Курсова робота

НА ТЕМУ:

ВВП та методи його розрахунку

План

— Вступ

I. Загальна характеристика ВВП як показника СНР.

1.1. СНР

1.2. ВВП і ВНП.

II. Основні методи розрахунку ВВП.

2.1. Метод потоку товарів (видатковий спосіб).

2.2. Метод потоку доходів (розподільчий спосіб).

2.3. Метод доданих вартостей (виробничий спосіб).

III. Якісні показники ВВП.

3.1. Індекси цін. Номінальний та реальний ВВП. Дефлятор ВВП.

3.2. ВВП на душу населення та інші якісні показники.

IV. Статистичні дані. ВВП України.

— Узагальнення

— Список використаних джерел

ВСТУП

Економіка країни – це єдиний народногосподарський комплекс, розвиток
якого визначається складними діалектичними взаємозв’язками його частин і
підрозділів.

Удосконалення управління цим комплексом передбачає формування
прогресивної структури суспільного виробництва, його інтенсифікацію,
збалансування та пропорційний розвиток.

Для виконання цих завдань найважливіше значення має збалансований
розвиток економіки, забезпечення пропорційного розвитку всіх галузей
народного господарства та регіонів країни. Надійним інструментом
виконання цих завдань є звітний баланс народного господарства, який
представляє собою систему економічних таблиць та показників, призначених
для відображення в узагальненому вигляді конкретних характеристик
процесу суспільного відтворення та його результатів, основних
співвідношень та пропорцій у економіці, руху суспільного продукту,
співвідношення матеріальних і трудових потреб, ресурсів господарства у
їх взаємозв’язку в галузевій та соціальній структурах.

Звітний баланс народного господарства як система взаємопов’язаних
синтетичних балансів дає змогу аналізувати не тільки загальні, але й
окремі кількісні та якісні показники народного господарства. Прикладами
таких балансів можутбь бути баланси виробництва, споживання та
нагромадження суспільного продукту (звітний матеріальний баланс), баланс
виробництва, розподілу, перерозподілу і кінцевого викорнстання
суспільного продукту і національного доходу (звітний фінансовий баланс),
звітний міжгалузевий баланс розподілу та перерозподілу продукції, баланс
праці тощо.

Всі баланси є взаємопов’язаними, але одночасно мають певну автономію у
відображенні процесу відтворення суспільного продукту. Так, зведений
матеріальний баланс показує виробництво і кінцеве використання
суспільного продукту, однак він не відображає процеси розподілу та
перерозподілу національного доходу, який характеризує зведений
фінансовий баланс.

Поряд із загальними пропорціями розвитку народного господарства баланси
показують взаємозв’язки, які виникають між окремими галузями виробничої
та невиробничої сфер, соціальними секторами, участь їх у виробництві,
розподілі, перерозподілі та кінцевому використанні суспільного продукту
і національного доходу. Для цього в балансах здійснюють відповідні
групування – за галузями народного господарства і соціальними секторами.

Важливим завданням побудови та аналізу балансу народного господарства є
підвищення наукового рівня та удосконалення практики статистичної та
планової роботи на основі процесів відтворення, пропорційності та
збалансованості економіки.

I. Загальна характеристика ВВП як показника СНР

1.1. СНР

Центральною проблемою макроекономічного регулювання прогнозування
економіки є наукове обгрунтування темпів економічного зростання і
пропорцій процесу відтворення.

Найбільш дієвим інструментом аналізу, формування і підтримки економічних
пропорцій є балансовий метод. Це система прийомів та процедур,
покликаних забезпечити погодження і координацію макроекономічних
показників, єдність та збалансованість всіх частин (умов і результатів)
відтворюваного процесу, погодженість потреб і ресурсів, порівняння
витрат і результатів виробництва і доходів у процесі відтворення
(кругообороту).

Балансовий метод в економічній практиці реалізується шляхом розробки
системи взаємопов’язаних, взаємодіючих та взаємодоповнюючих
загальноекономічних балансів та національних рахунків. Балансова робота
полягає в кількісному аналізі, зіставленні та науковому обгрунтуванні
раціональних економічних зв’язків, обсягів і пропорцій розвитку
економіки згідно з економічною політикою держави, суспільними потребами
і економічними можливостями.

На основі балансового методу розроблено дві системи макроекономічного
рахівництва: баланс народного господарства (БНГ) і систему національних
рахунків (СНР).

Система національних рахунків (СНР) – система взаємопов’язаних
економічних показників, які відображають загальні й найбільш важливі
аспекти економічного розвитку, пов’язані з виробництвом та споживанням
продуктів та послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням
національного багатства країни тощо.

Раніше обсяг національного виробництва обчислювали на основі балансів
народного господарства (БНГ), які вперше у світовій практиці почали
складатися в колишньому СРСР ще в 1923 р. БНГ був розроблений ЦСУ СРСР
під керівництвом П, І, Попова і його було визнано одним із перших у
світі офіційних розрахунків макроекономічних показників. Згодом система
БНГ застаріла, тому що враховувала лише матеріальне виробництво й не
була зорієнтована на ринкову економіку.

Відповідно до концепції БНГ у сфері матеріального виробництва
(промисловості, сільському господарстві, будівництві та інших галузях)
створюються товари й виробляється національний продукт. Невиробнича
сфера (освіта, охорона здоров’я, житлово-комунальне господарство,
транспорт, побутове обслуговування тощо), яка надає різноманітні
послуги, розглядається як непродуктивна, в якій національний продукт не
створюється.

БНГ – це система макроекономічних показників, заснована на марксистських
концепціях і створена для аналізу і планування адміністративно-командної
економіки. Хоча система БНГ багато в чому не відповідала вимогам
ринкової економіки, вона справила певний вплив на розвиток СНР, яка
отримала поширення у країнах з ринковою економікою.

Окремі елементи СНР були запропоновані вченими у далекі часи. Так,
англійські економісти В, Петті і Г. Кинг ще 300 років тому зробили
оцінки національного доходу Англії і Франції та впливу на його розподіл
податкової системи, що мало неабияке значення для розвитку СНР.
Французький економіст Франсуа Кене у 1758 р. запропонував „Економічну
таблицю”, яка була далеким прообразом СНР і в якій він уперше намалював
картину загального економічного кругообороту товарів і послуг для
основних секторів економіки і класів суспільства з метою розібратися з
механізмом функціонування економіки в цілому. Твердження А. Сміта про
те, що вартість товару визначається сумою трьох видів доходу –
заробітної плати, прибутку і земельної ренти, – є основою теорії
факторів виробництва, яка потім була розвинута Ж.-Б. Сеєм та іншими
вченими. На цю теорію спирається увесь аналіз процесів формування
вартості в СНР.

Схеми простого і розширеного відтворення, запропоновані К. Марксом, були
спробою побудувати макроекономічну модель, яка б характеризувала дію
механізму функціонування економіки.

Великий внесок у розвиток СНР зробили вчені А, Маршалл, К. Кларк, С.
Кузнец, Дж. Кейнс, Р. Стоун, В. Леонт’єв та ін. Зокрема, американський
економіст українського походження С. Кузнец сформулював принципи
обчислення національного доходу, дав оцінку неринкових послуг органів
державного управління, концепцій кінцевого і проміжного споживання та
інших положень СНР.

Сучасний розвиток СНР почався у 30-ті роки ХХ ст., коли після світової
економічної кризи 1929-1933 рр.стало ясно, що стихійиий розвиток
ринкової економіки є не перевагою, а скоріше небезпекою для суспільства.
Виникла проблема активної участі держави в управлінні економічним
розвитком, у створенні такої економічної моделі, яка забезпечувала б
здійснення комплексного макроекономічного аналізу і прогнозування.
Дослідження Дж. Кейнса, Р. Стоуна та інших учених стали теоретичним
фундаментом, на якому почали практично розроблятися СНР у різних
країнах. Перша система взаємопов’язаних рахунків була побудована для
Палестини за 1936 р. У цей час роботи по створенню СНР активно
здійснювалися у Франції, Англії і Голландії.

У післявоєнні роки у створенні і розвитку СНР почали відігравати активну
роль міжнародні економічні організації (ООН, МВФ, МБРР, ОЄЄС та ін.).
Вони починають розробляти міжнародні стандарти в галузі національних
рахунків із метою сприяння зацікавленим країнам і забезпечення єдиної
основи для збору, систематизації і обробки даних про основні
макроекономічні показники.

Ера міжнародних стандартів у галузі національних рахунків почалася в
1947 році, коли було надруковано доповідь ООН, більшу частку якої
написав Р. Стоун і в якій були викладені основні принципи національного
рахівництва.

У 1951 р. на прохання ОЄЄС Р. Стоун розробив „Спрощену стандартну СНР”,
яку почали використовувати різні країни в економічній практиці. А це
означало остаточне офіційне визнання СНР як важливого інструменту в
системі державного регулювання ринкової економіки.

У 1953 р. під керівництвом Р. Стоуна в ООН був розроблений документ
„Система національних рахунків і допоміжних таблиць”, який розглядається
як перший стандарт ООН у галузі національного рахівництва. СНР ООН 1953
р. містила 6 рахунків і 13 допоміжних таблиць, які відображали основні
потоки продуктів, послуг і доходів у виробництві, споживанні,
нагромодженні і зовнішній торгівлі, а також давали змогу визначити
основні макроекономічні показники, валовий внутрішній продукт,
національний дохід, національні інвестиції та ін.

Другий стандарт ООН у галузі національного рахівництва був схвалений
Статистичною комісією ООН у 1968 р. Цей стандарт розроблено Р. Стоуном у
співпраці з американським економістом Н. Айдиновим. СНР 1968 р. включала
не тільки традиційні рахунки національного доходу і продукту, а й нові,
інтегровані до її структури макроекономічні блоки: баланс міжгалузевих
зв’язків, баланс національного багатства, систему показників руху
фінансових ресурсів та ін. Крім цього, в СНР ООН 1968 р. були
передбачені рахунки не тільки для економіки в цілому, але й для п’яти
секторів внутрішньої економіки. Вона використовувала у найбільш
послідовній формі принцип подвійного запису кожної економічної операції.
СНР ООН 1968 р. відіграла велику позитивну роль у розвитку національного
рахівництва як на національному, так і на міжнародному рівнях. На її
базі ЄЕС на початку 1970-го р. розробило Європейський варіант СНР,
адаптований до потреб найбільш розвинутих європейських країн.

В 1993 р. Статистична комісія ООН схвалила нову СНР, робота над якою
тривала близько 10 років.

Метою перегляду СНР у 1993 р. була потреба у гармонізації визначень і
класифікацій окремих блоків СНР з визначеннями і класифікаціями
платіжного балансу, державних фінансів та ін. Друга мета перегляду
полягала в тому, щоб зробити систему рахунків більш ясною, логічною і
послідовною, уточнити трактування окремих статей доходів і витрат.
Основним показником, що характеризує результати економічної діяльності
прийнято вважати валовий внутрішній продукт (ВВП). Визначення ВВП було
дещо розширене. Зокрема, до нагромадження основних фондів включені
витрати на геологопошукові роботи, придбання засобів програмного
забезпечення ЕОМ, оригіналів художніх і літературних творів. У складі
витрат на нагромадження передбачена нова стаття „Чисте придбання
цінностей”. У новій СНР 1993 р. уточнено трактування витрат на військові
цілі, на діяльність фінансових посередників, удосконалені методи оцінки
випуску продукції в умовах високих темпів інфляції.

Порівнюючи показники, що входять до СНР за певний період часу, можна
робити висновки про ефективність функціонування економіки, будувати
прогнози на майбутнє. Тобто це своєрідна система бухгалтерського обліку
на рівні держави.

СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її
концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її
допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів.

Ця система базується на відповідних методологічних принципах. Стосовно
методології обчислення макроекономічних показників слід визначити такі.

По-перше, продуктивною вважається будь-яка економічна діяльність, що
приносить доход суб’єктам цієї діяльності. Тобто, критерієм
продуктивності праці вважається одержання доходу. Згідно з СНР валовий
продукт і сукупний доход створюються як у галузях матеріального, так і
нематеріального виробництва: в торгівлі, житлово-комунальному
господарстві, фінансово-кредитних організаціях, органах державного
управління, армії, наукових установах, освітянських та медичних закладах
тощо.

По-друге, в основі СНР лежить концепція про тотожність між витратами на
виробництво сукупного продукту й доходом, одержаним від його продажу.
Слід зазначити, що рівність між витратами і доходами досягається не
завжди, але ринковий механізм постійно працює над вирівнюванням витрат і
доходів. Досягнення економічної рівноваги – одна з ключових проблем
макроекономічної науки.

По-третє, СНР виходить із того, що економіка знаходиться в постійному
кругообігу, а кругообіг – це безперервний потік „витрати – доходи”. Це
означає, що витрати створюють доходи, а доходи є джерелом нових витрат.
У свою чергу, нові витрати створюють нові доходи і так нескінченно.

Отже, для збільшення доходів необхідно збільшувати витрати, а щоб
зростали витрати, потрібно одержувати більше доходу. Цей постулат (теза)
і є однією з головних проблем макроекономіки. Концепція господарського
кругообігу, таким чином, розглядає виробництво, розподіл і перерозподіл
продукту і доходу, формування національного багатства як різні, але
тісно взаємопов’язані аспекти процесу відтворення.

По-четверте, виділяють економічні сектори, що охополюють економічні
одиниці – суб’єктів економіки, які самостійно приймають економічні
рішення та ведуть бухгалтерську звітність. Це дає змогу не тільки
відобразити утворення продукту і доходу, розподіл, перерозподіл та
споживання в економіці в цілому, а й ті ж економічні операції у розрізі
окремих секторів.

Особливістю методології СНР є також те, що ключовим поняттям у структурі
показників виробництва є додана вартість.

Додана вартість характеризує внесок конкретної сукупності факторів
виробництва у створення вартості в масштабах національної економіки.

Одночасно додана вартість як внесок кожного окремого виробника
розглядається в СНР тільки стосовно виробника, а не продукту.

Технічно макроекономічне рахівництво базується на запозиченому з
бухгалетрського обліку принципі подвійного запису, згідно з яким СНР є
взаємопов’язана сукупність двосторонніх рахунків (балансових таблиць), а
кожний економічний показинк (економічна операція) записується в дебеті
одного рахунку й кредиті іншого, що кореспондує з ним.

Базовою одиницею обліку СНР є так звана інституційна одиниця — резидент
(економічна одиниця), що функціонує на даній території впродовж
тривалого часу (понад рік).

Усі інституційні одиниці об’єднуються в сектори:

підприємства;

фінансові установи;

державні установи;

громадські та приватні організації;

домашні господарства;

зовнішньоекономічний сектор.

Групу одиниць з однорідним виробництвом незалежно від їх економічного
статусу називають галуззю. На макроекономічному рівні в Україні
виділяють 9 основних галузей та близько 100 підгалузей.

У загальних рисах СНР є сукупністю рахунків, побудованих за типом
бухгалтерських балансів. Кожний запис фігурує двічі: за видатковою
статтею та за доходною. В результаті досягається узгодженість
впровадження економічних операцій, які формують процес створення
національного продукту.

Сучасна СНР ООН містить понад 500 різних стандартів рахунків. стандартні
рахунки СНР ООН доповнюються 26 допоміжними таблицями. Ними
деталізуються окремі статті стандартних показників за тими чи іншими
критеріями.

За ступенем і напрямком деталізації рахунки поділяються на три класи:

рахунки І класу (називають консолідованими) описують економіку в цілому
і характеризують основні макроекономічні пропорції (сюди вносять
агреговані рахунки виробництва валового внутрішнього продукту і затрат
на нього);

рахунки ІІ класу є розбивкою рахунків І класу у відношенні виробництва,
ресурсів і використання окремих продуктів і послуг;

рахунки ІІІ класу деталізують рахунки І класу в плані співвідношення
доходів і витрат різних секторів економіки, а також джерел фінансування
здійснюваних капітальних затрат.

Рахунки І класу – зведені рахунки, це:

рахунок валового внутрішнього продукту і витрат на нього;

рахунок наявного національного доходу і його розподілу;

рахунок фінансування капітальних затрат;

рахунок зовнішніх операцій.

Рахунки ІІ класу – рахунки виробництва, споживання та капіталоутворення,
це:

рахунки для ринкових продуктів і послуг;

рахунки для інших (неринкових) продуктів і послуг;

рахунки для галузей виробництва товарів;

рахунки для виробництва товарів приватних некомерційних організацій, що
обслуговують домашні господарства;

рахунки для послуг одних домашніх господарств іншим (наймання послуги).

Рахунки ІІІ класу – рахунки доходів і витрат, фінансування капітальних
витрат, це:

рахунки для не фінансових корпоративних і напівкорпоративинх
підприємств;

рахунки для фінансових установ;

рахунки для органів державного управління;

рахунки для приватних некомерційних організацій, що обслуговують домашні
господарства;

рахунки для домашніх господарств, а також приватних не фінансових
некорпоративних підприємств.

Система національних рахунків містить упорядковану інформацію:

про всі господарські суб’єкти, які беруть участь в економічному процесі,
– юридичні особи та домогосподарства;

про всі економічні операції, пов’язані з виробництвом та розподілом
доходів, нагромадженнями активів та іншими складовими економічного
процесу;

про всі економічні активи й зобов’язання, що складають національне
багатство.

Система національного рахівництва допомагає менеджерам фірм ухвалювати
правильні управлінські рішення.

Вона допомагає тримати руку на економічному пульсі країни. Різні
показники, що входять у систему національних рахунків, дозволяють
вимірювати обсяг національного виробництва у конкретний момент часу і
пояснювати обставини, що визначають саме цей рівень.

Порівнюючи рівні національного доходу за кільканадцять років, можна
побудувати криву, що відображає функціонування економіки за
довгостроковий період: її піднесення, падіння або застій.

Інформація, яку дають національні рахунки, є основою для формування і
втілення у життя заходів державної політики, спрямованих на поліпшення
функціонування економіки. Без таких розрахунків економічна політика
держави грунтувалася б на здогадках. Рахунки національного доходу
дозволяють складати таблиці „здоров’я” економіки країни та визначити
політику, яка сприяла б поліпшенню цього „здоров’я”.

Отже, СНР – струнка система з високим рівнем централізації внутрішньої
структури й урахуванням усіх зв’язків між елементами на основі
відповідної методології й принципу подвійного запису кожної економічної
операції. СНР дозволяє підпорядковувати і класифікувати економічну
інформацію, узгодити дані, що відносяться хоч і до взаємопов’язаних,
але різних аспектів економічного процесу. Дана система є важливим
підгрунтям для проведення розрахунків основних макроекономічних
показників і використання її для регулювання національної економіки.

1.2. ВВП і ВНП

Існує багато показників економічного добробуту суспільства. Проте, за
загальним визнанням, найліпшим доступним вимірником стану економіки є
річний обсяг її сумарного виробництва товарів і послуг, або, як нерідко
його називають, сукупний обсяг національного виробництва. Є два способи
вимірювання сумарного виробництва товарів і послуг в економіці: валовий
національний продукт і валовий внутрішній продукт. Обидва показники
вимірюють загальну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг,
вироблених в економіці за один рік. Вони тісно пов’язані і відрізняються
лише тим, як саме визначається „економіка”.

Валовий національний продукт (ВНП) – це сумарний обсяг продукції,
виробленої за допомогою факторів виробництва (землі, праці, капіталу та
підприємницького хисту), що належать представникам певної країни,
наприклад, українцям, незалежно від того, де розташовані ці фактори
виробництва (ресурси) – в Україні чи за кордоном. Наприклад, частка
продукції (заробітна плата), що створена українцем, який працює в Чехії
або Португалії, враховується у нашому ВНП, тобто ВНП України. Навпаки,
та частка продукції (доходу), що вироблена в Україні за допомогою
факторів виробництва, що належать іноземцям, вираховується із ВНП
України.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) охоплює вартість усіх кінцевих товарів
і послуг, вироблених у межах деякої країни за допомогою факторів
виробництва, незалежно від того, кому ці ресурси належать, – резидентам
чи іноземцям. Іншими словами, вартість товарів, вироблених за допомогою
іноземного капіталу, в тому числі прибутки, є, наприклад, частиною
українського ВВП. Навпаки, доходи, отримані нашими співвітчизниками за
кордоном, не враховуються у ВВП України.

Відмінність між ВВП і ВНП полягає у так званих чистих іноземних
факторних доходах, отриманих в країні. Цю суму визначають як різницю між
платежами за фактори виробництва решті світу і надходженнями доходів на
фактори виробництва (ресурси), отриманих від решти світу. Чисті іноземні
факторні доходи, отримані в країні, можуть бути додатною і від’ємною
величиною.

ВВП вимірює ринкову вартість річного обсягу виробництва, тобто він є
вартісним, або грошовим показником.

Щоб уникнути багаторазового врахування частин продуктів, які продаються
і купуються, при обчисленні ВВП враховують лише ринкову вартість
кінцевих товарів і не враховують операції, пов’язані із проміжними
товарами.

Під кінцевими товарами розуміються товари і послуги, які купують для
кінцевого використання, а не для перепродажу, подальшої обробки або
переробки. Ділові операції, що містять проміжні товари, стосуються
купівлі товарів та послуг для подальшої обробки, переробки чи
перепродажу.

У ВВП включається продаж кінцевих товарів, але в нього не враховується
продаж проміжних товарів. Окреме врахування проміжних товарів означало б
подвійний рахунок і завищення величини ВВП.

ВВП вимірює щорічний обсяг вироблених економікою товарів і послуг.
Невиробничі операції, що мають місце в економіці за рік, не враховуються
у ВВП. Невиробничі операції бувають двох основних видів: 1) чисто
фінансові операції; 2) продаж вживаних товарів.

Чисто фінансові операції поділяються на три основні види:

Державні трансферні платежі. Вони містять виплати на соціальне
страхування, допомогу безробітним і пенсію військовикам, які уряд надає
окремим родинам та особам. Особи, що одержують ці виплати, не вносять
будь-якого вкладу до поточного виробництва. Отже, врахування трансферних
платежів у ВВП призвело б до завищення обсягу виробництва для певного
року.

Приватні трансферні платежі – це, накшталт, щомісячні суми, які студенти
отримують з дому, або разові дарунки від багатих родичів. Вони також не
є результатом виробництва, а простою передачею коштів однієї приватної
особи іншій.

Операції з цінними паперами. Купівля-продаж акцій і облігацій також не
враховується у ВВП. Операції на ринку акцій є звичайним обміном
паперовими активами. Суми, витрачені на ці активи, безпосередньо не
збільшують поточного виробництва (послуги брокерів з купівлі-продажу
цінних паперів враховуються у ВВП). Правда, продаж нових випусків акцій
і облігацій переміщує гроші від заощадників до тих, хто їх використовує.
Останні нерідко купують за ці кошти капітальні блага. Отже, ці операції
можуть опосередковано сприяти видаткам, які насправді збільшують обсяг
виробництва, а, отже, і ВВП.

Не врахування сум продажу вживаних речей у ВВП грунтується на тому, що
вони або не відображають поточного виробництва, або містять подвійний
рахунок. Якщо, накшталт, продати свій автомобіль „Славута” 2003 р.
знайомому, то ця операція не повинна враховатись при обчисленні ВВП, бо
вона не збільшує поточного виробництва. врахування продажу товарів,
вироблених кілька років тому, в обсязі ВВП поточного року призвело б до
завищення обсягу виробництва в цьому році. Так само, куплений
„Ламборджині” із фабричним клеймом і через тиждень проданий сусідові, як
і в першому випадку, ця операція перепродажу не враховується у поточне
виробництво: вартість спочатку купленого нового автомобіля була
врахована у ВВП. Якщо врахувати вартість його перепродажу, то це
призвело б до подвійного рахунку.

II. Основні методи розрахунку ВВП

ВВП (ВНП) згідно з СНР обчислюється такими методами:

Кінцевого використання (за витратами), або потоку товарів (видатковий).

Розподільчий (за доходами), або потоку доходів.

Виробничий (за доданою вартістю).

2.1. Метод потоку товарів (видатковий спосіб)

Для визначення ВВП за видатками потрібно підсумувати усі види видатків
на готові або кінцеві товари і послуги: особисті споживчі видатки (С),
валові внутрішні інвестиції (Ig), державні закупівлі товарів та послуг
(G) і чистий експорт (Xn). З їх допомогою вимірюється ринкова вартість
річного виробництва, тобто ВВП:

C + Ig + G + Xn = ВВП

Особисті споживчі витрати (С) включають видатки домогосподарств на
товари тривалого користування (автомобілі, холодильники, телевізори
тощо), на предмети поточного споживання (хліб, молоко, сорочки,
шкарпетки, зубна паста тощо) і видатки споживачів на послуги (юристів,
лікарів, механіків, перукарів тощо).

Валові приватні внутрішні інвестиції (Ig) містять:

усі кінцеві закупівлі машин, устаткування і верстатів, що здійснюють
ділові підприємств;

усе будівництво;

змiни у запасах.

Інвестиційні видатки – це видатки на купівлю верстатів, машин та
устаткування. Тому природньо, що усі кінцеві закупівлі машин,
устаткування і верстатів є частиною валових внутрішніх інвестицій.

Будівництво є також формою інвестицій, в тому числі і житлове
будівництво враховують у інвестиціях, а не у споживанні. Причина така:
багатоквартирні житлові будинки є капітальними благами, бо, як і фабрики
чи елеватори, вони є активами, що приносять дохід, інші житлові одиниці,
що здаються у найм, є, з тієї ж причини, капітальними благами. Крім
того, житлові будинки, в яких проживають їхні власники, є також
капітальними благами, бо ці будинки можна здати у найм і отримувати
грошовий дохід, хоча власники і не роблять цього. З цих причин усе
житлове будівництво розглядають як інвестиції.

Зміни у запасах враховують в інвестиціях, бо збільшення запасів є, по
суті, “неспожитою продукцією”. А це саме є тим, що розуміється під
інвестиціями.

Оскільки ВВП вимірює поточний обсяг виробленої продукції, то у ВВП
потрібно враховувати всі продукти, які вироблені, але не продані у цьому
році. Треба враховувати ринкову вартість усіх приростів запасів впродовж
року. Вино вироблене у 1996 р. повинно враховуватись у ВВП 1996 р.
навіть тоді, коли його ще не продали у березні 2006 р. Якщо не
враховувати збільшення запасів, то відбудеться заниження обсягу річного
виробництва. Якщо на складах і полицях підприємств наприкінці року
нагромадилось більше товарів, ніж їх було на початку року, то це
означає, що в економіці впродовж року було вироблено більше товарів, ніж
продано. Цей приріст запасів треба додати до ВВП як показника поточного
річного виробництва.

А якщо запаси зменшуються, то це зменшення потрібно вирахувати з ВВП,
бо обсяг бо обсяг продукції, що проданий в економіці, перевищує обсяг
поточного виробництва. При цьому різниця між вказаними величинами
відображається у зменшенні запасів. Ця частина ВВП, що продана на ринку
впродовж року, відображає не поточне виробництво цього року, а зменшення
запасів, що нагромадилися на початку року. Запаси нагромаджені на
початку даного року, є продукцією, що створена у попередні роки.
Оскільки ВВП є мірою обсягу продукції, виробленої в даному році, то не
можна враховувати у ВВП споживання продукції, виготовленої у попередні
роки. Вино вироблене у 1996 р. не можна враховувати у ВВП 2006 р.

До інвестицій не належить перехід з рук в руки цінних паперів або
перепродаж уже наявних активів. Інвестиціями є створення нових
капітальних активів. Створення таких активів індукує робочі місця і
дохід, в той час як обмін вимогами на наявні капітальні блага не створює
ні доходу, ані робочих місць.

“Приватні” і “внутрішні” говорять, що мова йде про видатки приватних
ділових підприємств, на відміну від державних (громадських) органів, і
що інвестиції вкладають у даній країні, а не за кордоном.

Валові приватні внутрішні інвестиції включають виробництво усіх
інвестиційних товарів, призначених для заміщення машин, устаткування,
споруд, що спожиті в процесі виробництва в цьому році, плюс будь-які
чисті додавання до обсягу капіталу в економіці. Валові інвестиції
включають як заміщувальні і інвестиції, так і приросткові інвестиції.
Чисті приватні внутрішні інвестиції характеризують тільки додаткові
інвестиції, тобто їх приріст понад зношення капіталу в цьому році.

V

V

Ae

AE

, f t v ®

r t v o u h

j

?

?

:на всі прямі закупівлі ресурсів, зокрема праці. Однак вони не
враховують усі державні трансферні платежі, бо такі видатки не
відображають збільшення поточного виробництва і є простою передачею
державних доходів певним родинам або індивідам.

Чистий експорт (Xn). У ВВП враховуються всі видатки на внутрішніх
ринках країни, пов’язані з виробництвом товарів і послуг в економіці
цієї країни. Видатки іноземців на вітчизняні товари пов’язані із
вітчизняним виробництвом так само, як і видатки резидентів. Отже, при
визначенні ВВП за видатковим методом додається і сума, яку іноземці
витрачають на вітчизняні товари та послуги, тобто сума експорту країни.
З іншого боку, треба визнати, що частина споживчих, інвестиційних та
державних видатків іде на товари, що імпортуються, тобто вироблені за
кордоном. Такі видатки не відображають виробничої діяльності країни.
Тому, щоб уникнути завищення загального обсягу продукції країни, треба
вирахувати вартість імпорту.

Чистий експорт – це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари
і послуги перевищують вітчизняні видатки на іноземні товари і послуги.

2.2 Метод потоку доходів (розподільчий спосіб)

ВВП включає наступні компоненти: заробітна плата найманих працівників,
рента, процент, прибуток, непрямі податки на бізнес, амортизація та
чисті іноземні факторні доходи.

Заробітна плата найманих працівників є найбільшою категорією доходу.
Вона містить, головним чином, платню, яку фірми і уряд виплачують тим,
хто пропонує працю. Вона також містить низку доповнень до заробітної
плати, зокрема, внески підприємців на соціальне страхування і в
різноманітні приватні фонди пенсійного забезпечення, медичного
обслуговування і допомоги на випадок безробіття для найманих
працівників. Ці додатки до заробітної плати є частиною витрат
підприємця, пов’язаних з наймом робочої сили, і розглядається як
компонент загальних витрат компанії на заробітну плату.

Рента містить доходи, які отримують домогосподарства та фірми, що
забезпечують економіку ресурсами власності. Прикладами ренти є щомісячні
платежі орендарів землевласникам і щорічні орендні платежі фірм-наймачів
за користування офісними площами. Чиста рента – валовий рентний дохід
мінус амортизація позиченої власності. Саме рентний дохід (чиста рента)
залишається після того, як з валового рентного доходу вирахувано
амортизацію (зношення власності).

Процент стосується виплат грошового доходу, які здійснює приватний
бізнес постачальникам грошового капіталу. Він містить такі статті:
виплата процентів домогосподарствам на заощаджувальні депозити, на
сертифікати депозитів та на облігації корпорацій. Процентні виплати, що
здійснює держава вираховуються із процентного доходу.

Прибуток розпадається на два основні види рахунків: доход на власність,
або доход некорпоративного сектору, і прибутки корпорацій.

Дохід некорпоративного сектора стосується чистого доходу підприємств, що
перебувають в одноосібній власності, а також власності партнерств.

Прибутки корпорацій здебільшого використовуються у трьох напрямах:

1. Податки на прибуток корпорацій. На певну частину прибутку претендує
уряд, який отримує її у вигляді податків на прибутки корпорацій.

2. Дивіденди. Частина прибутку корпорацій виплачується акціонерам у
вигляді дивідендів. Ці платежі надходять до домогосподарств, які,
зрештою, є власниками усіх корпорацій.

Нерозподілений прибуток корпорацій. Та частина прибутку, що залишається
після сплати податків на прибутки та дивідендів, називається
нерозподіленим прибутком корпорацій. Цей нерозподілений заробіток
корпорацій разом із нарахуваннями на відновлення спожитого капіталу
інвестується одразу або в майбутньому на створення нових заводів чи
купівлю устаткування, збільшуючи реальні активи фірм-інвесторів.

Щоб перейти від національного доходу до ВВП, потрібно розглянути два
види виплат, не пов’язаних з доходом, що входять у вартість загального
обсягу продукції.

Перший вид витрат, не пов’язаних з виплатою доходу, виникає через те, що
уряд накладає певні податки, які називаються непрямими податками на
бізнес. Ділові підприємства розглядають їх як витрати виробництва і,
отже, додають до цін на продукти. Такі податки містять загальний податок
з продажу, акцизи, податки з майна підприємств, ліцензійні платежі та
митні збори.

Припустимо, що фірма виробляє продукт, що продається за 1 гривню.
Виробництво цього продукту створює таку ж суму доходу у вигляді
заробітної плати, ренти, процента і прибутку. Проте тепер уряд накладає
5-відсотковий податок з продажу на всі товари, що реалізуються у
роздрібній торгівлі. Роздрібний торговець просто додає ці 5% до ціни
продукту, підвищуючи його ціну з 1 гривні до 1,05 гривень, і, отже,
переміщує податок з продажу на споживачів. Ці 5 копійок податку потрібно
виплачувати державі ще до того, як залишкова 1 гривня може бути
виплачена сім’ям та індивідам у вигляді заробітної плати, ренти,
процента і прибутку. Крім того, цей потік непрямих податків на бізнес з
незаробленим доходом, бо держава не вносить жодного вкладу у виробництво
товару в обмін на надходження податку з продажу. З цієї причини треба
вираховувати непрямі податки на бізнес при обчисленні загального доходу,
заробленого факторами виробництва. Частина вартості річного обсягу
продукції відображає непрямі податки на бізнес, які перекладаються на
споживачів через високі ціни на товари. Ця частина вартості
національного обсягу продукції не надходить у вигляді заробітної плати,
ренти, процента або прибутку.

Другим видом витрат, не пов’язаних з виплатою доходу, що входять у
вартість загального обсягу продукції, є амортизація. Корисний період
використання капітального устаткування набагато більший року. Фактичні
видатки на купівлю капітальних благ та їх продуктивний строк служби не
потрапляють в один і той же період обліку. Щоб не допустити заниження
прибутку, отже, і всього доходу в період купівлі та завищення прибутку,
а також загального доходу в наступні роки, окремі підприємства
обчислюють корисний строк служби устаткування і розподіляють сумарну
вартість цього устаткування на увесь строк його служби. Щорічні
відрахування, які показують обсяг капіталу, спожитого у ході виробництва
в окремі роки, називають амортизацією.

Для точного обчислення величини прибутку і загального доходу в
економіці, то потрібно врахувати у загальних доходах підприємницького
сектора гігантські амортизаційні відрахування. Ці амортизаційні
відрахування, які називають відрахуваннями на споживання капіталу, ідуть
на купівлю капітальних благ, “спожитих” у процесі виробництва ВВП
упродовж даного року. Ці амортизаційні відрахування і становлять різницю
між валовими і чистими інвестиціями.

Ця частина доходів підприємницького сектора не може використовуватися
для розрахунків з постачальниками ресурсів. Частина цих доходів – а
саме: частина вартості виробництва – є витратами виробництва, що
зменшують прибуток компаній. Проте, на відміну від інших витрат
виробництва, амортизація не збільшує чийогось доходу. Споживання
капіталу означає, що частину ВВП даного року потрібно відкласти для
заміщення машин і устаткування, зношених у процесі виробництва. Отже, на
весь ВВП можна спожити як дохід суспільства, не зменшуючи при цьому
запас виробничих потужностей.

Сума заробітної плати, ренти, процента і прибутку становить національний
дохід. Додаючи два інших види витрат, не пов’язаних з доходами, —
непрямі податки на бізнес і споживання капіталу, отримуємо валовий
національний продукт (ВНП). Щоб перетворити ВНП у валовий внутрішній
продукт (ВВП), треба до ВНП додати чисті іноземні факторні доходи,
зароблені іноземцями у цій країні.

2.3 Метод доданих вартостей (виробничий спосіб)

Оскільки ВВП є сукупним результатом економічної діяльності суб’єктів
господарювання на території даної країни, то його можна розрахувати за
виробничим методом, сумуючи їх кінцеву продукції за визначений період. В
якості кінцевої продукції суб’єктів господарювання виступає додана
вартість.

Додана вартість – це вартість, яка створена в процесі виробництва на
даному підприємстві й визначає його реальний внесок у створенні вартості
конкретного продукту. Для кожного учасника процесу виробництва додана
ним вартість є різницею між його продажами, з одного боку, та купленими
ним предметами праці (сировиною, матеріалами, паливом та енергією) і
послугами, які споживаються в ході виробництва певних господарських
операцій – з іншого.

Річну додану вартість складає різниця між загальною сумою продажів і
сумою виплат на постачання сировини, енергії, машин, устаткування,
витрат на виробництво та реалізацію продукції тощо.

Виробничим методом ВВП розраховують за двома варіантами: 1) в основних
цінах шляхом сумування доданих вартостей всіх фірм за визначений період
на території країни 2) в ринкових цінах (в цінах кінцевого використання)
посередництвом додавання до ВВП, розрахованого в основних цінах, чистих
податків на продукти (різниці між цими податками і субсидіями з них).

ВВП = ((ВВ – МВ) + (П – С),

де ВВ – валовий випуск окремих галузей

МВ – матеріальні витрати окремих галузей

П – податки на продукти, на споживання

С – субсидії

Щоб уникнути подвійного рахунку при вимірюванні ВВП, необхідно
підсумовувати додані вартості на кожній стадії виробництва.

Приклад,

Стадії виробництва Ринкова вартість, у. г. о. Додана вартість, у. г. о.

Лісозаготівельне виробництво 260 260 – 0 = 260

Целюлозно-паперове виробництво 340 340 – 260 = 80

Поліграфічне виробництво 390 390 – 340 = 50

Оптова база 490 490 – 390 = 100

Роздрібний продаж 600 600 – 490 = 110

Разом 2080 600

Загальна вартість складає в даному випадку 2080 у. г. о. Якщо цю суму
включити до розрахунку ВВП, то суттєво перевищиться його обсяг. Отже,
при розрахунках ВВП виробничим методом в даному випадку включають тільки
600 у. г. о. – це є додана вартість, створювана на кожній стадії
виробництва.

III. Якісні показники ВВП

3.1 Номінальний та реальний ВВП, дефлятор ВВП

На обсяг виробництва впливають зміни як обсягу виробництва, так і ціни.
Тому розрізняють номінальний та реальний ВВП, при цьому використовують
два види цін: поточні й постійні.

Номінальний ВВП (ВВПн) – це показник загального обсягу виробництва, який
обчислюється у поточних цінах, тобто у фактичних цінах даного року:

ВВПн = (p1q1,

де p1 – ціни товару в поточному періоді

q1 – обсяг виробництва в поточному році.

Реальний ВВП (ВВПр) – це показник загального обсягу виробництва, який
обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається як
базовий (базові ціни):

ВВПр = (p0q1,

де p0 – ціни товару в базовому періоді

q1 – обсяг виробництва в поточному році.

Загальновизнано, що коли що коли щорічний приріст реального ВВП складає
понад 4%, то стан країни можна вважати позитивним.

Індекс Пааше, розрахований для товарів і послуг, що входять до ВВП
країни, називають дефлятором ВВП.

Індекс Пааше – показник рівня цін, де змінними вагами є обсяг і
структура виробництва розрахункового року:

Іп = (p1q1 / (p0q1,

де р1, р0 – ціни відповідно в поточному й базовому періодах

q1 – обсяг виробництва в розрахунковому році.

Дефлятор ВВП – ціновий індекс, який показує цінові зміни одного року
щодо іншого, і таким чином допомагає порівнювати реальний і номінальний
ВВП.

Дефлятор також використовують для визначення рівня інфляції:

(ВВПн / ВВПр) * 100%.

За допомогою дефлятора можна визначити реальну динаміку ВВП. ВВП може
інфлювати або дефлювати. Інфлювання та дефлювання це коригування (зміна)
реальної величини створеного за певний час ВВП.

Інфлювання – це збільшення показників ВВП з урахуванням динаміки цін.

Дефлювання – це зменшення показників ВВП з урахуванням динаміки цін.

Дефлятор ВВП дещо недооцінює зростання загального рівня цін, бо на цей
індекс впливають структурні зрушення, які нейтралізують підвищення цін
на окремі товари й послуги.

3.2 ВВП на душу населення та ВВП за паритетом купівельної спроможності

ВВП характеризує загальноекономічний потенціал країни, основні його
показники такі:

— ВВП в цілому;

— ВВП на душу населення;

— ВВП на одиницю території;

— ВВП по відношенню до розвинутих країн;

— ВВП в середньому по відношенню до усіх країн світу;

— структура ВВП тощо.

З багатьох причин найобгрунтованішим вимірником економічного добробуту є
обсяг продукції на душу населення. Оскільки ВВП вимірює обсяг сукупної
продукції, то він може приховувати або спотворювати зміни в рівні життя
родин або окремих індивідів. Наприклад, ВВП може зростати, але якщо
кількість населення також швидко зростає, то подушний обсяг продукції
може не змінюватися, або навіть знижуватися.

Аналогічно не можна порівнювати ВВП країн з суттєво різною чисельністю
населення, для такого порівняння використовують ВВП на душу населення,
бо він є якісним показником і більш точно відображає реальний стан
розвитку економіки певної країни.

Валовий внутрішній продукт кожної країни визначається в національній
валюті: гривнях, євро, рублях, доларах, злотих, кронах тощо. Для
порівняння між країнами цей макропоказник треба привести до спільного
знаменника, тобто перерахувати в єдину валюту. Можливі два шляхи.

Перший — дуже простий, що часто використовується у нас, але економічно
неграмотний — полягає в переведенні гривневого ВВП в американські долари
за офіційним валютним курсом. Якби таке переведення було обгрунтованим,
подібні задачки на просте ділення слід було б включати до підручників із
математики для початкових класів, змалку привчаючи наших дітей до основ
макроекономіки. Що може бути простіше — поділити, приміром, наш рідний
ВВП у 170,07 млрд. гривень за 2000 рік на 5,44 — середньорічний курс
гривні до долара, одержати 31,26 млрд. дол. і поділити цю цифру на
середньорічну чисельність населення (49,57 млн. чол.). На виході
одержуємо аж 631 долар за рік на клоновану “середньокласову” українську
душу. Одержуй похвалу вчителя і морозиво як заохочення від батьків! На
жаль, такими розрахунками часто грішать навіть провідні економісти й
наша золота еліта — обранці народу.

Офіційний валютний курс непридатний для переведення ВВП у долари при
міжнародних порівняннях. Він значною мірою залежить від політичних
чинників і регулювання міжнародних фінансових організацій і, скоріше,
має відбивати цінові співвідношення товарів та послуг у
зовнішньоторговельних операціях. За різкої зміни валютного курсу ВВП у
доларовому еквіваленті може змінитися за кілька днів у декілька разів
(як, приміром, у Росії в серпні 1998-го). Особливо небезпечні такі
перерахунки й порівняння для країн, що розвиваються, і країн із
перехідною економікою. Пригадується, в Анголі років 15—20 тому така
“арифметика” забезпечувала 6—7 дол. річного ВВП на душу населення!

Інший шлях набагато складніший, перерахунки за ним тривають до
двох-трьох років. І проводять їх солідні міжнародні організації — ОЕСР,
регіональні економічні комісії ООН — раз на три роки. Щодо європейських
країн ці порівняння протягом минулого десятиріччя виконувалися за 1990,
1993, 1996, 1999, 2002, 2005 роки. Для цього національний ВВП за
елементами кінцевого споживання розбивається на кілька десятків груп
товарів і послуг (приміром, витрати на м’ясо та м’ясопродукти, послуги
охорони здоров’я, будівництво житла, інвестиції в технологічне
устаткування). Дається чіткий опис еталонів цих товарів і послуг, а
потім отримані дані узагальнюються.

Порівняння масштабне. Воно включає приблизно 2500 споживчих товарів і
послуг, 34 види занять для перерахунку неринкових державних послуг
(охорона здоров’я, освіта, державне управління), 190 інвестиційних
товарів і 20 будівельних об’єктів. Якщо, скажімо, у Нью-Йорку поїздка в
підземці коштує 1,25 долара, а в Києві — поки що 50 копійок, то
співвідношення за цим видом транспортних послуг становитиме в
розрахунках за паритетами 40 копійок до долара. А взявши за основу
сьогоднішній офіційний курс (5,05 гривні за долар), одержимо, що в нас
поїздка в метро коштує близько 10 центів, а в США — 6,31 гривні.

IV. Статистичнi данi

ВВП України

Аналізуючи дану таблицю не можна не помітити зростання ВВП в період
1990-1995 рр. в геометричній прогресії (2-а та 3-я колонки), але
насправді це лише ріст номінального ВВП, що ніяк не відображає дійсного
стану справ. Реальний же ВВП падав, що видно як із 4-ої та 5-ої колонок,
так і з 6-ої. Таку невідповідність можна пояснити за допомогою останньої
колонки, яка відображає цінові зміни кожного року щодо попереднього,
тобто фактично показує рівень інфляції. Це перш за все пояснюється
нестабільністю тогочасної української валюти.

Кардинальні зміни відбулись з уведенням гривні, як видно з останньої
колонки, рівень інфляції за 1997-2005 рр. не перевищував 25%.

Для зупинки економічного спаду Україні знадобилось майже 10 років. Ріст
ВВП почався лише в 2000 р., що видно з 4-ої та 6-ої колонок. Проте, що
цікаво, ріст ВВП на душу населення, хоч і зовсім незначний почався вже в
1999 р. (5-а колонка). Чим це можна пояснити? Все дуже просто, після
здобуття незалежності Україною на спад пішов не тільки ВВП, а й
населення теж почало зменшуватись. Отже, вважати, що ріст ВВП почався
лише 2000 р. буде помилково, адже ВВП на душу населення є якісним
показником, що відображає рівень виробництва відносно наявного
населення, тому правильніше, на мій погляд, вважати, що ріст ВВП почався
вже в 1999 р. Що ми бачимо далі? Темпи зростання ВВП на душу населення
швидші за темпи зростання загального ВВП (порівняйте 5-у колонку з 4-ою
та 6-ою). Можна зробити висновок, що якісний ріст ВВП в Україні більший
за кількісний, тоді як в багатьох країнах світу навпаки. Це пояснюється
рухом чисельності населення та загального ВВП у протилежних напрямах.

ВВП за 2005 р. склав 62,6% від ВВП 1990 р. Якщо врахувати середньорічні
темпи зростання ВВП за 2000-2005 рр. (7,4%), то рівень 1990 р. буде
досягнутий в 2012 р., при умові, що середньорічний рівень зростання ВВП
буде збережений, а вже в 2022 р. він буде подвоєний. Подвоєння ж
сучасного ВВП за таких темпів відбудеться в 2015 р.

У розрахунку на душу населення ВВП за 2005 р. становив 68,9% від
аналогічного показника 1990 р. Незважаючи на те, що середньорічний
рівень зростання ВВП на душу населення за 1999-2005 рр. склав також
7,4%, при збереженні таких темпів, вийти на рівень 1990 р. за
аналогічним показником зможемо вже в 2011 р.

Кабінетом Міністрів України на 2006 р. запланований ріст реального ВВП
6,8%, при умові, що такий рівень стане середньорічним показником,
досягнути показника 1990 р. можна буде лише у 2013 р., і в 2024 р. його
подвоїти. Подвоїти ж сучасний ВВП можна буде лише у 2016 р.

Аби досягнути рівня ВВП 1990 р. вже у 2010 р. (за 20 років не зрушити з
місця), треба, щоб ВВП України зростав в середньому на 9,8% щороку. За
таких середньорічних темпів зростання подвоєння ВВП відбудеться вже у
2021 р., а подвоєння сучасного ВВП – у 2013 р.

Найбільші темпи зростання ВВП зафіксовано у 2004 (12,1% та 13% у
розрахунку на душу населення), найнижчі, не враховуючи періоду спаду, у
2005 р. (2,6%) та у 1999 р. у розрахунку на душу населення (0,6% (у 2005
р. –3,4%)). Найбільші темпи спаду зафіксовано у 1994 р. (-32,9% та
–32,6% у розрахунку на душу населення).

ВВП України за категоріями кінцевого використання

* За виключенням операцій з військовою технікою, що перебувала у
використанні.

Структура ВВП України за категоріями доходу

(у фактичних цінах відсотків)

Середній рівень ВВП на душу населення за паритетами купівельної
спроможності національних валют до американського долара, що
використовується в усіх порівняннях (зокрема й для інших регіонів світу)
як базова валюта, 1999 року по 15 старих країнах Європейського Союзу з
їхнім 377-мільйонним населенням становив 23180 дол. Серед них найвищі
показники мав Люксембург — понад 43 тис. доларів, що майже в 1,9 разу
вище, ніж у середньому по ЄС. Настільки вражаючі успіхи цієї маленької
за чисельністю населення країни значною мірою визначаються доходами,
одержуваними банківським, а не реальним сектором економіки. У найбільших
за кількістю жителів країнах Євросоюзу — ФРН, Великобританії, Франції,
Італії — ВВП на душу населення майже однаковий — 23—24 тис. дол. А
“найбіднішою” з 15 тодішніх країн ЄС була Португалія з 17,1 тис. дол.

На превеликий жаль, наш показник становить лише 16% від середнього рівня
по країнах ЄС і лише 11% — від рівня США. За офіційним курсом виходило б
іще гірше —для 15 старих країн Євросоюзу якихось 2,7%.

Серед 10 нових членів ЄС та 3 кандидатів на вступ ВВП на душу населення
коливається від 15813 дол. у Словенії (68% до середнього показника по
ЄС-15) до 5441 дол. у Румунії (23%).

В економіці кожної країни існує тіньовий, або підпільний, сектор. Окремі
представники цього сектора втягнуті у нелегальну діяльність: торгівлю і
виробництво наркотиків, проституцію, лихварство і шахрайство при наданні
позик. Це можуть бути “процвітаючі види діяльності”. Люди, що отримують
доходи від такої нелегальної діяльності, звичайно ж, приховують свої
доходи.

Однак, більшість учасників тіньової економіки зайняті легальними видами
діяльності, але не повідомляють повністю про свої доходи податковим
службам.

Хоч консенсусу з приводу масштабів тіньової економіки немає, більшість
економістів сходиться на тому, що в Україні вона становить від 40 до 50%
(для порівняння у США – від 7 до 12%). Отже, офіційний ВВП України
занижено майже наполовину.

Узагальнення

Система національних рахунків (СНР) – це сукупність показників
послідовного та взаємопов’язаного опису найважливіших процесів і явищ
економіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу та
фінансів. Ця система застосовується в умовах ринкових відносин.

Національні рахунки розробляються Державним комітетом статистики згідно
із стандартом СНР, прийнятим міжнародними організаціями у 1993 р.

Відповідно до міжнародного стандарту у СНР інституційні одиниці
групуються в п’ять секторів:

— нефінансові корпорації, до яких належать інституційні одиниці, які
займаються ринковим виробництвом товарів і послуг для продажу за цінами,
що покривають витрати виробництва і дають прибуток;

— фінансові корпорації – комерційні інституційні одиниці, що
спеціалізуються на фінансових послугах чи допоміжній фінансовій
діяльності (банки, страхові компанії тощо);

— сектор загального державного управління, до якого належать органи
управління центрального та місцевого рівнів, некомерційні бюджетні
організації, фонди соціального страхування;

— сектор домашніх господарств, що об’єднує фізичних осіб як споживачів,
а в деяких випадках як фізичних осіб-підприємців;

— сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства
(НКОДГ), до якого входять інституційні одиниці, створені окремими
групами домашніх господарств для забезпечення їх політичних, релігійних
і професійних інтересів, а також для надання соціально-культурних послуг
(соціально-культурні підрозділи не фінансових корпорацій) безоплатно або
за цінами, що не мають економічного значення.

У СНР відображається розвиток економіки на різних стадіях процесу
відтворення, показує рух товарів і послуг, а також стан виробництва та
використання ВВП (валової доданої вартості).

Стадія виробництва характеризується показниками випуску, проміжного
споживання ВВП.

Випуск – це вартість товарів і послуг, що результатом виробничої
діяльності одиниць – резидентів у звітному періоді.

Проміжне споживання – містить витрати на товари та послуги, які
використані інституційними одиницями для виробничих потреб.

Валова додана вартість (ВДВ) розраховується як різниця між випуском в
основних цінах та проміжним споживанням. Вона містить у собі первинні
доходи, що створюються учасниками виробництва і розподіляються між ними.

У національних рахунках використовуються два рівні показників і два
методи оцінки. Для економіки в цілому результати вимірюються випуском
товарів і послуг та валовим внутрішнім продуктом у ринкових цінах, для
секторів і видів економічної діяльності – випуском в основних цінах і
валовою доданою вартістю.

ВВП на стадії виробництва визначається як різниця між випуском у
ринкових цінах та проміжним споживанням у цінах покупців або як сума
доданих вартостей видів економічної діяльності і податків на продукти за
виключенням субсидій на продукти.

Номінальний ВВП – це обсяг ВВП у поточних (фактичних) цінах.

Реальний ВВП – це обсяг ВВП в цінах періоду, який прийнятий за базу
порівняння.

Індекс-дефлятор ВВП – це сукупність індексів цін, які надають
узагальнену характеристику їх змін у звітному періоді порівняно з цінами
періоду, прийнятого для порівняння.

Податки на продукти включають податки, величина яких безпосередньо
залежить від кількості чи вартості товарів і послуг, вироблених,
реалізованих або імпортованих виробничою одиницею – резидентом.

Субсидії на продукти – це відшкодування з державного бюджету
підприємствам у порядку державного регулювання цін на
сільськогосподарську та іншу продукцію, для покриття поточних збитків
підприємств, поліпшення їх фінансового становища шляхом поповнення
оборотних коштів або компенсації окремих витрат.

Стадія утворення доходу на рівні ВВП характеризується такими
показниками: оплатою праці найманих працівників, податками та субсидіями
на виробництво та імпорт (на рівні валової доданої вартості – іншими
податками та субсидіями, пов’язаними з виробництвом) та валовим (чистим)
прибутком.

Оплата праці найманих працівників є винагородою в грошовій та
натуральній формі (оцінену у грошовому вираженні), яку власник або
уповноважений ним орган виплачує працівникові за роботу, виконану у
звітному періоді резидентним підприємством, незалежно від того, є дані
працівники резидентами чи нерезидентами. Оплата праці обчислюється не
підставі нарахованих сум і містить фактичні та умовні внески на
соціальне страхування.

Податки на виробництво та імпорт включають податки на продукти та інші
податки, пов’язані з виробництвом, а субсидії на виробництво та імпорт –
субсидії на продукти та інші субсидії, пов’язані з виробництвом.

Інші податки, пов’язані з виробництвом, включають платежі підприємств і
організацій до державного та місцевих бюджетів, державних цільових
фондів у зв’язку з використанням ресурсів та одержання дозволів на
специфічні види діяльності.

До інших субсидій, пов’язаних з виробництвом, належать ті, що надаються
для здійснення певної економічної та соціальної політики щодо
використання ресурсів.

Валовий (чистий) прибуток – показник, що характеризує перевищення
доходів над витратами, які підприємства мають у результаті виробництва.
Чистий прибуток визначається шляхом виключення з валового прибутку
споживання основного капіталу.

На стадії використання ВВП розраховується як сума кінцевого споживання
товарів і послуг, валового нагромадження, сальдо експорту-імпорту
товарів і послуг.

Кінцеве споживання товарів і послуг складається з витрат домогосподарств
на власне кінцеве споживання, витрат державних закладів для задоволення
індивідуальних та колективних потреб суспільства, а також витрат на
індивідуальне кінцеве споживання некомерційних організацій, що
обслуговують домашні господарства.

Валове нагромадження розраховується як сума валового нагромадження
основного капіталу, зміни запасів матеріальних оборотних коштів та
придбання за виключенням вибуття цінностей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

П. В. Круш, С. О. Тульчинська / Макроекономіка / Київ, ЦУЛ, 2005.

О. М. Тітьонко / Системи макроекономічного рахівництва / Київ, КНЕУ,
1999.

К. С. Солонінко / Макроекономіка / Київ, ЦУЛ, 2002.

О. Я. Базілінська / Макроекономіка / Київ, ЦУЛ, 2005.

А. И. Бутук / Макроэкономика / Київ, „Знання”, 2004.

Основи економічної теорії / За ред. А. К. Покритана, М. І. Збарського /
Одеса, ОДЕУ, 1999.

Райхлин Эрнст / Основы экономической теории / Москва, «Наука», 1997.

В. І. Мельникова, Н. І. Клімова / Макроекономіка / Київ, „Професіонал”,
2004.

С. С. Носова / Экономическая теория / Москва, «Владос», 1999.

С. М. Панчишин / Макроэкономика / Київ, „Либідь”, 2001.

Т. А. Агапова, С. Ф. Серегина / Макроэкономика / Москва, МГУ им.
Ломоносова, «ДИС», 1997.

Б. Ф. Андреев / Системный курс экономической теории / Санкт-Петербург,
Бизнес пресса, 2000.

В. Д. Базилевич, Л. О. Баластрик / Макроекономіка / Київ, „Атіка”,
2002.

Манків Грегорі Н. / Макроекономіка / Київ, „Основи”, 2000.

16. Український діловий тижневик “Контракти” / №32 від 9 серпня 2004 р.

17. HYPERLINK «http://WWW.UKRSTAT.GOV.UA» WWW.UKRSTAT.GOV.UA .

18. HYPERLINK «http://WWW.AC-RADA.GOV.UA» WWW.AC-RADA.GOV.UA .

19. HYPERLINK «http://WWW.JI-MAGAZINE.LVIV.UA»
WWW.JI-MAGAZINE.LVIV.UA .

20. HYPERLINK «http://WWW.VISNUK.COM.UA» WWW.VISNUK.COM.UA .

Похожие записи