Реферат на тему:

ВСТУП ДО МАКРОЕКОНОМІКИ

ПЛАН

1. Предмет макроекономіки. Його відмінність від предмета мікроекономіки.

2. Макроекономічні моделі: суть та роль у макроекономічному аналізі й
прогнозуванні.

3. Двосекторна модель кругообігу продуктів і доходів. Поняття потоку і
запасу.

4. Заощадження, інвестиції та фінансові ринки в моделі кругообігу.

5. Роль державного сектора в кругообігу доходів та продуктів.

6. Модель кругообігу для відкритої економіки.

7.Поняття і тотожність «витоків» та «ін’єкцій». Рівняння (тотожність)
сукупних витрат.

1. Предмет макроекономіки. Його відмінність від предмета мікроекономіки

Макроекономіка як одна із складових частин економічної теорії є наукою
про поведінку економіки як єдиного цілого. Вона вивчає причини циклічних
коливань і взаємозв’язок динаміки обсягів виробництва, рівня інфляції та
безробіття.

В основі макроекономіки лежать мікроекономічні явища та процеси. А це
означає, що:

• макроекономічні показники є результатом зведення показників
економічної діяльності окремих домогосподарств та фірм;

• макроекономічні закономірності відображають тенденції масової
поведінки на мікрорівні;

• при побудові макроекономічних моделей виходять із припущення про те,
що домогосподарства та фірми приймають оптимальні мікроекономічні
рішення;

• макроекономічні процеси є результатом взаємодії економічних аґентів

та економічної політики держави.

Економічна політика — це цілеспрямований вплив держави на виробництво,
доходи, зайнятість, інфляцію та інші макроекономічні параметри за
допомогою зміни пропозиції грошей, рівня податків та державних витрат.

Макроекономічні фактори (такі, як рівень ринкової процентної ставки,
інфляції, безробіття тощо) впливають на рішення домогосподарств про
заощадження, інвестиції, споживчі витрати, що, в свою чергу, визначає
величину і структуру сукупного попиту. Тому мікро- і макроекономічні
процеси тісно взаємопов’язані.

На відміну від мікроекономіки, макроекономіка використовує у своєму
аналізі аґреґовані величини: валовий внутрішній продукт (а не випуск
окремої фірми), середній рівень цін (а не ціни на конкретні товари),
ринкову процентну ставку (а не ставку процента окремого банку), рівень
інфляції, зайнятості, безробіття тощо.

Основними макроекономічними показниками є:

• темп зростання реального ВВП;

• рівень інфляції;

• рівень безробіття.

2. Макроекономічні моделі: суть та роль

у макроекономічному аналізі й прогнозуванні

Для того щоб вивчити економіку, макроекономісти складають та розглядають
макроекономічні моделі, які в спрощеній формі, за багатьох припущень,
встановлюють основні залежності між економічними показниками.

Макроекономічні моделі містять в собі екзогенні (або зовнішні) змінні,
величина яких «встановлюється» урядом та Національним банком, та
ендогенні (або внутрішні) змінні, величина яких є результатом розв’язку
моделі.

Найчастіше до екзогенних змінних відносять рівень державних витрат (G),
ставки оподаткування (t) та величину пропозиції грошей (М).

До ендогенних (внутрішніх) змінних, як правило, належать обсяг випуску
та рівень зайнятості, рівень інфляції і безробіття.

Модель показує, як зміна однієї з екзогенних величин впливає на
ендогенні показники — ті, що пояснюються в моделі. Це дає змогу досягти
оптимального поєднання інструментів фіскальної та монетарної політики,;

3. Двосекторна модель кругообігу продуктів і доходів. Поняття потоку і
запасу

В основі макроекономічного аналізу лежить найпростіша модель кругових
потоків (або модель кругообігу продуктів і доходів). В елементарній
своїй формі ця модель містить лише дві категорії економічних аґентів
-домогосподарства та фірми — і не передбачає державного втручання в
економіку, а також будь-яких зв’язків із рештою країн світу (мал. 1.1).

Із схеми видно, що економіка є замкненою системою, в якій доходи одних
економічних аґентів є витратами інших:

• споживчі витрати домогосподарств на придбання товарів є доходами фірм
від реалізації готової продукції;

• витрати фірм на оплату ресурсів є доходами домогосподарств (заробітна
плата, рента, інші види доходів).

Мал. 1.1. Двосекторна модель кругообігу продуктів і доходів.

Реальний («ресурси—товари») та грошовий («витрати—доходи») потоки
відбуваються одночасно у протилежних напрямках і безмежно повторюються.

Основним висновком із моделі є рівність між сумарною величиною продажів
фірм та сумарною величиною доходів домогосподарств. Це означає, що для
закритої економіки (тобто без будь-яких зв’язків із зовнішнім світом),
без державного втручання в економіку величина загального обсягу
виробництва у грошовому вимірюванні дорівнює сумарній величині грошових
доходів домогосподарств. При цьому також справедливою е рівність доходів
(У) і сукупних витрат (у даній моделі це витрати на поточне споживання —
С), тобто Y=C.

Враховуючи сказане, /національний продукт можна визначити як:

1) суму вартості вироблених товарів і послуг;

2) сукупні витрати;

3) сукупні доходи.

Поняття Ґпотік» характеризує економічний процес, який відбувається
неперервно і вимірюється в одиницях за певний період часу. В моделі
кругообігу ми розглядали потоки продукції, витрат, доходів.

Поняття взапас» — це величина, яку використовують для вимірювання
показника на конкретний момент часу, на певну дату.

Для вимірювання запасу і потоку застосовуються різні одиниці виміру.
Так, скажімо, запас може вимірюватися у гривнях, $, літрах. А потік — в
$/год., грн./рік, л/сек.

В економіці існує певний взаємозв’язок між показниками запасу і потоку:

• запас дорівнює накопиченим за певний період потокам;

• потік дорівнює різниці між запасами на початок та кінець періоду.

Як приклад, розглянемо споріднені економічні показники, одні з яких є
потоками, а інші — запасами (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Поняття «запас» і «потік».

Запас Потік

1 Державний борг Дефіцит державного бюджету

2 Нагромаджений в економіці капітал Обсяг інвестицій

3 Майно споживача Доходи і витрати споживача

4 Добробут Доход

5 Кількість безробітних Кількість осіб, які втрачають роботу

4. Заощадження, інвестиції та фінансові ринки в моделі кругообігу

В найпростішій двосекторній моделі кругообігу продуктів і доходів
щорічні витрати домогосподарств (С) дорівнюють величині доходів (У):
Y=C. Проте насправді щорічні поточні витрати домогосподарств у
середньому є меншими, ніж величина їхніх доходів, оскільки певну частку
отриманих доходів домогосподарства заощаджують.

Та частина доходу (У), яка не використовується на поточне споживання
(С), є заощадженнями домогосподарств (5). І тоді справедливим буде
рівняння:

Y=C+S.

Найпоширенішими формами заощаджень є нагромадження у вигляді готівки,
внески в банках, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів.

З іншого боку, фірми в середньому витрачають більше, ніж отримують від
реалізації своєї продукції. Це пояснюється тим, що, окрім платежів за
ресурси, які необхідні для підтримки обсягу виробництва на поточному
рівні, фірми повинні здійснювати інвестиції (І).

Під інвестиціями розуміють всі витрати, які безпосередньо сприяють
зростанню загальної величини нагромадженого в економіці капіталу.
Інвестиції складаються з двох компонентів. Перший з них — це інвестиції
в основний капітал, тобто придбання новостворених матеріальних благ,
таких, як виробниче обладнання, комп’ютери, будівлі виробничого
призначення тощо. Другий компонент — інвестиції в товарно-матеріальні
запаси, якими є нагромадження запасів сировини для подальшого
використання її у виробничому процесі, а також нагромадження запасів
нереалізованої продукції.

Таким чином, оскільки домогосподарства, як правило, витрачають щороку
менше у порівнянні з величиною своїх доходів, тоді як фірми витрачають
щороку дещо більше, ніж отримують від реалізації своєї продукції, в
моделі кругообігу з’являються фінансові ринки.

Під фінансовими ринками розуміють сукупність ринкових інститутів, які
направляють потік грошових коштів від власників до позичальників. Вони
переміщують значну частину заощаджень, перетворюючи їх в інвестиції

Мал. 1.2. Заощадження, інвестиції та фінансові ринки в моделі
кругообігу.

стиції. Інша частина коштів переміщується безпосередньо від
домогосподарств до фірм внаслідок придбання акцій, облігацій та інших
цінних паперів.

Модель кругообігу продуктів і доходів з урахуванням таких процесів, як
заощадження, інвестиції та фінансові ринки, показана на мал. 1.2. Таким
чином, справедливим у даному випадку є рівняння:

модель кругообігу знову ж таки спрощена: не всі фірми насправді є
позичальниками; не всі категорії домогосподарств належать до категорії
за-ощаджувальних; джерелами заощаджень або позичальниками можуть бути й
інші аґенти, в тому числі й такі, що перебувають за межами даної
системи.

Паралельно з введенням до моделі кругообігу інвестицій і заощаджень
виникає серйозна проблема. Раніше ми припускали, що домогосподарства
одразу витрачають увесь свій доход, що забезпечувало рівність
національного продукту і сукупних витрат, а також рівновагу всієї
економічної системи. Але тепер виникає дві окремі групи осіб, які
приймають рішення щодо інвестицій та заощаджень. Чи можна за таких умов
бути впевненими, що інвестиції дорівнюватимуть заощадженням і,
відповідно, сукупні витрати дорівнюватимуть національному продукту?
Адже, коли така рівність порушується, економічна система стає
нерівноважною.

і система є нерівноважною, національний продукт завжди дорівнюватиме
величині фактичних витрат. Роль балансу при цьому відіграють інвестиції
в товарно-матеріальні запаси:

• якщо S>I, то збільшуються незаплановані інвестиції в
товарно-матеріальні запаси;

• якщо ST).

Таким чином, на мал. 1.3, який відображає подальше ускладнення моделі
кругообігу, з’являється новий сектор — «держава» — і три нових
стрілки-взаємозв’язки. Перша з них — «Чисті податки» — поєднує державу з
домогосподарствами. Друга — «Державні закупки» — поєднує державу і ринок
продуктів. І, нарешті, третя — «Державні позики» — направлена від
фінансових ринків до державного сектора, оскільки дефіцит державного
бюджету має покриватися за рахунок позичок на фінансових ринках.
Найчастіше ці позички здійснюються шляхом продажу державних облігацій та
інших цінних паперів як безпосередньо домогосподарствам, так і
фінансовим посередникам.

У тих випадках, коли утворюється надлишок державного бюджету, тобто коли
чисті податки перевищують державні закупки T>G (що зустрічається не так
часто), стрілка на мал. 1.3 має бути направлена в протилежному напрямку.
Держава сплачує борги за здійсненими в минулому позичками швидше, ніж
отримує нові, створюючи тим самим чистий притік грошових коштів на
фінансові ринки.

Введення державного сектора в круговий потік доходів і продуктів не
порушує рівності національного доходу та національного продукту. Це
пояснюється тим, що:

1) Грошовий доход використовується на споживання товарів і послуг (С),
чисті податки (7), які надходять у розпорядження уряду, і заощадження
(5), які потрапляють на фінансові ринки. Тоді, з точки зору
національного доходу, справедливим є рівняння:

Мал. 1.3. Модель кругообігу з урахуванням ролі державного сектора.

2) Існує три види витрат на товари і послуги: споживчі витрати
домо-господарств (С), інвестиційні витрати фірм (7) та державні закупки
товарів і послуг ((7). Тобто, з точки зору національного продукту
(витрат), можна записати:

Y=C+I+G.

6. Модель кругообігу для відкритої економіки

Відкрита економіка — це економічна система, яка пов’язана з іншими
країнами світу механізмами експорту, імпорту і фінансових операцій.

Оскільки в нашій моделі на мал. 1.4 зображено тільки грошові потоки (а
не реальні), то:

• експорт (X) як потік грошових платежів, а не товарів і послуг,
зображено стрілкою, що направлена всередину системи, на внутрішні ринки
продуктів;

• платежі по імпорту (М) зображено стрілкою, що направлена із
внутрішньої національної економіки за кордон. Імпортні товари і послуги
купуються як домогосподарствами, так і фірмами та об’єктами державного
сектора економіки. Проте з метою спрощення на мал. 1.4 зображено лише
одну, найбільшу за обсягом категорію імпорту — імпорт споживчих товарів.

• різниця між величиною грошових надходжень від експорту і величиною
грошових платежів по імпорту називається чистим експортом (NX): NX=X-M;

Мал. 1.4. Модель кругообігу для відкритої економіки.

• коли експорт не покриває імпорту (Х<М, NX<0), то різниця має бути оплачена або шляхом позички в іноземних фінансових посередників, або шляхом продажу реальних і фінансових активів іноземцям. Такі операції, що призводять до чистого притоку капіталу, на мал. 1.4 зображено як потік, спрямованій до внутрішніх фінансових ринків. Власне кажучи, цей потік, мабуть, правильніше було б назвати притоком фінансових ресурсів, оскільки мова йде про грошові потоки, а не потоки капітального обладнання. Проте загальноприйнятим є термін "притік капіталу". • коли ж експорт перевищує імпорт (Х>М, NX>0), то є відтік капіталу
-ситуація, коли економічна система надає позички іноземцям або купує
іноземні фінансові та реальні активи.

Існує певний взаємний зв’язок між потоками платежів по імпорту-екс-порту
товарів і послуг та потоками платежів по міжнародних фінансових
операціях. Так, наприклад, імпорт можна оплатити або ж експортом, або ж
притоком капіталу. Тобто країна може імпортувати більше, ніж
експортувати, коли матиме місце чистий притік капіталу.

Чи зберігається рівність між національним доходом і національним
продуктом тоді, коли в моделі кругообігу враховується взаємозв’язок з
іншими країнами світу? Безумовно, оскільки тоді справджується рівняння:

1) з точки зору доходів Y=C+T+S+M;

2) з точки зору витрат Y=C+I+G+X.

7. Поняття і тотожність «витоків» та «ін’єкцій». Рівняння (тотожність)
сукупних витрат

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити ряд важливих висновків:

1) Грошовий доход використовується не тільки на споживання (С), але й
на:

• чисті податки (Т);

• платежі по імпорту (М);

• заощадження (S).

Ці три напрями витрачання коштів називаються «витоками». Тоді можемо
записати:

У= С+T+M+S, або У = С + F витоків.

2) 3 іншого боку, існує три види витрат на товари і послуги, вироблені
внутрішньою національною економікою, які не є витратами внутрішніх
споживачів:

• інвестиційні витрати (/);

• державні закупки товарів і послуг (G);

• платежі по експорту (X). Ці три потоки звуться «ін’єкціями». І тоді
справедливим буде рівняння:

Y=C+I+G+X, або У = С + Fін’єкцій.

3) Порівнявши національний продукт і національний доход, отримуємо:

C+T+M+S=C+I+G+X.

Звідси випливає, що:

T+M+S=I+G+X.

Ця тотожність показує, що загальна сума витоків дорівнює загальній сумі
ін’єкцій. Дуже важливо підкреслити, що тільки сумарні показники витоків
та ін’єкцій рівні між собою. В окремих парах витоків та ін’єкцій
найчастіше точний баланс відсутній. Зовсім не обов’язково, щоб
заощадження дорівнювали інвестиціям, чисті податки — державним закупкам,
а експорт

• імпорту.

4) Із введенням до моделі кругообігу фінансових ринків, державного
сектора і решти країн світу схема взаємодії між рішеннями
домогос-подарств про витрати та рішеннями фірм щодо обсягів виробництва
залишається такою ж, хоча й ускладнюється: за допомогою трансфертів,
податків та інших економічних інструментів держава реґулює коливання в
рівнях виробництва, зайнятості та інфляції.

Якщо домашні господарства приймають рішення витрачати менше, то фірми
змушені скорочувати випуск продукції, що, в свою чергу, призводить до
зменшення доходів. Рівень попиту на товари визначає рівень виробництва і
зайнятості, а від рівня випуску залежить рівень доходів власників
факторів виробництва, що знову ж таки впливає на сукупний попит.

Таким чином, зробимо основний висновок із моделі кругообігу продуктів та
доходів: реальний і грошовий потоки здійснюються без перешкод при умові
рівності сукупних витрат домогосподарств, фірм, держави та решти країн
світу сукупному обсягові виробництва. Якщо ж сукупні витрати, які
визначають сукупний попит, скорочуються, то й сукупний обсяг випуску та
рівень зайнятості падає, що зменшує сукупні доходи, які, в свою чергу,
визначають сукупний попит. А тому важливим завданням макроекономічної
політики є стабілізація откупного попиту.

Підходи до вирішення цієї проблеми різні у представників різних
напрямків макроекономічної теорії.

Кейнсіащг вважають, що економіка є внутрішньо нестабільною, оскільки
ціни й заробітна плата недостатньо гнучкі для автоматичного відновлення
рівноваги на ринках. На їхню думку, економічна стабільність потребує
активного державного втручання: регулювання сукупного попиту за
допомогою зміни державних витрат, податків та грошової пропозиції.

Представники неокласичного напрямку вважають, що ринок є внутрішньо
стабільним і здатним відновити порушену рівновагу за умови, що економіка
достатньо лібералізована: державне втручання є мінімальним і направлене
лише на усунення факторів, які обмежують гнучкість цін, заробітної плати
і вільну конкуренцію. Політика державного втручання, на думку
неокласиків, неефективна і дестабілізує економіку.

Монетаристи головним фактором нестабільності вважають гнучку
кредитно-грошову політику, орієнтовану на регулювання сукупного попиту.
Вони акцентують увагу на необхідності вилучення грошей із числа
інструментів активного короткострокового регулювання. Для зміцнення
економічної стабільності монетаристи радять проводити довгострокову
політику помірного нарощування обсягів грошової маси стабільними
темпами, незалежно від коливань сукупного попиту.

Прихильники теорії «економіки пропозиції» вважають недоцільною будь-яку
політику, направлену на регулювання сукупного попиту. На їхню думку,
політика держави повинна обмежуватися стимулюванням підприємницької
діяльності і збільшення сукупної пропозиції завдяки лібералізації ринку,
розвиткові конкуренції та зменшенню податків.

ЛІТЕРАТУРА

1. Долай Э. Дж., ЛиндсейД. Е. Макроэкономика. — СПб: СПб-оркестр: Литера
плюс, 1994. — Гл. 2. (Пер. с англ.)

2. Дорпбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. — К.: Основи, 1996. — Част. І. —
Розд. 1.

3. Мэнкыо Н. Г. Макроэкономика. — М.: Изд-во МГУ, 1994. — 736 с. — Гл.
1. (Пер. с англ.)

4. Сакс Д., Ларреп Ф. Макроэкономика. Глобальный подход. — М.: Дело,
1996. — Гл. 1. (Пер. с англ.)

5. Семюелсоп П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи, 1997. — Част.
II. — Розд. 5.

Похожие записи