни можна
було побудувати аж декілька кривих Філліпса. В аналітичній економіці
заговорили про те, що крива Філліпса вже не підтверджується. Проте
подальші дослідження показали, що крива Філліпса може переміщуватися.

Крива Філліпса стабільна, якщо в національній економіці існує
інерційний, тобто з року в рік однаковий, темп інфляції. Цей темп
підтримується доти, доки немає зрушень у сукупному попиті чи сукупній
пропозиції. Збурення в сукупному попиті настають, наприклад, тоді, коли
рівень безробіття помітно нижчий за його природну норму. У цьому разі
темп інфляції зростає, бо тиск до підвищення заробітної плати, що
індукують незайняті робочі місця, перевищує тиск до зниження заробітків,
що генерує безробіття.

Зростання темпу інфляції переміщуватиме криву Філліпса в гору. Якщо
рівень безробіття перевищуватиме природний, то темп інфляції
знижуватиметься. Річ у тім, що тиск до зниження зарплати, індукований
безробіттям, перевищує силу тиску до зростання заробітної плати, тому
рівень заробітної плати і витрати знижуються, а відтак і ціни, що
уповільнює темпи інфляції. Тому крива Філліпса переміщується до низу.

Збурення пропозиції, як нам уже відомо, мають місце тоді, коли умови
функціонування національної економіки різко змінюються, що впливає на
витрати виробництва товарів та послуг і внаслідок цього – на ціни, які
встановлюють фірми. За несприятливих збурень пропозиції витрати
виробництва зростають, а відтак і ціни. Це означає, що темп інфляції
змінюється і крива Філліпса переміщується вгору. І навпаки, за
сприятливих збурень сукупної продукції, наприклад унаслідок зниження
світових цін на нафту, темп інфляції знижуватиметься і крива Філліпса
переміщуватиметься донизу.

4.2 Сучасне тлумачення взаємозв’язку інфляції та безробіття

Щоб глибше зрозуміти, як збурення у сукупних попиті і пропозиції
переміщують криву Філліпса, припустимо, що національна економіка
функціонує за природної норми безробіття, тобто продукує природний обсяг
продукції . Нехай унаслідок певних обставин, наприклад, стимулувальної
політики уряду, сукупний попит почав швидко зростати. Рівень безробіття
знижується, і фактичний ВВП перевищує природний. Оскільки рівень
безробіття спадає, фірми активно наймають працівників, а окремі з них
енергійніше підвищують заробітну плату. В результаті зростають витрати,
і ціни також починають зростати.

Інфляційні очікування ще не змінюються, але нижчий рівень безробіття
пришвидшує темп інфляції.

Із підвищенням заробітної плати та цін на фірми й наймані працівники
починають очікувати вищої інфляції, що передбачають в угодах щодо
зарплати і ціни. Отже, інфляційний темп інфляції зростає.
Короткострокова крива Філліпса переміщується вгору. Нова крива Філліпса
покаже вищий очікуваний темп інфляції.

Розвиток національної економіки зрештою уповільнюється, і обсяг
виробництва повертається до природного, а рівень безробіття – до його
природної норми. Внаслідок вищого рівня безробіття темп інфляції
знижується. Тепер за природного рівня безробіття інерційний темп
інфляції вищий. Учасники ринкового процесу очікують вищого рівня цін.
Отже, у національній економіці рівень зайнятості буде тим самим, що й до
піднесення, але всі номінальні показники зростатимуть швидше, бо темп
інфляція буде вищий.

Загалом є підстави для таких тверджень. З відхиленням рівня безробіття
від його природної норми темп інфляції змінюється. Доки рівень
безробіття нижчий за його природну норму, доти темп інфляції зростатиме.
І навпаки, інфляція зменшуватиметься доти, доки рівень безробіття
перевищуватиме природну норму безробіття. Коли ж у національній
економіці рівень безробіття дорівнює його природній нормі, інфляція
стабілізується, тобто загальний рівень цін зростає певним усталеним
темпом.

Влада має можливість керувати короткостроковою кривою Філліпса. Вони
можуть зменшувати рівень безробіття, і нація тимчасово
налагоджуватиметься високим рівнем зайнятості, але за рахунок зростання
інфляції. І навпаки, якщо інерційний темп інфляції надто високий, то,
викликавши спад і збільшивши безробіття, можна зменшити інерційний темп
інфляції. У довгостроковому періоді крива Філліпса є вертикальною
лінією, що піднімається вгору від природної норми безробіття. Тому
зникає можливість вибору між інфляцією та безробіття.

Сучасна крива Філліпса відрізняється від ранньої трьома особливостями.
По-перше, у сучасній кривій Філліпса темпи приросту національної
зарплати замінено на темпи інфляції. Утім це не має принципового
значення, бо у періоди високих темпів зростання зарплати швидко
зростають і ціни. По-друге, сучасна крива Філліпса враховує очікувану
інфляцію. По-третє, вона враховує збурення сукупної пропозиції.

Отже, згідно з уявленнями економістів основною потоку макроекономіки, у
короткостроковому періоді існує можливість вибору між інфляцією та
безробіттям. Змінюючи сукупний попит, Влада може вибирати певну
комбінацію рівнів інфляції та безробіття на короткостроковій кривій
Філліпса. При цьому положення націй криві залежить від очікуваного темпу
інфляції. Якщо він зростає, крива переміщується вгору, й вибір між
інфляцією та безробіттям є менш сприятливий. У цьому разі за кожного
рівня безробіття темп інфляції буде вищий.

Вибір між інфляцією і безробіттям існує лише у короткостроковому
періоді. У довгостроковому періоді зберігається класична дихотомія:
крива Філіпа є вертикальною, а можливість вибору між інфляцією та
безробіттям зникає.

Прихильними теорії раціональних сподівань заперечують наявність спадної
короткострокової кривої Філліпса, а отже можливості вибору між інфляцією
та безробіттям. Їхня логіка така. Споживачі, підприємці, наймані
працівники та інші учасники ринкового процесу розуміють, як функціонує
національна економіка. Вони використовують усю наявну інформацію для
захисту своїх інтересів. Зокрема, вони враховують заходи економічної
політики при ухваленні власних рішень і розуміють, як ці заходи
впливають на національну економіку та їхнє становище.

Якщо наприклад, уряд проводить стимульовальну макроекономічну політику,
то працівники передбачають зростання інфляції та відповідне зниження
реальної зарплати. Вони одразу висунуть вимоги про підвищення своєї
номінальної зарплати, щоб нейтралізувати вплив очікуваної інфляції на
свої реальні доходи. За правильного передбачення ними рівня зростання
цін і відповідних вимог щодо підвищення номінальної зарплати жодного,
навіть тимчасового, підвищення обсягу наукового виробництва і рівня
зайнятості у національній економіці не відбудеться.

Натомість розвинеться інфляція, і рівень цін зросте. Отже, згідно з
теорією раціональних сподівань, крива Філліпса є вертикальною не лише в
довгостроковому, а в у короткостроковому періоді.

Якщо ж працівники не правильно оцінюють економічні події, наприклад,
вважають, що їхні реальні заробітки зростають унаслідок макроекономічної
політики уряду, то вони пропонуватимуть більше своєї праці, і безробіття
знизиться. Цілком можливо, кажуть прихильники теорії раціональних
сподівань, що працівникам може здаватися, що їхня реальна заробітна
плата знижується. Пропозиція праці зменшиться і безробіття зросте. На
думку адептів теорія раціональних сподівань, економісти помилково
роблять висновок, що існує стабільна короткострокова крива Філліпса.

Згідно з названою теорією, між безробіттям і інфляцією немає вибору і в
короткостроковому періоді. Уряд не може впливати на реальні змінні –
обсяг виробництва і рівень зайнятості, намагання стимулювати розвиток
національної економіки лише підвищить загальний рівень цін. Зазначимо,
що більшість економістів піддають сумніву положення теорії раціональних
сподівань щодо кривої Філліпса [19; с. 200-231].

Отже, інфляційні процеси в Україні з часу отримання нею незалежності й
до сьогоднішнього моменту були спричинені цілим рядом факторів. Важливу
роль в стабілізації економічної ситуації та приборканні інфляційних
процесів в економіках перехідного періоду відіграє держава. Серед
основних стабілізуючих заходів мають бути: регулювання системи
оподаткування (зниження податків і стимулювання виробництва); розвиток
ринку цінних паперів; обмеження бартерних операцій; відмова НБ від
прямого кредитування бюджетного дефіциту та неперспективних підприємств
(підприємств-банкуртів); запровадження комерційних платіжних
інструментів (чеки, векселя); виплата заборгованостей по зарплатам, ін.

Саме від реалізації цих та інших заходів залежить успішний розвиток тієї
чи іншої країни та її інтеграції в світове суспільство в якості
рівноправного члена.

5. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ БЕЗРОБІТНИХ В УКРАЇНІ

5.1 Вплив діяльності Державної служби зайнятості на зайнятість населення

Застосування поняття “Зайнятість населення” регламентується відповідними
законодавчими актами.

Розділ 1 Закону України “Про зайнятість населення” містить дві
рівнозначні статті: стаття 1 “Зайнятість населення”; стаття 2
“Безробітні”.

Стаття 2 визначає коло клієнтів державної служби зайнятості, які
пропонують свою робочу силу. “Безробіття” є протилежністю “зайнятості”,
але діалектично вони поєднується одним законом. В назві служби само
слово “зайнятості”, яке взято з назви закону, має на увазі соціальний
захист безробітних, тобто надання соціальних послуг громадянам, які уже
стали не зайнятими, тобто втратили роботу.

Така діалектика є причиною виникнення непорозумінь, коли до державної
служби зайнятості часто звертаються з питань, які не відносяться до її
компетенції. Зокрема, щодо рівня зайнятості населення.

Рівень зайнятості населення є інтегрованим показником, за яким
оцінюється ефективність реалізації державної політики зайнятості в
регіонах України. Проте ні одна статистична форма чи адміністративний
реєстр державної служби зайнятості не містять цього показника. Служба
зайнятості надає повний спектр послуг лише незайнятим громадянам, які до
неї звернулись.

В умовах економічної стагнації більшості підприємств пропозиція робочої
сили на регіональному ринку праці значно перевищує попит на неї. Дефіцит
вільних робочих місць особливо відчувається в сільській місцевості. В
таких умовах завдання забезпечення потреби роботодавців в робочій силі
для обласної служби зайнятості значно спрощується – незначну потребу
можна задовольнити досить легко. Проте зменшення кількості працівників
при одночасному зниженню обсягів виробництва веде до збідніння основних
верств населення, зростання безробіття а це не відповідає стратегії
держави в соціальній сфері [17; с. 86].

5.2 Державна програма зайнятості населення

Напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості конкретизуються
Державною програмою зайнятості населення. Щойно опубліковано проект
Державної програми зайнятості населення на 2005-2008 роки та
відповідного проекту Закону України і почалося його обговорення.

Проектом Програми враховані процеси, які об’єктивно набули поширення на
ринку праці в останні роки. Мета програми – забезпечення регулювання
ринку праці за допомогою правового, організаційного та економічного
механізмів, що створюють умови для забезпечення зайнятості населення та
соціального захисту від безробіття.

Програма не називає відповідальних виконавців – її реалізація
здійснюється через щорічні плани дій, але передбачає ще більше посилення
відповідальності органів влади за реалізацію політики зайнятості. Одним
із наріжних принципів державної політики зайнятості є ефективне
використання робочої сили при одночасному забезпеченні соціального
захисту безробітних громадян. Як бачимо, названий принцип також має
двоєдиний характер. При цьому відповідальність за ефективне використання
робочої сили покладається на органи влади, які мобілізують усі ресурси
регіону на збільшення потреби в працівниках, запровадження сприятливого
інвестиційного режиму для підприємств, що створюють нові робочі місця.

Динаміка безробіття протягом 2005-2008 років буде формуватися під
впливом економічних чинників та зростанням вимог роботодавців до якості
робочої сили. За прогнозом чисельність незайнятого населення, яке буде
отримувати соціальні послуги та матеріальне забезпечення в службі
зайнятості має збільшитися з 3,0 млн. осіб у 2005 році до 3,2 млн. осіб
у 2008 році.

З метою забезпечення соціального захисту безробітних протягом 2005-2008
років передбачається реалізація заходів щодо:

1) удосконалення нормативно-правової бази у сфері зайнятості населення
та у сфері соціального захисту безробітних на страхових засадах;

2) надання соціальних послуг та матеріального забезпечення безробітним
за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального
страхування на випадок безробіття;

3) створення стабільних фінансових засад соціального захисту населення
від безробіття, зміцнення інституційної спроможності державної служби
зайнятості та Фонду загальнообов’язкового державного соціального
страхування на випадок безробіття щодо забезпечення соціального захисту
населення від безробіття [18; с. 73-74].

З метою ефективного використання існуючого потенціалу вільних робочих
місць, зменшення тривалості пошуку роботи незайнятим населенням у
2005-2008 роках передбачається:

1) забезпечити інформування та консультування населення, зокрема, шляхом
організації роботи консультаційних пунктів в сільрадах,
райдержадміністраціях, податкових інспекціях;

2) впровадити систему автоматизованих консультацій (IVR- телефонія),
використання тач-скринів, впровадження біг-бордів;

3) здійснювати постійну актуалізацію та поповнення банку вакансій для
інформування населення про можливості працевлаштування, проведення
спеціалізованих заходів, ярмарок тощо;

4) організувати роботу інформаційних та тендерних центрів, комп’ютерних
класів, інтернет-центрів;

5) впровадити нові технології пошуку безробітними роботи, у тому числі
технологій, які сприятимуть безробітним у самостійному пошуку роботи.

Для забезпечення додаткових гарантій зайнятості та розширення
можливостей працевлаштування незайнятих працездатних громадян, особливо
тих, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних
конкурувати на ринку праці, передбачається:

1) бронювання робочих місць на діючих підприємствах відповідно до
законодавства;

2) надання дотацій роботодавцям для працевлаштування безробітних за
рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального
страхування на випадок безробіття.

З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних відповідно до
потреб ринку праці і вимог роботодавців у 2005-2008 роках
передбачається:

1) удосконалення профорієнтаційної роботи та професійного навчання
безробітних громадян за професіям та спеціальностям з урахуванням потреб
ринку праці та вимог роботодавців;

2) надання професійної інформації про стан ринку праці та перспективи
його розвитку, особливості та вимоги до професій і спеціальностей,
можливості працевлаштування, навчання новим професіям, підвищення
кваліфікації тощо;

3) проведення профконсультацій з питань вибору сфери діяльності,
прийнятної роботи, семінарів, тренінгів з пошуку роботи, зокрема з
орієнтації до зайняття підприємницькою діяльністю безробітних,
визначення напрямів професійної підготовки;

4) розширення практики підготовки кадрів з числа незайнятого населення
за індивідуальними планами і програмами на замовлення роботодавців під
конкретні робочі місця та стажування безпосередньо на робочих місцях;

5) розширення мережі навчальних центрів державної служби зайнятості при
регіональних центрах зайнятості [21; с. 74-78].

Вдосконалення форм і методів сприяння та підтримка підприємницької
ініціативи безробітних шляхом:

1) посилення координації і взаємодії державної служби зайнятості та
інших заінтересованих органів виконавчої влади за всіма програмами і
видами діяльності, спрямованими на сприяння безробітним у започаткуванні
власної справи;

2) проведення професійної діагностики та консультування безробітних щодо
визначення можливостей їх діяльності в сфері підприємництва, самостійної
зайнятості, навчання безробітних основам підприємницької діяльності,
надання правової, фінансової та організаційної підтримки під час
започаткування ними власної справи.

У 2005-2008 роках передбачається розширення видів та обсягів громадських
робіт з урахуванням соціально-економічних потреб регіонів та
професійного складу безробітних.

З метою забезпечення широкого інформування незайнятого населення щодо
можливостей служби зайнятості у надані соціальних послуг та
матеріального забезпечення, забезпечення потреби роботодавців у робочій
силі у 2005-2008 роках передбачається:

1) вдосконалення системи інформаційної підтримки державної політики
зайнятості, збору та аналізу інформації про стан ринку праці та
діяльність державної служби зайнятості;

2) інформування населення та роботодавців через електронні та друковані
засоби масової інформації, телебачення, радіо, в тому числі
спеціалізовані періодичні видання державної служби зайнятості, про стан
ринку праці; гарантії соціального захисту тощо;

3) реалізація Програми „Створення та утримання єдиної
інформаційно-аналітичної системи державної служби зайнятості України на
2004-2008 роки” та програм щодо створення умов для обслуговування
безробітних громадян;

4) координація проведення наукових досліджень з найбільш актуальних
проблем ринку праці.

ВИСНОВКИ

Законодавча та виконавча влади мають якнайшвидше створити передумови
розв’язання зазначених проблем, сприяти якнайповнішому використанню
трудового потенціалу суспільства. Актуальність цього посилюється в
зв’язку із неминучим скороченням у найближчій перспективі чисельності
населення працездатного віку та його старінням. Прогнози розвитку ринку
праці мають стати невід’ємною складовою всіх стратегічних документів,
програм розвитку всіх без винятку галузей економіки та регіонів і
територіальних одиниць. Необхідно розв’язати існуючі суперечності між
Законом про зайнятість, Кодексом законів про працю, результатами реформи
аграрного сектору, зокрема розпаювання землі. Створення нових робочих
місць через чітко спрямовані інвестиції має стати рушійною силою
розвитку визначених галузей та регіонів. Пріоритети створення нових
робочих місць обумовлюють основні напрями розвитку національного та
регіональних економічних комплексів, спеціалізацію окремих регіональних
структур і, через попит на робочу силу, розвиток ринку освітніх послуг.
Реформування оплати праці має не лише забезпечити належний рівень життя,
але й стимулювати населення до активної поведінки на ринку праці, до
ефективної трудової діяльності.

Офіційний процент безробіття в Україні (6-7 %), де на протязі 70 років
панувала ідеологія повної зайнятості, сприймається болісно. Становище
погіршується у зв`язку з практичною невідпрацьованістю механізмів
допомоги безробітним та убогістю коштів, які держава може надати на ці
цілі.

Політика зайнятості повинна бути підпорядкована головній стратегічній
задачі – надання кожному працездатному члену суспільства не роботи
взагалі, а можливості в найбільший мірі розвинути і реалізувати свій
потенціал, отримуючи при цьому гідну винагороду за свою працю. Політика
допомоги безробітним є органічною частиною цієї стратегії і це визначає
її основні напрями. Особлива увага повинна приділятися, по-перше,
довгостроково безробітним, оскільки мова їде про можливу втрату
накопиченого людського капіталу, по-друге, молоді, тому що у неї
потенціал набуття і ефективного використання людського може бути не
реалізований, по-третє, кваліфікованим спеціалістам як найбільш
дорогоцінної категорії працівників.

Що стосується України, то для неї реальну небезпеку являє деградація
структури робочих місць і людського потенціалу в результаті скорочення
зайнятості у галузях, що потребують праці високої якості, і збільшення
зайнятості в торгівлі та посередницької діяльності переважно у
неформальному секторі. Крім того, характерним є збільшення
довгострокового безробіття.

На цих проблемах і повинна, на мій погляд, зосередиться державна
політика зайнятості, яка по суті на сьогодні являє собою пасивні заходи
по виплаті мізерної допомоги по безробіттю.

Так, активні міри, спрямовані на регулювання попиту на працю, вимагають
величезних фінансових витрат, тому їх застосування на Україні можливе
лише в районах осередкового безробіття.

Привабливим, але дорогим засобом є прямі державні вкладення у створення
нових робочих місць. Безумовна її перевага – адресний характер. При
наявності хоча б мінімальних коштів такі програми найбільш раціонально
використовувати на фінансування інфраструктурних проектів (дорог,
мостів), у тому числі у сільській місцевості. Це не тільки дозволяє
надати роботу населенню, але й дає імпульс розвитку господарчої
діяльності регіона, що в свою чергу може дати додаткові можливості
зайнятості.

Інфляція – одне з найдошкульних явищ модерної ринкової економіки. Якщо
не протидіяти їй, темпи цього явища дедалі швидшають. Але боротьба з
інфляцією дуже важка. Навіть коли вдається її помітно знизити, то
натомість випливають такі негативні для суспільства результати, як
зростання безробіття. Особи, відповідальні за економічну політику, весь
час мусять робити вибір між цими двома суспільними межами.

Згідно з оцінками фахівців, у вітчизняній економіці закладено сильний
інфляційний потенціал. Повільний вплив економіки України із
трансформаційного спаду, її неефективна галузева структура. Рівень
монополізації, величезний державний борг і дефіцит бюджету загрожують
відносній стабільності у сфері цін. Для ліквідації інфляційного
потенціалу уряд має прискорити проведення реформ, акцентуючи увагу на
структурній перебудові національної економіки та всебічному стимулюванні
ринкових відносин та швидкого економічного зростання.

Країни, що рішуче пішли шляхом ринкових перетворень, частково вже мають
певні позитивні результати, які відображаються, передусім, у стримуванні
інфляційних процесів, зростанні обсягів виробництва, підвищення рівня
життя населення. Безперечно, що й Україна, маючи значний економічний
потенціал, не менше стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й
забезпечить умови “керованості” інфляційним фактором, що надасть їй
змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально
розвинутих країн Європи.

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України, К.: 1996.

2. Кодекс законів про працю України.

3. Закон України від 01.03.91 р. № 803-XII „Про зайнятість населення”.

4. Закон України від 18.12.91р. № 1993-XII „Про внесення змін і
доповнень до Закону Української РСР «Про зайнятість населення» та до
Житлового кодексу Української РСР”.

5. Закон України від 14.10.94 р. № 206/94-ВР „Про внесення змін і
доповнень до Закону України «Про зайнятість населення».

6. Постанова Верховної Ради від 01.03.91р. № 804-XII „Про порядок
введення в дію Закону Української РСР » Про зайнятість населення «.

7. Постанова КМ від 24.06.91 р. № 47 „Про затвердження положень щодо
застосування Закону УРСР «Про зайнятість населення».

8. Постанова КМ від 29.04.93 р. № 315 „Про внесення змін і доповнень до
деяких рішень Уряду України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про
внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про зайнятість
населення» .

9. Постанова Верховної Ради від 12.12.96 р. № 603/96-ВР „Про проект
Закону України про внесення змін до статті 22 Закону України «Про
зайнятість населення».

10. Постанова КМ, від 29.04.93, № 315, Про внесення змін і доповнень до
деяких рішень Уряду України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про
внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про зайнятість
населення» .

11. Постанова Верховної Ради, від 12.12.96, № 603/96-ВР, Про проект
Закону України про внесення змін до статті 22 Закону України «Про
зайнятість населення».

12. Лист від 10.07.92, № 01-8/811 „Про деякі питання практики
застосування статей 5 і 20 Закону України «Про зайнятість населення» .

13. Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокіна М.Е. Економіка і соціологія
праці : Підручник для вузів. – Москва : ЮНИТИ, 1999. – С.49-51.

14. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка.
К.: Основи, 1998 . – С. 318-320.

15. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посібник. —
Київ Знання Прес, 2000.- С. 115-140.

16. Гальчинський А.П. Основи економічної теорії.- К, 1995.- С. 86-101.

17. Кемпбелл Р. Макконнел, Стенлі Л.Брю Економік. — К, 1993.-С. 86.

18. Комісарук М.П. Макроекономіка: курс лекцій. Коломия, — 1999.- С.
73-74.

Ковальчук Т., Коваль М. Інфляції в Україні, «Фінанси України», №10
1998.-С.200-231.

20. Макконел, Брю. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.:
Пер. с англ. ІІ-го изд.. – М.: Республика, 1992.

21. Павловський М. Макроекономіка перехідного періоду. К.: “Техніка”,
1999.-С.74-78.

22 Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість: Навч. посіб. — Київ : МАУП,
1997.-С.28-30.

23. Рофе А.И.Збишко Б.Г., Ишин В.В. Ринок труда, зайнятість населення,
економіка ресурсів для праці: Навч. посібник. — Москва: МИК, 1997.-
С.30-38.

24. С.Мочерний. Основни економічних знань. – Київ, 1995.- С. 215-216.

25. Савченко А. та ін. Макроекономіка. К.: “Либідь”. 1999 С. 63-68.

PAGE

PAGE 6

Похожие записи